Постанова

від 15.02.2022 по справі 369/4769/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2022 року

м. Київ

справа №369/4769/21

провадження № 22-ц/824/2641/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання - Беби В.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 вересня 2021 року у складі судді Янченка А.В.

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні і володінні земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати ОСОБА_2 знести самочинно збудовану огорожу на ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 3222481601:01:051:5007, площею 0,1222 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Зауважував, що власником сусідньої земельної ділянки № НОМЕР_2 кадастровий номер 3222481601:01:051:036, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , є ОСОБА_2 , який протягом періоду з 2001 по 2017 роки збудував капітальний паркан (огорожу) зі сторони ділянки позивача.

Зазначав, що будівництво паркана відповідач здійснював самочинно, без погодження з ним, крім того, на зауваження стосовно дотримання встановлених меж земельних ділянок, відповідач зухвало стверджував, що відступив у сторону своєї ділянки на один метр. Відповідач збудував свою огорожу з відступом від меж на 0,54 м з боку АДРЕСА_4 та з тильної частини 0,36 м.

Також вказав, що 11 квітня 2017 року НВФ Азімут груп відповідно до рішення Гатненської сільської ради перенесла межі земельної ділянки в натурі (на місцевість) згідно абрису земельної ділянки.

Зауважував, що 27 січня 2021 року Шостим апеляційним адміністративним судом розглянуто справу №640/13820/19/7490/2021 за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 та зобов`язано відповідача знести за власний рахунок самочинно збудований об`єкт будівництва, а саме: господарський блок літ. Б , що розташований по АДРЕСА_1 .

Посилався на те, що багаторазові звернення до відповідача про звільнення земельної ділянки від встановленої ним огорожі залишені останнім без уваги, встановлена відповідачем огорожа створює перешкоди позивачу у користуванні та володінні ним земельною ділянкою, що стало підставою для звернення до суду.

З огляду на викладене, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 26 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено без повного з`ясування всіх дійсних обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що позивачем було надано до суду докази на підтвердження обставин, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог щодо здійснення відповідачем перешкод позивачу у користуванні земельною ділянкою, а відповідачем не надано суду жодних офіційних документів, які б спростовували докази позивача.

Зауважує, що судом першої інстанції не з`ясовано повно та всебічно всіх обставини, на які посилались сторони у справі, а встановленим фактам не надано правильної правової оцінки згідно норм матеріального права, що призвело до прийняття судом необґрунтованого, незаконного рішення, в результаті якого незаконно збудований паркан відповідача і на даний час знаходиться на землі позивача, що перешкоджає останньому користуватися та володіти своєю земельною ділянкою.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.

Позивач у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Відповідач у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем чиняться перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Також, місцевим судом зазначено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 640/13820/19 від 27 січня 2021 року зобов`язано ОСОБА_2 знести за власний рахунок самочинно збудований об`єкт будівництва, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а саме - господарський блок літ. Б .

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1222 га з кадастровим номером 3222481601:01:051:5007 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер: ІІІ-КВ № 107825 виданий 24 липня 1998 року.

Відповідач ОСОБА_2 є власником сусідньої земельної ділянки № НОМЕР_1 кадастровий номер 3222481601:01:051:036, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до акту про перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки ОСОБА_1 від 11 квітня 2017 року, виконаного ТОВ НВФ Азимут груп , перенесені в натуру (на місцевість) межі земельної ділянки загальною площею 0,1222 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою та перебуває у користуванні відповідача, звернувся на підставі ст. 391 ЦК України з вимогами про усунення порушення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованої огорожі на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

З копії акту обстеження земельної ділянки громадянина ОСОБА_1 , розташованої по АДРЕСА_2 , вбачається, що земельна ділянка позивача знаходиться в АДРЕСА_2 та межує із земельною ділянкою громадянина ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 .

На земельній ділянці громадянина ОСОБА_2 побудовано господарській блок, літера Б з порушенням межі із сусідом, громадянином ОСОБА_1

02 червня 2009 року архітектором Гатненської сільської ради, перевіркою на місці було установлено факт самовільного будівництва двоповерхового, господарського блоку громадянином ОСОБА_2 (попередження 925/38 від 02 червня 2009 року).

11 квітня 2017 року Науково виробнича фірма АЗИМУТ ГРУП , відповідно до рішення Гатненської сільської ради, перенесла межі земельної ділянки ОСОБА_1 в натуру (на місцевість) кадастровий номер 3222481601:01:051:5007.

Згідно абрису земельної ділянки ОСОБА_1 , вказана різниця між фактом та базою Держгеокадастру з боку АДРЕСА_4 дорівнює 0,54 м, а з тильної частини - 0,36 м.

Судом також установлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 640/13820/19 від 27 січня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 жовтня 2020 року скасовано.

Зобов`язано ОСОБА_2 знести за власний рахунок самочинно збудований об`єкт будівництва, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а саме - господарський блок літ. Б .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ Землі України ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, стосовно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Пунктом г) частини 1 статті 91 Земельного кодексу України визначено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (ч.ч.1,2 ст.103 Земельного кодексу України).

Інститут земельних відносин добросусідства, є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом ч. 1, 2 ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною першою та другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності особи може бути захищено лише у випадку його існування та у разі його порушення, оспорювання чи невизнання.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь яких усунень порушень його права власності від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми, є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення (негаторний позов).

При цьому, власник, за правилами цієї статті, може вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Підставою для подання такого позову є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 523/4591/16-ц та у постанові від 16 лютого 2021 року у справі №127/33179/19.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК врегульовує захист цивільних прав та інтересів судом та передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині другій цієї статті наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом, який не є вичерпним, адже тут же зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналізуючи ст.ст. 15, 16 ЦК України, слід дійти висновку про те, що право на захист свого цивільного права має особа у разі його порушення, невизнання або оспорювання і що суд може захистити цивільне право або інтерес будь-яким способом, встановленим договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ст.ст. 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підтвердження своїх позовних вимог сторона позивача посилається і доводить наступне.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення її права, яке, на думку цієї особи, полягає у позбавленні її частини земельної ділянки діями відповідача щодо побудови нового паркану з порушенням межі між належними сторонам земельними ділянками.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, експертиза щодо наявності порушень меж земельної ділянки позивача з боку ОСОБА_2 не проводилась, позивач такого клопотання ані в суді першої, ані апеляційної інстанції не заявляв.

Суд не володіє спеціальними знання для встановлення вказаних обставин та не має повноважень з власної ініціативи призначити судову земельну експертизу.

Акт обстеження земельної ділянки позивача від 21 листопала 2018 року, де зазначено, що на земельній ділянці громадянина ОСОБА_2 побудовано господарській блок, літера Б з порушенням межі із сусідом громадянином ОСОБА_1 місцевий суд вірно оцінив критично, оскільки вказаний акт складений особами, що не володіють необхідними спеціальними знаннями.

При цьому, місцевим судом правильно враховано, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 640/13820/19 від 27 січня 2021 року зобов`язано ОСОБА_2 знести за власний рахунок самочинно збудований об`єкт будівництва, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а саме - господарський блок літ. Б .

Жодних висновків з приводу порушення меж земельної ділянки позивача встановленою ОСОБА_2 огорожею постанова адміністративного суду не містить, також як і не містять інші матеріали справи.

Таким чином, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем чиняться перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи. Інші доводи апеляційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи.

З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 вересня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 лютого 2022 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепа

О.Ф. Мазурик