Постанова

від 18.01.2022 по справі 420/10850/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/10850/21 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д..

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року у справі за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства Стефан про стягнення адміністративно-господарських санкцій за 2020 рік та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

24.06.2021 року позивач - Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства Стефан , в якому просило суд стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році в сумі 30 000 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 384,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що згідно із Звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік, наданим до відділення Фонду середньооблікова чисельність штатних працівників на ТОВ Стефан склала 12 осіб. На підприємстві протягом 2020 року не працювало жодної особи з інвалідністю. За правилами заокруглення, якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення. Тому, якщо підприємству потрібна 1 особа з інвалідністю, то такий норматив вважатиметься виконаним, якщо особа з інвалідністю працювала 6 повних місяці звітного року, оскільки 6 (місяців): 12 (місяців) = 0.5 = 1 особа. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не створив жодного. При здійсненні розрахунку адміністративно-господарських санкцій ТОВ Стефан за 2020 рік, відділення Фонду керувалось Інструкцією щодо заповнення форми №10-ПОІ поштова-річна Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів , затвердженою Наказом Мінпраці України 10.02.2007 року №42 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за № 117/13384. Отже, відповідач не створив жодного місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю = 1. Таким чином відповідно до чинного законодавства норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2020 року відповідачем не виконано. Відповідно до розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій сума відрахувань за 1 нестворене робоче місце становить 30000,00 грн. Станом на 18.06.2021 року відповідач повинен сплатити й пеню виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк, що становить 384,00 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року, ухваленим в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, відмовлено у задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

В апеляційній скарзі Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні . Апелянт вказує, що законодавством чітко встановлено, що підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 зазначеного Закону, щороку самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулось порушення нормативу, сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач, послався на правомірність оскаржуваного рішення та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, у зв`язку з чим відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, справа розглянута апеляційним судом у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що відповідач подав до Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік за формою №10-ПОІ, що надійшов до Фонду 17.02.2021 року (вх.№ 2113) (а.с.4-5).

У вказаному звіті зазначено:

- середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу 12;

- з них: середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0;

- кількість інвалідів - штатних працівників, які працюють на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні 1;

- фонд оплати праці штатних працівників (тис.грн.) 720,0;

- середньорічна заробітна плата штатного працівника 60026,00 (а.с.5).

Апелянт, на підставі наданого звіту та списку працюючих інвалідів-штатних працівників дійшов висновку, що позивачем не створено місце призначене для працевлаштування особи з інвалідністю при нормативі 1 та розраховані адміністративно-господарські санкції в сумі 30000,00 грн. (а.с.6) та нарахована пеня в сумі 384,00 грн.

Також, відповідно до матеріалів справи, ТОВ Стефан 14.04.2020 року та 28.08.2020 року були надані до Іванівської районної філії Одеського обласного центру зайнятості звітність Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН, відповідно до якої на підприємство потребується тракторист 1 вакансія.

Іванівською районною філією ООЦЗ направлено для працевлаштування ОСОБА_1 , який відповідно до витягу з наказу №5 від 15.04.2020 року прийнятий на роботу в ТОВ СП Стефан трактористом.

В подальшому, Іванівською районною філією ООЦЗ направлено для працевлаштування ОСОБА_2 , який відповідно до витягу з наказу №20 від 31.08.2020 року прийнятий на роботу в ТОВ СП Стефан трактористом.

Направлені районною філію ООЦЗ особи не є особами з інвалідністю, проте інших осіб для працевлаштування на підприємстві відповідача направлено не було.

Відмовляючи в задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки відповідачем виконав всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому позивач неправомірно нарахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 8 ст.69 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, осіб з інвалідністю, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон № 875-ХІІ).

Згідно з частиною другою статті 17 Закону №875-ХІІ підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Частинами першою, другою статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до норм статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина четверта статті 20 Закону №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, обов`язок пошуку підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, відповідно до абзацу 3 статті 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні покладено на державну службу зайнятості.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Аналіз норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю свідчить про те, що на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не обов`язок їх працевлаштування.

Відповідно до матеріалів справи, ТОВ СП Стефан протягом 2020 року двічі подавала до Іванівської районної філії Одеського обласного центру зайнятості звітність Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН, відповідно до якої на підприємство потребується працівник, тракторист 1 вакансія.

В свою чергу, Іванівською районною філією ООЦЗ було направлено двох осіб, серед яких жодної особи з інвалідністю.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році, а саме: повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).

Частиною першою статті 20 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

З аналізу наведених норм слідує, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування. Відповідач може нести адміністративно-господарську відповідальність саме за вчинення правопорушення, а невід`ємним елементом останнього є наявність вини.

Оскільки, відповідач вжив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу та повідомляв державну службу зайнятості про наявність вакансій, правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій у суду відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовної заяви.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-80, 139, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року у справі №420/10850/21 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28.01.2022 року.

Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.