Постанова

від 16.02.2022 по справі 144/472/17

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/472/17

Провадження № 22-ц/801/230/2022

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.

Доповідач:Денишенко Т. О.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 рокуСправа № 144/472/17м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з роз-гляду цивільних справ:

судді-доповідача Денишенко Т. О.,

суддів Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,

за участі секретаря судового засідання Михайленко А. В., представника особи, яка подала апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 адвоката Ляховської О.Т., представника в порядку самопредставництва відповідача Товариства з об-меженою відповідальністю Теплик-Агро Шандурського Б. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеля-ційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю

Теплик-Агро про усунення перешкод у користуванні земельною ділян-

кою шляхом її повернення,

за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Теп-лицького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2021 року, ухва-лене у приміщенні суду в смт Теплик Вінницької області за головування судді Германа О. С., повний текст якого складений 06 грудня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

18 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся у Теплицький районний суд Вінницької області з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ( далі - ТОВ ) Теплик-Агро про визнання недійсною угоди про внесення змін до до-говору оренди землі, посилаючись на наступні обставини. На підставі Держав-ного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 103666, виданого 15 вересня 2004 року на підставі розпорядження Теплицької районної держав-ної адміністрації від 24 лютого 2004 року № 73, позивач є власником земельної ділянки площею 3,1807 га у межах згідно з планом, з кадастровим номером 0523783000010000100, розташованої на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області. 05 липня 2012 року між сторонами у справі був укладений договір оренди землі строком на п`ять років, дія якого закінчилася 16 лютого 2017 року. 10 червня 2016 року ОСОБА_1 повідомив орендаря про небажання поновлювати орендні відносини на новий термін. 23 березня 2017 року позивачу стало відомо про державну реєстрацію 17 жовтня 2014 року і внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно угоди від 24 вересня 2014 року про внесення змін до договору оренди землі від 05 липня 2011 року, якою тер-мін оренди визначений у 10 років, тобто строк дії договору оренди має закін-читися 30 листопада 2024 року. Позивач не укладав угоду про внесення змін до договору оренди землі, не підписував такий правочин, через що просив суд визнати недійсною угоду від 24 вересня 2014 року про внесення змін до дого-вору оренди землі від 05 липня 2011 року, укладену між ним та ТОВ Теплик-Агро .

16 лютого 2021 року позивач подав суду клопотання про зміну предмета позову, просив суд усунути йому перешкоди у користуванні земельною ді-лянкою шляхом її повернення йому як власнику. Протокольною ухвалою Теп-лицького районного суду Вінницької області від 01 квітня 2021 року клопо-тання ОСОБА_1 про зміну предмету позову, викладення його як усунення перешкод у користуванні власною земельною ділянкою шляхом її повернення задоволене.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 25 листо-пада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 13 лютого 2018 року № 12-П підпис у графі Орендодавець в угоді, укладеній 24 вересня 2014 року між позивачем та ТОВ Теплик-Агро , про внесення змін до договору оренди землі від 05 липня 2011 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Тобто, суд зазначив, що позивач не під-писував угоду про зміни до договору оренди землі, у нього було відсутнє воле-виявлення на вчинення таких дій. Пославшись на норми статей 202, 203, 205, 207, 215, 627 ЦК України, Закону України Про оренду землі , суд вказав, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, передбачених статтею 15 цього Закону, такий договір є неукладеним, таким що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні правовідносини. Правочин, який не вчинений ( договір, який не укладений ), не може бути визнаний не-дійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до право-чину, який не вчинений.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надано на-лежних, допустимих, достовірних і достатніх доказів щодо протиправності дій відповідача, не доведено факт здійснення ТОВ Теплик-Агро перешкод у реа-лізації права позивача на користування та розпорядження майном, не підтвер-джено факт перешкоджання йому у користуванні власною земельною ділян-кою, через що відсутні підстави для задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 25 листопада 2021 року, ОСОБА_1 оскаржує його в апеляційному порядку, просить оскаржу-ване рішення скасувати повністю, ухвалити нове рішення про задоволення по-зову. Скаржник зазначив, що незважаючи на встановлення судом тієї обстави-ни, що ним не підписана оскаржувана додаткова угода до договору оренди зем-лі, суд не застосував встановлений законом спосіб захисту, не усунув першкоди власнику у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц зроблений висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки є усунення перешкод у користу-ванні земельною ділянкою шляхом заявлення вимоги про повернення такої зе-мельної ділянки. Виклавши у скарзі перебіг фактичних обставин справи, ОСОБА_2 вказує на відмову відповідача звільнити земельну ділянку з посилан-ням на наявність оспорюваної в даний час додаткової угоди про продовження строку оренди землі до 30 листопада 2024 року і продовження орендарем вико-ристання земельної ділянки до цього часу. Саме відповідач не надав суду дока-зів того, що він не користується земельною ділянкою, а суд не перевірив факт звітування відповідача стосовно отриманого доходу від оренди землі за період з 2017 по 2021 рік, що є основним доказом у справі про використання земельної ділянки.

Відповідач ТОВ Теплик-Агро в особі директора Анченка В. Г. скорис-тався визначеним цивільним процесуальним законом, забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 17 січня 2022 року правом та подав відзив на апеляційну скаргу позивача, де зазначається про її безпідставність. У відзиві наголошуєть-ся на тому, що ОСОБА_1 не надано суду доказів про реальне чинення йо-му перешкод у використанні земельної ділянки, саме він повинен довести свої вимоги, а не вимагати свій обов`язок з доказування перекласти на інших. Суд відмовив у позові за його недоведеності позивачем, дотримавшись таким чином принципу змагальності сторін. Керівник товариства просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстан-ції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та заперечення на апеля-ційну скаргу відповідно представників позивача та відповідача, дослідивши ма-теріали справи, проаналізувавши наявні в ній докази в їх сукупності, переві-ривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, апеляційний суд дійшов виснов-ку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає безумовному задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перегля-дає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм мате-ріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сто-рони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2021 року не відповідає вказаним вимогам Закону, з викладеними у ньому вис-новками погодитися не можна; оскаржуване рішення є помилковим, ухваленим за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за невід-повідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Судом встановлено і сторонами у справі не оспорюється, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2004 р. серії ВН № 103666 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0523783000:01:000:0100, площею 3,1807 га, з цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області. Між сто-ронами у справі 05 липня 2011 р. укладений договір оренди землі строком на п`ять років, який зареєстрований 16 лютого 2012 р. у Відділі Держкомзему у Теплицькому районі Вінницької області за № 052370004004070. Угодою сторін договірних відносин від 24 вересня 2014 року внесені зміни до договору оренди землі від 05 липня 2011 року, якою продовжений строк дії договору оренди належної на праві власності позивачу земельної ділянки ще на десять років, тобто термін дії договору оренди землі має закінчитися 30 листопада 2024 року.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 13 лютого 2018 року № 12-П, проведеної Вінницьким науково-дослідним експертно-криміна-лістичним центром у цій цивільній справі, встановлено, що підпис у графі Орендодавець в укладеній 24 вересня 2014 року угоді про внесення змін до договору оренди землі від 05 липня 2011 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Як підкреслив суд першої інстанції, позивач не підписував зміни до договору оренди землі, строк дії якого закінчився ще 16 лютого 2017 року, у ОСОБА_1 було відсутнє волевиявлення на вчинення таких дій.

Ураховуючи викладені фактичні обставини справи, апеляційний суд дій-шов переконливого висновку про обгрунтованість заявлених вимог ОСОБА_1 , доводів його апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач, стверджуючи про невикористання ним земельної ділянки позивача і таким чином про відсутність перешкод у ОСОБА_1 для особистого користування своєю земельною ді-лянкою, все ж як законний орендар усі роки включно з 2021 роком сплачує ОСОБА_3 орендну плату, виконує усі інші свої відповідні зобов`язання, спла-чує відповідно щорічний податок за використання земельної ділянки позивача .

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема , договори, інші правочини, юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін ( частина четверта цієї ж статті ). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характе-ризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Сут-ністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у зго-ді сторін взяти на себе певні обов`язки. У двосторонньому правочині волевияв-лення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення пев-ної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Пору-шення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підста-вою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчи-нені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у на-лежній формі ( зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії ), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається та-ким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах ( у тому числі електронних ), у листах, телеграмах, яки-ми обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як висновок, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової фор-ми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів ци-вільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справед-ливості.

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі ( тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах ) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі передбачені істотні умови догово-ру оренди землі, якими є: об`єкт оренди ( місце розташування та розмір земель-ної ділянки ); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розмі-ру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відпо-відальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земель-ної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення зе-мельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження ( обтяження ) щодо вико-ристання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внеcення до статутного фонду права орен-ди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору орен-ди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону ( частина друга цієї ж статті ). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено ( договір, який не укладений ), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинений.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка пору-шує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове ви-конання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідно-шення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди, визнання незаконними рішен-ня, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Рес-публіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і служ-бових осіб.

Належить окремо зауважити, що такий спосіб захисту, як визнання право-чину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим зако-ном. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захис-ту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інте-ресів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від ха-рактеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес ма-ють бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відпо-відає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невиз-нання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відповідні пра-вові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верхов-ного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся з вимогою до ТОВ Теплик-Агро про усунення йому перешкод у користуванні власною земель-ною ділянкою, повернення його земельної ділянки, посилаюсь на те, що угоду від 24 вересня 2014 року про внесення змін до договору оренди землі від 05 липня 2011 року щодо строку дії оренди на десять років він не підписував, умо-ви її не погоджував, тож ТОВ Теплик-Агро повинен повернути орендовану земельну ділянку позивачу як власнику цієї земельної ділянки.

Суд першої інстанції повно та достеменно встановив фактичні обставини справи, за якими спірну угоду позивач не підписував та, відповідно, її істотних умов не погоджував, проте зробив висновки, що не захистили порушені права позивача, його законні інтереси, чим не дотримав, не виконав приписи щодо завдання правосуддя за його суті.

Заперечуючи вимоги ОСОБА_1 , відповідач фактично підходить до ситуації, що має місце, ані законно, ані справедливо.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не-дійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не за-стосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку ос-порювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спросто-ваний не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірної угоди у мотиву-вальній частині судового рішення.

Враховуючи змінену ОСОБА_1 підставу позову, наведену ним у за-яві-клопотанні суду першої інстанції від 16 лютого 2021 року з додатком у виг-ляді позовної заяви, а також заперечення відповідача, позивач наполягає на по-верненні йому власної земельної ділянки, стверджуючи, що вона знаходиться у фактичному користуванні ТОВ Теплик-Агро без установлених законом під-став. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем ( тимчасовим воло-дільцем ) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням влас-ника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає по-рушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому нерухомим май-но, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше то-го, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Відповідні правові висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/ 13-ц ( пункт 71 ), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц ( пункт 96 ), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц ( пункт 81 ), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц ( пункт 97 ).

Позов ОСОБА_1 підлягає безумовному задоволенню. Мотиви апеля-ційної скарги заслуговують на увагу, оскільки відповідач фактично не запере-чує право позивача на використання своєї земельної ділянки, але замовчує на-явність угоди, зареєстрованої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, що саме по собі уже є фак-тичною обставиною з чинення перешкод власнику земельної ділянки у реалі-зації ним своїх правомочностей щодо належного йому нерухомого майна. Дово-ди апеляційної скарги дійсно спростовують законність рішення суду першої інстанції, дають підстави визнати його ухваленим з порушенням норм матері-ального та процесуального права, як стверджує скаржник.

Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати су-дове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рі-шення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення пов-ністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або змі-ни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесу-ального права або неправильне застосування норм матеріального права. Непра-вильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлу-мачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи задоволення позову ОСОБА_1 , на його користь належить стягнути з відповідача понесені витрати зі сплати судового збору, оплати про-веденої у справі судової почеркознавчої експертизи та витрати, понесені з опла-ти професійної правничої допомоги. При цьому апеляційний суд бере до уваги обгрунтовані докази щодо розміру витрат, понесених з оплати послуг адвоката, та зауважує, що сума у 1100,00 гривень, сплачених за написання позовної заяви, зазначена двічі, через що не може бути стягнута на користь позивача. Підготу-вання позовної заяви у зв`язку зі зміною предмета позову не впливає на зазна-чений висновок суду апеляційної інстанції.

Керуючись нормами статей 141, 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з роз-гляду цивільних справ -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Това-риства з обмеженою відповідальністю Теплик-Агро про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення - скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власною земельною ділянкою шляхом повернення її йому як власнику з користування Товариства з обмеженою відповідальністю Теплик-Агро .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Теплик-Агро , код ЄДРПОУ 35737530, р/р НОМЕР_1 в АТ Ощадбанк , МФО 302076, ідентифікаційний номер 357375302188, розташованого у с. Сте-панівка Теплиького району Вінницької області, вул. Незалежності, 30, судові витрати по сплаті судового збору на час звернення в суд першої інстнації у роз-мірі 960,00 гривень, за подання апеляційної скарги 1440,00 гривень, 2250,24 гривень витрат з оплати судової почеркознавчої експертизи, 3900,00 гривень витрат з оплати професійної правничої допомоги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прий-няття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 17 лютого 2022 року.

Суддя-доповідач Т. О. Денишенко

Судді С. К. Медвецький

В. П. Рибчинський