Постанова

від 03.02.2022 по справі 638/7150/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 638/7150/18

провадження № 61-12760св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лавроненко Юрій Петрович, про визнання недійсними договорів дарування та стягнення суми, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_4 , на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2020 року, ухвалене суддею Штих Т. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Котелевець А. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лавроненко Ю. П. (далі приватний нотаріус Лавроненко Ю. П.), про визнання недійсними договорів дарування та стягнення суми.

Позов обґрунтований тим, що з 20 грудня 1985 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час перебування у шлюбі вони за спільною згодою поділили спільно набуте майно, зокрема у власність кожного із них перейшло по 1/2 частині будинку з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_1 .

24 грудня 2007 року за договором дарування ОСОБА_2 подарував позивачці 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136300:11:001:0419, призначеної для будівництва та обслуговування вищезазначеного житлового будинку.

06 лютого 2008 року ОСОБА_2 подарував їй 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1435 га, кадастровий номер 6310136300:11:001:0067, призначеної для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому чоловік позивачки тяжко захворів і вирішив скористатися послугами ОСОБА_3 , з якою 13 грудня 2010 року уклав договір про надання послуг, за яким ОСОБА_3 зобов`язалася надавати йому послуги з догляду, допомогу у побуті.

У листопаді 2017 року вона дізналася про те, що за договорами дарування від 24 червня 2015 року та від 02 вересня 2015 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 1/2 частину вищезазначеного житлового будинку та 1/2 частину вказаних земельних ділянок.

Позивачка стверджувала, що укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори дарування є незаконними, оскільки укладені з метою уникнути солідарної відповідальності за договорами про надання споживчого кредиту та поруки від 08 лютого 2007 року, за якими вона є позичальницею. Зокрема, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2014 року у справі № 638/5899/14-ц стягнуто солідарно з неї, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ПАТ Укрсиббанк заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 08 лютого 2007 року у загальному розмірі 23 544,22 доларів США (що станом на 01 квітня 2014 року було еквівалентно 258 941,67 грн). 03 серпня 2015 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього судового рішення.

ОСОБА_1 також зазначала, що ОСОБА_2 залишився зареєстрованим у відчужуваному будинку. Натомість ОСОБА_3 фактично так і не вступила у право володіння, чи користування житловим будинком та земельними ділянками, в спірному будинку ніколи не проживала та має інше зареєстроване місце проживання.

Таким чином, зазначені вище договори дарування, на думку позивачки, є фіктивними, укладені без наміру настання юридичних наслідків, а тому є недійсними.

Також позивачка зазначала, що укладенням договорів дарування порушуються її права як співвласниці іншої 1/2 частини житлового будинку та земельних ділянок. Згоди на укладення оспорюваних договорів вона не надавала. ОСОБА_2 позбавив її можливості в повній мірі виконати рішення суду щодо солідарного стягнення з них боргу та позбавив банк можливості погашення заборгованості за рахунок цього майна.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 просила визнати недійсними:

- договір дарування від 24 червня 2015 року 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 (дарувальником) та ОСОБА_3 (обдаровуваною);

- договори дарування від 02 вересня 2015 року 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,1000 га, призначеної для будівництва та обслуговування цього жилого житлового будинку, укладені між ОСОБА_2 (дарувальником) та ОСОБА_3 (обдаровуваною).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів мотивовані відсутністю правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними у зв`язку з їх фіктивністю. Зокрема, суди дійшли висновку про те, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили, що оспорювані договори укладені з метою уникнення ОСОБА_2 відповідальності перед ПАТ УкрСиббанк , як поручителем за договором про надання споживчого кредиту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року і ухвалити нове рішення у справі про задоволення позову.

Заявник посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Шамраєв М. Є., та ОСОБА_2 просять залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

20 вересня 2021 року згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у складі колегії суддів: Ткачука О. С. (судді-доповідача), Петрова Є. В., Калараша А. А.

25 січня 2022 року згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у складі колегії суддів: Ткачука О. С. (судді-доповідача), Петрова Є. В., Литвиненко І. В.

Обставини справи та висновки за результатами розгляду справи, зроблені судами попередніх інстанцій

Суди попередніх інстанцій встановили, що з 20 грудня 1985 року до 14 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

08 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11115971000, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 50 тис доларів США. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань позичальника за цим договором, між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 08 лютого 2007 року.

Також встановлено, що ОСОБА_2 є поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 за іншими договорами поруки від 30 січня 2008 року та від 25 березня 2008 року, укладеними на виконання кредитних договорів за цими ж датами.

10 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про поділ житлового будинку, що є спільною сумісною власністю подружжя, за яким у власність кожного із них перейшло по 1/2 частині будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Договір було посвідчено державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори за реєстровим № 1-2120 (а. с. 9, т. 1).

24 грудня 2007 року ОСОБА_2 за договором дарування подарував ОСОБА_1 1/2 частину належної йому на праві приватної власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 692548, земельної ділянки площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 161, т. 2).

06 лютого 2008 року ОСОБА_2 за договором дарування подарував ОСОБА_1 1/2 частину належної йому на праві приватної власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ХР № 107782, земельної ділянки площею 0,1435 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 162, т. 2).

14 травня 2008 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а. с. 36, т. 2).

Установлено, що ОСОБА_2 є інвалідом першої групи, йому встановлено діагноз: нейродегенеративне захворювання центральної нервової системи з переважним ураженням мозочку з вираженим мозочково-атактичним синдромом, елементами бульбарного синдрому (а. с. 11-12, т. 1).

13 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про надання послуг, за яким ОСОБА_3 зобов`язалася надавати йому послуги з догляду, допомогу у побуті (а. с. 13-14, т. 1).

24 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування частини земельної ділянки, за яким ОСОБА_2 (дарувальник) передав, а ОСОБА_3 (обдаровувана) прийняла в дар 1/2 частини земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,1435 га, кадастровий номер 6310136300:11:001:0067, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 20, т. 1).

02 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені договори дарування 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136300:11:001:0419, призначеної для будівництва та обслуговування цього жилого будинку, господарських будівель (а. с. 16, 18, т. 1).

Вищезазначені договори були посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавроненком Ю. П., відомості про реєстрацію права власності на майно внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 17, 19, 21).

Обґрунтовуючи порушене право, на захист якого ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом, остання зазначала, що оспорюванідоговори дарування від 24 червня 2015 року та від 02 вересня 2015 року були укладені ОСОБА_2 з метою уникнення грошового зобов`язання перед ПАТ УкрСиббанк , тобто без наміру настання наслідків, що ними обумовлені, внаслідок чого вони є фіктивними та підлягають визнанню недійсними на підставі статті 234 ЦК України.

Судами встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21 квітня 2015 року, у справі № 638/5899/14-ц позов ПАТ УкрСиббанк задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 08 лютого 2007 року у загальній сумі 23 544,22 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 01 квітня 2014 року, було еквівалентно 258 941,67 грн (а. с. 22 - 25, т. 1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року у справі № 638/5899/14-ц рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 21 квітня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 64-68, т. 1).

З Єдиного державного реєстру судових рішень суди встановили, що остаточного рішення у справі № 638/5899/14-ц не ухвалено.

Визначаючись із спірними правовідносинами та нормами права, які підлягають застосуванню, суди обґрунтовано виходили із положень статей 202, 203, 215, 234, 717 ЦК України.

Так, згідно із частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України (тат і далі - у редакції, чинній на час укладення оспорюваних договорів) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди дійшли висновку про те, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_2 , укладаючи оспорювані договори дарування від 24 червня 2015 року та від 02 вересня 2015 року , мав намір на ухилення від виконання боргових зобов`язань, отже, спрямував свої дії на фіктивний перехід права власності на своє нерухоме майно до ОСОБА_3 з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок зобов`язання перед ПАТ УкрСиббанк . Також суд не встановив наявність умислу з певним спрямуванням волі у ОСОБА_3 та її обізнаність про існування у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарного боргу перед ПАТ УкрСиббанк та про укладення оспорюваних договорів саме з метою приховання цього майна від звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 , 2 , 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно дослідивши усі надані сторонами докази, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела наявність підстав для визнання оспорюваних договорів дарування недійсними через їх фіктивність.

Як видно із матеріалів справи, суди, досліджуючи докази у справі, виконали вимоги, зокрема статей 228, 229, 241 ЦПК України, врахували висновки Верховного Суду у справах зі схожими обставинами та зробили правильні висновки про недоведеність позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), та постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 185/11584/19 (провадження № 61-731св21), від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19).

Колегія суддів вважає такі доводи заявника безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цих справах застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі, яка переглядається, з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.

Так, у справі № 638/18231/15-ц предметом спору є стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на майно у рахунок погашення боргу, стягнення пені.

Предметом спору у справах № 369/11268/16-ц, № 185/11584/19№ 405/1820/17 хоча і є визнання недійсними договорів дарування, але обставини встановлені у них судами, є іншими ніж у справі, яка наразі переглядається Верховним Судом.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2690цс16 відхиляються, оскільки це не входить до підстав касаційного перегляду, визначеного частиною другою статті 389 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і зводяться до власної переоцінки позивачем встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: О. С. Ткачук

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров