Рішення

від 14.02.2022 по справі 711/2846/21

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/2846/21

Номер провадження2/711/280/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Демчика Р.В.,

при секретарі Кофановій А.О.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Бабич І.Д. ,

представника третьої особи Острівної К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Лад Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, третя особа: Будищенська сільська рада про стягнення заробітної плати, грошових коштів невиплачених при звільненні, середнього заробітку, моральної шкоди, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до КП Лад Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, третя особа: Будищенська сільська рада про стягнення заробітної плати, грошових коштів невиплачених при звільненні, середнього заробітку, моральної шкоди.

Позов обґрунтовує тим, що розпорядженням сільського голови с. Будище від 21.01.2021 № 5-к його було призначено на посаду тимчасово виконуючого обов`язки директора КП Лад Будищенської сільської ради з 22.01.2021 на період проведення конкурсу на заміщення вакантної посади.

Розпорядженням сільського голови с. Будище від 09.02.2021 року трудовий договір з ним продовжено з 09.02.2021 на проведення конкурсу на заміщення вакантної посади.

У відповідності до ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі по . КЗпП України) трудовим договором є угода між працівником і вда: підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією ; а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувад праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством пре колективним договором і угодою сторін.

Згідно штатного розпису КП Лад станом на 01.01.2020 затверджено посаду директора з посадовим окладом 14169 грн ї (4723 грн. 00 коп.*3 = 14169 грн.).

Аналогічне положення містив також пункт 3.1. контракту з попереднім директором КП Лад , відповідно до якого посадовий оклад встановлюється в розмірі трикратної мінімальної заробітної плати та його розмір змінюється пропорційно до кожної зміни ставки мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України.

Описані умови також підтверджуються розміром виплаченої заробітної за період роботи з 22.01.2021 по 28.02.2021.

Рішенням Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 16.11.2020 №1-10/VIII змінено засновника КП Лад шляхом виключення зі складу засновників Свидівоцької сільської ради та включення до нього Будищенської сільської ради.

В періоди з 15.03.2021 по 19.03.2021 та з 22.03.2021 по 05.04.2021 він перебував на лікарняному у зв`язку з хворобою.

В перший день після одужання, він вийшов на роботу та надав в бухгалтерію листи тимчасової непрацездатності з 15.03.2021 по 19.03.2021 року серія АЛГ № 368319 та з 22.03.2020 по 05.04.2021 року серія АЛГ № 402175 з метою документального підтвердження поважності причини відсутності на робочому місці та здійснення нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Проте, головний бухгалтер КП Лад ОСОБА_4 повідомила, що згідно з розпорядженням сільського голови с Будище їй заборонено здійснення грошових операцій та операцій з майном. Також ОСОБА_4 повідомила, що вказаним розпорядженням його відсторонено від виконання обов`язків, а також про існування рішення Будищенської сільської ради про реорганізацію КП Лад .

У відповідності до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Оскільки з текстом розпорядження сільського голови с. Будище його не було ознайомлено, він продовжив фактичне виконання обов`язків керівника КП Лад , що підтверджується журналом виходу на роботу та в разі необхідності може бути підтверджене свідченнями працівників КП Лад .

В подальшому, за допомогою даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було встановлено, що КП Лад перебуває в стані ліквідації, а головою комісії з припинення призначено Бабич Інну Дмитрівну .

12.02.2021 він звернувся з відповідним запитом до голови Будищенської сільської ради, в якому вимагав ознайомити його з рішеннями щодо відсторонення від виконання обов`язків та повідомляв, що існування вказаних рішень призводять до порушення приписів КЗпП України, Закону України Про оплату праці та інших нормативно-правових актів.

У відповідності до абзацу третього ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Заявами від 15.04.2021, направленими голові Будищенської сільської та голові ліквідаційної комісії КП Лад , він попросив звільнити і займаної посади у відповідності до абзацу третього ст. 38 КЗпП України з 19.04.2021.

Станом на дату подання позову засновник та відповідач на подані заяви не відреагували.

В день звільнення, встановлений в заяві про звільнення, а саме 19.04.2021 відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

Крім того, як передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Листки тимчасової непрацездатності за період з 15.03.2021 по 19.03.2021 та з 22.03.2021 по 05.04.2021 також залишились неоплаченими.

Оскільки подією з якою пов`язана виплата належних сум є подання заяви про його звільнення ОСОБА_1 з 19.04.2021, середньоденна заробітна плата обраховується шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

В лютому 2021 року він відпрацював всі робочі дні в кількості 20. В березні 2021 року фактично відпрацьовано 9 робочих днів. Заробітна плата за лютий 2021 року нарахована в розмірі 18000 грн. та виплачена з урахуванням утриманих сум податків.

Заробітна плата за березень 2021 року нарахована за фактично відпрацьованих 9 робочих днів в сумі 7363,64 грн.

Отже, розмір середньоденної заробітної плати складає 874,61 грн.

Заробітна плата за квітень 2021 року нарахована за фактично відпрацьованих 10 робочих днів в сумі 8181 грн. 82 коп.

Таким чином, за відповідачем залишається невиплаченою заробітна плата з 01.03.2021 по 19.04.2021 (виключаючи дні тимчасової непрацездатності) в сумі 15545,46 грн.

Враховуючи вимоги Порядку оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 440, за відповідачем залишаються невиплаченими кошти в сумі 1971,09 грн.

Оскільки відповідачем з вини засновника допущено порушення умов труд договору в частині виплати заробітної плати та враховуючи заяву про його звільнення, з відповідача також підлягає стягненню вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 54 000 грн.

Внаслідок порушення роботодавцем його законного права на своєчасне отримання заробітної плати (ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України Про оплату праці ) та строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП України) йому було завдано моральної шкоди, оскільки він був змушений звертатись за матеріальною допомогою до друзів, що призвело до необхідності докладання додаткових зусиль організації власного життя, що було достатньо складно зважаючи на економічній країни.

Моральну шкоду він оцінює в сумі 15000 грн.

На підставі наведеного просить суд стягнути з КП Лад на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 15545,46 коп., заборгованість з оплати листів тимчасової непрацездатності в сумі 1971,09 грн., середній заробіток за період розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення, вихідну допомогу в сумі 54000 грн., моральну шкоду в сумі 15000 грн., витрати пов`язані з правовою допомогою в сумі 454 грн., судовий збір, сплачений при подачі до суду заяви про забезпечення позову в сумі 4454 грн.; зобов`язати КП Лад внести до трудової книжки ОСОБА_1 інформацію про прийняття на роботу та звільнення з посади тимчасово виконуючого обов`язки директора КПа Лад за власним бажанням в зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю та умов трудового договору згідно ст. 38 КЗпП України з 19.04.2021 ; зобов`язати КП Лад сплатити із вказаних сум всі обов`язкові податки та збори та подати передбачену законодавством звітність до контролюючих державних органів.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.05.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.05.2021 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

14.06.2021 на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшов відзив КП Лад , в якому представник позивача просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позовна заява є необгрунтованою та невмотивованою. У відзиві зазначено, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі 15.02.2021 з 10 год. 00 хв. - 17 год. 00 хв.; 17.02.2021 з 09 год. 40 хв. - 17 год. 00 хв.; 10.03.2021 з 10 год. 45 хв. - 17 год. 00 хв., що підтверджується актами про відсутність працівника на роботі. Відсутність працівника без поважних причин на роботі більше трьох годин протягом усього робочого дня, згідно ст. 40 КЗпП України вважається прогулом. Враховуючи вказане вище, 12.03.2021 сільським головою враховуючи допущені недоліки в роботі винесено розпорядження про відсторонення від виконання обов`язків директора КП Лад Будищенської сільської ради..

Також вважає необґрунтованим твердження позивача про те, що їм необхідно виплатити грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Крім того, вважає недоведеним розмір моральної шкоди та витрат на правову допомогу.

14.06.2021 на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшли пояснення третьої особи - Будищенської сільської ради, в яких сільський голова просив відмовити в задоволенні позову з аналогічних підстав.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.(ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною п`ятою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі Hirvisaari v. Finland ( Хірвісаарі проти Фінляндії )).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Suominen v. Finland ( Суомінен проти Фінляндії ) від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland ( Гірвісаарі проти Фінляндії ) від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що розпорядженням сільського голови с. Будище №5-к від 21.01.2021 ОСОБА_1 призначено тимчасово виконуючого обов`язків директора КП Лад Будищенської сільської ради з 22.01.2021 року на період проведення конкурсу на заміщення вакантної посади ( а.с.7).

Розпорядженням сільського голови с. Будище №10-к від 09.02.2021 продовжено з ОСОБА_1 трудовий договір на тимчасово виконуючого обов`язків директора КП Лад Будищенської сільської ради з 09.02.2021 року на період проведення конкурсу на заміщення вакантної посади (а.с.8).

Розпорядженням сільського голови с. Будище №10-к від 12.03.2021 Про відсторонення від виконання обов`язків директора КП Лад , у зв`язку із вчиненням службового підлогу з ознаками злочину проти громади, зловживання владою та службовим становищем, тимчасово відсторонено від виконання обов`язків директора КП Лад ОСОБА_1 на строк проведення службового розслідування та оперативно-пошукових та інших дій. Заборонено т.в.о. директора КП Лад ОСОБА_1 розпорядчі та інші дії, передбачені розділом 4 статуту КП Лад . Головному бухгалтеру КП Лад ОСОБА_4 заборонено здійснення грошових операцій та операцій з майном, а саме: купівля-продаж, здача в оренду, використання, як заставу тощо (а.с.112).

Розпорядженням сільського голови с. Будище №56-к від 21.04.2021 Про звільнення ОСОБА_1 , звільнено ОСОБА_1 з посади тимчасово виконуючого обов`язки директора КП Лад Будищенської сільської ради 21.04.2021 за власним бажанням (а.с.169).

З вказаним розпорядженням ОСОБА_1 не ознайомлений, що підтверджується відсутністю його підпису на вказаному розпорядженні.

Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносих з КП Лад з 22.01.2021 по 21.04.2021. При цьому розпорядженням сільського голови с. Будище №10-к від 12.03.2021 Про відсторонення від виконання обов`язків директора КП Лад , у зв`язку із вчиненням службового підлогу з ознаками злочину проти громади, зловживання владою та службовим становищем, тимчасово відсторонено від виконання обов`язків директора КП Лад ОСОБА_1 на строк проведення службового розслідування та оперативно-пошукових та інших дій

Статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.

За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Тому оскільки законом визначено виключні підстави відсторонення, які не підлягають вільному тлумаченню, таке відсторонення можливе лише в межах закону, який регулює відповідні правовідносини. Між тим, відповідачем вказано в наказі причину відсторонення - у зв`язку із вчиненням службового підлогу з ознаками злочину проти громади, зловживання владою та службовим становищем, що не передбачено а ні ст.46 КЗпП України, а ні нормами спеціального законодавства.

Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. ст. 115, 116 Кодексу Законів про працю України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа Суханов та Ільченко проти України заяви № 68385/10 та 71378/10, справа Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини , заява N9 42527/98 тощо) майно може являти собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання / правомірне очікування (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилається на відсутність заборгованості із заробітної плати перед позивачем, що підтверджується довідкою від 26.07.2021.

Як вбачається довідки голови комісії з припинення юридичної особи КП Лад Будищенської сільської ради від 26.07.2021, вона видана про те, що станом на 26.07.2021 керівництво КП Лад Будищенської сільської ради не має заборгованості перед працівниками (а.192).

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Разом з тим, суд не приймає вказану довідку як доказ відсутності заборгованості по заробітній платі перед позивачем, оскільки вона не містить інформації, яка б підтверджувала те, що заборгованість із заробітної плати була виплачена позивачу у день його звільнення.

Також, заперечуючи проти позову, представник відповідача посилається на те, що позивач був відсутній на роботі 15.02.2021 з 10 год. 00 хв. - 17 год. 00 хв.; 17.02.2021 з 09 год. 40 хв. - 17 год. 00 хв.; 10.03.2021 з 10 год. 45 хв. - 17 год. 00 хв., що підтверджується актами про відсутність працівника на роботі.

Як вбачається з акта №2 від 17.02.2021, який складений ОСОБА_5 , ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 17.02.2021 об 09.40 год. На робочому місці до 17.00. год. не з`являвся. З вказаним актом позивач не ознайомлений (а.205).

Як вбачається з акта №3 від 10.03.2021, який складений ОСОБА_5 , ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 10.03.2021 об 10.45 год. На робочому місці до 17.00. год. не з`являвся. З вказаним актом позивач не ознайомлений (а.205).

Слід зазначити, що відповідно до роз`яснень, наданих у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 06 листопада 1992 р. З наступними змінами і доповненнями Про практику розгляду судами трудових спорів судам слід мати на увазі, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Аналізуючи діюче законодавство, а саме: норми п. 4 ст. 40 та ст. 147 КЗпП України, можна дійти висновку, що звільнення чи винесення догани на підставі прогулу допускається тільки в тому випадку, якщо працівник здійснив прогул або був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважної причини. Оцінка причин як поважних здійснюється судом при розгляді спору про звільнення чи винесенні догани.

Прогулом можна вважати також самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки; залишення роботи без поважних причин до спливу строку строкового договору; залишення роботи без поважних причин до закінчення строку, який працівник зобов`язаний відпрацювати за призначенням після закінчення навчального закладу; неявка без поважних причин на роботу, якщо працівник був переведений на неї відповідно до закону; залишення працівником без поважних причин роботи до спливу двотижневого терміну попередження про розірвання трудового договору за власним бажанням.

Разом з тим, в судовій практиці склалась правова позиція, відповідно до якої не може вважатися прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці. Тобто, якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, він не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за прогул.

Оскільки з вказаних актів не вбачається на якому саме робочому місці був відсутній ОСОБА_1 , суд відхиляє вказані докази, як неналежні.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що представником відповідача взагалі не надано доказів, які б свідчили про відсутність ОСОБА_1 на підприємстві 15.02.2021.

При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги розрахунок заробітної плати, наданий позивачем.

Так, в лютому 2021 року позивач відпрацював всі робочі дні в кількості 20. В березні 2021 року фактично відпрацьовано 9 робочих днів. Заробітна плата за лютий 2021 року нарахована в розмірі 18000 грн. та виплачена з урахуванням утриманих сум податків.

Заробітна плата за березень 2021 року нарахована за фактично відпрацьованих 9 робочих днів в сумі 7363,64 грн.

Заробітна плата за квітень 2021 року нарахована за фактично відпрацьованих 10 робочих днів в сумі 8181 грн. 82 коп.

Таким чином, заборгованість із заробітної плати становить 15545,46 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з відрахуванням обов`язкових зборів та платежів.

Вказаний розрахунок відповідачем не спростований, а доказів того, що вказана заборгованість була виплачена позивачу у день звільнення, відповідачем не надано.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь заборгованості з оплати листів тимчасової непрацездатності, то вона підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що в період з 15.03.2021 по 19.03.2021 та з 22.03.2021 по 05.04.2021 позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності, які додані до позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Закон) Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Згідно зі ст. 19 Закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з страхових випадків, передбачених законом.

Частиною 2 стаття 22 Закону встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР Про оплату праці визначено структуру заробітної плати, до якої відноситься основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів,компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року №. 8-рп/2013 виходить з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 Кодексу і статті 1 Закону, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому, право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Допомога з тимчасової непрацездатності як раз і є однією з державних гарантій, яка включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

За законом саме на роботодавця покладено оплата цієї допомоги у перші пять днів тимчасової непрацездатності.

Враховуючи вимоги Порядку оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 440, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1971 грн., з відрахуванням обов`язкових зборів та платежів.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки з розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цьогоКодексу, при вiдсутностi спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вирішуючи позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, слід зазначити, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці ,установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст.117 КЗпПстягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУвід 08.02.1995за №100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки подією з якою пов`язана виплата належних сум є подання заяви про його звільнення ОСОБА_1 з 19.04.2021, середньоденна заробітна плата обраховується шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

В лютому 2021 року він відпрацював всі робочі дні в кількості 20. В березні 2021 року фактично відпрацьовано 9 робочих днів. Заробітна плата за лютий 2021 року нарахована в розмірі 18000 грн. та виплачена з урахуванням утриманих сум податків.

Заробітна плата за березень 2021 року нарахована за фактично відпрацьованих 9 робочих днів в сумі 7363,64 грн.

Отже, розмір середньоденної заробітної плати складає 874,61 грн.

На підставі ст.116 КЗпП України, відповідачу належало провести повний розрахунок з позивачем в день звільнення - 7 квітня 2017 року, що зроблено не було.

Таким чином розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.04.2021 року по 03.02.2022 ( день ухвалення судового рішення по справі ) становить 171423,56 грн. (874,61 грн./ середньоденна заробітна плата /х 196 / кількість робочих днів за період з 22.04.2021 року по 03.02.2022 /).

Вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з відрахуванням обов`язкових зборів та платежів.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд приходить до наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо членів її сім`ї.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини.

Пункти 3 та 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачають, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

За змістом п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

У зв`язку із неправомірними діями відповідача, позивачу дійсно спричинено душевні страждання, що підтверджується матеріалами справи. Тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в даній частині підлягають частковому задоволенню, та оцінює моральну шкоду завдану позивачу неправомірними діями відповідача в розмірі 3000 грн.

Суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь вихідної допомоги в сумі 54000 грн. з огляду на наступне.

Обгрунтовуючи вказану вимогу, позивач посилається на вину відповідача щодо порушення умов трудового договору в частині виплати заробітної плати.

Так, статтею 44 КЗпП передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Разом з тим, позивач був звільнений не з підстав, визначених ст. 44 КЗпП України, а за власним бажанням. Розпорядження сільського голови с. Будище від 21.04.2021 № 56-к про звільнення є чинним та не скасованим. Доказів проте, що позивач звертався до суду із вимогою про зміну формулювання причин звільнення ним суду не надано.

Так з цих підстав не підлягає до задоволення вимога позивача про зобов`язання КП Лад внести до трудової книжки ОСОБА_1 інформацію про прийняття на роботу та звільнення з посади тимчасово виконуючого обов`язки директора КПа Лад за власним бажанням в зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю та умов трудового договору згідно ст. 38 КЗпП України з 19.04.2021.

Також не підлягає до задоволення вимога позивача про зобов`язання КП Лад сплатити із вказаних сум всі обов`язкові податки та збори та подати передбачену законодавством звітність до контролюючих державних органів, оскільки судом прийнято рішення про стягнення з КП Лад Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в сумі 15545, 46 грн., 1971 грн. заборгованості із сплати листків непрацездатності, 171423,56 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку, з відрахуванням обов`язкових зборів та платежів.

Крім того, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про стягнення на його користь 454 грн. судового збору за подачу до суду заяви про забезпечення позову, оскільки ухвалою суду від 11.05.2021 в задоволенні цієї заяви було відмовлено.

Що стосується витрат, пов`язаних із правовою допомогою, суд вважає за необхідне, зазначити наступне.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно із статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В силу положень ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі Лавентс проти Латвії відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, не є співмірним.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Так, на підтвердження понесених витрат представником позивача надано договір №30/04/2021 від 30.04.2021, укладений між Адвокатське бюро Грушевий Ю.В. та ОСОБА_1., ордер серії ЧК №168748.

Пунктом 4.2. договору зазначено, що клієнт сплачує грошові кошти у вигляді авансування витрат в розмірі 9900 грн. в момент підписання договору.

Суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи вказані обставини, та заперечення відповідача проти стягнення вказаних витрат, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 4000 грн. витрат, пов`язаних з правовою допомогою.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

На підставі наведеного, ст.ст.115,116,117 КЗпП України керуючись ст.ст. 76-81, 263-265,268,273 ЦПК України,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Комунального підприємства Лад Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області (код ЄРДПОУ 36330150, місце знаходження: Черкаська область, Черкаський район, село Свидівок, вул.. Шевченка, 177), третя особа: Будищенська сільська рада (ЄРДПОУ 26323723, місце знаходження: Черкаська область, Черкаський район, село Будище, вул. 30-річчя Перемоги, 42) про стягнення заробітної плати, грошових коштів невиплачених при звільненні, середнього заробітку, моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Лад Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 15545, 46 грн. (п`ятнадцять тисяч п`ятсот сорок п`ять гривень сорок шість коп.), 1971 грн. (одну тисячу дев`ятсот сімдесят одну гривню) заборгованості із сплати листків непрацездатності, 171423,56 грн. (сто сімдесят одну тисячу чотириста двадцять три гривні п`ятдесят шість коп.) середнього заробітку за період затримки розрахунку, з відрахуванням обов`язкових зборів та платежів.

Стягнути з Комунального підприємства Лад Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області на користь ОСОБА_1 3000 грн. (три тисячі гривень ) моральної шкоди, 4000 грн. (чотири тисячі гривень) витрат, пов`язаних з правовою допомогою.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Повне судове рішення складено 14.02.2022 (з урахуванням перебуванні судді на навчанні).

Головуючий: Р. В. Демчик