Постанова

від 25.01.2022 по справі 925/1276/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2022 р. Справа№ 925/1276/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Барсук М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

За участю представників:

від прокуратури: Дергунов Д.С., посвідчення від 01.12.2020 №058284;

від позивача в особі 1: не з`явився;

від позивача в особі 2: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

розглянувши у судовому засіданні матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Тельчарова Олександра Борисовича

на рішення господарського суду Черкаської області 25.02.2021

у справі №925/1276/19 (суддя Чевгуз О.В.)

за позовом заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Черкаської обласної ради

до 1. Кам`янського державного історико-культурного заповідника,

2. фізичної особи-підприємця Тельчарова Олександра Борисовича

про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути кошти в сумі 299 997, 00 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби, Черкаської обласної ради звернувся до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Кам`янського державного історико-культурного заповідника та до фізичної особи-підприємця Тельчарова Олександра Борисовича, в якій просить суд:

- визнати недійсним договір № 1, укладений 11.12.2018 між Кам`янським державним історико-культурним заповідником та фізичною особою-підприємцем Тельчаровим Олександром Борисовичем;

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Тельчарова Олександра Борисовича повернути Кам`янському державному історико-культурному заповіднику кошти в сумі 299 997,00 грн., отримані за договором № 1 від 11.12.2018.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначив, що укладенню спірного договору мала передувати процедура закупівлі згідно з Законом України Про публічні закупівлі , оскільки загальна ціна договору становить 299 997,00 грн., а замовником послуг є установа, яка є одержувачем бюджетних коштів. Процедура закупівлі сторонами правочину не застосовувалася, отже договір від 11.12.2018 про закупівлю товару укладений з порушенням вимог ч. 1 ст. 2, ч. 7 ст. 2 Закону України Про публічні закупівлі . Прокурор просив застосувати правові наслідки недійсного правочину, а саме повернути кошти одержані за недійсним правочином.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 25.02.2021 у справі № 925/1276/19 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір № 1, укладений 11.12.2018 між Кам`янським державним історико-культурним заповідником та Фізичною особою-підприємцем Тельчаровим Олександром Борисовичем.

Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Тельчарова Олександра Борисовича повернути Кам`янському державному історико-культурному заповіднику кошти в сумі 299 997,00 грн., отримані за договором № 1 від 11.12.2018.

Присуджено до стягнення з Кам`янського державного історико-культурного заповідника на користь Черкаської обласної прокуратури 3 210,48 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Тельчарова Олександра Борисовича на користь Черкаської обласної прокуратури 3 210,48 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладенню спірного договору мала передувати процедура закупівлі згідно з Законом України "Про публічні закупівлі", оскільки загальна ціна договору становить 299 997,00 грн., а засновником покупця є Черкаська обласна рада. Договір укладений з порушенням вимог частини першої статті 2, частини сьомої статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі". Отриманий бюджетною установою грант має статус бюджетних коштів. У зв`язку з визнанням договору недійсним, посилаючись на статтю 216 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність повернення коштів, отриманих за договором. Також суд зазначив, що прокурор належно обґрунтував підстави здійснення ним представництва інтересів держави у даному спорі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, фізична особа-підприємець Тельчаров Олександр Борисович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 25.02.2021 у справі №925/1276/19 в частині зобов`язання фізичної особи-підприємця Тельчарова Олександра Борисовича повернути Кам`янському державному історико-культурному заповіднику кошти в сумі 299 997,00 грн., отримані за договором № 1 від 11.12.2018 та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що при розгляді справи і задоволенні позову в оскаржуваній частині судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на те, що у цій справі прокурор фактично просить суд застосувати односторонню реституцію, яка не передбачена приписами чинного законодавства, оскільки за змістом положень ст. 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є виключно двостороння реституція. Також апелянт посилається на те, що в оспорюваному рішенні зазначено, що 10.11.2020 та 30.11.2020 позивач 1 та прокурор подавали до суду письмові пояснення, однак на адресу апелянта такі письмові докази не надходили, у зв`язку з чим суд першої інстанції в порядку ч. 4 ст. 170 ГПК України мав повернути такі пояснення заявникам без розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор зауважив на наявності підстав для представництва інтересів держави у спірному випадку та на тому, що вимоги про зобов`язання відповідача 2 повернути відповідачу 1 грошові кошти, отримані за спірним договором відповідає межам захисту саме державного інтересу, в той час як вимога про зобов`язання відповідача 1 повернути відповідачу 2 отримане на виконання спірного договору спрямована на захист інтересів другої сторони правочину та спрямована на захист відповідача 2, а відтак, виходить за межі прокурорських повноважень в частині представництва в суді виключно інтересів держави.

Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем 2 подано клопотання про долучення доказів в якому відповідач 2 просив визнати поважною причину пропуску заявником строку, встановленого для подання доказів у цій справі, поновити йому строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи копію видаткової накладної № 031201 від 11.12.2018.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 рішення господарського суду Черкаської області від 25.02.2021 у справі № 925/1276/19 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, стягнуто з Смілянської місцевої прокуратури на фізичної особи - підприємця Тельчарова Олександра Борисовича присуджено 6 749,93 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- Північний офіс Держаудитслужби не здійснює захист інтересів держави у сфері закупівель, однак питання захисту в суді інтересів держави щодо використання активів (коштів), є саме обов`язком Держаудитслужби прямо передбаченим абзацом 3 підпункту 9 пункту 4 положення "Про Державну аудиторську службу України" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, а тому вказаний орган мав право самостійно звернутись з даним позовом за результатами проведеної перевірки;

- суб`єкти господарювання самостійно виступають у правовідносинах і порушення прав суб`єкта господарювання не є порушенням прав його засновників чи акціонерів, а тому порушення прав заповідника не може свідчити про порушення прав Черкаської обласної ради як засновника заповідника, з огляду на викладене прокурор безпідставно визначив Черкаську обласну раду позивачем у цій справі.

Також у вказаній постанові зазначено, що прокурор не правильно визначив склад та процесуальний статус учасників спору у цій справі, і фактично заявив позов в інтересах відповідача-1, що не передбачено чинним законодавством.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 стягнуто з Смілянської місцевої прокуратури на користь ФОП Тельчарова Олександра Борисовича 2 881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги у частині оскарження вимог немайнового характеру.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.09.2021 постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 та додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2021 у справі № 925/1276/19 скасовані, справу № 925/1276/19 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2021 апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Тельчарова Олександра Борисовича передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуючого судді Руденко М.А., Барсук М.А., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Тельчарова Олександра Борисовича на рішення господарського суду Черкаської області 25.02.2021 у справі №925/1276/19 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуюча суддя), судді Барсук М.А., Кропивна Л.В., справу призначено розгляду на 26.10.2021.

18.10.2021 через відділ документального забезпечення суду від прокуратури, а 26.10.2021 від відповідача 2 надійшли письмові пояснення з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09.09.2021.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 та 30.11.2021 відкладено розгляд справи на 30.11.2021 та 13.12.2021 відповідно, а у судовому засіданні 13.12.2021 оголошено перерву до 25.01.2022.

Щодо наявного у матеріалах справи клопотання відповідача 2 про долучення доказів, в якому останній просив визнати поважною причину пропуску заявником строку, встановленого для подання доказів у цій справі, поновити йому строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи копію видаткової накладної № 031201 від 11.12.2018, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідач 2, обґрунтовуючи неможливість подачі даних доказів до суду першої інстанції, зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції він перебував у передінсультному стані, з матеріалами справи не знайомився, не брав участі в засіданнях, подавши тільки відзив на позову заяву; відповідач 2 не мав змоги подати до суду першої інстанції відповідний доказ, а про його відсутність в матеріалах справи обізнаний не був, що підтверджується листом первинного обстеження від 30.06.2020 та листками непрацездатності від 19.10.2020 та від 26.01.2020.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

А тому, для повного, всебічного розгляду справи та прийняття обґрунтованого рішення, з огляду на принципи справедливості, пропорційності, рівності усіх учасників перед законом і судом, колегія суддів дійшла до висновку про поновлення пропущеного строку та прийняття до розгляду поданої відповідачем 2 копії видаткової накладної № 031201 від 11.12.2018.

25.01.2022 через канцелярію суду від представника відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з хворобою уповноваженого представника відповідача 2.

У судовому засіданні, 25.01.2022 колегія суддів порадившись на місці, заслухавши думку представника прокуратури, ухвалила відмовити в задоволенні клопотання, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Статтею 202 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.273 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 202 ГПК України) є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 17.06.2014р. представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Представники позивачів 1,2 у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 92,93 т.3).

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представників позивачів 1,2 за наявними у справі доказами.

Прокурор у судовому засіданні 25.01.2022 проти апеляційної скарги заперечував, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2018 року між Кам`янським державним історико-культурним заповідником, як замовником, та фізичною особою-підприємцем Тельчаровим О.Б., як постачальником, укладено договір № 1 (далі Договір, том 1, а.с. 13) в п 1.1 якого сторони погодили, що постачальник зобов`язується за дорученням замовника та у відповідності до умов даного договору поставити човни та катамарани, тобто передати у власність замовнику товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно сплатити його вартість, згідно виписаних на умові розділу 4 даного договору, рахунку та накладної.

Сума договору становить 299 997,00 грн. та залишається незмінною (п.п. 1.3, 3.1, 3.2 Договору).

На виконання Договору, покупець сплатив продавцю 299 997,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 11.12.2018 № 5 (том 1 ,а. с. 16), натомість відповідно до видаткової накладної від 11.12.2018 № 031201 ( том 2, а. с. 74) відповідач 1 прийняв від відповідача 2 майно на виконання Договору.

Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області (далі - Управління) проведено перевірку закупівлі човнів та катамаранів (звіт про укладені договори оприлюднений в електронній системі закупівель за номером ID: UА-2018-12-11-000622-b), здійснену Кам`янським державним історико-культурним заповідником.

За результатами контрольного заходу встановлені порушення законодавства про закупівлі, а саме: здійснення закупівлі товарів без застосування визначених законодавством процедур закупівель та порушення порядку оприлюднення інформації про закупівлю, які відображені в акті перевірки від 17.04.2019 № 31-31/01. (том 1, а.с. 17)

Перевіркою закупівлі човнів та катамаранів згідно з ДК 025:2015 34522000-2 Прогулянкові та спортивні човни виявлено, що додаток до річного плану закупівель Заповідника, затверджений 30.10.2018, оприлюднений 28.12.2018, у строк, що перевищує п`ять днів з дня його затвердження, що є порушенням порядку оприлюднення інформації про закупівлі, встановленого частиною першою статті 4 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922.

З метою усунення встановлених порушень законодавства за результатами перевірки закупівлі Управління листом від 22.04.2019 № 26-23-31-19-18/1880-2019 звернулося до заповідника з вимогою усунути виявлені порушення в установленому законодавством порядку з терміном виконання до 17.05.2019. (том 1, а.с. 23)

Листами від 22.04.2019 № 26-23-31-16-18/1882-2019 та № 26-23-31-16-18/1883-2019 Управління ініціювало перед Черкаською обласною радою та Департаментом культури та взаємозв`язків з громадськістю Черкаської обласної державної адміністрації (також по тексту Департамент), звернення до суду з позовом про визнання недійсним вищезазначеного договору. (том 1, а.с. 22)

Листом від 24.05.2019 № 01-34/740 Черкаська обласна рада повідомила, що не звертатиметься до суду з відповідним позовом, у зв`язку з відсутністю повноважень.(том 1, а.с. 24)

Листом Смілянської місцевої прокуратури від 20.06.2019 № 2/147-575 повідомлено Північний офіс Держаудитслужби про наявність на даний час виявлених порушень під час закупівлі човнів та катамаранів згідно з ДК 025:2015 34522000-2 прогулянкові та спортивні човни та їх не усунення.

Північний офіс Держаудитслужби листом від 01.07.2019 № 26-23-15-12/1-18/2912-2019 відмовився звертатися до суду з метою усунення порушень, посилаючись на відсутність таких повноважень та ініціює питання перед прокуратурою Черкаської області щодо звернення до суду з позовом.

Листом Смілянської місцевої прокуратури від 20.06.2019 № 33/2-129вих-19 повідомлено Північний офіс Держаудитслужби та Черкаську обласну раду, що порушення, виявлені Управлінням Північного офісу Держаудитслужби за результатами перевірки, яка проведена в період з 08.04.2019 по 17.04.2019, не усунуті та відповідні заходи не вжито та повідомлено останніх стосовно прийняття рішення про представництво інтересів останніх шляхом звернення з позовною заявою до господарського суду Черкаської області. (том 1, а.с. 31)

З огляду на вказані обставини заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури звернувся до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Черкаської обласної ради до Кам`янського державного історико-кульгурного заповідника та фізичної особи-підприємця Тельчарова Олександра Борисовича в якому просив визнати Договір недійсним та, як наслідок визнання Договору недійсним, застосувати реституцію, а саме зобов`язати відповідача 2 повернути відповідачу 1 кошти в сумі 299 997,00 гри., отримані за Договором.

В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції встановлено, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в проведенні закупівлі товару за бюджетні кошти без застосування конкурентної та прозорої процедури, що позбавило можливості участі в процедурі інших учасників, а отже і позбавило можливості обрати найбільш вигідну пропозицію, та призвело, як наслідок, до повного нівелювання положень Закону України "Про публічні закупівлі ", основною метою якого є максимальне заощадження бюджетних коштів та прозоре їх використання.

Неправомірні дії відповідачів призвели до надмірного використання бюджетних коштів, хоча в даних правовідносинах їх використання має бути максимально ефективне та економічно обґрунтоване.

Необхідність захисту інтересів держави полягає у необхідності забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, їх економії та використання по найбільш вигідним пропозиціям, не допускаючи тим самим їх надлишкового витрачання.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 рішення господарського суду Черкаської області від 25.02.2021 у справі № 925/1276/19 скасовано з мотивів того, що прокурор не правильно визначив склад та процесуальний статус учасників спору у цій справі, і фактично заявив позов в інтересах відповідача-1, що не передбачено чинним законодавством.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.09.2021 постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 скасована, а справу № 925/1276/19 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Щодо обставин представництва прокурором інтересів держави у цій справі судом касаційної інстанції зазначено про те, що:

закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них;

за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор;

за змістом положень Закону України Про публічні закупівлі , Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні та положення Про Державну аудиторську службу України Держаудитслужба може бути позивачем справі, а питання належності/неналежності даного органу залежить від обставин кожної конкретної справи, які мають з`ясовуватись у суді з наведенням відповідного обґрунтування у судовому рішенні, проте, суд апеляційної інстанції не надав оцінки вказаному, не навів відповідного обґрунтування у судовому рішенні чи є Держаудитслужба належним/неналежним позивачем у цій справі;

щодо визначення прокурором Черкаської обласної ради як позивача, суд апеляційної інстанції посилаючись на безпідставність визначення ради позивачем вказав лише на те, що порушення прав суб`єктів господарювання не є порушенням прав його засновників, при цьому не надав оцінку тому на яких умовах було створено відповідача 1, на базі якого майна він був заснований, як здійснюється управління відповідачем 1, хто здійснює контроль за діяльністю відповідача 1 та приймає рішення у зв`язку з їх порушеннями, хто здійснює контроль за ефективністю використання комунального майна, що знаходиться на балансі відповідача 1, хто є розпорядником коштів.

Щодо висновку застосування ст. 216 ЦК України, в контексті обставин даної справи, судом касаційної інстанції зазначено про те, що:

за змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок). Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абз. 2 ч. 5 ст.216 ЦК України таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів);

реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий;

згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала;

відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином;

системне тлумачення абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України та п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України;

з огляду на положення ст. ст. 12, 13, 16, ст. 5 ГГІК України та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, який закріплений у статті 14 ГІІК України прокурор, як особа яка користується в даній справі правами позивача, має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу;

вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування;

застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

разом з тим питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також

після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи мас: місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем;

надання висновку щодо застосування статті 216 ЦК України є передчасним, з огляду на те, що без встановлення обставин зазначених у цій постанови, передчасним;

З огляду на обставини, які викладені вище, суд касаційної інстанції зазначив про те, що під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно: встановити належність позивача, належність відповідача, надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з оцінки доказів здійсненим за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів за правилами ст. 86 ПІК України, ураховуючи принципи господарського судочинства, визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, перевірити доводи, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб та чи є він ефективним, перевірити вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

Частиною 1 ст. 316 ПІК України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, прокурор, посилаючись на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначив, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в проведенні закупівлі товару за бюджетні кошти без застосування конкурентної та прозорої процедури, що позбавило можливості участі в процедурі інших учасників, а отже і позбавило можливості обрати найбільш вигідну пропозицію, що призвело, як наслідок, до повного нівелювання положень Закону України Про публічні закупівлі , основною метою якого є максимальне заощадження бюджетних коштів та прозоре їх використання.

Відповідно до статті 7-1 Закону України "Про публічні закупівлі" Держаудитслужба здійснює моніторинг закупівлі протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору та його виконання. За результатами моніторингу закупівлі складається висновок, в якому має міститься опис порушення та зобов`язання щодо усунення порушення.

Закупівлі також перевіряються органом державного фінансового контролю під час проведення інспектування, а також під час державного фінансового аудиту. Перевірки закупівель проводяться за письмовим рішенням керівника органу державного фінансового контролю або його заступника за наявності однієї з таких підстав: 1) виникнення потреби у документальній та фактичній перевірці питань, які не можуть бути перевірені під час моніторингу процедури закупівлі, а саме: стану виконання умов договору, внесення змін до нього, в тому числі вимог щодо якості, кількості (обсягів) предмета закупівлі, ціни договору.

У пункті 8 частини першої статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Підпунктом 9 пункту 4 положення "Про Державну аудиторську службу України" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 передбачено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема, звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, а також право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Таким чином, прокурором вірно визначено Північний офіс Держаудитслужби в якості позивача 1.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Для реалізації наданих повноважень органу місцевого самоврядування мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад, структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Зі змісту Положення про Кам`янський державний історико-культурний заповідник, яке міститься на сайті останнього за посиланням (https://kammuz.com.ua/oficzijna-dokumentacziya/), вбачається, що останній створений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.1995 № 541 Про державний історико-культурний заповідник у м. Кам`янці Черкаської області та розпорядження голови обласної державної адміністрації від 26.09.1995 № 54 Про створення Кам`янського державного історико-культурного заповідника ;

відповідно до Переліку підприємств, установ, організацій, майно яких передається в комунальну власність області, затвердженого розпорядженням голови облдержадміністрації від 16.04.1996 № 199, відповідача 1 передано до обласної комунальної власності;

засновником Заповідника є Черкаська обласна рада (далі - Засновник), яка в установленому чинним законодавством порядку представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селиш, міст Черкаської області та здійснює управління об`єктом комунальної власності;

засновником делеговано окремі повноваження Управлінню культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації (далі Управління), яке с органом управління в межах та обсягах, визначених чинним законодавством України, цим Статутом та відповідним договором;

Заповідник підконтрольний та підзвітний Засновнику та Управлінню.

управління Заповідником здійснюється Засновником, галузеве управління Управлінням;

майно Заповідника складають основні та оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається у його самостійному балансі. Майно Заповідника, крім того, що відповідно до норм чинного законодавства України належить до державної форми власності, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Черкаської області, управління якою здійснює Засновник;

до виключної компетенції Засновника, серед іншого, відноситься: здійснення контролю за додержанням вимог Положення про Заповідник і прийняття рішення у зв`язку з їх порушенням; здійснення контролю за ефективністю використання комунального майна, що знаходиться на балансі Заповідника.

Отже, позивач 2 здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів, а також є засновником позивача 2, здійснює контроль за діяльністю Заповідника та приймає рішення у зв`язку з їх порушеннями, а також контроль за ефективністю використання комунального майна, що знаходиться на балансі Заповідника.

За таких обставин колегія суддів вважає, що у спірному випадку прокурором вірно визначено і позивача 2.

Колегією суддів при розгляді даної справи враховано позицію, Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Так, листом № 26-23-31-16-18/1883-2019 від 22.04.2019 позивач 1 ініціював перед позивачем 2 звернення до суду з позовом про визнання недійсним Договору, проте листом № 01-34/740 від 24.05.2019 позивач 2 повідомив, що не звертатиметься до суду з відповідним позовом, у зв`язку з відсутністю повноважень.

Листом Смілянської місцевої прокуратури від 20.06.2019 № 33/2-129вих-19 повідомлено Північний офіс Держаудитслужби та Черкаську обласну раду, що порушення, виявлені Управлінням Північного офісу Держаудитслужби за результатами перевірки, яка проведена в період з 08.04.2019 по 17.04.2019, не усунуті та відповідні заходи не вжито та повідомлено останніх стосовно прийняття рішення про представництво інтересів останніх шляхом звернення з позовною заявою до Господарського суду Черкаської області. (том 1, а.с. 31)

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла до висновку, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а тому є вірним висновок суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в особі позивачів.

Стосовно суті заявлених вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать, серед інших: 2) визнання правочину недійсним; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення.

Частина друга статті 20 ГК України визначає, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема: визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; іншими способами, передбаченими законом.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищенаведеними нормами права.

Зміст статей 3, 15, 16 ЦК України свідчить, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Такі висновки, викладені також у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/23369/17.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19 та постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №908/1611/19 та від 02.09.2020 у справі №922/1614/19.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивачів та прокурора має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач (або прокурор у разі представництва ним інтересів позивача у суді) самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №924/1121/16, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 24.12.2019 у справі №902/377/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), саме тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (така ж правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи із змісту статті 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

В якості способу захисту інтересів держави прокурор обрав визнання недійним договору та зобов`язання відповідача 2 повернути відповідачу 1 кошти у сумі 299 997,00 грн. В свою чергу, в обґрунтування порушеного права та інтересу держави прокурор вказав на те, що порушення процедури державних закупівель позбавило можливості обрати найбільш вигідну пропозицію, що призвело до надмірного використання бюджетних коштів.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто, у такій категорії спорів судам необхідно встановлювати, в чому конкретно полягала завідома суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Зі змісту заявленого позову вбачається, що його подано на захист порушених, на думку прокурора, матеріальних інтересів держави, з підстав не застосування конкурентної та прозорої процедури закупівлі та при недотриманні визначеного законодавством принципу максимальної ефективності та економічної обґрунтованості, а отже, задоволенню такого позову мало б передувати доведення прокурором щонайменше суми збитків, понесених державою внаслідок укладення правочину на визначених сторонами умовах, та встановлення їх невигідності для держави.

Однак, відповідних доказів прокурором надано не було, а матеріали справи не містять.

Більше того, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, умови договору № 1 від 11.12.2018 були виконані сторонами у повному обсязі, а саме відповідачем 1 перераховано відповідачу 2 грошові кошти в сумі 299 997,00 грн. та прийнято від відповідача 2 товар, поставка якого є предметом даного договору.

У частині 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено положення про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що застосування наслідків недійсності правочину (реституція) є самостійним способом захисту порушеного права та може застосовуватися судом з урахуванням змісту абзацу 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Водночас, реституція спрямована, насамперед, на поновлення правового становища учасника (учасників) правовідносин, яке існувало до порушення права. Тому при застосуванні такого способу захисту суд повинен враховувати, чи буде він ефективним та чи призведе до поновлення порушеного права.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.09.2020 у справі № 917/1541/19.

Колегія суддів зазначає, що визначені прокурором інтереси держави, які порушені внаслідок недотримання визначеної законодавством процедури державної закупівлі, повинні мати матеріальний вираз. Обраний прокурором спосіб захисту таких прав, без вимоги про застосування двосторонньої реституції або відшкодування шкоди чи збитків, не може забезпечити їх реального захисту.

Натомість, прокурор в позовній заяві не вказав розмір неефективно використаних бюджетних коштів та не заявляв вимог про відшкодування державі розміру понесених, на його думку, збитків.

При цьому, під час розгляду справи прокурором не доведено обставин щодо невідповідності кількості, вартості або ж якості поставленого товару, розмір збитків, чи інших істотних порушень, які б могли вплинути на виконання умов оспорюваного договору.

Прокурором також не доводилось ні наявність інших потенційних учасників закупівлі, що могли б задовольнити потреби Відповідача-1 за менші кошти, ні наявність на ринку, на той час, більш вигідних для Заповідника цінових пропозицій, незважаючи на те, що вказане є невід`ємною частиною для висновку про порушення прав держави, та, відповідно, про можливість задовольнити заявлені у справі вимоги із вказаних підстав.

Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.09.2021 у справі № 905/1870/20.

А тому, оскільки матеріали справи не містять, а прокурором не надано належних та допустимих доказів порушення чи загрози порушення інтересів держави укладенням спірного договору шляхом неефективного використання бюджетних коштів, з урахуванням принципів добросовісності, розумності та справедливості, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

За таких обставин, враховуючи вимоги та доводи сторін, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Тельчарова Олександра Борисовича, в межах її доводів та вимог, підлягає задоволенню, а оскаржене апелянтом рішення господарського суду у даній справі, враховуючи повноваження суду апеляційної інстанції про вихід за межі вимог апеляційної скарги з огляду на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, підлягає скасуванню повністю з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги, з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 908/799/17 та від 12.01.2021 у справі № 908/730/19, покладаються на позивачів.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тельчарова Олександра Борисовича на рішення Господарського суду Черкаської області від 25.02.2021 у справі №925/1276/19 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 25.02.2021 у справі №925/1276/19 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Північного офісу Держаудитслужби (04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ, будинок 18, код ЄДРПОУ 40479560) на користь Фізичної особи-підприємця Тельчарова Олександра Борисовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) 3 374,97 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Стягнути з Черкаської обласної ради (18001, Черкаська обл., місто Черкаси, БУЛЬВАР ШЕВЧЕНКА, будинок 185, код ЄДРПОУ 24411541) на користь Фізичної особи-підприємця Тельчарова Олександра Борисовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) 3 374,97 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду Черкаської області.

6. Матеріали справи № 925/1276/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 15.02.2022.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Барсук

Л.В. Кропивна