Постанова

від 16.02.2022 по справі 357/1625/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 357/1625/21 Головуючий у суді першої інстанції - Бондаренко О.В.

Номер провадження № 22-ц/824/1888/2022 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області в особі Міського управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква, про скасування рішення органу місцевого самоврядування, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області в особі Міського управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква про скасування рішення органу місцевого самоврядування , який мотивувала тим, що у відповідності до Договору дарування № 10169 від 19 вересня 1967 року за нею рахувалася частка у розмірі 18/100 у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказувала, що відповідно до Договору дарування від 14 грудня 1994 року відповідач - ОСОБА_2 мав право власності на 35/100 частини вказаного житлового будинку та господарських споруд та згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 листопада 2014 року він додатково набув право власності на 47/100 зазначеного об`єкту нерухомого майна. Тобто, зазначеними документами підтверджувалося право власності відповідача на 82/100 вказаного житлового будинку з господарськими спорудами без виділення його частки в натурі.

Позивачка зазначала, що кожен із співвласників вказаного домоволодіння здійснювали добудову частини житлового будинку та господарських споруд, якими вони фактично користувалися.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року у справі № 357/7397/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , було перераховано частки сторін у праві спільної часткової власності на житловий будинок з урахуванням добудованих приміщень, визнано за позивачем - ОСОБА_1 право власності на 46/100 частки зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами та виділено їй у власність відповідні приміщення, а за відповідачем - ОСОБА_2 визнано право власності на 54/100 частки зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами та виділено йому у власність відповідні приміщення, припинено право спільної часткової власності сторін на зазначений об`єкт нерухомого майна.

ОСОБА_1 вказувала, що 24 вересня 2015 року Білоцерківська міська рада Київської області винесла рішення № 1569-79-VІ Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам , затвердила проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передала земельні ділянки у власність громадянам України за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква згідно списку (додаток 2). Зокрема, вказаним рішенням було передано у спільну часткову власність відповідачу - ОСОБА_2 земельну ділянку із часткою у розмірі 82/100 від загальної площі по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210300000:03:006:0119.

Вважає, що відповідач - ОСОБА_2 знав про те, що в результаті добудови житлового будинку та господарських споруд, його частка у праві спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна значно зменшилася (з 82/100 до 54/100). Проте, з метою отримання у власність земельної ділянки більшого розміру, ніж на яку мав право, надав відповідним органам відомості про розмір своєї частки у праві спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна, які на той час не відповідали дійсності.

Вказане призводить до того, що маючи право власності на частину об`єкта нерухомого майна - житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , виділену в натурі у розмірі 46/100, позивачка має можливість оформити право власності на земельну ділянку, на які розміщений зазначений житловий будинок, лише у розмірі 18/100, що на її думку порушує її права.

Тому ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним рішення Білоцерківської міської ради №1569-79-VI від 24 вересня 2015 року Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам в частині затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та передачі зазначеної земельної ділянки у власність, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:006:0119 площею 0,097, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та державну реєстрацію речового права відповідача - права спільної часткової власності на вказану земельну ділянку з розміром частки 82/100.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу , яку обґрунтовує тим, що відповідач знаючи про фактичний розподіл земельної ділянки, про зміну відсотків у праві власності на будинок, про невідповідність наданих ним для формування технічної документації на земельну ділянку, отримав у приватну власність частину земельної ділянки в розмірі 82/100 неправомірно.

Апелянт наголошує, що судом не досліджено належним чином матеріали справи, не надано належної оцінки тому, що кожен із співвласників користується окремою частиною будинку, які в технічному паспорті на будинок зазначені, як окремі квартири, мають окремі входи, електропостачання, газопостачання та інші комунальні послуги. Крім того, площа будинку протягом років змінювалась шляхом добудови частин житлового будинку та господарських споруд, якими сторони фактично користувалися.

Вважає, що судом не враховано угоду, відповідно до якої співвласники залежно від розміру їхніх часток поділили житловий будинок, господарські будівлі та споруди в натурі, установили межі земельної ділянки між ними та користувались вказаним майном. Крім того, судом не було надано належної оцінки рішенню (товарищеского суда при ДУ) від 05 травня 1968 року, яким співвласники будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , визначили розподіл земельної ділянки площею 2 425 кв.м., а не 1 000 кв.м.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просить апеляційний суд скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

08 грудня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_2 - Телющенка П.П. , відповідно до якого не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає що вона не підлягає задоволенню та просить відмовити у її задоволенні, з урахуванням наступного.

Так, представник відповідача вказує, що твердження апелянта ОСОБА_1 про її необізнаність про передачу у приватну власність відповідача ОСОБА_2 частини земельної ділянки оцінено та відхилено в судовому рішенні, як недоведене, а твердження щодо неврахування зміни загальної площі будинку є безпідставним та врахованим судом при винесенні оскаржуваного рішення разом з рішенням (товарищеского суда при ДУ) від 05 травня 1968 року, існування якого відповідач не заперечував. Однак, вказаним рішенням було визначено порядок користування будинком між тодішніми власниками будинку, а питання користування земельною ділянкою таким рішенням не досліджувалось.

Наголошує, що позивачка під час розгляду справи не ставила питання про порядок користування земельною ділянкою, а лише про скасування рішення Білоцерківської міської ради, яким надано відповідачу у приватну власність земельну ділянку.

Також, представник відповідача Телющенко П.П. вважає, що твердження позивачки про пропуск позовної давності з поважних причин не підтверджено належними доказами, та такий стан не завадив їй звернутись з позовом до ОСОБА_2 у 2017 році виділення частки в спільній частковій власності на житловий будинок.

При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 , адвокат Любченко Н.Ю. підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та невірно оцінив наявні в матеріалах справи докази та самі обставини справи.

Зокрема представник Любченко Н.Ю. звертала увагу суду на те, що чинним на час приватизації законодавством не було передбачено приватизацію земельної ділянки у відповідній частці, а не конкретний розмір земельної ділянки з врахуванням розташування відповідних житлових будівель та господарських спору. Наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується, що ОСОБА_1 , як співвласник житлового будинку, не надавала згоди на приватизацію всієї земельної ділянки під вказаним будинком про що свідчить відсутність її підпису у Акті погодження меж земельної ділянки, що на її думку є свідченням порушенням порядку приватизації земельної ділянки.

Допущені відповідачами порушення при приватизації порушують її права на отримання у власність земельної ділянки з врахуванням її частини вказаного будинку. Просила задовольнити апеляційну скаргу.

Представник відповідача у справі ОСОБА_2 , адвокат Телющенко П.П. при апеляційному розгляді справи заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Свої заперечення представник обґрунтовував тим, що відповідач, як співвласник житлового будинку АДРЕСА_1 , виявив бажання приватизувати належну йому частину земельної ділянки на якій розташований вказаний будинок і тому міська рада виходячи із частки ОСОБА_5 - 82/100, визначеної БТІ в м. Біла Церква передала йому у власність саме 82/100 частин земельної ділянки біля вказаного будинку. Посилання позивачка на подальшу зміну часток у житловому будинку як підставу для скасування оспорюваного рішення міської ради за 24 вересня 2015 року вважає необґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Так, судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю ОСОБА_1 - 18/100 часток (на підставі договору дарування від 19.09.1967 року) та ОСОБА_2 - 82/100 часток (35/100 часток на підставі договору дарування №2-4680 від 14.12.1994 року та 47/100 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.11.2014 року), що підтверджується інформацією з державного реєстру та копією технічного паспорту (а.с.79-80, 81-88).

З наданого до суду Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, на виконання вимог ухвали від 30.06.2021, копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки (а.с.193-216), вбачається наступне.

Земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, яка планується для передачі у спільну часткову власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, згідно Державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях у м. Біла Церква станом на 01.01.2015 відноситься до земель житлової та громадської забудови. На земельній ділянці розташований існуючий житловий будинок та господарські будівлі та споруди, згідно відомостей технічного паспорта.

Підставою для розроблення проекту землеустрою є витяг з рішення Білоцерківської міської ради № 1408-732-У1 від 19.02.2015 року про надання ОСОБА_2 (заява про надання дозволу від 02.02.2015 року) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , у спільну часткову власність, виходячи з його частки 82/100 від загальної площі (а.с. 198).

20 квітня 2015 року відділом Держземагенства у м. Білій Церкві Київської області Головного управління Держземагенства у Київській області погоджено проект землеустрою, розробником якого є ФОП ОСОБА_6 , щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0971 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Також, рішенням Білоцерківської міської ради Київської області №1569-79-VІ від 24.09.2015 року Про оформлення правовстановлюючих документів (а.с. 23-33), ОСОБА_2 (п. 56 Додатку до рішення. у списку громадян) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передано у спільну часткову власність земельну ділянку площею 971 кв.м (82/100 часток від загальної площі) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 32103000000:03:006:0119, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, без виділення її в натурі, на місцевості.

З інформаційної довідки №243352895 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 77-78), вбачається, що з 10.05.2016 ОСОБА_2 є власником 82/100 частки земельної ділянки площею 0,0971 га кадастровий номер 32103000000:03:006:0119, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується інформацією Державного земельного кадастру (а.с.89-90).

03 липня 2020 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області (а.с. 16-21, 167, 169), було задоволено частково позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради, про виділення частки в спільної часткової власності на житловий будинок, скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відшкодування моральної шкоди, а саме: визнано за ОСОБА_1 право власності на 46/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 та виділено їй у власність наступні приміщення, господарські будівлі і споруди: кухню 1-1 площею 9,7 кв.м, житлову кімнату 1-2 площею 9, кв.м, житлову кімнату 1-3 площею 19 6 кв.м., житлову кімнату 1-4 площею 16 8 кв.м., кладову1-5 площею 4,6 кв.м, убиральню Е , гараж Ж , хвіртку № 6, огорожу № 7; визнано за ОСОБА_2 право власності на 54/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 та виділено йому у власність наступні приміщення, господарські будівлі і споруди: кухню 2-І площею 8,2 кв.м, тамбур 2-ІІ площею 3 ,0 кв.м, тамбур 2-ІІІ площею 3,4 кв.м, житлову кімнату 2-1 площею 9,1 кв.м, кладову 2-2 площею 3,9 кв.м, житлову кімнату 2-3 площею 14,0 кв.м, житлову кімнату 2-4 площею 12 6 кв.м, кухню 3-1 площею 7,1 кв.м, житлову кімнату 3-2 площею 14,7 кв.м, житлову кімнату 3-3 площею 8,6кв.м, житлову кімнату 3-4 площею 9,7кв.м, службову кімнату 3-5 площею 19,9 кв.м, житлову кімнату 3-6 площею 15,5 кв.м, сарай В , гараж Г , убиральню Д , огорожу №1,2, ворота № 3, вимощення № 5; припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 , у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. 01 червня 2021 року постановою Київського апеляційного суду (а.с. 170-173), рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.07.2020 змінено в частині вирішення питання судових витрат, в решті рішення залишено без змін.

Вирішуючи спір у справі, яка переглядається та відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення міської ради в частині затвердження технічної документації та передачі у власність земельної ділянки, а також скасування державної реєстрації вказаного права власності, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами порушення її прав, свобод та інтересів, прийнятим рішенням Білоцерківської міської ради Київської області №1569-79-VІ від 24.09.2015 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , оскільки відповідачі при приватизації земельної ділянки та винесення вказаного рішення діяли в межах законодавства.

Крім цього суд зазначив, що позивачка пропустила строк позовної давності на звернення із вказаним позовом, оскільки була обізнана про існування оскаржуваного рішення Білоцерківської міської ради ще 05 вересня 2016 року, а з позовом до суду вона звернулася лише 16 лютого 2021 року, тобто майже через 5 років після того, як їй стало відомо про наявність оскаржуваного рішення. Разом з тим, суд зазначив, що оскільки судом встановлено обставини щодо недоведеності позовних вимог по суті, тому визнав безпідставним клопотання відповідача про застосування строку позовної давності як самостійної підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення суду вищевказаним вимогам закону не відповідає.

Так, згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12 , 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з положеннями ч.1, 2 ст. 90 Земельного кодексу Української РСР1970 року чинного на час набуття ОСОБА_1 права власності на 18/100 частин та набуття ОСОБА_2 права власності на 82/100 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель по АДРЕСА_1 визначено, що на землях міст при переході права власності на будівлі переходить і право користування земельною ділянкою або її частиною.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних прав судам роз`яснено, що при вирішенні спорів про право власності на земельну ділянку суди мають виходити з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК Української РСР до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК Української РСР закон передбачав автоматичний перехід права власності або право користування на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції, яка була чинною з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року (до набрання чинності Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України , далі - Закон № 997-V), при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. При цьому, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Чинні редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України зі змінами, внесеними Законом України від 05 листопада 2009 року № 1702-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю , передбачають автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України , статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою.

З огляду на викладене у зв`язку з набуттям спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникло також право спільного користування відповідною частиною земельної ділянки, на якій розміщений цей будинок відповідно часток кожного із них в будинковолодінні.

Відповідно до пункту "г" частини першої, частини третьої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на житловий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

За таких обставин у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 могла бути передана земельна ділянка для будівництва і обслуговування цього будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з урахуванням її розташування у місті Біла Церква, площею не більше 0,1 га.

Згідно зі статтею 328 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частинами першою, третьою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України .

Відповідно до частин першої, другої статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія). Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

Як вбачається із матеріалів вказаної цивільної справи відповідач у справі, маючи намір реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , звернувся 02 лютого 2015 року із заявою до Білоцерківського міського голови Савчука В.П. про надання йому дозволу на розробку проекту технічної документації щодо передачі у власність 82/100 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а.с.199 т.1).

Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 19 лютого 2015 року № 1408-72-VI заяву ОСОБА_2 серед інших заяв мешканців міста Біла Церква була задоволено та надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення 82/100 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а.с. 198 т.1).

Також із матеріалів справи вбачається, що за замовленням ОСОБА_2 , фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 було виготовлено проект землеустрою в частині відведення відповідачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а.с. 193-228 т.1).

Зокрема вказаний проект землеустрою містить : технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 , із якого вбачається, що власником 18/100 частин вказаного будинку зареєстрована ОСОБА_1 (а.с. 212 т.1); акт про встановлення на місцевості і погодження зовнішніх меж земельної ділянки та передачі на зберігання межових знаків землеустрою земельної ділянки від 04 грудня 2014 року (а.с. 201 т.1) в якому відсутній підпис іншого співвласника будинку - ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 356 ЦК Українипередбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358 ЦК України).

За нормою статті 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку, виникає: при добровільному об`єднанні власниками належних їм земельних ділянок; при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; за рішенням суду.

Таким чином набуття права спільної часткової власності на земельну ділянку в порядку приватизації чинним на час приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 не передбачалося.

Крім того із матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що позивач у справі не давала згоди на приватизацію всієї земельної ділянки на якій розташований житловий будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 , в тому числі і на належну їй на той час частку домоволодіння 18/100 частин. Однак, відповідач у справі ОСОБА_2 , будучи обізнаний з такою позицією позивачки у справі, не вирішуючи питання щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою під належними йому будівлями та спорудами, а також належної йому земельної ділянки відповідно до частки в майні, подав заяву про приватизацію всієї земельної ділянки закріпленої за вказаним будинком.

Відповідач у справі, Білоцерківська міська рада, надаючи ОСОБА_2 дозвіл на приватизацію 82/100 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 , а в подальшому 24 вересня 2015 року затверджуючи проект землеустрою та передаючи у власність ОСОБА_2 82/100 частин земельної ділянки площею 0,0971 га. в АДРЕСА_1 , не перевірила відповідність виготовлених документів нормам Земельного законодавства ( ст. 87 ЗК України) та нормам Цивільного законодавства ( ст. 536, 538 ЦК України ) та незаконно передала у власність не конкретну земельну ділянку, а невизначену за конкретними межами та розмірами частку у спільній частковій власності земельну ділянку.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що між сторонами протягом тривалого часу склався відповідний порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , який не враховувався при переданні у власність відповідачу вказаної земельної ділянки.

Також передаючи у власність відповідача невизначену на місцевості земельну ділянку розміром 82/100 від 971 кв.м. всієї приватизованої земельної ділянки, відповідачами не враховувалася можливість користування позивачкою належними їй житловими приміщеннями та господарськими спорудами, в тому числі виходячи із належної їй на час приватизації частки 18/100 частин.

Відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Відтак, право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак, у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Отже, відповідач у справі, ОСОБА_2 , реалізуючи своє право на приватизацію земельної ділянки повинен був погодити із іншим співвласником вказаного будинку - ОСОБА_1 порядок користування конкретною земельною ділянкою, яка б відповідала його частці на той час - 82/100 та подати відповідні документи для її приватизації до Білоцерківської міської ради.

Разом із тим, із матеріалів справи вбачається, що відповідач вказаних дій не вчинив та за відсутності волі іншого співвласника будинку ( ОСОБА_1 ) подав заяву на приватизацію всієї земельної ділянки, яка закріплена за вказаним будинком в тому числі і частини, на приватизацію якої має ОСОБА_1 та набув у власність не конкретну земельну ділянку з відведенням конкретних меж земельної ділянки на місцевості та набув права власності на частку від земельної ділянки - 82/100, що не передбачено чинним на той час Земельним законодавством ( с. 87 ЗК України).

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

З урахуванням викладеного апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість позивних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним рішення Білоцерківської міської ради №1569-79-VI від 24 вересня 2015 року Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам в частині затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та передачі зазначеної земельної ділянки у власність, оскільки вказане рішення постановлено з порушенням норм ст. 87, 118 Земельного кодексу України та без врахуванням положень ст. 536, 538 ЦК України.

Щодо заявлених позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки ОСОБА_2 колегія суддів враховує наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції 2015 року (далі - Закон) встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої-п`ятої статті 3 Закону державна реєстрація прав є обов`язковою Інформація про право на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація змін, припинення, набуття речового права здійснюється на підставі судового рішення про визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Враховуючи що апеляційним судом визнано недійсним - рішення Білоцерківської міської ради №1569-79-VI від 24 вересня 2015 року Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам в частині затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та передачі зазначеної земельної ділянки у власність, тому вказане рішення суду апеляційної інстанції згідно до ч.3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є самостійною підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав про скасування відповідного запису, і тому додаткового рішення цій частині не потребує, у зв`язку з чим позовна вимога ОСОБА_1 щодо скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:006:0119 площею 0,097, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , ну думку колегії суддів є заявою та задоволенню не підлягає.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності як самостійної підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, то колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦКУкраїни).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Апеляційний суд виходить із того, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналась або повинна була дізнатись про це порушення) моменти.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України , дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Таку ж правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) не знайшла підстав для відходу від такої правової позиції.

ОСОБА_1 просила визнати незаконним і скасувати оспорюване рішення Білоцерківської міської ради, яке ухвалене 24 вересня 2015 року.

Однак при розгляді справи встановлено, що проводячи процедуру приватизації частини земельної ділянки відповідач у справі ОСОБА_2 згоди позивачки як співвласника будинковолодіння на приватизацію не отримував.

ОСОБА_1 не погоджувала встановлення на місцевості меж загальної земельної ділянки, яка приватизувалася. Акт погодження меж нею не підписаний ( а.с. 201 т.1). Із пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що між сторонами склався відповідний порядок користування земельними ділянками, хоч і юридично вказаний порядок між сторонами не встановлювався і відповідним рішенням не закріплювався.

Також із матеріалів справи вбачається, що рішення Білоцерківської міської ради від 24 вересня 2015 року хоч і було ухвалено за зверненням ОСОБА_2 , однак фактично воно не було реалізовано, оскільки межі земельної ділянки у відповідності до ухваленого рішення не встановлювалися, що свідчить проте, що позивачка не могла знати про дійсність обставини порушення її прав на користування земельною ділянкою та на її право приватизації вказаної ділянки.

Тому враховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що строк позовної давності ОСОБА_1 не пропущений і тому підстав для відмови у задоволенні позову із вказаних підстав колегія суддів не вбачає.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. 14, 41 Конституції України, ст.ст. 87, 118 Земельного кодексу України, ст. 536, 538 ЦК України , ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2021 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення Білоцерківської міської ради №1569-79-VI від 24 вересня 2015 року Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам в частині затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та передачі зазначеної земельної ділянки у власність.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 18 лютого 2022 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв