Постанова

від 09.02.2022 по справі 380/7401/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 380/7401/20 пров. № А/857/19103/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Сеника Р.П., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Хабазні Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року, прийняте суддею Ланкевичем А.З. о 15 годині 11 хвилин у місті Львові, повний текст складено 29.07.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві в особі ліквідаційної комісії, Головного сервісного центру МВС України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві в особі ліквідаційної комісії, Головного сервісного центру МВС України про визнати протиправним та скасування наказу Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві в особі ліквідаційної комісії №39к від 25.06.2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу з посади адміністратора територіального сервісного центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві; визнати протиправним та скасувати наказ Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві Про внесення змін до наказу РСЦ МВС в м.Києві від 25.06.2020 року №39к від 11.08.2020 року №47к; зобов`язання Головного сервісного центру МВС України запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну посаду в територіальному сервісному центрі №8046 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м.Києві (філія ГСЦ МВС); стягнення з Головного сервісного центру МВС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.08.2020 року по дату винесення судом рішення по справі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві №39к від 25.06.2020 року Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві в частині формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу, з посади адміністратора територіального сервісного центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві з припиненням державної служби за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу . Змінено підставу звільнення ОСОБА_1 з посади адміністратора територіального сервісного центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві та припинення державної служби з відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу на відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу . У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з реорганізацією державного органу (п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу ) та у зв`язку з ліквідацією державного органу (п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу ) є різними підставами припинення державної служби.

Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року (справа №21-8а14), від 27.05.2014 року (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

У даній справі фактично відбулася реорганізація державного органу - Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві, як територіального органу з надання сервісних послуг МВС та юридичної особи публічного права - а не його ліквідація. До правонаступника - Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Регіональним сервісним центром МВС в м.Києві, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

Верховний Суд у постанові від 24.07.2020 року у справі №816/654/17 сформулював правову позицію, відповідно до якої сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Також наголосив, що вирішуючи спори про припинення державної служби з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу , суди повинні з`ясувати чи мала місце ліквідація державного органу або його реорганізація, якщо так, то чи мало це наслідком скорочення чисельності та/або штату державних службовців.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 15.07.2021 року у справі №140/6353/20, саме за наявності будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі суб`єкт призначення ініціює відповідну пропозицію державному службовцю.

Суд прийшов до висновку про те, що реорганізація в системі сервісних центрів МВС, яка призвела до реорганізації державного органу, в якому проходив державну службу позивач, не зумовлювала обов`язок відповідача як роботодавця забезпечити працевлаштування позивача.

На думку суду, при звільненні позивача та припиненні державної служби була дотримана процедура вивільнення державних службовців. Відповідач, як роботодавець, не допустив порушень своїх обов`язків та прав позивача.

Оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням передбаченого законом порядку, тому підстави для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Разом з тим суд формулювання причини звільнення у спірному наказі від 25.06.2020 року 339к Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві з посиланням на п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу (ліквідація державного органу) є неправильним, оскільки Регіональний сервісний центр МВС в м.Києві був реорганізований, тож правильною підставою звільнення та припинення державної служби є п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу (реорганізація державного органу).

Відтак, спірний наказ в частині формулювання підстави звільнення та припинення державної служби позивача є протиправним та підлягає скасуванню у цій частині.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги звертає увагу на те, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків що відбулася реорганізація державного органу, а не ліквідація, що стало підставою для зміни підстави звільнення ОСОБА_1 з посади адміністратора територіального сервісного центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві та припиненням державної служби з відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу на відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу .

Однак, покликання суду на те, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються, оскільки вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення, є помилковими. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 року у справі №440/1964/20 та від 09.06.2021 року у справі №240/4598/20.

Враховуючи, що в Регіональному сервісному центрі МВС в м.Києві фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності та штату працівників, тому роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю, а щодо державних службовців спеціальним Законом України Про державну службу .

Відповідно до правової позиції висвітленої у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 року у справі №140/6353/20 саме за наявності будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі суб`єкт призначення ініціює відповідну пропозицію державному службовцю.

Однак в даному випадку суб`єктом призначення не ініційовано відповідної пропозиції ОСОБА_1 , хоча можна зробити висновки про наявність вакантних посад у зв`язку із збільшенням штатних посад.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою задовольнити позов.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.06.2019 року працював на посаді адміністратора територіального центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС України в м.Києві.

12.02.2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №79 Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ , пунктом 1 якої постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком, зокрема, Регіональний сервісний центр МВС в м.Києві.

На виконання цієї постанови наказом МВС України №218 від 03.03.2020 року Про утворення ліквідаційних комісій територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ утворено ліквідаційні комісії територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ та призначено голів ліквідаційних комісій.

05.03.2020 року головою ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві вручено позивачеві попередження, в якому повідомлено про припинення державної служби на підставі п.1-1 ч.1, п.1 ч.3 ст.87 Закону України Про державну службу у зв`язку із ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві та звільнення із займаної посади не раніше 30 календарних днів з дня попередження.

Наказом голови ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві від 25.06.2020 року №39к Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві позивача відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу звільнено з посади адміністратора територіального центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС у м.Києві у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС у м.Києві згідно з постановою Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 року Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ , із припиненням державної служби з 26.06.2020 року.

Наказом голови ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві від 11.08.2020 року №47к Про внесення змін до наказу РСЦ МВС в м.Києві від 25.06.2020 року №39к унесено зміни до абз.9 наказу Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві від 25.06.2020 року №39к в частині звільнення ОСОБА_1 , а саме, змінено дату звільнення - з 26.06.2020 року на 11.08.2020 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Частиною 1 ст. 3 Закону № 889-VIII визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, інших державних органів.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Частиною 2 ст. 5 Закону № 889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону № 889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Усталеною є судова практика застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.

Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади №117-IX статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус .

У свою чергу ретроспективний аналіз положень Закону №889-VIII дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX (до 25.09.2019) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

Після внесених Законом №117-IX змін до статті 87 Закону №889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону №889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня (частина п`ята).

Таким чином, не можна вважати, що стаття 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №117-IX визначала особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, які би мали перевагу у застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників, установленим КЗпП України.

Натомість, зміст наведених положень статті 87 Закону №889-VIII свідчить про відсутність будь-якого правового регулювання правовідносин, пов`язаних із звільненням державних службовців у випадку реорганізації або ліквідації державного органу.

При цьому виключення зі статті 87 Закону №889-VIII бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 Закону №889-VIII та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.

Водночас, приписи частини п`ятої статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.

Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №117-IX, є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14.01.2020 №440-IX та від 23.02.2021 №1285-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 380/740/20.

Статтею 83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України Про очищення влади ; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений з державної служби відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, постанови КМУ від 12 лютого 2020 року № 79 Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ , у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС у м.Києві.

Згідно із ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Частиною 2 ст. 81 ЦК України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 81 ЦК України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно із ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України передбачено, що юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про центральні органи виконавчої влади (далі Закон № 3166-VI) міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону № 3166-VI територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства можуть утворюватися, ліквідовуватися, реорганізовуватися міністром як структурні підрозділи апарату міністерства, що не мають статусу юридичної особи, за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України Про деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ від 12 лютого 2020 року № 79 (далі Постанова № 79) було вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг МВС за переліком згідно з додатком.

Відповідно до п. 2 Постанови № 79 здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів з надання сервісних послуг МВС згідно з пунктом 1 цієї постанови, покладається на МВС. Територіальні органи з надання сервісних послуг МВС, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури Головного сервісного центру МВС.

Згідно наказу МВС № 171 від 24 лютого 2020 року було затверджено структуру Головного сервісного центу МВС, а наказом № 333 від 09 квітня 2020 року штат Головного сервісного центу МВС.

Аналізуючи вищенаведені норми права та обставин справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що внаслідок реалізації приписів Постанови № 79 фактично відбулася реорганізація державного органу МВС шляхом ліквідації його територіальних органів з надання сервісних послуг, як юридичних осіб публічного права, із створенням нової структури надання сервісних послуг МВС Головного сервісного центу МВС, а не ліквідація державного органу, яким у спірних правовідносинах виступає МВС.

При цьому, колегія суддів зазначає, що Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влад № 117-ІХ від 19 вересня 2019 року (який набрав чинності 25 вересня 2019 року) (далі Закон № 117-ІХ) у Закон № 889-VIII було внесено ряд змін, зокрема, і щодо порядку припинення державної служби.

Зокрема, ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII викладено у новій редакції, відповідно до якої було додатковим пунктом 11 частини 1 передбачено припинення державної служби у зв`язку із ліквідацією держаного органу, а також виключено із частини 3 цієї статті норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю.

При цьому, було виключено приписи про те, що звільнення у випадку скорочення посади державної служби, реорганізації чи ліквідації допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Крім того, ч. 5 ст. 22 Закону № 889-VIII викладено у такій редакції: 5. У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу .

Колегія суддів вважає, що із набранням чинності з 25 вересня 2019 року Законом № 117-ІХ процедура припинення державної служби у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців; скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізації державного органу та процедура ліквідації державного органу зазнали значних змін та стали ідентичними.

Разом з тим, згідно із ч. 5 ст. 40 КЗпП у редакції на час виникнення спірних правовідносин, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади , які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.

Разом з цим слід зауважити, що аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Отже, вжите у пункті 2 частині 1 статті 41 Закону № 889-VIII слово може , означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з переведення без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Вирішення питання переведення чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 23.12.2021 року у справі №380/3551/20.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що при звільненні позивача та припиненні державної служби була дотримана процедура вивільнення державних службовців. Відповідач, як роботодавець, не допустив порушень своїх обов`язків та прав позивача. Оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням передбаченого законом порядку, тому підстави для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, формулювання причини звільнення у спірному наказі від 25.06.2020 року 339к Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві з посиланням на п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу (ліквідація державного органу) є неправильним, оскільки Регіональний сервісний центр МВС в м.Києві був реорганізований, тож правильною підставою звільнення та припинення державної служби є п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу (реорганізація державного органу).

Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 380/740/20 звернув увагу на те, що у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) надана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірний наказ в частині формулювання підстави звільнення та припинення державної служби позивача є протиправним та підлягає скасуванню у цій частині.

Колегія суддів не бере до уваги покликання апелянта на позиції Верховного Суду, зазначені ним в апеляційній скарзі, оскільки такі не в повній мірі висвітлюють досліджувані правовідносини та суперечать останнім позиціям Верховного Суду.

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 380/7401/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Р. П. Сеник Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 18.02.2022 року.