Рішення

від 11.02.2022 по справі 371/1121/21

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11.02.2022 Єдиний унікальний № 371/1121/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2022 року м. Миронівка

ЄУН 371/1121/21

Провадження № 2/371/115/22

Миронівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі секретаря судових засідань Сахненко О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гуманітарного відділу виконавчого комітету Миронівської міської ради про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, посилаючись на ті обставини, що вона, відповідно до наказу сільського голови Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області № 23 від 30 жовтня 2017 року, була прийнята на роботу на посаду вихователя ДНЗ Сонечко Шандрівської сільської ради. Згідно наказу № 29/а від 28 вересня 2021 року, її призначено виконуючим обов`язки директора Шандрівського ЗДО на час відсутності директора, з 28 вересня 2021 року по 28 грудня 2021 року.

Наказом начальника Гуманітарного відділу виконавчого комітету Миронівської міської ради Обухівського району Київської області № 131-к від 5 листопада 2021 року її відсторонено від роботи з 8 листопада 2021 року, як працівника, який відмовився (ухилився) від профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обов`язковість яких встановлена наказом МОЗ від 4 жовтня 2021 року № 1253, до проходження курсу вакцинації.

Вважає таке відсторонення незаконним, таким, що порушує її право на працю та оплату праці, оскільки, відповідно до статті 46 КЗпП України, відсторонення від роботи можливе лише у випадках, передбачених законодавством. Такої підстави, як відмова виконувати розпорядження начальника гуманітарного відділу Миронівської міської ради Обухівського району Київської області та вчинення дій, направлених на протидію законних вимог керівника, нормами статті 46 КЗпП не передбачено.

Зазначила, що на момент відсторонення її від роботи, вакцинація від COVID -19 для працівників була добровільною, а відтак роботодавець не мав права застосовувати будь - які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажав її проходити, тому оспорюваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню судом.

Просила визнати незаконним та скасувати оспорюваний наказ, стягнути на її користь суму невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи з 8 листопада 2021 року до часу допуску до виконання обов`язків директора Шандрівського закладу дошкільної освіти загального розвитку Сонечко Миронівської міської ради.

Процесуальні дії у справі, заяви, клопотання учасників справи

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

28 грудня 2021 року відповідачу копію ухвали про відкриття спрощеного провадження та копію позовної заяви з додатками направлено за адресою місцезнаходження.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження та копію позовної заяви з додатками вручено уповноваженому представнику відповідача 4 січня 2021 року, що підтверджується даними розносної книги для місцевої кореспонденції Миронівського районного суду Київської області.

Заяв із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін до суду не надходило.

Відповідно до положень статті 274 ЦПК України, справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

Аргументи учасників справи

12 січня 2022 року від начальника гуманітарного відділу виконавчого комітету Миронівської міської ради Обухівського району Київської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги не визнав.

Заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що оспорюваний наказ був виданий відповідно до частини 2 статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , Постанови Кабінету Міністрів України Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 9 грудня 2020 року № 1236, зі змінами та доповненнями, у відповідності до якої на території України встановлено карантин до 31 грудня 2021 року (на момент видачі наказу) та відповідні обмежувальні заходи, а також на виконання Постанови Кабінету Міністрів України Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2020 року 1236 від 20 жовтня 2021 року № 1096, яка зобов`язує керівників установ, організацій, підприємств забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID -19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID -19 яких визначена переліком, та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID -19.

Наказом МОЗ Про затвердження Переліку професій. Виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від 4 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності з 8 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, у відповідності до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно - технічної), загальної середньої, у т.ч. спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ, незалежно від типу та форми власності.

Позивач не надала довідки про протипоказання та застереження до проведення профілактичних щеплень, перелік яких встановлений Наказом МОЗ № 595 від 16 вересня 2011 рок зі змінами та доповненнями.

Доводи позивача про неконституційність вказаних положень є невірними, оскільки Наказ МОЗ № 2153 від 4 жовтня 2021 року пройшов реєстрацію в Міністерстві юстиції України та відповідає Конвенції про захист прав та основоположних свобод, практиці Європейського Суду з прав людини.

Оспорюваний наказ виданий у відповідності до статті 46 КЗпП України, оскільки вказана стаття передбачає відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством. В даному випадку наказ виданий у відповідності до Постанови КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, з внесеними змінами Постановою КМУ від 20 жовтня 2021 року № 1096.

Право позивача на працю вважає не порушеним, оскільки вона не була звільнена та має право повернутися до праці за умови проходження повного курсу вакцинації від COVID -19.

Вимоги про виплату заробітної плати також вважає безпідставними, оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не виконує роботу, тому в період відсторонення заробітна плата не виплачується.

Фактичні обставини справи

Судом встановлені такі фактичні обставини.

Позивач, відповідно до наказу № 23 від 30 жовтня 2017 року, була прийнята на посаду вихователя ДНЗ Сонечко Шандрівської сільської ради. Згідно наказу № 29/а від 28 вересня 2021 року Про призначення виконуючого обов`язки ЗДО на час її відсутності її призначено виконуючим обов`язки директора Шандрівського ЗДО на час відсутності директора, з 28 вересня 2021 року по 28 грудня 2021 року.

Вказані обставини підтверджуються даними трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 26-28), наказу № 29/а від 28 вересня 2021 року, виданого директором ЗДО Сонечко (а.с. 29).

Наказом начальника Гуманітарного відділу виконавчого комітету Миронівської міської ради Обухівського району Київської області Володимира Нечипоренка № 131-к від 5 листопада 2021 року позивача відсторонено від роботи з 8 листопада 2021 року, як працівника, який відмовився (ухилився) від профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обов`язковість яких встановлена наказом МОЗ від 4 жовтня 2021 року № 1253, до проходження курсу вакцинації.

Відповідно до пункту 3 зазначеного наказу, на час відсторонення за позивачем збережено місце роботи, проте період відсторонення не оплачується.

Зазначені обставини підтверджуються даними наказу начальника Гуманітарного відділу виконавчого комітету Миронівської міської ради Обухівського району Київської області № 131-к від 5 листопада 2021 року (а.с. 9).

Відповідно до даних довідки про доходи, виданої керівником Гуманітарного відділу виконавчого комітету Миронівської міської ради Обухівського району Київської області 11 січня 2022 року, позивач займає посаду вихователя та в період з 1 червня 2021 року по 30 листопада 2021 року отримала оплату праці в загальному розмірі 45 754, 07 грн., з яких 40439,17 грн. - заробітна плата, 5344,90 грн. - інші нарахування (а.с. 46).

Мотиви суду та застосовані норми права

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши надані матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до пункту 10) частини 2 цієї статті, одним із способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції .

Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі статтею 64 Конституції України, права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Конституція є законом прямої дії (стаття 8 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Без будь-яких застережень та незалежно від будь-яких цілей, причин чи суспільного або особистого інтересу, всі органи і посадові особи держави Україна повинні діяти суворо у відповідності до Конституції та не мають повноважень виходити за межі норм Конституції, навіть якщо вони керуються законом, оскільки закон також не має суперечити Конституції.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01 листопада 1996 року Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя , у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України). Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (стаття 60 Конституції України). Із наведених норм вбачається, що акти і норми, які суперечать Конституції, заборонено видавати та виконувати.

Виходячи із змісту наведених вище норм Конституції України, карантин в Україні, що введений органом влади шляхом видання нормативно-правового (підзаконного) акту, повинен строго відповідати закону і Конституції. Основним аспектом законності, поряд із змістом акту, є суворе дотримання встановленої законом процедури, оскільки органи влади і їх посадові особи повинні діяти виключно в межах повноважень, встановлених законом і Конституцією.

Не може вважатись законним акт, навіть правильний за змістом, який виданий із порушенням процедури, оскільки в такому випадку будуть невільовані норми верховенства права і буде порушений правопорядок.

Відповідно до статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , карантин встановлюється і відміняється Кабінетом Міністрів України.

Проте Кабінет Міністрів України не є абсолютно вільним в цьому питанні - це повноваження Кабміну обмежене законом. Це обмеження полягає у встановленні жорсткої і безальтернативної процедури.

Зазначена стаття Закону встановлює, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

В свою чергу, головний державний санітарний лікар, також, не є абсолютно вільним в цьому питанні. Його повноваження на ініціювання карантину, виникають лише в тому випадку, коли в Україні вже введено надзвичайний стан, підпункт й) частини 1 статті 40 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення у відповідності до повноважень головного державного санітарного лікаря України встановлює:

У разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину.

Відтак, законною і такою, що не суперечить Конституції України є наступна процедура введення в Україні карантину:

Президент видає Указ про введення надзвичайного стану. Верховна Рада затверджує цей Указ. Указ набуває чинності. Головний санітарний лікар подає в Міністерство охорони здоров`я України подання щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. Міністерство охорони здоров`я України порушує перед Кабінетом Міністрів України питання про встановлення карантину. Кабінет Міністрів України встановлює карантин. Карантин набуває чинності.

При цьому, всі чотири дії є обов`язковими і хронологічними. Тобто, до виконання першої та другої дії, четверта відбутись не може.

Нормативні акти щодо введення надзвичайного стану в Україні не видавалися.

Відповідно, головний санітарний лікар не отримав повноважень ініціювати карантин, а у Кабінеті Міністрів не було підстав встановлювати карантин.

Відтак, слід стверджувати, що в правовому полі чинного законодавства України карантин не введено.

Окрім того, у відповідності правової позиції Конституційного Суду України, яка викладена у рішенні великої палати КС України від 28.08.2020 р. по справі за № 1-14/2020(230/20), за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови КМ України Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID 19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів , положень частини першої, третьої ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , абзацу дев`ятого п. 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік зазначається, що згідно зі ст. 64 Конституції України, права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України.

Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Таким чином, діюча Постанова КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 20 жовтня 2021 року № 1096, про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню.

Враховуючи ту обставину, що наказ МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021року Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням запроваджений на період дії карантину, який встановлено у незаконний спосіб, то вказаний наказ МОЗ є незаконним і не підлягає виконанню.

На підставі статті 19 Конституції України, у взаємозв`язку із статтею 60 Конституції України, жодний орган чи посадова особа, в тому числі юридичні особи, які займаються господарською діяльністю не мають права вимагати від людини виконання постанови Уряду про введення карантину.

За змістом статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що користування правами та свободами, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України від 4 вересня 2019 року у справі № 6-р(II)/2019 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України).

Стаття 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб від 6 квітня 2000 року № 1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до частин 1-2 статті 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Підпунктами 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (в редакції, чинній на 8 листопада 2021 року) Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу , крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Оскаржуваний наказ винесений начальником гуманітарного відділу виконавчого комітету Миронівської міської ради, керуючись статтею 46 Кодексу законів про працю України, статтею 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , наказом МОЗ Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням , що вбачається із змісту наказу.

Статтею 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб встановлено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині 6 статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , в якій вказано, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Окрім цього, відповідно до частини 2 статті 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем, при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19, дотримано вимог частини 6 статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог частини 2 статті 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Наказ про відсторонення не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання нею медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оспорюваний наказ прийнято з порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини 2 статті 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення .

Відсторонивши позивача від роботи та прийнявши оспорюваний наказ з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивачка на працю, тому позов в частині вимоги про скасування оспорюваного наказу підлягає задоволенню.

В частині позовної вимоги про стягнення заробітної плати, не виплаченої позивачу в зв`язку з відстороненням її від роботи, позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

За статтею 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 статті 2 Закону України Про оплату праці визначено, що основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

За правилами частини 1 статті 115 Кодексу законів про працю України та статті 24 Закону України Про оплату праці , заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 № 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 вказаної постанови, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 вказаної постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивач за період вересня-жовтня 2021 року отримала доходи на суму 17894,14 грн., що підтверджується відповідною довідкою про отримані доходи.

У вересні було 22 робочих дні, у жовтні 20 робочих днів, загальна кількість робочих днів складає 42 робочих дні. Середньоденна заробітна плата позивача складає 426,05 грн. (17894,14 : 42).

Також, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 08 листопада 2021 року саме до дня постановлення рішення, оскільки відповідач не позбавлений можливості виконати рішення суду в добровільному порядку до набрання ним законної сили.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час відсторонення до дня фактичного допуску до виконання посадових обов`язків підлягає задоволенню частково.

Час відсторонення з 8 листопада 2021 року по день постановлення рішення 11 лютого 2022 року складає 67 робочих днів, таким чином середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 28545,35 грн. (67 х 426,05).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, рішення в частині стягнення заробітної плати в розмірі 9373,10 грн. за період з 8 листопада 2021 року по 8 грудня 2021 року (22 робочих дні) підлягає негайному виконанню (426,05х22).

Висновки за результатами розгляду

Під час з`ясування характеру спірних правовідносин, предмету і підстав позову, наявності чи відсутності порушеного права чи інтересу та можливості його поновлення або захисту в обраний позивачем спосіб, суд дійшов таких висновків.

Згідно правил статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 № 14, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову в частині скасування оспорюваного наказу, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час відсторонення до дня фактичного допуску до виконання посадових обов'язків підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення середнього заробітку за період з дня відсторонення до дати ухвалення рішення суду.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією (а.с. 1).

Понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача за результатами розгляду справи з огляду на факт задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263 - 265, 268, 280, 354, 355, 430 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Гуманітарного відділу виконавчого комітету Миронівської міської ради про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати, задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ начальника Гуманітарного відділу виконавчого комітету Миронівської міської ради Обухівського району Київської області № 131-к від 5 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 8 листопада 2021 року, як працівника, який відмовився (ухилився) від профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обов`язковість яких встановлена наказом МОЗ від 4 жовтня 2021 року № 1253, до проходження курсу вакцинації.

Стягнути з Гуманітарного відділу виконавчого комітету Миронівської міської ради Миронівського району Київської області на користь ОСОБА_1 28545 (двадцять вісім тисяч п?ятсот сорок п?ять) гривень 35 копійок невиплаченої заробітної плати.

В задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати за час відсторонення по день фактичного допуску до виконання обов?язків директора Шандрівського закладу дошкільної освіти загального розвитку Сонечко відмовити.

Стягнути з Гуманітарного відділу виконавчого комітету Миронівської міської ради Миронівського району Київської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 (дев?ятсот вісім) гривень.

Рішення в частині стягнення невиплаченої заробітної плати за один місяць у розмірі 9373 (дев?ять тисяч триста сімдесят три) гривні 10 копійок підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: будинок під номером АДРЕСА_1 .

Відповідач: Гуманітарний відділ виконавчого комітету Миронівської міської ради Миронівського району Київської області, місцезнаходження юридичної особи: будинок під номером 48, вулиця Соборності, місто Миронівка, Київська область, ідентифікаційний код 43122946.

Суддя підпис Л.О. Капшук

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О. Капшук