Постанова

від 20.01.2022 по справі 640/24697/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24697/19 Головуючий у І інстанції - Шевченко Н.М.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

при секретарі: Черніченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення НАЗК від 14 червня 2019 року № 1686 Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання ;

- визнати протиправним та скасувати рішення НАЗК від 14 червня 2019 № 1688 Про затвердження обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак правопорушення, пов`язаного з корупцією, та направлення рішення Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання до Національного антикорупційного бюро України .

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що рішення та висновки НАЗК прийнято без дотримання принципів належності, достатності та законності доказів. Висновок Відповідача щодо наявності ознак правопорушення, передбаченого ст. 366-1 Кримінального кодексу України, є незаконним та без урахування інформації, наданої Позивачем. Також наголошено, що рішення були прийняті поза межами законодавчо встановлених строків для перевірки, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення НАЗК від 14.06.2019 № 1686 Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання .

Визнано протиправним та скасовано рішення НАЗК від 14.06.2019 № 1688 Про затвердження обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак правопорушення, пов`язаного з корупцією, та направлення рішення Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання до Національного антикорупційного бюро України

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Національне агентство з питань запобігання корупції подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалите нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі Національне агентство з питань запобігання корупції посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Також Національним агентством з питань запобігання корупції в апеляційній скарзі зазначено, що рішення прийняті в розумний строк з урахуванням правової та фактичної складності справи, на підставі Закону України Про запобігання корупції та Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства від 10.02.2017 № 56. Оскаржувані рішення по суті прийняті з урахуванням принципів верховенства права, об`єктивності, неупередженості та безсторонності, достовірності та повноти інформації.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року - скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 02 листопада 2021 року касаційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції задоволено частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 640/24697/19 скасовано.

Справу № 640/24697/19 направлено на новий судовий розгляд Шостого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року прийнято до провадження справу за апеляційною скаргою Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішень.

Призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішень до розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року продовжено строк розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішень, на п`ятнадцять днів.

Призначено розгляд апеляційної скарги Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року, у відкритому судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників Сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Національним агентством з питань запобігання корупції 21 січня 2019 року прийнято рішення № 112 Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування , відповідно до якого доручено члену Національного агентства з питань запобіганню корупції - заступнику Голови ОСОБА_2 через уповноважених осіб Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя та Департаменту моніторингу дотримання законодавства про конфлікт інтересів та інших обмежень щодо запобігання корупції апарату Національного агентства з питань запобігання корупції провести повну перевірку декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема декларації ОСОБА_1 за 2017 рік.

Уповноваженим особам Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя доручено:

- провести повну перевірку декларацій, зазначених у пункті 1 цього рішення, в частині: з`ясування достовірності задекларованих відомостей в розділах 1, 2.1 (крім питань, віднесених до перевірки уповноважених осіб Департаменту моніторингу дотримання законодавства про конфлікт інтересів та інших обмежень щодо запобігання корупції), 3-6, 10-14 декларації суб`єкта декларування; з`ясування точності оцінки задекларованих активів (крім питань, віднесених до перевірки уповноважених осіб Департаменту моніторингу дотримання законодавства про конфлікт інтересів та інших обмежень щодо запобігання корупції); перевірки на наявність ознак незаконного збагачення;

- підготувати проекти рішень Національного агентства з питань запобігання корупції про результати здійснення повної перевірки декларацій зазначених у пункті 1 цього рішення.

Уповноваженим особам Департаменту моніторингу дотримання законодавства про конфлікт інтересів та інших обмежень щодо запобігання корупції провести повну перевірку декларацій, зазначених у пункті 1 цього рішення, в частині: з`ясування достовірності задекларованих відомостей в розділах 2.1 (в частині перевірки місця роботи, категорії посади суб`єкта декларування, віднесення до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, відповідно до статті 50 Закону, до посади пов`язаної з високим рівнем корупційних ризиків, згідно з переліком, затвердженим Національним агентством з питань запобігання корупції) 7 - 9, 15, 16 декларації суб`єкта декларування; з`ясування точності оцінки задекларованих відомостей в розділах 7 та 8 декларації суб`єкта декларування; перевірки на наявність конфлікту інтересів.

Рішенням Відповідача Про продовження строку повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування від 22 березня 2019 року № 825 продовжено строк повної перевірки декларації, зокрема відносно Позивача.

За результатами повної перевірки НАЗК прийнято рішення Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання від 14 червня 2019 року № 1686, яким Відповідачем вирішено, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік зазначив недостовірні відомості про: тип та категорію займаної посади, вартість об`єктів нерухомості, які належать йому на праві власності, та вартість квартири за останньою грошовою оцінкою, яка належить на праві власності члену сім`ї (дружині), вартість транспортних засобів, що перебувають у нього в оренді, номінальну вартість належних йому акцій, розмір отриманих ним та членом сім`ї (дружиною) доходів у вигляді страхових виплат, а також не зазначив відомості про комплекс, що належить йому на праві власності, чим не дотримав вимоги пунктів 1, 2, 3, 4 та 7 частини першої статті 46 Закону України Про запобігання корупції .

Суб`єкт декларування подав недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.

Зазначене є ознаками правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

Рішенням НАЗК Про затвердження обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак правопорушення, пов`язаного з корупцією, та направлення рішення Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання до Національного антикорупційного бюро України від 14 червня 2019 року № 1688 затверджено обґрунтований висновок щодо виявлення ознак правопорушення, пов`язаного з корупцією та доручено Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя забезпечити повідомлення до Національного антикорупційного бюро України про прийняте рішення шляхом надсилання обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак правопорушення, пов`язаного з корупцією, та рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 14.06.2019 № 1686 Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання .

Вважаючи вказані рішення Відповідача від 14 червня 2019 року № 1686 та № 1688 протиправними, а свої права порушеними Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що проведення Відповідачем перевірки декларації відповідно до статей 48 та 50 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII Про запобігання корупції (далі - Закон № 1700-VII) передбачає встановлену Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим рішенням НАЗК від 10 лютого 2017 року № 56 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 року за № 201/30069 (далі - Порядок № 56). Будь-яких підстав для винесення рішення про результати повної перевірки декларацій поза межами визначеного Порядком № 56 строку законодавством не передбачено. За таких обставин строки проведення перевірки декларацій, передбачених пунктом 12 Порядку № 56 та винесення відповідних рішень порушені.

На переконання суду першої інстанції, зазначені обставини свідчать про порушення НАЗК статті 19 Конституції України, частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, Порядку № 56 та є самостійною підставою для визнання протиправними та скасування рішень НАЗК від 14 червня 2019 року № 1686 та № 1688.

Скасовуючи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду при прийнятті постанови від 27 жовтня 2020 року погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що спірні рішення НАЗК від 14 червня 2019 року прийняті Відповідачем поза межами визначеного Порядком № 56 строку.

Проте, на думку вказаної колегії суддів, зазначене порушення не спростовує суті самих висновків НАЗК, викладених в оскаржуваних рішеннях, не впливає на їх законність (на їх змістове навантаження по суті питання) та не є підставою для визнання їх протиправними та скасування, оскільки не порушують прав Позивача.

Крім того, колегією суддів Шостого апеляційного адміністративного суду при прийнятті постанови від 27 жовтня 2020 року зазначено, що у випадку, в якому Позивач вбачав би порушення своїх прав з боку НАЗК в аспекті дотримання розумності строків здійснення перевірки, він мав змогу звернутися до вказаного органу із запитами/скаргами на дії уповноважених осіб на здійснення перевірки та/або до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо нерозгляду та неприйняття відповідного рішення про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування у встановлений законодавством строк.

Верховний Суд при ухваленні постанови від 02 листопада 2021 року погодився з твердженнями судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржувані рішення НАЗК від 14 червня 2019 року № 1686 та № 1688 прийняті поза межами строку, встановленого для перевірки декларації.

На підставі викладеного Верховний Суд констатував, що підстави касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 підтвердилися під час касаційного розгляду справи.

Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом у постановах від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 520/10698/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 640/1221/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19, однак які не враховані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (постанові від 27 жовтня 2020 року).

Проте, колегією суддів Верховного Суду звернуто увагу на те, що у названих вище справах предметом дослідження, окрім питання дотримання НАЗК строку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оцінка надавалась і висновкам НАЗК щодо порушень, допущених суб`єктами декларування при поданні декларацій.

Тобто, предметом дослідження було не тільки питання строку проведення перевірки, а й питання наявності або відсутності у діях суб`єкта декларування порушень щодо подання недостовірних відомостей, які за результатами розгляду справ підтверджувались або спростовувались.

Водночас, суд апеляційної інстанції обмежився лише формальним висновком про те, що процедурні порушення не спростовують суті самих висновків НАЗК, викладених в оскаржуваних рішеннях, не впливають на їх законність (на їх змістове навантаження по суті питання), без дослідження виявлених у ході перевірки порушень та надання їм відповідної оцінки з точки зору чинного законодавства.

Тож адміністративний суд повинен з`ясувати не лише чи були дії Відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до Закону та з дотриманням установленої процедури, а також чи було його рішення прийнято на законних підставах та чи відповідає воно, зокрема, критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності.

Необхідність надання оцінки спірним рішенням НАЗК через призму частини другої статті 2 КАС України випливає також і з того, що у позовній заяві ОСОБА_1 , окрім доводів щодо порушення НАЗК строків проведення повної перевірки декларації, свої вимоги обґрунтовував відсутністю у його декларації за 2017 рік недостовірних відомостей щодо вартості об`єктів нерухомого майна та вартості об`єктів цінного рухомого майна - транспортних засобів, яке перебуває в оренді суб`єкта декларації. Позивач вказував на те, що висновки НАЗК зроблені без урахування наданої ним інформації.

Тобто, звертаючись до суду Позивач мав на меті спростувати висновки НАЗК, викладені у рішеннях від 14 червня 2019 року № 1686 та № 1688.

Однак, як зазначив Верховний Суд, суд апеляційної інстанції (постанова від 27 жовтня 2020 року) не здійснив перевірку спірних актів суб`єкта владних повноважень на відповідність частині другій статті 2 КАС України, хоча про це в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції наголошувало НАЗК.

Згідно з частиною шостою ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

На виконання вимог Верховного Суду, для повного та всебічного з`ясування обставин у даній адміністративній справі слід здійснити перевірку того, чи були оскаржувані рішення НАЗК прийнято на законних підставах та чи відповідають вони, зокрема, критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено Законом України Про запобігання корупції від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII.

Відповідно до ст. 4 Закону № 1700-VII Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.

Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону № 1700-VII особи, зазначені у пункті 1, підпунктах а і в пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Вимоги щодо інформації, яка зазначається у декларації, визначено у ст. 46 Закону № 1700-VII.

Статтею 48 Закону № 1700-VII встановлено, що Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.

Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.

Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.

Статтею 50 Закону № 1700-VII визначено, що повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною 7 статті 46 цього Закону.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), відповідно до статей 48 та 50 Закону України Про запобігання корупції (далі - Закон) визначено Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 лютого 2017 року № 56, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 року за № 201/30069 (надалі - Порядок № 56).

Відповідно до п. 2 розд. І Порядку № 56 достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, у разі невстановлення НАЗК недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації. Недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих НАЗК у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.

Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 56 передбачено, що повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням НАЗК, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов`язана зі здійсненням такої функції НАЗК. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб`єкта (суб`єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.

Згідно з п. 2 розд. ІІІ Порядку № 56 початком здійснення повної перевірки декларації є день, наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки. Про прийняття рішення про проведення перевірки НАЗК письмово повідомляє суб`єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру не пізніше дня його прийняття.

НАЗК при проведенні повної перевірки декларації проводить перевірку всіх відомостей, що відображені в декларації, відповідно до пункту 1 цього розділу, якщо інше не визначено цим Порядком (п. 5 розд. ІІІ Порядку № 56).

Відповідно до п. 6 розд. ІІІ Порядку № 56 повна перевірка декларації передбачає такі дії: 1) прийняття рішення про проведення перевірки; 2) аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації; 3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу; 4) направлення НАЗК відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу; 5) прийняття НАЗК рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 56 передбачено, що під час повної перевірки декларацій НАЗК використовує такі джерела інформації: 1) відомості, отримані з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також відомості з реєстрів, баз даних іноземних держав, що можуть містити інформацію, яка має відображатись у декларації; 2) відомості, надані суб`єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом НАЗК щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей; 3) відомості, що надходять (отримані) від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань, а також від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав; 4) відомості із засобів масової інформації, мережі Інтернет, які стосуються конкретного суб`єкта декларування та містять фактичні дані, що можуть бути перевірені. При проведенні повної перевірки декларації НАЗК зобов`язане забезпечити використання лише достовірної інформації, одержаної від суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань, із засобів масової інформації, мережі Інтернет.

Відповідно до пунктів 9, 11 розд. ІІІ Порядку № 56 у разі необхідності з метою здійснення повної перевірки декларації НАЗК має право направляти запити про надання документів чи інформації до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань. Зазначені суб`єкти зобов`язані надавати запитувані НАЗК документи чи інформацію упродовж десяти робочих днів з дня одержання запиту. Для перевірки інформації про об`єкти декларування, що зазначені у декларації, НАЗК має право отримувати інформацію з відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, у тому числі після внесення плати за отримання відповідної інформації відповідно до законодавства, якщо така плата вимагається для доступу до інформації.

Згідно п. 12 розд. ІІІ Порядку № 56 у разі виявлення НАЗК протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення НАЗК направляє відповідному суб`єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів. Такий лист повинен містити посилання на конкретні відомості у декларації, щодо яких пропонується надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів, а також відомості про підстави проведення перевірки декларації та таких конкретних відомостей. Такий лист може містити конкретні запитання НАЗК щодо відомостей, зазначених у декларації. Надані суб`єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов`язковими до розгляду та врахування НАЗК під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб`єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації.

Пунктом 14 розділу ІІІ Порядку № 56 передбачено, що повна перевірка декларації здійснюється упродовж 60 днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки. Строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів.

Відповідно до п. 15 розд. ІІІ Порядку № 56 перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється у випадках: звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця; направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації. Зупинення перебігу строку повної перевірки декларації можливе в межах строків, визначених абзацами першим та другим пункту 14 цього розділу.

Відповідно до п. 1 розд. IV Порядку № 56 за результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації (далі - Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації).

Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації складається з таких частин: 1) вступна частина із зазначенням дати, номера та місця складання, назви Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації; 2) описова частина із зазначенням прізвища, імені, по батькові суб`єкта декларування, назви посади та органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або юридичної особи публічного права, правових підстав проведення повної перевірки декларації, переліку інформації, яка використовувалася під час здійснення повної перевірки декларації, складових предмета перевірки; 3) мотивувальна частина із зазначенням встановлених Національним агентством обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, якими Національне агентство керувалося при прийнятті Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації, і положення закону, яким воно керувалося; 4) резолютивна частина із зазначенням висновку, якого Національне агентство дійшло за результатами здійснення повної перевірки декларації, можливості оскарження цього рішення в судовому порядку.

Пунктом 2 розділу IV Порядку № 56 передбачено, що про закінчення проведення повної перевірки декларації Національне агентство письмово повідомляє суб`єкта декларування та надсилає Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації для ознайомлення. Зазначені дії можуть вчинятися за допомогою програмних засобів Реєстру або засобів поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Якщо в результаті повної перевірки декларації було встановлено відображення у декларації недостовірних відомостей, або неточну оцінку задекларованих активів, або наявність конфлікту інтересів, або ознаки незаконного збагачення, Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації надсилається суб`єкту декларування за допомогою засобів поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення та програмних засобів Реєстру.

Рішення про проведення повної перевірки декларації розміщується протягом трьох робочих днів з моменту його прийняття на веб-сайті Національного агентства, за винятком відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 Закону.

Рішення про проведення повної перевірки декларації може бути оскаржено суб`єктом декларування в судовому порядку.

Отже, завершення повної перевірки декларації суб`єкта декларування оформлюється відповідним Рішенням про результати здійснення повної перевірки декларації, яке за своєю юридичною природою є документально підтвердженим юридичним фактом закінчення відповідних процедур.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Національним агентством з питань запобігання корупції 14 червня 2019 року прийнято рішення № 1686 Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання , яким Відповідачем вирішено, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік зазначив недостовірні відомості про: тип та категорію займаної посади, вартість об`єктів нерухомості, які належать йому на праві власності, та вартість квартири за останньою грошовою оцінкою, яка належить на праві власності члену сім`ї (дружині), вартість транспортних засобів, що перебувають у нього в оренді, номінальну вартість належних йому акцій, розмір отриманих ним та членом сім`ї (дружиною) доходів у вигляді страхових виплат, а також не зазначив відомості про комплекс, що належить йому на праві власності, чим не дотримав вимоги пунктів 1, 2, 3, 4 та 7 частини першої статті 46 Закону України Про запобігання корупції .

Суб`єкт декларування подав недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.

Зазначене є ознаками правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

В оскаржуваному рішенні № 1686 Відповідач вказав, що у розділі 3 Об`єкти нерухомості декларації Позивачем, як суб`єктом декларування, зазначено відомості про земельну ділянку загальною площею 1500 м 2 , що належить йому на праві власності, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вартість на дату набуття - не відомо .

Згідно з копією договору дарування земельної ділянки від 21.04.2015, наданої Позивачем, укладаючи вказаний правочин, сторони оцінили вартість земельної ділянки (дар) у 254 925,00 гривень.

Тому, на переконання Відповідача, недостовірні задекларовані відомості відрізняються від достовірних на суму 254 925,00 гривень.

Також, Позивач, як суб`єкт декларування, зазначив відомості про земельну ділянку загальною площею 7 520 м 2 , яка належить йому на праві власності, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вартість на дату набуття - не відомо .

Відповідно до копії договору дарування земельної ділянки від 21.04.2015, наданої Позивачем, вартість земельної ділянки (дар) сторони оцінили на суму 238 304,00 гривень.

Тому недостовірні задекларовані відомості відрізняються від достовірних на суму 238 304.00 гривень.

Крім того, Позивач, як суб`єкт декларування, зазначив відомості про житловий будинок загальною площею 701,5 м 2 , що належить йому на праві власності, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вартість на дату набуття - не відомо .

Згідно з копією договору дарування житлового будинку від 21.04.2015, наданої Позивачем, вартість житлового будинку (дар) сторони оцінили в 10 473 465,00 грн.

Тому недостовірні задекларовані відомості відрізняються від достовірних на суму 10 473 465,00 гривень.

Позивач зазначив відомості про житловий будинок загальною площею 336,3 м 2 , що належить йому на праві власності, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , вартість на дату набуття - не відомо .

Відповідно до копії свідоцтва про спадщину від 10.11.2010, наданої Позивачем, вартість спадкового майна (житлового будинку) становить 532 470,00 гривень.

Тому недостовірні задекларовані відомості відрізняються від достовірних на суму 532 470,00 гривень.

Позивач зазначив відомості про земельну ділянку загальною площею 1 000,0 м 2 , що належить йому на праві власності, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , вартість на дату набуття - не відомо .

Відповідно до копії свідоцтва про спадщину від 27.06.2013, наданої Позивачем, вартість спадкового майна (житлового будинку) становить 126 810,00 гривень.

Тому недостовірні задекларовані відомості відрізняються від достовірних на суму 126 810,00 гривень.

Позивач також зазначив відомості про квартиру загальною площею 83,5 м 2 розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на праві власності члену його сім`ї (дружині), вартість на дату набуття та за останньою грошовою оцінкою - не відомо .

Відповідно до копії договору дарування частини квартири від 07.11.2014, наданої Позивачем, оціночна вартість квартири становить 572 200,00 гривень.

Тому недостовірні задекларовані відомості відрізняються від достовірних на суму 572 200,00 гривень.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону № № 1700-VII в декларації зазначаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

Такі відомості включають безпосередньо дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.

Відповідно до абзацу 3 ч. 5 ст. 46 Закону № 1700-VII вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 Цивільного кодексу України).

Тобто укладені та підписані суб`єктом декларування договори дарування нерухомого майна, а також прийняття спадщини підтверджують вчинення ним правочинів, спрямованих на набуття у власність вищезазначеної нерухомості.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні № 1686, Позивач зазначив недостовірні відомості про вартість об`єктів нерухомості, які належать йому на праві власності, та вартість квартири за останньою грошовою оцінкою, яка належить на праві власності члену його сім`ї (дружині), а отже, не дотримав вимог п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону № 1700-VII.

Також, в оскаржуваному рішенні № 1686 Відповідач вказав, що у розділі 6 Цінне рухоме майно - транспортні засоби декларації Позивачем, як суб`єктом декларування, зазначено відомості про легковий автомобіль BMW Х5 2013 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на праві оренди, власником якого є третя особа, дата набуття права 06.10.2017, вартість на дату набуття у користування зазначив не відомо .

Згідно з наданими Позивачем копіями підтвердних документів він уклав договір оренди транспортного засобу від 06.10.2017 з фізичною особою ОСОБА_3 .

Відповідно до вказаного правочину Позивачеві передано в платне користування автомобіль BMW Х5 2013 року випуску вартістю 800 000,00 гривень.

Також Позивач, як суб`єкт декларування, зазначив відомості про легковий автомобіль BMW Х5 2012 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на праві оренди, власником якого є третя особа, дата набуття права 08.10.2017, вартість на дату набуття у користування зазначив не відомо .

Відповідно до наданих суб`єктом декларування копій підтвердних документів він уклав договір оренди транспортного засобу від 08.10.2017 з фізичною особою ОСОБА_3 .

Згідно із зазначеним договором Позивачу було передано в платне користування автомобіль BMW Х5 2012 року випуску вартістю 700 000,00 гривень.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII у декларації зазначаються відомості про цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право.

Такі відомості включають, зокрема, дані щодо: виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування.

Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості.

Відповідно до абзацу третього частини п`ятої статті 46 Закону № 1700-VII вартість майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.

Укладені та підписані суб`єктом декларування договори оренди транспортних засобів від 06.10.2017 та від 08.10.2017 підтверджують здійснення ним правочинів, спрямованих на набуття у користування зазначених транспортних засобів.

Таким чином, суб`єкт декларування у розділі 6 Цінне рухоме майно - транспортні засоби декларації відобразив недостовірні відомості, не зазначивши вартість транспортних засобів BMW Х5 2013 року та BMW Х5 2012 року, що перебувають у суб`єкта декларування на праві оренди, на дату набуття їх у користування, чим не дотримав вимоги п. 3 ч. 1, ч. 5 ст. 46 Закону № 1700-VII.

Крім того, в оскаржуваному рішенні № 1686 Відповідач вказав, що у розділі 7 Цінні папери декларації Позивач зазначив відомості про цінні папери - акції Публічного акціонерного товариства Ужгородський завод Електродвигун у кількості 2 100 штук номінальною вартістю 21,00 грн, Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк у кількості 146 штук номінальною вартістю 1 460,00 грн, Публічного акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Реал груп у кількості 242 штук номінальною вартістю 242 000,00 грн, які належать йому на праві власності.

Згідно з документами, що додаються до пояснень суб`єкта декларування, номінальна вартість однієї акції Публічного акціонерного товариства Ужгородський завод Електродвигун - 0,01 грн, номінальна вартість однієї акції Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк - 10,00 грн та номінальна вартість однієї акції Публічного акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Реал груп - 1 000,00 гривень.

Таким чином, Позивач вказав загальну номінальну вартість цінних паперів замість номінальної вартості однієї акції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 46 Закону № 1700-VII в декларації зазначаються відомості про цінні папери, у тому числі акції, облігації, чеки, сертифікати, векселі, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї, із відображенням відомостей стосовно виду цінного папера, його емітента, дати набуття цінних паперів у власність, кількості та номінальної вартості цінних паперів.

Враховуючи зазначене, на думку Відповідача, Позивач у розділі 7 Цінні папери декларації зазначив недостовірні відомості про номінальну вартість належних йому акцій, чим не дотримав вимог п. 4 ч. 1 ст. 46 Закону № 1700-VII.

У розділі 11 Доходи, у тому числі подарунки декларації Позивач зазначив про отриманий ним дохід у вигляді страхових виплат у розмірі 5 484,00 гривень.

Відповідно до наданих суб`єктом декларування довідок від страхової компанії ПрАТ АСК Інго Україна від 15.12.2017 № 6077, № 6078, № 6079 протягом 2017 року він отримав дохід у вигляді страхових виплат у розмірі 4 540,58 грн, а член його сім`ї (дружина) - у розмірі 942,95 гривень.

При цьому сукупний розмір зазначених доходів не відрізняється від розміру, вказаного суб`єктом декларування.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 46 Закону № 1700-VII у декларації зазначаються відомості про отримані доходи суб`єкта декларування або членів його сім`ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

Таким чином, у розділі 11 Доходи, у тому числі подарунки декларації Позивач вказав недостовірні відомості про розмір отриманих ним та членом його сім`ї (дружиною) доходів у вигляді страхових виплат, чим не дотримав вимог п. 7 ч. 1 ст. 46 Закону.

За результатами з`ясування достовірності задекларованих відомостей Відповідаче встановлено, що Позивач, суб`єкт декларування, відобразив недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на загальну суму 13 125 974,00 грн (підпункти 1.1 - 1.5 пункту 1, пункт 3 розділу І рішення).

При вирішенні питання про наявність підстав для притягнення суб`єкта декларування до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації стосовно майна або іншого об`єкта декларування, що має вартість, Національне агентство керується сумою прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідно до вимог чинного законодавства на момент подання декларації до Національного агентства.

Суб`єкт декларування 22.03.2018 подав декларацію за 2017 рік шляхом заповнення на офіційному сайті Національного агентства.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" сума прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день подання декларації становила 1 762,00 гривні.

Таким чином, за результатами з`ясування достовірності задекларований відомостей встановлено, що суб`єкт декларування відобразив недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на суму, що перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб на день подання декларації, що є ознаками правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінальною кодексу України.

За наявною інформацією, у розділах 1, 2.2, 4, 5, 8 - 10, 12-16 деклараці порушень не встановлено.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що всі порушення зазначені НАЗК в Рішенні № 1686 можна розділити на два блоки:

- відсутність в Декларації відомостей щодо вартості об`єктів нерухомого майна на дату його набуття, відносно об`єктів, які зазначені суб`єктом декларування в Декларації (вартість цих об`єктів нерухомості становить 11 625 974,00 грн.);

- відсутність в Декларації відомостей щодо вартості об`єктів цінного рухомого майна-транспортних засобів, які перебувають в оренді суб`єкта декларування (вартість цих об`єктів становить 1 500 000,00 грн.)

Щодо встановлення Відповідачем порушення в частині не зазначення вартості майна на дату його набуття, Позивачем зазначено, що по всім наведеним об`єктам ним надано Відповідачу відомості в листі від 14 липня 2017 року до якого було додано: Договір дарування земельної ділянки від 21 квітня 2015 року № 706, Договір дарування земельної ділянки від 21 квітня 2015 року № 718, Договір дарування житлового будинку від 21 квітня 2015 року № 712, Свідоцтво про право на спадщину від 10 листопада 2010 року № 3-1561, Свідоцтво про право на спадщину від 27 червня 2013 року № 3-451.

Крім того, по вказаним об`єктам відомості щодо їх вартості містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухому майно і всі бажаючи можуть отримати цю інформацію, а тому не можуть бути прихованими чи недостовірними.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону № 1700-VII в декларації зазначаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:

а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;

б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, доводи Позивача про те, що інформація щодо вартості задекларованих об`єктів є загальнодоступною, оскільки міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не звільняє суб`єкта декларування від виконання вимог Закону, зокрема п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону № 1700-VII.

Щодо відсутності в Декларації відомостей про вартість двох автомобілів Позивач в позовній заяві посилався на те, що в колонці Вартість на дату набуття у власність, володіння та користування було зазначено Не відомо , оскільки вартість транспортних засобів зазначена орендодавцем в договорах оренди, на думку Позивача, не відповідає реальній їх вартості.

На підтвердження вартості транспортних засобів, зазначених в договорах оренди, орендодавець не зміг надати Позивачу жодних документів, а зазначення в Декларації не підтвердженої ціни транспортних засобів, призвела б до звинувачення Позивача в декларуванні недостовірної інформації.

Тобто, на думку Позивача, у нього не було умислу на приховування відомостей щодо вказаних автомобілів, більше того, на запит Відповідача ним було надано копії договорів оренди на ці транспортні засоби.

Проте, укладаючи та підписуючи договори оренди від 06.10.2017 та від 08.10.2017 Позивачем підтверджено здійснення ним правочинів, спрямованих на набуття у користування транспортних засобів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 46 Закону № 1700-VII в декларації зазначаються відомості про цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають, зокрема дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування.

Таким чином, Позивач, як суб`єкт декларування, мав зазначити вартість наведених транспортних засобів на дату їх набуття, зокрема у користування, чого останнім зроблено не було.

Щодо встановлення Відповідачем порушення в частині зазначення недостовірних відомостей у розділі 7 Цінні папери та у розділі 11 Доходи, у тому числі подарунки Декларації, колегією суддів встановлено, що Позивачем в позовній заяві не викладено обставин, якими він спростовує рішення Відповідача № 1686 у вказаній частині.

Крім того, Позивач наданим йому правом на подання уточненої декларації в порядку та строки, передбачені Законом України Про запобігання корупції , не скористався.

Таким чином, Відповідачем доведено, а Позивачем не спростовано встановлені в оскаржуваному рішенні Відповідача № 1686 порушення у наведеній частині.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що як вже було зазначено, пунктом 14 розділу ІІІ Порядку № 56 передбачено, що повна перевірка декларації здійснюється упродовж 60 днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки. Строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів.

Отже, повна перевірка декларацій повинна тривати не більше, ніж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки, а у виняткових випадках - не більше 90 днів.

Тобто, повна перевірка декларацій розпочинається рішенням про її проведення і закінчується рішенням про результати перевірки.

Будь-яких підстав для винесення рішення про результати повної перевірки декларацій поза межами визначеного Порядком № 56 строку законодавством не передбачено.

Таким чином, неприйняття у передбачений законом строк рішення за наслідками проведеної перевірки ставить суб`єктів декларування у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивачем подано декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, шляхом заповнення відповідної форми на офіційному веб-сайті Національного агентства, у якій зазначено відомості, передбачені частиною першою статті 46 Закону № 1700-VII.

Повна перевірка декларації Позивача розпочата Національним агентством відповідно до рішення НАЗК від 21 січня 2019 року № 112.

Рішенням НАЗК від 22 березня 2019 року № 825 продовжено строки проведення перевірки.

Проте, рішення про результати здійснення повної перевірки декларації прийнято Відповідачем 14 червня 2019 року, тобто майже через шість місяців з дня початку проведення повної перевірки декларації Позивача.

Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 04.11.2011 № 512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.

Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що зазначена стаття, поміж іншого, закріплює принцип юридичної визначеності, який, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

Цей принцип є одним з визначальних принципів доброго врядування і належної адміністрації (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до якості закону).

Зокрема, у рішенні у справі Олександр Волков проти України від 09.01.2013, заява № 21722/11, порушення принципу юридичної визначеності було констатоване Європейським судом з прав людини з огляду на відсутність у законодавстві України положень щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в контексті дотримання вимог якості закону при перевірці виправданості втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Аналізуючи дотримання вимог якості закону , Європейський суд з прав людини зазначив, зокрема, що відсутність будь-яких строків давності, що розглядалася вище за статтею 6 Конвенції, давала дисциплінарним органам повну свободу дій та порушила принцип юридичної визначеності.

Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі Дія-97 проти України , заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту.

Отже, принцип правової визначеності має застосовуватися не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура повної перевірки декларацій особи Національним агентством встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

У даному випадку, визначена цим Порядком № 56 правова процедура проведення повної перевірки декларацій особи встановлює межі вчинення повноважень Національного агентства щодо проведення ним такої перевірки і, у разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Усі передбачені цим Порядком заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у п. 3 розділу І Порядку № 56 принципам, пріоритетне місце серед яких займає принцип верховенства права.

Суд зазначає, що встановлена правова процедура, як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

З огляду на вказане, правова процедура проведення Національним агентством контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.

Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися вимог актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (п. 61 коментаря до документа Венеційської комісії Мірило правовладдя (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).

Отже, Позивач, з урахуванням положень, Закону № 1700-VII та Порядку № 56, діючих на час спірних правовідносин, правомірно очікував, що така перевірка буде проведена відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій проведення повної перевірки декларації особи із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Аналогічні правові висновки у подібних відносинах щодо застосування правових норм в межах спірних правовідносин який виник з аналогічних підстав викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16495/17 та від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 640/1221/19.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України.

Зважаючи на те, що оскаржувані рішення про результати здійснення повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, поданої Позивачем, прийняті 14 червня 2019 року, тобто майже через шість місяців з дня прийняття рішення про проведення повної перевірки (21 січня 2019 року), колегія суддів доходить висновку, що Відповідачем порушено строки проведення перевірки декларації, передбачені п. 14 Порядку № 56.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, зумовлює виникнення у Позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки та є підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.

Скасовуючи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду при прийнятті постанови від 27 жовтня 2020 року посилалася на висновки, викладені в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 640/11909/19.

Проте, посилання на висновки апеляційного суду в інших справах, колегія суддів не зобов`язана брати до уваги, оскільки висновки судів апеляційної інстанції не є обов`язковими для врахування, відповідно до норм КАС України.

Більш того, постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року касаційну скаргу задоволено частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Таким чином, судове рішення суду апеляційної інстанції, на яке посилалася колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду при прийнятті постанови від 27 жовтня 2020 року є скасованим.

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування спірних рішень Національного агентства з питань запобігання корупції від 14.06.2019 № 1686 Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої Шуфричем Нестором Івановичем, народним депутатом України VIII скликання , та від 14.06.2019 № 1688 Про затвердження обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак правопорушення, пов`язаного з корупцією, та направлення рішення Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої Шуфричем Нестором Івановичем, народним депутатом України VIII скликання до Національного антикорупційного бюро України .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Національного агентства з питань запобігання корупції, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко

Повний текст складено 20.01.2022 року.