Рішення

від 25.01.2022 по справі 160/9666/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року Справа № 160/9666/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фіолент Груп" (49000, м. Дніпро, вул. Челябінська, 6/63) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області ( 49004,м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ :

15 червня 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фіолент Груп" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить :

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Р № 000474518 від 31 жовтня 2019 року, яким ТОВ Фіолент Груп збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ в сумі 62200,5 грн.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Форми Р № 000473518 від 31 жовтня 2019 року, яким ТОВ Фіолент Груп збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 64294,5 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з винесеним наказом податковим повідомленням-рішенням, зазначаючи, що у перевірячих не було достатній підстав для проведення перевірки до вручення наказу на перевірку, оскільки фактично ТОВ Фіолент Груп наказ про призначення перевірки не надходив, доказів про направлення наказу та повідомлення про проведення перевіркою поштою рекомендованим повідомленням у позивача відсутні.

Крім того, відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами, тому у разі наявності і контролюючого органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватись саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер. На думку позивача, наявність первинних документів в їх сукупності свідчить про рух активів у процесі здійснення господарських операцій з контрагентами, тобто про те, що мали місце реальні зміни майнового стану платника податків, які є обов`язковою ознакою господарської операції, тому у податкового органу відсутні законні підстави для збільшення сум грошового зобов`язання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року судом вирішено подальший розгляд адміністративної справи № 160/9666/21 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фіолент Груп" (49000, м. Дніпро, вул. Челябінська, 6/63) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області ( 49004,м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 31 серпня 2021 року о 11:00 год.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві зазначено, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку, оскільки подані суб`єктом господарювання первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими податковим органом фактами щодо фіктивної діяльності контрагента свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього ті правильним.

Наведена в ухвалі Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 22.12.2018 року по справі № 209/3986/18 інформація дає підстави для висновку про те, первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та внесення інформації до регістрів бухгалтерського обліку, виписані контрагентом, фіктивність господарська якого встановлена судом, не можуть вважатися належно оформленими та підписані повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту та до складу витрат є безпідставними.

Таким чином, на думку відповідача, у задоволенні позовної заяви належить відмовити.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року зупинено провадження в адміністративній справі № 160/9666/21 за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Фіолент Груп" (49000, м. Дніпро, вул. Челябінська, 6/63) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49004, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - до надання головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області додаткових доказів по справі.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 року ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 року в адміністративній справі № 160/9666/21 скасовано, адміністративну справу № 160/9666/21 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фіолент Груп до головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

06.01.2022 року адміністративна справа № 160/9666/21 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фіолент Груп до головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В. перебувала у щорічній відпустці з 28.12.2021 року по 10.01.2022 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року поновлено провадження у справі № 160/9666/21 за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Фіолент Груп" (49000, м. Дніпро, вул. Челябінська, 6/63) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49004, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, судове засідання призначено на 25.01.2022 року о 11:30 год.

Представники сторін в судове засідання призначене на 25.01.2022 року не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Фіолент груп (код ЄДРПОУ 37211818) позивач, взято на податковий облік 14.07.2010 № 29936. Основний вид діяльності - 46.19 діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

На підставі наказу № 4320-п від 18.07.2019 року та повідомлення від 18.07.2019 року № 1522, виданих ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідно до пп.191, 1.1 п. 191.1 ст. 191 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Фіолент груп з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Ліагро сервіс груп (код ЄДРПОУ 40331223) за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт від 09.09.2019 року № 37/04-36-05-18/37211818.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Фіолент груп :

- 134.1 1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України занижено податок на прибуток на суму 42 863 гри., в т.ч. за 2016 рік у сумі 42 863 грн;

- п. 44.1, ст 44, п 198. 1 п 198.2, п.198.3. п.198.6 ст.198. п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України занижено податок на додану вартість у сумі 41 467 грн, у т.ч. у грудні 2016 року на суму 41 467 грн.

Не погодившись з актом перевірки позивачем подано до органу контролю заперечення на акт перевірки, за результатом розгляду якого висновки за результатами перевірки від 09.09.2019 року № 37/04-36-05-18/37211818 залишені без змін.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення :

- № 000474518 від 31 жовтня 2019 року, яким ТОВ Фіолент Груп про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем ПДВ в сумі 62200,5 грн.

- № 000473518 від 31 жовтня 2019 року, яким ТОВ Фіолент Груп про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 64294,5 грн.

Не погодившись з прийнятими податковим органом податкових повідомлень рішень від 31.10.2019 року № 000474518 , № 000473518 позивачем подано скаргу. Доказів результату розгляду скарги позивач суду не надав.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомлення-рішення, з огляду на твердження перевіряючих щодо відсутності підтвердження реального здійснення господарської операції позивача з ТОВ Ліагро сервіс груп за грудень 2016 року, суд встановлено наступне.

ТОВ ФІОЛЕНТ ГРУП укладено з ТОВ Ліагро сервіс груп договори, зокрема, № 945/1 від 20 квітня 2016 року на про проведення рекламного обслуговування замовника та №945/2 від 20 квітня 2016 року на виготовлення продукції за завданням замовника.

Предметом договору №945/1 від 20 квітня 2016 року є проведення виконавцем (ТОВ ФІОЛЕНТ ГРУП ) рекламного обслуговування замовника (ТОВ Ліагро сервіс груп ) за його дорученням в порядку та на умовах визначених договором.

Договором встановлено:

- рекламне обслуговування - виконання або надання робіт і / або товарів і / або послуг з виготовлення і / або поширенню реклами;

- замовлення - письмове звернення замовника з метою отримання необхідних послуг з рекламного обслуговування в межах цього договору, з вказівкою всієї необхідної інформації для належного виконання виконавцем своїх зобов`язань за цим договором, спрямоване виконавцю за допомогою факсимільного або електрони до зв`язку. Форма замовлення узгоджується сторонами при укладенні договору і є його невід`ємною частиною;

- загальна ціна виконання та/або надання робіт та / або товарів та / або послуг вказується на рахунках-фактури;

- замовник здійснює 100% оплату замовлення не пізніше 1 місяця шляхом перерахував грошей на поточний рахунок виконавця згідно виставлених виконавцем рахунків-фактури;

- здача і приймання виконаних та або наданих робіт та / або товарів та / або послуг здійснюється шляхом підписання з обох сторін актів виконаних робіт або видаткових накладних Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016 року, але у всякому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

На виконання вимог договору позивачем до перевірки надані копії рахунків на оплату, актів прийняття-передачі давальницької сировини, згідно з договором № 945/1 від 20.04.2016 року, акти надання послуг та підписані з боку постачальника директором ТОВ Ліагро Сервіс Груп Лукашем Р.Я., видаткові накладні до актів наданні послуг згідно з договором; № 945/1 від 20.04.2016 року підписані з боку постачальника ТОВ Ліагро Сервіс Груп Лукашем Р.Я., отримувач ТМЦ, номер та дата довіреності не зазначено, номенклатура послуг, зазначена в актах надання послуг відповідає номенклатурі в податкових накладних.

Предметом договору №945/2 від 20 квітня 2016 року, укладеного між ТОВ ТОВ ФІОЛЕНТ ГРУП та ТОВ Ліагро сервіс груп є те, що виконавець зобов`язується за завданням замовника виготовляти та передавати йому у власність продукцію, що визначена рахунками до цього договору, а замовник зобов`язується приймати та оплачувати продукцію на умовах, передбачених цим договором.

На виконання вимог договору позивачем до перевірки надані копії рахунків на оплату , видаткових накладних згідно з договором № 945/2 від 20.04.2016 року, підписані з боку постачальника директором ТОВ Ліагро сервіс груп Лукашем Р.Я. Номенклатура послуг та ТМЦ зазначена в актах надання послуг відповідає номенклатурі в податкових накладних.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, поясненням третьої особи, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст.44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця; покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару. Як свідчать матеріали справи, зауважень до податкових накладних у контролюючого органу не було.

Суд зазначає, що, відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а його статтею 3передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704 (далі - Положення №88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з ст. 1 Закону №996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків.

Надаючи оцінку доводам платника податків щодо реальності відображених у бухгалтерському та податковому обліку операцій, суд зазначає, що встановлення мети та факту порушення встановленого порядку оподаткування, ухилення від оподаткування або створення умов для порушення чинного законодавства, відсутності наміру здійснити реальну господарську операцію та її нездійснення із штучним складанням первинних документів може служити підставою для висновку про відсутність оподатковуваної операції та/або відсутність належних первинних документів, що не може мати наслідком внесення в податковий облік відомостей щодо здійснення таких операції, та, відповідно, отримання податкових переваг у вигляді податкового кредиту або витрат, зменшення фінансового результату.

Окремою підставою для відсутності у платника податків права на отримання зазначених податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, суттєві недоліки таких документів, або складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, тобто відображення у первинних документах недостовірних даних.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Витрати для обрахування податку на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтвердженими фактично здійсненими господарськими операціями та належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність їх здійснення.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Господарські операції для визначення податкового кредиту та бази оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Первинний документ має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Вищенаведеним вимогам досліджені операції платника податків не відповідають.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного.

У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, первинних документів, платник податків відповідно до встановленого обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства.

Відображення у податковому обліку оподатковуваних операцій має бути підтверджено первинними, відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. У разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), податковий кредит та витрати можуть вважатись не підтвердженими.

В розглянутому спорі підставою для донарахування контролюючим органом податкових зобов`язань, у зв`язку із визнання такими, що не мають правових наслідків первинних документів, є оформлення від імені контрагентів позивача первинних документів за відсутності змісту господарської операції.

При проведенні перевірки також досліджувалась ухвала Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська, від 22.12.2018 року у справі № 209/3886/18, винесену за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження та зареєстрованого Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 32018080000000067 відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України.

В ухвалі Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 22.12.2018 року у справі № 209/3986/18 досліджено, що первинні документи які стали підставою для формування податкового кредиту та внесення інформації до регістрів бухгалтерського обліку, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, тому віднесення відображення у них сум ПДВ до податкового кредиту та до складу витрат є безпідставними.

Суд зазначає, що наявність первинних документів, які мають обов`язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Відповідну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд України у постановах від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16, від 11.12.2018 року у справі № 2а-13519/11/2670.

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами.

Разом з тим, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету.

Відповідно до ч.1 ст. 205 Кримінального кодексу України, фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Ця обставина не може залишатися неврахованою, оскільки факт участі особи, яка підписала первинні документи, у діяльності фіктивного підприємства, несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Верховним Судом України неодноразово, з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах дотримується й Верховний суд, зокрема, у постанові від 03.12.2020 року по справі №826/7610/18 (адміністративне провадження №К/9901/33229/19).

Таким чином, сам факт наявності у позивача первинних документів, виписаних від імені постачальника/виконавця, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

У постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №802/4132/15-а зазначено, що докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди повинні розцінюватися у сукупності та взаємозв`язку, причому оцінці підлягає також і діяльність усіх учасників господарських операцій. Статус фіктивного, нелегального підприємства (зокрема, в силу його реєстрації на підставну особу) несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Судом не беруться твердження позивача про призначення перевірки без дотримання вимог п. 79.2 ст. 79 та п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України, зокрема, неотримання копії наказу та повідомлення про проведення перевірки, оскільки копія наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки № 4320-п від 18.07.2019 року та повідомлення від 18.07.2019 року № 1522 направлено на адресу позивача, проте, поштове повідомлення повернуто у зв`язку з закінченням строку зберігання. Отже, відповідачем дотримано вимоги Податкового кодексу України щодо надсилання платнику відповідних документів, що підтверджується матеріалами справи.

Аналогічні висновки, викладені Верховнис Судом у постанові від 0.03.2020р. у справі №804/1318/18.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що саме лише документальне підтвердження, правильність документального оформлення певних операцій, не свідчить про правильність відображення таких операцій у податковому обліку. Одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою, у відповідності до якого неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувати таку операцію.

Відтак, з огляду на наведені обставини, суд зробив висновок щодо протиправності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ Ліагро Сервіс Груп , що свідчить про правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень від 31.10.2019 року № 000474518 , № 000473518 та відсутності правових підстав для їх скасування.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

В контексті досліджених обставин справи, з огляду на приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. У той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування заявлених позовних вимог, через що в задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку з тим, що в задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат, понесених позивачем, відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 139, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Фіолент Груп" (49000, м. Дніпро, вул. Челябінська, 6/63) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області ( 49004,м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний тестк рішення суду складено 04.02.2022 року.

Суддя С.В. Ніколайчук