Рішення

від 19.01.2022 по справі 908/2659/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/128/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2022 Справа № 908/2659/21

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскуряков К.В. за участі секретаря судового засідання Соколова А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротіс» (72454, Запорізька область, Мелітопольський район, село Степанівка Перша, вул. Мартинова, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 31692092)

До відповідача: Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Лазурне» (72372, Запорізька область, Мелітопольський район, село Лазурне, вул. Студентська, буд. 21, код ЄДРПОУ 00489797)

про стягнення 821 066,67 грн. ,

За участю представників сторін:

Від позивача: Шумейко І.П., ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1064875 від 19.10.2021 (посвідчення адвоката України ЗП002116 від 09.04.2019)

Від відповідача: Васюк О.Г., довіреність №01/21 від 27.10.2021 (посвідчення адвоката України №ЗП002747 від 22.02.2021)

СУТЬ СПОРУ:

16.09.2021 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротіс» № б/н від 16.09.2021 (вх. № 2841/08-08/21 від 16.09.2021) до Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Лазурне» про стягнення 821 066,67 грн.

16.09.2021 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 21.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2659/21 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 5/128/21 та підготовче засідання призначено на 20.10.2021 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнати обов`язковою.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.10.2021 розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 22.11.2021 об 11 год. 30хв.,

Ухвалою суду від 22.11.2021 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 20.12.2021, розгляд справи у підготовчому засіданні відкласти на 13.12.2021 о 14 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні 13.12.2021 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів від 08.12.2021. Заяву про долучення доказів від 13.12.2021 задоволено та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 20.12.2021 об 16 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 20.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті ухвалено розпочати 20.12.2021 о 16 год. 10 хв. За наслідками судового засідання судом оголошено перерву з розгляду справи по суті до 17.01.2022 о 14 год. 30 хв.

В судовому засіданні 17.01.2022р. оголошено перерву до 19.01.2022 на 15 год. 30 хв., в якому судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 19.01.2022 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу на комплексі Акорд .

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ТОВ "Агротіс" посилається на те, що ухвалою від 23.03.2021 у справі № 25/185/07-21/223/07-19/318/08-12/5009/163/11-26/5009/6509/11 господарський суд Запорізької області закрив провадження у справі про банкрутство ДП СП Лазурне . Оскільки вимоги ТОВ Агротіс не є погашеними, а справу про банкрутство боржника закрито, а боржника не ліквідовано, то ТОВ Агротіс має право на захист своїх порушених прав у позовному провадженні. 15 червня 2016 року між Відповідачем, як замовником, та Позивачем, як зберігачем, було укладено договір зберігання № 15/06-16, згідно з пунктом 1 якого, зберігач зобов`язується забезпечити зберігання майна, що належить на праві власності замовнику, перелік та технічний стан якого зазначено у Додатку № 1 до цього Договору, що є невід`ємною його частиною. Майно знаходиться за адресою: 72372, Запорізька обл., Мелітопольський р-н, с. Лазурне, про що складається акт приймання-передачі майна на зберігання. Відповідно до акту приймання-передачі майна на зберігання від 15.06.2016, замовник передав, а зберігач прийняв майно, що належить замовнику. 15 грудня 2016 року сторони уклали додаткову угоду до договору зберігання № 15/06-16 від 15.06.2016, згідно з якою сторони вирішили доповнити п.1 договору реченням: Зберігач зобов`язується з 01.01.2017 року забезпечити зберігання земельної ділянки площею 3071,1066 га, що перебуває у користуванні Замовника. Також Замовник та Зберігач домовились, що оплата за кожний місяць виконання послуг за цим Договором, починаючи з 01.01.2017 року складає 17 000,00 грн. Зберігач належним чином виконував умови договору, а саме надавав замовнику послуги зі зберігання майна, що підтверджується підписаними сторонами актами наданих послуг за договором зберігання № 15/06-16 від 15.06.2016, за якими замовник претензій за обсягом і якістю наданих послуг до зберігача не мав. Проте, ДП СП Лазурне , в передбачений договором строк не здійснив оплату за зберігання майна, згідно умов договору, яка залишається несплаченою на дату пред`явлення позову. Посилаючись на ст. 193 ГК України, п.2 ч.2 ст.16, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 610, ч. 1 ст. 629, ч. 1 ст.903, ч. 1 ст.946 ЦК України, просить стягнути з Відповідача заборгованість за договором зберігання № 15/06-16 від 15.06.2016 в розмірі 821066,67 грн.

Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що Позивачем не долучено до позовної заяви акт приймання-передачі земельної ділянки , який є Додатком №1 до Договору зберігання від 15.06.2016 №15/06-16, та який є невід`ємною частиною Договору. Отже в порядку ст. ст. 74, 80 ГПК України Позивачем не підтверджено передачу на зберігання Позивачу земельної ділянки площею 3071 га. Також посилаючись на ст.180 Господарського кодексу України, ст.ст. 936, 203 ЦК України Відповідач стверджує про нікчемність даного Договору, що підтверджується на його думку відсутністю у Договорі чіткого визначення переліку предметів, які були передані на зберігання, наявністю документів, які підтверджують той факт, що все майно відповідача, яке є на балансі підприємства за даними бухгалтерського обліку, на момент інвентаризації активів ДП СП Лазурне у березні 2018 року залишалося за юридичною адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, с. Лазурне, вул. Студентська, буд.21.1 відповідно, жодне рухоме майно позивачу на зберігання не передавалося. Додатковою угодою від 15.12.2016 до Договору визначено окремим предметом зберігання земельну ділянку площею 3071га, право користування якою належить ДП СП Лазурне на підставі Державного акту на право постійного володіння землею серія та номер 000099, виданого Мелітопольською районною державною адміністрацією 13.07.92. Відповідно до ст. ст. 92, 96 Земельного кодексу України землекористувач позбавлений права розпоряджатися земельною ділянкою на свій розсуд, у тому числі передавати її на зберігання, а має право самостійно господарювати на землі та обов`язок забезпечувати використання землі за цільовим призначенням. Поряд із цим, відповідно до ст. 181 ЦК України, земельні ділянки відносяться до нерухомих речей і речові права стосовно них підлягають державній реєстрації уповноваженим органом. При цьому Позивачем не надано доказів складання акту приймання-передачі вказаної ділянки та реєстрації речових прав стосовно неї, а відтак земельна ділянка фактично на зберігання не передавалася. Також Відповідач стверджує, що Позовну заяву в порушення ст. ст. 256, 257, ч. 1 ст.262, ч.4 ст.267 ЦК України подано з пропуском строку позовної давності. Оскільки відповідно до п.5 Договору повний розрахунок проводиться після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт, то саме з моменту підписання акту-приймання передачі, у разі відсутності оплати за договором, починається перебіг 3-річного строку позовної давності. Зокрема, вказаний строк позовної давності сплив за актами від 03.01.2017, 04.04.2017, 04.07.2017, 02.10.2017, 03.01.2018, 02.04.2018 та 02.07.2018. Просить у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив Позивач стверджує, що відсутність у нього акту приймання-передачі земельної ділянки не перешкоджає встановленню обставини її прийняття до зберігання з 01.01.2017, оскільки ця обставина підтверджується самими актами наданих послуг. У позивача наявні оригінали документів, у яких передбачений розмір оплати за зберігання, а також документів, що підтверджують належне надання послуг зі зберігання, з яких вбачається, що майно було передано на зберігання ТОВ Агротіс , і той факт, що ТОВ Агротіс надало, а ДП СП Лазурне - прийняло надані послуги зі зберігання, без зауважень. Відповідач не заперечує сам факт укладання договору зберігання та між сторонами підписувались документи (додаткова угода, акти наданих послуг), в яких сторони підтверджували, що ці документи складаються саме за договором зберігання № 15/06-16 від 15.06.2016. Один примірник договору перебуває у відповідача. Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, стверджує, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Також, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, за загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Позивач належним чином надавав відповідачу послуги зі зберігання майна та земельної ділянки, що відповідач підтвердив, підписуючи акти наданих послуг. А відсутність у позивача певних документів в оригіналах (таких як договір, додаток № 1, акти приймання-передачі майна на зберігання) не перешкоджає встановленню факту виконання позивачем договору, тобто надання послуг зі зберігання. Для встановлення цього факту достатніми є первинні документи, які у позивача наявні, тобто акти приймання-передачі послуг. Акт прийому-передачі земельної ділянки (тобто про її повернення зі зберігання ТОВ Агротіс ), то такий акт відсутній, оскільки договір зберігання № 15/06-16 від 15.06.2016 не був розірваний, і діє дотепер; зберігач продовжує надавати послуги за договором. Та обставина, що в позовній заяві заявлено вимогу про стягнення заборгованості за період по 31.12.2020, і не заявлено вимогу про стягнення заборгованості, що виникла після 01.01.2021, є правом позивача, та не позбавляє позивача права на стягнення заборгованості, що виникла за період після 01.01.2021. Щодо нікчемності договору зберігання зазначає, що відповідачем не заявлено зустрічного позову про визнання договору зберігання недійсним. Відповідно до ст.204 ЦК України. Підписання відповідачем актів наданих послуг без зауважень беззаперечно свідчить про те, що відповідачу було зрозуміло, яке саме майно зберігається. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц. доводи Відповідача суперечать попередній поведінці самого відповідача, який приймав надані позивачем послуги без зауважень. Ні договором зберігання, ні іншими підписаними сторонами документами, не передбачалося, що позивач повинен перемістити рухоме майно відповідача на іншу адресу. Послуги зі зберігання майна відповідача надаються саме за адресою, де знаходиться таке майно, і відповідач був згоден на це, про що свідчить те, що акти наданих послуг відповідач підписував саме за своїм місцезнаходженням, в селі Лазурне Мелітопольського району. Договір зберігання, за загальним правилом, не наділяє зберігача правом користування земельною ділянкою (ст.944 ЦК України). А відтак за договором зберігання не передаються (і не передавалися) будь-які речові права, а тому укладення договору зберігання не є розпоряджанням земельною ділянкою. Державний акт на право постійного користування землею було отримано ДП СП Лазурне ще 13.07.1992, тобто задовго до набрання чинності нормою ст.79-1 Земельного кодексу України про формування земельної ділянки, яка набрала чинності з 01.01.2013, та задовго до початку роботи /Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та до запровадження Державного земельного кадастру. Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.08.2020 у справі № 826/13307/18, ні наявне право власності, ні наявне право користування на несформовані земельні ділянки не припинилось із запровадженням Державного земельного кадастру. Відносно позовної давності вказує, що відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 252, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. До строків, які продовжені на строк дії карантину, належить і загальний трирічний строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України. Строк дії карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 09.12.2020 № 1236, розпочався 12.03.2020 і триває дотепер. Позов заявлено під час строку дії карантину. Таким чином, наразі, за всіма зобов`язаннями, строк виконання яких настав після 12.03.2017, загальний 3-річний строк позовної давності не сплинув, адже був продовжений на строк дії карантину, який ще не закінчився. Посилаючись на п.2 ч. 1 ст.263 ЦК України, та ч.7 ст.1.9 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом і ч.8 ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства, вказує, що станом на 03.01.2017, 04.04.2017, 02.10.2017, 03.01.2018, 02.04.2018 та 02.07.2018 ДП СП Лазурне перебувало у процедурі банкрутства, в якій діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, і дія такого мораторію була об`єктивною перешкодою для звернення до суду із позовною заявою до моменту закриття провадження у справі про банкрутство. Отже, в дні підписання актів, строк позовної давності навіть не міг розпочатися, оскільки перебіг позовної давності був зупинений. Провадження у справі про банкрутство ДП СП Лазурне було закрито 23.03.2021, і саме з цього часу була припинена дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відтак саме з 23.03.2021 було продовжено перебіг позовної давності. Таким чином, позов в повному обсязі заявлено в межах строку позовної давності.

У запереченнях на відповідь на відзив Відповідач зазначив, що доводи і твердження Позивача не заслуговують на увагу, оскільки Позивач у відповіді на відзив підтвердив відсутність у нього оригіналів Договору зберігання від 15.06.2016 №15/06-16, Додатку №1 до цього Договору, який містить перелік і технічний стан переданого на зберігання майна, та Акту приймання-передачі майна від 15.06.2016. У позовній заяві та в додатках до неї вказано недостовірну інформацію про те, що оригінал Договору зберігання від 15.06.2016 №15/06-16 та Акту приймання передачі майна від 15.06.2016 є у Позивача. За таких обставин відповідність поданих копій Договору зберігання від 15.06.2016 №15/06-16 та оригіналу викликає сумніви, а тому у суду є всі підстави не брати такий доказ до уваги. З тих же підстав не може бути прийнята судом як доказ копія Акту приймання-передачі майна на зберігання від 15.06.2016. Таким чином, єдиною підставою позовних вимог, на яку посилається Позивач є підписані Акти приймання наданих послуг. Всі долучені до позовної заяви Акти наданих послуг складені в порушення ч.2. ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІУ, п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та з істотними недоліками, адже не містять відомостей про грошову одиницю виміру господарської операції, а саме вартості наданих послуг, а тому є підставою для невизнання Відповідачем господарської операції. Відповідно до ст.203 ЦК України, договір зберігання від 15.06.2016 №15/06-16 суперечить вимогам ст.180 Господарського кодексу України, та має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки недодержання цього положення Закону в момент вчинення правочину відповідно до ст.215 ЦК України є підставою його недійсності (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідач стверджує про те, що зазначений правочин не був направлений на реальне настання правових наслідків, укладений з порушенням вимог чинного законодавства, а тому є нікчемним з огляду на: відсутність фактичної передачі рухомого майна та земельної ділянки; відсутність у Договорі чіткого визначення переліку речей, які начебто були передані на зберігання; відсутність оригіналів Акту приймання-передачі майна із зазначенням його переліку; наявність документів (інвентаризаційного опису необоротних активів від 23.03.2018) про те, що жодне рухоме майно Позивачу на зберігання на передавалося і залишалося за юридичною адресою Відповідача; відсутність оригіналів Акту приймання-передачі земельної ділянки; порушення вимог статей 95,96 Земельного кодексу України при укладенні Додаткової угоди від 15.12.2016 до Договору зберігання. Таким чином, позовні вимоги ґрунтуються на підставі правочину, який не був спрямованим на реальне настання правових наслідків, а тому є недійсним з моменту його укладення; копій письмових доказів (Договору зберігання, Додатку до нього, Акту приймання-передачі майна на зберігання від 15.06.2016, Акту приймання-передачі земельної ділянки), оригінали яких відсутні, а тому не можуть бути прийняті до уваги як докази; Актів приймання наданих послуг, які не відповідають вимогам чинного законодавства і з яких неможливо встановити точну вартість і загальну суму начебто наданих послуг, а тому є безпідставними.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

15 червня 2016 року між Відповідачем, як замовником, в особі керуючого санацією Сороки Н.В., та Позивачем, як зберігачем, в особі директора Чубенко О.В. було укладено договір зберігання № 15/06-16, за умовами якого сторони домовились про наступне:

1. Зберігач зобов`язується забезпечити зберігання майна, що належить на праві власності Замовнику, перелік та технічний стан якого зазначено у Додатку № 1 до цього Договору, що є невід`ємною його частиною. Майно знаходиться за адресою: 72372, Запорізька обл., Мелітопольський р-н., с. Лазурне, про що складається акт приймання-передачі майна на зберігання.

2. Зберігач зобов`язаний:

- прийняти майно на зберігання;

- вжити усіх заходів, що передбачені договором чи необхідні для забезпечення цілості майна;

- повернути прийняте на зберігання майно на першу вимогу Замовника;

- забезпечити цілісність майна та нести повну матеріальну відповідальність за його втрату, згідно з вимогами чинного законодавства.

3. Зберігач не має права користуватися переданими йому на зберігання майном.

4. Замовник зобов`язаний здійснити оплату за зберігання майна, згідно умов цього Договору;

5. Замовник та Зберігач домовились, що оплата за кожний місяць виконання: послуг по зберіганню майна буде складати 4000,00 (чотири тисячі) гри. 00 коп. Повний розрахунок проводиться після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт. Оплата проводиться у будь який спосіб не заборонений чинним законодавством.

6. Цей договір вступає в силу з моменту його підписаний сторонами та діє до повного виконання його умов.

7. Замовник вправі в будь-який час розірвати договір та забрати належні йому матеріальні цінності.

8. За згодою сторін до цього договору можуть бути внесені зміни та доповнення.

15.06.2016р. сторонами складено Акт приймання-передачі майна на зберігання за яким відповідно п. 1 Договору зберігання від 15.06.2016р. Замовник передав, а Зберігач прийняв майно, що належить замовнику, а саме майно яке перелічено у Додатку № 1 до договору зберігання № 15/06-16 від 15.06.2016р. Майно оглянуто Замовником та Зберігачем і сторони засвідчують, що майно оглянуто та встановлена його комплектація та стан. Зберігач засвідчив, що прийняв майно на зберігання з 15.06.2016р.

Згідно наданого представником Позивача Додатку № 1 до Договору зберігання №15/06-16 від 15.06.2016р., а саме "Інвентаризаційного опису необоротних активів" від 27.06.2016р., який складено щодо майна ДП "СГП "Лазурне" в період з 15.06.2016р. по 27.06.2016р. керуючим санацією Сорокою Н.В., яке зберігається за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, с. Лазурне, вул. Студентська, б. 21. До опису всього включено 195 одиниць майна: сільськогосподарська техніка та обладнання, транспортні засоби, об`єкти нерухомості, устаткування, меблі, побутова та офісна техніка, тощо.

Опис підписано також членом комісії - головою комітету кредиторів О.В. Чубенко.

При цьому керуючий санацією Н.В. Сорока своїм підписом засвідчила, що цінності, перелічені в описі знаходяться на її відповідальному зберіганні.

15 грудня 2016 року сторони уклали додаткову угоду до договору зберігання № 15/06-16 від 15.06.2016, згідно з якою Державне підприємство Сільськогосподарське підприємство Лазурне (Замовник) в особі керуючого санацією Забродіна О.М., що діє на підставі Ухвали Господарського суду Запорізької області від 23.11.2016 у справі №25/185/07-21/223/07-19/318/08-12/5009/163/11-26/5009/6509/11, з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю Агротіс (Зберігач) в особі директора Чубенко О.В,, що діє на підставі Статуту з другої сторони, уклали цю додатково угоду до договору зберігання №15/06-16 від 15.06.2016 року про наступне:

1. Сторони вирішили доповнити п.1 Договору реченням: Зберігач зобов`язується з 01.01.2017 року забезпечити зберігання земельної ділянки площею 3071.1066 га, що перебуває у користуванні Замовника.

2. Сторони вирішили внести зміни до Договору, виклавши перше речення п.5 Договору в наступній редакції: Замовник та Зберігач домовились, що оплата за кожний місяць виконання послуг за цим Договором, починаючи з 01.01.2017 року складає 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп.

3. Всі інші положення Договору залишаються без змін.

4. Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами.

5. Додаткова угода складена українською мовою та є невід`ємною частиною договору зберігання №15/06-16 від 15.06.2016 року.

Доказів складання акту приймання-передачі земельної ділянки на зберігання сторонами договору суду не надано.

На підтвердження виконання договору зберігання Позивач надав підписані сторонами акти наданих послуг за договором зберігання № 15/06-16 від 15.06.2016, в яких зазначено, що Зберігач на підставі Договору зберігання № 15/06-16 від 15.06.2016 у відповідні періоди часу надав Замовнику послуги зберігання земельної ділянки площею 3071,1066 га та майна, перелік та технічний стан якого визначено на підставі Договору зберігання №15/06-16 від 15.06.2016 року, а саме:

- актом від 03.01.2017, про надання послуг за період з 23.11.2016 по 31.12.2016 (тільки щодо зберігання майна);

- актом від 04.04.2017, про надання послуг за період з 01.01.2017 по 31.03.2017;

- актом від 04.07.2017, про надання послуг за період з 01.04.2017 по 30.06.2017;

- актом від 02.10.2017, про надання послуг за період з 01.07.2017 по 30.09.2017;

- актом від 03.01.2018, про надання послуг за період з 01.10.2017 по 31.12.2017;

- актом від 02.04.2018, про надання послуг за період з 01.01.2018 по 31.03.2018;

- актом від 02.07.2018, про надання послуг за період з 01.04.2018 по 30.06.2018;

- актом від 02.10.2018, про надання послуг за період з 01.07.2018 по 30.09.2018;

- актом від 03.01.2019, про надання послуг за період з 01.10.2018 по 31.12.2018;

- актом від 02.04.2019, про надання послуг за період з 01.01.2019 по 31.03.2019;

- актом від 02.07.2019, про надання послуг за період з 01.04.2019 по 30.06.2019;

- актом від 02.10.2019, про надання послуг за період з 01.07.2019 по 30.09.2019;

- актом від 03.01.2020, про надання послуг за період з 01.10.2019 по 31.12.2019;

- актом від 02.04.2020, про надання послуг за період з 01.01.2020 по 31.03.2020;

- актом від 30.06.2020, про надання послуг за період з 01.04.2020 по 30.06.2020;

- актом від 30.09.2020, про надання послуг за період з 01.07.2020 по 30.09.2020;

- актом від 31.12.2020, про надання послуг за період з 01.10.2020 по 31.12.2020.

В усіх цих актах зазначено, що Замовник претензій за обсягом і якістю наданих послуг до Зберігача не має. Від імені ТОВ "Агротіс" усі акти підписані директором Чубенко О.В., а з боку ДП Сільськогосподарське підприємство Лазурне - керуючим санацією Забродіним О.М.

09.09.2021р. ТОВ "Агротіс" направило на адресу ДП "СГП "Лазурне" вимогу в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України від 26.08.2021р. за № 26/08/21-1, що підтверджується накладною № 6901101053392, фіскальним чеком та описом вкладеного від 09.09.2021р. щодо оплати в семиденний строк від дня її пред`явлення наданих послуг за період з 23.11.2016р. по 31.12.2020р. в розмірі 821066,67 грн.

Доказів сплати вказаної суми на користь Позивача Відповідачем суду не надано.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, заслухавши представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частинами першою, третьою статті 937 ЦК України передбачено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (частини 1, 2 статті 938 Цивільного кодексу України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що за загальним правилом , договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі поклажодавцем речі зберігачу. Розписка, квитанція або інший документ є документом, який видається зберігачем поклажодавцю за договором зберігання, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання зберігачем від поклажодавця певної речі (речей).

Отже, безпосереднім предметом доказування у цій справі є, в тому числі, і доведення факту передачі Позивачу на зберігання майна Відповідача.

Щодо Акту приймання-передачі майна на зберігання від 15.06.2016р. суд зазначає, що майно яке перелічено у Додатку № 1 до договору № 15/06-16 від 15.06.2016р. Позивач (Зберігач) начебто прийняв на зберігання з 15.06.2016р.,

Однак, "Інвентаризаційний опис необоротних активів" щодо майна ДП "СГП "Лазурне" який саме і є Додатком № 1 до договору № 15/06-16 від 15.06.2016р., було лише складено в період з 15.06.2016р. по 27.06.2016р. При цьому дата 27.06.2016р. є і датою його складання та підписання. Тобто протягом 13 днів здійснювався опис вказаного у ньому майна, який завершився тільки 27.06.2016р.

Отже, сторони не могли підписати вказаний Акт приймання-передачі майна Відповідача на зберігання 15.06.2016р., оскільки Додаток № 1 до договору - "Інвентаризаційний опис необоротних активів" було складено лише 27.06.2016р.

Крім цього, з тексту договору зберігання вбачається, що його основною метою є обов`язок Зберігача забезпечити зберігання майна, що належить на праві власності Замовнику, перелік та технічний стан якого зазначено у Додатку № 1 до цього Договору, що є невід`ємною його частиною. Майно знаходиться за адресою: 72372, Запорізька обл., Мелітопольський р-н., с. Лазурне, вул. Студентська, 21, про що складається акт приймання-передачі майна на зберігання. Тобто сторони визначили, що до переліку суттєвих умов договору віднесено технічний стан майна, яке передається на зберігання.

Однак, "Інвентаризаційний опис необоротних активів" майна ДП "СГП "Лазурне" який саме і є Додатком № 1 до договору № 15/06-16 від 15.06.2016р. від 27.06.2016р. взагалі не містить даних, які б можливо було б кваліфікувати як технічний стан переданого на зберігання майна.

Так, вказаний опис містить лише заповнені табличні графи:

- рік випуску (будівництва чи дата придбання (введення в експлуатацію) та виготовлювач);

- інвентаризаційний/номенклатурний номер;

- фактична наявність (кількість , первісна (переоцінена) вартість);

- за даними бухгалтерського обліку (кількість , первісна (переоцінена) вартість.

Лише у графі інші відомості проти деяких позицій проставлено позначку металобрухт , тобто технічний стан придатного до використання майна, переданого на зберігання, в акті приймання-передачі взагалі не визначено.

Отже, у порушення вимог пункту 1.1 договору сторони в акті приймання-передачі майна від 15.06.2019 не визначили технічного стану такого майна, оскільки зі змісту зазначеного акта приймання-передачі (інвентаризаційного опису) неможливо встановити технічний стан майна, переданого на зберігання, окрім того, що його окремі одиниці передані на зберігання у стані металобрухту.

Складання акта приймання-передачі майна зберігання із зазначенням усіх необхідних відомостей про майно насамперед спрямовано на захист інтересів Відповідача як власника майна, оскільки повернення майна зі зберігання здійснюється відповідно до переліку майна, зазначеного у такому акті. Однак сторони підписали акт приймання-передачі майна на зберігання у вигляді, який не дає змоги встановити, у якому технічному стані майно передано на зберігання позивачу, хоча і мали можливість зазначити його технічний стан.

Суд враховує, що до вказаного опису включено 195 одиниць різноманітного за своєю фізичною природою та цільовим призначенням майна: сільськогосподарська техніка та обладнання, транспортні засоби, об`єкти нерухомості, устаткування, меблі, побутова та офісна техніка, тощо. Вказане майно згідно з договором не підлягало фактичній (фізичній) передачі зберігачу, а продовжувало перебувати за місцем його первинного розташування на території та приміщеннях ДП СПГ Лазурне за адресою: 72372, Запорізька обл., Мелітопольський р-н., с. Лазурне, вул.. Студентська, 21.

Оскільки само по собі термін зберігання полягає у забезпеченні зберігачем схоронності предметів переданих на зберігання, то Позивач для належного виконання умов договору,я строк дії якого не обмежено, протягом декількох років мав забезпечити різні режими зберігання майна та задіяти значні матеріальні та технічні засоби, а також людські ресурси.

Проте, окрім наданих позивачем Актів-приймання передачі послуг за договором зберігання від 15.06.2016р. жодних інших доказів фактичного виконання Позивачем своїх зобов`язань за договором суду не надано.

На питання суду: яким чином фактично здійснювалося ТОВ "Агротіс" виконання послуг зберігання за договором, представник Позивача у судовому засіданні надав відповідь, що працівник Зберігача періодично з`являвся за місцем розташування майна на території ДП "СГП "Лазурне" за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, с. Лазурне, вул. Студентська, б. 21, та оглядав його стан та кількість. При цьому жодних доказів цьому (як то: актів перевірки Зберігачем стану майна, здійснених ним періодичних інвентаризацій, вжиття організаційних заходів щодо зберігання майна, наказів про призначення осіб, відповідальних за збереження вказаного майна, графіків чергування або перевірки майна тощо) позивач суду не надав.

Оцінюючи доводи сторін суд також враховує, що частинами третьою, восьмою статті 19 ГК України передбачено, що обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Частиною першою статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201, пунктом 187.1 ст. 187 Податкового Кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (зберігачем) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Однак Позивач (зберігач за договором) не надав суду жодних належних та допустимих доказів складання та реєстрації податкових накладних за наданими суду актами приймання-передачі послуг за договором зберігання від 15.06.2016р., які він був зобов`язаний скласти за правилом першої події - на дату складання кожного акту приймання-передачі послуг. Також позивачем не надано і доказів відображення господарських операцій з надання послуг за договором зберігання у податковій звітності ТОВ Агротіс .

Також суд враховує, що статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 16 ЦК передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється у спосіб, визначений законом, зокрема, і у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Предметом спору є стягнення заборгованості за договором зберігання від 15.06.2016р., проти дійсності якого заперечує відповідач посилаючись на його нікчемність,

Отже, визначення правової природи спірного договору та його відповідності вимогам чинного законодавства є необхідним для вирішення заявлених позовних вимог.

З урахуванням викладеного, проаналізувавши умови спірного договору, суд дійшов висновку, що основною ознакою спірного договору є не зберігання майна, яке фактично зберігачу не передавалося, а забезпечення його охорони на місці його розташування , а тому договір зберігання від 15.06.2016р. є удаваним правочином , який приховує договір охорони майна, який сторони дійсно уклали.

Згідно зі ст. 235 ЦК удаваним є правочин, що вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Законодавством України передбачені певні особливості укладання та виконання договору охорони майна.

Так, договір охорони відноситься до особливих видів зберігання згідно ст. 978 ЦК України, яка передбачає, що за договором охорони охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов`язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату

Як і до відносин щодо інших спеціальних видів зберігання, до відносин щодо охорони майна застосовуються загальні правила про зберігання. Права та обов`язки сторін за договором охорони визначаються договором. Володілець майна, що охороняється зобов`язаний щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Законом України Про охоронну діяльність визначено:

Стаття 5. Види охоронних послуг

1. Суб`єкт охоронної діяльності на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії надає такі охоронні послуги: 1) охорона майна громадян; 2) охорона майна юридичних осіб; 3) охорона фізичних осіб.

Стаття 6. Забезпечення охоронної діяльності

1. Охорона майна та фізичних осіб забезпечується персоналом охорони шляхом здійснення таких заходів:

1) використання пунктів централізованого спостереження, технічних засобів охорони, транспорту реагування, службових собак;

2) контроль за станом майнової безпеки об`єкта охорони;

3) запобігання загрозам особистій безпеці фізичної особи, яка охороняється;

4) реагування в межах наданих законом повноважень на протиправні дії, пов`язані з посяганням на об`єкт охорони.

Стаття 7. Ліцензування охоронної діяльності

1. Ліцензування охоронної діяльності здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

Стаття 8. Договір про надання послуг з охорони

1. Суб`єкт охоронної діяльності надає послуги з охорони на підставі договору, укладеного із замовником у письмовій формі відповідно до законодавства.

3. Замовник послуг з охорони майна зобов`язаний надати суб`єкту охоронної діяльності для ознайомлення оригінали документів або завірені в установленому порядку їх копії, що підтверджують його право володіння чи користування майном на законних підставах, охорона якого є предметом договору, а також правомірність знаходження такого майна, транспортного засобу чи особи у визначеному місці охорони.

Таким чином, договір зберігання від 15.06.2016р. як удаваний правочин і є нікчемним з моменту його вчинення, визнання його недійсним не вимагається. Вказаний правочин не породжує будь-яких правових наслідків окрім тих, що спричинені його нікчемністю, а тому не може бути підставою для стягнення грошових коштів з Відповідача.

Оцінюючи насправді укладений сторонами правочин з надання послуг з охорони майна ДП СПГ Лазурне та застосовуючи норми законодавства щодо надання послуг за договором охорони майна, суд констатує, що ТОВ Агротіс не надало суду доказів наявності у нього ліцензії на право здійснення охоронної діяльності, а отже і права укладати договір охорони майна ДП СПГ Лазурне та надавати послуги за ним. Сторонами також не надано суду доказів надання замовником оригіналів документів або завірених в установленому порядку їх копій, що підтверджують його право володіння чи користування майном на законних підставах, охорона якого є предметом договору, а також правомірність знаходження такого майна та транспортних засобів у визначеному місці охорони.

Отже, судом було встановлено, що договір від 15.06.2016р. не відповідає чинному Закону України Про охоронну діяльність , норми якого є спеціальними у спірних відносинах, в частині необхідності наявності ліцензії на здійснення охоронної діяльності у ТОВ Агротіс .

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 227 ЦК.

Таким чином , договір з надання послуг з охорони майна , який сторони договору зберігання від 15.06.2016р. фактично уклали, є недійсним з моменту його вчинення у зв`язку з відсутністю у ТОВ Агротіс ліцензії на право здійснення охоронної діяльності, а тому вимоги ТОВ Агротіс щодо стягнення з відповідача заборгованості за таким договором також не підлягають задоволенню.

Щодо Додаткової угоди від 15.12.2016 до Договору, якою визначено окремим предметом зберігання земельну ділянку площею 3071,1066 га, що перебуває в користуванні замовника, та враховуючи вищевикладене, суд зазначає також наступне.

З матеріалів справи вбачається, що право користування земельною ділянкою належить ДП СГП Лазурне на підставі Державного акту на право постійного володіння землею номер 000099, виданого Мелітопольською районною державною адміністрацією 13.07.92. При цьому розмір земельної ділянки становить 4685,3 га, межі якою визначені у відповідному плані, який є додатком до Державного акту.

Однак, жодних ідентифікуючих ознак вказаної земельної ділянки (посилань на Державний акт № 000099, прив`язка на місцевості, план земельної ділянки, кадастровий номер) у додатковій угоді від 15.12.2016р. не наведено, а вказаний її розмір не відповідає Державному акту № 000099.

Надані Відповідачем Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.11.2021р. містять інформацію про наявність у Відповідача на праві постійного користування двох земельних ділянок площею 98,16154 га (кадастровий номер 2323083500:05:009:0006) та площею 2887,544 га (кадастровий номер 2323083500:04:005:0004), а всього площею у 2985,7055 га.

Само по собі зберігання земельної ділянки полягає у недопущенні користування нею третіми особами, оскільки фізично викрасти або інших шляхом заволодіти таким об`єктом нерухомості шляхом його переміщення у просторі неможливо. Отже, земельну ділянку, тим більше такого розміру 3071,1066 га, можливо лише охороняти, а не зберігати.

При цьому суд виходить також з того, що за своїми фізичними властивостями земельна ділянка відноситься до нерухомих речей, які самі по собі можуть бути предметом договору зберігання. Проте, наведена у додатковій угоді від 15.12.2016р. її велика площа - 3071,1066 га, дозволяє суду стверджувати, що оскільки для реального виконання договору зберігання її неможливо перемістити до зберігача, а тому він має вжити значних організаційних заходів щодо збереження (охорони) ввіреного йому майна. Однак, цих доказів Позивачем суду також не надано.

Вказане підтвердив і сам Позивач повідомивши, що на виконання ухвали Господарського суду Запорізької області від 05.12.2017р. у справі №25/185/07-21/223/07-19/318/08-12/5009/163/11-26/5009/6509/11 керуючий санацією ДП "СГП "Лазурне" Забродін О.М. повідомив суду, що ним протягом усього часу здійснення процедури санації боржника здійснюються заходи захисту майна боржника: усього рухомого та нерухомого майна, в т.ч. земельної ділянки. Так, залишається чинним договір зберігання 15/06-16 від 15.06.2016р. між ТОВ "Агротіс" та ДП "СГП "Лазурне" в особі керуючого санацією Сороки Н.В. За цим договором ТОВ "Агротіс" регулярно надаються послуги охорони земельної ділянки площею 3071,1066 га та майна, перелік та технічних стан якого визначено на підставі Договору зберігання № 15/06-16 від 15.06.2016р.

Крім цього, за додатковою угодою від 15.12.2016 до Договору від 15.06.2016р. взагалі не складався акт приймання-передачі земельної ділянки на зберігання, а отже з огляду на реальність договору зберігання, відсутність самого факту передачі майна на зберігання свідчить про неукладеність такого договору (додаткової угоди).

Також суд враховує, що 23.03.2018р. керуючим санацією ДП "СГП "Лазурне" Забродіним О.М. складено "Інвентаризаційний опис необоротних активів" належних підприємству, які зберігаються за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, с. Лазурне, вул. Студентська, б. 21. До опису всього включено 195 одиниць майна: сільськогосподарська техніка та обладнання, транспортні засоби, об`єкти нерухомості, устаткування, меблі, побутова та офісна техніка, тощо. Забродін О.М. своїм підписом засвідчив, що цінності, перелічені в описі знаходяться на його відповідальному зберіганні. Жодних вказівок на здійснення зберігання вказаного майна саме ТОВ "Агротіс" вказаний документ не містить.

Таким чином суд дійшов висновку, що позивачем взагалі не доведено фактичне надання послуг зі зберігання належної Відповідачу земельної ділянки.

Приймаючи рішення суд також враховує, що питання схоронності майна ДП "СГП "Лазурне" неодноразово було предметом розгляду під час провадження у справі про банкрутство підприємства Господарським судом Запорізької області у справі № 25/185/07-21/223/07-19/318/08-12/5009/163/11-26/5009/6509/11, ухвалою якого від 23.03.2021 суд закрив провадження у справі. Боржник є державним підприємством із 100% часткою державної власності та має в користуванні та володінні земельну ділянку площею 3071,1 га на праві акту на постійне користуванню земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 16.03.2018 року клопотання комітету кредиторів (вх. № 08-08/3225/18 від 15.02.2018, вх. № 08-08/5261/18 від 16.03.2018) задоволено. Припинено процедуру ліквідації Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Лазурне» .

24.09.2020. від Семенівської сільської ради надійшло клопотання про звільнення керуючого санацією Забродіна О.М. від виконання його повноважень та закриття провадження у справі. Подане клопотання Семенівська сільська рада обґрунтовує наступними обставинами: всупереч вимогам законодавства про банкрутство, керуючий санацією Забродін О.М. не розробив належним чином план санації, не надав доказів погодження плану санації з органом, уповноваженим управляти державним майном. Не надав плану санації сільській раді для ознайомлення. Керуючий санацією Забродін О.М. не виконує зобов`язань, покладених на нього судом. Керуючим санацією не вжито жодних заходів щодо збереження майна боржника, за період санації неодноразово вчинялися крадіжки майна підприємства. Забродін О.М. неодноразово пропускав участь у судових засіданнях, затягуючи розгляд справи. За інформацією Мелітопольського відділу Управління обслуговування громадян ГУ Пенсійного фонду України у Запорізькій області на даний час, керуючим санацією не опрацьовані запити від 25.05.2020., у зв`язку з чим керуючий санацією позбавляє громадян права на гарантоване Державою пенсійне забезпечення.

Клопотанням від 24.09.2020. Мелітопольська районна рада підтримала вимоги викладені у вищезазначеному клопотанні Семенівської сільської ради та вважає, що існують всі правові та фактичні підстави для звільнення арбітражного керуючого Забродіна О.М. від виконання повноважень керуючого санацією Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Лазурне» .

Також, у засіданні 24.09.2020. виступила представник Полянівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, яка зазначила, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, як орган, уповноважений управляти майном боржника, неналежно виконує покладені на нього державою обов`язки. Так, на підприємстві здійснюються крадіжки майна боржника, Міністерством невірно врахована площа земельних ділянок належних Державному підприємству «Сільськогосподарське підприємство «Лазурне» , не здійснюється належним чином управління майном підприємства-боржника, тощо .

Розглянувши клопотання, суд щодо не вжиття заходів збереження майна зазначив, що 15.06.2016 року між ДП «СП «Лазурне» (Замовник) та ТОВ «Агротіс» укладено договір №15/06-16 зберігання. 15.06.2016 року актом приймання-передачі ДП «СП «Лазурне» передало, а ТОВ «Агротіс» прийняло на зберігання майно ДП «СП «Лазурне» . Станом на 28.10.2020 року даний договір чинний. Крім того, керуючим санацією по кожному випадку вчинення правопорушення щодо ДП «СП «Лазурне» подано відповідні заяви до правоохоронних органів. Подано до Прокуратури Запорізької області, та Мелітопольського відділу поліції заяви про вчинення правопорушень відносно боржника №02-01/01 від 17.09.2019, №02-01/02 від 17.09.2019, №02-01/01 від 10.03.2020, №02/01/01 від 11.03.2020. Подано до Мелітопольського районного суду Запорізької області скарги на бездіяльність Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізької області. Ухвалами Мелітопольського районного суду Запорізької області від 09.07.2020 року №937/4030/20, від 09.07.2020 року №937/4031/20 скарги задоволено. В даному випадку суд не вбачав підстав для усунення арбітражного керуючого Забродіна О.М. від виконання повноважень керуючого санацією Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Лазурне» .

Листом № 17/11-01 від 17.11.2016р. керуючий санацією Сорока Н.В. повідомила Господарському суду Запорізької області, що нею виконанні передбачені законодавством обовязки та укладено договір зберігання № 15/06-16 від 15.06.2016р., згідно якого все рухоме та нерухоме майно ДП "СП "Лазурне" передається на зберігання ТОВ "Агротіс", який є чинним, додавши екземпляр вказаного договору.

28.03.2017 від ТОВ «Агротіс» надійшли докази (вх. 08-06/8676 від 28.03.2017) фактичного виконання договору зберігання від 15.07.2016.

09.03.2017 від Слідчого управління ГУ НП в Запорізькій області надійшов лист (вх. 08-06/7026 від 09.03.2017), згідно якого останній повідомляє суд, що місцезнаходження 126,06 тон врожаю соняшнику боржника на даний час не відомо, у зв`язку із чим та на підставі того, що в діях ПС «Запорізькі земельні ділянки та паї» містяться ознаки кримінального правопорушення, до єдиного реєстру досудових рішень внесено відомості про кримінальне правопорушення за № 12017080000000004 від 11.01.2017.

05.04.2017 до суду надійшли пояснення керуючого санації, ГТУЮ у Запорізькій області, лист ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 04.04.2017 № 9-8-0.62-2016/2-17, на підставі яких суд встановив, що відповідно до інформації наданої Управлінням Держгеокадастру у Мелітопольському районі Запорізької області станом на 31.12.2012 року за боржником обліковується на праві постійного користування земельна ділянка площею 3071,1066 га на підставі державного акту на право постійного, володіння землею №000099 (виданий відповідно до рішення районної ради від 09.04.1992 року №159, зі зменшенням площі на підставі розпорядження голови Мелітопольської районної державної адміністрації від 26.12.2008 року №1230, площа вилучених земель складає 1339,8934 га). Зміни до державного акту на право постійного володіння землею №000099 щодо зменшення площі земельних ділянок не вносились.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.06.2016 року припинено повноваження керуючого санацією ДП "Сільськогосподарське підприємство "Лазурне" Нагіх Л.К. та призначено нового керуючого санацією Сороку Н.В. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.11.2016 року припинено повноваження керуючого санацією Державного підприємство «Сільськогосподарське підприємство «Лазурне» Сороки Н.В. та призначено керуючим санацією ДП «Сільськогосподарське підприємство «Лазурне» арбітражного керуючого Забродіна О.М.

Судом встановлено, що станом на 05.04.2017 слідчим управлінням ГУНП в Запорізькій області здійснюється досудове слідство у кримінальному провадженні №12016080000000228 від 23.08.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Враховуючи зазначене, суд частково задовольнив клопотання ГТУЮ у Запорізькій області (вх. 08-06/8316 від 23.03.2017) в редакції заяви (вх. 08-06/8544 від 27.03.2017). та заборонив керуючому санацією Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство "Лазурне" Забродіну О.М. без письмового погодження Міністерства аграрної політики та продовольства України розпоряджатися земельною ділянкою боржника загальною площею 3071,1066 гектарів, у тому числі, заборонити керуючому санацією Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство "Лазурне" Забродіну О.М. укладати будь-які договори підряду, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном для здійснення посівів, обробки землі та будь-якого іншого використання земельної ділянки боржника загальною площею 3071,1066 гектарів без письмового погодження Мінагрополітики України. Також, суд вбачає підстави для зобов`язання керуючого санації Забродіна О.М. надати суду докази здійснення заходів щодо захисту майна та земель боржника.

Ухвалою від 05.12.2017р. судом встановлено, що 22.09.2017 року до суду від Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області надійшло клопотання від 22.09.2017 року (вх. № 08-06/22425 від 22.09.2017) про зобов`язання керуючого санацією боржника арбітражного керуючого Забродіна О.М. вжити належних заходів щодо захисту земельної ділянки боржника загальною площею 3 071, 10 га та іншого рухомого та нерухомого майна боржника, а саме , укласти з юридичними або фізичними особами договір на охорону всього майна (рухомого та нерухомого) боржника, прийнятого арбітражним керуючим Забродіним О.М. до свого відання. Керуючий санацією боржника Забродін О.М. не надав на вимогу суду доказів вжиття заходів щодо захисту земельної ділянки боржника та іншого майна боржника. За таких обставин, клопотання Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 22.09.2017 року (вх. № 08-06/22425 від 22.09.2017) задоволено та зобов`язано керуючого санацією боржника арбітражного керуючого Забродіна О.М. вжити належних заходів щодо захисту земельної ділянки боржника загальною площею 3 071, 10 га та іншого рухомого та нерухомого майна боржника та надати відповідні докази до 01.01.2018 року.

На виконання вказаної Ухвали арбітражним керуючим Забродіним О.М. надано суду лист № 02-01/5 від 26.12.2017р., у якому ним зазначено , що ним протягом усього часу здійснення процедури санації боржника здійснювалися заходи захисту майна боржника: усього рухомого та нерухомого майна, в т.ч. земельної ділянки. На цей час залишається чинним договір зберігання № 15/06-16 , укладений 15.06.2016р. між ТОВ "Агротіс" та ДП "СП "Лазурне" в особі керуючого санацією Сороки Н.В. За цим договором ТОВ "Агротіс" регулярно надаються послуги охорони земельної ділянки площею 3071,1066 га та майна, перелік та технічний стан якого визначено на підставі Договору зберігання № 15/06-16 від 15.06.2016р. До листа додані акти наданих послуг від 04.01.2017р., 31.03.2017р., 30.06.2017р., 31.10.2017р.

У листі № 02-01/04 від 26.12.2017р. арбітражний керуючий Забродін О.М. у звіті за результатами процедури санації ДП "СП "Лазурне" також вказав, що ним забезпечено збереження майна підприємства, за результатами чого протягом 2016-2017 років підписувалися акти приймання-передачі відповідно до договору зберігання № 15/06/16.

Також, подаючи до суду докази інвентаризації майна на виконання ухвали суду від 06.08.2018р. у справі про банкрутство, арбітражним керуючим надано наказ № 2-л від 21.08.2018р. про прийняття до відання майна та проведення інвентаризації майна ДП "СП "Лазурне" у зв`язку з введенням процедури санації, інвентаризаційний опис необоротних активів від 23.03.2018р., копії актів від 31.03.2018р. та 30.06.2018р. надання послуг за договором зберігання № 15-06-16 від 15.06.2016р.

Отже, з наведеного можна дійти висновку, що протягом здійснення процедур ліквідації та санації ДП СПГ Лазурне майно підприємства, яке було передано на зберігання ТОВ Агротіс , зазнавало розкрадання, про що керуючим санацією подавалися заяви до правоохоронних органів. Однак, в цей же час ним підписувалися акти приймання-передачі послуг за договором зберігання від 15.06.2016р., в яких зазначалося про відсутність у замовника претензій за обсягом та якістю наданих послуг Зберігачем, що суперечить самій суті договору зберігання (охорони) майна, як полягає у забезпеченні зберігачем його схоронності. При цьому жодних актів службового розслідування, ревізії, тощо щодо діяльності та відповідальності зберігача, який не забезпечив належне зберігання майна поклажодавця, сторонами договору зберігання від 15.06.2016р. суду не надано.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 79 ГПК України визначає підстави оцінки вірогідності доказів судом:

1. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

2. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 викладено висновок: Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були .

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів " та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400 цс19), Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Разом з тим, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, усі факти повинні оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства.

Дійсно, як доказ акт приймання-передачі послуг за договором зберігання від 15.06.2016р. може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт надання послуг зі зберігання майна Відповідачу за договором від 15.06.2016р. та їх прийняття ним.

Підсумовуючи викладене, на підставі аналізу усіх наданих сторонами доказів у їх сукупності, суд зазначає, що самі по собі складені акти приймання-передачі послуг за договором зберігання від 15.06.2016р., які підписані з боку обох сторін уповноваженими представниками, не можуть достовірно свідчити про фактичне надання таких послуг, оскільки Позивачем не надано суду достовірних та вірогідних доказів фактичного надання Позивачем послуг за договором зберігання від 15.06.2016р. Формально складені акти приймання-передачі наданих послуг за вказаним договором не відповідають критерію вірогідності доказів, оскільки не спростовують висновку суду про удаваність вказаного правочину, відсутність ліцензії у ТОВ Агротіс на здійснення охоронної діяльності, наявності фактів розкрадання переданого на зберігання майна та які не відображено в актах приймання-передачі послуг, відсутності акту приймання-передачі земельної ділянки на зберігання, відсутності опису технічного стану переданого на зберігання майна, як суттєвої умови договору зберігання, не надання позивачем суду податкових накладних та доказів відображення вказаних послуг у податковому обліку ТОВ Агротіс .

Отже, враховуючи предмет та визначені Позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку що вимоги Позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Його доводи судом до уваги не приймаються в силу викладеного.

Надаючи оцінку доводам Відповідача щодо застосування позовної давності до позовних вимог, суд враховує, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (зокрема, до вимоги про стягнення пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України: за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України); а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Відповідно до абз. 1 п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тільки якщо суд встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідною вимогою спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71)).

Отже, оскільки судом не встановлено обставин, які свідчать про наявність підстав для задоволення позову, то відсутні і правові підстави для застосування позовної давності.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати, в тому числі по сплаті судового збору та з надання правової допомоги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

У зв`язку з перебуванням судді Проскурякова К.В. на лікарняному повний текст рішення складено та підписано 10.02.2022.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.