Постанова

від 20.06.2012 по справі 3/310-8/391

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 3/310-8/391 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

ПОСТАНОВА

Іменем України

"20" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Романчук О.М.,

суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі: Воронець Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Сервіс»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, третя особа Державне підприємство «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», Приватне підприємство «Орієнтир»про визнання недійсним розпорядження № 565 від 03 вересня 2004 року, -

В С Т А Н О В И В :

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Київської обласної державної адміністрації, третя особа Державне підприємство «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», Приватне підприємство «Орієнтир»про визнання недійсним розпорядження № 565 від 03 вересня 2004 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Сервіс»подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2012 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки виділену на підставі оскаржуваного розпорядження земельну ділянку було у подальшому відчужено Товариству з обмеженою відповідальністю «Ком-Сервіс», колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було також вирішено їхні права та інтереси без виклику останніх та залучення до участі у справі в якості третіх осіб, відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ком-Сервіс»має право оскаржити постанову суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом першої інстанції встановлено, що оскаржуваним розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 3 вересня 2004 року № 565 «Про надання в оренду земельної ділянки»:

- затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємству «Орієнтир»для розміщення офісно-складських об'єктів в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, розроблений державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»за договором від 05 серпня 2004 року № 7406;

- вилучено з постійного користування державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»та надано в оренду на 49 років приватному підприємству «Орієнтир»земельну ділянку площею 9,3 га (рілля 9,0 га, чагарники - 0,3 га) на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для розміщення офісно-складських приміщень;

- віднесено земельну ділянку, зазначену в пункті 2 цього розпорядження, до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- установлено річну орендну плату -10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

- доручено Києво-Святошинській райдержадміністрації укласти та підписати від імені обласної державної адміністрації договір оренди вказаної земельної ділянки із приватним підприємством «Орієнтир»після затвердження в установленому порядку її нормативної грошової оцінки та за умови попереднього відшкодування ним витрат сільськогосподарського виробництва у встановленому порядку, передбачивши обмеження щодо використання земельної ділянки, визначені чинним законодавством та матеріалами погодження проекту відведення.

Проте, перший заступник прокурора Київської області та Кабінет Міністрів України вважають Розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 3 вересня 2004 року № 565 «Про надання в оренду земельної ділянки»протиправним та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного земельного законодавства України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Матеріали справи свідчать, що конференцією трудового колективу Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»21.07.2004 року було ухвалено:

- враховуючи, що земельні ділянки агрокомбінату, розміщені у Голосіївському, Святошинському, Солом'янському, Подільському та Києво-Святошинському районах, біля Окружної дороги, вкраплені в житлову та промислову забудову міста, мають складність рельєфу або конфігурацію ділянок, засміченість будівельними та побутовими відходами, непродуктивні, малородючі та потребують великих затратна їх відтворення як сільськогосподарських угідь та на охорону вирощеної продукції, надавати в порядку установленому чинним законодавством України згоди на її вилучення за умови отримання компенсації за одержані збитки, яку направити на покращання соціально-побутових потреб працюючих;

- для покращання соціально-побутових потреб та матеріальної зацікавленості в результатах праці працівників агрокомбінату надавати згоду впродовж 3-4 років на відведення земельних ділянок відповідним органам місцевого самоврядування, зокрема Софіївсько-Борщагівській - 20 га та Петропавлівсько-Борщагівській -27,2 га сільським радам, при умові подальшого відведення землі під індивідуальне житлове будівництво працівникам господарства з врахуванням особистого вкладу у виробництво, надані вагомі послуги агрокомбінату, стаж роботи, сімейне та матеріальне забезпечення.

- у випадку звільнення з роботи на пенсію після 21 липня 2004 року, колишній працівник агрокомбінату має право на отримання земельної ділянки під індивідуальну забудову в порядку, що встановлений чинним законодавством України з урахуванням п. 2 вирішальної частини цього Протоколу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що вказане рішення було ухвалено 470 делегатами з 475 обраних представників трудового колективу, які згідно п. 6 Статуту зазначеного підприємства представляють повноваження трудового колективу (том 1 а.с. 93).

Питання щодо порядку вилучення земельних ділянок державної власності регулюється ст. 149 Земельного кодексу України .

Зокрема, згідно вимог частини 6 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами 5, 9 цієї статті.

Так, відповідно до частини 9 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу .

Статтею 150 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Водночас п. «а»ч. 1 ст. 13 та п. «а»ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу встановлено, що Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації мають право розпорядження землями державної власності в певних межах. Між тим, аналіз ст. 149 ЗК України , частин 6 та 9, вказує на схожість повноважень місцевої державної адміністрації та Кабінету міністрів України при вилученні земельних ділянок, однак визначає межі таких повноважень площа понад 10 гектарів.

При цьому, пункти 6 та 9 статті 149 ЗК України містять відсилочні норми та відсилають один до одного, не встановлюючи преорітету повноважень КМУ та місцевих державних адміністрацій.

Колегія суддів вважає, що саме розмір земельної ділянки розмежовує повноваження субєктів - земельні ділянки площею до 10 гектарів вилучаються саме місцевими державними адміністраціями.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в чинній редакції на момент виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Отже, враховуючи той факт, що землі сільськогосподарського призначення, які були вилучені згідно оспорюваного розпорядження не віднесено до особливо цінних земель, а також з огляду на те, що площа вказаних земель була меншою ніж 10 га, Київська обласна державна адміністрація діяла у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

З вищезазначеного слідує, що ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України не передбачено вилучення Кабінетом Міністрів України ріллі для несільськогосподарських потреб.

До того ж, позивачем не спростовано висновок науково-правової експертизи від 21.06.2005 року, проведеної Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, згідно якого порядок та процедура вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП «Науково-дослідний виробничій комбінат «Пуща-Водиця»відповідає чинному законодавству.

Так само, не спростовано висновок державної землевпорядної експертизи від 30.08.2004 № 13-1545, в якому зазначено, що поданий на державну землевпорядну експертизу проект землеустрою відповідає вимогам земельного законодавства та діючих нормативно-методичних документів і оцінюється позитивно.

В свою чергу, ст. 1 Закону «Про державну експертизу землевпорядної документації» встановлено, що державна експертиза землевпорядної документації (далі - державна експертиза) - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи.

Таким чином, законодавство України встановлює єдиний шлях визначення відповідності чинному законодавству України документів, які є підставою для надання в користування земельної ділянки та припинення такого права (а отже і підтвердження компетенції органу, який здійснює таке надання та припинення) проведення державної землевпорядної експертизи.

Частиною 4 статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» визначено, що позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.

Згідно ч. 8 цієї ж статті висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

Отже, факт дотримання чинного законодавства України при проведенні процедури вилучення земельної ділянки з постійного користування у державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»уповноваженим на те органом (обласною адміністрацією) та надання в подальшому цієї земельної ділянки в оренду приватному підприємству «Орієнтир»- засвідчений в установленому законом порядку ще до прийняття Київською обласною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження.

Суду також не надано доказів того, що погоджувальна документація, розроблена при підготовці проекту землеустрою не відповідає вимогам законодавства, органи, що проводили узгодження, вийшли за межі власних повноважень, або в ньому містяться підроблені узгодження, тощо.

Разом із тим, нормами Земельного кодексу України , Закону України «Про оренду землі» встановлено повноваження відповідної державної адміністрації або місцевої ради щодо вирішення питань про надання земельної ділянки в оренду та зміни її цільового призначення, затвердження проекту відведення земельної ділянки та прийняття відповідного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження відповідач діяв на підставі та в межах наданих йому законом повноважень, а тому розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 3 вересня 2004 року № 565 «Про надання в оренду земельної ділянки»є правомірним, відтак, підстав для визнання його недійсним судом апеляційної інстанції не вбачається.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»від 09 квітня 1999 року № 586-XIV (далі Закон № 586-XIV), місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Згідно із ст. 6 Закону № 586-XIV на виконання Конституції України , законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно із частинами першою та третьою ст. 43 Закону № 586-XIV акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України , законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду; розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України , законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Тобто, законодавством чітко обумовлено коло суб'єктів, яким надано повноваження скасовувати розпорядження голови державної адміністрації. Такими суб'єктами є Президент України, голова місцевої державної адміністрації вищого рівня або суд.

З аналізу вищенаведених норми слідує, що місцеві державні адміністрації не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктів прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Відповідна правова позиція розкрита в рішенні Конституційного Суду України від у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19 , ст. 144 Конституції України , ст. 25 , ч. 14 ст. 46 , ч. 1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).

Зокрема, Конституційний Суд України, ухвалюючи Рішення у згаданій справі зазначив, що до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, повністю спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 1 та 4 ч. 1 ст. 202 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та приймає нову, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права, суд апеляційної інстанції скасовує постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2012 року та приймає нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовляє.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Сервіс»-задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2012 року скасувати та прийняти нову.

У задоволенні адміністративного позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, третя особа Державне підприємство «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», Приватне підприємство «Орієнтир»про визнання недійсним розпорядження № 565 від 03 вересня 2004 року - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено: 22 червня 2012 року.

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.