Рішення

від 24.11.2021 по справі 640/3384/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 листопада 2021 року №640/3384/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Мамедової Ю.Т., суддів Клименчук Н.М., Костенка Д.А., при секретарі судового засідання Ігнатову І.Ю., за участі представника позивача Новак Л.А., представника відповідача Меньшикової О.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Навітранс" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови в частині,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Навітранс" (далі - позивач, ТОВ "Навітранс") до Кабінету Міністрів України (також далі - відповідач) про визнання протиправною та нечинною постанови відповідача від 06.12.2017 р. №954 "Про затвердження Положення про використання повітряного простору України" в частині затвердження п.п. 56, 57, 60, 61 Положення про використання повітряного простору України (далі - оскаржувана постанова) .

Ухвалою суду від 16.02.2021 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/3384/21 (далі - справа) , розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 26.10.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті колегією суддів.

Заявлене позивачем клопотання про об`єднання в одне провадження справи №640/3384/21 зі справою №640/3555/21 судом визнане необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки таке об`єднання ускладнить судовий розгляд справи, що не сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувана постанова, будучи підзаконним нормативно-правовим актом, суперечить вимогам інших законів. При цьому, ТОВ "Навітранс" належить до осіб, що яких застосовано оскаржувану постанову, та до суб`єктів правовідносин, в яких буде застосовано дану постанову.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувана постанова прийнята ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому законні права та інтереси позивача не порушено.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про використання повітряного простору України" від 06.12.2017 р. №954 затверджено Положення про використання повітряного простору України (далі - Положення №954) , згідно з п. 1 якого, це Положення визначає організацію використання повітряного простору України в інтересах національної безпеки та економіки, з метою задоволення потреб користувачів повітряного простору, забезпечення безпеки використання повітряного простору.

Положення №954 містить, зокрема, розділ "Порядок погодження місця розташування і висоти об`єктів на приаеродромних територіях та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів та роботу засобів зв`язку, навігації та спостереження (радіотехнічного забезпечення)" (п.п. 56 - 64 Положення №954).

Так, згідно з п.п. 56, 57, 60, 61 Положення №954:

"56. Місце розташування і висота об`єктів на приаеродромній території та об`єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації, погоджуються з керівником експлуатанта аеродрому, Державіаслужбою або Міноборони (відповідно до компетенції).

Державіаслужба та Міноборони здійснюють погодження будівництва (реконструкції) об`єктів, зазначених в абзаці першому цього пункту, з метою забезпечення вільного від перешкод повітряного простору для безпечного маневрування повітряних суден.

57. Погодженню з Державіаслужбою та Міноборони підлягають місце розташування і висота таких об`єктів будівництва та реконструкції:

аеродромів, вертодромів, постійних злітно-посадкових майданчиків;

об`єктів, що перетинають поверхні обмеження перешкод аеродромів, вертодромів, постійних злітно-посадкових майданчиків;

об`єктів заввишки 45 і більше метрів відносно контрольної точки аеродрому в радіусі до 50 кілометрів;

повітряних ліній електрозв`язку та електропостачання, вибухонебезпечних, радіотехнічних, світлотехнічних та інших об`єктів (залізничних колій, автомобільних шляхів, об`єктів з викидом відкритого полум`я, газів та диму, діяльність яких може призвести до погіршення видимості в районах аеродромів, тощо), які можуть створити загрозу безпеці повітряного руху або перешкоджати роботі аеродрому чи засобів зв`язку, навігації та спостереження (радіотехнічного забезпечення), незалежно від їх розміщення;

об`єктів незалежно від їх розміщення заввишки 100 і більше метрів над земною поверхнею.";

"60. Підприємства, установи та організації, заінтересовані в розміщенні об`єктів на приаеродромній території, повинні погоджувати таке розміщення з експлуатантом аеродрому, відповідними державними органами, органами місцевого самоврядування та дотримуватися умов погодження будівництва.

61. У разі, коли протягом трьох років підприємство, установа або організація, які зверталися за погодженням, не розпочали забудову або реконструкцію об`єкта, таке погодження вважається недійсним.".

Вважаючи оскаржувану постанову протиправною в частині затвердження п.п. 56, 57, 60, 61 Положення про використання повітряного простору України, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені в ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) .

Відповідно до ч.ч. 1 - 3, 9 КАС України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266 1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Згідно відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ "Навітранс" здійснює, зокрема, такий вид діяльності, як будівництво житлових і нежитлових будівель.

Враховуючи вищезазначене, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи судових рішень у справах №826/4889/18, №826/4919/18, з яких вбачається, що ТОВ "Навітранс" є особою, щодо якої застосовано оскаржувану постанову, суд приходить до висновку, що позивачу належить право на оскарження такої постанови.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 р. №794-VII (далі - Закон №794-VII) , Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону №794-VII, діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Згідно з ч. 1 ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 49 Закону №794-VII, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 50 Закону №794-VII, проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Відповідно ч. 1 ст. 51 Закону №794-VII, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Згідно з ч.ч. 1 - 3 ст. 4 Повітряного кодексу України, Україна як держава, що приєдналася до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, несе відповідальність за виконання міжнародних зобов`язань, що випливають із цієї Конвенції, та за гарантії і створення умов безпеки для суспільства, захисту інтересів під час провадження діяльності в галузі цивільної авіації та використання повітряного простору України.

Державне регулювання діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України полягає у формуванні державної політики та стратегії розвитку, визначенні завдань, функцій, умов діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України, застосуванні заходів безпеки авіації, прийнятті загальнообов`язкових авіаційних правил України, у здійсненні державного контролю за їх виконанням та встановленні відповідальності за їх порушення.

Президент України та Кабінет Міністрів України забезпечують реалізацію державної політики розвитку авіації України відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до ст. 23 Повітряного кодексу України, організація використання повітряного простору України - комплекс заходів, який вживається для забезпечення безпечного, економічного та регулярного повітряного руху, а також будь-якої іншої діяльності, пов`язаної з використанням повітряного простору України. Положення про використання повітряного простору України затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 23 Повітряного кодексу України).

Організація використання повітряного простору України передбачає:

1) визначення структури та класифікації повітряного простору України;

2) планування та координацію діяльності з використання повітряного простору України відповідно до державних пріоритетів;

3) забезпечення дозвільного порядку використання повітряного простору України та/або забезпечення інформацією щодо використання повітряного простору України;

4) організацію повітряного руху, що включає:

а) обслуговування повітряного руху;

б) управління використанням повітряного простору України;

в) організацію потоків повітряного руху;

5) забезпечення контролю за дотриманням порядку та правил використання повітряного простору України у певних районах;

6) обслуговування аеронавігаційною інформацією;

7) аварійне сповіщення;

8) метеорологічне обслуговування;

9) забезпечення зв`язку, навігації, спостереження (ч. 2 ст. 23 Повітряного кодексу України).

Порушенням порядку використання повітряного простору України вважаються дії або бездіяльність юридичних чи фізичних осіб, що призвели до порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок використання повітряного простору України (ч. 3 ст. 23 Повітряного кодексу України).

Перелік порушень порядку використання повітряного простору України визначається Положенням про використання повітряного простору України (ч. 4 ст. 23 Повітряного кодексу України).

З постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2017 р. №954 вбачається, що Положення №954 затверджено відповідно до ч. 1 ст. 23 Повітряного кодексу України.

Крім того, відповідно до Пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про використання повітряного простору України", проект постанови визначає організацію і порядок використання повітряного простору в інтересах економіки та національної безпеки держави з метою задоволення потреб користувачів повітряного простору, забезпечення безпеки та ефективності використання повітряного простору України, а також повітряного простору над відкритим морем, де відповідальність за обслуговування повітряного руху міжнародними договорами України покладена на Україну.

Метою прийняття постанови є приведення нормативно-правових актів з питань організації використання повітряного простору України, а також міжнародного повітряного простору, у якому відповідальність за обслуговування повітряного руху міжнародними договорами України покладена на Україну, у відповідність із вимогами Повітряного кодексу України, а також реалізація державної політики у частині приведення законодавства з питань аеронавігаційного обслуговування у відповідність з вимогами Міжнародної організації цивільної авіації та Європейської організації з безпеки аеронавігації.

У пояснювальній записці також зазначено, що реалізація постанови дасть змогу створити умови для розвитку державної системи використання повітряного простору України, підвищити заінтересованість експлуатантів у використанні повітряного простору України, що сприятиме збільшенню кількості авіаперевезень, які здійснюватимуть як національні, так і міжнародні експлуатанти, а отже й відрахувань до Держбюджету України, а також привести законодавство з питань використання повітряного простору України у відповідність з вимогами Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) та Європейської організації з безпеки аеронавігації (Євроконтролю).

Згідно з п. 1 параграфу 29 глави 1 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. №950 (далі - Регламент) , акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.

Проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту (п. 1 параграфу 32 глави 2 розділу 4 Регламенту).

Згідно з п.п. 2, 5 параграфу 33 глави 2, пункту 1 параграфу 44 глави 4 розділу 4 Регламенту, розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Проект акту Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України).

З пояснювальної записки вбачається, що проект постанови погоджено з Міністерством оборони України, Міністерством закордонних справ України, Службою безпеки України, Державною регуляторною службою України, Державною службою України з надзвичайних ситуацій, Національною гвардією України без зауважень, Міністерством фінансів України - із зауваженнями, які враховано, Міністерством юстиції України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством внутрішніх справ України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України - із зауваженнями, які враховано частково.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що Кабінетом Міністрів України дотримано вимоги законодавства щодо процедури прийняття оскаржуваної постанови.

Суд звертає увагу, що не применшуючи значення необхідності дотримання вимог нормопроектувальної техніки, їх порушення повинно бути підставою для скасування нормативно-правового акту Уряду лише за умови, якщо останній за своєю суттю є незаконним та підлягав би скасуванню навіть за відсутності вказаної підстави.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29.10.2018 р. у справі №826/14749/16.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова прийнята в межах повноважень Кабінету Міністрів України та з дотриманням вимог щодо процедури її прийняття.

Щодо тверджень позивача про те, що оскаржувана постанова, будучи підзаконним нормативно-правовим актом, суперечить вимогам інших законів, суд зазначає наступне.

Відповідно до преамбули Повітряного кодексу України, цей кодекс встановлює правові основи діяльності в галузі авіації.

Державне регулювання діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України спрямоване на гарантування безпеки авіації, забезпечення інтересів держави, національної безпеки та потреб суспільства і економіки у повітряних перевезеннях та авіаційних роботах.

Відповідно до п.п. 20, 34, 84, 96, 97 ч. 1 ст. 1 Повітряного кодексу України, безпека авіації - стан галузі цивільної авіації, за якого ризик завдання збитків людям чи майну знижується до прийнятного рівня у результаті безперервного процесу визначення рівня небезпеки і керування ним та утримується на такому рівні, або знижується далі, у сферах безпеки польотів, авіаційної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, економічної безпеки та інформаційної безпеки;

експлуатант аеродрому - юридична особа, що здійснює експлуатацію аеродрому;

приаеродромна територія - обмежена регламентованими розмірами місцевість навколо зареєстрованого згідно із встановленим порядком аеродрому (вертодрому) або постійного злітно-посадкового майданчика, до якої встановлені спеціальні вимоги щодо розташування різних об`єктів, а їх висота контролюється з урахуванням умов безпеки маневрування, зльоту та заходу на посадку повітряних суден;

смуга повітряних підходів - ділянка приаеродромної території встановлених розмірів, прилегла до кінця злітно-посадкової смуги, над якою повітряні судна здійснюють початковий етап набирання висоти під час зльоту та кінцевий етап зниження під час заходу на посадку. Смуга повітряних підходів є проекцією на поверхню землі обмежувальних поверхонь зльоту та заходу на посадку;

суб`єкт авіаційної діяльності - фізичні та юридичні особи незалежно від форми власності, відомчої підпорядкованості, які провадять діяльність у галузі цивільної авіації;

Відповідно до ст. 3 Повітряного кодексу України, дія цього Кодексу поширюється на фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості, які провадять діяльність у галузі авіації та використання повітряного простору України, а саме:

1) в Україні - на юридичних та фізичних осіб в частині, що їх стосується, крім суб`єктів державної авіації, на яких поширюється дія статей 4, 7 - 9, 23 - 33, 38, 45, 46, частини першої статті 57, частини другої статті 63, 65, статей 69, 110 - 116 і частини другої статті 119;

2) за межами України - на авіаційний персонал під час виконання ним службових обов`язків та цивільні повітряні судна України, їх експлуатацію і технічне обслуговування.

У разі, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж передбачені Повітряним кодексом України та іншими актами законодавства України, застосовуються правила міжнародного договору України.

Згідно з ч.ч. 5 -7 ст. 4 Повітряного кодексу України, державне регулювання у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України здійснюють у межах повноважень:

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту;

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики в галузі цивільної авіації (далі - уповноважений орган з питань цивільної авіації);

національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, визначає пріоритетні напрями та здійснює заходи щодо формування державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України і забезпечує нормативно-правове регулювання відповідно до статті 11 цього Кодексу.

Уповноваженим органом виконавчої влади в галузі державної авіації є Міністерство оборони України.

На уповноважений орган з питань цивільної авіації та Міністерство оборони України в межах їх повноважень покладаються питання регулювання використання повітряного простору України.

Відповідно до ст. 5 Повітряного кодексу України, уповноважений орган з питань цивільної авіації реалізує державну політику і стратегію розвитку авіації України, здійснює державне регулювання діяльності в галузі цивільної авіації за такими напрямами: 1) здійснення комплексних заходів щодо забезпечення безпеки польотів, авіаційної, екологічної, економічної та інформаційної безпеки; 2) створення умов для розвитку авіаційної діяльності, повітряних перевезень та їх обслуговування, виконання авіаційних робіт та польотів авіації загального призначення; 3) організація використання повітряного простору України; 4) представництво України в міжнародних організаціях цивільної авіації та у міжнародних відносинах з питань цивільної авіації.

Напрями, визначені у пунктах 1 - 3 частини першої цієї статті, реалізуються уповноваженим органом з питань цивільної авіації шляхом: 1) розроблення, прийняття та впровадження авіаційних правил України; 2) сертифікації суб`єктів та об`єктів авіаційної діяльності; 3) ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів повітряним транспортом та надання прав на експлуатацію повітряних ліній і призначень авіаперевізникам; 4) здійснення постійного нагляду та інспектування дотримання встановлених законодавством, у тому числі авіаційними правилами України, вимог; 5) розслідування актів незаконного втручання.

Уповноважений орган з питань цивільної авіації є уповноваженим та незалежним органом щодо забезпечення використання повітряного простору України суб`єктами авіаційної діяльності, нагляду за забезпеченням аеронавігаційного обслуговування.

З метою вжиття заходів до забезпечення безпеки авіації уповноважений орган з питань цивільної авіації взаємодіє з правоохоронними органами, органами виконавчої влади.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Повітряного кодексу України, з метою забезпечення безпеки цивільної авіації уповноважений орган з питань цивільної авіації здійснює комплекс заходів, спрямованих на запобігання виникненню авіаційних подій, шляхом: 1) встановлення критеріїв безпеки авіації; 2) встановлення необхідного рівня безпеки авіації; 3) здійснення аналізу та визначення існуючого рівня безпеки авіації; 4) проведення планових та позапланових перевірок, інспектування суб`єктів та об`єктів авіаційної діяльності; 5) встановлення строків і здійснення контролю за проведенням коригуючих дій суб`єктами авіаційної діяльності; 6) заборони, скасування, тимчасового припинення або зміни виконання будь-яких видів польотів і авіаційної діяльності у разі виявлення загрози безпеці авіації або їх невідповідності встановленим стандартам і авіаційним правилам України; 7) анулювання, тимчасового припинення дії сертифікатів, свідоцтв, ліцензій, дозволів, обмеження прав, наданих цими документами, скасування погодження кандидатур згідно з частиною десятою цієї статті; 8) накладення штрафів та вжиття інших заходів щодо забезпечення безпеки авіації.

Крім того, статтею 69 Повітряного кодексу України регулюються питання, що стосуються приаеродромної території, будівництва на приаеродромній території

Так, відповідно до ст. 69 Повітряного кодексу України, будівлі і природні об`єкти, розташовані на приаеродромній території, не повинні становити загрози для польотів повітряних суден (ч. 1 ст. 69 Повітряного кодексу України).

На приаеродромній території запроваджується особливий порядок здійснення діяльності, яка може вплинути на безпеку авіації та створити перешкоди для роботи наземних засобів зв`язку, навігації та спостереження. До такої діяльності належать:

1) будівництво, вибухові роботи;

2) діяльність, що сприяє скупченню птахів;

3) установлення радіовипромінювальних пристроїв;

4) роботи, пов`язані з використанням лазерних пристроїв, що можуть випромінювати у повітряний простір;

5) роботи, пов`язані із запуском ракет, метеорологічних радіозондів та куль-пілотів;

6) діяльність, пов`язана з польотами літальних апаратів, з викидами диму та газів, що можуть погіршувати видимість у районі аеродрому;

7) будівництво високовольтних повітряних ліній, висадка та вирощування дерев або зелених насаджень (ч. 2 ст. 69 Повітряного кодексу України).

Визначення умов забудови (здійснення будівництва) та використання землі на приаеродромній території здійснюється під час планування територій шляхом розроблення та затвердження містобудівної документації відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" з урахуванням обмежень використання приаеродромної території (поверхонь обмеження перешкод, зон обмежень забудови щодо умов авіаційного шуму, захисних зон аеронавігаційного обладнання, а також обмежень, пов`язаних із заходженням на посадку та вильотом на аеродромі, використанням зон для виконання навчально-тренувальних та інших видів польотів).

Обмеження використання приаеродромної території розробляються експлуатантами аеродрому для кожного аеродрому окремо. Обмеження використання приаеродромної території затверджуються за погодженням з органами місцевого самоврядування:

уповноваженим органом з питань цивільної авіації - щодо приаеродромної території аеродрому цивільної авіації;

уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі державної авіації - щодо приаеродромної території аеродрому державної авіації;

уповноваженим органом з питань цивільної авіації та уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі державної авіації - щодо приаеродромної території аеродрому спільного використання.

Органи, які затвердили обмеження використання приаеродромної території, протягом 10 календарних днів з дня їх затвердження надають такі обмеження органам, уповноваженим затверджувати містобудівну документацію, для врахування при розробленні містобудівної документації.

Вимоги до складу, змісту, форми та порядок розроблення, погодження та затвердження обмежень використання приаеродромної території встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Визначення умов використання споруд та здійснення діяльності, визначеної частиною другою цієї статті (крім будівництва), на приаеродромній території здійснюється органами місцевого самоврядування згідно із законом за погодженням з експлуатантом аеродрому та уповноваженим органом з питань цивільної авіації (ч. 3 ст. 69 Повітряного кодексу України).

Інформація про розміри приаеродромної території доводиться експлуатантом аеродрому або постійного злітно-посадкового майданчика чи уповноваженою ним особою до відома відповідних органів місцевого самоврядування, на території здійснення повноважень яких знаходиться земельна ділянка, яка повністю чи частково належить до приаеродромної території. Розмір приаеродромної території залежить від розмірів аеродрому та визначається авіаційними правилами України (ч. 4 ст. 69 Повітряного кодексу України).

Для запобігання порушенню умов погодження, незаконному будівництву експлуатант аеродрому повинен здійснювати контроль за станом приаеродромної території (ч. 5 ст. 69 Повітряного кодексу України).

Експлуатант аеродрому та провайдер аеронавігаційного обслуговування за взаємною згодою та за згодою органів місцевого самоврядування мають право встановлювати на приаеродромній території та за її межами наземні засоби зв`язку, навігації та спостереження, світлотехнічні засоби, прокладати інженерні мережі, користуватися правом доступу до такого обладнання (ч. 6 ст. 69 Повітряного кодексу України).

У смугах повітряних підходів до аеродромів може бути обмежено спорудження об`єктів, у яких може одночасно перебувати значна кількість людей, а також об`єктів підвищеної небезпеки, обмежено розташування високовольтних повітряних ліній (ч. 7 ст. 69 Повітряного кодексу України).

Якщо дерева або гілки дерев становлять перешкоду для повітряного руху або розміщуються поблизу повітряних ліній електрозв`язку та електропостачання, антенно-фідерних пристроїв наземних засобів зв`язку, навігації та спостереження, світлотехнічних засобів, які заважають їх установленню або роботі, експлуатант аеродрому та провайдер аеронавігаційного обслуговування мають право вимагати усунення цих перешкод. Вимоги щодо обмежень та обліку перешкод встановлюються авіаційними правилами України (ч. 8 ст. 69 Повітряного кодексу України).

На відстані до 15 кілометрів від меж аеродрому забороняється відкрите складування харчових відходів, розміщення звалищ, спорудження або розбудова споруд, які сприяють масовому скупченню птахів і можуть створювати загрозу для повітряного руху (ч. 9 ст. 69 Повітряного кодексу України).

Органи виконавчої влади, юридичні та фізичні особи незалежно від форми власності, які допустили порушення порядку діяльності, зазначеної в частині другій цієї статті, містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, зобов`язані згідно з рішенням уповноваженого органу з питань цивільної авіації припинити будівництво чи діяльність, зазначену в частині другій цієї статті, до вирішення питання щодо можливості та умов подальшого будівництва відповідно до законодавства (ч. 10 ст. 69 Повітряного кодексу України).

Будь-яка шкода, заподіяна власникові або експлуатантові аеродрому, постійного злітно-посадкового майданчика чи аеропорту та споживачу їхніх послуг, у тому числі експлуатанту повітряного судна, внаслідок порушень, пов`язаних з будівництвом, реконструкцією чи іншою діяльністю на приаеродромній території, підлягає відшкодуванню відповідно до закону (ч. 11 ст. 69 Повітряного кодексу України).

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 72 Земельного кодексу України, на приаеродромній території відповідно до закону запроваджується особливий режим використання земель.

Враховуючи вищевказані норми, суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень позивача відносно того, що оскаржувана постанова, будучи підзаконним нормативно-правовим актом, суперечить вимогам інших законів.

При цьому, суд погоджується із твердженнями відповідача відносно того, що оскаржуваною постановою уточнюється та конкретизується механізм реалізації Державіаслужбою покладених на неї загальних, основних функцій, до яких насамперед відноситься безпека цивільної авіації та уникнення можливості загрози життю та здоров`ю людей.

Також безпідставними є посилання позивача на невідповідність оскаржуваної постанови нормам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки з наведених вище норм Повітряного кодексу України вбачається їх узгодженість з нормами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", при цьому, спірні пункти Положення №954 вказаним нормам не суперечать.

Крім того, суд звертає увагу, що документ Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО), а саме, Руководство по аэропортовым службам DOC 9137-AN/898/2 Часть 6, містить окремий розділ "Уведомление о предполагаемом строительстве", згідно з яким:

"2.5.2 Несколько стран ввели в действие законодательство или приняли правила, вменяющие в обязанность представлять официальные сообщения о новых строительных проектах. В обязанность местных ведомств, таких как органы планирования или полномочные органы по выдаче разрешения на строительство или в обязанность самих разработчиков, входит информирование о таком строительстве. В некоторых случаях в основном в соответствии с критериями, изложенными в главе 4 Приложения 14 устанавливались пределы высот, ниже которых местные полномочные органы могут разрешить строительство обьекга без рассматривании этого вопроса на более высоком уровне. Если любая часть предполагаемой застройки явно выступает за поверхность ограничения препятствий, проект следует передать на рассмотрение соответствующего полномочного органа гражданской авиации. В ходе этого рассмотрения изучается вопрос о воздействии предусматриваемого строительства на аэронавигацию в целом и на используемые эксплуатационные правила в частности. Если результаты вышеупомянутого исследования покажут, что предполагаемое строительство может быть разрешено только при соблюдении некоторых условий, эти условия также следует оговорить, например, наличие маркировки и светоограждения препятствий; необходимость принятия других приемлемых мер для поддержания постоянной безопасности аэронавигации и т.д. Наконец, следует уведомить все заинтересованные стороны о новом строительстве с помощью карт (в соответствии с Приложением 4 Аэронавигационные карты) и посредством уведомления пилотов (NOTAM) или сборников аэронавигационной информации (АІР) в соответствии с Приложением 15".

Відповідно до пункту 4.3.6 Приложения 17 к Конвенции о международной гражданской авиации "в соответствии с оценкой риска, проводимой соответствующими национальными или местными полномочными органами, каждое Договаривающееся государство обеспечивает введение надлежащих мер безопасности на земле или эксплуатационных процедур, снижающих вероятность нападения на воздушные суда с использованием переносных зенитно-ракетних комплексов (ПЗРК) и другого оружия, представляющего аналогичную угрозу воздушньм судам в аэропорту или в непосредственной близости от него".

Питання безпеки населення, яке мешкає на околицях аеропорту, включено, зокрема, до документа Міжнародної організації цивільної авіації ІСАО, Руководство по проектированию аэропортов DOC 9184-AN/902 Часть 2, який містить окремий розділ "Использование земельных участков и контроль над окружающей средой", згідно з яким:

"6.1.1 В целях контроля землепользования в окрестностях аэропортов следует учитывать не только технические факторы, которые лежат в основе всех методов, используемых для оценки общего воздействия авиационного шума. Общепризнано, что при определении совместимых видов землепользования учитываются и экономические факторы. В этой связи важную роль играют местные или центральные органы власти, которые должны обеспечить, чтобы воздействие авиационного шума принималось во внимание при планировании землепользования в окрестностях аэропортов и чтобы принятые планы выполнялись полностью".

Враховуючи вищезазначене у сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні правові підстави для визнання протиправною та нечинною оскаржуваної постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Навітранс" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови в частині є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Навітранс" (місцезнаходження: 65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Осипова, 25; код ЄДРПОУ 30587886) до Кабінету Міністрів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) про визнання протиправною та нечинною постанови в частині.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Ю.Т. Мамедова

Судді Н.М. Клименчук

Д.А. Костенко

Рішення у повному обсязі складено 30.11.2021 р.