Постанова

від 10.02.2022 по справі 629/3060/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року

м. Харків

справа № 629/3060/16-ц

провадження №22-ц/818/432/22

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Антонович А.А.,

сторони справи:

позивач- ОСОБА_1

відповідачі - Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси в особі Харківської філії, Головне управління Національної поліції в Харківській області, Державна казначейська служба України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Пузікова В`ячеслава Анатолійовича, який діє в інтересах Державної казначейської служби на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12.04.2021 року, у складі судді Смірнової Н.А.

УСТАНОВИВ:

05.08.2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України в особі Лозівського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Інформ - Ресурси в особі Харківської філії, про визнання незаконних дій, витребування майна з незаконного володіння, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що вона з 16.09.1978 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час шлюбу нею було придбано автомобіль ГАЗ 2752-104, р.н. НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , шасі кузов № НОМЕР_3 , який знаходився у її власності. Крім неї право управління автомобілем також належало її чоловікові. Як їй стало відомо з обвинувального висновку за кримінальною справою № 86090362, її чоловіка звинувачували у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 121, п.п. 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. 05.03.2011 року під час перебування під вартою у Харківському СІЗО її чоловік помер. Під час затримання чоловіка, він знаходився на вказаному автомобілі та мав при собі свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Проте, даний автомобіль з правовстановлюючими документами на нього, не є речовим доказом у кримінальній справі. Належний їй автомобіль згідно протоколу огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 02.12.2009 року було доставлено для зберігання на спеціальний майданчик Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області. 11.04.2013 року ухвалою Апеляційного суду Харківської області було задоволено клопотання позивача щодо повернення належного їй автомобіля та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, та 18.04.2013 року її представником було отримано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Позивач неодноразово через свого представника звернулася з заявою до Лозівського ВП ГУНП в Харківській області щодо повернення належного їй майна на підставі ухвали суду від 11.04.2013 року. З листа начальника Лозівського ВП ГУНП в Харківській області було встановлено, що 16.01.2013 року Лозівським МВ ГУМВС України в Харківській області затриманий транспортний засіб, а саме автомобіль ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходився на спеціальному майданчику для зберігання транспортних засобів переданий на зберігання Харківській філії ДП МВС України Інформ-Ресурси . Повернути належний позивачу транспортний засіб можливо лише після оплати за послуги транспортування та зберігання автомобіля. Однак, позивач з цим не погоджується, оскільки відповідачі без жодних на те підстав незаконно утримують належний їй автомобіль. В зв`язку з викладеним позивач звернулась до суду і просить визнати незаконними дії відповідачів щодо протиправного позбавлення її права володіння належним їй автомобілем в результаті чого транспортний засіб було приведено у стан непридатний для використання; витребувати з незаконного володіння ДП МВС України Інформ - Ресурси в особі Харківської філії належний їй на праві власності ГАЗ 2752-104, р.н НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 , шасі кузов № НОМЕР_3 , який знаходиться на майданчику затриманого авто-мото транспорту на території Лозівського ВП ГУ НП в Харківській області за адресою: Харківська область, м. Лозова, вул. Ярослава Мудрого, 7; зобов`язати відповідачів надати їй або її представникові можливість вилучення належного їй вищевказаного автомобіля. Також просить стягнути з відповідачів спричинену їй моральну шкоду у розмірі 100000 гривень, оскільки незаконними діями відповідачів було порушено нормальний спосіб її життя. Крім того з вини відповідачів автомобіль є непридатним до використання та фактично повністю втратив свої споживчі якості.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12.04.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України Інформ-Ресурси в особі Харківської філії повернути власнику ОСОБА_1 автомобіль ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 , шасі кузов № НОМЕР_3 , розташований на майданчику Лозівського ВП ГУНП в Харківській області за адресою: м. Лозова, Харківська область, вул. Ярослава Мудрого, буд.7, без оплати за його зберігання.

Стягнуто з Державної казначейської служби України шляхом списання коштів у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач є добросовісним володільцем майна, зокрема, транспортного засобу ГАЗ 2752-104, державний номер НОМЕР_1 . Достатніх підстав для утримання відповідачем ДП МВС України Інформ-Ресурси в особі Харківської філії вказаного транспортного засобу судом не встановлено та стороною відповідача не надано. ДП МВС України Інформ-Ресурси в особі Харківської філії, як недобросовісний володілець, порушує законні права фактичного володільця - ОСОБА_1 . Позивач довела, що всупереч наявності судового рішення - ухвали Апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2013 року та її обґрунтованих звернень з метою повернення належного їй автомобіля, остання була позбавлена можливості у передбаченому законом порядку повернути належний їй транспортний засіб, який вибув з її володіння не з її вини. Норми п.12 Порядку повернення тимчасово затриманого транспортного засобу, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці не можуть бути застосовані до правовідносин, що склалися між сторонами спору, оскільки ОСОБА_1 не визнана винною у жодному адміністративному порушенні і не з її вини транспортний засіб опинився на штрафному майданчику. Тому суд не знаходить жодних правових підстав відмови у поверненні транспортного засобу власнику без сплати коштів за його утримання.

Суд дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання незаконними дії відповідачів щодо протиправного позбавлення позивача права володіння належним їй автомобілем в результаті чого транспортний засіб було приведено у стан непридатний для використання, є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення його права.При цьому суд зазначив, що відновлення порушених прав на володіння та розпорядження автомобілем ГАЗ 2752-104 можливо шляхом витребування цього майна без плати за зберігання на штраф-майданчику, оскільки жодних законних підстав обмеження таких прав чи встановлення обов`язку сплати за зберігання майна не існує. А тому вимога про визнання незаконними дії відповідачів щодо протиправного позбавлення позивача права володіння належним їй автомобілем, в результаті чого транспортний засіб було приведено у стан непридатний для використання, задоволенню не підлягають.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, позбавлення позивача можливості реалізації свого права власності, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, стягнув з відповідача Державної казначейської служби України шляхом списання коштів у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача 25000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. При цьому суд враховав, що моральна шкода, яка завдана позивачу незаконними діями посадових осіб ДП МВС України Інформ-Ресурси в особі Харківської філії, які полягають у неповерненні їй належного на праві власності майна, з урахуванням вимог ст. 1174 ЦК України, повинна відшкодовуватися за рахунок держави шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 , який діє в інтересах Державної казначейської служби подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати частково рішення суду в частині стягнення з казначейства шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди коштів в розмірі 25000грн. змінити рішення суду в цій частині та відмовити в задоволені позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що Казначейство є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету або боржників які мають відкриті рахунків органах Казначейства. Відповідно до рішення Конституційного суду від 03.10.2001 року у справі № 12-рп/2001, що не було враховано судом, держава не відповідає по зобов`язаннях державних підприємств. Така юридична особа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Суд помилково послався на рішення Конституційного суду від 03.10.2001 №12/рп-2001, адже державне підприємство МВС України Інформ-ресурси в особі Харківської філії не є державним органом. Також ЄДРПОУ відповідача, зазначений в судовому рішенні не відповідає ЄДРПОУ юридичної особи. Оскільки Казначейством жодної шкоди позивачу не заподіяно, у правовідносини з ним не вступало, тому стягнення коштів безпосередньо з Казначейства не підлягає задоволенню.

Разом з тим позивачем не надано обґрунтованого розрахунку завданої шкоди та належних і допустимих доказів на підтвердження завдання їй моральних, фізичних та душевних страждань. Також подані позивачем докази не підтверджують причинного зв`язку між шкодою і діями відповідачів по справі ті їх вини в її заподіянні відповідачу шкоди. Зобов`язання державного підприємства повернути позивачу автомобіль без оплати за його зберігання та стягнення з нього витрат пов`язаних з розглядом справи є достатньою сатисфакцією відновлення порушених прав позивача.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось та не переглядалось.

Позивач, не погодившись з апеляційною скаргою, подала до суду заяву в якій просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Обґрунтовуючи свою заяву, позивач вказала, що наявні підстави для покладення на державу обов`язку, відшкодування позивачу завданої їй моральної шкоди. Держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції.

Заслухавши суддю-доповідача, посянення представника Державної казначейської служби, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1, частини 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить транспортний засіб - автомобіль марки ГАЗ, моделі 2752-104, 2005 року випуску, синього кольору, шасі № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким має право користуватися ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_4 , виданим МРЕВ м. Харкова 18.05.2006 року .

Згідно протоколу огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 02.12.2009 року слідчим СВ Лозівського РВ Сало А.С. у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи № 86090389 був затриманий автомобіль ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 та доставлений для зберігання на спеціальний майданчик, розташований за адресою: м.Лозова, Харківська область, вул.Орджонікідзе, 7.

Як зазначає позивач у позові, її чоловіка ОСОБА_2 звинувачували у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 121, п.п. 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Під час його затримання, останній керував належним позивачу автомобілем, також при ньому було свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Однак, ні автомобіль, ні правовстановлюючі документи на нього не визнані речовими доказами в кримінальній справі. Жодних постанов щодо затримання належного позивачу транспортного засобу або інших процесуальних документів щодо цього, вона як власник не отримувала.

05 березня 2011 року під час перебування під вартою у Харківському СІЗО чоловік помер, кримінальну справу відносно нього було закрито на підставі п.8 ст.6 КПК України.

11 квітня 2013 року ухвалою Апеляційного суду Харківської області по справі №1-87/11 клопотання ОСОБА_1 задоволено, останній повернуто автомобіль ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , шасі кузов № НОМЕР_3 та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 . Визначено копію даної ухвали для виконання рішення про повернення ОСОБА_1 належного їй автомобіля направити начальнику Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області, а для відома - ОСОБА_1

23 квітня 2013 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до начальника Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області із заявою про негайне повернення ОСОБА_1 , як власникові, належний їй транспортний засіб ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , шасі кузов № НОМЕР_3 , так як підстави для його подальшого затримання відсутні. Також зазначив, що 18.04.2013 року ним, як представником заявника, отримано в Апеляційному суді Харківської області свідоцтво про реєстрацію транспортного засобі.

Оскільки автомобіль не було повернуто власнику, 17 лютого 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до начальника Лозівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області з аналогічною заявою про негайне повернення заявнику, як власникові, належний їй транспортний засіб ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , шасі кузов № НОМЕР_3 , так як підстави для його подальшого затримання відсутні.

Листом начальника Лозівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області від 16.03.2016 року за №4729/119-86/01/31-2016 повідомив, що (на той час) Лозівським МВ ГУМВС України в Харківській області затримані транспортні засоби, які знаходилися на майданчику затриманого авто-мото транспорту на виконання Рішення розширеного засідання колегії Головного управління МВС України в Харківській області від 08 листопада 2012 року, Плану розвитку співпраці ХФ ДП МВС України Інформ-Ресурси з підрозділами ГУ МВС України в Харківській області, Постанови Кабінету України Міністрів України Про затвердження Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках від 17 грудня 2008 року № 1102 зі змінами та умов договору про співпрацю, згідно акту прийому-передачі транспортних засобів від 16.01.2013 року були передані Харківській філії ДП МВС України Інформ-Ресурси , в тому числі автомобіль ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Для вирішення питання про повернення даного транспортного засобу необхідно звертатися до Харківській філії ДП МВС України Інформ-Ресурси .

16 квітня 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до керуючого Харківської філії ДП МВС України в Харківській області з заявою про негайне повернення йому, як представнику власника транспортного засобу ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , шасі кузов № НОМЕР_3 , так як підстави для його затримання відсутні.

З листа в.о. директора Харківської філії Державного Підприємства МВС України Інформ-Ресурси Ярового Г.Ф. від 11 травня 2016 року за №200 вбачається, що керівництво ХФ ДП МВС України Інформ-Ресурси не заперечує проти повернення автомобіля ГАЗ 2752-104, державний номер НОМЕР_1 після оплати за послуги транспортування та зберігання автомобіля.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з Державної казначейськоїслужби України на користь ОСОБА_1 компенсації на відшкодування моральної шкоди 25000,00 шляхом списання коштів у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку, суд першої інстанції правильно застосував норми ст. 1174 ЦК України, проте дійшов помилкового висновку, що моральна шкода була завдана позивачу незаконними діями посадових осіб ДП МВС України Інформ-Ресурси в особі Харківської філії.

Зазначений висновок суперечить встановленим у справі обставинам, оскільки належний позивачці автомобіль ГАЗ 2752-104 був затриманий та переданий на зберігання ДП МВС України Інформ-Ресурси на підставі протоколу огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 02.12.2009 року складеного слідчим СВ Лозівського РВ Сало А.С. у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи № 86090389.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області по справі №1-87/11 від 11.04.2013 автомобіль ГАЗ 2752-104 повернуто ОСОБА_1 . Копія даної ухвали направлена начальнику Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області для виконання.

23.10.2013 та 17.02.2016 ОСОБА_1 зверталася до начальнику Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області з заявами про повернення належного їй автомобілю.

Проте ухвала Апеляційного суду Харківської області по справі №1-87/11 від 11.04.2013 Лозівським МВ ГУМВС України в Харківській області виконана не була, у зв`язку із чим 05.08.2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України . Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України , а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України , в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 , 1174 ЦК України ).

Статті 1173 , 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Пунктом 20 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 , визначено, що зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Згідно з пунктом 27 цього Порядку схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно.

Таким чином, з урахуванням наведених норм матеріального права, саме посадові особи Національної поліції України, як сторона кримінального провадження, відповідають перед власником автомобіля який передано для зберігання на спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів, розташований по вул. Ярослава Мудрого, 7 у м. Лозова Харківської області.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 757/50534/17-ц (провадження № 61-14102св20).

Відсутність обвинувального вироку чи будь-яких інших рішень про визнання незаконними дій чи бездіяльності посадових осіб відповідачів не може ставитись у пряму залежність з наявністю підстав для відшкодування шкоди у цивільних правовідносинах, оскільки суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, оцінює надані сторонами докази, крім того, з огляду на статтю 1174 ЦК України для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади встановлення наявності їх вини не є обов`язковою.

За наведених обставин, апеляційним судом встановлено, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб Головного управління Національної поліції в Харківській області, що виразилися у неповерненні автомобіля власнику, який було тимчасово вилученого майна у рамках кримінального, позивачу завдано моральну шкоду.

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) дійшла висновку про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 05 червня 2012 року № 4901-VI , яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини STANKOV v. BULGARIA , № 68490/01, від 12 липня 2007 року).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду нагадує, що в постанові 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) вказано, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди .

Судова колегія не може повністю погодитися з заявленим позивачкою розміром відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.

Відповідно до роз`яснень викладених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 з подальшими змінами, " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань позивачки пов`язаних з неможливістю використовувати належний їй автомобіль за призначенням, вважає за необхідне стягнути з Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 15000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин, апеляційну скаргу Казначейської служби України належить задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - скасувати із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову про стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 367 , 368 , 374 , 376 , 382 , 383 , 384 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах Державної казначейської служби задовольнити частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року в частині стягнення на відшкодування моральної шкоди змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 15000,00 (п`ятнадцять тисяч) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук

Повний текст судового рішення складено 14.02.2022