Рішення

від 22.07.2021 по справі 380/7401/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року справа №380/7401/20

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючого-судді Ланкевича А.З.,

секретар судового засідання Стецишин П.Д.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Дениса А.М.,

представників відповідачів Мазур І.О., Руденко Л.В., Рудика М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві в особі ліквідаційної комісії, Головного сервісного центру МВС України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві в особі ліквідаційної комісії №39к від 25.06.2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу, з посади адміністратора територіального сервісного центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві;

- визнати протиправним та скасувати наказ Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві Про внесення змін до наказу РСЦ МВС в м.Києві від 25.06.2020 року №39к від 11.08.2020 року №47к;

- зобов`язати Головний сервісний центр МВС України запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну посаду в територіальному сервісному центрі №8046 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м.Києві (філія ГСЦ МВС);

- стягнути з Головного сервісного центру МВС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.08.2020 року по дату винесення судом рішення по справі.

Посилається на те, що з 13.06.2019 року його призначено на посаду адміністратора територіального центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС України в м.Києві. Однак наказом голови Ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві в особі ліквідаційної комісії №39к від 25.06.2020 року позивача звільнено із займаної посади територіального сервісного центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві. Вважає вказаний наказ незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його право на проходження публічної служби з підстав порушення процедури звільнення працівника. Зокрема, роботодавцем порушено п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу щодо обов`язкової пропозиції позивачу іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби). Крім того, не вжито заходів з приводу встановлення наявності у позивача переважного права на залишення на роботі. Також, звернув увагу на правову позицію Верховного Суду, згідно якої встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати завдання установи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Втім, у спірному випадку, відповідачем не було дотримано вимог ст.ст.40, 42 та 49-2 Кодексу законів про працю України. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в обґрунтуваннях позовної заяви та наданих суду поясненнях, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Від відповідача, Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві в особі ліквідаційної комісії, надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві, яка відбулася на виконання постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 року Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ2, позивача було своєчасно попереджено про припинення державної служби на підставі п.1-1 ч.1, п.1 ч.3 ст.87 Закону України Про державну службу . Інша робота йому не пропонувалася, оскільки відбувалася повна ліквідація установи та втрата чинності штатів. Крім того, зазначила, що норми Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовуються; натомість положеннями Закону України Про державну службу передбачено, що суб`єкт призначення може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби, тобто вказана норма не передбачає такого обов`язку. За таких обставин, вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила, просила відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та наданих суду поясненнях.

Від відповідача, Головного сервісного центру МВС України, надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що жодних протиправних дій щодо позивача не вчиняв та жодного відношення до його звільнення не має. Окрім того, зазначив, що в законодавства відсутні імперативні чи будь-які інші норми, які б зобов`язували новостворений орган поновлювати, призначати чи переводити до свого штату працівника, який ніколи в ньому не працював, без проведення відповідної, передбаченої законодавством, процедури. При цьому, вказав, що позивача не позбавлено можливості і права у встановленому законодавством порядку, на конкурсній основі, зайняти посаду у новоствореній структурі. З урахуванням вищевикладеного, вважає, що відсутні підстави для скасування наказу про звільнення позивача з посади, тому й не застосовуються і правові наслідки скасування такого наказу у вигляді поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та наданих суду поясненнях.

Ухвалою судді від 05.10.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 29.10.2020 року залишено без задоволення заперечення відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою суду від 09.12.2020 року розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; засідання для розгляду справи по суті замінено підготовчим засіданням.

Ухвалою суду від 24.12.2020 року позов ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві в особі ліквідаційної комісії, Головного сервісного центру МВС України в частині визнання протиправним та скасування наказу Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві в особі ліквідаційної комісії №39к від 25.06.2020 року в частині звільнення Мазура МВ, державного службовця 5 рангу, з посади адміністратора територіального сервісного центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві - залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 25.01.2020 року зупинено провадження у справі - до перегляду ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2020 року про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог у порядку апеляційного провадження.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2021 року вищевказану ухвалу від 24.12.2020 року в частині залишення без розгляду позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві №39к від 25.06.2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 скасовано та в цій частині направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 13.05.2021 року поновлено провадження у справі.

Протокольною ухвалою судді від 08.07.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, допитавши свідка, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 з 13.06.2019 року працював на посаді адміністратора територіального центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС України в м.Києві.

12.02.2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №79 Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ , пунктом 1 якої постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком, зокрема Регіональний сервісний центр МВС в м.Києві.

На виконання цієї постанови наказом МВС України №218 від 03.03.2020 року Про утворення ліквідаційних комісій територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ утворено ліквідаційні комісії територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ та призначено голів ліквідаційних комісій.

05.03.2020 року головою ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві вручено позивачеві попередження, в якому повідомлено про припинення державної служби на підставі п.1-1 ч.1, п.1 ч.3 ст.87 Закону України Про державну службу у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві та звільнення із займаної посади не раніше 30 календарних днів з дня попередження.

Наказом голови ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві від 25.06.2020 року №39к Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві позивача відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу звільнено з посади адміністратора територіального центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві згідно з постановою Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 року Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ , із припиненням державної служби з 26.06.2020 року.

Наказом голови ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві від 11.08.2020 року №47к Про внесення змін до наказу РСЦ МВС в м.Києві від 25.06.2020 року №39к унесено зміни до абз.9 наказу Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві від 25.06.2020 року №39к в частині звільнення ОСОБА_1 , а саме, змінено дату звільнення - з 26.06.2020 року на 11.08.2020 року.

Вважаючи оскаржуваний наказ про звільнення позивача у зв`язку з ліквідацією державного органу протиправним, позивач звернувся до суду з вимогою про його скасування.

Так, спір між сторонами виник щодо правових підстав для звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з ліквідацією державного органу та обов`язку відповідача працевлаштувати його в органі, який, на думку позивача, фактично є правонаступником Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві з урахуванням гарантій переважного залишення на роботі, передбачених Кодексом законів про працю України.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 та ч.6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України Про державну службу від 10.12.2015 року №889-VIII (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №889-VIII).

Державною службою у розумінні ч.1 ст.1 Закону №889-VIII визнається публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.5 Закону України Про державну службу , правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п.4 ч.1 статті 83 Закону України Про державну службу , державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (ст.ст.87, 87-1 цього Закону).

Порядок припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначений ст.87 Закону України Про державну службу .

Так, частиною 1 ст.87 Закону України Про державну службу передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

За правилами ч.3 ст.87 Закону України "Про державну службу суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Згідно з ч.4 ст.87 Закону України Про державну службу , у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Отже, звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з реорганізацією державного органу (п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу ) та у зв`язку з ліквідацією державного органу (п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу ) є різними підставами припинення державної служби.

Визначення терміну державний орган наведене у ч.1 ст.1 Закону України Про запобігання корупції , згідно з яким державний орган - орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб`єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю.

Судом установлено, що позивач перед звільненням займав посаду державної служби в Регіональному сервісному центрі МВС в м.Києві - територіальному органі з надання сервісних послуг МВС. Спірним наказом позивача звільнено з припиненням державної служби у зв`язку з ліквідацією цього державного органу, проведеною на підставі постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 року Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ .

Досліджуючи обставини припинення юридичної особи відповідача, суд враховує, що відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 Закону України Про центральні органи виконавчої влади , територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).

Згідно з ч.4 статті 13 Закону України Про центральні органи виконавчої влади , територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.

Територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року №878, Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з підп.22 п4 цього Положення, МВС відповідно до покладених на нього завдань організовує діяльність територіальних органів з надання сервісних послуг МВС (далі - територіальні органи).

Пунктом 7 Положення передбачено, що МВС здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, а також заклади та установи.

Постановою Кабінету Міністрів України №889 від 28.10.2015 року Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком, зокрема Головний сервісний центр МВС як міжрегіональний територіальний орган з надання сервісних послуг МВС (ГСЦ МВС), а також 26 територіальних органів з надання сервісних центрів МВС - регіональні сервісні центри МВС (РСЦ МВС), серед яких - Регіональний сервісний центр МВС в м.Києві.

Наказом МВС України №1393 від 07.11.2015 року затверджено Положення про Головний сервісний центр МВС. Відповідно до п.1 цього Положення Головний сервісний центр МВС (далі - ГСЦ МВС) підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг МВС. ГСЦ МВС є головним органом у системі територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ (далі - система сервісних центрів МВС).

Наказом МВС України №1409 від 07.11.2015 року затверджено Положення про регіональний сервісний центр МВС в м.Києві. Цим Положенням передбачено, що Регіональний сервісний центр МВС в м.Києві підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України та є територіальним органом з надання сервісних послуг МВС. Регіональний сервісний центр МВС в м.Києві також підпорядковується Головному сервісному центру МВС як головному органу в системі територіальних органів з надання сервісних послуг МВС.

Згідно Положення про територіальний сервісний центр №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві, затвердженого наказом Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві, територіальний сервісний центр №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві є структурним підрозділом територіального органу МВС - Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві.

Як вже зазначалося, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 року Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, а саме усі 26 територіальних органів з надання сервісних центрів МВС - регіональні сервісні центри МВС.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 року Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ установлено, що територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ.

Наказом МВС України №171 від 24.02.2020 року Про затвердження Структури Головного сервісного центру МВС затверджено структуру Головного сервісного центру МВС та визнано таким, що втратив чинність, наказ МВС, яким затверджено структуру регіональних сервісних центрів.

Також наказом МВС України №354 від 24.04.2020 року внесено зміни до Положення про Головний сервісний центр МВС, затвердженого наказом МВС України №1393 від 07.11.2015 року, та викладено його у новій редакції. Відповідно до п.п.1, 3 цього Положення, Головний сервісний центр МВС (ГСЦ МВС) утворений як юридична особа публічного права та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України. Структуру ГСЦ МВС затверджує Міністр внутрішніх справ. ГСЦ МВС складається зі структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів - регіональних сервісних центрів (далі - РСЦ). РСЦ складається зі структурних підрозділів, до яких в тому числі входять територіальні підрозділи - територіальні сервісні центри МВС (далі - ТСЦ МВС). РСЦ підзвітні та підконтрольні керівництву ГСЦ МВС. ГСЦ МВС, РСЦ і ТСЦ МВС разом становлять систему сервісних центрів МВС.

Наказом Головного сервісного центру МВС №29 від 27.04.2020 року затверджено Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м.Києві (філія ГСЦ МВС). Відповідно до п.1 розділу І цього Положення, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м.Києві (філія ГСЦ МВС) є відокремленим підрозділом Головного сервісного центру МВС, утвореним на правах філії без статусу юридичної особи.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Регіональний сервісний центр МВС в м.Києві з 05.03.2020 року перебуває у стані припинення юридичної особи.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрований відокремлений підрозділ - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м.Києві (філія ГСЦ МВС).

Частинами 2, 3 ст.81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно зі ст.82 Цивільного кодексу України, на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною 2 ст.104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі ст.106 Цивільного кодексу України, злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Постановою Кабінету Міністрів України №1074 від 20.10.2011 року затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Пунктами 5-8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.

Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року (справа №21-8а14), від 27.05.2014 року (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

У постанові Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 року Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ , як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів з надання сервісних послуг МВС або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено що територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються, продовжують здійснювати покладені на них повноваження та функції до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ.

Таким чином, у системі МВС фактично відбулося приєднання 26 територіальних органів (РСЦ МВС), що були утворені в АРК, областях та у місті Києві, до головного міжрегіонального територіального органу - ГСЦ МВС, юрисдикція (повноваження) якого поширюється на всю територію України. Водночас у структурі ГСЦ МВС утворено відокремлені структурні підрозділи - регіональні сервісні центри в АРК, областях та у місті Києві (РСЦ ГСЦ МВС), які діють як філії та здійснюють частину функцій ГСЦ МВС та усі функції колишніх РСЦ МВС, що припиняються.

Порівняння змісту Положення про регіональний сервісний центр МВС в м.Києві, (затвердженого наказом МВС України №1409 від 07.11.2015 року, та Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м.Києві (філія ГСЦ МВС), затвердженого наказом ГСЦ МВС №29 від 27.04.2020 року, свідчать про виконання цими державними органами одних і тих же завдань та функцій, спрямованих на реалізацію повноважень Міністерства внутрішніх справ України у сфері надання сервісних послуг.

З пояснень представника відповідача установлено, що в процесі припинення юридичної особи Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві його рухоме та нерухоме майно було передано до регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м.Києві (філії ГСЦ МВС), а більшість державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві були звільнені в порядку переведення для подальшої роботи в ГСЦ МВС.

Вказані обставини свідчать, що фактично відбулася реорганізація державного органу - Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві, як територіального органу з надання сервісних послуг МВС та юридичної особи публічного права - а не його ліквідація. До правонаступника - Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Регіональним сервісним центром МВС в м.Києві, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

Згідно зі штатним розписом Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві (зі змінами, внесеними наказом МВС від 16.04.2019 року №287) кількість штатних посад становила 112 одиниць, зокрема у територіальному сервісному центрі №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві - 22. Позивач працював на посаді адміністратора у у територіальному сервісному центрі №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві, який налічував 22 штатних посад, із них 22 - державних службовців.

Натомість, згідно зі штатним розписом Головного сервісного центру МВС станом на квітень 2020 року, кількість штатних посад у відокремленому підрозділі - Регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС в м.Києві (філія ГСЦ МВС), становить 250 одиниць. У цьому сервісному центрі створений, серед іншого - територіальний сервісний центр №8046 - на правах відділу, який налічує 28 штатних посад, із них 25 - адміністраторів.

За таких обставин, враховуючи, шо в Регіональному сервісному центрі МВС в м.Києві фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності та штату працівників, тому роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю, а щодо державних службовців - спеціальним Законом України Про державну службу .

Відповідно до ч.3 ст.5 цього Закону, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтями 1, 4 Кодексу законів про працю України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 Кодексу Законів про працю України, підставою припинення трудового договору є зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Згідно з ч.3 ст.36 Кодексу Законів про працю України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 Кодексу Законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст.40 Кодексу Законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У ч.4 ст.40 Кодексу Законів про працю України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури №113-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності 25.09.2019 року) наголошено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 49-2 Кодексу Законів про працю України установлений порядок вивільнення працівників.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.49-2 Кодексу Законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України Про зайнятість населення , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з ч.6 ст.49-2 Кодексу Законів про працю України (у редакції Закону України Про внесення змін до Кодексу законів про працю України №378-IX від 12.12.2019 року, який набрав чинності 02.02.2020 року), вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України Про державну службу , здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

- у разі вивільнення працівників на підставі п.1 ч.1 ст.40 цього Кодексу не застосовуються положення ч.2 ст.40 цього Кодексу та положення ч.2 цієї статті;

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Водночас Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади №117-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності 25.09.2019 року, зі ст.87 Закону України Про державну службу виключено абз.абз.1 та 2 ч.3, які передбачали, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п.1 ч.1 цієї статті визначається законодавством про працю, а звільнення на підставі п.1 ч.1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Згодом Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи №440-IX від 14.01.2020 року, який набрав чинності 13.02.2020 року, у Законі України Про державну службу ч.3 ст.87 доповнено новим абз.1 такого змісту: 3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення .

Таким чином, на час звільнення позивача Законом України Про державну службу , зокрема його статтею 87, були врегульовані порядок та процедура вивільнення державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення. З огляду на положення абз.1 ч.3 ст.87 Закону України Про державну службу , при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Слід зауважити, що Верховний Суд у постанові від 24.07.2020 року у справі №816/654/17 сформулював правову позицію, відповідно до якої сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.

Також у вказаному судовому рішенні Верховний Суд наголосив, що вирішуючи спори про припинення державної служби з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу , суди повинні з`ясувати чи мала місце ліквідація державного органу або його реорганізація, якщо так, то чи мало це наслідком скорочення чисельності та/або штату державних службовців.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 15.07.2021 року у справі №140/6353/20, саме за наявності будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі суб`єкт призначення ініціює відповідну пропозицію державному службовцю.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 року у справі №440/1964/20.

Суд установив, що 05.03.2020 року позивача було персонально попереджено за 30 днів, як це передбачено абз.1 ч.3 ст.87 Закону України Про державну службу , про припинення державної служби на підставі п.1-1 ч.1 цієї ж статті. При цьому інша робота за відповідною професією чи спеціальністю йому не пропонувалася, оскільки з прийняттям Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади №117-IX від 19.09.2019 року зі ст.87 Закону України Про державну службу виключено обов`язок суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби чи іншу роботу у цьому державному органі, а після набрання чинності Законом України Про внесення змін до Кодексу Законів про працю України №378-IX від 12.12.2019 року норми ч.2 ст.40, ч.2 ст.49-2 Кодексу Законів про працю України щодо державних службовців, які звільняються з державної служби з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу чи його ліквідації, не застосовуються.

Відтак, реорганізація в системі сервісних центрів МВС, яка призвела до реорганізації державного органу, в якому проходив державну службу позивач, не зумовлювала обов`язок відповідача як роботодавця забезпечити працевлаштування позивача, на чому він наполягає у позовній заяві.

З тих самих міркувань, зважаючи на ч.4 ст.40 Кодексу Законів про працю України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури №113-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності 25.09.2019 року), суд вважає незастосовними до спірних правовідносин положення ст.49-2 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач.

Суд не приймає посилання позивача на висновки Верховного Суду України щодо гарантій працівників державного органу у разі їх вивільнення на підставі п.1 ч.1 ст.40 Кодексу Законів про працю України у зв`язку з ліквідацією або реорганізацією державної установи, оскільки вони сформульовані щодо застосування норм ч.2 ст.40, ч.ч.1-3 ст.49-2 Кодексу Законів про працю України, дія яких на спірні правовідносини не поширюється, з огляду на законодавчі зміни, внесені в т.ч. до спеціального Закону України Про державну службу , що має пріоритетне значення.

Висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм Закону України Про державну службу (ст.ст.22, 87) та ст.40 Кодексу Законів про працю України, на які посилається позивач у позовній заяві, не можуть бути враховані судом у даній справі, оскільки сформовані щодо попередньої редакції вказаних норм, без урахування внесення Законом України від 19.09.2019 року №117-IX змін.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка позивач, ОСОБА_1 , надав пояснення, аналогічні тим, що викладенні в обґрунтуваннях позовної заяви. Посилався на порушення відповідачем процедури його звільнення.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд вважає, що при звільненні позивача та припиненні державної служби була дотримана процедура вивільнення державних службовців. Відповідач, як роботодавець, не допустив порушень своїх обов`язків та прав позивача.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.235 Кодексу Законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів наголошено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням передбаченого законом порядку, тому підстави для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Разом з тим суд вважає, що формулювання причини звільнення у спірному наказі від 25.06.2020 року 339к Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві з посиланням на п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу (ліквідація державного органу) є неправильним, оскільки Регіональний сервісний центр МВС в м.Києві був реорганізований, тож правильною підставою звільнення та припинення державної служби є п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу (реорганізація державного органу).

Відтак, спірний наказ в частині формулювання підстави звільнення та припинення державної служби позивача є протиправним та підлягає скасуванню у цій частині.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що звільнення державного службовця за підставою, передбаченою п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу , дає йому можливість протягом шести місяців з дня звільнення (у спірному випадку - з дня набрання законної сили цим рішенням суду) бути призначеним за рішенням суб`єкта призначення на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, як це передбачено абз.4 ч.3 ст.87 Закону України Про державну службу .

За таких обставин, суд, керуючись п.10 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за доцільне застосувати у спірних правовідносинах спосіб захисту, передбачений ч.3 ст.235 Кодексу Законів про працю України, й змінити підставу звільнення та припинення державної служби ОСОБА_1 з відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу на відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу .

Таке застосування ч.3 ст.235 Кодексу Законів про працю України у спорах, пов`язаних зі звільненням та поновленням на публічній службі, відповідає правовій позиції, наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі №800/133/15 (П/9901/349/18).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для частково задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування наказу Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві №39к від 25.06.2020 року Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві в частині формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу, з посади адміністратора територіального сервісного центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві з припиненням державної служби за п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу та змінення підстави звільнення ОСОБА_1 з посади адміністратора територіального сервісного центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві та припинення державної служби з відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу на відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу . У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Щодо судового збору, то питання щодо його розподілу суд не вирішує, оскільки позивач, відповідно до п.1 ст.5 Закону України Про судовий збір , звільнений від його сплати судового збору і такий ним не сплачувався.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві №39к від 25.06.2020 року Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві в частині формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу, з посади адміністратора територіального сервісного центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві з припиненням державної служби за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу .

Змінити підставу звільнення ОСОБА_1 з посади адміністратора територіального сервісного центру №8046 Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві та припинення державної служби з відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу на відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення суду буде складено до 02.08.2021 року.

Суддя Ланкевич А.З.

Оригінал повного тексту судового рішення складено в одному примірнику 29.07.2021 року.