Постанова

від 02.02.2022 по справі 707/1924/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 707/1924/20

провадження № 61-11114 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області,

третя особа - Державна екологічна інспекція Центрального округу;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05 березня 2021 року ОСОБА_4 та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року перший заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, звернувся до суду з позовом до Черкаської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Черкаській області), третя особа - Державна екологічна інспекція Центрального округу, про визнання рішень незаконними та їх скасування, усунення перешкод шляхом зобов`язання повернення державі земельної ділянки водного фонду та скасування її державної реєстрації.

Позовна заява прокурора мотивована тим, що розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації від 27 квітня 2015 року № 109 Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність затверджено проекти землеустрою та передано у приватну власність 10 громадян, у тому числі ОСОБА_1 , земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва, а пунктом 3 спірного розпорядження земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення.

На підтвердження реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку на підставі рішення державного реєстратора реєстру речових прав на нерухоме майно Черкаського районного управління юстиції Бавикіна В. І. № 21378347 від 18 травня 2015 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності за № 9699824 від 15 травня 2015 року та видано свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 18 травня 2015 року.

На підставі договору купівлі-продажу № 537 від 23 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , речове право на спірну земельну ділянку перейшло до останньої.

Прокурор вважав, що виділення спірної земельної ділянки відбулося із порушенням процедури, встановленої ЗК України та Законом України Про державний земельний кадастр , Законом України Про землеустрій , оскільки незаконно було змінено цільове призначення спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду, зайнятих штучними водосховищами. Законодавством України установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. З огляду на зазначене, розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 27 квітня 2015 року № 109 у частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки прийняте всупереч статей 20, 58, 59, 84, частини дев`ятої статті 118, 186-1 ЗК України, статті 4 ВК України, у зв`язку із чим підлягає визнанню судом незаконним та скасуванню.

Зазначав, що спірним розпорядженням у приватну власність ОСОБА_1 , фактично передано частину гідротехнічної споруди Будище-Свидівської захисної дамби, що суперечить статтям 58, 59 ЗК України.

Крім того, при прийнятті розпорядження Черкаською районною державною адміністрацією від 27 квітня 2015 року № 109, Черкаським управлінням захисних масивів дніпровських водосховищ (на момент відведення - Черкаське регіональне управління водних ресурсів), як титульним володільцем спірної земельної ділянки, не надавалось погодження на відведення її у власність, що є порушенням вимог частини другої статті 123 ЗК України.

Також прокурор, як на підставу позову, посилався на перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги.

Ураховуючи наведене, перший заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 27 квітня 2015 року № 109 Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність , в частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва та віднесення її до категорії земель рекреаційного призначення;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 18 травня 2015 року, видане ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва;

- усунути перешкоди державі в особі Черкаської обласної державної адміністрації та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташованою в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва шляхом її повернення ОСОБА_2 ;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва, з одночасним припиненням речового права на неї;

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки від 19 листопада 2015 року за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 05 березня 2021 року позов першого заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 27 квітня 2015 року № 109 Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність в частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва та віднесення її до категорії земель рекреаційного призначення.

Усунуто перешкоди держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва шляхом її повернення ОСОБА_2 .

Скасовано державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва, з одночасним припиненням речового права на неї.

Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію земельної ділянки від 19 листопада 2015 року за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що Черкаською районною державною адміністрацією при прийнятті розпорядження від 27 квітня 2015 року № 109 Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність був порушений порядок надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки у зв`язку з недотриманням вимог законодавства. Зокрема, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, щодо яких встановлено спеціальний правовий режим, передача її у власність відповідачу на підставі розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 27 квітня 2015 року № 109 є неправомірною.

Крім того, розпорядженням від 27 квітня 2015 року № 109 Черкаська районна державна адміністрація змінила категорію земель та їх цільове призначення із земель водного фонду на землі рекреаційного призначення поза встановленою законом процедурою.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України пов`язане з позбавленням володіння, отже, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про усунення перешкод державі в користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення ОСОБА_2 є законною та підлягає задоволенню, не потребує визнання недійсним правочину, відповідно до якого ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку.

Вимоги заступника прокурора щодо скасування державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку та визнання незаконним і скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, також підлягають задоволенню, оскільки вказані рішення прийняті на підставі оспорюваного розпорядження Черкаської районної державної адміністрації, яке в судовому порядку визнається незаконним та скасовується.

Оскільки свідоцтво про право власності тільки посвідчує право, яке з цього свідоцтва не виникає, суд першої інстанції вважав, що вимога про скасування свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку задоволенню не підлягає.

Вимога, щодо усунення перешкод державі в користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою в особі саме Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ задоволенню не підлягає, оскільки в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження обставини того, що спірна земельна ділянка є частиною захисної гідроспоруди Будище-Свидівської захисної дамби.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05 березня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване рішення районного суду ухвалено з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України.

При цьому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку, яка вибула із власності держави, всупереч вимогам чинного законодавства, у тому числі, внаслідок порушення порядку зміни цільового призначення землі.

Черкаською районною державною адміністрацією було здійснено зміну цільового призначення оспорюваної земельної ділянки з порушенням вимог чинного законодавства, що у результаті призвело до того, що землі водного фонду було передано у приватну власність.

Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_2 щодо пропуску прокурором строку позовної давності, оскільки вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, пославшись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05 березня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2069цс16, постановах Верховного Суду від 01 грудня 2020 року у справі № 916/1935/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 17 березня 2020 року у справі № 10/5026/995/2012 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 707/1924/20 із Черкаського районного суду Черкаської області справу.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що для віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду вона повинна знаходитися безпосередньо під водними об`єктами. Проте, спірна земельна ділянка на момент проведення інвентаризації не знаходилася під водним об`єктом та не була частиною водної поверхні. Вважає, що саме розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації від 27 квітня 2015 року № 109 було встановлено первісне цільове призначення спірної земельної ділянки та віднесено її до категорії земель рекреаційного призначення. Посилається на правовий висновок Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2069цс16, у якому зазначено, що форма 6-зем не є доказом, який підтверджує цільове призначення земельної ділянки.

Крім того, прокурором не надано доказів того, що спірна земельна ділянка є частиною захисної споруди Будище-Свидівської захисної дамби та не доведено, що названа споруда була побудована, перебуває у власності чи користуванні експлуатуючої організації, перебуває на балансі експлуатуючої організації і внесена до реєстру гідротехнічних споруд.

Вважає, що ОСОБА_2 правомірно набула у власність спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу, речове право на цю земельну ділянку зареєстровано в реєстрі, що є офіційним визнанням державою законності набуття права власності.

Посилається на те, що суди надали неправильну оцінку доводам про пропуск прокурором строку позовної давності, оскільки перебіг строку позовної давності почав свій перебіг з моменту відкриття кримінального провадження - 12 серпня 2016 року.

Оскільки на сьогодні розпорядником спірної земельної ділянки є Будищенська сільська рада, а не Черкаська обласна державна адміністрація, прокурор діє в інтересах особи, права якої не порушено. При цьому прокурор не має повноважень для представництва інтересів Будищенської сільської ради в суді, та й здійснити заміну позивача в порядку статті 55 ЦПК України неможливо.

Посилається на неврахування судами прецедентної практики Європейського суду з прав людини, щодо принципу належного урядування, а також порушення права власності, закріпленого в статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року заступник керівника Черкаської окружної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки її доводи є необґрунтованими.

Відзив мотивований порушенням Черкаською районною державною адміністрацією під час відведення у власність порядку встановлення цільового призначення земельної ділянки, оскільки на підставі статті 4 ВК України землі, зайняті штучними водосховищами, є землями земель водного фонду. При цьому посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), у якій зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України є неможливим.

Вважає, що спірна земельна ділянка фактично розташована не під водним об`єктом - Кременчуцьким водосховищем р. Дніпро, проте за своїм призначенням сприяє функціонуванню та його належній експлуатації, виконуючи захисні функції. При цьому технічно-експлуатаційна зона Будище-Свидівської захисної дамби має ширину 116,0 м від гребня дамби в сторону Кременчуцького водосховища, де заборонена будь-яка господарська діяльність, що підтверджується листом Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ від 21 липня 2020 року № 420/13.

Факт перебування спірної земельної ділянки в межах технічно-експлуатаційної зони Будище-Свидівської захисної дамби підтверджується відповідною план-схемою розміщення спірної земельної ділянки та визначення по відношенню до неї 116-метрової технічно-експлуатаційної зони дамби, розробленої Державним підприємством Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою (лист від 22 липня 2020 року № 10-28-0.5-1272/2-20).

Стверджує, що, оскільки титульним власником спірної земельної ділянки (на момент відведення - Черкаське регіональне управління водних ресурсів) не видавалося погодження на її відведення у власність, отже, порушено право власності держави на захисну гідроспоруду - частину Будище-Свидівської захисної дамби.

Зазначає, що апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні клопотання заявника про необхідність призначення судової земельно-технічної експертизи, оскільки проведення вказаного дослідження не приведе до отримання доказів, які підтвердять чи спростують підстави позову.

Доводи заявника про пропуск строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки поданий ним позов є негаторним, що узгоджується з практикою Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, постанова від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, постанова від 11 вересня 2019 року №487/10132/14-ц).

У серпні 2021 року Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що заявник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині стягнення із Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області судових витрат на користь прокуратури Черкаської області.

Відзив мотивований тим, що реєстрація спірної земельної ділянки була проведена Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, вживались заходи щодо приведення у відповідність до законодавства розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 27 квітня 2015 року № 109.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації від 27 квітня 2015 року № 109 Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність затверджено проекти землеустрою та передано у приватну власність 10 громадян, у тому числі ОСОБА_1 , земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва, а пунктом 3 спірного розпорядження земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення (а. с. 30-31,т. 1).

Рішенням державного реєстратора реєстру речових прав на нерухоме майно Черкаського районного управління юстиції Бавикіна В. І. № 21378347 від 18 травня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності за № 9699824 від 15 травня 2015 року та видано свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 18 травня 2015 року.

На підставі договору купівлі-продажу № 537 від 23 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , речове право на спірну земельну ділянку перейшло до останньої (а. с. 31-33, т. 1).

У пояснювальній записці до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 зазначено, що даним проектом землеустрою земельну ділянку відведено у землі рекреаційного призначення. Код цільового призначення визначено - 07.03 - для індивідуального дачного будівництва (а. с. 37, т. 1).

Відповідно до висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у разі якщо проект землеустрою підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (а. с. 51-52, т. 1).

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 19 червня 2020 року № 10-23-0.9-4671/2-20 документація із землеустрою, щодо спірної ділянки, на проведення експертизи не надходила (а. с. 58, т. 1).

У листі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 23 червня 2020 року № 10-23-0.4-4752/2-20 зазначено, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019 згідно з формою 6-зем, станом на 01 січня 2015 року обліковувалася як землі загального користування (в розрізі угідь - штучні водосховища) (а. с. 55, т. 1).

У листах Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ від 12 червня та 21 липня 2020 року зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0019 розташована на верховому укосі Будище-Свидівоцької захисної дамби (а. с. 63-64, т. 1).

10 червня 2020 року Черкаська місцева прокуратура зверталася з листом до Держводагенства України, в якому повідомила про відведення, в тому числі, спірної земельної ділянки у власність громадянам (а. с. 59, т. 1).

06 липня 2020 року Черкаська місцева прокуратура зверталася з листом до Черкаської обласної державної адміністрації, в якому просила повідомити чи вживалися Черкаською обласною державною адміністрацією заходи реагування в зв`язку з відведенням, в тому числі, спірної земельної ділянки у власність громадянам з порушенням вимог законодавства та чи плануються вживатися такі заходи в майбутньому (а. с. 71-76, т. 1).

16 липня 2020 року Черкаська обласна державна адміністрація надіслала лист прокурору, в якому повідомила, що заходи відповідного реагування, в тому числі представницького характеру, не вживалися і не планувалися (а. с. 77, т. 1).

21 липня 2020 року Державна екологічна інспекція центрального округу звернулася з листом до Черкаської місцевої прокуратури, в якому зазначила про незаконність спірного розпорядження та просить вжити заходи представницького характеру (а. с. 85-87, т. 1).

27 липня 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області листом повідомило Черкаську місцеву прокуратуру про те, що за результатами перевірки виділення земельних ділянок громадянам, у тому числі і спірної, були допущені порушення чинного земельного законодавства (а. с. 95-97, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Предметом спору в цій справі є визнання незаконним та скасування розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 27 квітня 2015 року № 109 Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність в частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019; визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 18 травня 2015 року, виданого ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019; усунення перешкод державі в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019 шляхом її повернення ОСОБА_2 ; скасування державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019; визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки від 19 листопада 2015 року за кадастровим номером 7124986000:01:001:0019.

На думку прокурора, спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду і не могла надаватися ОСОБА_1 у приватну власність. З огляду на зазначене, прокурор вважав, що відчуження ОСОБА_1 спірної земельної ділянки ОСОБА_2 також є неправомірним.

Отже, позовні вимоги заявлено прокурором, у тому числі, з підстав порушення Черкаською районною державною адміністрацією норм ЗК України при виділенні земельної ділянки ОСОБА_1 .

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

За змістом статті 1 ВК України дамби є гідротехнічними спорудами.

Законодавством України чітко встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно ж до пункт ґ частини третьої статті 83 землі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 59 ЗК України).

За змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, належить до земель водного фонду, оскільки знаходиться в межах технічно-експлуатаційної зони державної гідротехнічної споруди - Будище-Свидівоцької захисної дамби, а тому не могла бути передана у приватну власність ОСОБА_1 .

До таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли на підставі листів Управління державного агентства водних ресурсів України, а також плану-схеми розміщення спірної земельної ділянки, наданого ДП Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою (а. с. 63, 64, 70, т. 1), даних Держгеокадастру про те, що вказана земельна ділянка станом на 01 січня 2005 року та на 01 січня 2010 року обліковувалася як землі загального користування (в розрізі угідь - штучні водосховища), а вже станом на 31 грудня 2015 року як землі загального користування (в розрізі угідь -піски).

Отже посилання заявника в касаційній скарзі на те, що прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду є необґрунтованим.

Посилання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на те, що форма 6-зем не є доказом, який підтверджує цільове призначення земельної ділянки, є безпідставним, оскільки вказаному доказу судами надалась оцінка з урахуванням інших, безспірних доказів у справі.

Таким чином, установивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті (статті 20, 21, 63, 84 ЗК України), суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про незаконність та скасування розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 27 квітня 2015 року № 109, на підставі якого ОСОБА_1 отримав у приватну власність земельну ділянку водного фонду, яка повністю знаходиться в межах технічно-експлуатаційної зони державної гідротехнічної споруди Будище-Свидівська дамба і на яку поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України пов`язане з позбавленням володіння, отже, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та у пункті 45 постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України та ВК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 ЗК України.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановивши факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, дійшов правильного висновку, що вимога про усунення перешкод державі в користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення ОСОБА_2 є законною та підлягає задоволенню, не потребує визнання недійсним правочину, відповідно до якого ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку.

Також є правильними висновки судів попередніх інстанцій про задоволення вимог заступника прокурора щодо скасування державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку оскільки вона проведена за відсутності правових підстав.

Колегія суддів відхиляє посилання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про пропуск прокурором строку позовної давності з огляду на те, що прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, який може бути поданий доти доки існує саме правопорушення, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).

Крім того, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункти 40-43)).

Усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду, як така, що знаходиться в межах технічно-експлуатаційної зони державної гідротехнічної споруди.

Отже таке використання земельних ділянок водного фонду, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей, у тому числі, через неналежну експлуатацію гідротехнічної споруди, яка знаходиться на відповідному водному об`єкті.

З огляду на це закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а користування земельних ділянок у межах, зокрема, смуг відведення - переліком визначених цілей.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопад 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 №183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 у справі № 367/2022/15-ц).

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами обставини та застосовані норми права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність невідповідності заходу втручання держави у право власності поточного володільця спірної земельної ділянки ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. У справі, що переглядається, суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки водного фонду спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду, та їх передання у власність.

Заволодіння приватними особами ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Вказані висновки спростовують доводи заявника, наведені у касаційній скарзі, про те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем майна, а втручання в її право володіння є непропорційним та не відповідає легітимній меті.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій при розгляді справи правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2069цс16, постановах Верховного Суду від 01 грудня 2020 року у справі № 916/1935/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 17 березня 2020 року у справі № 10/5026/995/2012 тощо, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Доводи представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення земельно-технічної експертизи не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до положень частини третьої статті 12 та частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною третьою статті 83 ЦПК України передбачено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Аналіз зазначених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що докази подаються до суду першої інстанції до початку розгляду справи по суті, а суд апеляційної інстанції може прийняти нові докази виключно у випадку їх неподання до суду першої інстанції з поважних причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи, який їх подає.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21) зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні .

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип процесуальної рівності сторін передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V.v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення у справі земельно-технічної експертизи, апеляційний суд, враховуючи наведені вище норми, правильно виходив із того, що представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не наведено доказів, які б свідчили про те, що в даній справі суду неможливо з`ясувати усі обставини, що мають значення для справи без застосування спеціальних знань експерта, а також не надано доказів об`єктивної неможливості звернення з вказаним клопотанням під час розгляду справи судом першої інстанції, що давало б апеляційному суду підстави визнати такий випадок винятковим та прийняти відповідний доказ. Крім того, сторона відповідача не була позбавлена можливості самостійно провести вказану експертизу та надати відповідний експертний висновок у передбачені ЦПК України строки для подання доказів.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують, на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05 березня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович