Постанова

від 21.03.2012 по справі 3/310-8/391

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 березня 2012 року № 3/310-8/391

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Каракашьяна С.К., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі

Кабінету Міністрів України

до Київської обласної державної адміністрації

третя особа 1 Державне підприємство Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця

третя особа 2 Приватне підприємство Орієнтир

про визнання недійсним розпорядження № 565 від 3 вересня 2004 року

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (надалі -Позивач) звернувся до суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації (надалі -також Відповідач), про визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 565 від 3 вересня 2004 року Про надання в оренду земельної ділянки .

Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 565 від 3 вересня 2004 року Про надання в оренду земельної ділянки`є протиправними та не ґрунтується на вимогах чинного земельного законодавства України.

Як зазначила в судовому засіданні представник прокуратури, при прийнятті оскаржуваного розпорядження про вилучення ріллі та зміну її цільового призначення Відповідач вийшов за межі наданих йому чинним законодавством України повноважень, оскільки вирішення даної категорії питань належить до повноважень Кабінету Міністрів України, а не обласних державних адміністрацій.

Відтак, у спірних правовідносинах, на думку представника прокуратури, рішення про вилучення земельної ділянки повинен був приймати виключно Кабінет Міністрів України, як орган, уповноважений вилучати дану категорію земельних ділянок.

Представник Кабінету Міністрів України в судовому засіданні позовні вимоги прокуратури підтримав, посилаючись на незаконність розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 565 від 3 вересня 2004 року Про надання в оренду земельної ділянки , та просив задовольнити їх в повному обсязі з підстав, наведених представником прокуратури.

Відповідач -Київська обласна державна адміністрація, -явку уповноваженого представника до суду не забезпечила, про причини неявки суду не сповістила, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином.

В матеріалах адміністративної справи містяться письмовий відзив Київської обласної державної адміністрації, в якому Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з наявністю у Відповідача повноважень щодо вилучення відповідної категорії земельних ділянок з огляду на роз`яснення Держкомзему України від 18 березня 2002 року № 14-20-7/1627.

Представники Третьої особи 1 -Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця , -в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх в повному обсязі.

Третя особа 2 -Приватне підприємство Орієнтир покликається на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб та прокуратури, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Оскаржуваним Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 3 вересня 2004 року № 565 Про надання в оренду земельної ділянки :

1) Затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємству Орієнтир для розміщення офісно-складських об`єктів в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, розроблений державним підприємством Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою за договором від 5 серпня 2004 року № 7406 (далі -проект відведення).

2) Вилучено з постійного користування державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця та надано в оренду на 49 років приватному підприємству Орієнтир земельну ділянку площею 9,3 га (рілля 9,0 га, чагарники -0,3 га) на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для розміщення офісно-складських приміщень.

3) Віднесено земельну ділянку, зазначену в пункті 2 цього розпорядження, до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

4) Установлено річну орендну плату -10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

5) Доручено Києво-Святошинській райдержадміністрації укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки із приватним підприємством Орієнтир`після затвердження в установленому порядку її нормативної грошової оцінки та за умови попереднього відшкодування ним витрат сільськогосподарського виробництва у встановленому порядку, передбачивши обмеження щодо використання земельної ділянки, визначені чинним законодавством та матеріалами погодження проекту відведення.

Перший заступник прокурора Київської області та Кабінет Міністрів України вважають Розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 3 вересня 2004 року № 565 Про надання в оренду земельної ділянки (надалі - оскаржуване розпорядження ) протиправним та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з приписами ст. 113, ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує здійснення внутрішньої політики держави, здійснює управління об`єктами державної власності, забезпечує виконання Конституції і законів України, актів Президента України.

Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин визначено ст. 13 Земельного кодексу України.

Так, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;

в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному цим Кодексом;

г) координація проведення земельної реформи;

ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель;

д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою;

е) встановлення порядку проведення моніторингу земель;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до основних повноважень Кабінету Міністрів України, серед іншого, віднесено здійснення державного управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Повноваження місцевих державних адміністрацій в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля визначено ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації"(в редакції чинній станом на час прийняття оскаржуваного розпорядження).

Пунктом 2 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації"до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля віднесено розпорядження землями державної власності відповідно до закону.

Крім того, повноваження місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин визначено також ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень місцевих державних адміністрацій також віднесено розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Так, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель;

в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель;

г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом;

д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст;

е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов`язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок;

є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів;

ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Згідно з ч. 7 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених ст. 149, ст. 150 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що, зокрема, юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 цієї статті передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок закріплено ст. 149 Земельного кодексу України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України та з урахуванням пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України земельні ділянки за межами населених пунктів, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувача за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України віднесено вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Частина 2 статті 20 Земельного кодексу України передбачає, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Таким чином, суд звертає увагу на те, що Земельним кодексом України, повноваження обласних державних адміністрацій щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, обмежено законодавчим винятком -зокрема, відповідними повноваженнями.

Отже, прийняття рішення про вилучення з постійного землекористування ріллі, яка належить до державної власності, та зміну її цільового призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України, а не обласних державних адміністрацій.

При цьому, системно-логічний аналіз законодавчого формулювання правової норми, закріпленої ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України не дає підстав для іншого довільного його тлумачення, аніж тлумачення, відповідно до якого Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, будь -якої площі, та ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Суд доходить висновків, що словосполучення "площею понад 10 гектарів" в правовій нормі частини 9 статті 149 Земельного кодексу України стосуються виключно лісів першої групи.

При цьому судом враховується те, що визначення площі, виходячи з його розташування у реченні, не відноситься до кваліфікаційної основи, натомість є уточненням до визначення ліси першої групи .

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України визначено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Таким чином, прийняття рішення про вилучення з постійного землекористування ріллі, яка належить до державної власності, та зміну її цільового призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України, а не обласних державних адміністрацій.

Судом не приймаються посилання третьої особи -ПП Орієнтир`на те, що вказане обмеження стосується всього переліку видів землі з огляду на нижчевикладене.

Метою встановлення такого обмеження розпорядження земельними ділянками, зокрема, розпорядження ріллєю, є збереження цих ділянок. При цьому, вилучення ріллі для несільськогосподарських потреб, нормами статті 149 Земельного кодексу України, порівняно з вилученням особливо цінних земель.

Як вбачається зі статуту ДП "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", зазначене підприємство засноване на державній власності, а отже у відповідності до приписів ст. 92 Земельного кодексу України набуло право постійного користування земельною ділянкою, на якій воно розміщене.

Право постійного землекористування ДП "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"земельною ділянкою у розмірі 1 448, 5994 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва також підтверджується державним актом на право користування землею від 11 листопада 2002 року ІІ-КВ № 003658.

З проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП "Орієнтир" також вбачається, що земельна ділянка, яка знаходиться в постійному землекористуванні ДП "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" належить до земель державної власності та має сільськогосподарське призначення.

Беручи до уваги викладене, суд прийшов до висновку, що приймаючи оскаржуване розпорядження про вилучення у ДП "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"з постійного землекористування ріллі, яка є державною власністю, та про зміну її цільового призначення, Київська обласна державна адміністрація вийшла за межі наданих законом повноважень, оскільки прийняття такого рішення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Вищевказане є безумовним свідченням порушення відповідачем принципу законності рішення суб`єкта владних повноважень, а саме прийняття рішення поза межами наданих законом повноважень, та є підставою для визнання протиправним і скасування оскаржуваного розпорядження повністю на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що, приймаючи оскаржуване розпорядження про вилучення з постійного користування державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця земельної ділянки площею 9,3 га (рілля 9,0 га, чагарники -0,3 га) на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, Київська обласна державна адміністрація вийшла за межі наданих їй законом повноважень, оскільки прийняття такого роду рішення (щодо такої категорії земельної ділянки) належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Вищевказане є безумовним свідченням порушення Відповідачем принципу законності рішення суб`єкта владних повноважень, а саме прийняття рішення поза межами наданих законом повноважень, та є підставою для визнання протиправним і скасування оскаржуваного розпорядження.

Щодо посилання представника Третьої особи 2 в письмових запереченнях на позов на те, що висновок державної землевпорядної експертизи, на підставі якого прийнято оскаржуване розпорядження, є чинним та не скасованим, не приймається судом до уваги, оскільки підставою адміністративного позову є вихід Відповідачем при прийнятті оскаржуваного розпорядження за межі наданих йому законом повноважень , що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного розпорядження.

Суд доходить висновків, що наявність висновку державної землевпорядної експертизи не є і не може бути свідченням наявності у Відповідача повноважень щодо подальшого прийняття на його підставі оскаржуваного розпорядження, оскільки повноваження Відповідача, як суб`єкта владних повноважень, закріплюються нормативно-правовими актами України.

Судом не приймається в якості доказу висновок експертизи писемного мовлення, оскільки тлумачення норм Земельного кодексу не віднесено до компетенції експерта.

З аналогічних підстав судом не приймаються посилання третьої особи -ПП Орієнтир`на позицію Державного комітету з земельних ресурсів України, оскільки вказаному органу також не надано прав з тлумачення норм Земельного кодексу України, а висновки зазначеного органу про правомірність оспорюваного рішення не є для суду ні доказами, ні тлумаченням чинного законодавства.

Відтак, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин земельного законодавства, суд дійшов висновку про те, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження Відповідач діяв не на підставі та не в межах наданих йому законом повноважень, а тому Розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 565 від 3 вересня 2004 року Про надання в оренду земельної ділянки`є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо посилань представника Третьої особи 2 на те, що виділену на підставі оскаржуваного розпорядження земельну ділянку було ним в подальшому відчужено, суд акцентує увагу на тому, що, виходячи з принципу офіційності, закріпленого частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд в рамках даного процесу аналізує виключно дії та рішення Відповідача, як суб`єкта владних повноважень, на відповідність їх нормам чинного законодавства України та станом на час їх вчинення.

Оскільки позовних вимог щодо повернення земельної ділянки та скасування подальших рішень не заявлено, то рішення у цій справі не впливає на права інших осіб.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що викладені в позовній заяві вимоги є обґрунтованими та доведеними, і відповідно такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати Розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 565 від 3 вересня 2004 року Про надання в оренду земельної ділянки .

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.К. Каракашьян