Постанова

від 10.02.2022 по справі 200/2587/19-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 200/2587/19-а

адміністративне провадження № К/9901/7314/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 200/2587/19-а

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля до Добропільської сільської ради Добропільського району Донецької області про визнання протиправними і нечинними рішень,

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля на рішення Донецького окружного адміністративного суду (головуючий суддя: Куденков К. О.) від 26 вересня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Ястребова Л. В., Блохін А. А., Казначеєв Е. Г.) від 28 січня 2020 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. Товариство з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля (далі - позивач, ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля , товариство, скаржник) звернулося до суду з позовом до Добропільської сільської ради Добропільського району Донецької області (далі - відповідач, Рада), в якому просило визнати протиправними та нечинними рішення відповідача Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2018 рік №VІІ/24-5 від 24 листопада 2017 року; Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2019 рік № VII/31-5 від 14 червня 2018 року та Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2019 рік №VII/31-6 від 14 червня 2018 року.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що в порушення приписів Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності рішення, повідомлення про оприлюднення проектів регуляторних актів, відповідних аналізів регуляторного впливу розробником цих проектів оприлюднено не було, також не була забезпечена підготовка експертних висновків щодо регуляторного впливу, при прийнятті рішень без аналізу регуляторного впливу відповідальна постійна комісія не прийняла рішення про направлення проектів регуляторних актів на доопрацювання органу чи особі, яка внесла цей проект.

У зв`язку з порушенням відповідачем встановленого порядку розробки проектів регуляторних актів, позивача було позбавлене можливості реалізувати свої права, що випливають зі статті 6 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , а саме право подати свої зауваження та пропозиції щодо проектів регуляторних актів і брати участь у відкритих обговореннях питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю. Позивач вважає, що приймаючи оскаржувані рішення під час підготовки яких було порушено передбачену законодавством України процедуру, відповідач діяв у спосіб, що суперечить законодавству.

Крім того, позивач вважає, що відповідач не мав права встановлювати ставки орендної плати за земельні ділянки в рішенні. Також рішення від 24 листопада 2017 року № VІІ/24-5 Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2018 рік прийнято менш ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, чим порушено принцип стабільності.

3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Товариство звернулось 13 березня 2020 року до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

5. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: Єзеров А. А. - головуючий суддя, Кравчук В. М., Стародуб О. П.) від 16 липня 2020 року поновлено Товариству строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, установлено строк для надання відзиву на касаційну скаргу.

6. Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року задоволено заяви про самовідвід Єзерова А. А., Кравчука В. М., Стародуба О. П. у справі № 200/2587/19-а. Відведено суддів Касаційного адміністративного суду Єзерова А. А., Кравчука В. М., Стародуба О. П. від розгляду справи № 200/2587/19-а.

7. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року № 1778/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку з постановлення Верховним Судом 16 вересня 2020 року ухвали № К/9901/7314/20 про відведення судді-доповідача Єзерова А. А. та суддів Кравчука В. М., Стародуба О. П. від розгляду матеріалів скарги Товариства, що унеможливлює їх участь у розгляді касаційної скарги.

8. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 вересня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

9. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

10. Письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач - ТОВ ДТЕК Добропіллявугілля є юридичною особою, ідентифікаційний код 37014600, місцезнаходження: 85043, Донецька область, м. Добропілля, м.Білицьке, вул. Красноармійська, буд. 1А, основний вид діяльності добування кам`яного вугілля, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1004782323 від 18 грудня 2018 року.

12. Рішенням Добропільської сільської ради від 24 листопада 2017 року № VІІ/24-5 Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2018 рік вирішено встановити на території Добропільської сільської ради: 1) розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за межами населених пунктів сільської ради (крім земель переданих через аукціон) згідно з додатком 1; 2) розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності в межах населених пунктів сільської ради (крім земель переданих через аукціон) згідно з додатком 2. Також зазначено, що рішення набирає чинності з 01 січня 2018 року.

13. Згідно з вказаними додатками встановлено розмір орендної плати в залежності від цільового призначення землі.

14. Відповідно додатку 1 до вказаного рішення, для землі промисловості для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами:

- для договорів оренди земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земель яких проведена згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1278 та укладених з 2015 року розмір орендної плати становить 8 % (від нормативної грошової оцінки);

- для договорів оренди земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земель яких проведена згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 525 та укладених до 2015 року розмір орендної плати становить 10 % (від нормативної грошової оцінки).

15. Відповідно додатку 2 до вказаного рішення, для землі промисловості для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами:

- для договорів оренди земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земель яких проведена згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1278 та укладених з 2015 року розмір орендної плати становить 10 % (від нормативної грошової оцінки);

- для договорів оренди земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земель яких проведена згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року №525 та укладених до 2015 року розмір орендної плати становить 10 % (від нормативної грошової оцінки).

16. Рішенням Добропільської сільської ради від 14 червня 2018 року № VII/31-5 Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2019 рік вирішено встановити на території Добропільської сільської ради: 1) розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за межами населених пунктів сільської ради (крім земель переданих через аукціон) згідно з додатком 1; 2) розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності в межах населених пунктів сільської ради (крім земель переданих через аукціон) згідно з додатком 2. Також зазначено, що рішення набирає чинності з 01 січня 2019 року.

17. Згідно з вказаними додатками встановлено розмір орендної плати в залежності від цільового призначення землі.

18. Відповідно додатку 2 до вказаного рішення для землі промисловості для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, розмір орендної плати становить 10 % (від нормативної грошової оцінки).

19. Рішенням Добропільської сільської ради від 14 червня 2018 року № VII/31-6 Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2019 рік вирішено встановити на території Добропільської сільської ради: 1) ставки земельного податку згідно з додатком 1; 2) пільги для фізичних та юридичних осіб, надані відповідно до пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України, за переліком згідно з додатком 2. Також зазначено, що рішення набирає чинності з 01 січня 2019 року.

20. Відповідно додатку 1 до вказаного рішення для землі промисловості для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, ставка земельного податку становить 12 % (від нормативної грошової оцінки) для фізичних і юридичних осіб, незалежно від місцезнаходження і проведення нормативної грошової оцінки.

21. Не погодившись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду першої інстанції із цим позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

22. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, проаналізувавши положення податкового законодавства виходив з того, що рішення відповідача Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2018 рік №VІІ/24-5 від 24 листопада 2017 року; Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2019 рік № VII/31-5 від 14 червня 2018 року та Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на 2019 рік №VII/31-6 від 14 червня 2018 року прийняті в межах наданих повноважень, на підставі та у спосіб, що визначені законом.

23. Щодо твердження скаржника, що рішення Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2018 рік №VІІ/24-5 від 24 листопада 2017 року не було прийнято на виконання Закону № 1791-VIII, бо в цьому законі не вносились зміни, щодо ставок орендної плати за земельні ділянки та у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності суд апеляційної інстанції не погодився, оскільки спірні відносини, які розглядаються у межах цієї справи та які стосуються справляння місцевих податків (податок за землю), врегульовані Податковим кодексом України, з урахуванням змін, які внесено Законами України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році від 07 грудня 2017 року № 2245-VIII (далі - Закон № 2245-VІІІ), Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII (далі - Закон № 1791- VІІІ), Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні (далі - Закон № 1797-VIII).

24. При цьому, судами попередніх інстанцій враховано те, що вносячи зміни до Податкового кодексу України, законодавцем було визначено, що у 2017-2018 роках до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

25. Також зазначено, що Законами № 1791-VIII, № 2245-VIII, № 1797-VIII не встановлювався відмінний від Податкового кодексу України порядок справляння податку за землю, а лише змінено положення податкового законодавства, в частині визначеного порядку справляння цього податку у певний проміжок часу.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

26. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

27. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме - якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 766/10437/17 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

28. Позивач вказує, що оспорюване рішення є регуляторним актом за визначенням Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , отже вимоги Закону поширюються на прийняття рішення. При цьому, всупереч цьому Закону, оскаржувані рішення не були оприлюднені, в тому числі: в офіційних друкованих засобах масової інформації, також не були опубліковані плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, яким було б передбачено підготовку проектів рішень.

29. У зв`язку з порушенням відповідачем встановленого порядку розробки проектів регуляторних актів, позивач був позбавлений можливості реалізувати свої права, що випливають зі статті 6 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , а саме право подати свої зауваження та пропозиції щодо проектів регуляторних актів та брати участь у відкритих обговореннях питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю.

30. Позивач також вказує, що одним з принципів оподаткування є стабільність, визначений підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Даний принцип полягає в тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситись пізніше, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, у якому будуть діяти нові правила та ставки. Проте, рішення Добропільської сільської рад Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2018 рік від 24 листопада 2017 року № VII/24-5, прийнято 24 листопада 2017 року, тобто менш ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, чим відповідачем було порушено принцип стабільності.

31. Із порушеного питання справи також слідує, що рішення місцевої ради прийняті у 2017 році та встановлює місцеві податки на 2018 рік, а також у 2018 році та встановлю місцеві податки у 2019 році, таким чином Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII та Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році від 07 грудня 2017 року № 2245-VIII не встановлював виключень у застосуванні Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності до таких рішень на норми Податкового кодексу України.

32. Таким чином, скаржник вважає, що при вирішенні справи про визнання протиправним та нечинними рішень Добропільської сільської ради Добропільського району Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2018 рік від 24 листопада 2017 року № VII/24-5, Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки на 2019 рік від 14 червня 2018 року №/31-5 та рішення Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку на 2019 рік від 14 червня 2018 року № VII/31-6 суди повинні були застосовувати норми Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності та норми Податкового кодексу України, чого зроблено не було, чим вони порушили норми матеріального права та права позивача.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

34. Як вже зазначалося, ключовий мотив Товариства, покладений в основу підстав цього позову, зводився до того, що оскаржувані рішення є регуляторним актом, а тому під час його прийняття відповідач був зобов`язаний дотриматися регуляторної процедури, передбаченої Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності від 11 вересня 2003 року № 1160-ІV (далі - Закон № 1160-IV), зокрема оприлюднити проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу в друкованих засобах масової інформації. На цьому скаржник наполягає й у своїй касаційній скарзі, у зв`язку із чим вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про дотримання відповідачем процедури прийняття спірних рішень.

35. Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб передбачений законодавством. При цьому, вирішуючи спір, суди обох інстанцій констатували, що спірні рішення Добропільської сільської ради спрямоване на правове регулювання господарських і адміністративних відносин між регуляторним органом та іншими суб`єктами господарювання, а тому визнали його регуляторним актом.

36. Надаючи оцінку доводам позивача, суди врахували, що:

в частині плати за землю в 2017 році внесені зміни до Податкового кодексу України Законами № 1791-VIII та № 1797-VIII, які набрали чинності 01 січня 2017 року;

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1797-VIII установлено, що у 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону,

Частиною 4 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1791-VIII установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності ,

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2245-VІІІ встановлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону № 1160-IV.

37. Як наслідок, суди дійшли висновку, що на спірне рішення не поширюються процедури, визначені Законом № 1160-IV, в тому числі й щодо необхідності офіційного оприлюднення рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів.

38. У ході касаційного перегляду справи колегією суддів з`ясовано, що у провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС) перебувала адміністративна справа № 0940/2301/18 за позовом ПАТ Укрнафта до Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання протиправним і скасування рішення цієї ради від 26 червня 2018 року №3-24/2018 Про встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), на 2019 рік на території Пнівської сільської ради .

39. Обґрунтування підстав позову у справі № 0940/2301/18 аналогічні заявленим позивачем у цій справі.

40. З метою відступу від попередніх висновків Верховного Суду щодо необхідності застосування положень Закону № 2245-VIII у процедурі прийняття органами місцевого самоврядування рішень про встановлення податків і зборів у відповідних роках, ухвалою від 12 лютого 2020 року колегія суддів КАС ВС, на розгляді якої перебувала справа, передала її на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі статей 346, 347 КАС України.

41. У подальшому, ухвалою Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів КАС ВС від 25 лютого 2021 року справу № 0940/2301/18 передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для відступу від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 2 грудня 2020 року у справі № 357/14346/17, в частині висновків про регуляторну природу оскаржуваних актів, на користь позиції, що йдеться про правовстановлювальні нормативно-правові акти, які не є регуляторними актами в розумінні Закону № 1160-IV, та на які взагалі не поширюються положення цього Закону щодо офіційного оприлюднення в друкованих засобах масової інформації відповідних рад.

42. Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду за наслідками розгляду справи № 0940/2301/18 постановою від 10 грудня 2021 року касаційну скаргу ПАТ Укрнафта задовольнив частково, ухвалені у справі рішення змінив, виключивши з їх мотивувальної частини висновки про те, що рішення Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 26 червня 2018 року № 3-24/2018 Про встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), на 2019 рік на території Пнівської сільської ради є регуляторним актом відповідно до Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності ; в решті оскаржувані судові рішення залишено без змін.

43. Отже, в означеному рішенні Об`єднана палата КАС ВС відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі № 357/14346/17, стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону № 1160-IV.

44. Одночасно Об`єднана палата КАС ВС сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права: рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону № 1160-IV, у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом та, зокрема, у 2017, 2018 роках .

45. Об`єднана палата КАС ВС відхилила доводи позивача про те, що оспорюване Товариством рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів є протиправним у зв`язку з недотриманням при його розробленні, розгляді та прийнятті вимог Закону № 1160-IV, оскільки, на думку Палати, цей закон не поширює свою дію на спірні у цій справі правовідносини.

46. Відповідно до частини п`ятої, шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

47. Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

48. Враховуючи викладене, посилання судів попередніх інстанцій на те, що оскаржуване позивачем рішення є актом регуляторного характеру, і на правовідносини, пов`язані з процедурою і порядком його розроблення, прийняття та офіційного оприлюднення поширюються вимоги Закону № 1160-IV, не відповідає практиці Верховного Суду.

49. Поряд із тим, стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування, якими встановлюються податки і збори, Об`єднана палата КАС ВС у справі № 0940/2301/18 вказала про таке: на відносини, пов`язані з порядком і способом офіційного оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема з питань оподаткування місцевими податками та зборами, можливо поширити дію частини п`ятої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні і статті 15 Закону України Про доступ до публічної інформації , якою встановлено обов`язковість опублікування нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування на офіційному вебсайті (у разі наявності такого інформаційного ресурсу) .

50. При цьому, від висновків Об`єднаної палати КАС ВС, викладених у постанові від 2 грудня 2020 року у справі № 357/14346/17, про те, що оприлюднення відповідачем на офіційному вебсайті Міської ради оскаржуваного рішення вважається офіційним оприлюдненням та пов`язується з моментом набрання ним чинності , Об`єднана палата КАС ВС у постанові від 10 грудня 2021 року у справі № 0940/2301/18 - не відступала.

51. Відповідно до частини п`ятої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

52. Наведене зумовлює висновок, що законодавець пов`язує набрання чинності актом нормативно-правового характеру органу місцевого самоврядування з моментом його офіційного оприлюднення.

53. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій зосередили увагу на тому, чи поширюють Закони № 1791-VIII, № 2245-VIII, № 1797-VIII дію на рішенні органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів у спірних періодах.

54. Поряд із тим, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення першої інстанції, не досліджував в який саме спосіб було оприлюднені спірні рішення, та чи були вони оприлюднені взагалі. А відтак, судом апеляційної інстанції фактично не переглянуте рішення суду першої інстанції в цій частині та не вжито дій з метою оцінки доводів позивача про недотримання Відповідачем законодавства під час ухвалення рішень, тобто залишено поза межами оцінки доводи апеляційної скарги.

55. За відсутності надання апеляційним судом оцінки висновкам суду першої інстанції щодо того в який саме спосіб було оприлюднені спірні рішення, та чи були вони оприлюднені взагалі та відсутності у суду касаційної інстанції повноважень щодо переоцінки відповідних доказів у справі, суд позбавлений можливості сформувати висновки щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції та того чи правильно вирішений спір у справі.

56. Крім того, касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у складі суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів у постанові від 15 травня 2019 року (справа № 825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них. Зокрема, зазначено, що згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Зазначене питання також потребує оцінці та висновків, які будуть залежати від встановлених фактичних обставин щодо оприлюднення спірних рішень.

57. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанцій, тому, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), відсутня можливість перевірити правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права в цій частині.

58. За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

59. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

60. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

61. Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

62. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 КАС України).

63. Критерії оцінки правомірності судових рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

64. Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що судове рішення суду апеляційної інстанції не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 242 КАС України.

65. Відповідно до частин першої - третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4 - 7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу,

66. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

67. Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

68. Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені судом апеляційної, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

69. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля задовольнити частково.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі № 200/2587/19-а скасувати.

Справу № 200/2587/19-а передати на новий розгляд до Першого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов