РІШЕННЯ
Іменем України
02 лютого 2022 року м. Чернігівсправа № 927/561/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження господарську справу
за позовом: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053, e-mail: fgvfo@fg.gov.ua
до відповідача-1: ОСОБА_1
АДРЕСА_1
відповідача-2: ОСОБА_2
АДРЕСА_2
відповідача-3: ОСОБА_3
АДРЕСА_3
відповідача-4: ОСОБА_4
АДРЕСА_4
відповідача-5: ОСОБА_5
АДРЕСА_5
відповідача-6: ОСОБА_6
АДРЕСА_6
про солідарне стягнення 434526950,08грн шкоди
Представники сторін:
від позивача: Таболін О.С. - адвокат, Присяжнюк Р.В. - адвокат,
від відповідача-1: не прибув,
від відповідача-2: Єлманова В.А. - адвокат,
від відповідача-3: ОСОБА_3. особисто,
від відповідача-4: ОСОБА_4 особисто,
від відповідача-5: не прибув,
від відповідача-6: не прибув.
У судовому засіданні 02.02.2022 була проголошена вступна та резолютивна частини рішення на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.
Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подано позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про солідарне стягнення 434526950,08грн шкоди.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що під час здійснення ліквідаційної процедури ПАТ "БАНК "ДЕМАРК", Фондом гарантування було виявлено факти прийняття пов`язаними особами банку необґрунтованих рішень з кредитування юридичних - осіб, без додержання основних принципів кредитування, у тому числі перевірки кредитоспроможності позичальників та без перевірки наявності ліквідного забезпечення таких кредитів, за результатом яких здійснено ряд завідомо збиткових активних операцій, які прямо протирічили інтересам Банку та його кредиторам, тим самим було завдано збитків на суму 434526950,08грн.
У зв`язку з необхідністю отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , суд ухвалами від 01.06.2021 звернувся до Центрів надання адміністративних послуг міста Чернігова та міста Києва.
10.06.2021 від Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради надійшла відповідь на запит суду (лист від 08.06.2021 №09-05/2063).
11.06.2021 від Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на електронну адресу суду надійшов лист від 11.06.2021 №074/06/2-1681, який не підписаний електронним цифровим підписом, тому залишений судом без розгляду.
Ухвалою суду від 01.06.2021 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
11.06.2021 від Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) поштовим зв`язком до суду надійшов лист від 11.06.2021 №074/06/2-1681.
29.06.2021 від позивача до суду надійшла заява від 24.06.2021 №46-8603/21 про усунення недоліків позовної заяви. До заяви додано докази надсилання копії позовної заяви №46-7347/21 від 28.05.2021 і доданих до неї документів ОСОБА_5 .
Листом від 30.06.2021 №927/561/21/1143/21 повідомлено позивача про те, що у зв`язку з перебуванням судді Моцьора В.В. у відпустці з 22.06.2021 по 23.07.2021, питання щодо прийняття заяви про усунення недоліків позовної заяви буде вирішено суддею Моцьором В.В. у перший робочий день після виходу з відпустки.
26.07.2021, у перший робочий день, суд прийняв до розгляду заяву позивача від 24.06.2021 №46-8603/21 про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.07.2021 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.08.2021.
04.08.2021 через канцелярію суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшла заява від 02.08.2021 № 46-1054/21 про забезпечення доказів, яка ухвалою суду від 05.08.2021 прийнята до розгляду, судове засідання для розгляду заяви призначено на 09.08.2021.
Ухвалою суду від 09.08.2021 відмовлено у задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.08.2021 № 46-1054/21 про забезпечення доказів.
Протокольною ухвалою від 19.08.2021 відкладено підготовче засідання на 21.09.2021, про що представник позивача та ОСОБА_4 повідомлені у судовому засіданні, на адресу відповідачів-1, 2, 3, 5, 6 направлено ухвалу повідомлення від 19.08.2021.
Також на сайті Господарського суду Чернігівської області 19.08.2021 опубліковано оголошення, у якому повідомлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відкладення підготовчого засідання на 21.09.2021 на 10:00 год.
28.08.2021 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подано до суду заяву від 26.08.2021 №46-11712/21 про витребування доказів та поновлення процесуального строку для її подання, яка ухвалою суду від 01.09.2021 задоволена судом.
Даною ухвалою поновлено процесуальний строк для подання заяви про витребування доказів та витребувано у: А) Головного управління статистики у м. Києві (вул. Тургенєвська, 71, м. Київ, 04053) фінансову звітність (баланс та звіт про фінансові результати за 2013 та за 2014 року) таких підприємств, місцезнаходження яких є у м. Києві: ТОВ "СВ ІМПОРТ" (код ЄДРПОУ 36601900), ТОВ "Ю-ПРИНТ" (код ЄДРПОУ 33936187), ТОВ "ВИРОБНИЧЕ "АЛЬФАТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 33994563); Б) Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) фінансову звітність за 2013 та за 2014 року таких підприємств, місцезнаходження яких є у м. Києві: ТОВ "СВ ІМПОРТ" (код ЄДРПОУ 36601900), ТОВ "Ю-ПРИНТ" (код ЄДРПОУ 33936187), ТОВ "ВИРОБНИЧЕ "АЛЬФАТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 33994563); В) Головного управління ДПС у Луганській області (вул. Енергетиків, 72, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93401) фінансову звітність (баланс та звіт про фінансові результати за 2013 та 2014 роки) таких підприємств, місцезнаходженням яких є місто Луганськ: ТОВ "СВ-ПРОФІТ" (код ЄДРПОУ 38149112), ТОВ "ОМЕГАБУДСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 38451593); Г) Головного управління статистики у Луганській області (бульвар Дружби Народів, 32-а, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93404) фінансову звітність за 2013 та 2014 роки таких підприємств, місцезнаходженням яких є місто Луганськ: ТОВ "СВ-ПРОФІТ" (код ЄДРПОУ 38149112), ТОВ "ОМЕГАБУДСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 3845593).
15.09.2021 до суду від Головного управління ДПС у м. Києві на виконання вимог ухвали від 01.09.2021 надійшла відповідь, згідно з якою фінансова звітність ТОВ "СВ ІМПОРТ", ТОВ "Ю-ПРИНТ", ТОВ "ВИРОБНИЧЕ "АЛЬФАТРЕЙД" за 2013 та за 2014 роки відсутня.
16.09.2021 на електронну пошту суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху у зв`язку з тим, що до позовної заяви не додано документа, що підтверджує повноваження представника позивача Таболіна О.С.
17.09.2021 на електронну пошту суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з тим, що позовна заява подана особою, яка не має процесуальної дієздатності.
17.09.2021 до суду від Головного управління статистики у м. Києві на виконання вимог ухвали від 01.09.2021 надійшла відповідь від 10.09.2021 №08-05/2996-21, до якої додано фінансову звітність за 2013 та за 2014 року ТОВ "СВ ІМПОРТ" (код ЄДРПОУ 36601900), ТОВ "Ю-ПРИНТ" (код ЄДРПОУ 33936187), ТОВ "ВИРОБНИЧЕ "АЛЬФАТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 33994563).
Підготовче засідання 21.09.2021 проводилось в режимі відеоконференції.
Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без руху у зв`язку з її необґрунтованістю та відклав до наступного засідання вирішення клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду.
Суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 12.10.2021, про що представник позивача, відповідачі-3, 4 повідомлені під розписку, представник відповідача-2 повідомлений в режимі відеоконференції, на адресу відповідачів-1, 5, 6 направлено ухвалу повідомлення від 21.09.2021.
Також на сайті Господарського суду Чернігівської області 21.09.2021 опубліковано оголошення, у якому повідомлено ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відкладення підготовчого засідання на 12.10.2021 на 10:00 год.
21.09.2021 до суду від Головного управління ДПС у Луганській області на виконання вимог ухвали від 01.09.2021 надійшла відповідь, до якої додано фінансові звіти за 2013 рік ТОВ "СВ-ПРОФІТ" (код ЄДРПОУ 38149112), ТОВ "ОМЕГАБУДСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 38451593), роздруковані з електронної бази даних ІТС "Податковий блок" та у якій зазначено, що за 2014 рік фінансові звіти вказаними товариствами не надавалися.
24.09.2021, у встановлений судом строк, від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву від 22.09.2021 з додатком та клопотання про витребування доказів від 22.09.2021.
27.09.2021 до суду від Головного управління статистики у Луганській області на виконання вимог ухвали від 01.09.2021 надійшла відповідь, у якій зазначено, що управління не має можливості подати докази, витребувані вказаною ухвалою суду.
28.09.2021 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання, у якому позивач просить суд продовжити процесуальний строк для надання відповіді на відзив на 3 дні та встановити його до 01.10.2021 та розглянути вказане клопотання без повідомлення учасників справи одночасно з отриманням від позивача відповіді на відзив.
01.10.2021 суд постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання відповідача-2 від 22.09.2021 про витребування доказів частково. Витребував від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код СДРПОУ 21708016, адреса: 04053, м. Київ, вул. Сечових Стрільців, 17) належним чином засвідчені копії наступних документів: Акт формування ліквідаційної маси ПАТ "Банк "Демарк", зі змінами у повному обсязі, із можливістю ідентифікувати конкретні активи (кредити), які входять до предмету позову; результати усіх інвентаризацій, які були проведені Фондом (уповноваженою особою) впродовж процедури виведення ПАТ "Банк "Демарк" з ринку (тобто під час тимчасової адміністрації та ліквідації); Звіт про оцінку активів ПАТ "Банк "Демарк", проведену ТОВ "Стон Бридж" на замовлення Уповноваженої особи Фонду; Звіт про оцінку активів ПАТ "Банк "Демарк", проведену ЗАТ "Консалтингюрсервіс" на замовлення Уповноваженої особи Фонду; Акти приймання-передачі документів та активів від посадових осіб банку уповноваженій особі Фонду (на початку процедури виведення банку з ринку); Акти приймання-передачі документів та активів від уповноваженої особи Фонду до ТОВ "ФК "Паріс" (після торгів 2019 року); Положення про кредитування ПАТ "Банк "Демарк" станом на час подій кредитування (2013-2014 р.р.); кредитні справи позичальників ТОВ "СВ-Профіт", ТОВ "СВ Імпорт", ТОВ "Ю- Прінт", ТОВ "ВП "Альфатрейд", ТОВ "Омегабуд-сервіс". Витребува від Національного банку України (вул. Інститутська, 11-6, м. Київ, 01601) належним чином засвідчені копії наступних документів: акти перевірок ПАТ "Банк "Демарк" з боку НБУ (звіти про інспектування, перевірка задля видачі кредиту рефінансування), за період 2013-2014 р.р.; звітність ПАТ "Банк "Демарк", у тому числі баланси, Звіт про класифіковані кредитні операції та сформовані резерви за кредитними операціями (поквартально), Звіт про формування резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями (поквартально), за період 2013-2014 р.р.; положення про кредитування ПАТ "Банк "Демарк" (внутрішньобанківське), яке діяло станом на 2013-2014 р.р. Відмовив відповідачу-2 у задоволенні клопотання в частині витребування доказів від ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ПАРІС" (вул. Сагайдачного/Ігорівська,10/5-А, м. Київ, 04070). Постановив витребувані ухвалою докази подати у строк до 11.10.2021.
04.10.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 01.10.2021 №46-13614/21 (здана на пошту 01.10.2021). Суд задовольнив клопотання позивача, продовжив процесуальний строк для надання відповіді на відзив на 3 дні та встановив його до 01.10.2021, прийняв до розгляду відповідь на відзив.
11.10.2021 до суду від Національного банку України надійшла відповідь на виконання вимог ухвали суду від 01.10.2021, до якої додано СД-диск.
12.10.2021 на електронну пошту суду та поштовим зв`язком від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду від 01.10.2021, до якого додано відповідні документи (том 6 с.153 - том 8 с. 105). Також у клопотанні позивач надав пояснення щодо витребуваних судом документів, зокрема, зазначив про те, що кредитні справи передані ТОВ "ФК "Паріс", що у нього відсутні положення про кредитування та повідомив суд про те, що він не може повністю виконати вимоги ухвали суду і надати документи у строк, визначений судом, зважаючи на їх великий обсяг. Позивач просив суд перенести строк для доручення документів, які зазначені у п.1 цього клопотання, до 12.10.2021 та надати строк для надання документів інвентаризації та актів приймання-передавання документів Банк "Демарк" до 29.10.2021.
У підготовчому засіданні 12.10.2021 суд постановив протокольну ухвалу, якою задовольнив клопотання позивача, продовжив строк для надання доказів до 29.10.2021 та відклав підготовче засідання на 10.11.2021 на 10:30, про що представники позивача, відповідача-2, відповідачі-3, 4 повідомлені під розписку, на адресу відповідачів-1, 5, 6 направлено ухвалу повідомлення від 12.10.2021.
Також на сайті Господарського суду Чернігівської області 12.10.2021 опубліковано оголошення, у якому повідомлено ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відкладення підготовчого засідання на 10.11.2021 на 10:30 год.
21.10.2021 через канцелярію суду від відповідача-2 надійшло заперечення на відповідь на відзив позивача.
04.11.2021 до суду поштовим зв`язком від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів на виконання вимог ухвали суду від 01.10.2021, до якого додано відповідні документи (том 8 с.157 - том 9 с. 191).
Підготовче засідання 10.11.2021 проводилось в режимі відеоконференції.
Суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з його необґрунтованістю та відкладення підготовчого засідання на 23.11.2021, про що представники позивача, відповідачі- 3, 4 повідомлені під розписку, представник відповідача-2 повідомлений в режимі відеоконференції, на адресу відповідачів-1, 5, 6 направлено ухвалу повідомлення від 10.11.2021.
Також на сайті Господарського суду Чернігівської області 10.11.2021 опубліковано оголошення, у якому повідомлено ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відкладення підготовчого засідання на 23.11.2021 на 11:00 год.
11.11.2021 від позивача через канцелярію суду надійшло пояснення від 08.11.2021 №46-15336/21 щодо заперечення ОСОБА_2 на відповідь на відзив.
17.11.2021 від відповідача-2 до суду надійшло клопотання від 15.11.2021, у якому просить суд визнати поважними причини неподання доказів разом із відзивом внаслідок їх неотримання відповідачем на час подачі відзиву та приєднати докази до матеріалів справи.
23.11.2021 від позивача до суду надійшла заява щодо питань захисту цивільних прав та інтересів позивача згідно з гл.19 Цивільного кодексу України.
23.11.2021 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання від 22.11.2021, у якому просить суд визнати поважними причини неподання доказів разом із відзивом внаслідок їх неотримання відповідачем на час подачі відзиву та приєднати докази до матеріалів справи.
Також 23.11.2021 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання (повторне) про витребування доказів від 22.11.2021.
У підготовчому засіданні 23.11.2021 суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання відповідача-2 від 15.11.2021, постановив продовжити відповідачу-2 строк на подання доказів та долучив надіслані докази до матеріалів справи. Також суд задовольнив клопотання відповідача-2 від 22.11.2021, постановив продовжити відповідачу-2 строк на подання доказів та долучив надіслані докази до матеріалів справи.
Суд оголосив вступну та резолютивну частини ухвали від 23.11.2021 (повний текст ухвали складено та підписано 24.11.2021), якою частково задоволено клопотання відповідача-2 про витребування доказів. Витребував від Національного банку України (вул. Інститутська, 11-б, м. Київ, 01601) належним чином засвідчену копію положення про кредитування юридичних осіб ПАТ "Банк "Демарк" (внутрішньобанківське), яке діяло станом на 2013-2014 роки. Витребував від ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ПАРІС" (вул. Сагайдачного/Ігорівська,10/5-А, м. Київ, 04070) належним чином засвідчені копії документів кредитної справи позичальника ТОВ "Ю-Прінт", на підставі яких приймалось рішення щодо кредитування (заявки на видачу кредитів, анкети клієнтів, техніко-економічні обґрунтування, звітність із розшифровками статей балансів, надана потенційними позичальниками, листи ознайомлення з кредитними проектами зазначених потенційних позичальників із висновками служб банку, акти перевірки заставного майна, договори потенційних позичальників, за наявності, тощо), які були передані позивачем за актом, що знаходиться у матеріалах справи. Відмовив відповідачу-2 у задоволенні клопотання в частині витребування доказів від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постановив витребувані ухвалою докази подати у строк до 06.12.2021.
Також суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.12.2021, про що представники позивача, відповідача-2, відповідачі- 3, 4 повідомлені під розписку, на адресу відповідачів-1, 5, 6 направлено ухвалу повідомлення від 23.11.2021.
Також на сайті Господарського суду Чернігівської області 23.11.2021 опубліковано оголошення, у якому повідомлено ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.12.2021 на 10:30 год.
08.12.2021 до суду від Національного банку України на виконання вимог ухвали суду від 23.11.2021 надійшла відповідь, до якої додано копію Положення про кредитування суб`єктів господарської діяльності в формі овердрафт, затверджене рішенням правління банку "Демарк", оформленим протоколом №13 від 09.07.2009 зі змінами.
20.12.2021 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання від 15.12.2021 та від 14.12.2021 про приєднання доказів до матеріалів справи, у яких також просив суд визнати поважними причини неподання доказів разом із відзивом, внаслідок їх неотримання відповідачем на час подачі відзиву.
21.12.2021 до суду від відповідача-2 надійшло пояснення по справі.
У судове засідання 21.12.2021 прибули повноважні представники позивача, відповідача-2 та відповідачі-3,4 особисто.
Відповідачі-1, 5, 6 у судове засідання не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. Заяв та клопотань від них суду не надходило.
Суд відповідно до ст. 202 ГПК України дійшов висновку, що неявка відповідачів-1,5,6 не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд постановив протокольну ухвалу, якою задовольнив клопотання відповідача-2, визнав поважними причини неподання доказів разом із відзивом, продовжив строк на подання доказів, прийняв їх до розгляду та долучив до матеріалів справи.
Суд перейшов до розгляду справи по суті: заслухав виступи позивача та відповідача-2 та постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні на 14.01.2022 на 11:00, про що представники позивача, відповідача-2, відповідачі- 3, 4 повідомлені під розписку, на адресу відповідачів-1, 5, 6 направлено ухвалу повідомлення від 21.12.2021.
14.01.2022 від позивача до суду надійшло пояснення щодо проведених рецензій на звіти про оцінку від 14.01.200 б/н з доказами.
У судовому засіданні 14.01.2022 суд продовжив позивачу строк для подання доказів, долучив надані документи до матеріалів справи та продовжив розгляд справи по суті: заслухав виступи відповідачів-3,4, встановив обставини справи та дослідив докази, наявні у матеріалах справи.
Суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні на 02.02.2022 на 11:00, про що представники позивача, відповідача-2, відповідачі-3, 4 повідомлені під розписку, на адресу відповідачів-1, 5, 6 направлено ухвалу повідомлення від 14.01.2022.
У судовому засіданні 02.02.2022 відбулись судові дебати, під час яких позивач просив позов задовольнити з підстав, викладених у заявах по суті, представник відповідача-2, відповідачі- 3, 4 просили у задоволенні позовних вимог відмовити, з підстав, викладених у заявах по суті.
До закінчення судових дебатів відповідач-2 подав суду заяву від 02.02.2022 про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу не пізніше 5 днів після ухвалення рішення суду.
У судовому засіданні 02.02.2022 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частини.
Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд встановив таке.
Обставини справи щодо введення процедури тимчасової адміністрації та ліквідації банку.
Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 600 від 25.09.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" до категорії неплатоспроможних" (т. 1 а.с. 31-34).
У постанові Національного банку України (далі - НБУ), зокрема, зазначено, що за результатами аналізу даних статистичної звітності, що подається Банком "Демарк" до Національного банку України, установлено, що в Банку "Демарк" недостатньо коштів для виконання своїх зобов`язань перед вкладниками і кредиторами та його діяльність не відповідає вимогам банківського законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України.
На підставі вищезазначеної постанови НБУ виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд гарантування) 26.09.2014 прийнято рішення №102 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Демарк", згідно з яким з 29.09.2014 в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію (т.1 а.с.35-36).
Відповідно до Постанови Правління НБУ №66 від 30.01.2015 було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації Банку "Демарк".
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30.01.2015 № 18 було розпочато ліквідаційну процедуру та призначено уповноважену особу на ліквідацію ПАТ "Банк "Демарк" (т.1 а.с.38-39).
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування №088/15 від 16.04.2015 було затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів ПАТ "Банк "Демарк", з подальшими змінами на суму 1 171 771 994,81 грн. (один мільярд сто сімдесят один мільйон сімсот сімдесят одна тисяча дев`ятсот дев`яносто чотири гривні 81 копійка) (т. 1 а.с. 40-44).
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування №118/15 від 02.06.2015 (т.1 а.с. 45-54) затверджено ліквідаційну масу ПАТ "Банк "Демарк", що з урахуванням змін становить:
Балансова вартість (з урахуванням позабалансових рахунків) в сумі 1 963 356 422,44 грн;
Ринкова вартість в сумі 236 362 652,91 грн.
Звіти про оцінку активів складено ТОВ "Стоун Брідж": 04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 19/13 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №16307/14 від 16.04.2014).
В процедурі ліквідації ПАТ "Банк "Демарк", за рахунок майна Банку, частково було задоволено вимоги кредиторів на суму 123 502 465,28 грн., та залишились незадоволеними у зв`язку із недостатністю майна для їх задоволення - 1 048 269 529,53грн.
23.01.2020 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10641110033001921 про державну реєстрацію припинення ПАТ "Банк "Демарк" як юридичної особи.
Обставини справи щодо статусу відповідачів у справі.
Фонд гарантування звернувся з позовом до:
- ОСОБА_1 - Голова правління ПАТ "Банк "Демарк";
- ОСОБА_2 - заступник голови Правління;
- ОСОБА_3 - начальник юридичного управління;
- ОСОБА_4 - головний бухгалтер;
- ОСОБА_5 - начальник відділу безпеки;
- ОСОБА_6 - начальник управління по роботі з корпоративними клієнтами.
На підтвердження посадового становища цих осіб позивачем надані копії протоколів засідання спостережної ради та річна інформація емітента цінних паперів (т.1 а.с. 111-125).
Позивач зазначає, що відповідачами у складі органів управління Банк "Демарк" (Правління та Кредитного комітету), відповідно до прийнятих у 2013-2014 рішень Правління та Рішень Кредитного комітету, шляхом проставлення особистого підпису на протоколах цих органів погоджено отримання ТОВ СВ-ПРОФІТ , ТОВ СВ ІМПОРТ , ТОВ Ю-ПРІНТ ТОВ ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЬФАТРЕЙД , ТОВ ОМЕГАБУД-СЕРВІС кредитних коштів від Банк "Демарк" у порушення вимог, як банківського законодавства, так внутрішніх положень банку, що завдало Банку збитки в розмірі 434 526 950,08грн.
Обставини справи щодо укладення ПАТ "Банк "Демарк" кредитних договорів.
Позивач зазначає, що у ході проведення процедури ліквідації проведено аналіз кредитного портфелю БАНК ДЕМАРК , виявлено факти які свідчать про проведення банківської діяльності, яка не була спрямована на забезпечення інтересів банку та його кредиторів, у тому числі встановлено, що значна частина кредитів видана в 2013-2014 роках низці позичальників, які пов`язані між собою як за предметом забезпечення (майновими правами на отримання коштів за договорами купівлі-продажу цінних паперів), так і за особою боржників за такими договорами купівлі-продажу цінних паперів (ТОВ ІНТЕГРА КАМПЕНІ , ТОВ ФВП ГРУП , ТОВ Українська група консалтингу та розвитку ), неповернення яких завдало Банку шкоди.
В процесі аналізу кредитного портфелю Банку встановлено проведення таких кредитних операцій, які затверджені протоколами Правління БАНК ДЕМАРК та протоколами Кредитного комітету БАНК ДЕМАРК , і які призвели до заподіяння шкоди, опис яких наводиться нижче.
Так, 25.09.2013 між ПАТ БАНК ДЕМАРК та ТОВ СВ-ПРОФІТ (код ЄДРПОУ 38149112) укладено кредитний договір №1173 на суму 38000000,00грн строком по 27.10.2014.
Рішення про надання кредиту приймалось Кредитним комітетом у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 (протокол №123 від 25.09.2013) та Правлінням у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , (Протокол №43 від 25.09.2013).
В забезпечення виконання зобов`язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів по договору №БВ2/76/13 купівлі-продажу цінних паперів від 27.08.2013, укладеного між ТОВ СВ-ПРОФІТ та ТОВ ФВП ГРУП (код ЄДРПОУ 36273386) в частковій сумі 38000000,00грн, предметом якого іменні інвестиційні сертифікати ТОВ КУА НЬЮ ЕССЕТ ПВНЗІФ УКРНАДРА (код ЄДРПОУ 35253505, код ЄДРІСІ 2331717), а розрахунки проводяться до 27.11.2014.
Фактично кредитні кошти було використано через ряд операцій з цінними паперами для погашення заборгованості ТОВ ТЕРРА Н перед ПАТ БАНК ДЕМАРК за кредитним договором №1789 від 31.10.2012 в сумі 38000000,00грн.
За результатом проведення претензійно-позовної роботи по стягненню заборгованості за кредитним договором було відкрито виконавче провадження № 51323838 з виконання наказу № 910/23152/15 виданого 02.11.2015 Господарським судом Луганської області про стягнення з ТОВ СВ-ПРОФІТ на користь БАНК ДЕМАРК заборгованості за кредитним договором в сумі 38 000 000,00грн та заборгованості за відсотками в сумі 1 107 700,02грн.
При примусовому виконанні виконавчого документа державним виконавцем було накладено арешт на рахунки боржника в банках, однак кошти були відсутні. Відсутні у боржника також зареєстровані об`єкти нерухомого майна та інше майно на яке можливо звернути стягнення, а тому 18.11.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з вимогами Закону України Про виконавче провадження .
29.08.2013 між ПАТ БАНК ДЕМАРК та ТОВ СВ ІМПОРТ (код ЄДРПОУ 36601900) укладено кредитний договір№1073 на суму 38000000,00грн строком по 29.07.2014.
Рішення про надання кредиту приймалось Кредитним комітетом у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 (протокол №108 від 29.08.2013 та Правлінням у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 (Протокол №40 від 29.08.2013).
В забезпечення виконання зобов`язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів в частковій сумі 40000000,00грн по договору №БВ26/158/12 купівлі-продажу цінних паперів від 20.12.2012, укладеного між ТОВ СВ ІМПОРТ та ТОВ Українська група консалтингу та розвитку (код ЄДРПОУ 34297721), предметом якого є простий вексель ТОВ СТАВР ГРУП (код ЄДРПОУ 35779742), а розрахунки проводяться до 18.12.2014.
В наступному було продовжено строк користування кредитом по 22.06.2015, переоформлено кредитну лінію в кредит, перенесено строк сплати відсотків за липень-серпень 2014 року по 30.09.2014 (Протоколи засідання КК №94 від 29.07.2014, №95 від 31.07.2014, та Протоколи засідання Правління №41 від 29.07.2014, №42 від 31.07.2014).
За результатом проведення претензійно-позовної роботи по стягненню заборгованості за кредитним договором було відкрито виконавче провадження № 50996534 з виконання наказу №910/22685/15 виданого 06.11.2015 Господарським судом м. Києва про стягнення з ТОВ СВ ІМПОРТ на користь БАНК ДЕМАРК заборгованості за кредитним договором в сумі 38 000 000,00грн 8 471 888,89грн процентів за користування кредитом, 747 369,95грн пені за несвоєчасне погашення відсотків та 11 215 726,03грн за несвоєчасне погашення кредиту.
Вказане виконавче провадження було завершене державним виконавцем, а виконавчий документ направлено на адресу стягувача в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження у зв`язку із відсутністю у боржника майна.
23.08.2013 між ПАТ БАНК ДЕМАРК та ТОВ Ю-ПРИНТ (код ЄДРПОУ 33936187) укладено кредитний договір №1048 на суму 38000000,00грн строком по 24.07.2014.
Рішення про надання кредиту приймалось Кредитним комітетом у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 (протокол №106 від 23.08.2013) та Правлінням у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 (Протокол №39 від 23.08.2013).
В забезпеченням виконання зобов`язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів в частковій сумі 40000000,00грн по договору №БВ2/55/13 купівлі-продажу цінних паперів від 21.06.2013, укладеного між ТОВ Ю-ПРИНТ та ТОВ ФВП ГРУП (код ЄДРПОУ 36273386), предметом якого є іменні інвестиційні сертифікати ТОВ КУА ФІНАНСОВИЙ АКТИВ ЗДПІФ РОЗУМНИЙ КАПІТАЛ (код ЄДРПОУ 35253259, код ЄДРІСІ 2311249), а розрахунки проводяться до 21.06.2015.
В наступному було продовжено строк користування кредитом по 20.03.2015, перенесено строк сплати відсотків за липень-серпень 2014 року по 30.09.2014. (Протоколи засідання КК №91 від 24.07.2014, №95 від 31.07.2014, та Протоколи засідання Правління №38 від 24.07.2014, №42 від 31.07.2014).
Фактично кредитні кошти було використано через ряд операцій з цінними, паперами для погашення заборгованості ТОВ СВ ІСПОРТ перед ПАТ БАНК ДЕМАРК за кредитним договором №1777 від 29.10.2012 в сумі 36000000,00грн по кредиту та 396000,00грн по відсоткам, а також для погашення заборгованості по відсоткам перед ПАТ БАНК ДЕМАРК - ТОВ ДЕЛЬКРЕДЕ , ТОВ ТРК Українське кабельне телебачення , ТОВ БРАМА ЛТД , ТОВ ІНТЕРОПТСЕРВІС , ТОВ ІКАР ТРЕЙД , ТОВ ВИДАВТОРОПТРЕСУРС .
30.01.2014 між ПАТ БАНК ДЕМАРК та ТОВ ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЬФАТРЕЙД (код ЄДРПОУ 33994563) укладено кредитний договір №108 на суму 37950000,00грн строком по 28.08.2014.
Рішення про надання кредиту приймалось Кредитним комітетом у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (протокол №12 від 30.01.2014) та Правлінням у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 (Протокол №5 від 30.01.2014).
В забезпеченням виконання зобов`язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів по договору №БВ20/164/12 купівлі-продажу цінних паперів від 28.12.2012, укладеного між ТОВ ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО АЛЬФАТРЕЙД та ТОВ Українська група консалтингу та розвитку (код ЄДРПОУ 34297721) в частковій сумі 40000000,00грн, предметом якого є простий вексель ТОВ СТАВР ГРУП (код ЄДРПОУ 35779742), а розрахунки проводяться до 30.09.2014.
Фактично кредитні кошти було використано через ряд операцій з цінними паперами для погашення заборгованості ТОВ ГРІН ТАЙМ перед ПАТ БАНК ДЕМАРК за кредитним договором №661 від 31.05.2013 в сумі 37950000,00грн по кредиту.
28.11.2013 між ПАТ БАНК ДЕМАРК та ТОВ ОМЕГАБУД-СЕРВІС (код ЄДРПОУ 38451593) укладено кредитний договір №1586 на суму 37800000,00грн строком по 28.08.2014.
Рішення про надання кредиту приймалось Кредитним комітетом у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 (протокол №150 від 28.11.2013) та Правлінням у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 (Протокол №51 від 28.11.2013).
В забезпеченням виконання зобов`язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів по договору №БВ2/100/13 купівлі-продажу цінних паперів від 06.11.2013, укладеного між ТОВ ОМЕГАБУД-СЕРВІС та ТОВ ФВП ГРУП (код ЄДРПОУ 36273386) в частковій сумі 40000000,00грн, предметом якого іменні інвестиційні сертифікати ТОВ КУА НЬЮ ЕССЕТ ПВНЗІФ УКРНАДРА (код ЄДРПОУ 35253505, код ЄДРІСІ 2331717), а розрахунки проводяться до 06.11.2015.
В наступному було перенесено строк сплати відсотків за червень-липень 2014 року на 28.08.2014. (Протокол засідання КК №82 від 27.06.2014 та Протокол засідання Правління №35 від 27.06.2014).
За результатом проведення претензійно-позовної роботи по стягненню заборгованості за кредитним договором було відкрито виконавче провадження № 51323896 з виконання наказу № 913/757/15 виданого 16.11.2015 Господарським судом Луганської області про стягнення з ТОВ ОМЕГАБУД-СЕРВІС на користь БАНК ДЕМАРК заборгованості за кредитним договором в сумі 37 800 000,00грн, 10922281,16грн процентів за користування кредитом,
Вказане виконавче провадження було завершене державним виконавцем, а виконавчий документ направлено на адресу стягувача в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження у зв`язку із відсутністю у боржника майна.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спільні рішення членів Правління та Кредитного комітету ПАТ БАНК ДЕМАРК про кредитування зазначених вище юридичних осіб прийняті без додержання основних принципів кредитування, у тому числі перевірки кредитоспроможності позичальників та без перевірки наявності ліквідного забезпечення таких кредитів, явно протирічили інтересам Банку, тим самим банку було завдано збитків на суму 434 526 950,08 грн.
Позивач стверджує, що під час ухвалення рішень про кредитування таких позичальників, з наявних документів вбачалось, що група пов`язаних контрагентів-позичальників була неплатоспроможною, у групи пов`язаних контрагентів наявні збитки, мінімальний або від`ємний власний капітал, відсутність грошових потоків окрім операцій з цінними паперами та дебіторської заборгованості, відсутній операційний прибуток, підприємства-позичальники не здійснювали статутної господарської діяльності, та не мали ніяких засобів/джерел для її ведення - в компаній були відсутні основні фонди (офісні та виробничі приміщення, склади, транспорт), підприємства вели збиткову діяльність.
На думку позивача, перенесення строків сплати відсотків, напрямки використання кредитних коштів, наявне забезпечення свідчили про високий ризик не виконання зобов`язання за кредитними договорами, їх кредитування не відповідало інтересам Банку, вкладників та інших кредиторів Банку та призвело до завдання шкоди.
Враховуючи вище зазначене та керуючись положеннями ч. 5 ст. 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб 12.03.2021 Фонд гарантування звернувся до пов`язаних з банком осіб з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку.
Оскільки зазначені вимоги не були задоволені, Фонд гарантування звернувся до суду з цим позовом до пов`язаних осіб ПАТ БАНК ДЕМАРК .
Відповідач-2 позовні вимоги не визнав в обґрунтування заперечень посилається на наступне:
- Відповідач наголошує на тому, що позивачем пропущений строк позовної давності, про що відповідачем заявлено відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України . Так на думку відповідача-2, перебіг позовної давності розпочався 03.06.2015, а закінчився 02.06.2018. Позов подано Фондом 28.05.2021, тобто поза межами позовної давності. В обґрунтування вказаної позиції відповідач-2 посилається на висновки Великої Палати ВС, які висловлені у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, та на те, що реєстр акцептованих вимог кредиторів було затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 16.04.2015 №088/15 (зміни були внесені згідно з рішенням Фонду від 03.06.2019 №1411), а оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02.06.2015 №118/15 (рішенням виконавчої дирекції Фонду №1300 від 10.05.2015 були внесені зміни).
- На думку відповідача-2, на час звернення до суду були відсутні підстави та повноваження Фонду на звернення до суду зі стягненням до керівників, працівників вже ліквідованих ним банків, у нього не було процесуальної дієздатності на подачу такого позову.
- Відповідач зазначає, що Фондом документально не підтвердженого жодного елементу цивільно-правової відповідальності; не доведено наявність шкоди та її розмір; якими діями відповідачів спричинена шкода, які визначені відповідачами; причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною Фондом сумою шкоди.
- Відповідач вказує, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що Уповноваженою особою Фонду вчинялись будь-які дії, спрямовані на визнання кредитних договорів нікчемними або недійсними. Водночас зазначає, що пов`язані з банком особи не несуть відповідальність за цільове використання кредитних коштів позичальником, виключно останній самостійно визначає на що він використовує позичені кошти, крім того, кожен виданий кредит був забезпечений заставою, а цінні папери проходили оцінку відповідно до законодавства.
- Відповідач зауважив, що покладення відповідальності на пов`язаних осіб банку у випадку визнання його неплатоспроможним не є автоматичним. Така відповідальність має бути застосована лише за наявності їх вини у настанні неплатоспроможності банку чи завдання збитків в кожному окремому випадку. Фондом не надано доказів того, що встановлена вина відповідачів у вчиненні відповідного кримінального правопорушення (вирок суду у кримінальній справі), що до відповідачів застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності.
Відповідачі-3, 4 позовні вимоги не визнали, підтримали позицію, викладену відповідачем-2.
Відповідачі-1,5,6 не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.
Позивач у відповіді на відзив навів доводи на спростування позиції відповідача, зокрема, зазначав про таке:
- Строк позовної давності обчислюється відтоді, коли Фонд має змогу оцінити розмір шкоди та прив`язує зазначений момент до реалізації усього майна банку в рамках ліквідаційної процедури та затвердження ліквідаційного балансу (13.06.2019) - пропущення строку позовної давності не відбулось. Водночас, позивач зазначає, що ним пропущено строк позовної давності із поважних причин, оскільки Фондом активно вживались заходи щодо реалізації положень ст.52 Закону про систему гарантування вкладів фізичних осіб для відновлення порушених прав банку та його кредиторів, у зв`язку із поданням позову до Оболонського районного суду м. Києва, у подальшому наданням Великою Палатою Верховного Суду висновків щодо підвідомчості спорів, набранням рішенням Оболонського районного суду міста Києва законної сили, перериванням строку у зв`язку із запровадженням карантину, що свідчить про відсутність реального зволікання у реалізації процесуальних прав, а отже, порушене право Фонду підлягає захисту.
- Судження відповідача, що у позивача відсутні повноваження на звернення до суду, відсутнє право на судовий захист є нікчемним, суперечить ст. 55 Конституції України. Позиція відповідача про відсутність права на звернення до суду є неспроможною, оскільки норма ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не визначає коли Фонд гарантування може звернутись з позовом, а досить однозначно визначає, що ліквідація банку не звільняє від відповідальності. На думку позивача, до правовідносин, у яких бере участь Фонд як ліквідатор неспроможного банку мають застосовуватись редакції ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.
- Посилання відповідача на те, що Національним банком України не встановлено порушень у діяльності Банк "Демарк" не відповідає дійсності, оскільки за таких умов регулятор не застосував би такі заходи впливу як віднесення банку до категорії проблемних, неплатоспроможних.
- Наслідок заподіяння шкоди банку рішеннями керівників є доведеним.
- Звіти про незалежну оцінку, долучені до матеріалів справи, є належними та допустимими доказами, які складені оцінювачем із використанням стандартів, передбачених в статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та відповідають вимогам, передбаченим законодавством.
- Позов пред`явлено у порядку господарського судочинства, оскільки пред`явлено вимоги про відшкодування шкоди, яка заподіяна внаслідок порушення банківської та статутної діяльності банку, а особи, які оформили вказані порушення шляхом укладення та погодження господарського зобов`язання - правочину з кредитування під забезпечення майновими правами за договорами купівлі-продажу цінних паперів. На думку позивача, вказані ознаки є ознаками цивільного правопорушення, а тому факт того, що пов`язані з банком особи не притягувались до кримінальної відповідальності не спростовує того факту, що відсутня матеріальна відповідальність за дії, яки ними вчинені.
Інші твердження відповідача, викладені у відзиві, позивач вважає домислами, які не впливають на встановлення істини по справі та не спростовують відомості, вказані позивачем у позовній заяві.
У запереченнях на відповідь на відзив позивача відповідач-2 зауважив, зокрема, наступне:
- Позивач викривлює позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 та обчислює строки позовної давності всупереч висновків ВП ВС. Зауважує, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності, не перериває перебігу позовної давності.
- Відповідач-2 підтримує свою позицію про те, що позовна заява подана особою без відповідного на це права (за відсутності повноважень), тобто особою, яка не має право її подавати, внаслідок відсутності в неї такого права (відсутність процесуального права).
- Відповідач-2 підтримав позицію про те, що відсутні елементи складу правопорушення. Зазначає, що позивач не обґрунтовує та не зазначає, яка норма права вказує на те, що факти видачі кредитів є протиправними, що саме вони спричинили шкоду чи збиток, що завдані від протиправної поведінки конкретно визначених осіб. Звіти про оцінку, проведену суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Північно-Східна консалтингова група", як докази позивача не є достовірними та належними, жодних перевірок НБУ, які б встановлювали порушення відповідачів під час кредитування Фонд не надав.
У поясненнях щодо заперечень на відповідь на відзив відповідача-2 позивач виклав свої заперечення.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.
Щодо норм матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Позивач ґрунтує свої вимоги з посиланням зокрема на статтю 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та статтю 58 Закону України Про банки і банківську діяльність
Щодо редакцій норм статті 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" , які мають бути застосовані до спірних правовідносин слід зазначити про таке.
Вищевказані статті за своєю правовою природою містять як норми матеріального, так й норми процесуального права, про що зокрема зазначено у практиці Верховного Суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 та від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20).
До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави такої відповідальності та її розмір. Тоді як до процесуальних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.
Порядок дій позивача як ліквідатора Банку, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду є процесуальною, процедурною нормою.
Відповідно, до правовідносин, у яких бере участь Фонд як ліквідатор неплатоспроможного Банку (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з Банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватись редакції ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.58 Закону "Про банки та банківську діяльність" , що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.
Фонд звернувся до суду з цим позовом 28.05.2021.
Відповідно стаття 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та стаття 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" у частинах, які визначають порядок здійснення процедурних питань, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на 28.05.2021.
Водночас, норми статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (ст. 58 Конституції України ).
Приписи ст. 58 Конституції України передбачають, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття цими законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. <…> Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп/1997).
Відтак, при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення пов`язаними з банком особами дій, що спричинили банку збитки.
У цій справі спірні правовідносини (рішення кредитного комітету щодо укладення спірних кредитних договорів) виникли у 2013-2014 роках. Відповідно стаття 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та стаття 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" у частинах, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на 2013-2014 роки.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частин четвертої - шостої статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" стосовно процесуального чи матеріального характеру цих норм викладений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 та від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20.
Щодо обставин справи, які входять до предмету доказування у цій справі
Предметом доказування у цій справі є:
1) належність відповідачів до пов`язаних з Банком осіб: зокрема до власників істотної участі, керівників банку; дати набуття статусу власника істотної участі, дати обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; персональний склад органів управління Банку у період 2013 - 2014 років, визначений позивачем як спірний період;
2) факти протиправної поведінки відповідачів (здійснення ризикових кредитних операцій та яких саме, недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів Національного банку України, обставини, що підтверджують невиваженість кредитної політики Банку та її ризикованість, обставини приховування реального фінансового стану банку, відсутність у Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів, вчинені всупереч інтересам Банку тощо);
3) розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір шкоди Банку та шкоди, завданої кредиторам Банку невиваженою внутрішньою політикою управління, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації Банку);
4) наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою (обставини того, що існуюча недостатність майна Банку є наслідком саме протиправних дій відповідачів).
Крім того, відповідачі мають довести відсутність своєї вини у завданні шкоди, а суд дослідити обставини наявності / відсутності вини відповідачів у її заподіянні.
Подібні висновки Верховного Суду викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18.
Щодо належності відповідачів до кола осіб, які передбачені частиною 5 статті 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .
Відповідно до частини 5 статті 52 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній на час прийняття відповідачами рішень щодо укладення кредитних угод - 2013-2014 роки) Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна банку, вважаються погашеними.
Тобто належними відповідачами по цій справі можуть бути особи, які були станом на 2013-2014 роки власниками істотної участі банку, контролерами та керівниками банку.
Відповідно до статті 2 Закону України Про банки і банківську діяльність (в редакції чинній на час прийняття відповідачами рішень щодо укладення кредитних угод - 2013-2014 роки)
істотна участь - це пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи;
контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.
Відповідно до статті 42 Закону України Про банки і банківську діяльність (в редакції чинній на час прийняття відповідачами рішень щодо укладення кредитних угод - 2013-2014 роки) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.
Відповідно до п. 11.1, 11.26 Статуту Банк Демарк , затвердженого Загальними зборами акціонерів від 29.09.2009 (з подальшими змінами) органами управління Банку є Загальні збори акціонерів, Спостережна Рада та Правління Банку.
Постійно діючим виконавчим органом Банку є Правління у кількості не менш як 4-х осіб, яке здійснює управління поточною діяльністю Банку і несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з цим Статутом та положенням про Правління.
Членами Правління Банку можуть бути тільки працівники Банку.
До складу Правління входять Голова, заступники голови та інші члени Правління. Голова та члени Правління призначається на посаду та звільняється з посади Спостережною Радою Банку.
Матеріалами справи підтверджується, що протягом 2013-2014 років ОСОБА_1 займала посаду Голови правління ПАТ "Банк "Демарк"; ОСОБА_2 - заступника Голови Правління; ОСОБА_3 - начальника юридичного управління; ОСОБА_4 - головного бухгалтера; ОСОБА_5 - начальник відділу безпеки; ОСОБА_6 - начальника управління по роботі з корпоративними клієнтами.
Суд доходить висновку про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є належними відповідачами по цій справі, оскільки відповідають критеріям, встановленим у частині 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній на час прийняття відповідачами рішень щодо укладення кредитних угод - 2013-2014 роки).
Щодо підстав для стягнення збитків (шкоди).
Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та визначає в частині другій способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Предметом спору у цій справі є солідарне відшкодування шкоди (збитків) з відповідачів на користь позивача (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб). Своє право на звернення до суду із цим позовом позивач обґрунтовує з посиланням зокрема на частину 5 статті 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною 1 статті 1160 Цивільного кодексу України , майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Стаття 22 Цивільного кодексу України дає загальне для цивільного законодавства (як договірного так і деліктного зобов`язання) визначення збитків. Так, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Визначення поняття збитків наводиться також у частині 2 статті 224 Господарського кодексу України , відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття 225 Господарського кодексу України конкретизує, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відтак, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Реальні збитки це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
За вищенаведеними нормами права для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідна наявність усіх елементів, що складають цивільне правопорушення, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, вина. Відсутність хоча б одного елементу робить неможливим застосування відповідальності у вигляді збитків.
Відшкодуванню підлягають тільки збитки, які є об`єктивним наслідком протиправної поведінки, тобто між протиправною поведінкою і шкодою повинен бути причинний зв`язок, який полягає в тому, що протиправна поведінка за часом передує шкоді і породжує шкоду.
Обов`язковою умовою відповідальності є також вина, яка полягає у суб`єктивному ставленні особи до наслідків своїх неправомірних дій. Вина може бути у формі умислу (прямий, похідний) або необережності (грубої або простої).
Відтак, позивач повинен довести факт завдання йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань і завданими збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань.
Враховуючи положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України , саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відтак, право позивача вимагати на підставі частини 5 статті 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування шкоди (збитків) не звільняє позивача від тягару доказування понесеної шкоди (збитків).
Відповідно до частини 5 статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду) Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів.
Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку.
У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову.
Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
Системний аналіз Розділу VІІІ зазначеного закону Ліквідація банків , до якого входить й стаття 52 (в редакції, яка діяла на час звернення Фонду з цим позовом) дозволяє дійти висновку про те, що законом не було передбачено право Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звертатися до суду після завершення процедури ліквідації банку та його припинення як юридичної особи.
Так, закон вказує про те, що ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову, але ж формулювання, яке застосовано, свідчить про те, що ініціація такого процесу повинна відбутись до завершення процедури ліквідації та припинення банку як юридичної особи.
Право звертатися до суду після ліквідації банку було надано Фонду лише з 30.06.2021, коли набрала чинності нова редакція статті 52 Закону.
Натомість закон в цій редакції не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки Фонд звернувся до суду 28.05.2021.
Щодо першого елементу складу правопорушення - неправомірної поведінки відповідачів.
Як уже зазначалося неправомірність поведінки особи у деліктному зобов`язанні полягає у невідповідності такої поведінки (дії та /або бездіяльності) вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства.
Позовні вимоги у цій справі про відшкодування шкоди заявлені Фондом до керівників Банку, тобто осіб, які у спірний період діяли від імені Банку, були його посадовими особами, та своїми діями / бездіяльністю заподіяли шкоду банку та його кредиторам. Отже йдеться про підстави та умови застосування відповідальності власників юридичної особи та членів органів юридичної особи перед юридичною особою.
Позивач як на протиправну поведінку відповідачів послався на такі їх дії / бездіяльність: керівники Банку прийняли необґрунтовані рішення про погодження операцій кредитування юридичних осіб: ТОВ "СВ-ПРОФІТ", ТОВ "СВ ІМПОРТ", ТОВ "Ю-ПРИНТ", ТОВ "ВП "АЛЬФАТРЕЙД", ТОВ ОМЕГАБУД-СЕРВІС" без додержання основних принципів кредитування (порушено принцип платності, принцип забезпеченості, принцип цільового використання кредитних коштів) , без перевірки кредитоспроможності позичальників, без перевірки наявності ліквідного забезпечення таких кредитів; не було дотримано процедури та порядку отримання висновків служб банку щодо економічної безпеки, відсутнє погодження профільних служб щодо строковості активних операцій та не дотримано процедури аналізу кредитного ризику, не перевірялось цільове використання кредитів, здійснювалась ризикова діяльність, не здійснювався фінансовий аналіз стану позичальників та емітентів цінних паперів; недобросовісне виконання фідуціарних обов`язків; порушення банківського законодавства, невиконання обов`язків, передбачених банківським законодавством, статутом та внутрішніми положеннями Банку, вимог Національного банку України.
Встановленню підлягають факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики Банку, відсутність в Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам Банку тощо.
Відповідно до частини другої статті 89 Господарського кодексу України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;
- іншими винними діями посадової особи.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
За змістом статті 63 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакціях, чинних у спірний період протягом 2012 - 2014 років та на даний час) посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі, якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
Отже, у наведених положеннях законодавства закріплені обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення (фідуціарні обов`язки).
Визначення терміну фідуціарний обов`язок міститься у Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалені постановою Правління Національного банку України № 98 від 28.03.2007, що були чинними у спірний період 2013 - 2014 роки.
Відповідно до пункту 1.12. Глави 1 Розділу І цих Методичних рекомендацій фідуціарний обов`язок - обов`язок діяти якнайкраще в інтересах іншої особи. Керівник банку (фідуціар) зобов`язаний діяти з урахуванням інтересів банку (тобто всіх його акціонерів та клієнтів), а не з особистих (приватних) інтересів. Від фідуціара завжди вимагається діяти добросовісно та безпристрасно. Фідуціар повинен бути чесним і не повинен вести справи в такий спосіб, що надає йому необумовлені вигоди або завдає шкоди інтересам клієнтів або акціонерів.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 з подібними цій справі правовідносинам, акти рекомендаційного характеру можуть бути застосовані судами при оцінці дій / бездіяльності відповідачів. Щодо регулювання діяльності банків такими документами є не тільки зазначені Методичні рекомендації, але й Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку (далі ОЕСР), ухвалені на засіданні Ради ОЕСР у 1999 році (застосовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, пункт 7.15.).
Зазначені Методичні рекомендації дійсно носять рекомендаційний характер, але разом з тим закріплюють певний стандарт належної поведінки керівників банку, який характеризується підвищеними вимогами до добросовісності та розумності, виваженості дій та прийняття рішень при веденні господарської діяльності, з урахуванням інтересів юридичної особи, яку він представляє.
Згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 92 Цивільного кодексу України викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/21493/17, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18.
Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).
Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до завдання шкоди підприємству і зобов`язання її відшкодувати.
Отже при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників / акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.
Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків відповідачами. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.
Згідно зі статтею 37 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній протягом 2013 року до 10 січня 2015 року) органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку, органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.
Компетенція, функції та повноваження органів управління банку: загальних зборів, спостережної ради, правління визначені у статтях 38 - 40 Закону України "Про банки і банківську діяльність" .
Відповідно до частини першої статті 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній протягом 2013 - 2014 років) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.
Стаття 43 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (як у редакції, чинній протягом 2013 -2014 років) передбачає, що при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані:
- ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків;
- приймати рішення в межах наданих повноважень;
- не використовувати службове становище у власних інтересах;
- забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.
Крім того компетенція, функції та повноваження органів управління банку: загальних зборів, спостережної ради також визначені у статуті Публічного акціонерного товариства Банк Демарк , окремих внутрішніх положеннях Банку про органи управління.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону України Про банки і банківську діяльність (у редакції, чинній протягом 2013-2014 років) банк зобов`язаний з урахуванням специфіки його роботи створити адекватну систему управління ризиками, яка має забезпечувати на постійній основі виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг усіх видів ризиків за всіма напрямами діяльності банку на всіх організаційних рівнях та бути адекватною ризикам, що приймаються банком.
Аналіз наведеної норми (статті 44 Закону України Про банки і банківську діяльність ), а також інших норм цього Закону , зокрема статті 36 Закону, свідчить про те, що здійснювана банком ризикова діяльність, що може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, має бути регульованою, розумною, виправданою та контрольованою Національним банком України.
Перелік ознак, наявність яких є підставою для висновку Національного банку України про проведення банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, визначається нормативно-правовим актом Національного банку України та оприлюднюється у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини п`ятої статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній протягом 2013 - 2014 років), банк зобов`язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.
Також ця стаття Закону передбачає, що банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів (частина шоста 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ).
Вимоги до діяльності банків встановлює також Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління Національного банку України № 368 від 28.08.2001 (далі по тексту - Інструкція № 368).
Метою регулювання діяльності банків в Інструкції № 368 зазначено забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасне виконання ними зобов`язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності.
Інструкція (в редакції, що діяла у спірний період) встановлювала порядок визначення регулятивного капіталу банку та, зокрема такі економічні нормативи, що є обов`язковими до виконання всіма банками, як розмір регулятивного капіталу, його достатність (адекватність), нормативи ліквідності, кредитного ризику та інвестування.
Згідно з пунктом 1.1. глави 1 Розділу V Інструкції № 368 ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов`язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов`язаннями у зв`язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.
У зв`язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.
Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 23 від 25.01.2012 (у редакції, чинній протягом 2013-2014 років) банк розробляє та затверджує рішенням уповноваженого органу внутрішньобанківські положення щодо оцінки ризиків, формування та використання резервів за кожним видом фінансових активів, групою фінансових активів, дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю банку та наданими фінансовими зобов`язаннями. Внутрішньобанківські положення розробляються банком з урахуванням законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, повинні містити методики та процедури, визначені в додатку 1 до цього Положення, які є обов`язковими і мінімально необхідними для оцінки ризиків (пункт 1.7. глави 1 розділ І Положення).
Відсутність чи неподання внутрішньобанківських положень або кредитної документації (справи) для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку України є підставою для негативних висновків щодо ефективності та/або адекватності системи управління ризиками в банку, а також застосування до банку заходів впливу в порядку, установленому нормативно-правовими актами НБУ (пункт 1.9. глави 1 розділу І Положення).
Операції з видання кредитів, придбання банком облігацій (боргових цінних паперів), врахування векселя є кредитними операціями, ризиками за якими має управляти банк.
Відповідно до ч.5 ст.44 статті 44 Закону України Про банки і банківську діяльність (у редакції, чинній протягом 2013-2014 років) для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема, кредитний комітет.
Відповідно до Положення про Кредитний комітет БАНКУ ДЕМАРК , затвердженого рішенням Правління Банку "Демарк", оформленого протоколом №54 від 16.12.2013, Кредитний комітет є органом банку, що створюється з метою забезпечення застосування кредитної політики при прийнятті рішень про надання кредитів, гарантій, поручительств, здійснення інших ризикових операцій, що носять кредитний характер, підготовки пропозицій щодо формування та використання резервів на покриття можливих збитків за кредитними операціями Банку та вирішення інших питань, що стосуються кредитної діяльності Банку.
До функціональних задач Кредитного комітету Банку, зокрема, належать:
- розгляд питань надання кредитів, гарантій, поручительств, та прийняття рішень про здійснення інших ризикових операцій, які носять кредитний характер та затвердження умов відповідних договорів;
- розгляд питань зміни умов договорів про надання кредитів, гарантій, поручительств, тощо;
- оцінка якості активів та затвердження розміру страхового резерву під можливі ризики за кредитними операціями.
- аналіз стану проблемної заборгованості за кредитами, гарантіями, поручительствами, іншими кредитними операціями та розробка заходів по погашенню цієї заборгованості;
- вирішення інших питань кредитної діяльності Банку.
Крім того, відповідно до змісту Положення про кредитний комітет Банку Демарк всі члени комітету мають бути ознайомлені з пакетом документів, який має відношення до порядку денного. Документальним підтвердженням цього є підписаний кожним членом лист-ознайомлення. Лист ознайомлення має містити висновок Служби безпеки банку про економічну безпеку стосунків з зазначеними в документах контрагентами банку. Документи, що за порядком денним засідання кредитного комітету містять питання розгляду строковості активних операцій мають мати погодження строковості активних операцій Відділом аналізу та контролю ризиками. Відповідно до чого, лист-ознайомлення має містити відповідне погодження.
Протоколом № 1 Розширеного засідання Правління ПАТ БАНК ДЕМАРК від 21.01.2013 затверджено кредитний комітет у складі 7 чоловік. Членами кредитного комітету призначено: Голову правління ОСОБА_1., начальника юридичного управління - ОСОБА_3., начальника відділу безпеки - ОСОБА_5., заступника Голови Правління - ОСОБА_2., заступника Голови Правління - начальника відділу грошового обігу - ОСОБА_9., заступника Голови Правління - ОСОБА_7. та у разі прийняття рішень за кредитними проектами суб`єктів господарювання - начальника управління по роботі з корпоративними клієнтами - ОСОБА_6., у разі прийняття рішень за кредитними проектами фізичних осіб - начальника відділу кредитування ОСОБА_11., у разі прийняття рішень з питань придбання облігацій внутрішньої державної позики - заступника Голови Правління ОСОБА_12.
Вимоги до керівників банків визначені у статті 42 Закону України Про банки і банківську діяльність , відповідно до якої (у редакції, чинній протягом 2013-2014 років) керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам: 1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 3) бездоганна ділова репутація.
Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України.
Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках.
Отже наведені норми презюмують те, що керівники банку є особами, які володіють спеціальними знаннями та досвідом, мають розуміти значення своїх дій, вчинених при виконанні своїх повноважень на посадах, та / або своєї допущеної бездіяльності, а також наслідки таких дій / бездіяльності.
Судом досліджено доводи позивача про проведення відповідачами ризикової кредитної політики Банку та докази, які ці доводи підтверджують, зокрема наявні в матеріалах справи листи, звіти, довідки, рішення Національного банку України, складені за результатом проведених у Банку інспекційних перевірок протягом спірного періоду (2013 - 2014 роки).
Аналіз норм Закону "Про банки і банківську діяльність" , зокрема глави 7 Управління банком Розділу ІІ цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку Національного банку України про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.
Крім того, судом взято до уваги постанови правління Національного банку України №504/БТ від 19.08.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" до категорії проблемних", № 500 від 25.09.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" до категорії неплатоспроможних", однак суд доходить висновку, що спірні кредитні угоди не були підставою для початку процедури тимчасової адміністрації банку.
Тимчасову адміністрацію було запроваджено у банку з 26.09.2014 та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції, яка діяла станом на день запровадження у банку тимчасової адміністрації) з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Згідно частин 1 та 2 статті 37 цього Закону (в редакції, яка діяла станом на день запровадження у банку тимчасової адміністрації) уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду.
Уповноважена особа Фонду має, зокрема право: вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону , про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи; звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку; призначати проведення аудиторських перевірок та юридичних експертиз з питань діяльності банку за рахунок банку в межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду тощо.
Відповідно до частини 2 статті 38 вказаного Закону (в редакції, яка діяла станом на день запровадження у банку тимчасової адміністрації) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Відповідно до частини 4 статті 38 Закону уповноважена особа Фонду, зокрема: протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону , про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
Під час розгляду спору позивач зазначав про те, що як протягом тимчасової адміністрації, так і під час процедури ліквідації дії, передбачені вищевказаними статтями Закону щодо визнання спірних кредитних угод нікчемними, або звернення до відповідних судів з позовами про визнання таких договорів недійсними Фондом не здійснювались.
Матеріали справи таких доказів також не містять.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Одним з аргументів в обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що кредитні договори були без забезпечення, що на думку позивача свідчить про те, що їх укладено всупереч інтересам банку.
Дослідивши цей аргумент, суд погоджується з доводами відповідачів про те, що банк мав право на видачу бланкових (незабезпечених) кредитів.
Так, відповідно до частини 6 статті 49 Закону України Про банки і банківську діяльність банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.
Відповідно до статті 73 цього Закону України Про банки і банківську діяльність у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону , банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону , або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать: 6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; 7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій; 8) заборона надавати бланкові кредити.
Матеріали справи не містять доказів того, що до банку було застосовано вищезазначені заходи впливу.
Тому, само по собі укладення банком бланкових кредитів не є порушенням чинного законодавства. Відповідно позивач повинен довести, що такий кредит видано з порушенням економічних нормативів, або видача бланкових кредитів була заборонена НБУ.
Відповідних доказів позивач суду не надав.
Відтак у позивача відсутні підстави вказувати про те, що спірні кредитні угоди не відповідають чинному законодавству.
До того ж за заявами посадових осіб Фонду гарантування вкладів не були зареєстровані кримінальні провадження щодо посадових осіб банку.
Суд вказує про те, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідачами під час прийняття рішень про намір укласти спірні кредитні договори або під час укладення таких договорів було не дотримано чинне законодавство, індивідуальні приписи НБУ, нормативи діяльності самого банку або допущено інші порушення. Усі доводи позивача зводяться до суб`єктивної оцінки дій відповідачів.
Належними доказами, які б підтверджували такі обставини могли бути: рішення Фонду про визнання кредитних та забезпечувальних договорів нікчемними в порядку статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ; судові рішення, якими вказані договори були визнані недійсними; вироки у кримінальних справах (в тому числі щодо визнання підприємницької діяльності компаній, яким було видано кредити фіктивною); документи НБУ складені за наслідками перевірок банку, у яких були б встановлені порушення банківського законодавства та інших нормативів під час прийняття відповідачами рішень щодо укладення кредитних договорів; рішення НБУ про застосування до банку заходів впливу тощо.
Щодо другого елементу складу правопорушення - шкоди та її розміру.
За загальним правилом розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо.
Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів , якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у пунктах 7.59. - 7.61. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та у пункті 203 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18.
Як вже зазначалось вище під час здійснення процедури ліквідації банку встановлено, що розмір зобов`язань ПАТ БАНК Демарк відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування № 088/15 від 16.04.2015 реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги кредиторів до Банку (з врахуванням змін згідно з рішенням Фонду № 1411 від 03.06.2019) становить 1 171 771 994,81 грн.
Також під час ліквідації ПАТ БАНК Демарк встановлено, що оціночна (ринкова) вартість його ліквідаційної маси затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування № 118/15 від 02.06.2015 (з врахуванням змін) становить 236 362 652,91грн. Незалежну оцінку було проведено компанією ТОВ Стоун Брідж .
Недостатність майна ПАТ БАНК Демарк для покриття вимог кредиторів банку становить 935 409 341,90грн (1 171 771 994,81 грн - 236 362 652,91грн).
23.01.2020 року до Єдиного державного реєстру було внесено запис №10641110033001921 про припинення ПАТ БАНК Демарк .
За наслідками завершення ліквідаційної процедури, розмір незадоволених вимог кредиторів склав 1 048 269 529, 53грн.
Судом встановлено, що позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 434 526 950,08грн шкоди, яка є різницею суми балансової вартості прав вимоги за низкою кредитних договорів на дату їх продажу та сумою від продажу цих кредитів на торгах.
Водночас Фонд гарантування посилається на висновки незалежної оцінки вартості застави, проведеної ТОВ "Північно-Східна консалтингова група".
Суд не прийняв до уваги та відхиляє звіти про незалежну оцінку вартості прав вимог, що були передані в заставу ПАТ "Банк "Демарк", оскільки щодо зазначених звітів складені рецензії ТОВ Агенство нерухомості" "Експертус", згідно з якими вказані звіти не відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісними та непрофесійними і не можуть бути використані.
Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суму збитків.
Щодо третього елементу складу правопорушення - причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Важливим елементом доказування наявності повного складу правопорушення є причинно-наслідковий зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, який полягає у тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Тобто слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.
Як встановлено судом, позивачем не доведено наявності протиправної поведінки відповідачів так і те, що сума, визначена позивачем, як шкода, перебувають у зв`язку між собою.
Отже, позивач не довів наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів і визначеною Фондом заподіяною відповідачами Банку шкодою.
Щодо четвертого елементу складу правопорушення - вини.
Згідно з частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
Отже виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди.
Як уже зазначалося вище по тексту рішення цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Отже спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.
Такі висновки Верховного Суду щодо презумпції вини заподіювача шкоди у деліктних правовідносинах підтверджені численною усталеною практикою Верховного Суду та викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц, від 23.01.2018 у справі № 686/20040/2012, від 06.02.2018 у справі №334/9899/14-ц.
Крім того аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18.
Отже саме відповідачі, а не позивач, мали доводити суду відсутність вини, тобто обставини вжиття ними всіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання завданню шкоди Банку, свою добросовісну і розумну поведінку як керівників Банку.
Представник відповідача-2 обґрунтував відсутність протиправного умислу в діях усіх відповідачів, спрямованого на настання неплатоспроможності Банку.
Також слід зазначити, що умисел як форма вини включає елемент усвідомлення та наміру. Дії особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала або свідомо допускала настання шкоди (збитків).
Вина у формі необережності має місце за відсутності в особи наміру завдати шкоди. При необережності особа не передбачала можливості настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити або легковажно (безпідставно) сподівалася на їх відвернення.
Проте форма вини (умисел чи необережність) має значення лише при вирішенні судом питання про зменшення розміру відшкодування на підставі частини другої статті 1193 Цивільного кодексу України .
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пунктах 211 - 213 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18.
Відповідачі у цій справі не зверталися до суду з відповідною заявою в порядку частини другої статті 1193 Цивільного кодексу України .
Щодо солідарної відповідальності відповідачів.
Наведені вище положення цивільного та господарського законодавства, а також спеціального банківського законодавства у їх сукупності, зокрема статті 92 , 1166 Цивільного кодексу України , частина друга статті 89 Господарського кодексу України , стаття 63 Закону України Про акціонерні товариства , статті 37 , 39 , 40 , 42 , 43 , 44 , 58 Закону України Про банки і банківську діяльність , частина п`ята статті 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (у відповідних редакціях цих законів, чинних протягом спірного періоду 2013-2014 років), презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за шкоду, заподіяну юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Члени наглядової ради і виконавчого органу банку несуть спільно відповідальність за діяльність банку в цілому. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.
Отже неплатоспроможність банку може бути наслідком як активних дій учасників, органів управління банку (ухвалення рішень, підписання договорів, спрямованих на купівлю облігацій), так і пасивної їх бездіяльності.
При цьому, як уже зазначалося вище, положення спеціального банківського законодавства передбачають, що керівники банку є особами з відповідним ступенем кваліфікації та досвідом, володіють спеціальними знаннями та досвідом, мають розуміти значення своїх дій, вчинених при виконання своїх повноважень на посадах, та / або своєї допущеної бездіяльності, а також наслідки таких дій / бездіяльності.
Заявлені Фондом на підставі статті 58 Закону України Про банки і банківську діяльність позовні вимоги до власників істотної участі, керівників банку, пов`язаних з банком осіб мають розглядатися разом у межах однієї справи. Адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.
Подібні висновки Верховного Суду щодо солідарної відповідальності відповідачів у подібних правовідносинах про відшкодування Фондом шкоди з пов`язаних з банком осіб викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18.
Судом не встановлено наявність протиправної поведінки відповідачів, а позивачем не доведено які саме дії відповідачів завдали шкоди банку.
Щодо дослідження доказів та дотримання стандарту доказування.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує зокрема такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Згідно з пунктами 2 - 5 частини четвертою статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України ).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України ).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України ).
17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 року № 132-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні , яким були внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України , зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з Достатність доказів на нову - Вірогідність доказів , викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування вірогідності доказів .
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування вірогідності доказів , на відміну від достатності доказів , підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16.02.2021 у справі № 927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі Дж. К. та Інші проти Швеції ( J.K. AND OTHERS v. SWEDEN ) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом ( beyond reasonable doubt ). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей . Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри .
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з наведеного, суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Суд зазначає, що позивачем документально не підтверджено жодного елементу цивільно-правової відповідальності, не доведено розмір шкоди (збитків), якими діями відповідачів спричинена шкода (збитки), причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною позивачем сумою шкоди (збитків).
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до відповідачів, застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, оскільки їх вина у настанні неплатоспроможності банку не встановлена і не доведена.
Відтак, позивачем не надано доказів того, яка саме протиправна поведінка конкретної особи (порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку тощо), на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що потягла за собою шкоду (збитки).
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши аргументи обох сторін, дослідивши усі надані учасниками справи докази, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо строку позовної давності.
Відповідачами у справі заявлено про застосування строків позовної давності. Водночас позивачем подано клопотання про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними.
З цього приводу суду слід зазначити таке.
Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Приписами статті 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Відтак, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин його пропущення.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про те, що підстави для задоволення позову відсутні, строк позовної давності судом не застосовується.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Водночас, відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
У пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Span" від 9 грудня 1994 р., визначено, що статтю 6 пункт 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень та детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі "Серявін проти України" від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Зважаючи на викладене, суд надав оцінку усім аргументам сторін та учасникам справи, які відносяться до предмета спору.
При ухваленні рішення в даній справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (п.5 частини 1 статті 237 ГПК України).
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому судовий збір у розмірі 794 500,00грн слід залишити за позивачем.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, суд зазначає, що у судовому засіданні до закінчення судових дебатів у справі представник відповідача подав заяву про те, що має намір подати відповідні докази після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, судом не вирішується питання щодо розподілу витрат на правничу професійну допомогу.
Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 21708016) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; АДРЕСА_7 ; ідентифікаційний код НОМЕР_5 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; АДРЕСА_6 ; ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) про солідарне стягнення шкоди у розмірі 434526950,08грн - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 14.02.2022.
Суддя В.В. Моцьор
Суд | Господарський суд Чернігівської області |
Дата ухвалення рішення | 02.02.2022 |
Оприлюднено | 17.02.2022 |
Номер документу | 103286091 |
Судочинство | Господарське |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні