Постанова

від 09.02.2022 по справі 914/75/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 914/75/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Могила С.К., Уркевича В.Ю.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23 . 11.2021 (колегія суддів: Галушко Н.А. - головуючий, Желік М.Б., Орищин Г.В.) та рішення Господарського суду Львівської області від 02.07.2021 (суддя Коссак С.М.)

за позовом першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури в особі Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку

за участю: прокурора: Круш Т.О. (посвідчення) ,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Перший заступник керівника Золочівської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області (далі - позивач) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), згідно з яким, просив зобов`язати відповідача звільнити несформовану земельну ділянку комунальної форми власності житлової та громадської забудови, площею 0,2640 га (земельна ділянка зображена на графічних матеріалах - ділянка № 3, орієнтовна вартість - 905 335, 00 грн.), яка знаходиться у селі Красів Миколаївського району Львівської області і є суміжною із земельною ділянкою з кадастровим номером 4623084800:01:001:0008, та привести її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від складування розібраних автотранспортних засобів та їх частин, а також демонтажу бетонного паркану, який огороджує самовільно захоплену земельну ділянку.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач самовільно займає спірну земельну ділянку, за відсутності правовстановлюючих документів на неї, яка належить позивачу, та незаконно встановив на ній бетонний паркан, чим порушив право позивача, як власника земельної ділянки.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.07.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2021, позов задоволено повністю.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що вимоги прокурора є обґрунтованими, а доводи відповідача їх не спростовують.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та закрити провадження у справі.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 904/4713/18, постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 444/2233/18, від 15.09.2021 у справі № 444/2234/18, від 22.09.2021 у справі № 444/2308/18, від 03.11.2021 у справі № 444/2191/18. Відповідач зазначає, що суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про призначення земельно - технічної експертизи, а також апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання представника відповідача в особі адвоката Лосина О.Б. про долучення доказів до матеріалів справи, у якому відповідач просив суд визнати поважними причини неподання ним доказів до суду першої інстанції, оскільки це було зумовлено об`єктивними причинами. Крім того, скаржник вказує на те, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки відповідач у спірних правовідносинах діяв, як фізична особа, що свідчить про порушення судами правил юрисдикції господарських судів та є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень незалежно від доводів касаційної скарги.

3.3. Поданий прокуратурою Львівської області відзив не може бути прийнятий до розгляду з огляду на таке.

3.4. Частиною першою статті 295 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

3.5. У даній справі ухвалою Верховного Суду від 28.12.2021 учасникам справи було встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 17.01.2022. Проте відзив надісланий засобами поштового зв`язку 04.02.2022, тобто поза межами зазначеного строку.

При цьому колегія суддів враховує, що згідно доданого до касаційної скарги опису вкладення, як це передбачено положеннями статті 291 Господарського процесуального кодексу України, прокуратурі було надіслано копію цієї скарги. Отже, доводи прокуратури про те, що копія касаційної скарги відповідача на її адресу не надходила, не знайшли свого підтвердження.

Згідно частини 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Отже поза межами вказаного строку право на подачу відзиву відсутнє.

3.6. На підставі викладеного, відзив залишається судом без розгляду, оскільки він був поданий після закінчення строку, наданого для його подання.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що ОСОБА_1 з 29.10.2001 зареєстрований як фізична особа - підприємець, є власником земельних ділянок, зокрема: кадастровий номер 4623084800:01:001:008, площею 0,1998 га (цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); кадастровий номер 4623084800:01:001:0054, площею 0,2 га (цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); кадастровий №4623084800:07:000:0210, площею 0,4322 га (цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства) (далі - земельні ділянки). Вказані земельні ділянки розташовані у селі Красів Стрийського району Львівської області (попередньо Миколаївський район, який був ліквідований згідно з постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17.07.2020 №807-IX).

4.2. Також встановлено, що видами діяльності відповідача є, зокрема: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів"; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний) .

4.3. 12.03.2019 комісією Головного управління Держгеокадастру у Львівській області проведено перевірку дотримання власником земельних ділянок вимог земельного законодавства, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки № 115-ДК/115/АП/09/01/-19. Актом встановлено, зокрема, що земельні ділянки та землі сільськогосподарського призначення між ними зайняті автошротом, на оглянутій частині огороджені спільним парканом на орієнтовній площі 1,4000 га. Крім того, узбіччя дороги "траса М06-Красів" на дистанції 70 метрів самовільно зайняті розібраними транспортними засобами, чим порушено вимоги земельного законодавства.

4.4. Актом обстеження земельної ділянки від 20.03.2019 №115-ДК/47/АО/10/01/-19, який складений комісією Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області проведено обстеження земель загальною площею 1,5043 га (у тому числі належних відповідачу земельних ділянок), та встановлено, зокрема, що земельні ділянки (згідно схеми в акті) зайняті автошротом - пошкодженими та розібраними автотранспортними засобами, їх частинами; територія земельних ділянок № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, частково № 6 - огороджена бетонним парканом та металевою сіткою. Земельні ділянки № 7, № 8 - зайняті розібраними автотранспортними засобами, розташовані вздовж дороги "М06-с. Красів". Земельні ділянки № № 3, 4, 5, 6, 8 - розташовані в межах населеного пункту с. Красів, землі житлової та громадської забудови. Земельні ділянки 1, 2, 7 - розташовані за межами населеного пункту, на території Тростянецької ОТГ Миколаївського району, землі сільськогосподарського призначення. Загальна площа зайнята автошротом становить 1,5043 га. Площа нецільового використання земель комунальної власності житлової та громадської забудови становить - земельні ділянки №3 (0,2640 га), №6 (0,1040 га) та №8 (0,0125 га) - 0,3805 га.

4.5. Приписом Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 25.03.2019 №115-ДК/0061П/07/01/-19 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог статей 125 , 126 , 211 Земельного кодексу України , зокрема, самовільне зайняття ним несформованих земельних ділянок, що межують із земельними ділянками приватної власності кадастрові номери: 4623084800:01:001:0054, 4623084800:01:001:0008, 4623084800:07:000:0210, шляхом розміщення автошроту, огородження загальної території бетонним парканом та металевою сіткою, а також складування розібраних автотранспортних засобів та їх частин обабіч дороги "М06-с.Красів" на загальній площі 0,7345 га без зареєстрованих в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно документі на землекористування, у тому числі земель державної власності сільськогосподарського призначення на площі 0,3540 га, земель комунальної власності житлової та громадської забудови на площі 0,3805 га.

4.6. Приписом Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 25.03.2019 №115-ДК/0064П/07/01/-19 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог статей 20 , 91 , 96 , 211 Земельного кодексу України внаслідок, зокрема, використання не за цільовим призначенням несформованих земельних ділянок комунальної форми власності житлової та громадської забудови загальною площею 0,3805 га, які межують із земельними ділянками, належними ОСОБА_1 .

4.7. 25.03.2019 Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Львівській області відносно ОСОБА_1 складено протоколи про адміністративне правопорушення № 115-ДК/0061П/07/01/-19, № 115-ДК/0062П/07/01/-19 та винесено постанови про накладення адміністративного стягнення № 115-ДК/0063По/08/01/-19, № 115-ДК/0064По/08/01/-19, якими ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 53 1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафів.

4.8. У листі від 17.10.2019 № 10-13-0.4-1366/90-19 Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області зазначило, що в ході перевірки виконання ОСОБА_1 приписів від 25.03.2019 встановлено, що вимоги приписів не виконані, про що було складено акти перевірки від 25.06.2019 № 392-ДК/415/АП/09/01/-19, № 392 - ДК/416/АП/09/01/-19. Повторними приписами № 392-ДК/0149Пр/03/01/-19, № 391-ДК/0149Пр/03/01/-19 від 08.07.2019 ОСОБА_1 зобов`язано усунути триваючі правопорушення земельного законодавства.

4.9. За результатами перевірки, проведеної 03.10.2019 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 25.09.2019 №638-ДК, встановлено невиконання ОСОБА_1 повторних приписів від 08.07.2019.

4.10. Суди встановили, що протоколом огляду від 23.05.2019 (складений в межах досудового розслідування №42019141210000017 від 06.05.2019), відповідно до якого та на підставі ухвали слідчого судді, проведено обшук земельних ділянок державної та комунальної власності, які межують із належними ОСОБА_1 земельними ділянками, встановлено, зокрема, що земельна ділянка із земель комунальної власності, зображена на схемі за № 6 є самозахопленою в межах 20 м від переднього правого краю бетонного паркану земельної ділянки кадастровий №4623084800:01:001:0054. На ній знаходяться розібрані кузови автомобілів (перелік яких зазначений у Протоколі).

4.11. Також встановлено, що відповідачем добровільно сплачено шкоду у розмірі 49 518,21 грн, завдану самовільним зайняттям ним несформованих земельних ділянок, у тому числі й несформованої ділянки із земель житлової та громадської забудови площею 0,2640 га (земельна ділянка зображена на графічних матеріалах - ділянка №3, що є суміжною із земельною ділянкою кадастровий номер 4623084800:01:001:0008).

4.12. Вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 31.08.2020 у кримінальній справі №447/2056/19 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 197 1 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у виді одного року трьох місяців позбавлення волі.

4.13. За результатами розгляду кримінальної справи №447/2056/19, Миколаївським районним судом Львівської області встановлено, що усвідомлюючи відсутність будь-яких законних підстав, достовірно знаючи, що він не має права на зайняття та використання земельних ділянок державної та комунальної власності, які знаходяться в с. Красів Тростянецької ОТГ Миколаївського р-ну Львівської області в межах та за межами населеного пункту, що розташовані в межах земель охоронних зон ліній електропередач ЛЕП - 10 кВ Л-87-19 потужністю 10 кВ та ПЛ 110 кВ Південна - Бібрка з відп. На ПС Красів потужністю 110 кВ та зоні особливого режиму використання, на яких обмежено діяльність, за межами відведених йому земельних ділянок у приватну власність, вчинив самовільне зайняття вказаних земель в охоронній зоні зазначених ліній електропередач та зоні особливого режиму використання, на яких обмежено діяльність, площею 0,1665 га, шляхом складування на них розібраних залишків автотранспортних засобів (кузовів та металобрухту) та часткового огородження металевою сіткою (колючий дріт) та долучення їх до земельних ділянок приватної власності з кадастровими номерами 4623084800:01:001:0008 та 4623084800:01:001:0054. Всього ОСОБА_1 вчинив самовільне зайняття земель державної та комунальної власності в охоронній зоні ліній електропередач та зоні особливого режиму використання земель, загальною площею 0,1665 га. Таким чином, ОСОБА_1 вчинив самовільне зайняття земель в охоронній зоні та зоні особливого режиму використання земель, тобто скоїв злочин, передбачений частиною другою статті 197 1 Кримінального кодексу України .

4.14. Суди встановили, що незважаючи на притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за самовільне захоплення несформованої земельної ділянки комунальної власності, площею 0,2640 га (земельна ділянка зображена на графічних матеріалах - ділянка № 3, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 4623084800:01:001:0008), він її не звільнив та не привів у придатний стан.

4.15. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.16. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.17. Відтак згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 вказаного Кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

4.18. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України суд касаційної інстанції зазначає наступне.

4.19. Залишаючи без змін, рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що відповідачем не доведено правомірності набуття та знаходження об`єкта нерухомості на спірній земельній ділянці, а також законності користування спірною земельною ділянкою.

4.20. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 904/4713/18 за позовом міської ради до фізичної особи - підприємця про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки вказано, що предметом спору у цій справі є зобов`язання звільнити земельну ділянку та привести її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, шляхом знесення забудови. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. У цій справі скаржник стверджував, що відповідач на самовільно зайнятій ним земельній ділянці здійснює підприємницьку діяльність, а саме розмістив пекарню та магазин продовольчих товарів, продає хлібобулочні вироби та крупи. Однак указані обставини не підтверджені матеріалами справи та не встановлені судами. Натомість у позовній заяві позивач виклав позовну вимогу зобов`язати відповідача як фізичну особу звільнити земельну ділянку та привести її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, шляхом знесення забудови, тобто зобов`язати саме фізичну особу вчинити певні дії. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки власником нежитлового приміщення є відповідач як фізична особа, а докази здійснення ним будівництва, як підприємцем та використання земельної ділянки у господарській діяльності відсутні й такі обставини судами не встановлені.

4.21. В той час, у справі, яка переглядається, суди, спираючись на вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 31.08.2020 у кримінальній справі № 447/2056/19, який набрав законної сили, встановили, що відповідач у ході розгляду кримінальної справи, визнав, що він здійснює підприємницьку діяльність на спірній земельній ділянці з приводу розбирання транспортних засобів та продажу їх частин.

4.22. Таким чином, спростовуються доводи заявника касаційної скарги про те, що у спірних правовідносинах він брав участь, як фізична особа та дана справа не підлягає розгляду господарським судом.

4.23. Відтак, вище наведена постанова Верховного Суду ухвалена хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але за інших фактичних обставин справи, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначена справа і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

4.24. Після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у наведеній скаржником постанові Верховного Суду, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.25. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.26. Твердження заявника про неврахування судами висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 444/2233/18, від 15.09.2021 у справі № 444/2234/18, від 22.09.2021 у справі № 444/2308/18, від 03.11.2021 у справі № 444/2191/18, є безпідставним, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цих справах застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі яка переглядається з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин. Подібне за змістом застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 10.08.2021 у справі № 127/8789/20.

4.27. Щодо доводів скаржника про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, який (пункт), зокрема, відсилає до пункту 3 частини третьої статті 310 цього Кодексу, колегія суддів зазначає таке.

4.28. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

4.29. На обґрунтування вказаної підстави скаржник посилається на те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, у якому відповідач просив суд визнати поважними причини неподання ним доказів до суду першої інстанції, оскільки це було зумовлено об`єктивними причинами.

4.30. Верховний Суд зауважує, що згідно з частиною третьою статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

4.31. Отже, за змістом частини третьої статті 269 ГПК України скаржник має належним чином обґрунтувати існування виняткового випадку, за умов наявності якого вважатиметься доведеною об`єктивна неможливість подання учасником справи доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від такого учасника справи.

4.32. Натомість скаржник жодним чином не обґрунтував неможливість подання таких доказів його адвокатом Лемеха Р.І. до суду першої інстанції, що дає достатні підстави вважати, що подання представником відповідача зазначеного клопотання на стадії апеляційного розгляду справи зумовлено передусім намаганням скаржника уникнути доведення наявності поважних причин неможливості подання їх до суду першої інстанції.

4.33. Твердження заявника про те, що суди порушили норми процесуального права відмовивши у призначенні експертизи є безпідставними, оскільки із урахуванням, предмета позову та відсутністю у відповідача правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, експертиза не має будь-якого правового значення для розгляду цієї справи.

4.34. Аргументи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

4.35. Колегія суддів зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено положеннями процесуального закону. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

4.36. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

4.37. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

4.38. Доводи відповідача, які викладені у касаційній скарзі, також зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.

4.39. Таким чином, оскільки доводи, викладені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, скаржником не доведено неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення ними норм процесуального права при винесенні оскаржуваних рішень, підстав для їх скасування немає. Тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

4.40. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

4.41. Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

4.42. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.43. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.44. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.

4.45. Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати з касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України ,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження у справі № 914/75/21 за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в частині касаційного оскарження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрити.

В іншій частині касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді С.К. Могил

В.Ю. Уркевич