ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.01.2022Справа № 914/1799/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Сабалдаш О. В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу
до 1) Міністерства оборони України
2) Державного підприємства "Укрконверс"
за участю Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону
про визнання права власності
представники сторін:
від позивача: Чесакова М. С.
від відповідача-1: Козачук І. М.
від відповідача-2: Вербицький Д. В.
прокурор: Маліцька Ю. С.
В С Т А Н О В И В:
До Господарського суду Львівської області з позовом звернулось Приватне акціонерне товариство "Вищий навчальний заклад "Міжрегіональна академія управління персоналом" (далі - ПрАТ "ВНЗ "МАУП", позивач) до Міністерства оборони України (далі - МОУ, відповідач-1) та Державного підприємства "Укрконверс" (далі - ДП "Укрконверс", відповідач-2) про визнання права власності.
У обґрунтування позову ПрАТ "ВНЗ "МАУП" вказує на наявність підстав для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. І. Мазепи, 29, що було передане ТОВ "Західна будівельна інвестиційна компанія" позивачу за договорами купівлі-продажу частин нежитлових приміщень від 24.02.2006, 30.03.2006, 09.06.2006, 05.07.2006, 28.07.2006, від 12.01.2007 та договору про поділ майна в натурі та припинення спільної часткової власності від 13.02.2008. Також позивач зазначає, що ПрАТ "ВНЗ "МАУП" більше десяти років відкрито володіє нерухомим майном, що знаходиться за вказаною адресою, утримує його та використовує у своїй господарській діяльності. У зазначених об`єктах позивачем були проведені ремонтні роботи та на даний час вони утримуються у належному технічному стані. Разом з тим, Міноборони лише у 2020 році зареєструвало за Державою Україна право власності на вказані приміщення, які ще у 2013 році рішенням Господарського суду Львівської області від 18.09.2013 у справі № 4/42, що набрало законної сили, були визнані на праві власності за державою Україна в особі МОУ, проте, до цього часу відповідачі ніяким чином зазначеним майном не опікувались.
Посилаючись на ст. 316, 344 ЦК України, позивач просить визнати за ПрАТ "ВНЗ "МАУП" право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. І. Мазепи, 29, а саме - на цегляну будівлю під літерою В-4, площею 3 127,5 кв.м. та частину приміщень цегляної будівлі під літерою Б-4, площею 1 808,5 кв.м.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.06.2021 матеріали вказаного позову були направлені за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2021 позовну заяву ПрАТ "ВНЗ "МАУП" було прийнято до розгляду, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.
У строк, визначений законом, відповідач-1 (МОУ) надав суду відзив, у якому проти позову заперечив, вказав, що для визнання права власності на спірне майно за позивачем відсутній склад умов, визначених ч. 1 ст. 344 ЦК України. Зокрема, відсутні такі умови, як: добросовісність, безтитульність та безперервність володіння майном, враховуючи наявність рішення Господарського суду Львівської області у справі № 4/42, залишеного без змін судами вищих інстанцій, за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах Міністерства оборони України та ДП "Укрконверс" про визнання права власності на нерухоме майно за державою Україна та зобов`язання ПрАТ "ВНЗ "МАУП" повернути це майно, який був задоволений.
Відповідач-2 (ДП "Укрконверс") у визначений законом строк також надав відзив, у якому позов не визнав, зазначив, що позивач помилково вважає, що власник спірного майна (держава в особі МОУ) відмовився від цього майна, про що свідчать судові рішення у господарській справі № 4/42 про витребування майна від ПрАТ "ВНЗ "МАУП". Натомість, виконання зазначених судових рішень, якими ПрАТ "ВНЗ "МАУП" було зобов`язано у 30-денний строк повернути Державі Україна об`єкти нерухомості шляхом їх передачі за актом ДП "Укрконверс", позивач фактично не здійснив та продовжує ними користуватись.
До початку розгляду справи по суті від заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону надійшла заява про вступ у справу на підставі ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру . З приводу заявленого позову прокурор надав письмові пояснення, у яких вказав, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач не може вважатися володільцем майна, який добросовісно заволодів спірним нерухомим майном з урахуванням рішення Господарського суду Львівської області у справі № 4/42, що набрало законної сили.
У судовому засіданні, призначеному для розгляду справи по суті, представник позивача заявлені вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.
Представники відповідачів-1, 2 у судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, наведених у відзивах, просили відмовити у його задоволенні.
Прокурор у справі вважав, що позов задоволенню не підлягає з підстав, зазначених у письмових поясненнях.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті позову, заслухавши пояснення їх представників та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Установлено, що між ТОВ "Західна будівельна інвестиційна компанія" та ПрАТ "ВНЗ "МАУП" були укладені договори купівлі-продажу частини нежитлових приміщень від 24.02.2006, 30.03.2006, 09.06.2006, 05.07.2006, 28.07.2006 та три договори від 12.01.2007, за умовами яких у власність ПрАТ "ВНЗ "МАУП" передано цегляну будівлю (літера В-4) площею 3 127, 5 кв.м. та частину приміщень цегляної будівлі (літера Б-4) площею 1 808, 5 кв.м., що розташовані у місті Львові по вул. Гетьмана Івана Мазепи, 29.
13.02.2008 між ТОВ "Західна будівельна інвестиційна компанія" та ПрАТ "ВНЗ "МАУП" був укладений договір про поділ майна в натурі та припинення спільної часткової власності від, за умовами якого ПрАТ "ВНЗ "МАУП" набуло право власності на будівлю під літерою В-4 (площею 3127,5 кв.м.) та приміщення 2-го поверху (площею 604,1кв.м.), 3-го поверху (площею 602,6 кв. м.), 4-го поверху (площею 601,8 кв.м.) у будівлі під літерою Б-4. Право власності на вказане нерухоме майно, утворене в результаті поділу, було зареєстроване за ПрАТ "ВНЗ "МАУП" 22.02.2008.
Починаючи з 2006 року та на час розгляду справи, вищевказане нерухоме майно перебуває у володінні та користуванні ПрАТ "ВНЗ "МАУП", а саме: використовується як навчальний корпус відокремленим структурним підрозділом академії - Львівським інститутом ПрАТ "ВНЗ "МАУП".
Також установлено, що у 2012 році заступник Генерального прокурора України, вважаючи, що вказане нерухоме майно незаконно вибуло з власності держави, звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі МОУ та ДП "Укрконверс" до ТОВ "Нафта-Трейд", ТОВ "Західна будівельна інвестиційна компанія", ПрАТ "ВНЗ "МАУП", ТОВ "Варіант-Глобус", ОКП Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", Львівського міського управління юстиції, ТОВ "ВТП "Бодекс" про визнання права державної власності на нерухоме майно, стягнення вартості знесених приміщень, витребування майна з незаконного володіння.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.09.2013, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2014, зазначений позов прокурора був задоволений частково. Зокрема, цим рішенням:
- визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право державної власності на будівлі (об`єкти нерухомості), що знаходяться у місті Львові, вулиця Гетьмана Івана Мазепи, 29, а саме: на цегляну будівлю під літерою Б-4 (загальною площею 2 972, 9 кв.м.); цегляну будівлю під літерою В-4 (загальною площею 3 127, 5 кв.м.);
- зобов`язано ПрАТ "ВНЗ "МАУП" у 30-денний строк повернути державі Україна в особі Міністерства оборони України витребувані об`єкти нерухомості, що знаходяться у місті Львові, вулиця Гетьмана Івана Мазепи, 29, а саме: цегляну будівлю під літерою В-4 (загальною площею 3 127, 5 кв.м.), частину цегляної будівлі під літерою Б-4 із приміщеннями загальною площею 1 808, 5 кв.м. (другого поверху - загальною площею 604,1 кв. м., третього поверху - загальною площею 602,6 кв.м., четвертого поверху - загальною площею 601, 8 кв.м.) шляхом передачі зазначеного майна (за актом) ДП "Укрконверс", якому належить право господарського відання на вказані об`єкти державної власності.
17.09.2020 право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Міністерством оборони України, а право господарського відання на це майно - за ДП "Укрконверс".
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що ПрАТ "ВНЗ "МАУП" більше 10 років безперервно відкрито володіє та користується нерухомим майном, що знаходиться за адресою: м. Львів, вулиця Гетьмана І. Мазепи, 29, здійснює дії з його утримання та обслуговування, у той час, як відповідачі - МОУ та ДП "Укрконверс" жодним чином не опікуються спірним майном, протягом цього часу зволікали з реєстрацією права власності та господарського відання на майно, а також ухиляються від обов`язків щодо його утримання. Отже, спірні приміщення фактично залишені у володінні позивача, а тому ПрАТ "ВНЗ "МАУП" вважає, що наявні підстави для набуття ним права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, що знаходиться у м. Львові, вул. І. Мазепи, 29, відповідно до ст. 344 ЦК України.
Перевіряючи такі доводи позивача та вирішуючи спір по суті, суд врахував наступне.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме:
- наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;
- законність об`єкта володіння;
- добросовісність заволодіння чужим майном (зокрема, безтитульність);
- відкритість володіння;
- безперервність володіння;
- сплив установлених строків володіння;
- відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Тобто, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17, Верховним судом у постанові від 10.02.2020 у справі № 923/82/19.
У постанові від 01.08.2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Ураховуючи наведені правові позиції, можна зробити висновок, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. А безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.
Проте, у даній справі встановлено, що ПрАТ "ВНЗ "МАУП" набуло право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Львів, вул. І. Мазепи, 29, на певній правовій підставі (титулу), а саме - на підставі договорів купівлі-продажу від 24.02.2006, 03.04.2006, 09.06.2006, 05.07.2006, 28.07.2006, від 12.01.2007 та договору про поділ майна від 13.02.2008, укладених із ТОВ "Західна будівельна інвестиційна компанія". При цьому позивачем було набуто саме право власності, а не володіння чи користування спірним майном.
Такі ж обставини були встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 18.09.2013 у справі № 4/42, що набрало законної сили, та ці обставини визнаються позивачем.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 16.07.2015, тобто після ухвалення рішення Господарським судом Львівської області від 18.09.2013 у справі № 4/42, а також постанови Львівським апеляційним господарським судом від 11.02.2014 та постанови Вищим господарським судом України від 25.06.2014, ПрАТ "ВНЗ "МАУП" зареєструвало за собою право власності на спірні об`єкти нерухомості. Зокрема, з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що підставою внесення запису про право власності на спірне майно за ПрАТ "ВНЗ "МАУП" стали рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексними номерами: 22929113 від 16.07.2015 та 22929382 від 16.07.2015 на підставі поданих представником ПрАТ "ВНЗ "МАУП" заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.07.2015.
Виходячи з викладеного, враховуючи, що позивач отримав спірне нерухоме майно у власність (заволодів не чужим, а власним майном) на підставі угод купівлі-продажу та поділу майна, які недійсними не визнавались та є чинними, при цьому зареєстрував право власності в Державному реєстрі речових прав, то застосування набувальної давності в даному випадку є неможливим за відсутності умови про добросовісне володіння чужим майном (чи безтитульним).
Також, зважаючи на положення ст. 344 ЦК України, суд звертає увагу на те, що для набуття права власності за набувальною давністю позивач не довів наявність такої умови як безперервність володіння майном.
Як вже зазначалось, безперервне володіння майном протягом певного строку має бути давнісним, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння становить десять років. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Відповідно до роз`яснень Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17, Верховного Суду у постановах від 24.01.2019 у справі № 755/16913/16-ц, від 27.06.2019 у справі № 175/2338/16-ц, від 20.012021 у справі № 318/1274/18 за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Безперервність володіння, яка є необхідною умовою для набуття права власності за набувальною давністю, означає, що протягом передбаченого в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов`язку повернути річ власнику, а також йому не пред`являвся правомочною особою позов про повернення майна. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.03.2018 у справі № 907/764/16.
Так, позивач вказує, що він безперервно давнісно володіє спірним майном більше 10 років, обчислюючи даний строк з дати реєстрації права власності на спірне нерухоме майно у Реєстрі права власності на нерухоме майно, відповідно до укладених із ТОВ "Західна будівельна інвестиційна компанія" угод.
Однак, як вже встановлено судом, до позивача був пред`явлений позов прокурором про витребування спірного майна з незаконного володіння та рішенням Господарського суду Львівської області від 18.09.2013 у справі № 4/42 право власності на спірні об`єкти нерухомості було визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України та зобов`язано ПрАТ "ВНЗ "МАУП" у 30-денний строк повернути державі Україна в особі Міністерства оборони України витребувані об`єкти нерухомості. При цьому суди, посилаючись на ст. 388 ЦК України, дійшли висновку, що держава Україна (власник) вправі витребувати спірне майно, що вибуло з володіння поза її волею. Також було наголошено на тому, що оскільки право власника на витребування майна кореспондується з обов`язком фактичного володільця майна здійснити дії щодо повернення майна, то вимога про витребування спірних об`єктів нерухомості підлягає задоволенню з визначенням дій відповідачів (у тому числі, ПрАТ "ВНЗ "МАУП"), спрямованих на повернення нерухомого майна (шляхом передачі його за актом приймання-передавання).
За таких обставин, суд вважає помилковим твердження позивача про безперервне давнісне володіння спірним майном, оскільки з подачею до Господарського суду Львівської області позову заступником Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міноборони та ДП "Укрконверс" передбачений законом строк набувальної давності у 10 років перервався.
Отже, за висновком суду відсутня і така умова щодо набуття за ПрАТ "ВНЗ "МАУП" права власності на спірне майно за набувальною давністю, як безперервність володіння майном.
Щодо доводів позивача про зволікання відповідачів із реєстрацією (у 2020 році) права власності на спірні приміщення за державою України, що на думку позивача свідчить про те, що "державі спірне майно не потрібне", суд відхиляє та зазначає, що вказана обставина не має значення для правильного вирішення спору про наявність підстав для визнання права власності за набувальною давністю за позивачем. При цьому невчинення власником нерухомого майна (зокрема, державою Україна в особі Міноборони) дій щодо його реєстрації не є підставою для припинення за останнім права власності на таке майно відповідно до ст. 346 ЦК України. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12.02.2020 у справі № 761/17142/15-ц.
Також суд не приймає до уваги всі інші доводи учасників справи (зокрема щодо невиконання позивачем судового рішення у справі № 4/42, пов`язаність керівників ТОВ "Західна будівельна інвестиційна компанія" та ПрАТ "ВНЗ "МАУП"), оскільки надані в цій частині доводи та докази не стосуються предмета позову в даній справі та не впливають на правильність вирішення спору, що розглядається.
Згідно зі ст. 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Указані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Оцінивши надані сторонами докази, зважаючи на встановлені у справі обставини та враховуючи наведені норми чинного законодавства, суд вважає, що позивач не довів наявність усіх умов, передбачених ст. 344 ЦК України, з якими закон пов`язує визнання права власності на об`єкти нерухомості за набувальною давністю, відтак, суд відмовляє у задоволенні позову ПрАТ "ВНЗ "МАУП".
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
Відмовити у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Вищий навчальний заклад "Міжрегіональна академія управління персоналом" до Міністерства оборони України та Державного підприємства "Укрконверс" про визнання права власності.
Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, його вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні в присутності представників сторін 20 січня 2022 року.
Повний текст рішення складений 8 лютого 2022 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К. І.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 20.01.2022 |
Оприлюднено | 14.02.2022 |
Номер документу | 103136596 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Головіна К.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні