Рішення

від 20.01.2022 по справі 908/3133/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/171/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2022 Справа № 908/3133/21

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянув матеріали справи

За позовом: Керівника Бердянської окружної прокуратури (пр. Перемоги, буд. 4, м.Бердянськ, Запорізька область, 71100) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

1 Комунального некомерційного підприємства Бердянський центр первинної медико-санітарної допомоги Бердянської міської ради (пр. Перемоги, буд. 8, м. Бердянськ, Запорізька область, 71112; код ЄДРПОУ 38699838)

2 Бердянської міської ради (площа Єдності, буд. 2, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118; код ЄДРПОУ 20525153) в особі Відділу охорони здоров`я виконавчого комітету Бердянської міської ради (вул. Консульська, буд. 23, м. Бердянськ, Запорізька область, 71112; код ЄДРПОУ 26183104)

До відповідача : Приватної науково-виробничої фірми Хімбіодез (пр. Соборний, буд. 180-А, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 31473689)

про визнання недійсним в частині п.1.1

договору №95 від 09.04.2020

та стягнення 4 487,00 грн.,

За участю представників сторін:

від прокуратури: Стешенко В.Є., посвідчення №058619 від 14.12.2020

від позивача-1: Сахарова Я.Є., довіреність № 1/1 від 30.12.2021р.

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

29.10.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Керівника Бердянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: 1 Комунального некомерційного підприємства Бердянський центр первинної медико-санітарної допомоги Бердянської міської ради, 2 Бердянської міської ради в особі Відділу охорони здоров`я виконавчого комітету Бердянської міської ради до Приватної науково-виробничої фірми Хімбіодез про визнання недійсним в частині п.1.1 договору №95 від 09.04.2020 та стягнення 4 487,00 грн.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2021 справу №908/3133/21 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 01.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі №908/3133/21 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.11.2021 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 29.11.2021 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 22.12.2021 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

Ухвалою від 22.12.2021р. судом оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 20.01.2022р.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 20.01.2022 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК Акорд.

Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що Дніпровською окружною прокуратурою міста Запоріжжя під час виконання конституційної функції представництва інтересів держави в суді, в порядку ст. 131-1 Конституції України, ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру, встановлено порушення Приватною науково-виробничою фірмою «Хімбіодез» вимог Закону України №530-IX від 30.03.2020 р., п. 71 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі» , які підлягають усуненню в судовому порядку. Зокрема, за умовами укладеного Договору № 95 від 09.04.2020р. (п. 1.1) продавець зобов`язувався забезпечити Покупця товаром, в асортименті, кількості та за ціною зазначеною у специфікації (додаток №1 до даного Договору), яка є невід`ємною частиною цього Договору. Ціна договору складає 26922 грн., в тому числі ПДВ: 4487,00 грн. Відповідно до п. 1.2. Договору, предметом договору є товар для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію пандемії короновірусної хвороби (COVID-19) на території України, згідно специфікації (додаток №1 до даного Договору), яка є невід`ємною частиною цього Договору. Вказані у специфікації дезінфікуючи засоби вимогами законодавства, чинного на момент укладення цього договору та здійснення оплати за ним, віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість. Таким чином, укладання Договору та фактичне постачання товару ПНВФ Хімбіодез здійснено після набрання чинності Закону України від 30.03.2020 №540-ХХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) . Отже, включення до вартості закуповуваних дезінфекційних засобів згідно Договору податку на додану вартість у розмірі 4487,00 грн. та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам п. 71 п. 2 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України №224 від 20.03.2020. Отже, договір №95 від 98.04.2020 в частині врахування до загальної суми договору 4487,00 грн. підлягає визнанню недійсним, а вказана сума підлягає поверненню Покупцеві. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 131-1, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 2, 13, 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» , ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» , ст.ст. 202, 203, 215, 216, 217, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. 185, розділ XX «Перехідні положення» ПК України, закону України №530-IX від 30.03.2020р., прокурор просить суд визнати недійсним п.1.1. договору №95 від 09.04.2020 р. в частині врахування до загальної ціни договору податку на додану вартість у сумі 4487,00 грн. та стягнути з відповідача суму в розмірі 4487,00 грн.

Представник позивача-1 підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Від Бердянської міської ради 29.11.2021р. надійшла заява про розгляд справи без участі його представника та її вирішення відповідно до вимог закону.

Представники відповідача у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце призначеного судового засідання були повідомлені належним чином шляхом направлення на їх адреси відповідної ухвали суду.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав. Своїм правом бути присутнім у судовому засіданні не скористався.

Як вбачається з повідомлення про вручення поштової кореспонденції від 08.11.2021, примірник ухвали суду від 01.11.2021 № 908/3133/21 отримано представником відповідача - Кисельовою - 04.11.2021. Клопотань про розгляд справи без участі уповноважених представників відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Суд нагадує, що це роль національних судіворганізовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України"). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (рішення Суду від 21.10.2010 у справі "Білий проти України").

Відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Разом з тим, ч. 2 ст. 195 ГПК України встановлено, що суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності сторін судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

Наявні матеріали дозволяють розглянути справу по суті.

У судовому засіданні 20.01.2022 судом справу розглянуто по суті, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора та представника позивача-1, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що Комунальним некомерційним підприємством Бердянський центр первинної медико-санітарної допомоги Бердянської міської ради (Покупець, Замовник), на веб-порталі уповноваженого органу з питань закупівель https://prozorro.gov.ua 08.04.2020 опубліковано оголошення про проведення закупівлі за № UА-2020-04-10-000880-b та відомості про укладання 09.04.2020р. Договору з Приватною науково-виробничою фірмою Хімбіодез (Переможець, Продавець, Постачальник) закупівлі товару №95, за умовами якого Постачальник зобов`язувався на умовах та в порядку, визначеному цим Договором, здійснювати передачу товару у власність Замовнику, а Замовник зобов`язується прийняти товар згідно із специфікацією, яка є невід`ємною частиною цього Договору (додаток №1) на загальну суму 26922,00 грн., в т.ч. ПДВ - 4487,00 грн. (п. 1.1.)

Відповідно до п. 1.2. Договору постачальник передає товар замовнику для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій короновірусної хвороби (COVID-19) на території України у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)» та постанови Кабінету від 20 березня 2020 р. № 225 Деякі питання закупівлі товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій короновірусної хвороби (COVID-19) на території України .

У специфікації до Договору визначено предмет поставки:

- дезінфікуючий засіб для інструментів та обладнання Аніосепт Актив UA 1 кг (Код УКТЗЕТ 3803) - на суму 6870,00 грн. з ПДВ;

- засіб на спиртовій основі для протирання рук Вінсепт рідина, 0,5 л. (Код УКТЗЕТ 2208) - на суму 7200,00 грн. з ПДВ;

- дезінфікуючий засіб для обробки поверхонь Вінхлор №300 (Код УКТЗЕТ 3808) - на суму 12852,00 грн. з ПДВ,

а всього на загальну суму 26922,00 грн., в т.ч. ПДВ - 4487,00 грн.

До Державного реєстру дезінфекційних засобів дезінфікуючий засіб Вінсепт (рідина) внесено 14.04.2020р., Аніосепт Актив UA внесено 01.02.2019р.

На виконання умов Договору поставки Замовник отримав вказаний товар за видатковою накладною №РН-0000745 від 13.04.2020 на підставі рахунку-фактури № СФ-0000766 від 13.04.2020р. та платіжним дорученням №71 від 13.04.2020 перерахував на рахунок ПНВФ Хімбіодез 26922,00 грн., в тому числі ПДВ 4487,00 грн.

Приймаючи рішення у цій справі суд враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У силу приписів ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 762 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, заявником при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, який набрав чинності з 02.04.2020, пункт 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України викладений у такій редакції: "71. Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року".

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість (назва Переліку в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224). Вказана постанова набрала чинності 21.03.2020.

У розділі Дезінфекційні засоби та антисептики цього переліку передбачено, зокрема засіб на спиртовій основі для протирання рук, розчин, що містить етанол 60-80% об`єму, дезінфікуючий засіб для інструментів та обладнання, хлорвмісні та інші за способом дії препарати для дезінфекції поверхонь, матеріалів, обладнання (Chlorine base compound) порошки, таблетки, гранули, концентрати з 0,1 % активного хлору для розчину.

Відповідно до сертифікатів якої та висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи дезінфікуючий засіб для інструментів та обладнання Аніосепт Актив UA , засіб на спиртовій основі для протирання рук Вінсепт рідина, дезінфікуючий засіб для обробки поверхонь Вінхлор відносяться до визначених вказаною постановою засобів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 до 22 травня 2020 на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 до 31 грудня 2021 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» , від 20 травня 2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та від 22 липня 2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» .

За приписами ч. 1 ст. 189 ГК України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Об`єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Таким чином, укладання Договору та фактичне постачання товару ПНВФ Хімбіодез здійснено після набрання чинності Закону України від 30.03.2020 №540-ХХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) .

Тобто, у період укладення та виконання Договору №74 від 08.04.2020 на території України діяв карантин.

Відтак, станом на час укладення та виконання договору від 09.04.2020 № 95 поставка визначеного договором товару мала здійснюватися без нарахування податку на додану вартість.

Як встановлено судом, у загальну вартість товару 26922,00 грн. включено податок на додану вартість у сумі 4487,00 грн., що суперечить наведеним вище приписам законодавства.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи викладене, позовна вимога про визнання недійсним пункту 1.1 договору поставки товарів № 95 від 09.04.2020, укладеного між Позивачем-1 та Відповідачем, в частині включення до ціни ставки податку на додану вартість, що складає 4487,00 грн., підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 викладена така правова позиція: кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18 вказав, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18. А якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі № 6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі № 6-100цс15.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як встановлено судом, грошові кошти у сумі 4487,00 грн. були отримані відповідачем від позивача-1 згідно з платіжним дорученням №71 від 75.04.2020 на підставі договору № 95 від 09.04.2020.

Оскільки договір № 95 від 09.04.2020 у частині включення до ціни товару ставки податку на додану вартість у сумі 4487,00 грн. визнаний судом недійсним, докази повернення 4487,00 грн. відповідачем позивачу-1 у матеріалах справи відсутні та сторонами суду не подані, судом задовольняється і позовна вимога про стягнення з Приватної науково-виробничої фірми «Хімбіодез» на користь Комунального некомерційного підприємства Бердянський центр первинної медико-санітарної допомоги Бердянської міської ради коштів у розмірі 4487,00 грн., сплачених за договором постачання товарів №95 від 09.04.2020, які набуті без достатньої правової підстави.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави у суді.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з приписами частин 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 3-рн/99 від 08.04.1999, під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» , представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Судом враховано, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте, з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 сформований правовий висновок, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Зокрема, така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 904/9169/17.

Прокурор посилається, серед іншого, на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", а також зазначає, що порушення вимог законодавства призвели до фактичних втрат бюджетних коштів, що засвідчує нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів та становить безумовне порушення інтересів держави у бюджетній сфері. Комунальним некомерційним підприємством Бердянський центр первинної медико-санітарної допомоги Бердянської міської ради та Бердянською міською радою в особі Відділу охорони здоров`я виконавчого комітету Бердянської міської ради не вжито достатніх заходів для повернення бюджетних коштів, безпідставно сплачених ПНВФ «Хімбіодез» в рахунок податку на додану вартість.

Так, відповідно до звіту про договір про закупівлю, укладеного без використання електронної системи закупівель UА-2020-04-10-000880-b джерелом фінансування закупівлі є кошти місцевого бюджету.

Листом від 24.09.2021р. № 0231-04/1353 КНП БЦПМСД БМР повідомило, що центр не звертався до суду щодо стягнення безпідставно сплаченої за договором суми ПДВ у зв`язку з відсутністю коштів на судові витрати.

Відділ охорони здоров`я ВК БМР листом № 364 від 24.09.2021р. повідомив, що відділ не звертався до суду з приводу спірних правовідносин.

Листом від 13.07.2021 ПНВФ Хімбіодез повідомив КНП БЦПМСД БМР про те, що оскільки в назві Постанови КМУ №224 мова йде про звільнення від сплати ПДВ лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, у той час коли в назві не згадано про дезінфекційні засоби - ПДВ поверненню не підлягає.

Проте, ПНВФ Хімбіодез не взято до уваги, що дезінфекційним засобам, антисептикам та обладнанню для проведення дезінфекції, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 у постанові КМУ №224 присвячено цілий розділ.

Крім цього, листами від 30.08.2021 та від 24.09.2021р. КНП БЦПМСД БМР повідомило прокуратуру про те, що центр звернувся до відповідача з претензією щодо повернення суми ПДВ 4487,00 грн., але відповіді не отримав.

Враховуючи те, що з моменту укладання оспорюваного правочину та його фактичного виконання минуло більше ніж рік, КНП БЦПМСД БМР та Відділом охорони здоров`я ВК БМР не вжито достатніх заходів для повернення коштів, сплачених за ПДВ відповідно до умов Договору, вказане свідчить про наявність порушення інтересів держави у розумінні ст. 23 Закону України Про прокуратуру та наявність підстав для представництва органами прокуратури.

Також у матеріалах справи міститься повідомлення від 11.10.2021 № 50-4859вих-21, адресоване позивачам, щодо пред`явлення відповідної позовної заяви в інтересах держави.

Отже, при зверненні з даним позовом прокурором дотримано норми статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", визначено уповноважений орган місцевого самоврядування та належним чином обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок, у тому числі бездіяльності позивачів.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 4540,00 грн. стягується з відповідача на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Бердянської окружної прокуратури Запорізької області.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним пункт 1.1 Договору №95 від 09.04.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством Бердянський центр первинної медико-санітарної допомоги Бердянської міської ради та Приватною науково-виробничою фірмою «Хімбіодез» в частині врахування до загальної ціни договору податку на додану вартість у сумі 4487 (чотири тисячі чотириста вісімдесят сім) грн. 00 коп.

3. Стягнути з Приватної науково-виробничої фірми «Хімбіодез» (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.180-А, ЄДРПОУ 31473689) на користь Комунального некомерційного підприємства Бердянський центр первинної медико-санітарної допомоги Бердянської міської ради (пр. Перемоги, буд. 8, м. Бердянськ, Запорізька область, 71112; код ЄДРПОУ 38699838) кошти у розмірі 4487 (чотири тисячі чотириста вісімдесят сім) грн. 00 коп. сплачені за Договором № 95 від 09.04.2020, як набуті без достатньої правової підстави. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Приватної науково-виробничої фірми «Хімбіодез» (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.180-А, ЄДРПОУ 31473689) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Бердянської окружної прокуратури Запорізької області (стягувач: пр.Перемоги, 4, м. Бердянськ, Запорізька область, 71100, розрахунковий рахунок № UА 438201720343180001000000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973) кошти, витрачені у 2021 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в суді у розмірі 4540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У зв`язку з перебуванням судді Проскурякова К.В. на лікарняному повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано - 10.02.2022.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.