Ухвала

від 16.02.2022 по справі 520/6919/2020

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 520/6919/2020

адміністративне провадження № К/990/6011/22

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі №520/6919/2020 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЮКАС Україна до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України ввосьме 11.02.2022 звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та недотримання норм процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі №520/6919/2020, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ЮКАС Україна у повному обсязі. Також, як убачається з документів долучених відповідачем до касаційної скарги, останнім, у зв`язку з пропуском процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень порушено питання про його поновлення.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що Верховний Суд ухвалами від 13.05.2021, від 23.06.2021, від 18.08.2021, від 29.09.2021, від 08.11.2021, від 08.12.2021 та від 12.01.2022 раніше подані відповідачем касаційні скарги повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як такі, що не містили підстав для касаційного оскарження судових рішень. При цьому, у кожному зі свої рішень Верховний Суд роз`яснив скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, і у випадку подання касаційної скарги на підставі пунктів 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Зокрема, повертаючи востаннє подану контролюючим органом касаційну скаргу, суд звернув увагу на те, що доводи скаржника наведені безвідносно до висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які стали підставою для задоволення позову, а тому не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження, а зміст поданої відповідачем касаційної скарги не містить належних обґрунтувань щодо подібності правовідносин у справі №520/6919/2020 та у наведеній ним постанові Верховного Суду. Висновки судів попередніх інстанцій у цій справі й у наведеному відповідачем судовому рішенні суду касаційної інстанції, свідчать про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності та юридичного значення.

Також, у своєму рішенні, зокрема від 12.01.2022 Верховний Суд звернув увагу скаржника, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судами першої та апеляційної інстанцій.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Втім, під час перевірки ввосьме поданої касаційної скарги встановлено, що її зміст щодо підстав для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій є ідентичним до тієї, які було повернуто ухвалою Верховного Суду, зокрема від 12.01.2022 та яку суд касаційної інстанції визнав необґрунтованою. Так, усуваючи недоліки попередньо поданої касаційної скарги, відповідач, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає ту ж саму постанову Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №520/1536/19, посилання на яку судом вже визнано таким, що не доводить застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, зокрема пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, у тому числі які викладені у цій постанові. На додаток скаржник зазначає про обставини раніше поданих касаційних скарг.

Обґрунтування формального зазначеного пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, аналогічно попередньо поданій касаційній скарзі, зводиться до незгоди із наданою судами першої та апеляційної інстанцій правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду; викладення обставин справи на підставі оцінки доказів, цитування встановлених контролюючим органом порушень та норм податкового законодавства з абстрактним зазначенням, що судами першої та апеляційної інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Формальне посилання на постанову Верховного Суду, з відтворенням у касаційній скарзі частини цієї постанови, щодо оцінки того чи іншого аргументу чи доводів сторін, які до того ж зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами у цій справі норм матеріального права без урахування висновку Верховного Суду щодо їх застосування.

Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими у задоволенні позовних вимог платників податків було відмовлено, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у конкретно у цій справі.

Скаржник, посилаючись на постанову Верховного Суду так і не обґрунтовує у чому він вбачає подібність правовідносин у справі, у якій подає касаційну скаргу, зі справою, яку він вказує, і яка була предметом розгляду касаційним судом.

Верховний Суд наголошує, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому незмістовними є посилання скаржника на подібність правовідносин, яка на його переконання полягає в наступному: суб`єкти податкового правопорушення (платник податків і орган державної податкової служби), об`єкт податкового правопорушення (заниження податку на прибуток, заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість); об`єктивна сторона правопорушення (безпідставне формування податкового кредиту та витрат внаслідок відсутності реального характеру господарських операцій); предмет спору (податкові повідомлення-рішення), тощо.

При цьому, фактично, така подібність правовідносин скаржником наводиться не з метою доведення неправильного застосування судами норм права, а з метою доведення здійснення судами попередніх інстанцій неправильної оцінки сукупності встановлених обставин, що не відповідає пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

У цілому ж доводи відповідача зводяться до мотивів незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, опису встановлених у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.

Крім того, як убачається зі змісту поданої контролюючим органом касаційної скарги, відповідач посилається на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу, на якій подається касаційна скарга. Доводить, що судами попередніх інстанцій не повно, не всебічно з`ясовано обставини справи й не досліджено докази, що призвело до порушення норм процесуального права, та свідчить про наявність підстави для скасування судових рішень, передбаченої пунктами 1 та 4 частини другої статті 353 КАС України.

Натомість, посилаючись на положення вищеозначених пунктів частини другої статті 353 КАС України скаржник жодним чином не обґрунтовує та не конкретизує, які саме обставини встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або які саме зібрані у справі докази, судом залишилися не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цими судами норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову, що передбачено статтею 351 КАС України.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу, що надання неправильної оцінки наявному у матеріалах справах доказу не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом у розумінні статті 74 КАС України (в редакції з 15.12.2017), а так само статті 70 КАС України (в редакції до 15.12.2017) є доказ, одержаний з порушенням закону.

Також, скаржник має враховувати, що пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу, що відповідачем, як вказано вище, не реалізовано.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Однак, звертаючись з касаційною скаргою ввосьме, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги заявнику. Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги та зловживання процесуальними правами.

Суд у черговий раз звертає увагу скаржника, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Суд повторно наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі №520/6919/2020. Посилання скаржника на приписи статей 242 та 246 КАС України не підміняють визначення таких підстав.

Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі №520/6919/2020 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЮКАС Україна до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала .

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І.Я. Олендер