Постанова

від 15.02.2022 по справі 712/9407/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 712/9407/20

провадження № 61-16817св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Мікат-Нафта ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Мікат-Нафта на постанову Черкаського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Фетісова Т. Л., Гончар Н. І., Бондаренко С. І., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Мікат-Нафта до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинної забудови.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю Мікат-Нафта (далі - ТОВ Мікат-Нафта ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинної забудови.

ТОВ Мікат-Нафта зазначало, що товариство є орендарем зазначеної земельної ділянки з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури за договором від 09 серпня 2004 року. Відповідно до пункту 2.2 договору оренди на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна та інфраструктури. Однак, на даний час на орендованій земельній ділянці розташована самочинно побудована будівля відповідача, яка використовується як гараж-автомайстерня, що порушує права позивача, як орендаря відповідної земельної ділянки.

З огляду на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ТОВ Мікат-Нафта просило суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у використанні частини земельної ділянки з кадастровим № 7110136700:05:024:0071 на АДРЕСА_1 , яка перебуває в оренді у ТОВ Мікат-Нафта на підставі договору оренди землі від 09 серпня 2004 року, зареєстрованого за № 838, шляхом знесення за рахунок відповідача самочинно побудованої будівлі гаража-автомайстерні на земельній ділянці, площею 79 кв. м, та привести земельну ділянку в придатний для цільового використання стан.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 21 травня 2021 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у використанні частини земельної ділянки з кадастровим № 7110136700:05:024:0071 на АДРЕСА_1 , яка перебуває в оренді у ТОВ Мікат-Нафта на підставі договору оренди землі від 09 серпня 2004 року, зареєстрованого за № 838, шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 самочинно побудованої будівлі гаража-автомайстерні на земельній ділянці, площею 79 кв. м, та привести земельну ділянку в придатний для цільового використання стан.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно, за відсутності документів, які підтверджують його речові права на неї, а відтак земельна ділянка не відводилась відповідачу для будівництва та обслуговування виробничого будинку.

Спірний виробничий будинок (гараж-автомайстерня) є самочинним будівництвом, що порушує встановлені державою правила та норми здійснення будівництва, призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об`єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.

В даному випадку, державна реєстрація прав на виробниче приміщення не є способом набуття права власності на нерухоме майно, вона виступає лише підтвердженням фактів набуття чи припинення прав на нерухоме майно або інших речових прав.

Зазначене майно розташоване на землях комунальної власності територіальної громади м. Черкаси, які передані в оренду відповідно до договору оренди від 09 серпня 2004 року, у зв`язку з чим офіційне підтвердження державним реєстратором права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці комунальної власності, що передана в оренду позивачу під забудову та не відводилась у встановленому порядку для розміщення такого об`єкта, безпосередньо порушує права орендаря ТОВ Мікат-Нафта .

Постановою Черкаського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу задоволено.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 21 травня 2021 року скасовано.

Позовні вимоги ТОВ Мікат-Нафта залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивоване тим, що у цій справі право власності на спірне майно - гараж-автомайстерню зареєстровано за відповідачем на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01 квітня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-973, що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 лютого 2021 року. Право власності відповідача на гараж-автомайстерню не оспорюється.

Таким чином відсутні матеріально-правові підстави для задоволення позовних вимог про знесення такого майна, як самочинно побудованого.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ТОВ Мікат-Нафта , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Соснівського районного суду міста Черкаси.

14 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що державна реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно в порушення умов надання в користування земельної ділянки, на якій здійснено забудову, та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови, не змінює режиму такого об`єкта та не виключає застосування правових наслідків щодо такого будівництва.

Водночас суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, надав оцінку наявним доказам та встановив обставини щодо відповідності цього об`єкта (гаражу-автомайстерні) встановленим законодавчо ознакам самочинності, які є істотними для правильного вирішення цього спору.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, проте ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ТОВ Мікат-Нафта повернуто заявнику без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що відповідно до договору оренди землі від 09 серпня 2004 року, укладеного між Черкаською міською радою та ТОВ Мікат-Нафта , посвідченого приватним нотаріусом Ященко В. М. 09 серпня 2004 року за № 4379, Черкаська міська рада передала в строкове платне користування позивачу земельну ділянку, площею 1,3324 га, з них земельна ділянка площею 0,7586 га (кадастровий № 7110136700:05:024:0071), земельна ділянка площею 0,3848 га (кадастровий № 7110136700:05:024:0069) та земельна ділянка площею 0,1890 га (кадастровий № 7110136700:05:024:0070) з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури на АДРЕСА_1 .

Договір оренди зареєстрований у Черкаській філії ДП Центр ДЗК 31 серпня 2004 року за № 838. Строк оренди - до 03 липня 2052 року.

Наказом Департаменту архітектури, містобудування та інспектування Черкаської міської ради від 13 жовтня 2016 року № 88 ТОВ Мікат-Нафта надані містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 на будівництво чотириповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення і мансардним поверхом та двоповерхового житлового будинку типу таунхаус .

Як вказує позивач, на орендованій ним земельній ділянці з кадастровим № 7110136700:05:024:0071, площею 79 кв. м, розташована самочинно побудована будівля, яка використовується як гараж-автомайстерня, що підтверджується актами обстеження земельної ділянки від 04 вересня 2018 року та від 10 березня 2020 року, складеними позивачем.

Відповідно до листа Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради від 16 лютого 2021 року № 1499-01-14 за період з 29 листопада 2014 року інформація про початок виконання будівельних робіт та по введенню в експлуатацію спірного об`єкта за адресою: АДРЕСА_2 в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради відсутня.

Водночас, державним реєстратором виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області Цьопою Б. А. прийнято рішення від 14 серпня 2018 року про реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: виробничий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 27480311, реєстраційний номер об`єкта 1621609171101.

Реєстраційна справа, що зберігається в електронній формі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на зазначений об`єкт, містить копію технічного паспорта на виробничий будинок (гараж-автомайстерню), виданого комунальним підприємством Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації 13 серпня 2018 року.

Згідно з технічним паспортом гараж-автомайстерня збудований у 2000 році (а.с. 120).

В подальшому, після реєстрації прав на вказане майно, 01 квітня 2019 року ОСОБА_2 продав спірний об`єкт ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори за № 1-973, про що також здійснено відповідний запис в реєстрі.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями.

За змістом частин першої, другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з вимогами цивільного законодавства України самочинно збудовані будівлі не є об`єктом цивільних прав, відповідно, не можуть вільно відчужуватися.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень визначено принципи державної реєстрації, відповідно до яких, зокрема речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом; правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону.

Враховуючи вищевикладене, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19.

Наведене є втіленням запровадженого в Україні у сфері обігу нерухомості принципу внесення , в силу якого право, яке підлягає реєстрації, виникає в момент такої реєстрації. Відповідний правовстановлюючий документ (правочин (договір), акт тощо) є підставою для переходу до особи прав на нерухомість, тобто породжує відповідні зобов`язання з передачі майна, а безпосередньо набуття особою усіх повноважень власника (володіння, користування, розпорядження) відбувається в момент внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес ; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу , враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Відповідач не є забудовником, спірний об`єкт набув на підставі правочину.

Згідно відомостей технічного паспорта спірна будівля збудована у 2000 році (а. с. 120), тобто до моменту набуття позивачем права оренди на земельну ділянку за договором оренди від 09 серпня 2004 року.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, оцінивши фактичні обставини цієї справи та встановивши, що право власності на спірне майно - гараж-автомайстерню, набуте ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01 квітня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-973, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 лютого 2021 року, тобто відповідач є власником зазначеного майна у визначений законом спосіб, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Вказаний висновок відповідає таким загальним засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції чи апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Мікат-Нафта залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров