Рішення

від 03.06.2010 по справі 2-2699-10

КОСТЯНТИНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

          Код суду 0527                             № 2-2699/10

           Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

          І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

           03 червня 2010 року. Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого    судді                                 Малінова О.С.

при секретарі                                         Мараховській Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської райдержадміністрації Донецької області  про визнання неправомірною бездіяльності, зобов’язання донарахування та виплати недоотриманої суми разової  грошової допомоги до 05 травня за 2010 рік, завданої моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В

      11 травня 2010 року позивач звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської райдержадміністрації Донецької області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов’язання донарахування та виплати недоотриманої суми разової  грошової допомоги до 05 травня за 2010 рік як інваліду Великої Вітчизняної війни першої групи в сумі 6060 грн., стягнення моральної шкоди в сумі 5000,00 грн.

      В обґрунтування позову вказав, що він є інвалідом 1-ї групи Великої Вітчизняної війни, та відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх  соціального захисту» йому передбачена щорічна разова грошова допомога в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, яка повинна бути сплачена до 05 травня 2010 року. Але відповідач виплатив до 05 травня 2010 року суму 1000 грн. на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 р. № 299. Не сплачуючи суми державної підтримки у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх  соціального захисту», відповідач порушив його права. Тому просить визнати бездіяльність відповідача по недоплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня неправомірною, стягнути з відповідача суму цієї допомоги у повному обсязі в сумі 6060 грн. 00 коп. за 2010 рік, розмір якої визначений у відповідності до Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», та стягнути завдану моральну шкоду в сумі 5000 грн. Обґрунтовуючи завдану моральну шкоду позивач посилається на систематичні порушення з боку відповідача його права на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, та рішення Донецького окружного адміністративного суду, згідно яких на його користь були ухвалені рішення по стягненню такої допомоги за 2007 - 2009 роки. Крім того, позивач просив розглянути справу за його відсутності у зв’язку із поганим станом здоров’я.

      Представник відповідача у судове засідання не з’явився з поважних причин, вимоги позивача не визнав, надавши письмові заперечення з цього приводу, зазначивши, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» станом на дату виплати позивачу грошової допомоги 28 квітня 2010 року, прийнятий не був, тому посилатись на розміри мінімальної пенсії за віком, які встановлені цим Законом і яки використовує позивач у своєму розрахунку, є неправомірними. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачуються у 2010 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань», встановлено розмір грошової допомоги інвалідам Великої Вітчизняної війни першої групи до 5 травня в сумі 1000 грн., яка була виплачена позивачу 28 квітня 2010 року. Також, представник відповідача у письмовій заяві, просив розглянути справу за його відсутності.

      З’ясувавши вищенаведену позицію сторін, дослідивши докази, які є в справі, судом встановлено наступне:

      Позивач ОСОБА_1 є інвалідом  Великої Вітчизняної війни першої групи з 11 червня 2004 р. (а.с.4), що також не заперечується сторонами.

      Позивачу була сплачена щорічна грошова допомога до 05 травня 2010 року в сумі 1000 грн. 00 коп. 28 квітня 2010 року (а.с. 13).

      Частиною 4 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 23 жовтня 1993 року (із змінами та доповненнями) передбачено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам І групи – десять мінімальних пенсій за віком.

      Але, статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік від 26.12.2008 р. № 835-VI, Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

      Зазначені положення Закону України, до моменту виплати щорічної допомоги до 05 травня за 2010 рік, а саме до 28 квітня 2010 року, не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни .

      Отже, для вирішення цього спору необхідно визначити, який з цих законів є пріоритетним та підлягає застосуванню у виниклих правовідносинах.

      Згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиними органом законодавчої влади в Україні.

    Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Відсутній також закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

      Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив «конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

      За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

      Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах необхідно застосовувати положення закону з урахуванням дії законів в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

      Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що  ст. 17 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 р. № 835-VI, та постановою Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2010 року № 299 «Про розмір разової грошової допомоги, що виплачується у 2010 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та «Про жертви нацистських переслідувань», фактично змінено порядок нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги  інвалідам війни, передбаченої статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 23 жовтня 1993 року (із змінами та доповненнями) , яка  діяла в часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення ст. 17 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 р. №835-VI.

    Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 24 листопада 2009 року, відмовляючи у позові позивачу у справі про стягнення недоотриманих сум разової допомоги інвалідам війни встановила, що, оскільки невиплата позивачу зазначеної допомоги в повному розмірі викликана не протиправними діями Управління (праці та соціального захисту населення), а прийняттям законодавцем неконституційних положень, то захист його порушених прав щодо отримання недоплаченої суми може відбуватися лише в порядку, визначеному ч. 3 ст. 152 Конституції шляхом звернення з позовом про відшкодування шкоди.

      Хоча позивач ОСОБА_1 подав позовну заяву саме про відшкодування шкоди, тобто з урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду України, але ним не прийняті до уваги положення ч. 3 ст. 152 Конституції України, якою встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Тобто саме держава може бути відповідачем у подібних випадках, а не Управління праці та соціального захисту населення.

      Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

    Відповідно до ст. 8 ЦПК України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

      Відповідач сплатив позивачу передбачену частиною 4 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 23 жовтня 1993 року (із змінами та доповненнями) щорічну грошову допомогу як інваліду війни першої групи у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року № 299 «Про розмір разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та «Про жертви нацистських переслідувань» в сумі 1000 грн., тобто на підставі, в межах та у спосіб передбачений законом.

      З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання неправомірною бездіяльності, зобов’язання донарахування та виплати недоотриманої суми разової  грошової допомоги до 05 травня за 2010 рік   задоволенню не підлягають.

      Щодо стягнення з відповідача завданої моральної шкоди в сумі 5000 грн., то в цій частині позовних вимог позивачу слід також відмовити. Відповідно до ст. 1167 ЦК України підставами відповідальності за завдану моральну шкоду, є  неправомірні рішення, дії, або бездіяльність фізичної або юридичної особи. Судом не встановлено з боку відповідача неправомірних рішень, дій або бездіяльності, інших порушень прав позивача ОСОБА_1, що могли б бути підставою для задоволення позовних вимог останнього.

    На підставі ст. 88 ЦПК України , оскільки рішення ухвалюється не на користь позивача, який звільнений від сплати судових витрат, останні слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 76, 82, 88, 209, 212-215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської райдержадміністрації Донецької області відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

      Суддя