Рішення

від 24.01.2022 по справі 420/19965/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/19965/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільської міської ради Подільського району Одеської області визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Подільської міської ради Подільського району Одеської області про:

- визнання протиправною бездіяльність Подільської міської ради Подільського району Одеської області, викладену у листі від 20.10.2021 року №767/790і , про відмову розглянути та винести відповідна рішення про розгляд клопотання позивача від 19.07.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Ліпецьке на території Подільської міської ради Подільського району Одеської області.

- зобов`язання Подільської міської ради Подільського району Одеської області, повторно розглянути клопотання позивача від 19.07.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0567 - 40.6659 га., або земельних ділянок кадастровий номер 5122984200:01:002:0763- 20.9804 га., чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984200:01:002:0789 - 13.7304 га., за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області та прийняти відповідне рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 19.07.2021 року звернувся з клопотанням до відповідача про надання дозволу на виготовлення технічної документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтованою площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом б частини 1 статті 121 ЗК України за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0567 - 40.6659 га., або земельних ділянок кадастровий номер 5122984200:01:002:0763- 20.9804 га., чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984200:01:002:0789 - 13.7304 га., за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області. Проте листом від 20.10.2021 року №767/790і позивачу відмовлено у задоволенні його клопотання.

Вважаючи таку бездіяльність щодо відмови викладену у листі від 20.10.2021 року №767/790і протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

06.12.2021 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що позивач 19.07.2021 року звернувся з двома клопотаннями:

- про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства;

- про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Тобто відповідач вказує на те, що по суті вказані клопотання є тотожними, оскільки мають на меті отримання 2 га землі для ведення особистого селянського господарства. Таким чином на думку відповідача, позивач двічі просить надати йому земельну ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства, що суперечить законодавству.

Ухвалою суду від 17.11.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Так, суд вказує на те, що суддя Іванов Е.А. з 04.01.2022 року перебував у відпустці в зв`язку з чим справу розглянуто в перший день після виходу.

Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

19.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся з клопотанням до відповідача про надання дозволу на виготовлення технічної документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтованою площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом б частини 1 статті 121 ЗК України за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0567 - 40.6659 га., або земельних ділянок кадастровий номер 5122984200:01:002:0763- 20.9804 га., чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984200:01:002:0789 - 13.7304 га., за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області.

В подальшому листом від 16.08.2021 року № 2408/2013ж Виконавчий комітет Подільської міської ради повідомив, що питання щодо відведення земельної ділянки буде розглянуто на сесії Подільської МР.

Надалі листом від 14.09.2021 рок № 330/272 Виконавчий комітет Подільської міської ради повідомив, що на сесії подільської міської ради Подільського району Одеської області І скликання від 27.08.2021 року, проект рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства не був підтриманий депутатами Подільської міської ради. Клопотання від 19.07.2021 року повторно буде розглянуто на черговій сесії Подільської міської ради Подільського району Одеської області.

Разом з тим, листом від 20.10.2021 року №767/790і виконавчий комітет Подільської міської ради Подільського району Одеської області повідомив, що на 9 сесії Подільської міської ради 1 скликання від 30.09.2021 року, проект рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства не був підтриманий депутатами Подільської міської ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно частини 3 статті 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом б ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно п. б ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Крім того, ст.79-1 ЗКУ визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: - у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; - шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; - шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; - шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; - за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з ч.6 ст.79-1 ЗКУ формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.

Земельні ділянки можуть бути об`єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об`єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення.

Частиною 7 ст.79-1 ЗКУ встановлено, що винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Верховний Суд у своїх рішеннях від 03.10. 2019 року по справі №823/1172/17, від 21.08.2018 у справі №823/1179/17, від 12.03.2020 року дійшов висновку, що виходячи з аналізу положень ч.5-10 ст.79-1 ЗКУ підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Так судом встановлено, що позивачу відмовлено листом у наданні саме дозволу на виготовлення технічної документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтованою площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом б частини 1 статті 121 ЗК України за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області.

Згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно п. 34 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Положеннями ст. 12 Земельного кодексу України, визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №34/5 від 12.04.2005 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 року за №381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що за результатами розгляду будь-яких основних питань, у тому числі про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у межах повноважень органу місцевого самоврядування, цей орган має приймати відповідне рішення на пленарному засіданні відповідної ради.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем відповідного рішення прийнято не було, а листом від 20.10.2021 року №767/790і відмовлено позивачу у задоволенні його заяви.

При цьому суд зауважує, що відсутність належним чином оформленого рішення Подільської міської ради Подільського району Одеської області про надання дозволу на виготовлення технічної документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтованою площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом б частини 1 статті 121 ЗК України чи відмову в цьому у формі рішення свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом, з огляду на що суб`єкт владних повноважень допустив бездіяльність.

Крім того, щодо посилань відповідача у відзиві на те, шо позивач одночасно звернувся з двома клопотаннями які по суті є тотожними, оскільки мають на меті отримання 2 га землі для ведення особистого селянського господарства, тобто двічі просить надати йому земельну ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства, що суперечить законодавству, то суд критично ставиться до таких посилань, оскільки такі не були підставою для відмови позивачу листом у наданні відповідного дозволу.

За таких умов суд вважає за можливе задовольнити позовну вимогу позивача шляхом визнання протиправною саме бездіяльності Подільської міської ради Подільського району Одеської області щодо неприйняття у встановлений законом спосіб рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.07.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0567 - 40.6659 га., або земельних ділянок кадастровий номер 5122984200:01:002:0763- 20.9804 га., чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984200:01:002:0789 - 13.7304 га., за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області.

Також для належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Подільську міську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.07.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0567 - 40.6659 га., або земельних ділянок кадастровий номер 5122984200:01:002:0763- 20.9804 га., чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984200:01:002:0789 - 13.7304 га., за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, суд вирішує розподіл судового збору у справі не здійснювати.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до ч. 3 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п.п. 1, 2, 6 ч. 1, 2 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, від 17.09.2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 року у справі №726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 року по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Як встановлено судом, 20.05.2021 року між позивачем та адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем укладено договір про надання професійної правничої допомоги.

Відповідно до п. 1.1 Договору, адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені Сторонами.

Відповідно до Додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 20.05.2021 року вартість робіт, наданих адвокатом складає 3000,00 грн. та включає в себе:

- вивчив відповіді Подільської міської ради від 16.08.2021 року та від 14.09.2021 року надав консультацію - 30 хв. (500 грн.);

- підготував запит на публічну інформацію до Подільської міської ради - 30 хвилин (500 грн.);

- зібрав докази до позову, вивчив судову практику за позовами до Подільської ОТГ, підготував позов - 1 година (1500 грн.);

- надав консультацію замовнику, підготував акт виконаних робіт і заяву на відшкодування судових витрат, підготовка відповіді на відзив - 1 година (500 грн).

На підтвердження наданих послуг позивачем було надано до суду акт виконаних робіт від 21.10.2021 року на суму 3000 грн.

Водночас суд зазначає, що надання консультації заявнику, узгодження правової позиції, вивчення відповіді Подільської МР, збирання доказів, подання заяв по суті справи фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, а тому не є такими, що належать до стягнення.

Також суд зазначає, що дана адміністративна справа є типовою справою незначної складності, та адвокатом Опалько О.М. до Одеського окружного адміністративного суду подано десятки аналогічних позовів.

Виходячи з наведеного, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , а також додані до справи докази понесення позивачем судових витрат, їх співмірність із складністю справи, обсягом наданих до суду та досліджених матеріалів, а також обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на підготовку процесуальних документів, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача та стягнення на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1000,00 грн.

В іншій частині в задоволенні клопотання про розподіл витрат на правничу допомогу необхідно відмовити.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Подільської міської ради Подільського району Одеської області - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Подільської міської ради Подільського району Одеської області щодо неприйняття у встановлений законом спосіб рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.07.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0567 - 40.6659 га., або земельних ділянок кадастровий номер 5122984200:01:002:0763- 20.9804 га., чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984200:01:002:0789 - 13.7304 га., за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області.

Зобов`язати Подільську міську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.07.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Подільської міської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122984200:01:002:0567 - 40.6659 га., або земельних ділянок кадастровий номер 5122984200:01:002:0763- 20.9804 га., чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984200:01:002:0789 - 13.7304 га., за межами с. Ліпецьке, Подільського району Одеської області та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Подільської міської ради Подільського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ).

Відповідач - Подільська міська рада Подільського району Одеської області (66300, Одеська область, м. Подільськ, прос. Шевченка 2, код ЄДРПОУ 33909986).

Суддя Іванов Е.А.