Рішення

від 07.02.2022 по справі 619/1143/21

ДЕРГАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа №619/1143/21

провадження №2/619/57/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року Дергачівський районний суд Харківської області

в складі: головуючого судді- Остропілець Є.Р.,

при секретарі - Ковалевської Е.В.,

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву Керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської областів інтересах держави в особі: Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентство лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування рішень, визнання недійсним державного акту та договорів купівлі-продажу та повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

02.03.2021 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентство лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом до Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування рішень, визнання недійсним державного акту та договорів купівлі-продажу та повернення земельної ділянки.

25.03.2021 року ухвалою суду було відкрито провадження по справі за правилами позовного провадження, в порядку загального провадження.

В позовній заяві керівник Дергачівської місцевої прокуратури просить визнати незаконним та скасувати рішення XXVI сесії IV скликання №43/4 від 16.12.2005 Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 ; - визнати незаконним та скасувати рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області VI сесії V скликання №14 від 16.11.2006, яким затверджено технічну документацію із землеустрою та передано ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,1500 га в межах населеного пункту на території Солницівської селищної ради, в АДРЕСА_1 ; визнати недійсними та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №993520, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 31.05.2007 №010769300103; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,15 га з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0219, укладений 31.07.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який зареєстрований у реєстрі за №1203, скасувавши його державну реєстрацію; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,15 га з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0219, укладений 08.12.2017 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 який зареєстрований у реєстрі за №2776, скасувавши його державну реєстрацію; зобов`язати ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку, площею 0,1500 га, з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0219, яка розташована на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, у відання держави та в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

21.04.2021 року судом отримано заяву про застосування строків позовної давності від відповідача ОСОБА_5 , в якій викладенні доводи і факти спливу позовної давності, а саме, в даному спорі, в цілому в період з 16.12.2005 року (прийняття спірного рішення про дозвіл на розробку технічної документації), 31.05.2007 року (передача спірної землі у власність відповідача ОСОБА_3 , шляхом видачі їй державного акту на право власності на землю) і до моменту звернення до суду - 02.03.2021 року, перебіг позовної давності не зупинявся та не переривався, підстав для застосування спеціальної позовної давності немає. Прокуратура про порушення прав держави, дізналась, ще в 2016 році, коли отримувала доступ до оригіналів документів та проводила досудові розслідування. Зокрема, 15.03.2017 року було внесено відомості про досудове розслідування, на яке в позовній заяві посилається прокуратура. Керуючись нормами ЦК України, ЦПК України, судовою практикою, що застосовується в подібних випадках, відповідач ОСОБА_5 застосувала своє право та звернулась до суду із заявою про застосування строків позовної давності до всіх позовних вимог.

21.04.2021 року відповідачем ОСОБА_5 подано суду відзив на позовну заяву вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що:

- позовну заяву подано поза межами позовної давності, законних підстав для розгляду даного спору без застосування строків позовної давності або за правилами спеціальної позовної давності - немає.

- помилково визначено ціну позову та відповідно невірно визначено розмір судового збору, не чітко зазначений розмір та розрахунок судового збору в позовній заяві та розмір витрат, що пов`язаний з розглядом справи. Це в свою чергу унеможливлює право відповідача надати з цього приводу ґрунтовані заперечення та пояснення і в подальшому ускладнить правильність розподілу судових витрат між сторонами та створить складності при зверненні до суду, апеляційної та касаційної інстанції. Не доведена та не підтверджена документально незаконність оскаржуваних рішень, що прийняті Солоницівською селищною радою Дергачівського району Харківської області. Наведені загальні норми законів про порядок прийняття подібних рішень органами державної влади не вказуючи на наявність порушень в такому випадку; Прокуратура визначила ціну позову у відповідності до висновку судової, будівельно-технічної експертизи № 5343 від 03.04.2019. Ця експертиза проведена станом на 31 травня 2007 року. Натомість, в договорі купівлі-продажу земельної ділянки, що є предметом спору від 08.12.2017 ціна земельної ділянки вказана станом на грудень 2017 року і складає 464650,00 (чотириста шістдесят чотири тисячі шістсот п`ятдесят гривен 00 коп). Судовий збір в даному позові, прокуратура мала б визначити, станом на момент звернення до суду (березень 2021р.) у відповідності до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеної суб`єктом оціночної діяльності, з урахуванням даних Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку землі.

- до позовної заяви не долучено належні, допустимі, достовірні, достатні докази, якими мали б бути обґрунтовані позовні вимоги та доводи в позовній заяві а саме:

- не надані докази приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, в період прийняття спірних рішень; простими листами, що направлялись на вимогу різних правоохоронних органів, це не підтверджується; листи не є допустимим і належним доказом в такому випадку; прокуратура посилається на те, що спірна земля відноситься до лісового фонду, і ДП «Харківська ЛНДС» розпоряджалась землями на праві постійного користування, при цьому не надано Державний акт на право постійного користування. Прокуратура посилається на наявність планово-картографічних матеріалів, але при цьому не надає їх до позовної заяви і не підтверджує їх державну реєстрацію, адже до планово-картографічних матеріалів також застосовується процедура затвердження та реєстрації.

- не надано документів про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, після її виділення.

- не доведена належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, з відповідною формою власності та цільового призначення, а це один із ключових моментів.

- не долучено до позовної заяви рішення суду, що набрало законної сили, щодо притягнення до кримінальної чи іншої відповідальності посадових осіб, що прийняли спірні рішення або мали вплив на їх прийняття, відсутні також документи службових розслідувань, що вказували б на наявність вчинених дій на захист інтересів держави, що вказували б на факт завдання інтересам держави збитків. Та ухвала від 21.11.2019р., що долучена до матеріалів позовної заяви не доводить незаконності прийнятих спірних рішень, не вказує на наявність підстав для скасування договорів купівлі-продажу і не дає підстав для вимог, щодо повернення земельної ділянки особою, що належним чином набула право власності на неї. І що саме головне, в цій ухвалі суду йде мова про те, що Прокуратура погодилась зі звільненням від кримінальної відповідальності посадової особи та погодилась на закриття справи по даному питанню. Посилання на цю ухвалу є незаконним:

- не долучено до позовної заяви договори купівлі-продажу, що оскаржуються;

- не долучено до позовної заяви рішення Солоницівської селищної ради №14 від 16.11.2006 року про затвердження технічної документації, що оскаржується;

- не долучено до позовної заяви технічну документацію із землеустрою, що затверджена рішенням Солоницівської селищної ради №14 від 16.11.2006 року про затвердження технічної документації. Це основний документ, що містить в собі всі погоджувальні документи як землевпорядна організація отримувала при розробці технічної документації;

- в позовній заяві немає посилань на пряму норму закону, що порушено ОСОБА_5 в результаті чого вона зобов`язана повернути земельну ділянку державі на яку витратила 956 847,00 грн.;

- прокурором та позивачами чи будь-яким іншим контролюючим органом влади, не вжито заходів контролю та нагляду за використанням земель лісового фонду, не притягнуто до відповідальності посадових осіб за повну бездіяльність, шкоду завдану інтересам держави.

- немає жодного доказу, що державі завдано шкоди та на яку суму. Більш того, Прокурор неодноразово в позовній заяві визнає повну бездіяльність з боку посадових осіб державних органів, службових осіб правоохоронних органів. При такому стані справи, єдиним виходом із незаконної ситуації Прокуратура визначила - відібрати земельну ділянку у родини з двома дітьми, що належним чином набула права на спірну землю.

- відсутня норма закону, що давала б право представнику держави в такий спосіб захищати інтереси держави, за рахунок її законослухняних громадян.

- до позовної заяви не долучено докази та не обґрунтовано яким саме належним документом доводиться, що спірна земля, на момент прийняття спірних рішень, належала до земель лісового фонду і що Солоницівська селищна рада Дергачівського району Харківської області не мала повноважень приймати такі рішення.

- в позовній заяві не зазначено про те, що Харківська обласна державна адміністрація, не вживала заходів контролю та нагляду за діями Солоницівської селищної ради, щодо встановлення незаконності прийнятих рішень по виділенню спірної землі. Немає інформації про службові перевірки чи відсторонення осіб, щодо яких би проводились заходи контролю. Ці всі обставини, могли б бути підґрунтям для спору. Адже спір це коли не виконується законна вимога чи претензія, що направлена особі яка зобов`язана вчинити дії у відповідності до вимог закону. Тільки з моменту не виконання вимоги настає підстава для спору про дію чи право.

19.05.2021 відповідач ОСОБА_3 надала суду відзив в якому зазначила, що про можливе порушення інтересів держави, Дергачівській місцевій прокуратурі було відомо, ще 15.03.2017. Саме ця дата зазначена в позовній заяві, де сказано що Дергачівською місцевою прокуратурою 15.03.2017 внесено відомості в ЄРДР за №42017221280000016 та розпочате досудове розслідування за фактом незаконного виділення у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення на території Солоницівської селищної ради, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.364 КК України. Тобто термін на звернення до суду сплив 15.03.2020. В позовній заяві прокуратура не надала належний, допустимий, достовірний доказ того, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та знаходиться за межами населеного пункту.

20.05.2021 відповідач ОСОБА_4 надав суду відзив, відповідно до якого заперечував проти задоволення позову. Зазначив, що купуючи дану земельну ділянку у ОСОБА_3 та продаючи ОСОБА_5 вони діяли у відповідності до закону. Йому не було відомо, що ця земля належить до земель лісового фонду.

У судовому засіданні прокурор Дергачівської місцевої прокуратури позов підтримала у повному обсязі та просила суд його задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник Солоницівської селищної ради в судове засідання не з`явився, направивши заяву про розгляд без участі представника при винесенні рішення покладався на розсуд суду.

Представник ДП «Харківська лісова науково дослідна станція» Муха А.І. в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомляв.

Представником Харківської обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд дослідивши подані матеріали справи вважає позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 08.12.2017 ОСОБА_5 уклала Договір купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Бондаренко Ганною Юріївною, що зареєстрований в реєстрі за № 2776. Нотаріус перед вчиненням правочину, провів перевірку на предмет обтяжень, заборон та арештів.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надавали документи для укладення вищевказаного договору, що передбачені законом про вчинення подібних правочинів. Перед остаточним підписанням договору, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проводили перевірку наявності арештів, заборон, обтяжень, обмежень, щодо розпорядження даною земельною ділянкою. Зі свого боку, нотаріус провів перевірку, згідно з даними Єдиних державних реєстрів та поданих документів. Перешкод для вчинення даного правочину - не було.

Придбана земельна ділянка має такі характеристики:

-кадастровий номер 6322057600:00:002:0219.

-площа 0,15 га.

-цільове призначення - 02.01. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки).

-категорія земель: житлової та громадської забудови,

-вид використання земельної ділянки для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.

-адреса: АДРЕСА_1 (на території населеного пункту смт. Солоницівка).

-дата державної реєстрації права власності за відповідачем ОСОБА_5 08.12.2017р.

-форма власності: приватна.

-експертна грошова оцінка, станом на 29.11.2017р. складала 139 062,00 грн.

-відомості про обмеження, арешти, обтяження, заборони, щодо розпорядження даною земельною ділянкою не зареєстровані в Державних реєстрах.

Суд звертає увагу на важливі моменти, що мають суттєве значення для прийняття законного рішення, а саме:

- ціна земельної ділянки, згідно з домовленостями сторін, що зафіксовані в договорі склала 464 650,00 грн.

- по факту укладення вищевказаного договору, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сплачено податки та збори до бюджету. ОСОБА_4 був зобов`язаний сплатив 5% ПДФО+1,5% військовий збір від ціни вказаної в договорі. Відповідач ОСОБА_5 була зобов`язана сплатити збір до ПФУ в розмірі 1% від ціни земельної ділянки, що вказана в договорі. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сплатили податків до бюджету на загальну суму 34 848,75 грн. Також, сплатили державне мито та інші платежі за проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.

Два нотаріуси проводили перевірки законності переходу прав власності від відповідача ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_4 та до відповідача ОСОБА_5 . Ніяких ознак чи перешкод в переході прав власності на спірну земельну ділянку виявлено не було.

Суд приходить до висновку, що інформація в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі є загальнодоступною для органів прокуратури та посадових осіб позивачів. Прокуратура та позивачі мали безперешкодну можливість отримати всі відомості про спірну ділянку, вжити заходів реагування та нагляду. Але ніхто з них не вчинив передбачені законом дії аби перешкодити порушенню прав держави.

Після проведення державної реєстрації прав власності на спірну земельну ділянку відповідач ОСОБА_5 будучи належним набувачем та особою, що мала право розпоряджатись своїм майном, почала вчиняти цілий ряд реєстраційних і погоджувальних дій зі спірною землею. Було здійснено ряд звернень до державних компетентних органів, що мають пряме відношення до визначення законності використання земель державного фонду. ВорожейкіноюА.О. було отримано ряд погоджувальних документів, що легалізували та підтверджували законність розпорядження спірною земельною ділянкою, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Суд, виходячи з матеріалів справи вбачає, що будівництво майбутнього будинку не спірній земельній ділянці було розпочато одразу після придбання спірної земельної ділянки. З метою реалізації прав на власне майно відповідач ОСОБА_5 стала користуватись земельною ділянкою на свій розсуд і в рамках чинного законодавства. На частині спірної земельної ділянки, що виходить до проїжджої частини дороги Р-46 (Сумський шлях) було збудовано ряд господарських споруд, що використовуються родиною для особистих потреб та з метою передані в оренду. До спірної земельної ділянки було прокладено дорожнє покриття для під`їзду. Абсолютно всі роботи та розміщення господарських споруд і малих архітектурних форм було погоджено с Солонцівською селищною Радою Дергачівського району Харківської області та отримано дозвільні документи, рішення за якими надані дозволи та погодження долучені до матеріалів судової справи.

Судом встановлено з матеріалів справи, що загальна сума вартості проведених робіт, проведення покращень, розробки дозвільної технічної документації, проведення земляних та будівельних робіт, проведення комунікацій на спірній земельній ділянці для відповідача 4 склала 956 847,00 грн., що підтверджується наданими документами, чеками, договорами підряду, договорами оренди у формі витягів.

Судом встановлено, що по крайній межі спірної земельної ділянки, що виходить до проїжджої дороги Р-46 розміщені малі архітектурні форми, що передані в оренду на чітко визначений строк, що обумовлений діючими договорами оренди з декількома орендарями. Дострокове припинення дії договорів оренди, знесення господарських споруд, вивезення будівельних матеріалів, що розміщені на спірній земельній ділянці, призведе до завдання матеріальних збитків відповідачці як приватному підприємцю, що єдиним джерелом доходу для родини має тільки таку зайнятість.

Отже, суд приходить до висновку за наявними у справі матеріалами, що з моменту купівлі спірної ділянки ОСОБА_5 , на її придбання, покращення та підготовку для використання відповідач витратила кошти в сумі 956 847,00 грн. Дана сума складається з основних видів витрат, які підтверджуються належними та допустимими доказами наявними в матеріалах справі, а саме:

Витрати на оформлення договору купівлі продажу:

- Ціна землі 464 650,00 грн.

- Платіж за державну реєстрацію договору купівлі продажу 4050,00 грн.

-Нотаріальне посвідчення договору 800,00 грн. Загальна сума за купівлю ділянки 469 500,00 грн.

-Оформлення документів, проведення та підключення електроенергії на земельній ділянці на загальну суму 84 500,00 грн.

-Топографо-геодезична зйомка та план земельної ділянки 5000,00 грн.

-Розробка комплексної схеми тимчасових споруд 4000,00 грн.

-Паспорт прив`язки групи тимчасових господарських споруд 6000,00 грн.

-Замовлення на виготовлення тимчасових споруд 300 100,00 грн.

-Підготовка ділянки для встановлення тимчасових господарських споруд 12 000,00 грн.

-Укладання тротуарної плитки - 4000,00 грн.

-Благоустрій території (гравій, крихта, пісок, цемент, встановлення кондиціонерів в тимчасових господарських спорудах) 18 700,00 грн.

-Встановлення огорожі 10 000,00 грн.

-Благоустрій території (купівля чорнозему, висадження дерев) 5900,00 грн.

-Придбання будівельних матеріалів 33 997,00 грн.

Отож, судом встановлений такий хронологічний алгоритм обставин, що стали предметом позовних вимог Прокурора в цілому, який виглядає так:

- до 2005 року було проведено розробку певної кількості земельних ділянок, впродовж дороги Р-46 на території смт. Солоницівка, Дергачівського району, Харківської області. Це видно на Державній публічній кадастровій карті, де відображені земельні ділянки, на які права ще не передані і які ще не оформлені, але чітко зазначено, що існує приблизне розташування та районування (розбивка). На Державній публічній кадастровій карті ці ділянки названі як «неоформлені» (роздруківка з Державної публічної кадастрової карти наявна в матеріалах справи). Тобто у 2005 році була проведена розбивка, планування і підготовка земельного масиву, розділивши його на приблизні ділянки для подальшого використання. В подальшому це було внесено на план смт. Солоницівка Дергачівського району, це в свою чергу було у вигляді плану взято в роботу державними органами та органами місцевого самоврядування для передачі цих земель під використання. У 2005 році ще не було Державного кадастру, не було Державної публічної кадастрової карти, а всі органи влади та місцеві ради керувались паперовими планами, картами, що фактично відображали наявні землі в певному масштабі. При вирішенні земельних питань не було ще обмінних файлів до електронних програм і реєстрів. Всі процедурні погоджувальні питання вирішувались шляхом письмового обміну листами чи проведенням спільних земельних комісій, що мали повноваження на виділення земель під забудову громадянам, згідно поданих заяв (роздруківка наявна в матеріалах справи).

У 2005 році виділено земельну ділянку фізичній особі громадянину України ОСОБА_3 , згідно з заявою та проведено весь цикл заходів з оформлення проекту землеустрою, що погодили відповідні органи контролю за використанням земель. У відповідності до вимог чинного на той момент законодавства було оформлено державний акт на землю та оформлено права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 , до цього процесу, що тривав один рік, мали відношення державні органи, органи контролю та нагляду за використанням земельних ресурсів в тому числі позивачі. Процедура оформлення Державного акту на право власності на землю передбачала цілу низку погоджувальних процедур.

З 2007 до 2017 роки було проведено державну реєстрацію переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої. Кожна з цих осіб, проводила реєстраційні дії та повторні погоджувальні дії, щодо реалізації свого права власності на спірну земельну ділянку. Абсолютно вся інформація про вчинені правочини зі спірною землею є загальнодоступною для позивачів та Прокурора як у момент проведення таких дій, так і в подальшому.

З березня 2017 року Дергачівська місцева прокуратура проводить досудове розслідування незаконного виділення земельної ділянки. Мала у своєму розпорядженні всі технічні документи та першоджерела даної ситуації. Жодного разу не було повідомлено ОСОБА_5 та інших власників спірної земельної ділянки про те, що вона незаконно виділена у власність громадянам. В рамках досудового розслідування не було залучено власника спірної земельної ділянки ОСОБА_5 .

У лютому 2016 році перевіркою законності виділення спірної земельної ділянки займалось Управління СБУ в Харківській області (згідно з додатками до позовної заяви).

З 2016 року органами прокуратури та СБУ проводяться перевірки та при цьому не вжиті заходи забезпечення, не введено обмеження, не накладено арешти, обтяження, заборони на розпорядження спірною земельною ділянкою, не вчинено ніякі заходи з унеможливлення та перешкоджанню переходу прав власності на спірну ділянку аби припинити незаконне використання.

У 2019 році Дергачівська місцева прокуратура в рамках справи №619/4345/19 провадження № 1-кп/619/463/19 погоджується із тим, що посадова особа, що мала відношення до незаконності виділення спірної землі - звільняється від притягнення до кримінальної відповідальності за терміном давності та звільняє ОСОБА_6 від відповідальності, справа закривається, що відображено в ухвалі від 21.11.2019 року, яка додана до матеріалів справи.

У 2017 році проводиться державна реєстрація переходу права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_5 в абсолютно законний і безперешкодний спосіб. Хоча, в рамках кримінального провадження та перевірок, прокуратура мала б вжити заходи з забезпечення і заборонити розпорядження спірною земельною ділянкою.

За період з 2017 по 2021 роки ОСОБА_5 провела ряд погоджувальних робіт з державними органами, що мають пряме відношення до встановлення законності володіння землею, несе затрати на купівлю земельної ділянки, приведення її до використання, покращення її стану, збільшення її вартості, використання за цільовим призначенням. Витрачає загальну суму 956 847,00 грн. на законно придбану земельну ділянку, плануючи своє майбутнє та майбутнє своїх дітей.

Суд приходить до висновку, що спірну земельну ділянку відповідачка ОСОБА_5 придбала на законних підставах. Незаконність виділення землі в рамках перевірок та кримінальних досудових розслідувань - не доведено, вину посадових осіб, що ніби то погодили незаконне виділення - не доведено.

Суд не погоджується з доводами прокурора, щодо пропуску строків позовної давності обумовлені «сплив тривалого часу з моменту відчуження землі».

Суд вважає, що прокурор мав би подавати даний позов, в межах загального строку позовної давності, при цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів держави.

Окрім цього, суд зазначає, що оспорювані рішення, які прийняті Солоницівською селищною радою - абсолютно доступні для контролю та перевірки Харківською ОДА, відповідно, Харківська ОДА могла дізнатись про це на спільних нарадах, селекторних переговорах про роботу органів місцевого самоврядування, під час подачі звітності, передачі інформації між структурними підрозділами та в будь-який інший спосіб, адже органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади працюють консолідовано та злагоджено, і у справах контролю за використанням земель, земельних ресурсів, лісового та водного фонду, в тому числі.

Суд вважає, що за результатами річної звітності за роботу Солоницівської селищної ради, прийняті рішення та вирішені земельні питання, Харківська ОДА могла дізнатись у січні-лютому 2007 року коли передаються зведені дані та звітність між органами влади за результатами роботи у 2006 році (земля передана у власність відповідача ОСОБА_3 16.11.2006 року і розпочато процедуру видачі державного акту). Земельні відділи, що мають пряме відношення до розподілу земель, до погодження меж, до формування та затвердження схем розташування та межування ділянок між собою однозначно знали про виділення спірної земельної ділянки, а вони в свою чергу звітують до місцевих адміністрацій, а Харківська ОДА в свою чергу отримувала вже зведені дані.

На переконання суду, інші позивачі могли знати про виділення земель з лісового фонду під будівництво житлового будинку одразу після погодження меж земельної ділянки на місцевості для виділення в натурі під час формування технічної документації на землеустрій, що готувалась майже протягом року з 16.12.2005 року по 16.11.2006 року.

Суд вбачає, що Дергачівська місцева прокуратура в цьому випадку є лише представником держави. Водночас перебіг позовної давності починається з моменту коли про порушення права стало відомо саме особі, права якої порушено - Харківської ОДА, а не її представнику.

Державний акт, на ім`я відповідача ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 993520 видано Головою Солоницівської селищної ради Ю.М Стаскевич, Начальником Дергачівського районного відділу земельних ресурсів В.І.Шуміло 31.05.2007 року. виданий на підставі Рішення IV сесії V скликання Солоницівської селищної ради від 16.11.2006 року № 14, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010769300103.

Суд зазначає, що навіть якщо взяти до уваги, дату коли про незаконне виділення землі дізнався Прокурор то це може бути дата початку перебігу позовної давності - 15.03.2017 року, а значить термін на звернення до суду сплив 15.03.2020 року, що підтверджує подання даної позовної заяви поза межами позовної давності.

Суд виходить з того, що саме ця дата вказана керівником Дергачівської місцевої прокуратури на 6 аркуші позовної заяви в 2 абз., де сказано, що 15.03.2017 року внесено відомості до ЄРДР за № 42017221280000016 та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Можна зробити висновок, що ця дата початку перебігу строку позовної давності для прокурора розпочалась раніше, адже перед внесенням відомостей до ЄРДР вже були отримані відомості, докази, матеріали.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст. 257 ЦКУ загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові ВСУ від 29 жовтня 2014 р. у справі № 6-152цс14).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене Харківська ОДА та інші позивачі, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою - Дергачівська місцева прокуратура, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судова практика містить таке твердження і висновок, що обчислення позовної давності в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки, досудового слідства та судового розгляду справи проти ОСОБА_6 не має значення для визначення початку перебігу позовної давності. А має значення дата лютий 2007 року, період звітності, обміну відомостями та інформації, період складання аналітичних довідок, зведених реєстрів та аудитів між органами місцевого самоврядування та органами державної влади Харківської області.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18).

Між тим, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило ч. 1 ст. 261 ЦКУ містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Аналогічні правові позиції Верховного Суду України викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 8.06.2016 року.

Відповідно до ст. 267 ЦКУ позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦКУ).

При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

Зазначена правова позиція викладена у постанові ВСУ від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16, Першої судової палати Касаційного цивільного суду ВСУ від 07 листопада 2018 року (справа № 0907/2-7453/2011, провадження № 61-6321св18), Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 21 серпня 2018 року (справа № 288/1361/15-ц, провадження № 61-4212св18).

Враховуючи той факт, що Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, заява про її застосування може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 09.04.2019 по справі №912/1104/18 (ЄДРСРУ № 81081514) та підтримана в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 вересня 2019 року по справі № 904/4342/18 (ЄДРСРУ № 84420963).

Відтак, заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства. Положення про позовну давність є диспозитивними, а не імперативними в застосуванні, тобто підлягають заявленню в суді (бажано письмово); позовна давність застосовується виключно до ухвалення рішення судом першої інстанції; суд за власною ініціативою не має право застосовувати позовну давність.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: 1) забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та 2) запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Високий суд, також вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: 1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності; 2) захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п. 137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі «Волков проти України»).

Суд зазначає, що Прокурором не встановлено та не доведено, не підтверджено документально факт зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкт землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Суд критично ставиться до тверджень позивачів, що відбулась зміна цільового призначення. При цьому, посилаються на загальну норму закону і зазначає, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

При цьому взагалі не йде мова про те, ким, коли було проведено зміну цільового призначення спірної земельної ділянки. Доказів, що це підтверджували, також відсутні, натомість спростовуючи доводи Прокуратури, відповідач 4 до відзиву надав Витяг з Державного земельного кадастру на спірну земельну ділянку, що чітко зазначає цільове призначення землі. Витяг також не містить інформацію про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК, Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 22.05.2003 № 858-ІV дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, розподіл серед власників землі та землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Суд приходить до висновку, що Прокурором не доведені твердження про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, адже в матеріалах справи немає належних та допустимих доказів цього, а навпаки міститься витяг ОСОБА_5 , який спростовує твердження Прокурора.

Суд вважає, що Солоницівська селищна рада Дергачівського району мала достатні повноваження для прийняття спірних рішень без додаткових погоджень.

У відповідності до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» № 586-XIV, (редакція від 31.03.2005р., що була чинна на момент прийняття спірних рішень) позивач 1 - Харківська ОДА який є місцевим органом виконавчої влади та входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Не знаходять свого підтвердження доводи Прокурора проте, що Солоницівська селищна Рада повинна погоджувати прийняття спірних рішень з Харківська ОДА.

Солоницівська селищна рада мала повне законне право приймати спірні рішення у відповідності до п. 34) ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97, (що діяв під час прийняття спірних рішень в редакції від 15.10.2005 року). Пункт 34 передбачає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад приймати рішення відповідно до закону з питань регулювання земельних відносин.

Крім того, п. 1 ст. 33. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97, вказує, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: повноваження у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища до яких належить, а саме вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.

Отож, Солоніцевська селищна Рада Дергачівського району Харківської області мала законне право приймати спірне рішення № 43/4 від 16.12.2005 року, щодо надання дозволу відповідачу ОСОБА_3 на розробку технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості та складання державного акту на право власності на земельну ділянку відповідача ОСОБА_3 площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Суд погоджується з тим, що Прокурор не довів і не надав належних, допустимих достовірних доказів, що спірна земельна ділянка знаходилась за межами населеного пункту, а отже є не підтвердженим, що у Солоницівської селищної ради не було повноважень розпоряджатись землями та виділяти їх громадянам під будівництво житлового будинку.

Основним документом, що на думку прокуратури підтверджує факт, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219 розташована за межами населеного пункту, а отже ці землі підпадають під відання Солоницівської селищної Ради і розпорядження ними мало б відбуватись за погодженням з Харківською ОДА це лист Відділу Дергачівського району ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 24.04.2017 року вих. №10-20-0.23.18-151/109/17. Цим листом надана інформація про те, що є перелік земельних ділянок і на деякі з них зареєстровано або не зареєстровано право власності, а також в листі йде мова про те, які саме земельні ділянки розташовані за межами смт. Солоницівка, а які на території смт. Солоницівка.

Суд звертає увагу, на те, що серед переліку кадастрових номерів на земельні ділянки не значиться кадастровий номер спірної земельної ділянки. До цього листа додається прокуратурою не ідентифікований додаток у вигляді таблиці з переліком кадастрових номерів та адрес, серед них також не значиться спірна земельна ділянка, але в листі, що прокуратура вважає основним доказом посилань на цю таблицю немає також.

Суд критично ставиться до тверджень Прокурора, який посилається на рішення суду, що на їхню думку підтвердило та встановило всі обставини по факту незаконності прийнятих рішень.

Прокурор помилково вважає, що ухвала суду на яку вони посилаються доводить незаконність та встановлює дані для висновків в даній справі.

Отож, на думку Прокурора, «земельна ділянка, загальною площею 0,1500 га, (кадастровий номер 6322057600:00:002:0219), яка згідно зі спірним рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області передана у власність відповідача ОСОБА_3 належати до земель лісогосподарського призначення, підтверджується ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 21.11.2019 у справі №619/4345/19 за обвинуваченням ОСОБА_6 .

У відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників».

Суд не бере до уваги посилань на дану справу, адже у відповідності до Єдиного державного реєстру судових рішень, кримінальне провадження у даній справі розпочате у відповідності до ухвали Дергачівського районного суду Харківської області 04 листопада 2019 року.

Відповідно ухвали Дергачівського районного суду Харківської області кримінальне провадження №12019220280001483 від 28.10.2019 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України закрито, а ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності.

Отож, судовий розгляд по суті не був навіть розпочатий. Суд не проводив вивчення доказів та суті обвинувального акту. Суд не надавав оцінки доводам та документам. Прокуратура помилково посилається на те, що нібито Ухвалою від 21.11.2019 року щось встановлено, суд не погоджується адже таке твердження не відповідає вимогам КПК України, щодо умов проведення судового розгляду та винесення вироків та рішень суду, що приймаються на підставі всебічно вивчених та досліджених матеріалах справи, доказах та поясненнях осіб, надавши їм свою оцінку та зробивши відповідні висновки.

Більш того, суд звертає увагу , що Прокурор погодився на те, щоб обвинувачену ОСОБА_6 було звільнено від кримінальної відповідальності та погодився із тим, що справа буде закрита.

Суд вважає, що Прокурор не надав основний документ, що чітко регламентує всі деталі як земля відводилась, як формувались межі, хто мав погоджувати виділення ділянки на місцевості, хто мав погоджувати схему розташування, і, що саме головне ким і коли було змінено цільове призначення спірної земельної ділянки.

Прокурор не надав до позовної заяви технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розміщена в АДРЕСА_1 на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, що розроблена на замовлення ТОВ «Інститут технологій ГІС і САПР» (код ЄДРПОУ 33460521).

За правилами складення технічних документацій, до них включаються погодження з різними державними органами, що мають відношення до розпорядження, контролю за використанням земельних, лісових, водних ресурсів.

Суд виходить з того, що без вищевказаної технічної документації неможливо стверджувати про наявність ознак незаконності відведення спірної земельної ділянки.

Доводи, що викладені в позовній заяві повинні доказуватись належними, допустимими, достовірними доказами. В такому випадку - повною редакцією технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку. Вищевказана технічна документація встановила б та підтвердила межі земельної ділянки на місцевості та виділення земельної ділянки в натурі.

Отож, суд приходить до висновку, що це основний документ, що дав би відповіді на всі питання, щодо цільового призначення, погодження меж, розташування землі на певній території, адже суд критично оцінює листи, на які посилається позивач.

Суд вважає, що ці листи не доводять цільове призначення та місце розташування спірної земельної ділянки. Для цього є спеціально затверджені форми документів. Листи в такому випадку на які посилається Прокурор не є належними доказами.

17.05.2021 року відповідачем ОСОБА_3 подано суду відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_3 заперечує проти задоволення позову. У відзиві зазначено, що спірна земельна ділянка отримана в законному порядку, державні органи, що виділяли землю, проводили перевірки та погодження. Технічна документація розроблялась та затверджувалась за участю представників державних органів, що володіють повною інформацією, щодо походження земель, їх цільового призначення та віднесення до певних категорій. За весь період володіння спірною землею, жодного разу не було вказано на незаконність виділення, чи оформлення землі, ч на приналежність землі до лісового фонду.

20.05.2021 року до суду від відповідача ОСОБА_4 надійшла заява, в якій було викладені акти підтверджуючі законність придбання останнім спірної земельної ділянки та сплати всіх необхідних коштів до бюджетів України з відповідними перевірками законності дій відповідача ОСОБА_4 . Також наголошено, що при продажу спірної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_5 процедуру перевірки законності таких дій проводили двоє нотаріусів, та ніяких перешкод не було виявлено, а отже щодо позову просить відмовити у його задоволені в повному обсязі, розглядати справу за його відсутності через стан здоров`я.

19.07.2021 року до суду від представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_2 надійшло клопотання про витребування доказів, в якому було прохання витребувати у Дергачівської місцевої прокуратури, належним чином посвідчені копії документів:

- висновок судової будівельно-технічної експертизи № 5343 від 08.04.2019р. Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса.

- матеріали досудового розслідування, що проводились за фактом незаконного виділення у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення на території Солоницівської селищної ради, Дергачівського району Харківської області за ознаками кримінального правопорушення ч. 2 ст. 364 КК України, що розглядались Дергачівським районним судом у кримінальному провадженні №12019220280001483 від 28.10.2019 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України. Відомості до ЄРДР внесено 15.03.2017р. за № 42017221280000016 (в межах допустимих вимогами КПК України).

- технічну документацію із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_3 для будівництва індивідуального житлового будинку та споруд, розташованих по АДРЕСА_1 .

- рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області VI сесії V скликання №14 від 16.11.2006, яким затверджено технічну документацію із землеустрою та передано ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,1500 га. в межах населеного пункту на території Солоницівської селищної ради, в АДРЕСА_1 .

- договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,15 га з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0219, укладений 31.07.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який зареєстрований у реєстрі за №1203

2. Витребувати у ДП «Харківська лісова наукова дослідна станція» як у користувача спірної земельної ділянки, належним чином посвідчені копії документів:

- матеріали лісовпорядкування, які згідно з п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, що діяли до одержання в установленому порядку ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» державного акту на право постійного користування земельними лісовими ділянками, на території Солоницівської селищної ради, Дергачівського району Харківської області, станом на грудень 2005 р.

- Державний акт на право постійного користування земельними лісовими ділянками, що видано для ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що підтверджував приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, щодо яких встановлено та зареєстровано право постійного користування за ДП «Харківська лісова наукова дослідна станція станом на грудень 2005р.

- Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аеро знімків, що містять детальну характеристику лісу (пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року).

- планшети лісовпорядкувальні, що належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

- викопіювання меж, встановлених землеустроєм по землекористувачам, суміжним з територією, що підпорядкована ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», куди входять землі лісового фонду на території Солоницівської селищної ради, станом на 2005р.

- плани внутрішньогосподарського землевпорядкування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

- документи, які засвідчують перевірку і узгодження з органами землеустрою за наявними матеріалами і в натурі меж ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», розв`язання всіх спірних питань із суміжними землекористувачами; перелік урядових рішень про передачу і прийомку земель, здійснених після попереднього землеустрою.

- матеріали лісовпорядкування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», затверджені в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

- рішеннями органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання у постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» про передачу в постійне користування, земель лісогосподарського призначення на території Солоницівської селищної ради, Дергачівського району Харківської області.

- Документація державного лісового кадастру за такими формами:

- форма N 1 "Розподіл земель лісового фонду за їх категоріями в розрізі груп і категорій захисності" (додаток N 1);

- форма N 2 "Розподіл вкритих лісовою рослинністю земель за

переважаючими породами та групами віку" (додаток N 2);

- форма N 3 "Загальні дані про землі лісового фонду" (додаток

N 3). У відповідності до Наказу Міністерства лісового господарства України N 134 від 15.11.95 (був чинним на момент виділення спірної земельної ділянки),зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 листопада 1995 р. за N 422/958 Про затвердження Інструкції про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів;

- акти зміни в структурі земель лісового фонду ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що сталися в 2005 - 2006 роках, в тому числі земель, що тимчасово

використовуються іншими користувачами.

- документацію державного лісового кадастру за формами N 1 і N 2. за 2005 та 2006 в ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», щодо земель на території Солоницівської селищної ради, Дергачівського району Харківської області.

- акти, протоколи, рапорти, доповідні записки, співробітників ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» чи її підрозділів, щодо фактів незаконного виділення земель із лісогосподарського фонду, на території Солоницівської селищної ради, Дергачівського району Харківської області.

05.08.2021 року ухвалою суду, клопотання було повністю задоволено та витребувано вищевказані докази.

З огляду на те, що ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та Дергачівська місцева прокуратури Харківської області ухвалу суду від 05.08.2021 року не виконали і повністю проігнорували, представником відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_2 було подано повторне клопотання про витребування вищевказаних доказів, яке судом, ухвалою від 04.10.2021 року було задоволено.

01.12.2021 року Дергачівською окружною прокуратурою на виконання ухвал суду щодо витребування доказів по справі надано матеріали кримінального провадження №12019220280001483 від 28.10.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України.

22.12.2021 року представник відповідача ОСОБА_5 подала до суду додаткові пояснення по справі, в яких зазначила, що у відповіді Міндовкілля №25/2-22/26727-21 від 15.12.2021 зазначалась наступна інформація:

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2020 № 614, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, норми якої діяли до 01.01.2013) право постійного користування земельною ділянкою посвідчувалося державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

На сьогодні згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Слід зазначити, що пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України передбачено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності Земельним кодексом України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 Земельного кодексу України.

Частиною першою цієї статті передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Водночас зазначає, що відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема, у сфері земельних відносин, землеустрою, Державного земельного кадастру.

Відповідно до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521, Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Також, представник відповідача ОСОБА_5 подала до суду додаткові пояснення по справі, в яких зазначила, що у відповіді Держлісагенства №53189/5/21 від 15.12.2021 зазначалась наступна інформація:

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання (далі - ВО «Укрдержліспроект») створене з метою проведення лісовпорядкування, яке включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

До складу ВО «Укрдержліспроект» входять державне підприємство «Харківська державна лісовпорядна експедиція», Львівська державна лісовпорядна експедиція, Київська, Комплексна та Українська лісовпорядні експедиції.

Зазначені вище державні лісовпорядні організації не володіють земельними ділянками лісового фонду України і відповідно не ведуть лісове господарство.

Також, представник відповідача Ворожейкіна А.О. в додаткових поясненнях по справі зазначила, що Прокуратура в своїй позовній заві посилається на пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, а ДП «Харківська ЛНДС» у відповіді №337/01 від 16.11.2021 зазначається що: ДП «Харківська ЛНДС» в стадії оформлення державного акту на право постійного користування.

Суд критично ставиться до посилання позивачів на п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, в редакції на теперішній момент та у редакції 29.03.2006 - момент виникнення спору), адже в цьому пункті йдеться мова виключно про земельні ділянки, які раніше були надані, а враховуючи відповідь ДП «Харківська ЛНДС» №337/01 від 16.11.2021, суд вбачає, що таких прав у позивача не було.

Також, суд зазначає, що якби Державна публічна кадастрова карта містила інформацію, на момент оформлення технічної документації та державного акту на спірну земельну ділянку, про те, що ці землі лісового фонду перебувають у постійному користуванні ДП «Харківська ЛНДС», то дана технічна документація не була би розроблена, адже такі дії були б неможливі через зйомку із супутника та співвідношення таких знімків з межами та координатами земельних ділянок та співставляючи їх із сусідніми земельними ділянками.

Також суду не були надані належні та допустимі докази, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду України.

В наданих матеріалах кримінального провадження №12019220280001483 від 28.10.2019 міститься копія Публічної кадастрової карти за місцевістю зі спірної земельною ділянкою та у переліку до копії надано орієнтовні дані про знаходження спірної земельної ділянки кадастровий номер 6322057600:00:002:0219 з них на території Солоницівської селищної ради 0,0910 га (орієнтовно) та в межах земель ДП «Харківська ЛНДС» 0,0590 га (орієнтовно),- суд в свою чергу по-перше, не може виходити з орієнтовних даних та припущеннях при розгляді справи, по-друге, позовні вимоги стосуються всієї спірної земельної ділянки, а як вбачається з матеріалів, які надала Дергачівська місцева прокуратура 70% спірної земельної ділянки знаходиться на території Солоницівської селищної ради.

Стаття 125 Земельного кодексу України, передбачає, що право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної

реєстрації. В свою чергу приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК).

Згідно зі статтею 55 ЗК до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Спірна земельна ділянка, являється присадибною земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які поширюється особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність. При цьому за статтею 3 ЗК земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК.

Стаття 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Прокурор та ДП «Харківська ЛНДС» не надала до суду, ні Державного акту, ні рішення органів виконавчої влади за погодженням з профільними органами центральної виконавчої влади, ні технічної документації із землеустрою, про виділення земель лісового фонду для ДП «Харківська ЛНДС», тай планово-картографічні матеріали на які постійно посилається прокуратура, теж не надані суду для дослідження та вивчення.

Прокурор посилається на норму п 5 глави 8 Перехідних положень Лісового кодексу України, який вказує на те, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Позивачі не надали доказів, що до грудня 2005 року (прийняття спірного рішення про дозвіл на розробку технічної документації) ДП «Харківська ЛНДС» були виділені землі з лісового фонду, а значить доводи прокуратури про те, що спірна земельна ділянка входила до земель лісового фонду, які належать ДП «Харківська ЛНДС» на праві постійного користування - не підтверджуються.

Суд звернув увагу на те, що планово картографічні матеріали, це карти з нанесеними графічними позначеннями зон, та територій, але це не точними схемами розташування, з точним місцем розташування та набором координат, з картографічних матеріалів не можна зробити викопіровки про точні координати та межі між зонами та територіями.

Натомість, до пояснення додаються:

Викопіювання з топографо - геодезичного плану на території Солоницівської селищної ради, в АДРЕСА_1 , масштаб 1:5000;

Викопіювання з топографо - геодезичного плану на території Солоницівської селищної ради, в АДРЕСА_1 , масштаб 1:2000;

Ситуаційний план на території Солоницівської селищної ради, в АДРЕСА_1 , масштаб 1:5000;

Ситуаційний план на території Солоницівської селищної ради, в АДРЕСА_1 , масштаб 1:2000;

Висновок Дергачівського районного відділу земельних ресурсів Харківського обласного Головного управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельним ресурсам про погодження технічної документації із землеустрою складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянк, що розташована по АДРЕСА_1 № 12/1 від 10.12.2005 року.

Довідка Дергачівського районного відділу земельних ресурсів Харківського обласного Головного управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельним ресурсам про присвоєння кадастрового номеру спірній земельній ділянці, якою сказано, що спірна земельна ділянка розташована на території смт. Солоницівка від 18.05.2006р.

Всі ці документи, вказують на те, що спірна земельна ділянка, на момент виділення (грудень 2005 року) була розташована на території смт. Солоницівка Дергачівського району Харківської області, ніяких позначень про приналежність даної земельної ділянки до земель лісового форду, з цільовим призначенням для лісогосподарських потреб.

Суд не бере до уваги посилання позивачів на п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, в редакції на теперішній момент та у редакції 29.03.2006 - момент виникнення спору) з цих підстав.

Суд приходить до висновку, що позивачами не доведено факт знаходження спірної земельної ділянки у постійному користуванні за ДП «Харківська ЛНДС», адже до всіх процедур по оформленню відповідачем 2 - ніяких правовстановлюючих документів не було, як і розмежувань та точних координат спірної земельної ділянки.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши всі доводи сторін, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суд інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Відповідно з тлумаченням Конституційного Суду України, даного у рішенні від 8 квітня 1999 р., пред`явлення прокурором позову в інтересах держави не рівнозначно пред`явленню позову в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх впорядкування і форми власності.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з досиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, повноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників спільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Отже, прокурор повинен визначити і обґрунтувати в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересів держави.

Оскаржуваним рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області затвердила проект землеустрою для видачі державного акта на право власності на землю і безоплатно передала у власність відповідачу ОСОБА_3 16.11.2006 року земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення відповідач ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на землю. На думку позивача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» спірна земельна ділянка перебуває на землях лісогосподарського призначення лісового фонду та у веденні останнього.

Прокурором повинно бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу частини 2, 4 ст. 56 ЦПК України, ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін.

Відповідно до Постанови ВП ВС від 06.07.2021 року у справі № 911/2169/20 «Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Суд звертає увагу, що за всіма матеріалами кримінального провадження №12019220280001483 від 28.10.2019 року зазначається, що всі правопорушення відбувалися на території лісового фонду України закріпленого за ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» - згідно з відповіддю Держлісагенства від 15.12.2021 року до складу ВО «Укрдержліспроект» входить ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція», до якого в свою чергу входить ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»,- не володіє земельними ділянками лісового фонду України і відповідно не веде лісове господарство, а отже ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не володіє земельними ділянками лісового фонду та не веде лісове господарство на них. Ці дані також підтверджуються з матеріалів кримінального провадження №12019220280001483 від 28.10.2019 року у документі №29 де у відповіді ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» в пункті 3 зазначено, що: «інформації щодо розміру втрат лісогосподарського виробництва та збитків завданих лісовому господарству у кв. 376 Дергачівського лісництва ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» не має», що доводить безпідставність позовних вимог прокуратури.

Згідно додатку 2 до відповіді у документі №29 надано перелік земельних ділянок, які знаходяться повністю або частково в межах кв 376 Дергачівського лісництва ДП «Харківська ЛНДС», де зазначені приблизні частини земельної ділянки кадастровим номером: 6322057600:00:002:0219, а саме зазначено, що: з них на території Солоницівської селищної ради 0,0910 га (орієнтовно) та в межах земель ДП «Харківська ЛНДС» 0,0590 га (орієнтовно) - виходячи з цього у Солоницівської селищної ради були повноваження на виділення спірної земельної ділянки, яка знаходиться на її території, але з врахуванням того що ніяких правовстановлюючих та оформлених належним чином документів на 0,0590 га (орієнтовно) земель за ДП «Харківська ЛНДС» не було зроблено та не було внесено в реєстри, селищна рада виділила і цю частину спірної земельної ділянки згідно чинного законодавтсва України на той момент.

Суд зазначає, що відповідно документу №36 аркуші 97-115, документу №37 на аркуші 116 - дана технічна документація та державний акт складені відповідно діючого законодавства України на момент таких процедур з всіма необхідними погоджувальними процедурами за участі уповноважених органів (земельний відділ, держгеокадастр та інші) та проведені всі необхідні геодезичні роботи для оформлення в законний спосіб технічної документації;

Суд звертає увагу, що за всіма документами що стосуються спірної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 - зазначається, що ця земельна ділянка вилучена для передачі громадянам, ця земельна ділянка передана громадянам не шляхом вилучення, а шляхом виділення враховуючи те, що земельні ділянки не були належним чином оформлені та був відсутній основний правовстановлюючий документ згідно ЗКУ та ЛКУ, тому твердження, що спірна земельна ділянка вилучена немає можливості, адже в законодавстві України чітко визначено поняття «вилучення» та воно тут не застосовувалося та таке твердження безпідставне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 Цивільного кодексу України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої цієї статті в редакції, яка діяла до 15 січня 2012 року, зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право позовна давність не поширюється.

Відповідно до пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 41/6-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15 січня 2012 року, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Однак зазначена норма матеріального права за своєю суттю направлена на захист прав власників та інших осіб від незаконних дій держави та її органів щодо порушення права власності або інших речових прав громадян з її боку.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів (правова позиція ВСУ у справі № 6- 2304цс16, № 6-2667цс16, ЕСПЛ, ст. 6 Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод).

Таким чином, заявляє про застосування строку позовної давності як про підставу для відмови в позові в порядку, передбаченому ст. 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до Постанови ВП ВС від 06.07.2021 року у справі № 911/2169/20: «Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.».

Згідно правового висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16, закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене Харківська ОДА та інші співпозивачі, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою - Дергачівська місцева прокуратура, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судова практика містить таке твердження і висновок, що обчислення позовної давності в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Має значення дата лютий 2007 року, період звітності, обміну відомостями та інформації, період складання аналітичних довідок, зведених реєстрів та аудитів між органами місцевого самоврядування та органами державної влади Харківської області.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18).

Між тим, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило ч. 1 ст. 261 ЦКУ містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на Позивача.

Аналогічні правові позиції Верховного Суду України викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 8.06.2016 року, постанова від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц, постанові від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16, постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

На підставі вищезазначеного суд вважає пред`явлення прокуратурою даного позову в інтересах позивачів Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентство лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» поданим за межами позовної давності.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте Солоницівською селищною радою Дергачівського району Харківської області (як суб`єктом владних повноважень) рішення про передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Приймаючи до уваги те, що розгляд даного позову не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), то не має підстав для задоволення позовної заяви керівника Дергачівської місцевої прокуратури (правова позиція ВСУ у справі № 21- 405а14).

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 Лісового кодексу України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 Лісового кодексу України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 Лісового кодексу України).

За статтею 48 Лісового кодексу України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 Земельного кодексу України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

В позовній заяві прокуратура зазначає, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, яка, на момент видачі оскаржуваного рішення, перебувала в постійному користуванні державного підприємства.

З досліджених доказів не можливо встановити, що спірна земельна ділянка на момент видачі оскаржуваного рішення, перебувала в постійному користуванні позивача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Інших належних доказів про передачу земель лісового фонду до позивача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» суду не надано.

Зокрема не надано рішень органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади на підтвердження факту передачі землі, частиною якої є спірна ділянка у межах позивача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» у користування державному лісогосподарському підприємству (або його попереднику) та визначення її цільового призначення.

Крім того не надано належних доказів про те, що проект організації та розвитку лісового господарства позивачем ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» погоджено відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та такий проект відсутній в матеріалах справи.

Лист Відділу Дергачівського району ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 24.04.2017 року вих. №10-20-0.23.18-151/109/17, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0219 розташована за межами населеного пункту, а отже ці землі підпадають під відання позивача Харківської ОДА і розпорядження ними мало б відбуватись за погодженням з позивачем Харківською ОДА, суд брати до уваги не може, оскільки серед переліку кадастрових номерів на земельні ділянки не значиться кадастровий номер спірної земельної ділянки. До цього листа додається прокуратурою не ідентифікований додаток у вигляді таблиці з переліком кадастрових номерів та адрес, серед них також не значиться спірна земельна ділянка, але в листі, що прокуратура вважає основним доказом посилань на цю таблицю немає також.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Державний акт, на ім`я відповідача ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 993520 видано головою відповідача Солоницівської селищної ради Ю.М Стаскевич, начальником Дергачівського районного відділу земельних ресурсів В.І. Шуміло 31.05.2007 року, виданий на підставі Рішення IV сесії V скликання Солоницівської селищної ради від 16.11.2006 року № 14, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010769300103.

08.12.2017 року відповідач ОСОБА_5 уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Бондаренко Ганною Юріївною, що зареєстрований в реєстрі за № 2776. Земельну ділянку куплено у відповідача ОСОБА_4 .

Кожен з відповідачів готував документи для укладення вищевказаного договору, що передбачені законом про вчинення подібних правочинів. Перед остаточним підписанням договору, відповідачі проводили перевірку наявності арештів, заборон, обтяжень, обмежень, щодо розпорядження даною земельною ділянкою. Зі свого боку, нотаріус провів перевірку, згідно з даними Єдиних державних реєстрів та поданих документів. Перешкод для вчинення даного правочину - не було.

Інформація в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі є загальнодоступною для співробітників прокуратури та посадових осіб позивачів. Прокуратура та позивачі мали безперешкодну можливість отримати всі відомості про спірну ділянку, вжити заходів реагування та нагляду. Ніхто з зазначених позивачів не вчинив передбачені законом дії аби перешкодити порушенню прав держави.

Після проведення державної реєстрації прав власності на спірну земельну ділянку, відповідач ОСОБА_5 будучи належним набувачем та особою, що мала право розпоряджатись своїм майном, почала вчиняти цілий ряд реєстраційних і погоджувальних дій зі спірною землею. Було здійснено ряд звернень до державних компетентних органів, що мають пряме відношення до визначення законності використання земель державного фонду. Відповідачем ОСОБА_5 було отримано ряд погоджувальних документів, щоб легалізували та підтверджували законність розпорядження спірною земельною ділянкою.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, встановлено, що земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1500 га, кадастровий номер 6322057600:00:002:0219, яка розташована по АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажі земельної ділянки від 08.12.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Бондаренко Ганною Юріївною, що зареєстрований в реєстрі за № 2776 за реєстровим відчужила на користь Відповідача 4.

Однак відповідно до ч. 3 ст. 5 ЗК УРСР від 8 липня 1970 року, ч. 4 ст. 2 ЗК України (№ 561-XII) від 18 грудня 1990 року та ст. 20 ЗК України (№ 2768-ІІІ) від 25 жовтня 2001 року віднесення земельної ділянки до лісогосподарського призначення здійснюється тим органом, який приймає рішення про її надання та затвердження проекту землеустрою.

У власність відповідача ОСОБА_3 спірна земельна ділянка надана на підставі рішення IV сесії V скликання Солоницівської селищної ради від 16.11.2006 року № 14.

При цьому на сесії сільської ради був розглянутий та розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідача ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства та передачу у власність.

В результаті розгляду проекту на підставі ст. ст. 12, 81, 116, 118, 121, 151 Земельного кодексу України, розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія відповідача Солоницівської селищної ради вирішила: 1) затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідача ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства площею 0,1500 га в АДРЕСА_1 ; 3 ) передати відповідачу ОСОБА_3 у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,1500 га в АДРЕСА_1 ; 4) доручити землевпорядній організації винести проект в натуру та виготовити державний акт на право власності на землю відповідачу ОСОБА_3 .

На підставі вказаного рішення відповідач ОСОБА_3 отримала державний акт, на ім`я ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 993520 виданого головою Солоницівської селищної ради Ю.М Стаскевич, начальником Дергачівського районного відділу земельних ресурсів В.І. Шуміло 31.05.2007 року, виданий на підставі рішення IV сесії V скликання Солоницівської селищної ради від 16.11.2006 року № 14, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010769300103.

Відповідач ОСОБА_3 набула право власності відповідно до наступних норм матеріального права.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписи ч. 2 статті 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч. 3-4 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статтею 118 Земельного кодексу України.

Згідно ч. 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

При цьому, згідно ч. 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно абз. 1 п. 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України ( в редакції чинній на час прийняття оспорюваного рішення) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Набувши у встановленому порядку право власності на земельну ділянку, відповідач ОСОБА_3 мала право на розпорядження цією ділянкою на свій розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При вирішенні справи суд також враховує, що практикою Європейського суду з прав людини наголошено на особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", заява №33202/96, п.120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини", заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява №55555/08, п.74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п.128, та "Беєлер проти Італії", п.119), (п. 70);

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі", п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, анкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява №36548/97, п.58, ECHR 2002-VIII) (п.71).

Тобто, у даному випадку відповідачі у справі не повинні нести негативні наслідки та майнову відповідальність за дії державних органів, які вчинили державну реєстрацію земельних ділянок та право власності на них, навіть якщо їх законність ставиться державою надалі під сумнів: територіальним органом Держгеокадастру, який є державним виконавчим органом, що вчинив державну реєстрацію земельних ділянок, а також здійснює їх облік; органів нотаріату, на яких згідно ст.ст. 1, 3, 5 Закону України «Про нотаріат» державою покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності; органів державної лісової охорони, власником землі, постійного користувача земельних ділянок, який вважає спірну земельну ділянку такою, що належить йому на праві користування, та які, вважаючи свої права порушеними, своєчасно не вживали заходів до з`ясування усіх обставин справи, розроблення документації із землеустрою щодо винесення та закріплення в натурі меж земельних ділянок, державної реєстрації земельних ділянок та прав на них.

Належне урядування в цих питаннях сприяло б уникненню спірних ситуацій та чіткому визначенню меж землекористування, а не довільному їх трактуванню.

На підставі вищезазначеного суд вважає, що відповідачі у справі не повинні нести негативні наслідки та майнову відповідальність за дії державних органів, які вчинили державну реєстрацію земельних ділянок та право власності на них, навіть якщо їх законність ставиться державою надалі під сумнів.

Прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах відповідного органу (підприємства), а отже позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.

Матеріали справи містять відомості про можливість звернутися за наявності підстав за захистом інтересів держави до суду у межах строку позовної давності, що державою в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентство лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» не було зроблено.

При цьому прокурор ігнорує інформацію щодо того, коли про порушення своїх прав довідались або могли довідатись позивачі Харківська обласна державна адміністрація, Державне агентство лісових ресурсів України, Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», в інтересах яких звернувся прокурор, а також встановити, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивачів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 976 затверджено Положення про державну лісову охорону.

Згідно пунктів 1, 2 та 4 цього Положення в редакції на час прийняття передбачено, що державна лісова охорона діє у складі Держлісагентства з питань лісового та мисливського господарства і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства, має статус правоохоронного органу. Метою її діяльності є здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження, розширене відтворення, невиснажливе використання лісових ресурсів та об`єктів тваринного світу.

Основними завданнями держлісоохорони є здійснення державного контролю за додержанням вимог лісового законодавства, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства та використання лісових ресурсів.

Відповідно до пункту 6 Положення Держлісоохорона під час організації заходів, спрямованих на усунення порушень лісового законодавства, взаємодіє з правоохоронними органами, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та їх об`єднаннями.

Пунктом 7 передбачено, що посадові особи держлісохорони відповідно до покладених на них завдань мають право безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку ліси, що перебувають у власності чи користуванні громадян і юридичних осіб, складати протоколи та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, правопорушення у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, доставляти особу, яка порушила лісове законодавство, в органи внутрішніх справ або в органи місцевого самоврядування у разі неможливості встановлення його особи на місці вчинення правопорушення для складення протоколу про адміністративне правопорушення, надсилати у відповідні державні органи матеріали про притягнення осіб, які порушили лісове законодавство, до дисциплінарної, адміністративної і кримінальної відповідальності.

До посадових осіб державної лісової охорони відносяться керівник, головний лісничий, лісничий, помічник лісничого, старший майстер лісу, майстер лісу підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства.

Таким чином, судом встановлено можливість позивача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» (з січня 2007 року) ініціювати звернення з позовом до суду в інтересах держави.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» протии Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинен ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

З огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведеного у ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня коли, особа (державний орган) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку такої особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивачі не знали про порушення своїх цивільних прав і саме з цієї причини не звернулися за його захистом до суду, не достатньо.

Позивачі повинні довести факт, що вони не могли дізнатися про порушення своїх цивільних прав, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачі повинні довести, що відомості про порушення можна було отримати значно раніше.

Також згідно постанови Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 статті 387, 388 ЦК України не містять положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, що врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а положення статті 268 цього Кодексу не передбачають, що вимоги про витребування майна відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється.

Тобто, позовна давність поширюється також на позовні вимоги прокурора в інтересах держави про витребування майна, у тому числі земельних ділянок.

За таких обставин суд не знаходить підстав для задоволення позову, оскільки позивачами пропущено строк позовної давності, оскільки право на звернення до суду з таким позовом виникло ще у 2007 році, отже строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, на момент пред`явлення позову 02.03.2021 року та його надходження до суду, сплив.

Позивачами не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентство лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», а також наслідки пропуску прокурором строку позовної давності, тому суд дійшов висновку про необхідність відмови у позовних вимогах.

Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 12, 20, 55, 81, 116, 118, 121, 125, 151 ЗК України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 15, 16, 256, 257, 261, 268, 316, 319, 321 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 206, 223, 258, 259, 263-265, 266, 273, 354, 355 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено 17 лютого 2022 року.

Суддя Є. Р. Остропілець