Рішення

від 15.02.2022 по справі 620/16036/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2022 року Чернігів Справа № 620/16036/21

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українська лісопереробна фабрика до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування припису і постанови,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати:

- припис відповідача про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 17.09.2021 №25-01-084/0760-0443;

- постанову відповідача від 29.10.2021 №25-01-084/0760/116 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 60 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що основною ознакою, яка відрізняє цивільно-правові відносини, що виникли на підставі договору, від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, де власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, сам організовує і виконує свою роботу. З огляду на предмет укладеного договору між позивачем та ОСОБА_1 та поняття трудового договору, не встановлення факту щодо організації процесу трудової діяльності (внутрішнього розпорядку, оплата заробітної плати, забезпечення умов праці) аргументи наведені інспектором відповідача в акті від 17.09.2021 №25-01-084/0760 щодо порушення Позивачем положень ч.1 ст.21, ч.4 ст.24 КЗпП України, є помилковими.

Вважає доводи відповідача зазначені в приписі про усунення виявлених порушень законодавства про пращо від 17.09.2021 №25-01-084/0760-0443 та у постанові про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 29.10.2021 №25-01-084/0760/116, що працівника ОСОБА_1 фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, чим порушено ч.1 ст.21, ч.4 ст.24 КЗпП України, безпідставними.

Крім того вказує, що проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування, мало місце поза межами правового регулювання, що є достатньою і самостійною підставою для визнання протиправними та скасування рішень контролюючого органу, прийняті за наслідками такого відвідування.

Суд ухвалою від 30.11.2021 відкрив скорочене провадження у даній справі, надавши відповідачу строк для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову та роз`яснив наслідки такого неподання.

Від відповідача у встановлений судом строк надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечує. Вказує, що в письмовому поясненні від 07.09.2021 ОСОБА_1 не зазначав про укладення цивільно-правового договору, не надавав його примірник, що на думку відповідача свідчить про створення його після проведення інспекційного відвідування.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній вважає викладені відповідачем обгрунтвання такими, що на увагу не заслуговує, просить позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Управлінням Держпраці у Чернігівській області на підставі наказу від 07.09.2021 №1456-Н було видано направлення від 07.09.2021 №86 на проведення контрольного заходу у Товариства з обмеженою відповідальністю Українська лісопереробна фабрика , посадовим особам: головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю та аналітичного забезпечення Управління Держпраці у Чернігівській області Рубан Є.Ф., за участю начальника відділу з питань додержання законодавства про працю та аналітичного забезпечення Управління Держпраці у Чернігівській області Дудар Л.М. та заступника начальника відділу з питань додержання законодавства про працю та аналітичного забезпечення Управління Держпраці у Чернігівській області Козлов Д.В. для перевірки з 07.09.2021 по 17.09.2021 додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин відповідно до пп.3 п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823.

На підставі даного направлення, зазначеними вище посадовими особами Відповідача у період з 07.09.2021 по 17.09.2021 було проведено інспекційне відвідування позивача за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого складено акт від 17.09.2021 №25-01-084/0760 та винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 17.09.2021 №25-01-084/0760-0443 з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю від 21.08.2019 №823.

В ході інспекційного відвідування встановлено, що громадянина ОСОБА_1 допущено до роботи без укладення трудового договору (контракту), видання наказу або розпорядження, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття на роботу.

29.10.2021 заступником начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Хоменко 1.1., розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акту від 17.09.2021 №25-01-084/0760 щодо порушень ТОВ Українська лісопереробна фабрика законодавства про працю, встановлено, що працівника ОСОБА_1 фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу (ч.1 ст.21, ч.4 ст.24 КЗпП України) та винесено постанову №25-01-084/0760/116, якою на позивача на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 60 000,00 грн.

З винесеним приписом та постановою позивач не погоджується, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, внаслідок чого звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зважає на таке.

Так, виходячи з положень Кодексу законів про працю України та Цивільного кодексу України реалізувати своє право на працю можна шляхом укладення трудового договору, контракту або цивільно-правового договору, зокрема: договору підряду, договору доручення, авторського договору та інших цивільно-правових угод. Усі ці договори регулюють суспільні відносини у сфері трудової діяльності осіб, хоча їх правове регулювання істотно відрізняється.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.50 Закону України Про зайнятість населення роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом ст.21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Однак, взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Норми Цивільного кодексу України регламентують принципи свободи договору.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, юридична особа та фізична особа як сторони відповідних договорів вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вил такого договору.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Водночас положеннями ст.24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 29 КЗпП України визначено обов`язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце, зокрема до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: 1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2)ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Аналізуючи вищевказані норми, слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини, що виникли на підставі договору, від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку, де власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, сам організовує і виконує свою роботу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17; від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а; від 13.06.2019 у справах № 815/954/18, №1840/2507/18, №824/896/18-а та від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18.

З матеріалів справи вбачається, що 06.09.2021 між позивачем та ОСОБА_1 було укладено цивільно-правовий договір № 2 відповідно до якого виконавець зобов`язувався надати замовнику послуги з відкидання та складання відходів деревообробки (горбиків) 60 м.куб. Зі змісту даного договору також вбачається, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, сам організовує процес надання послуг, в тому числі під час надання послуг використовує власні засоби та матеріали. Вартість послуг за даним Договором становить 75.00 грн. за 1 м.куб. наданих послуг, а оплата здійснюється за Актом здачі-прийняття наданих послуг.

Так, про виконання цивільно-правового договору, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , свідчить Акт здачі-прийняття наданих послуг б/н від 30.09.2021 та платіжне доручення №973 від 11.10.2021 про проведення розрахунків з ОСОБА_1 за послуги, які фактично були ним надані згідно укладеного договору.

Даний цивільно-правовий договір був відображений в бухгалтерському обліку позивача, в т.ч. з коштів виплачених ОСОБА_1 було сплачено в порядку передбаченому законодавством України податки та збори, дані обставини підтверджуються: податковим розрахунком сум доходу нарахованого (сплаченого) на корить платників податків-фізичних осіб сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску ТОВ Українська лісопереробна фабрика за 3-й квартал 2021 року, в якому в т.ч. значиться і ОСОБА_1 ; платіжне доручення №975 від 11.10.2021 про сплату податку з доходів фізичних осіб; платіжне доручення №974 від 11.10.2021 про сплату військового збору та платіжне доручення №976 від 11.10.2021 про сплату єдиного соціального внеску.

Відповідно до пололожень ст.204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Цивільно-правовий договір, який укладений між позивачем та ОСОБА_1 , не визнаний судом недійсним та його недійсність прямо не встановлена законом, у зв`язку з чим існує презумпція правомірності вказаного правочину, а також наявність взаємних прав та обов`язків у сторін за таким договором.

Чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тому вважаємо, що сторони вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

При цьому, слід зазначити, що зобов`язати підприємство та фізичну особу укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнати існуючий між ними договір недійсним не входить до компетенції органів Держпраці.

Як вбачається зі змісту акту від 17.09.2021 №25-01-084/0760 та письмових пояснень ОСОБА_1 , жодних відомостей щодо не погодження фізичної особи з укладенням цивільно-правового договору не зазначено. На підставі чого можна зробити висновок, що вказаний договір укладений за вільним волевиявленням на розсуд сторін і погоджений ними.

Отже, з огляду на предмет укладеного договору та поняття трудового договору, не встановлення факту щодо організації процесу трудової діяльності (внутрішнього розпорядку, оплата заробітної плати, забезпечення умов праці) аргументи наведені інспектором відповідача в акті від 17.09.2021 №25-01-084/0760 щодо порушення позивачем положень ч.1 ст.21, ч.4 ст.24 КЗпП України, є помилковими.

До того ж, як передбачено ст.1 Закону України Про охорону праці працівник це виключно та особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Тому, складання цивільно-правового договору на виконання робіт не може бути розцінено як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, оскільки відповідна фізична особа не є працівннком в розумінні трудового законодавства (зокрема згідно ст.1 Закону України Про охорону праці ), що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення ч.1 ст.21, ч.4 ст.24 КЗпП України.

З огляду на зазначене, доводи Відповідача зазначені в приписі про усунення виявлених порушень законодавства про пращо від 17.09.2021 25-01-084/0760-0443 та у постанові про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 29.10.2021 №25-01-084/0760/116, що працівника ОСОБА_1 фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, чим порушено ч.1 ст.21, ч.4 ст.24 КЗпП України, є безпідставними.

Щодо посилань відповідача на письмові пояснення гр. ОСОБА_1 , суд оцінює їх критично, оскільки відповідачем жодним чином не встановлювалося будь-які ідентифікаційні дані особи, яка надавала такі пояснення. Крім того позивач не може нести відповідальність, виходячи виключно з пояснень ОСОБА_1 , в т.ч. через невірне усвідомлення даною особою правовідносин, які фактично виникли між ним та ТОВ Українська лісопереробна фабрика , що підтверджується матеріалами справи.

З огляду на вказане, оскаржуваний припис та постанова є такими, що підлягають скасуванню.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 було затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про пращо (далі - Порядок №823).

Однак, рішенням Окружний адміністративний суд м. Києва від 28.04.2021 у справі №640/17424/19 постанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визнано протиправною та нечинною. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі №640/17424/19 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2021 було залишено без змін.

Згідно з ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, з 14.09.2021 постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 втратила чинність, а відтак з цієї дати, приписи Порядку №823 не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.

Як слідує з акту від 17.09.2021 №25-01-084/0760 (який став підставою для винесення оскаржуваного припису та постанови), припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 17.09.2021 №25-01-084/0760-0443 та відповіді від 01.10.2021 №02-04/084/357/А про розгляд зауважень на акт, відповідач посилається на положення Порядку №823, який на час проведення контрольного заходу втратив чинність.

Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Рисовський проти України (№ 29979/04), зазначив, що принцип належного урядування , зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Таким чином, проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування, мало місце поза межами правового регулювання, що є достатньою і самостійною підставою для визнання протиправними та скасування рішень контролюючого органу, прийняті за наслідками такого відвідування.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Так, право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також, за змістом ч.9 ст.139 КАСУ, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем плануються витрати на правову допомогу, на підставі укладено договору про надання правової допомоги від 24.09.2021 №б/н з адвокатом Тукою С.М., за яким розмір гонорару по даному договору становить 16 000,00 грн.

Відповідач проти розміру витрат на правову допомогу не заперечує.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернігівській області на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 16 000,00 грн та 4 540 грн сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Українська лісопереробна фабрика до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування припису і постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати припис Управління Держпраці у Чернігівській області про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 17.09.2021 №25-01-084/0760-0443.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Чернігівській області від 29.10.2021 №25-01-084/0760/116 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 60 000,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернігівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Українська лісопереробна фабрика судовий збір у сумі 4540,00 (чотири тисячі п`ятсот сорок гривень ) та 16 000,00 грн (шістнадцять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Українська лісопереробна фабрика (вул. Заводська, 1-А, с. Киселівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15530, код ЄДРПОУ 43701995).

Відповідач - Управління Держпраці у Чернігівській області (вул. П`ятницька, 39, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39779238).

Повний текст рішення суду складено 15 лютого 2022 року.

Суддя Л.О. Житняк