Постанова

від 01.02.2022 по справі 344/10880/14-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/10880/14-ц

Провадження № 22-ц/4808/73/22

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,

за участю ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської ради, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування рішення міської ради, державного акту про право власності на землю, визнання недійними та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, скасування запису в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю про реєстрацію державного акта про право власності на землю, за апеляційною скаргою законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Пастернак І.А. 22 жовтня 2021 року, повний текст якого виготовлено 01 листопада 2021 року,

в с т а н о в и в:

У липні 2014 року ОСОБА_2 в особі представника звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним рішення Івано-Франківської міської ради №196 від 30.05.1995 року і державний акт про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0538 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, 19.07.2016 року позивач в особі представника подав заяву про збільшення позовних вимог (т. 1, а.с. 150), в якій зазначив, що у зв`язку зі зміною порядку реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 18.06.2014 року на підставі вказаного державного акту від 03.11.1995 року здійснив реєстрацію земельних ділянок. А саме на його ім`я зареєстровано дві земельні ділянки: кадастровий номер 2610100000:08:005:0300 площею 0,0574 га. та кадастровий номер 2610100000:08:005:0299 площею 0,0593 га, що на 0,0055 га більше, ніж площа, яка зазначена у державному акті від 03.11.1995 року як підстава державної реєстрації. Вказане самочинне збільшення площі земельних ділянок призвело до того, що ОСОБА_2 на даний час не може зареєструвати своє право власності на земельну ділянку, яке він отримав відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради від 14.04.2011 року. Тому просив скасувати записи до державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №6061126, щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:08:005:0300 площею 0,0574 га на ім`я ОСОБА_3 та за №6060126 щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:005:0299 площею 0,0019 на ім`я ОСОБА_3

07.03.2019 року позивач в особі представника подав заяву про уточнення позовних вимог (т. 2, а.с. 4-6), в якій зазначив, що відповідно до рішення Станіславської міської ради депутатів трудящих №208 від 12.05.1959 року загальна площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 становить 1487,22 кв.м. згідно із Генеральним планом (схемою до даного рішення). Цим рішенням домоволодіння у колишньому селі Софіївка згідно з додатком №1 рахувати фондом міської Ради депутатів трудящих і залишити їх на балансі міськкомунгоспу» . І цим же рішенням (№208 від 12.05.1959 року) земельна ділянка біля будинку АДРЕСА_1 визначена як приусадебний участок по АДРЕСА_1 . У подальшому згідно з Генеральним планом Івано-Франківська, містобудівною документацією, а також планом присадибної ділянки, наданої ОБТІ від 1999 року, земельна ділянка біля будинку АДРЕСА_1 є прибудинковою територією розміром 1488 кв.м. - відповідно до довідки містобудівного кадастру від 19.03.2012 року та від 24.06.2015 року, в яких зазначено, що згідно із Генеральним планом міста вище вказана земельна ділянка знаходиться на території Івано-Франківської міської ради та відноситься до території садибної житлової забудови, території, що реконструюється. За сучасним законодавством Генеральний план м. Івано-Франківська відносить прибудинкову територію будинку АДРЕСА_1 до категорії земель житлової та громадської забудови і визначає її цільове використання в межах даної категорії - для житлової та садибної забудови. Свідоцтво на право власності на житло ( АДРЕСА_1 ), видане позивачу 3 жовтня 2003 року госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду виконкому Івано-Франківської міської ради, підтверджує, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2 . Про наявність спільних приміщень у будинку АДРЕСА_1 свідчить рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року, де вказано, що як слідує із технічних характеристик, довідок та схем на спірний будинок, спільними для всіх трьох квартир залишалися такі допоміжні приміщення як горище, сходова клітка на горищі, та вхід на сходову клітку. Тому судді апеляційного суду вважають, що позивач ОСОБА_2 вправі був ставити питання про усунення перешкод в користуванні вищезазначеними допоміжними приміщеннями, які є власністю власників усіх трьох квартир. Крім того колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі від 30 листопада 2016 року вказала, що житловий будинок по АДРЕСА_1 є триквартирним. Рішенням виконкому Івано-Франківської міської ради народних депутатів №196 від 30.05.1995 року ОСОБА_3 було передано земельну ділянку площею 0,0538 га., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_5 видано на вказану земельну ділянку державний акт від 03.11.1995 року. Проте, плани розташування земельної ділянки (топоплан) та ситуаційні схеми, копія генерального плану (схеми) від 19 березня 2012 року, план присадибної ділянки від 12 травня 1959 року №208, план ОБТІ 1999 року підтверджують, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах та за конфігурацією відповідає закріпленій за будинком АДРЕСА_1 прибудинковій території загальною площею 0,1487 га. Отже передачею відповідачу ОСОБА_3 у приватну власність вказаної земельної ділянки з порушенням вимог чинного законодавства, видачею на підставі рішення виконкому свідоцтва на право власності на землю позивача було позбавлено права на користування земельною ділянкою, що обліковувалась біля будинку і цільовим призначенням якої є обслуговування будинку. Також, при приватизації ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_1 було грубо порушено вимоги чинного на той час земельного законодавства, що зрештою призвело до порушення права ОСОБА_2 користуватися земельною ділянкою для обслуговування своєї частини будинку. На підставі вказаних документів відділ Держземагенства у м. Івано-Франківську реєстраційна служба Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області 18.06.2014 року зареєстрували право власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_3 , розділивши її на дві частини, додатково додавши площу 55 кв.м.

Позивач просив визнати недійсним та скасувати рішення Івано-Франківської міської ради №196 від 30.05.1995 року, державний акт про право власності на землю від 03.11.1995 року серії ІФ 15/02-003608, визнати недійним та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:08:005:0300 площею 0,0574 га по АДРЕСА_1 ; визнати недійним та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:08:005:0299 площею 0,0019 га по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 19.04.2019 року залучено до участі в справі в якості співвідповідача Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради. Замінено у даній справі неналежного відповідача - відділ Держгеокадастру у м. Івано-Франківську на Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (т. 2, а.с. 55-56).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської ради, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування рішення міської ради, державного акту про право власності на землю, визнання недійними та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, скасування запису в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю про реєстрацію державного акта про право власності на землю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, законний представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 (рішенням Івано-Франківського міського суду від 30.08.2018 року встановлено піклування над ОСОБА_2 та призначено піклувальником його матір ОСОБА_4 (т. 3, а.с. 104) подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що суд здійснив розгляд справи, не відкривши по ній провадження, чим порушено норми процесуального права.

Вважає, що строк позовної давності при поданні позову не пропущено.

На її думку мотиви рішення судом викладено узагальнено, без наведення конкретних фактів і обставин, в цілому - некоректно. Доводи суду не ґрунтуються на матеріалах справи, суперечать наявним в справі документам і доказам.

Стверджує, що суд неодноразово вказує на приватизацію ОСОБА_3 двох земельних ділянок, однак не вказав правових підстав, які б дозволяли надавати ОСОБА_3 дві земельні ділянки безоплатно з одним цільовим призначенням, одна з яких розташована в межах сусідньої земельної ділянки.

Також суд не вказав чи були правові підстави і які саме для зменшення розміру земельної ділянки позивача на 0,0019 га (з 0,0554 га до 0,0535 га) і ще одного збільшення земельної ділянки ОСОБА_3 . Не навів аргументів, які б засвідчували законність такої приватизації двох земельних ділянок ОСОБА_3 від прибудинкової території багатоквартирного будинку, співвласниками якого є ОСОБА_6 і ОСОБА_5 .

Суд не вказав, які докази він прийняв до уваги, а які відхилені і чому саме, в цілому не послався на жодні наявні докази у цій справі по конкретних обставинах справи.

Вказує, що суд не зазначив у рішенні чому позивач вважає своє право порушеним, і в чому полягає таке порушення. Заперечення судом права позивача на земельну ділянку на тій підставі, що в 1995 році він не був ні землевласником, ні землекористувачем, не ґрунтується на правових нормах.

Суд не надав оцінки тому факту, що практично відсутня технічна документація на земельну ділянку ОСОБА_3 площею 0,0538 га, а оригіналу одного листка плану, яким ОСОБА_3 замінив усю технічну документацію так і не було надано, хоча клопотання про це подавалося.

Зазначає, що не зрозуміло, про яку земельну комісію йдеться у рішенні суду (на сторінці 7 внизу). Немає документа, який би свідчив, що така комісія була і встановлювала відсутність порушень земельного законодавства з боку ОСОБА_3 , ким і з яких причин така комісія була ініційована.

Щодо заяви Коржевської від 31.05.2010 року в технічній документації з землеустрою позивача, то вказує, що в цій документації є заява позивача від 30.11.2010 року, підписана ним власноручно про передачу йому у власність земельної ділянки 0,0554 га.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 16.06.2021 року про відмову ОСОБА_2 в скасуванні права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 жодного відношення до земельних правовідносин двох співвласників будинку не має.

Вважає, що загалом судове рішення у цій справі немотивоване, в ньому не наведено законодавчих положень, які були б підставою для припинення права власності позивача на користування частиною його земельної ділянки. Зазначивши, що позивачу передана у власність земельна ділянка площею 0,0554 га, суд не вказав про те, що 0,0019 га цієї площі приватизована ОСОБА_3 .

Зазначає, що суд обмежився тим, що процитував загальні положення Земельного кодексу 1990 року, які не пов`язані з конкретними фактами спірної ситуації співвласників будинку; процитовані норми не пояснюють і не розкривають характеру правовідносин двох співвласників одного житлового будинку, не показують зв`язку між правовими нормами та дійсними фактами, які реально мали місце.

Стверджує, що позивач звернувся до суду в 2011 році, очікуючи справедливого вирішення його проблеми, яка полягає в тому, що передача частини його земельної ділянки 0,0019 га, в 2014 році - ще частини 36 кв.м. його землі по межі унеможливлює безперешкодне використання своєї ділянки за цільовим призначенням - будівництва і обслуговування житлового будинку. Однак суд порушене право позивача не захистив.

Просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.

Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Стверджує, що право позивача не було порушено, оскільки з часу прийняття оскаржуваного рішення минуло більше 20 років. Позивач набув право власності на квартиру у 2003 році в порядку приватизації державного житлового фонду, тому у 1995 році право позивача не могло і не було порушене прийняттям рішення про передачу у власність земельної ділянки. Вважає не підтвердженими доводи апелянта про те, що отримання відповідачем права власності на земельну ділянку відбулося з порушенням вимог чинного законодавства та позбавляє його (апелянта) як співвласника житлового будинку та суміжного землекористувача права користування об`єктами, що на ній знаходяться, оскільки вказані доводи спростовуються ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.11.2016 року у справі №344/6245/14-ц.

В судовому засіданні апеляційного суду законний представник позивача - ОСОБА_4 вимоги апеляційної скарги підтримала.

Представник відповідачів виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Івано-Франківської міської ради - Медицька С.В. заперечила доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Також представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Павликівська Г.М. заперечила доводи апеляційної скарги.

Представник Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право власності від 03.10.2003 року на праві власності належить квартира по АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 6).

ОСОБА_3 на підставі Договору довічного утримання від 09.02.1995 року є власником квартири АДРЕСА_3 , розміщеної на першому поверсі в цьому ж будинку, а на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 14 вересня 2010 року - також власником квартири АДРЕСА_5 , яка знаходиться в мансардному приміщенні (т. 1, а.с. 15, т. 2, а.с. 212).

01.03.1995 року ОСОБА_7 звернувся до голови Міськвиконкому із заявою про приватизацію земельної ділянки (т. 2, а.с. 20).

Відповідно до архівного витягу з рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 30.05.1995 року №196 вирішено передати у приватну власність земельні ділянки громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків. З додатку №2 до витягу з даного рішення вбачається, що ОСОБА_7 передана у приватну власність земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлових будинків по АДРЕСА_6 , площею 1000 кв.м (т. 1, а.с. 18).

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 03.11.1995 року ОСОБА_3 на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 30.05.1995 року №196 є власником земельної ділянки площею 0,0538 га на території АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 19).

Проте, як вбачається з пояснювальної записки інженера-землевпорядника ОСОБА_8 . Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які розташовані на АДРЕСА_1 , 2014 року, технічна документація розроблена ТОВ Наукове-виробниче підприємство ГІС на підставі заяви ОСОБА_3 та Державного акту на право приватної власності на землю серії ІФ №15/02-003608 від 03.11.1995 року, виданого на підставі рішення виконкому Івано-Франківської міської ради від 30.05.1995 року №196 і зареєстрованого за №3608. Розміри земельної ділянки, які були вказані в державному акті, виданому власнику змінились і були перепогоджені з суміжними землекористувачами, у зв`язку з помилковими замірами мірною стрічкою і у зв`язку з тим, що до площі державного акту не включено частину майна. Площа земельної ділянки, обрахована по даних розмірах становить - 0,0019 га - ділянка № НОМЕР_1 та 0,0574 га (площа зазначена в державному акті 0,0538 га є сумарною і є не вірною). Повторні заміри виконані електронним тахеометром Trimble M3, а площа обрахована за допомогою програмного забезпечення AutoCAD, тому вірно вважати площі: ділянка № НОМЕР_1 - 0,0019 га, та ділянка № НОМЕР_2 - 0,0574 га. На основі вищевказаного ОСОБА_3 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площами 0,0019 га - ділянка № НОМЕР_1 та 0,0574 га - ділянка № НОМЕР_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться в АДРЕСА_1 (т. 2, а.с. 192-235).

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за ОСОБА_3 18.06.2014 року зареєстровано дві земельні ділянки: кадастровий номер 2610100000:08:005:0300 площею 0,0574 га. по АДРЕСА_1 та кадастровий номер 2610100000:08:005:0299 площею 0,0019 по АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: Державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий 03.11.1995 року Івано-Франківською міською радою (т. 1, а.с. 151, 152).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав, свобод та інтересів на час прийняття рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, як і не наведено обставин, які б свідчили про помилковість прийнятого відповідачем рішення, яке є предметом оскарження.

З таким висновком погоджується суд апеляційної інстанції.

На час прийняття оскаржуваного рішення про передачу ОСОБА_7 у приватну власність вказаної земельної ділянки був чинним Земельний кодекс України (далі - ЗК України) №561-XII від 18 грудня 1990 року, який втратив чинність 01.01.2002 року.

Згідно частини другої статті 3 ЗК України 1990 року (в редакції, чинній на момент передачі земельної ділянки у власність) розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 6 ЗК України 1990 року, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок. Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, зокрема безплатно для ведення садівництва.

За положеннями статей 4, 7 ЗК України 1990 року землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватись в колективну або приватну власність і надаватись у користування.

Статтями 17, 18 ЗК України 1990 року визначався порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Так, згідно з частиною першою статті 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цьогоКодексу. Земельні ділянки із зазначеного за використанням переліку передавались у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь, товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення (частини четвертої - шостої статті 17 ЗК України 1990 року).

Згідно зі статтею 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Статтею 23 ЗК України від 18 грудня 1990 року передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується Державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми Державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Таким чином, у ЗК України 1990 року законодавець визначив, що право власності на земельну ділянку виникає лише після обов`язкового настання двох умов: 1) встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі і 2) одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені статтею 23 ЗК України 1990 року (Державними актами). Проте дію статті 23 зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених Декретом від 26 грудня 1992 року №15-92.

Пунктом 3 вказаного Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею Державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, пункт 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Таким чином, рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки саме по собі не є правовстановлюючим документом, а лише створює правову підставу для оформлення речового права на землю у встановленому законодавством порядку.

01.01.2002 року ЗК України від 18 грудня 1990 року втратив чинність та набрав чинності ЗК України від 25.10.2001 року №2768-III, у пункті 7 Перехідних положень (Розділ X) якого зазначено, що за громадянами та юридичними особами, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігаються права на ці ділянки.

Положення про посвідчення Державними актами права власності та користування земельними ділянками містяться також у ЗК України від 25 жовтня 2001 року.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку та право постійного користування і право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статті 140, 142, 143 ЗК України містять вичерпний перелік підстав припинення прав на земельну ділянку. Але зазначені норми Закону застосовуються у випадку, коли право набуто в установленому законом порядку.

Відповідно частини частин першої - другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частинами шостою-сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданої органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов`язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

В силу статті 41 Конституції України, статті 90 ЗК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власники земельних ділянок мають право продавати, іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, самостійно господарювати на своїй землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтями 152, 153, 155 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими Законами України. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосуванням інших, передбачених Законом способів. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розробки технічної документації зі складання державного акта, земельною комісією при виконавчому комітеті міської ради, яка складала план земельної ділянки та опис її меж, встановлено відсутність порушень земельного законодавства з боку ОСОБА_3 й порушень прав та інтересів суміжних землекористувачів. Зокрема межі ділянки погоджено суміжними користувачами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , головним архітектором міста В. Ідаком, начальником відділу землекористування міськвиконкому В. Дмитришин, інженером-землевпорядником І. Сімка, після чого 03.11.1995 року був виданий Державний акт на право приватної власності на землю (т. 1, а.с. 19-20).

При цьому, як зазначено в правовому висновку в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №580/168/16-ц, погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови для видачі державного акту, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Встановлено також, що ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 у 2003 році в порядку приватизації державного житлового фонду (т. 1, а.с. 6).

З огляду на викладене місцевий суду вірно вважав, що позивач не міг і не мав підписувати чи узгоджувати межі земельної ділянки ОСОБА_3 , оскільки у 1995 році він не був ні землевласником, ні користувачем суміжної земельної ділянки. Тому прийняття рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3 жодним чином не впливає та не порушує права позивача. А доводи апелянта з даного приводу таких висновків не спростовують.

Твердження апелянта про те, що при передачі у власність земельної ділянки відповідачу порушується його право володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою, є безпідставними з огляду на наступне.

Так, згідно додатку №3 Рішення Івано-Франківської міської ради від 30.08.2010 року №223-LVI Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо оформлення права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,0600 га на АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 8).

В подальшому рішенням Івано-Франківської міської ради від 14.04.2011 року №177-ІХ Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок затверджено п. 6 протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 19.03.2010 року №104 та затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0554 га на АДРЕСА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (т. 1, а.с. 9, т. 2, 95).

Підставою прийняття даного рішення була заява ОСОБА_4 від 31.05.2010 року про передачу земельної ділянки у власність площею 0,0554 га.

Даний факт в судовому засіданні сторонами не заперечувався. Вищевказане рішення Івано-Франківської міської ради від 14.04.2011 року №177-ІХ про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0554 га. станом на сьогоднішній день ні ким не оскаржувалось, не скасовувалось, та є чинним. А отже позивач погоджується саме з таким розміром земельної ділянки, переданої йому у власність.

Крім того, рішенням Івано-Франківського міського суду від 16.06.2021 року у справі №344/9119/17, яке постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.09.2021 року залишено без змін, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Державного реєстратора відділу державної реєстрації виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гардабури-Черпак Тетяни Василівни про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого державним реєстратором Гардабура-Черпак Т.М. 29.03.2017 року за №34523639 щодо реєстрації права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_7 ; визнання недійсним та скасування права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_7 ; визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за №34523639 від 29.03.2017 року, проведеної за заявою ОСОБА_3 - квартиру АДРЕСА_7 (т. 3, а.с. 13-19).

Зокрема, у даному рішенні встановлено, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_3 , збудована або будувалася на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, що спростовує доводи апеляційної скарги про те, що дане рішення не має жодного відношення до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що і позивачу і відповідачу було передано у власність земельні ділянки для обслуговування належних їм частин будинку. Між сторонами встановився фактичний порядок користування спірною земельною ділянкою. А відтак доводи позивача, що його позбавлено права користування належною йому земельною ділянкою біля будинку є безпідставним. Позивачу передана земельна ділянка для обслуговування належної йому частини будинку, що підтверджується ситуаційним планом та викопіюванням з індексно-кадастрової карти земельних ділянок (т. 2, а.с. 26-29).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, суд першої інстанції вірно вважав, що позивач не довів належними і допустимими доказами порушення його прав, свобод та інтересів на час прийняття рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, а також не навів обставин, які б свідчили про помилковість прийнятого відповідачем рішення, яке є предметом оскарження.

Щодо позовних вимог про визнання недійним та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:08:005:0300 площею 0,0574 га. по АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:08:005:0299 площею 0,0019 по АДРЕСА_1 , то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вони також задоволенню не підлягають, оскільки у ході судового розгляду позивачем не надано належних доказів того, що Івано-Франківською міською радою неправомірно прийнято рішення про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , та що виникнення у нього права власності на такі земельні ділянки не ґрунтується на законі.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 ЗУ Про Державний земельний кадастр , державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Отже, враховуючи вищевикладене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:08:005:0300 площею 0,0574 га. та земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:08:005:0299 площею 0,0019 місце розташування: АДРЕСА_1 , скасування запису в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №3608 про реєстрацію державного акта про право власності на землю виданого на ім`я ОСОБА_3 , від 03.11.1995 року, задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від первісних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено.

Крім того, як зазначено в Технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які розташовані на АДРЕСА_1 , 2014 року, розміри земельної ділянки, які були вказані в Державному акті на право приватної власності на землю серії ІФ №15/02-003608 від 03.11.1995 року, виданого на підставі рішення виконкому Івано-Франківської міської ради від 30.05.1995 року №196 і зареєстрованого за №3608, змінились і були перепогоджені з суміжними землекористувачами, у зв`язку з помилковими замірами мірною стрічкою і у зв`язку з тим, що до площі державного акту не включено частину майна. Площа земельної ділянки, обрахована по даних розмірах становить - 0,0019 га - ділянка № НОМЕР_1 та 0,0574 га (площа зазначена в державному акті 0,0538 га є сумарною і є не вірною). ОСОБА_3 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площами 0,0019 га - ділянка № НОМЕР_1 та 0,0574 га - ділянка № НОМЕР_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться в АДРЕСА_1 (т. 2, а.с. 192-235).

А згідно копії Довідки з Містобудівного кадастру №828 від 19.03.2012 року, наданої користувачу ОСОБА_4 , інженерно-геодезичні вишукування земельної ділянки площею 0,1488 га потребують корегування (т. 2, а.с. 24-29).

Також не заслуговують на увагу посилання апелянта щодо незаконної приватизації ОСОБА_3 двох земельних ділянок безоплатно з одним цільовим призначенням та збільшення розміру його земельної ділянки, оскільки рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 30.05.1995 року №196 вирішено передати у приватну власність ОСОБА_7 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків по АДРЕСА_6 площею 1000 кв.м., що становить 0,1 га (т. 1, а.с. 18).

Таким чином, при прийнятті рішення виконавчим комітетом міської ради та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку не було порушень вимог чинного на той час законодавства, виконавчий комітет при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Крім того позивачем не доведено, що відповідачем приватизовано частину земельної ділянки, переданої йому у власність.

Доводи, викладенні в апеляційній скарзі, про те, що суд здійснив розгляд справи, не відкривши по ній провадження, чим порушено норми процесуального права, не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи міститься ухвала про відкриття провадження у цій справі, яка постановлена 21 липня 2014 року (т. 1, а.с. 34).

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що строк позовної давності при поданні позову не пропущено, оскільки суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позову за недоведеністю, а в такому випадку обставини щодо пропуску позовної давності не мають правового значення.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи і містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: І.В. Бойчук

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 10 лютого 2022 року.