Постанова

від 03.02.2022 по справі 580/4179/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4179/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Бабич А.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Степанюка А.Г.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Мельніченко Анастасії Миколаївни на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року (розглянута у відкритому судовому засіданні за правилами загального провадження, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - 21 жовтня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Черкаський окружний адміністративний суд з позовом до Черкаської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення від 15.04.2021 №5-172 Про відмову в передачі земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 (існуюче домоволодіння) .

В обґрунтування зазначено, що відповідач прийняв спірне рішення за відсутності правових підстав.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог та приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, оскаржуване рішення - скасуванню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що позивач є власницею домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , - що підтверджується договором купівлі-продажу від 26.06.2019 №1385 у частці Ѕ від ОСОБА_2 , договором купівлі-продажу від 11.12.2012 №1385 та договором дарування від 15.01.2020 №65.

07.05.2020 вона звернулася заявою до відповідача, в якій просила передати їй безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0100га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - вказавши, що її доля (частка) у користуванні на підставі договору дарування від 15.01.2020.

Зазначеним договором підтверджується дарування позивачці ОСОБА_3 13/50 частин житлового будинку з частиною надвірних споруд, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 7110136700:04:014:0077. Вказана земельна ділянка відповідно до відомостей ДЗК у комунальній власності.

Позивач є власницею суміжних земельних ділянок під домоволодінням з кадастровими номерами: 7110136700:04:014:0049 площею 0,021 га, 7110136700:04:014:0001 площею 0,0049га, 7110136700:04:014:0003 площею 0,0050га, 7110136700:04:014:0002 площею 0,0039га, 7110136700:04:014:0050 площею 0,0023га, 7110136700:04:014:0004 площею 0,0004га, 7110136700:04:014:0051 площею 0,0005га, загальною площею 0,0031га, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за 2013 рік. Земельну ділянку з кадастровим номером 7110136700:04:014:0051 площею 0,0053га позивач отримала на підставі договору від 02.07.2019 №1437.

13.08.2020 відповідач прийняв рішення №2-6233, яким надав такий дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за вказаною вище адресою, орієнтовною площею 0,0100га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Водночас у ньому зазначив, що згідно з висновком Управління планування та архітектури департаменту архітектури та містобудування від 28.04.2020 №01-32/21712 на вказану земельну ділянку наявні містобудівні обмеження щодо землекористування, пов`язані з розміщенням частини земельної ділянки в межах червоних ліній вулиці (зона ТР-3). Відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 29.12.2011 №3-505, на вказаній земельній ділянці передбачена територія громадських закладів та територія вулично-дорожньої мережі. Планом зонування території міста Черкаси, затвердженим рішенням Черкаської міської ради від 04.12.2014 №2-513, земельна ділянка належить до ділової зони Г-1 та зони транспортної інфраструктури ТР-3 . Тому в пункті 2 вказаного рішення доручив розробнику документації із землеустрою в процесі землевпорядного проектування врахувати дані Державного земельного кадастру та врахувати, що вільна від капітальної забудови частина земельної ділянки, що потрапляє у зону перспективного розширення вулиці, надається громадянам в оренду для обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 розробила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,0099 га гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1 (далі - Технічна документація).

Вона розроблена щодо земельних ділянок комунальної власності згідно з відомостями Державного земельного кадастру з кадастровими номерами: 7110136700:04:014:0079 площею 0,0022га, 7110136700:04:014:0077 площею 0,053га, 7110136700:04:014:0080 площею 0,0024га, -щодо яких зареєстровані обмеження, а саме зона особливого режиму забудови.

Згідно з Технічним завданням на виконання робіт вихідні дані містять серед іншого відомості про наявні обмеження, пов`язані з реалізацією плану міста.

Управління планування та архітектури Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради розглянувши вказані матеріали листом (вих.№01-32/21712 від 28.04.2020) повідомив позивача, що на земельну ділянку площею 0,0371га за вказаною адресою наявні містобудівні обмеження щодо землекористування, пов`язані з розміщенням частини земельної ділянки в межах червоних ліній вулиці (зона ТР-3 ). Повідомило, що генеральним планом міста передбачена на ній територія громадських закладів та територія вулично-дорожньої мережі , а планом зонування земельна ділянка належить до ділової зони Г-1п та зони ТР-3 - зона транспортної інфраструктури, до якої відноситься територія вулиць , майданів (в межах червоних ліній), в яких не передбачено будівництво житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Вказана інформація Управління підтверджується Викопіюванням з плану міста, Переліком обмежень у використанні земельної ділянки, актами перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності від 15.10.2020, кадастровими планами, що є складовими Технічної документації.

Крім того, зазначене підтверджується фрагментами плану зонування території міста Черкаси згідно з рішенням Черкаської міської ради від 04.12.2014 №2-513 та фрагментами Генерального плану міста Черкаси, затвердженого рішенням від 29.12.2011 №3-505.

06.11.2020 позивач звернулася до відповідача заявою, в якій просила затвердити документацію із землеустрою та надати земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ,- площею 0,0099га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Міський голова ОСОБА_5 дав письмове Протокольне доручення від 15.04.2021 №ПД-9-274 Департаменту архітектури та містобудування підготувати на надати у відділ роботи ради редакцію рішення.

На засідання ради підготовлено 2 проекти рішення: №838-9-з про затвердження Технічної документації та №ПД-9-274 про відмову у такому затвердженні.

На засіданні п`ятої сесії Черкаської міської ради відповідно до відомостей протоколу від 15.04.2021 проголосовано переважною більшістю оспорюване в цій справі рішення від 15.04.2021 №5-172 Про відмову в передачі земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 (існуюче домоволодіння) (далі Оспорюване рішення). Зазначено, що розглянувши технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянки ОСОБА_1 за пропозицією депутатів Черкаської міської ради та на виконання протокольного доручення ПД-9_274 від 15.04.2021, враховуючи висновки відповідних служб міста, відповідно до ст.ст.12, 19, 20, 40, 80, 81, 87, 91, 118, 120, 121, 122, 125, 126, 186 Земельного кодексу України та ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні вирішено:

відмовити у затвердженні проекту землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , -громадянки ОСОБА_1 ;

відмовити у передачі громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки за вказаною вище адресою, загальною площею 0,0099га з них: земельну ділянку площею 0,0053га кадастровий номер 7110136700:04:014:0077, земельну ділянку площею 0,0022га кадастровий номер 7110136700:04:014:0079 та земельну ділянку площею 0,0024га кадастровий номер 7110136700:04:014:0080 безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Тому позивач звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 16.07.2020 №2768-III (далі ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п.б ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У ст.121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

З огляду на це позивач має право на набуття права власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд не більше 0,10га.

Частинами 1, 2 ст.116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. При цьому, підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Відповідно п. 34 ч.І ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами а , б ст. 12 ЗК до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл. селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

За змістом частин 1, 3, 4 ст.116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Статтею 118 ЗК визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до змісту ч.б цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та и орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями ч.7 вказаної статті ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Орган місцевого самоврядування отримав заяву позивача 08.05.2020 року - виніс рішення про надання дозволу на розроблення документації аж 13.08.2020 року.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

09.11.2020 року згідно штампу вхідної кореспонденції за № 01-08/67262 ЧМР отримала технічну документацію на затвердження (або відмові в затвердженні), і тільки 15.04.2021 року - було винесено оскаржуване Рішення № 5-172 про відмову в передачі земельної ділянки у власність, тобто з порушенням двотижневого строку на винесення рішення, навіть з дозволеним законодавчо збиранням сесії в органах місцевого самоврядування 1 раз на місяць.

Відповідно до частин 10, 11 ЗК України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів звертає увагу нате, що відповідно до п.1 оскаржуваного рішення Черкаської міської ради від 15.04.2021 №5-172, відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 .

Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції посилається на існування Генерального плану міста, ствердженого рішенням ЧМР від 29.11.2011 року № 3-505 та відповідно плану зонування території міста Черкаси, затвердженого Рішенням ЧМР від 04.12.2014року № 2-513., колегія суддів зазначає наступне.

Так, під час судового засідання встановлено, що 13.05.2021року Черкаська міська рада прийняла рішення № 5-318 Про затвердження містобудівної документації Внесення змін до генерального плану міста Черкаси (Актуалізація) .

Зазначене вище не заперечувалось представником відповідача під час судового засідання.

Відповідно до п.4 вищенаведеного рішення Черкаська міська рада зазначила про Зупинення дії Плану зонування територій міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 04.12.2014 року № 2-513 Про затвердження Плану існування територій міста Черкаси , в частині, що суперечать внесеним змінам до Генерального плану міста.

Колегія суддів звертає увагу, що Генеральний план від 13.05.2021 року не передбачає обтяження та обмеження у використанні на земельних ділянок позивача.

Представником відповідача під час судового засідання зазначено, що Генеральним планом від 13.05.2021 року усунуто недоліки попереднього Генерального плану міста Черкас, та на даний момент земельна ділянка відноситься до реконструкції та впорядкування садибної забудови на відміну від попереднього Генерального плану, який передбачав частину земельної ділянки позивача, як відносить до зони громадської забудови, червоної лінії вулиць, а саме території громадських закладів та територія вулично - дорожньої мережі.

На підстав вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем усунуто невідповідність у Генеральному плані міста Черкаси на підставі чого у позивача виникло право щодо затвердження проекту землеустрою та передання у власність, оскільки станом на 12.11.1953 рік право власності у осіб від яких було передано частки у власність ОСОБА_1 останнє існувало.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ст. 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, ш виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним : економ держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції взято до уваги відомості, які містяться в державного земельного кадастр - а саме, щодо відсутності відомостей про зміну цільового призначення земель, які пропонуються для отримання у власність під існуючим домоволодінням, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з наданих пояснень сторін встановлено та наданих відомостей з державного земельного кадастру встановлено, що цільове призначення вищенаведених земельних ділянок визначене як для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Щодо підстав набуття позивачем права на землю, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право насувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Громадяни України, згідно з частиною першою статті 81 Земельного кодексу України (далі - Кодекс), набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності - приватизації. Відтак правом на приватизацію землі, відповідно до чинного українського законодавства, іноземці та особи без громадянства не наділені. Конституцією та чинним законодавством України гарантується право громадян на приватизацію земельної ділянки.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться, зокрема, у випадках: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; на земельній ділянці розташований будинок, господарські будівлі, споруди, право власності на які зареєстроване у встановленому законом порядку; одержання земельних ділянок із земель державної й комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Кодексом.

Земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, віднесено до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість), як зазначається в частині першій ст. 181 Цивільного кодексу.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки згідно ст. 179 цього Кодексу).

Так. згідно зі ст. 187 Цивільного кодексу складовою частиною речі є все те. що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Слід зазначити, що будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти Інженерно-транспортної інфраструктури є об`єктами будівництва, згідно абзацу п`ятому частини першої ст. 4 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Також, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000:

Споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджу вальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

До будівель належать: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, медичних закладів та закладів освіти тощо.

Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст. 380 Цивільного кодексу).

Тобто, житловий будинок, будівля або споруда не можуть бути відокремлені від земельної ділянки без їх пошкодження або істотного знецінення. Такі об`єкти є фактично складовою частиною земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що земельна ділянка і будинок (будівля, споруда) ідентифікуються як окремі речі, які в сукупності є однією річчю. Адже будинок (будівлю, споруду) неможливо використовувати без земельної ділянки, і навпаки - земельна ділянка втрачає своє функціональне призначення при зміні (знищенні) того чи іншого об`єкта нерухомості, розміщеного на ній.

Земельним кодексом визначено поняття земельної ділянки - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Пунктом 3 розділу VII Закону України Про Державний земельний кадастр установлено, що у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння.

Відповідно до ч.1 ст. 118 Земельного кодексу України, громадянину, який заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, па якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, необхідно подати клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування (міської, селищної, сільської ради), що передає земельні ділянки комунальної власності у власність.

При цьому, як визначено в ч. 9 ст. 55 Закону України Про землеустрій та ч.2 ст. 118 Земельного кодексу України, дозволу на розробку технічної документації органу, який згідно зі ст. 122 Земельного кодексу передає земельні ділянки у власність або у користування, не вимагається.

У такому випадку достатньою умовою для проведення робіт з розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) буде договір між юридичною чи фізичною особою (землевласником і землекористувачем) та розробником документації із землеустрою згідно з положеннями частини першої ст. 22 Закону Про землеустрій .

Колегія суддів зазначає, що подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, в якій суд прийшов до висновку: ... Перехід майнових правдо іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.. .

У даній справі спірна земельна ділянка має кадастровий номер, визначену площу, однак будь-яке право на неї (власності, користування тощо) не зареєстровано.

Згідно з принципом єдності правового статусу земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, в статті 120 ЗКУ та статті 377 І (КУ) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №713/1817/16-ц.

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у положеннях ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

Так, відповідно до цих статей, до особи, яка набула право власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Уразі набуття права власності па жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти.

Отже, перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Аналогічна правова позиція закріплена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходиіь право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічна правова позиція закріплена у постанові у справі за № 6-2225 цс16.

Згідно статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до Іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості Із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності па об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Аналогічна правова позиція закріплена в ухвалі Верховного Суду від 30.07.2020 № 910/32643/15 та постанові Верховного Суду від 03.04.2019 № 921/158/18.

Якщо попередньому власнику земельна ділянка не належала на праві власності а на праві користування, то послідуючі власники набувають таких прав користування, атому у Відповідача не було законних підстав для відмови у наданні у власність даної земельної ділянки в розумінні норм ст. 120 ЗК України.

Аналогічна правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду від 18.02.2018 № 591/519/19.

Велика Палата в своїй постанові від 16.06.2020 року в справі № 689/26/17 висловила аналогічну позицію, щодо цілісності об`єкта нерухомості та земельної ділянки на ній, а тому у Черкаської міської ради не було правових підстав для відмови в наданні земельної ділянки у власність взагалі.

В дані ситуації 3.2. Для гарантування конституційного порядку, нормального функціонування держави з метою утвердження прав і свобод людини і забезпечення гідних умов життя Конституція України передбачає структуровану, багаторівневу, ієрархічну систему органів державної влади, які наділені відповідною компетенцією, мають свій предмет відання та владні повноваження. Здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову передбачає, що кожний орган державної влади має належати до однієї з гілок влади (законодавчої, виконавчої чи судової) або мати особливий статус, окремо визначений Основним Законом України.

Згідно ст. 19 Конституції України - Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно Рішення Конституційного Суду У країни у справі за конституційним поданням Харківської міської ради від 16 квітня 2009року № 1-9/2009р.

Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Виходячи з цих конституційних положень у системному зв`язку з положеннями статті 6 Конституції України про те. що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4. 5 мотивувальної частини рішення від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143. 144. 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України. Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рл/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджено обставини справи у зв`язку з чим порушено норми матеріального та процесуального права та зроблено помилковий висновок щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11,195, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Мельніченко Анастасії Миколаївни - задоволити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року - скасувати.

Визнати протиправним та скасувати рішення Черкаської міської ради від 15.04.2021 №5-172.

Зобов`язати Черкаську міську раду повторно розглянути питання щодо затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 03 лютого 2022 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

А.Г. Степанюк