Постанова
від 06.02.2022 по справі 923/539/21
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2022 рокум. ОдесаСправа № 923/539/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Лук`ященко В.Ю.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури Довбня В.Г., посвідчення (участі не брав);

від позивача - 1 Дідух С.П., самопредставництво;

від позивача - 2 не з`явився;

від відповідача Хом`ячук Ю.П., ордер;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС»

на рішення Господарського суду Херсонської області від 28.07.2021, ухвалене суддею Литвиновою В.В. у м. Херсон, повний текст якого складено 28.07.2021

у справі №923/539/21

за позовом: Керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі:

1.Міністерства оборони України

2.Військової частини НОМЕР_1

до відповідача: Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС»

про: стягнення штрафних санкцій за договором №57/2 від 13.10.2020 в сумі 1 115 257,00 грн

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року Керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 115 257,00 грн, з яких пеня 569 327,00 грн та штраф 545 930,00 грн та витрат по сплаті судового збору.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору №57/2 від 13.10.2020 щодо надання послуг з ремонту, технічного обслуговування морського транспорту і пов`язаного обладнання та супутніх послуг у встановлені цим договором строки.

Участь прокурора у даній справі обґрунтована порушенням інтересів держави щодо забезпечення національної безпеки українського суспільства внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договорами, укладеними зі Збройними Силами України в особі органів військового управління, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, що впливає на рівень матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності Збройних Сил України. В позовній заяві також зазначено, що на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Миколаївська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону листами від 22.01.2021, 29.01.2021, 02.02.2021, 17.02.2021 повідомила Міністерство оборони України та Військову частину НОМЕР_1 про представництво їх інтересів.

13.05.2021 від Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» надійшов відзив, яким останній не визнав позовні вимоги, обставини та правові підстави позову та просив відмовити в його задоволені.

Так відповідач у відзиві зазначив, що у прокурора відсутні права на звернення до суду з позовом, оскільки зі змісту долучених до позовної заяви документів не вбачається відомостей, які свідчили б про те, що Військова частина НОМЕР_1 не вживала заходів із захисту порушених інтересів держави щодо стягнення штрафних санкцій у зв`язку із відсутністю фінансування на сплату судового збору для подачі відповідного позову.

У свою чергу, разом із відзивом відповідачем подано заяву про залишення позову без розгляду з вищевказаних підстав.

Крім того, взаємовідносини між сторонами договору №57/2 на підставі взаємних домовленостей змінюються, в тому числі щодо обсягу послуг (робіт), строку їх виконання, а тому доводи прокуратури щодо наявності в діях відповідача складу правопорушення, яке є підставою для застосування до нього господарсько-правової відповідальності у вигляді господарських санкцій не мають правового підґрунтя, оскільки строк дії договору продовжено до 30.06.2021 згідно з додатковими угодами №4 від 30.03.2021 та №5 від 15.04.2021.

18.05.2021 від відповідача надійшла заява про поновлення процесуальних строків та приєднання доказів до матеріалів справи, а саме копію додаткової угоди №6 від 14.05.2021 до договору №57/2.

01.06.2021 від Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері надійшла відповідь на відзив, якою остання підтримала позовну заяву та вказала наступне.

Прокурор правомірно подав до суду позовну заяву в інтересах держави у даній справі, адже починаючи з 31.12.2020 (дати претензії військової частини НОМЕР_1 за вих. №470/144/64) до 16.04.2021 (дати пред`явлення позовної заяви), з урахуванням листа прокуратури від 02.02.2021 за вих. №5-20297/вих21, тобто понад 4 місяці, ні військова частина НОМЕР_1 , ні Міністерство оборони України не звертались до суду із позовною заявою, тому Миколаївська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері звернулась на підставі ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» з метою захисту порушених інтересів держави, до суду із відповідним позовом. Крім того поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19 не є форс-мажорною обставиною, на думку прокуратури, оскільки відповідачем не надано до суду відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України або регіональних палат. У свою чергу станом на дату укладання договору в Україні вже існували запровадженні Урядом карантинні обмеження постанова Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020, проте відповідач, знаючи про можливі ризики у зв`язку із карантином уклав із військовою частиною договір.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 28.07.2021 позовні вимоги задоволено повністю: з Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» на користь військової частини A3130 стягнуто штрафні санкції у розмірі 1 115 257,00 грн з яких: пеня у розмірі 569 327,00 грн та штраф у розмірі 545 930,00 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з наступного:

Миколаївська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері правомірно звернулась до суду із відповідною позовною заявою, адже, починаючи з 31.12.2020 (дата останньої претензії військової частини НОМЕР_1 за вих. № 470/144/64) до 16.04.2021 (дата пред`явлення позовної заяви), із урахуванням листа прокуратури від 02.02.2021 за вих. №5-2- 297вих21, тобто понад чотири місяці, військова частина A3130, Міністерство оборони України не зверталися до суду із позовною заявою;

відповідачем, взяті на себе за договором зобов`язання не виконані, послуги не надані, що зумовлює висновок про правомірність нарахування штрафних санкцій;

При цьому, посилання відповідача на неможливість виконання договірних зобов`язань, зважаючи на форс-мажорні обставини у вигляді поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, та виконання додаткових робіт, відхилені судом як безпідставні, оскільки всупереч положенням п. 8.3 договору відповідачем не надано до суду сертифікат Торгово-промислової палати України або регіональної Торгово-промислової палати про виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії. Крім того станом на дату укладання договору (13.10.2020 ) в Україні вже був установлений постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 карантин. Отже, знаючи про наявність карантину на території України, відповідач, усвідомлюючи можливі ризики, уклав із Військовою частиною А 3130 договір.

Не погодившись з означеним судовим рішенням, Мале приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірмі «ТОС» звернулось з апеляційною скаргою в якій просило: поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Херсонської області від 28.07.2021 у справі № 923539/21 та скасувати його і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що вказане рішення суду є незаконним і необґрунтованим та прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права при недоведеності обставин, що мають значення для справи та при невідповідності висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції:

не надано оцінки аргументам відповідача та наданим доказам стосовно внесення змін до договору та визначення терміну надання послуг 30.06.2021 відповідно до додаткової угоди №6 від 14.05.2021, зміни місця надання послуг, забезпечення запасними частинами, виконання окремих ремонтних робіт, та продовження строку дії договору до 30.06.2021;

порушено норми процесуального права через відсутність висновків про розгляд заяв про залишення позову без розгляду та про поновлення процесуальних строків та приєднання доказів, разом з якою були надані копія додаткової угоди № 6 від 14.05.2021, що призвело до невірного встановлення фактичних обставин справи щодо терміну надання послуг;

не враховано, що прокурор подавши позов, здійснив заміну компетентного органу позивача-2, адже саме на нього покладено обов`язок вжиття заходів порушених інтересів держави щодо стягнення штрафних санкцій за укладеним правочином у відповідності до чинного законодавства, а положення Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України, Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерством оборони України №744 від 30.12.2016, яка не містить положень стосовно необхідності подання позову у разі незадоволення претензії, а також те, що Військова частина НОМЕР_1 вживає заходів порушених інтересів держави щодо належного виконання відповідачем зобов`язань за договором;

встановлено обставини справи на підставі письмових доказів позивача, які були неправильно засвідчені, а саме відсутня дата їх засвідчення, що є порушенням вимог ст. ст. 73, 74, 91 Господарського процесуального кодексу України, п. 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держсповживстандарту України від 07.04.2003 № 55. Вказане також підтверджує правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 11.07.2018 №904/8549/17.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 04.10.2021 для розгляду справи визначено судову колегію у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021: апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» на рішення Господарського суду Херсонської області від 26.05.2021 у справі №923/539/21 залишено без руху; встановлено Малому приватному підприємству «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання Південно-західному апеляційному господарському суду клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з обґрунтуванням причин пропуску строку або навести інші причини пропуску такого строку, доказів сплати судового збору у розмірі 25 093,29 грн, протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху; попереджено Мале приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «ТОС», що у разі не усунення недоліків апеляційної скарги у строк, встановлений судом, апеляційна скарга буде вважатися неподаною і повернута скаржнику.

08.11.2021 від Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» надійшов лист від 04.11.2021, до якого додано заяву про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Херсонської області від 28.07.2021 у справі №923/539/21 з додатками та квитанцію №16 від 04.11.2021 про сплату судового збору на суму 25 093,30 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.11.2021: поновлено Малому приватному підприємству «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Херсонської області від 28.07.2021 у справі №923/539/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» на рішення Господарського суду Херсонської області від 28.07.2021 у справі №923/539/21; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами його направлення учасникам справи) до 25.11.2021; роз`яснено іншим учасникам справи їх право в строк до 25.10.2021 подати до суду разом з відзивом на апеляційну скаргу або окремо будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище статті, або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення чи залишення без розгляду; зупинено дію рішення Господарського суду Херсонської області від 28.07.2021 у справі №923/539/21.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 призначено справу №923/539/21 до розгляду на 17.01.2022 о 14:00 год.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Богацької Н.С. з 11.01.2022 по 19.01.2022, судове засідання, яке призначено на 17.01.2022 о 14:30 год. у справі №923/539/21 не відбулось, що підтверджується довідкою засідання.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 призначено справу №923/539/21 до розгляду на 03.02.2022 о 14:30 год.

31.01.2022 від прокурора Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Довбні Володимира Геннадійовича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, у якому останній просить суд надати йому можливість взяти участь у судовому засідання у справі №923/539/21 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в онлайн-сервісі відеозв`язку «EasyCon» за посиланням vkz.court.gov.ua, зареєстрований з використанням електронного цифрового підпису.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2022: клопотання прокурора Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Довбні Володимира Геннадійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; визначено судове засідання 03.02.2022 о 14:30 год. провести в режимі відеоконференції в приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду, відеоконференція буде проведена за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EasyCon» за веб-посиланням https://vkz.court.gov.ua; надано можливість прокурору Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Довбні Володимиру Геннадійовичу взяти участь у судовому засіданні 03.02.2022 о 14:30 год. в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку «EasyCon».

02.02.2022 від представника Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» адвоката Хом`ячука Юрія Павловича надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, у якій останній просить суд надати йому можливість участі у судовому засідання по справі №923/539/21 призначеному на 03.02.2022 о 14:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку «EasyCon» за посиланням vkz.court.gov.ua, зареєстрований з використанням електронного цифрового підпису. Крім того, представник апелянта повідомляє, що не мав можливості подати заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, у відповідності до вимог ГПК України, оскільки хворів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2022: заяву представника Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» адвоката Хом`ячука Юрія Павловича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; визначено судове засідання 03.02.2022 о 14:30 год. провести в режимі відеоконференції в приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду, відеоконференція буде проведена за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EasyCon» за веб-посиланням https://vkz.court.gov.ua; надано можливість представнику Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» адвокату Хом`ячуку Юрію Павловичу взяти участь у судовому засіданні 03.02.2022 о 14:30 год. в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку «EasyCon».

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2022: повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи №923/539/21 відбудеться 07.02.2022 о 15:30 год; визначено судове засідання 07.02.2022 о 15:30 год. провести в режимі відеоконференції в приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду, відеоконференція буде проведена за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EasyCon» за веб-посиланням https://vkz.court.gov.ua; надано можливість прокурору Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Довбні Володимиру Геннадійовичу та представнику Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» адвокату Хом`ячуку Юрію Павловичу взяти участь у судовому засіданні 07.02.2022 о 15:30 год. в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку «EasyCon».

Учасники справи правом на подання відзиву до суду апеляційної інстанції не скористались.

Представники прокуратури, позивача-1 та відповідача в судове засідання 07.02.2022 з`явились, надали усні пояснення, підтримали зміст доводів та заперечень, які викладені письмово.

Позивач-2 та його представник в судове засідання не з`явились, незважаючи на належне повідомлення про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, визнала можливим розглянути справу за відсутності позивача-2 та його представника за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13.10.2020 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та Малим приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» (виконавець) укладено договір №57/2 (Т.1, а.с.16-32), де у розділі І сторони визначили умови щодо предмету договору, а саме:

найменування послуг: закупівля послуг з ремонту головного двигуна з наданням окремих послуг судна проекту 745. Код ДК 021:2015:50240000-9 «Послуги з ремонту, технічного обслуговування морського транспорту і пов`язаного обладнання та супутні послуги» (п.1.1);

виконавець зобов`язується у 2020 році надати Замовнику Послуги з ремонту головного двигуна з наданням окремих послуг судна проекту 745 (виріб), в кількості та обсязі, що зазначені в Відомості ремонтних робіт (додаток 1 до договору), що є невід`ємною частиною цього договору, а замовник зобов`язується прийняти послуги, з залученням 1301 головного військового представництва Міністерства оборони України та оплатити надані послуги (п.1.2);

перелік та обсяг послуг, визначених у Відомості ремонтних робіт (додаток 1 до договору) та погоджений у Протоколі уточнення переліку та обсягу послуг, що підлягають виконанню (додаток 9 до договору), може бути уточнений сторонами за результатами дефектування (п.1.3.);

обсяги надання послуг можуть бути зменшенні замовником залежно від фактичної потреби та реального фінансування видатків. Вимога замовника щодо зменшення обсягу надання послуг є обов`язковою для виконавця. У такому разі сторони вносять відповідні зміни до цього договору (п.1.4).

Згідно з п. 3.1 договору його ціна становить 7 799 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % в сумі 1 299 833,33 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору замовник оплачує надані та прийнятті послуги, які передбачені у специфікації надання послуг (додаток №2 до договору), за договірною ціною, погодженою сторонами та зафіксованою у Протоколі погодження договірної (фактичної) ціни на закупівлю послуг (зразок додаток 3/1 до договору), яка відповідає обґрунтованим фактичним витратам, понесеним виконавцем (згідно даних бухгалтерського обліку) та прийнятим замовником з урахуванням встановленого договором рівня прибутку.

Розділом V договору сторони передбачили умови щодо надання послуг, зокрема:

термін надання послуг: згідно Специфікації надання послуг (додаток №2 до договору). Виконавець зобов`язаний надати послуги та передати виріб вантажоодержувачу згідно умовами договору не пізніше строку, визначеному у Специфікації надання послуг та надати замовнику документи згідно з пунктами 4.5 та 5.15 договору (п.5.1);

місце надання послуг: орендовані виробничі потужності ТОВ «ШИПЯРД1930» (м. Херсон) (п.5.2);

прийом (передача) виробу від замовника до виконавця здійснюється спільною комісією виконавця та військової частини відправника виробу (представник замовника) із залученням представників 1301 ГВП МОУ на території виконавця на підставі нарядів на ремонт (модернізацію, зберігання, дослідження технічного стану, вироблення, обробку) (додаток 30 до «Інструкції з обліку військового майна»), що оформляються службою забезпечення органу військового управління за визначеною номенклатурою (замовником) і актів приймання-передачі військового майна (додаток 22 до «Інструкції з обліку військового майна»). Акт приймання-передачі військового майна складається військовою частиною, яка передає майно, у п`яти примірниках, підписується уповноваженими посадовими особами військової частини, 1301 ГВП МОУ та уповноваженим представником виконавця (п.п.5.5.5);

виконавець письмово, не пізніше ніж за 3 доби, направляє замовнику, погоджене із 1301 ГВП МОУ, письмове повідомлення про дату закінчення ремонту вибору. Замовник у термін до 10 днів після одержання повідомлення забезпечує прибуття до виконавця представників військової частини для приймання виробу (п. 5.11);

приймання виробу після проведення ремонту здійснюється спільною комісією сторін (п.5.12);

приймання наданих послуг замовником здійснюється на підставі: актів технічного стану, погоджених з 1301 ГВП МОУ Виробу (додаток №6 до «Інструкції з обліку військового майна», оформлений відповідно до вимог «Порядку передачі військового майна», складених та підписаних виконавцем; актів приймання-передачі військового майна (додаток 22 до «Інструкції з обліку військового майна»), оформлених відповідно до вимог «Порядку передачі військового, які складаються та підписуються представником виконавця, представником військової частини (представником замовника), представником 1301 ГВП МОУ та затверджуються виконавцем; посвідчення про приймання наданих послуг за договором (зразок Додаток №4 до договору), видане 1301 ГВП МОУ; протоколу погодження договірної (фактичної) ціни надання послуг, підписаного виконавцем (зразок додаток №3/1 до договору) (п.5.15);

датою надання послуг є дата підписання представником замовника (представником військової частини) акту приймання-передачі військового майна (додаток № 22 до «Інструкції з обліку військового майна»), що є підтвердженням належного виконання умов до договору з боку виконавця в частині укомплектованості та якості виконання робіт по ремонту (п.5.16);

датою виконання зобов`язань замовником є дата повного розрахунку з виконавцем згідно умов даного договору зі складанням акту виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків (зразок додаток №6 до договору), що є підтвердженням того, що сторони не мають претензії одна до одної (п.5.17).

Згідно з п. 6.1 договору замовник зобов`язаний, серед іншого: своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги.

У відповідності до п. 6.3 договору виконавець зобов`язаний, зокрема: забезпечити надання послуг у терміни, зазначені у Специфікації надання послуг (Додаток 2 до договору), якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що сторони беруть на себе зобов`язання неухильно виконувати усі умови цього договору. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Згідно з п. 7.2 договору визначено види порушень та санкцій за них, а саме: за порушення терміну виконання зобов`язання з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1% від ціни не наданих в строк послуг за кожний день перевищення терміну виконання. В разі невиконання виконавцем зобов`язань терміном понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості ненаданих послуг; за порушення умов зобов`язання щодо якості наданих послуг з виконавця стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних послуг.

У розділі VIII договору «Обставини непереборної сили» сторони погодили наступне:

сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо) і безпосередньо вплинули на виконання договору (п.8.1);

сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це інші сторону у письмовій формі (п.8.2);

доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою або регіональними Торгово-промисловими палатами (п.8.3);

сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов`язків за договором, якщо доведуть, що невиконання зобов`язань викликано неконтрольованою перешкодою, яка відбулась поза контролем сторін і виникла після укладання договору (п.8.5);

продовження строку (терміну) виконання зобов`язань (надання послуг) можливе у випадку істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за договором у разі, якщо вони змінились настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір, або уклали б його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, він може бути змінений або розірваний за згодою сторін (п.8.6);

доказом виникнення істотної зміни обставин, що впливають на можливість виконання своїх обов`язків за договором, є відповідний документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, або регіональними торгово-промисловими палатами (п.8.7).

Як вбачається з п. 10.1 цей договір набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами і діє до 31.12.2020, а з питань розрахунків та гарантованих зобов`язань до повного виконання сторонами зобов`язань по цьому договору.

Відповідно до п. 11.1 зміни і доповнення до договору здійснюються у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод. Під взаємною згодою сторін щодо змін чи доповнення договору вважаються підписані сторонами додаткові угоди, які після їх підписання є невід`ємною частиною договору (п.11.3).

Згідно з п. 12.1 невід`ємною частиною договору є: додаток №1 відомість ремонтних робіт; додаток №2 специфікація надання послуг; додаток №3 протокол погодження орієнтовної ціни на закупівлю послуг; додаток №3/1 протокол погодження договірної (фактичної) ціни на закупівлю послуг (зразок); додаток №4 посвідчення 1301 ГВП МОУ (зразок); додаток №5 акт приймання наданих послуг (зразок); додаток №6 акт виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків (зразок); додаток №7 акт інвентаризації (зразок); додаток №7/1 інвентаризаційний опис (зразок); додаток №8 таблиця етапів надання послуг; додаток №9 протокол уточнення переліку та обсягу послуг, що підлягають виконанню (зразок); додаток №10 договірна ціна на виконання робіт з ремонту, що здійснюється в 2020 році.

Додатком №2 до вказаного договору визначено Специфікацію надання послуг (Т.1, а.с.32), а саме: закупівлю послуг з ремонту головного двигуна з наданням окремих послуг судна проекту 745 загальною вартістю з урахуванням ПДВ - 7 799 000,00 грн. у термін до 18.12.2020.

В подальшому до укладеного між сторонами договору додатковими угодами №1 від 19.10.2020, №2 від 23.12.2020, №3 від 26.01.2021 вносились зміни. Так додаткової угодою №2 продовжено строк дії договору до 31.03.2021 (Т.1, а.с.37-38), а за додатковою угодою №3 від 26.01.2021 (Т.1, а.с.39) п. 1.2 та 3.1 договору викладені у наступні редакції:

1.2 Виконавець зобов`язується у 2021 році надати замовнику послуги з ремонту головного двигуна з наданням окремих послуг судна проекту 745 (виріб), в кількості та обсязі, що зазначені в відомості ремонтних робіт (додаток 1 до договору), що є невід`ємною частиною цього договору, в обсязі першого, другого та третього етапів, зазначених в Таблиці етапів надання послуг (додаток 8 до договору), а замовник зобов`язується прийняти послуги із залученням 1301 головного військового представництва Міністерства оборони України та оплатити надані послуги.

3.1. Ціна договору становить 7 799 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% в сумі 1 299 833,33 грн.

Також в п. 2 додаткової угоди №3 визначено, що її умови застосовуються до відносин між сторонами з дати укладення додаткової угоди до 31.03.2021.

22.01.2021, керуючись положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Військова прокуратура Миколаївського гарнізону надіслала Військовій частині НОМЕР_1 лист №5-2-193вих.-21 (Т.1, а.с.40-41), яким просила останнього повідомити про стан виконання договору №57 про закупівлю послуг, оскільки, як зазначено прокуратурою, 23.12.2020 сторонами укладено додаткову угоду №2, якою продовжено дію вказаного договору до 31.03.2020, проте ремонтні роботи на момент її укладення не виконані, у зв`язку із несприятливими погодними умовами.

29.01.2021 Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь на вказаний вище лист Військовій прокуратурі Миколаївського гарнізону, в якій повідомила, що направляла відповідачу 2 претензії про несвоєчасне виконання зобов`язань за договором №57/2 від 13.10.2020, проте відповідей на ці претензії не отримувала. Станом на 29.01.2021 термін надання послуг порушується протягом 42 днів, таким чином відповідачем має бути сплачена пеня у розмірі 327 558,00 грн. та штраф 545 930,00 грн.

В матеріалах справи наявні претензії про несвоєчасне виконання зобов`язань за договором №57/2 від 13.10.2020, а саме №470/144/64 від 31.12.2020 та №470/144/9 від 18.01.2021 (Т.1, а.с.43-48) за змістом яких відповідача повідомлено про порушення терміну надання послуг з 19.12.2020.

02.02.2021 Військова прокуратура Миколаївського гарнізону надіслала Міністерству оборони України лист №5-2-297вих-21 (Т.1, а.с.50-52), де зазначила, що згідно умов Специфікації надання послуг термін їх надання 18.12.2020. Сторонами визначено, що договір №57/2 від 13.10.2020 діє до 31.12.2020, проте в подальшому додатковими угодами вказаний строк продовжено до 31.03.2021. Станом на 29.01.2021 відповідач послуги не виконав. Отже за прострочення виконання робіт понад 30 днів з останнього має бути стягнено пеню у розмірі 327 558,00 грн. та штраф 545 930,00 грн. Керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура просила Міністерство оборони надати відповідь чи вживались ним заходи щодо захисту порушених інтересів держави.

У відповідь на вищевказаний лист Військова частина НОМЕР_1 надіслала 17.02.021 прокуратурі лист №470/148/20 (Т.1, а.с.53-55), яким повідомила що до суду з позовом щодо невиконання зобов`язань відповідачем не зверталась, проте здійснює заходи захисту свої прав відповідно до Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України, Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерством оборони України №744 від 30.12.2016.

Наказом №3ш від 17.02.2021 Офісу Генерального прокурора (Т.1, а.с.56-59) Військову прокуратуру Миколаївського гарнізону перейменовано на Миколаївську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері.

30.03.2021 сторонами договору №57/2 від 13.10.2021 укладено додаткову угоду №4 (Т.1, а.с.78-81), якою серед іншого, продовжено строк дії договору до 30.06.2021.

15.04.2021 також між відповідачем та позивачем підписано додаткову угоду №5 до вказаного договору (Т.1, а.с.82-86), якою змінено місцезнаходження та банківські реквізити сторін, а також викладено додаток №9 до договору №57/2 від 13.10.2020 (Протокол уточнення переліку та обсягу послуг, що підлягають виконанню) в новій редакції).

Наведені обставини стали підставою звернення Керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України Військової частини НОМЕР_1 до суду з даним позовом.

Колегія суддів звертає увагу, що позов у даній справі ініційовано Керівником Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави, а скаржником в апеляційній скарзі вказано, що прокурор подавши позовну заяву, здійснив заміну компетентного органу позивача-2, саме на якого покладено обов`язок вжиття заходів порушених інтересів держави щодо стягнення штрафних санкцій за укладеним правочином у відповідності до чинного законодавства.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, перш ніж здійснювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції по суті, колегія суддів вважає за належне дослідити питання щодо повноважень прокурора в частині здійснення представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 .

Так ст. 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до заявлених позовних вимог у даній справі вбачається, що спір виник у зв`язку з невиконанням умов договору №57/2 від 13.10.2020, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Малим приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» щодо закупівлі послуг з ремонту головного двигуна з надання окремих послуг судна проекту 745 у встановлені цим договором строки.

Згідно з ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Таким чином наведене свідчить про те, що між позивачем-2 та відповідачем виникли господарсько-договірні зобов`язання.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Таким чином у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора.

Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 905/2304/18.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права» передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.

При цьому обставини дотримання прокурором установленої частинами 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів ст. ст. 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 15.12.2020 у справі № 904/82/19.

З висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, слідує, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період (ст.3 Закону «Про Збройні Сили України» та абз.2 п.1 положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014).

Порушення відповідачем умов договору в частині порушення строків надання послуг з ремонту та надання супутніх послуг (прострочення боржника в розумінні ст. 612 Цивільного кодексу України) має наслідком порушення інтересів держави, оскільки таке прострочення може поставити під загрозу можливість виконання Міноборони покладених на нього законом завдань щодо реалізації державної політики у відповідній сфері, так і безпосередньо замовника таких послуг.

Апеляційний суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Матеріалами справи підтверджено, що листом №5-2/вих.-21 від 22.01.2021 Військова прокуратура Миколаївського гарнізону звернулась до Військової частини НОМЕР_1 , в якому вказала, що станом на день укладення додаткової угоди №2 від 23.12.2020 умови договору не виконані, продовжено дію до 31.03.2020; у військової частини виникло право для застосування санкції за розділом VII договору та в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» просила надати інформацію про стан виконання договору, чи вживались заходи щодо захисту порушених прав, чи нараховувались господарські санкції.

Листом №470/144/15 від 29.01.2021 (на виконання №5-2-193вих-21 від 22.01.2021) Військова частина А3130 повідомила Військову прокуратуру Миколаївського гарнізону, що відповідно до Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України, Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерством оборони України №744 від 30.12.2016 Малому приватному підприємству «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» направлено 2 претензії про несвоєчасне виконання зобов`язань №470/144/64 від 31.12.2020 та №470/144/9 від 18.01.2021; відповідей на ці претензії від останнього не надходили; станом на 29.01.2021 термін надання послуг порушено на 42 дні, а пеня складає 327 558,00 грн, відповідно штраф 545 930,00 грн. Вказані претензії додано до матеріалів справи.

Також листом №5-2-297вих-21 від 02.02.2021 Військова прокуратура Миколаївського гарнізону звернулась до Міністерства оборони України, в якому зазначила, що: згідно умов Специфікації надання послуг до спірного договору, термін їх надання 18.12.2020; сторонами визначено, що договір №57/2 від 13.10.2020 діє до 31.12.2020, проте в подальшому додатковими угодами вказаний строк продовжено до 31.03.2021; станом на 29.01.2021 відповідач послуги не виконав. Отже за прострочення виконання робіт понад 30 днів з останнього має бути стягнено пеню у розмірі 327 558,00 грн та штраф 545 930,00 грн. та керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура просила Міністерство оборони надати відповідь чи вживались ним заходи щодо захисту порушених інтересів держави.

У свою чергу листом Військової частини А3130 №472/148/20 від 17.02.2021 (на виконання №5-2-297вих-21 від 02.02.2021) повідомила, що:

направляла на адресу Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» листи №470/1/1742 від 18.12.2020 та №470/1/49 від 13.01.2021 з нагадуваннями, що з 19.12.2020 за порушення терміну виконання зобов`язань за договором буде нараховуватися пеня, а з 18.01.2021 штраф;

31.12.2020 та 18.01.2021 за вх. №47/144/64 та №470/144/9 були направлені претензії майнового характеру про несвоєчасне виконання зобов`язань;

станом на 17.02.2021 відповіді на претензії не надійшло;

22.01.2021 в ході технічної наради директор відповідача визнав, що

усвідомлює наслідки несвоєчасного виконання зобов`язань за договором;

згідно з п. 2.2, розділу 2 Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України, Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерством оборони України №744 від 30.12.2016 у разі відхилення претензії повністю або частково, залишення її без відповіді керівник структурного підрозділу Міноборони, Генерального штабу, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації), підприємства, договірні і претензійні матеріали з висновком та документами, що обґрунтовують безпідставність цього відхилення, передає для підготовки позовної заяви у відповідну юридичну службу.

відповідно до п.3.3 розділу 3 вказаної Інструкції керівники структурних підрозділів Міноборони, Генерального штабу, командири (начальники, керівники) військових частин (установ, організацій), підприємств у всіх випадках порушення інтересів Міноборони та Збройних Сил зобов`язані організувати роботу щодо підготовки та подання позовів до суду. Позовна заява повинна відповідати вимогам відповідного процесуального законодавства України. Підготовка позовів здійснюється відповідною юридичною службою.

водночас за вказаною Інструкцією не встановлюється строк підготовки позову у військовій частині у разі відхилення претензії повністю або частково, залишення її без відповіді;

станом на 17.02.2021 договір не виконано;

службовими особами Військової частини НОМЕР_1 вживаються заходи захисту порушених інтересів держави відповідно до вказаної Інструкції, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору №57/2 від 13.10.2020.

Як вбачається зі штампу відділу документального забезпечення Господарського суду Херсонської області на першій сторінці позовної заяви Керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 №5-4-370вих21 від 16.04.2021, вказана заява надійшла до суду 19.04.2021 за вх. №1166/21.

Таким чином Міністерство оборони України було проінформовано про порушення інтересів держави ще з січня-лютого 2020 року.

Військова частина НОМЕР_1 , як сторона договору, знала про зазначені вище порушення, але не зверталась до відповідної юридичної служби згідно з п. 2.2. та 3.3 Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України, Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерством оборони України №744 від 30.12.2016 для підготовки позовної заяви для захисту інтересів держави.

Отже, зверненню прокурора з позовом у цій справі передувало відповідне листування, а тому, враховуючи звернення прокурора до компетентного органу та нездійснення позивачами захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, суд дійшов правомірного висновку про доведення прокурором наявності підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави, адже а визначення ще додаткового, «розумного строку» для реагування на ці порушення не слугувало б меті, визначеній у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо надання можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави для виправлення ситуації у випадку встановлення відсутності бажання такого реагування у попередній час.

Колегія суддів також враховує, що за встановлених обставин щодо попереднього інформування про виявлені порушення та відповідей Військової частини НОМЕР_1 на них, а також надсилання відповідачу Військовою частиною НОМЕР_1 претензій з 31 грудня 2020, в подальшому не звернення до суду впродовж 4 місяців (з січня 2021 року по квітень 2021 року), вимога про надання відповідному органу «розумного строку» для самостійного реагування на порушення, розрахованого саме від останнього повідомлення прокурора, з огляду на встановлення факту тривалої обізнаності такого органу про порушення інтересів держави та нереагування на нього (незалежно від його причин) і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.

Наведене спростовує доводи скаржника, що прокурор подавши позов, здійснив заміну компетентного органу позивача-2, саме на якого покладено обов`язок вжиття заходів порушених інтересів держави щодо стягнення штрафних санкцій за укладеним правочином у відповідності до чинного законодавства.

У свою чергу, твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не розглянув заяву про залишення позову без розгляду визнається судовою колегією необґрунтованим, адже, як встановлено вище, судом першої інстанції надано оцінку твердженням заявника, викладеним у заяві про залишення позову без розгляду під час вирішення спору по суті, про що суд зазначив в оскаржуваному рішенні.

При ухваленні рішення суд першої інстанції, з урахуванням норм законодавства, практики Верховного Суду, встановив виконання прокурором вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та наявності підстав представництва інтересів держави прокурором, що є цілком обґрунтованим та законним.

Відповідно, оскільки зміст заяви по залишення позову без розгляду (Т.1, а.с.89-92) зводиться до того, що відповідач просить залишити такий позов без розгляду з підстав недотримання прокурором вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо представництва ним в суді інтересів держави, а колегією суддів не встановлено порушень в цій частині, то відповідні доводи скаржника є такими, що позбавлені належного правового обгрунтування.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія зазначає наступне.

Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції на предмет правомірності нарахування замовником штрафу та неустойки (пені) у зв`язку з порушенням виконавцем строків виконання зобов`язань щодо надання послуг з ремонту, технічного обслуговування морського транспорту і пов`язаного обладнання та супутніх послуг.

Згідно частин 1 та 2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України, статей 173-175 Господарського кодексу України зобов`язання виникають, зокрема з договорів.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ст. ст. 173, 174 Господарського кодексу України договір є підставою виникнення господарського зобов`язання, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтями 626, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою договір № 57/2 від 13.10.2020 є договором підряду.

В силу положень ст. 837 Цивільного кодексу України одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 статті 839 Цивільного кодексу України передбачено, що підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 2 зазначеної статті підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Додатком №2 до договору №57/2 від 13.10.2020 «Специфікація надання послуг» визначено термін надання послуг, а саме закупівля послуг з ремонту головного двигуна з наданням окремих послуг судна проекту 745 18.12.2020.

За приписами ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно із ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Умови щодо надання послуг визначені сторонами у Розділі V договору, зокрема й щодо приймання виробу після проведення ремонту.

Пунктом 5.16 договору №57/2 від 13.10.2020 визначено, що датою надання послуг є дата підписання представником замовника (представником військової частини) акту приймання-передачі військового майна (додаток №22 до «Інструкції з обліку військового майна»), що є підтвердженням належного виконання умов договору з боку виконавця в частині комплектності та якості виконання робіт по ремонту.

Як вбачається з матеріалів справи, та додатково повідомлено прокурором, позивачем-1, відповідачем у судовому засіданні 03.02.2022 відповідний акт приймання-передачі військового майна сторонами договору №57/2 від 13.10.2020 не підписаний, взяті на себе зобов`язання щодо надання послуг за спірним договором відповідачем не виконані.

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 Господарського кодексу України.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України унормовано, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Абзацами 1 та 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з п. п. 7.1 та 7.2 договору №57/2 від 13.10.2020 передбачено, що:

сторони беруть на себе зобов`язання неухильно виконувати усі умови цього договору. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором;

за порушення терміну виконання зобов`язання з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1% від ціни не наданих в строк послуг за кожний день перевищення терміну виконання. В разі невиконання виконавцем зобов`язань терміном понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості ненаданих послуг; за порушення умов зобов`язання щодо якості наданих послуг з виконавця стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних послуг.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як штраф і пеня судам необхідно встановити наявність порушення зобов`язань учасником господарських відносин.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу за порушення виконання господарських зобов`язань, що узгоджується із свободою договору, регламентованою ст. 627 Цивільного кодексу України, за якою сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, тому одночасне застосування штрафу та пені не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 23.07.2019 у справі № 910/7398/18, від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 11.10.2018 у справі № 908/3327/16, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18.

Перевіривши здійснений керівником Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону розрахунок штрафних санкцій за договором №57/2 від 13.10.2020 з урахуванням закріпленого ст. 14 Господарського процесуального кодексу України принципу диспозитивності, згідно якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» пені у розмірі 569 327,00 грн. за період з 19.12.2020 по 02.03.2021 та штрафу у розмірі 545 930,00 грн.

Щодо посилань апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права через ненадання оцінки заяві про поновлення процесуальних строків для приєднання доказів до матеріалів справи, та як наслідок невірне встановлення фактичних обставин справи щодо терміну надання послуг, колегія суддів зазначає наступне.

В матеріалах справи (т. 1 а.с. 99-108) міститься заява про поновлення процесуальних строків для приєднання доказів до матеріалів справи (зареєстрована судом 18.05.2021 за вх.№ 1477/21), згідно з якою заявник просив суд: поновити пропущений процесуальний строк для подання доказів у справі № 923/539/21 та приєднати до матеріалів справи № 923/539/21 в якості доказів копію додаткової угоди № 6 від 14.05.2021 до договору від 13.10.2020 № 57/2 про закупівлю послуг ремонту головного двигуна з наданням окремих послуг судна проекту 745 та розглядати справу з їх врахуванням.

Вказана заява з посиланням на положення ст. ст. 80, 119 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що 14.05.2021, тобто після подання відзиву, між Малим приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» та Військовою частиною НОМЕР_1 укладена додаткова угода № 6 до договору від 13.10.2020 № 57/2 про закупівлю послуг з ремонту головного двигуна з наданням окремих послуг судна проекту 745 за змістом якої сторони дійшли згоди внести зміни в договір та викласти додаток № 2 до договору (специфікація надання послуг) в новій редакції, що додається.

В свою чергу, зміст додатку № 2 до договору від 13.10.2020 № 57/2 свідчить про те, що ним визначено термін надання послуг за договором 30.06.2021.

Таким чином, відповідач зазначив, що вказана обставина спростовує доводи керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо порушення строків надання послуг відповідачем і як наслідок наявність в діях відповідача складу правопорушення, яке стало підставою для застосування до останнього господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафних санкцій за договором у загальному розмірі 1 115 257, 00 грн.

Колегія суддів враховує, що ухвалою про відкриття провадження у справі № 923/539/21 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

За змістом ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Статтею 251 Господарського процесуального кодексу України визначено особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні.

Зокрема, відповідно до положень ч.ч. 1, 2 наведеної норми відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

За змістом ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Ухвалою Господарського суду від 20.04.2021 відповідачу встановлено строк, відповідно до ст. ст. 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання суду (з доказами надіслання іншим учасникам справи): заяв по суті справи (відзив, заперечення); заяв з процесуальних питань (у разі їх наявності); копій реєстраційних документів та роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання заяв по суті справи у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Наслідки пропуску строку для подання доказів визначені ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Разом з тим, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

В силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення; встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Отже, подання відповідної заяви відповідачем зумовлює відповідне реагування з боку суду щодо її розгляду.

Між тим, посилання апелянта на укладання сторонами додаткової угоди № 6 до договору від 13.10.2020 № 57/2 про закупівлю послуг з ремонту головного двигуна з наданням окремих послуг судна проекту 745, не спростовує висновків суду щодо наявності правових підстав для притягнення його до відповідальності за вчинене правопорушення, з огляду на таке:

за змістом ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання;

порушенням зобов`язання за визначенням ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання);

згідно з п. 5.1 договору сторони погодили термін надання послуг, який згідно специфікації надання послуг (додаток № 2 до договору) визначається конкретною календарною датою;

за визначенням ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення;

станом на момент звернення Керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону до суду з даним позовом визначений договором № 57/2 від 13.10.2020 обов`язок відповідача щодо надання послуг у встановлений п. 5.1 договору термін, який визначений додатком № 2 до договору та припадав на 18.12.2020, виконано не було.

таке невиконання зобов`язань кваліфіковане судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам виконавець вважається таким, що прострочив його виконання у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу з 19.12.2020, що зумовлює право позивача, (замовника) на застосування до відповідача (виконавця) заходів відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій та у світлі положень ст. 4 Господарського процесуального кодексу України свідчить про наявність підстав судового захисту.

В свою чергу, встановлення додатковою угодою № 6 від 14.05.2021 до договору від 13.10.2020 № 57/2 про закупівлю послуг з ремонту головного двигуна з наданням окремих послуг судна проекту 745 шляхом викладення додатку № 2 до договору в новій редакції нового терміну надання послуг не змінює порядку застосування господарсько-правових санкцій за вчинене правопорушення, розрахованих за період з 19.12.2020 по 02.03.2021, адже у розумінні положень ст. 251 Цивільного кодексу України термін який настав не може бути продовжений.

На наведений висновок вказує зокрема і п. 4 додаткової угоди № 6 від 14.05.2021, за змістом якого умови цієї додаткової угоди застосовуються до відносин між сторонами з дати укладання додаткової угоди до 30.06.2021. Отже, сторонами з урахуванням положень ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України поширено дію даної додаткової угоди на правовідносини, які виникають з 14.05.2021.

При цьому, обставин звільнення від відповідальності за порушення умов договору у вказаний період відповідачем за допомогою належних та допустимих доказів не доведено.

Колегія суддів також враховує, що впродовж розгляду справи відповідач доказів надання відповідних послуг в обумовлені договором строки, ані місцевому, ані апеляційному господарському суду не надав; за інформацією з Офіційного майданчику електронної системи публічних закупівель України (ProZorro.https://www.dzo.com.ua/contracts/5853078) дію договору № 57/2 від 13.10.2020 припинено внаслідок його розірвання.

За вказаних обставин, порушення судом першої інстанції норм процесуального права в цій частині фактично не призвело до неправильного вирішення справи, а тому у відповідності до абз. 2 п. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України такі порушення не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що обов`язок доказування, вказаний у ст. 74 Господарського процесуального кодексу України слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 27.01.2022 у справі № 917/996/20.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким були, зокрема, внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що відповідно до неї на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності в цілому.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким чином, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову у даній справі.

Щодо посилання скаржника на те, що суд першої інстанції встановив обставини справи на підставі письмових доказів наданих позивачем разом з позовною заявою, які були неправильно засвідчені, а саме не містять дати їх засвідчення.

Скаржник, застосовуючи положення ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст.91 Господарського процесуального кодексу України, п. п. 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Дерсповживстандарту України від 07.04.2003 №55 та правовий висновок Верховного Суду, що викладений у постанові від 11.07.2018 у справі №904/8549/17, вказав на неналежність та недопустимість доказів наданих позивачем до суду разом з позовною заявою, проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком апелянта з огляду на наступне.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми свідчать, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень саме відповідними, вищевказаними, наданими саме цією стороною доказами.

Разом з цим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідачами не надано суду першої інстанції будь-яких доказів, які б ставили під сумнів відповідність наданих прокурором копій спірного договору з додатковими угодами до нього їх оригіналам.

Колегія суддів бере до уваги, що відповідач (апелянт) є стороною спірного договору №57/2 від 13.10.2020, а саме виконавцем. У свою чергу у п. 11.12 цього ж договору встановлено, що даний договір укладено у 2 автентичних примірниках 1-й замовнику, 2-й виконавцю, які мають рівну юридичну силу, проте скаржником не було представлено власного оригіналу спірного договору та додатків до нього.

Отже, відповідач як сторона спірного договору відповідно до визначеного чинним законодавством порядку ведення бухгалтерського та податкового обліків і фінансової звітності повинні забезпечувати збереження тексту договору, на умовах якого вони здійснюють визначені даним договором господарські операції та відображають їх у відповідних обліках.

При цьому, сам факт укладення договору №57/2 від 13.10.2020 та додаткових угод до нього від 19.10.2020, 23.12.2020 і від 26.01.2021 апелянтом не заперечений та не надано ним будь-яких заперечень з приводу того, що вони укладені на інших умовах, ніж ті, що зафіксовані у доданих до позовної заяви копіях цих документів.

У свою чергу відповідно до ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Проте у матеріалах справи відсутні будь-які клопотання Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» щодо витребування відповідних письмових доказів, що додані до позовної заяви та не надано докази втрати власних їх примірників.

З урахуванням наведеного, скаржник фактично бездоказово ставить під сумнів документи, вчинені ним же самим з Військовою частиною НОМЕР_1 .

Подібного висновку щодо можливості розгляду справи за копією договору без дослідження його оригіналу дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №474/100/16-ц.

Що ж до посилання апелянта на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.07.2018 у справі № 904/8549/17, колегія суддів зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Між тим, правовідносини у справі № 904/8549/17 стосуються недійсності договору про спільну діяльність та додаткових угод до нього, зобов`язання звільнити земельну ділянку державної форми власності, тобто правовідносини у справі №904/8549/17 не є подібними до спірних правовідносин у цій справі.

Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення даного питання та не спростовують наведених вище висновків суду.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно зі ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи у апеляційному порядку рішення Господарського суду Херсонської області від 28.07.2021 у справі № 923/539/21, суд апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи не виявив порушення чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.07.2021 у справі № 923/539/21 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи, підлягають розподіленню відповідно до правил, визначених до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284, Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «ТОС» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 28.07.2021 у справі №923/539/21 залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з перебування головуючого судді Богацької Н.С. у період з 10.02.2022 по 11.02.2022 у відрядження, та у період з 14.02.2022 по 15.02.2022 у відпустці, повний текст постанови складено 16.02.2022.

Головуючий суддяН.С. Богацька

суддіГ.І. Діброва

Н.М. Принцевська

СудПівденно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення06.02.2022
Оприлюднено24.08.2022
Номер документу103360085
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань надання послуг

Судовий реєстр по справі —923/539/21

Постанова від 06.02.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 02.02.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 01.02.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 31.01.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 24.01.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 30.11.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 14.11.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 18.10.2021

Господарське

Господарський суд Херсонської області

Литвинова В.В.

Ухвала від 11.10.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Рішення від 27.07.2021

Господарське

Господарський суд Херсонської області

Литвинова В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні