ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
14 лютого 2022 року справа № 903/601/20
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича
та за присутності представників:
від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області: не з`явились
від Міністерства економіки України: не з`явились
від Державного підприємства "ГрінЕнерго": не з`явились
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Агро": Якименко З.С. адвокат (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1060 від 19.04.2020р., ордер серія ВЛ №000,074793 від 06.11.2020р.)
від Державного підприємства "Державна інвестиційна компанія": не з`явились
в судовому засіданні взяла участь прокурор відділу Волинської обласної прокуратури: Костюк Н.В. (службове посвідчення №065570 від 23.10.2021р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом заступника прокурора Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі
Головного управління Держгеокадастру у Волинській області
Міністерства економіки України
до відповідачів:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Агро"
Державного підприємства "ГрінЕнерго"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державне підприємство "Державна інвестиційна компанія"
про визнання недійсним інвестиційного договору
встановив: заступник прокурора Волинської області звернувся до господарського суду Волинської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання недійсним інвестиційного договору №19/02-01/а, укладеного 20.04.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектрум Агро" та Державним підприємством "ГрінЕнерго".
Обґрунтовуючи заявлену вимогу, прокурор засвідчував, що окремі пункти інвестиційного договору (1.2, 1.3, 1.4, 2.1, 2.2.1, 4.1.1, 4.2.3, 5.1.6, 6.4, 7.1, 8.1, 9.1, 9.2, 11.1, 14.2) свідчать про удаваність правочину, наявність ознак договору емфітевзису та оренди землі; спірний договір не відповідає нормам статей 395, 407, 408 Цивільного кодексу України, статей 92, 102-1 Земельного кодексу України.
Посилаючись на положення ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" прокурор засвідчував, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний ефект та екологічний ефект, такими цінностями можуть бути, зокрема, права користування землею; ст. 4 даного Закону надано визначення об`єктів інвестиційної діяльності, а ст. 5 - суб`єктів інвестиційної діяльності (інвестори і учасники), відтак, вважає, що виходячи з аналізу даних статей ДП "ГрінЕнерго", якому земельна ділянка належить на праві постійного користування, як учасник інноваційного проекту, повинно самостійно займатись виробництвом ягідної та сільськогосподарської продукції, однак спірним договором не передбачено практичних дій державного підприємства для реалізації інвестиційного проекту; тому даний є договором оренди земельної ділянки або емфітевзису, оскільки за його умовами ДП "ГрінЕнерго" фактично передало в користування інвестору земельну ділянку за плату та передбачило умови її використання; за договором ТОВ "Спектрум Агро" здійснює використання об`єкту інвестування та інвестиції, хоча за приписами ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" саме учасник забезпечує реалізацію інвестиції, а не безпосередньо інвестор; посилаючись на бізнес план інвестиційного договору, який є додатком до інвестиційного договору вказує, що метою проекту є отримання прибутку інвестора - ТзОВ "Спектрум Агро" за рахунок ефективного виробництва, реалізації, зберігання та переробки ягідної продукції та зернових культур на земельних ділянках ДП "ГрінЕнерго", єдиним доходом якого є отримання щоквартального платежу в розмірі 330 тис. грн., який значно менший від розміру квартальної земельної плати, що повинна дорівнювати 1 340 430 грн і не покриває навіть частини заборгованості державного підприємства по земельному податку, яка за інформацією ДПС становить понад 20 млн. грн; згідно аналізу спірного договору та бізнес плану інвестиційного проекту, розробленого працівниками факультету економіки та управління Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, очікувані показники надходжень виручки, прибутків, рентабельності, визначених у бізнес плані інвестиційного проекту, є недостатньо обґрунтованими і завищеними, інвестиційний проект не є привабливим для потенційного інвестора; зазначає, що оскільки спірний договір не містить ознак інвестиційного, фактично є договором про передачу в користування земельних ділянок, існують підстави для визнання його недійсним за ч. 1 ст. 215 ЦК України; а саме недодержання сторонами правочину вимог, що встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу; вказує, що договір про інвестиційну діяльність є удаваним правочином та вчинений з метою приховування іншого правочину оренди землі, оскільки містить ознаки договору оренди; посилаючись на положення статуту, а саме п.п. 10.2.12, 10.2.13 ДП "ГрінЕнерго" та норми Господарського кодексу України (ч. 1 ст. 136) вказує на необхідність погодження з уповноваженим органом управління будь-яких договорів щодо передачі майна, в т.ч. земельних ділянок; ДП "ГрінЕнерго" віднесено до сфери управління Мінекономрозвитку, наказом якого від 13.08.2019 №1389 надано згоду на вчинення-укладення спірного договору інвестування в агропромисловий проект; вважає, що при наданні згоди Міністерством не враховано умови договору та норми Земельного кодексу України; наказ Мінекономрозвитку є актом ненормативного характеру та втратив свою дію з моменту укладення договору, тобто порушено порядок укладення інвестиційного договору.
Також зазначав, що укладенням інвестиційного договору порушено право власника держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на раціональне використання земельних ділянок, оскільки зазначене управління, як розпорядник земельних ділянок, жодних рішень щодо передачі спірних земель у користування ТОВ "Спектрум Агро" не приймало. Тому вважає, що спірний договір суперечить приписам ч. 2 ст. 203 ЦК України і підлягає визнанню недійсним в судовому порядку на підставі п. 1 ст. 215 ЦК України.
Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави прокурор посилався на положення ч.ч. 3,4 ст. 53 ГПК України, норми Закону України "Про прокуратуру"; а саме ч. 3 ст. 23 даного Закону, рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі №1-1/99 та, зокрема зазначає, що управлінням Держгеокадастру у Волинській області, як розпорядником земель, не вживались жодні заходи щодо захисту інтересів держави, а у листі-відповіді на запит прокуратури останнє повідомило про неможливість пред`явлення позову у зв`язку з обмеженням фінансування на оплату судового збору та не заперечило щодо представництва інтересів держави прокуратурою; вказує, що невжиття заходів зі сторони Мінекономрозвитку, як уповноваженого органу управління державним підприємством в частині дослідження умов інвестиційного договору та планів його реалізації, призвело до безпідставної передачі у користування ТОВ "Спектрум Агро" земель площею понад 5 тисяч га, що позбавило підприємство можливості самостійно здійснювати господарську діяльність та отримувати прибутки, а тому вважає, що такі дії підприємства є неналежним захистом інтересів держави з боку органу державної влади до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, зазначене дає право прокурору звернутись до суду за захистом інтересів держави. Також зазначає, що визнання недійсним інвестиційного договору становить суспільний інтерес, оскільки земля перебуває під охороною держави, є об`єктом права власності українського народу, органи державної влади і місцевого самоврядування приймають рішення щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, тому згідно ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявні підстави представництва за даним позовом.
Щодо підсудності спору прокурор засвідчував, що ТОВ "Спектрум Агро" зареєстроване в с. Печихвости Волинської області, а тому позов подається до Господарського суду Волинської області, тобто за місцезнаходженням одного із відповідачів (ч. 2 ст. 29 ГПК України).
Ухвалою господарського суду від 26.08.2020р. (суддя Костюк С.В.) відповідну позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №903/601/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
У відзиві на позовну заяву ДП "ГрінЕнерго" з вимогами прокурора не погоджувалось, вказуючи, що оспорюваним інвестиційним договором не порушені інтереси держави, оскільки зазначені в договорі землі взагалі не використовувались і не оброблялись, укладення даного договору навпаки сприяє інтересам держави, оскільки за його умовами передбачено отримання ДП "ГрінЕнерго" прибутків; підписання договору не позбавляє український народ та державу в особі уповноваженого державного органу управління правомочностей власника землі в обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідної державної власності та сприяє зайнятості населення, залучення громадян до виконання робіт, освоєнню запущених земель і отримання державою інвестиційного прибутку; вказуючи на відсутність порушення інтересів держави, вбачає незаконним представництво прокуратурою інтересів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, якими не було допущено бездіяльність та які діяли в межах наданих законодавством повноважень. Також зазначає, що підстави для визнання інвестиційного договору недійсним відсутні, оскільки його підписанню передувало погодження інвестиційного проекту Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, оскільки зважаючи на великі боргові зобов`язання та обмежені фінансові можливості підприємством вирішено залучити інвестиційні кошти для покриття боргових зобов`язань сума яких складає 18 091 875 грн. та приведення фінансового стану підприємства придатного для ведення господарської діяльності; вказує, що оспорюваний договір є саме інвестиційним, не відповідає істотним умовам договору оренди землі та не приховує в собі інший правочин.
ТОВ "Спектрум Агро" у відзиві на позов вважало вимоги прокурора необґрунтованими, вказуючи, що прокурором жодним чином не доведено порушення інтересів держави спірним інвестиційним договором; також, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, вказує на відсутність підстав представництва прокуратурою інтересів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Також вказувало, що при вирішенні спору про визнання недійсним правочину в судовому порядку вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (постанови Верховного Суду України від 01.06.2016р. у справі №920/1771/14, від 06.07.2016р. у справі №910/1891/14, від 21.09.2016р. у справі №902/841/15); вказує, що підписанню інвестиційного договору передувало погодження інвестиційного проекту Міністерством економічного розвитку і торгівлі України; вказаний в п.п. 9.1, 9.2 договору платіж ДП "ГрінЕнерго" не відноситься до орендної плати, оскільки згідно із ст. 286 ГК України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від своєї господарської діяльності; заперечуючи доводи в частині того, що інвестиційний договір є удаваним правочином, посилаючись на п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначає, що специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він існуючи "в парі" з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним, другий же правочин (прихований) може бути як дійсним так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам правочинів, що містяться в ст. 203 ЦК України, удаваний правочин це правочин з дефектами волі такого правочину та мети, водночас, інвестиційний договір відповідає Закону України "Про інвестиційну діяльність"; Мінекономрозвитку діє згідно Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства, затвердженого постановою КМУ №459 від 20.08.2014р., та відповідно до повноважень, наданих даним Положенням, проводить оцінку економічної ефективності інвестиційних пропозицій, і саме за результатами такого висновку було підписано інвестиційний договір. Також наказом Мінекономрозвитку від 13.08.2019р. №1389 надано згоду ДП "ГрінЕнерго" на укладення договору на інвестування в агропромисловий проект з ТОВ "Спектрум Агро"; щодо доводів в позовній заяві про укладення договору 20.04.2019р., а прийняття наказу про надання згоди на його укладення 13.08.2019р., вказує, що висновок було надано ще у квітні 2019 року, однак, у зв`язку з необхідністю доопрацювання проекту інвестиційного договору та часу на його узгодження в департаменті Міністерства згода на укладення надається після подачі підписаного договору; щодо доданого наукового висновку інвестиційного договору та бізнес плану, який надано Східноєвропейським національним університетом, вважає, що останній є неналежним доказом, оскільки підписаний особою не наділеною повноваженнями оцінювати інвестиційні проекти. Також зазначає, що в п. 2.3 договору передбачено графік інвестування, тому твердження про те, що інвестиційний договір не передбачає результатів інвестиційної діяльності для сторін не відповідає дійсності; вказує, що спірний договір є саме інвестиційним, не відповідає істотним умовам договору оренди землі та не приховує в собі інший правочин, відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочинів, з врахуванням зазначеного просить в позові відмовити.
До відзиву відповідачем долучено копії листа Мінекономрозвитку до ДП "ГрінЕнерго" №19/04-16/д від 22.04.2019р., листів прокуратури від 27.09.2019р., 20.09.2019р., адресованих ДП "ГрінЕнерго".
17 листопада 2020 року Волинською обласною прокуратурою було подано відповідь на відзиви ДП "ГрінЕнерго" та ТОВ "Спектрум Агро" у котрій, зокрема, зазначено, що підставою позову є удаваність інвестиційного договору та наявність ознак договору емфітевзису та оренди землі, договір суперечить вимогам статей 92, 95, 102-1 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України. В частині доводів відповідачів щодо недоведеності порушень інтересів держави та необхідності здійснення представництва позивачів за даним позовом, посилається на положення Закону України "Про прокуратуру" (ст. 23) вказуючи, що позивачами, як уповноваженими державної влади, не вживались жодні заходи по захисту інтересів держави, а тому позов пред`явлено прокурором, який діяв на захист інтересів держави; водночас зазначає, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивачі не здійснюють захист своїх інтересів, а невжиття компетентним органом заходів протягом розумного строку має кваліфікуватись як бездіяльність.
Вважає, що передача у фактичне користування ТОВ "Спектрум Агро" земель державної власності на підставі удаваного правочину для вирощування сільськогосподарської продукції, включаючи будівництво інфраструктурних об`єктів для обслуговування, зумовить настання негативних наслідків, оскільки наявність нерухомого майна в майбутньому стане підставою для припинення права користування землями ДП "ГрінЕнерго"; також вказує, що зазначений в договорі авансовий платіж в сумі 330 грн. та "можливий" чистий прибуток у розмірі 10% інвестиційної діяльності є неспіврозмірними заходами з огляду на незаконність користування землями державної власності площею 5361,7207 га; наголошує, що прокурор набув право на представництво, оскільки уповноважені органи самостійно не звертались до суду за захистом інтересів держави.
Спростовуючи доводи відповідачів про відсутність підстав для визнання інвестиційного договору недійсним у зв`язку з дотриманням вимог чинного законодавства, прокурор у відповіді вказує, що спірний договір укладено 20.04.2019р., а наказ Мінекономіки про надання згоди на його укладення датований 13.08.2019р., тобто через чотири місяці після укладення договору, тому також вважає порушеним порядок укладення договору; а наявність в ДП "ГрінЕнерго" фінансових та боргових зобов`язань не є підставою вчинення порушень вимог чинного законодавства при його укладенні; зазначає, що інвестиційний договір містить істотні умови договору оренди землі та має ознаки договору емфітевзису, а тому є удаваним правочином, в зв`язку з чим просить позов задоволити та визнати недійсним інвестиційний договір від 20.04.2019р. № 19/02-01.
Головне управління Держгеокадастру у Волинській області у відповіді на відзиви відповідачів зазначило, що управління діє відповідно до Положення, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016р. №308; відповідно до ч. 13 п. 4 даного Положення, Управління згідно покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Волинської області; вважає, що інвестиційний договір є удаваним правочином, вчиненим з метою приховати інший правочин, тобто фактично існує два правочини; передача у користування ТОВ "Спектрум Агро" земель площею понад 5 000 га позбавила ДП "ГрінЕнерго" здійснення господарської діяльності та отримання прибутку та сприяння їх використанню у спосіб, що суперечить законодавству; з наведених у відповіді обставин просить позов заступника прокурора задоволити та визнати недійсним інвестиційний договір від 20.04.2019р. №19/02-01.
30.11.2020р. ТОВ "Спектрум Агро" було подано заперечення на відповідь на відзив прокуратури у котрих зазначено, що відповідач не заперечує положень Закону України "Про прокуратуру" та можливість представляти інтереси державного органу, який проявляє бездіяльність, коли при цьому страждають інтереси держави, однак звертає увагу на те, що Головне управління Держгеокадастру у Волинській області є органом, який від імені держави здійснює право володіння щодо спірних земельних ділянок, постановою КМУ від 14.01.2015р. №15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), який є центральним органом виконавчої влади і діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства, і саме з Мінекономрозвитку узгоджувалось укладення інвестиційного договору, водночас Держгеокадастр не є стороною договору і не має права перекладати на себе функції Міністерства, тому вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, яке листом дало дозвіл представляти прокурору інтереси в суді, є неналежним позивачем у даній справі.
Зазначено, що доводи прокуратури відносно того, що Міністерство не дослідило умови інвестиційного договору на відповідність вимогам чинного законодавства та його економічної обґрунтованості не відповідають дійсності, оскільки прокуратура перевищила свої повноваження надаючи неналежні висновки щодо економічної обґрунтованості договору та створює перешкоди у співпраці суб`єктів господарювання зазначених у договорі; підписанню договору слугувало погодження інвестиційного проекту Мінекономрозвитку, в якому здійснено висновок про фінансову окупність проекту, що підтверджено у відповіді на лист №19/04-16/д від 22.04.2019р.; в п. 2.1 договору визначено фінансовий та економічний стан ДП "ГрінЕнерго" і саме з врахуванням цього передбачалось залучити інвестиційні кошти по оспорюваному договору; вказує на відсутність порушень порядку укладення договору, оскільки наказ на погодження укладення договору видається саме після його погодження у всіх департаментах Міністерства на що потребується відповідний проміжок часу; зазначає, що інвестиційний договір є основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності; укладення таких договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності, водночас втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб`єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається; з врахуванням зазначеного в заперечені на відзив, просить в позові відмовити.
При первинному розгляді справи Господарським судом Волинської області Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України будь-яких пояснень стосовно позову надано не було.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 13.01.2021р. у справі №903/601/20, залишеним без змін відповідно до постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021р., у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.07.2021р. касаційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури було задоволено частково, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2021р. та рішення Господарського суду Волинської області від 13.01.2021р. у справі №903/601/20 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у засвідченій постанові, котрі, в силу положень ст. 316 ГПК України, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій належним чином не встановили характер спірних правовідносин, а також обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та не дослідили зібрані у справі докази. Для правильного вирішення спору господарським судам попередніх інстанцій необхідно було належним чином дослідити фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні спірного договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору та надати оцінку їх поведінці щодо виконання/невиконання зобов`язань за договором та, виходячи зі змісту дійсних намірів сторін, застосувати відповідні норми права, дослідивши, при цьому, чи суперечив спірний договір їх вимогам на момент його укладення.
Матеріали справи №903/601/20 з Верховного Суду до Господарського суду Волинської області надійшли 26.07.2021р. та, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2021р., були розподіленні для нового судового розгляду судді Войціховському В.А.
Ухвалою суду від 02.08.2021р. справу за позовом Заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Волинській області та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до ТОВ "Спектрум Агро" та ДП "ГрінЕнерго" про визнання недійсним інвестиційного договору, було прийнято до розгляду, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 03.09.2021р., запропоновано сторонам та прокурору надати письмові пояснення з врахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.07.2021р. у даній справі.
Ухвалою, постановленою за результатами проведеного 03.09.2021р. підготовчого судового засідання (відображена в протоколі засідання суду), розгляд справи в підготовчому судовому засіданні було відкладено на 27.09.2021р., встановлено прокурору та сторонам строки для подання на адреси суду додаткових пояснень.
Ухвалами, постановленими за результатами проведеного 27.09.2021р. підготовчого судового засідання (відображені в протоколі засідання суду), було задоволене клопотання прокуратури про заміну Прокуратури Волинської області на Волинську обласну прокуратуру, продовження подальшого здійснення розгляду справи виходячи із наступного суб`єктного складу: за позовом Заступника прокурора Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Волинській області; Міністерства економіки України до відповідачів: 1) ТОВ "Спектрум Агро", 2) ДП "ГрінЕнерго", залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Державне підприємство "Державна інвестиційна компанія"; оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 19.10.2021р.; встановлено третій особі строк для подання письмових пояснень по суті спору із документами в їх обґрунтування; встановлено прокурору та позивачам строк для подання письмових пояснень стосовно правової позиції ДП "Державна інвестиційна компанія".
Ухвалою, постановленою за результатами проведеного 19.10.2021р. за участю прокурора, представників ГУ Держгеокадастру у Волинській області, відповідачів та третьої особи підготовчого судового засідання, було продовжено (за ініціативою суду) строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 днів до 31.10.2021р., оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 01.11.2021р., встановлено ДП "ГрінЕнерго" (за клопотанням в.о. директора Корабльова С.В.) строк для подання на адреси суду та сторін письмових пояснень по суті спору із документами в їх обґрунтування.
Аналогічно перерву в підготовчому судовому засіданні до 22.11.2021р. було оголошено ухвалою від 01.11.2021р. Цією ж ухвалою було постановлено вийти за межі визначених ГПК України строків підготовчого судового провадження. Вчиняючи відповідну процесуальну дію, як це відображається в протоколі судового засідання, судом враховувалось, що статтею 8 Конституції України, закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Крім того, згідно п. 7 ч. 1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства, зокрема, є розумні строки розгляду справи судом. Положеннями ст. 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях Європейського Суду з прав людини "Савенков проти України" від 02.05.2013р. "Папазов проти України" від 15.03.2012р. зазначено, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника. Отже, строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи, поведінка заявників та об`єктивна необхідність вчинення процесуальних дій.
Було прийнято до уваги судом у визначеній дії також погодження цієї дії із присутніми в засіданні суду прокурором, представниками ГУ Держгеокадастру у Волинській області та третьої особи, подання ДП "ГрінЕнерго" відзиву на позовну заяву, необхідність надання можливості сторонам та прокурору висловити свою позицію стосовно обставин, викладених у відзиві на позов, необхідність дотримання принципу змагальності сторін, майбутнього об`єктивного, повного та всебічного розгляду даної справи по суті.
Ухвалою, постановленою за результатами проведеного 22.11.2021р. підготовчого судового засідання (відображена в протоколі засідання суду), було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.12.2021р.
14 грудня 2021 року, судом, не приступаючи до розгляду справи по суті, було постановлено відображені в протоколі судового засідання ухвали про: задоволення клопотання представника ДП "Державна інвестиційна компанія", підтримане поясненнями присутнього представника ТОВ "Спектрум Агро", про долучення до матеріалів справи звернення ДП "Державна інвестиційна компанія" від 22.11.2021р. №228/04-11 до Прем`єр-міністра України Шмигаля Д.А. "Щодо сприяння в реалізації національних інвестиційних та інноваційних проєктів" із дорученням Прем`єр-міністра України №54862/1/1-21 від 03.12.2021р. про розгляд звернення; задоволення клопотання представників ТОВ "Спектрум Агро" та ДП "Державна інвестиційна компанія", не запереченого з боку присутнього в засіданні суду прокурора відділу Волинської обласної прокуратури, та оголошення в засіданні суду перерви до 31.01.2022р.
31 січня 2022 року судом за результатами судового розгляду справи по суті, з огляду на заявлене клопотання ТОВ "Спектрум Агро", на стадії з`ясування позиції визначеного товариства та дослідження відповідних доказів сторони було оголошено перерву до 14.02.2022р. Попередньо у визначеному судовому засіданні було заслухано позицію прокурора, досліджено позицію ГУ Держгеокадастру у Волинській області, заслухано представників третьої особи ДП "Державна інвестиційна компанія".
При цьому про відповідні процесуальні дії, вчинені у перелічених вище судових засіданнях позивача Міністерство економіки України було повідомлено ухвалами суду від 03.09.2021р., 27.09.2021р., 19.10.2021р., 01.11.2021р., 22.11.2021р., 14.12.2021р., а також від 31.01.2022р.
Стосовно подання сторонами/учасниками справи визначених положеннями чинного процесуального законодавства України заяв по суті справи під час нового судового розгляду, судом засвідчується на наявності в матеріалах даної справи наступних матеріалів:
- додаткові пояснення Волинської обласної прокуратури від 18.08.2021р. №15-1651вих-21 про підтримання пред`явлених позовних вимог із засвідченням того, що оспорюваний договір містить умови, притаманні договору оренди землі, а саме: об`єкт оренди, строк дії договору оренди, орендну плату із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення. Передача у фактичне користування ТОВ "Спектрум Агро" земель державної власності на підставі удаваного правочину для вирощування сільськогосподарської продукції, включаючи будівництво інфраструктурних об`єктів для обслуговування на земельних ділянках загальною площею 5361,7207 га, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства зумовить настання невідворотних негативних наслідків, оскільки наявність нерухомого майна ТОВ "Спектрум Агро" на цих земельних ділянках стане підставою для припинення права користування ДП "ГрінЕнерго" земельними ділянками, що передані за спірним договором. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок, які є предметом спірного інвестиційного договору, вбачається, що зазначені земельні ділянки у 2014-2015 роках передані у постійне користування державному підприємству на підставі на наказів Головного управління Держземагентства у Волинській області та їх власником є держава в особі вказаного Управління. Норми Земельного кодексу України передбачають право територіальних органів Держгеокадастру України розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які знаходяться за межами населених пунктів. ГУ Держгеокадастру у Волинській області відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України є органом, який від імені держави здійснює права власника щодо спірних земельних ділянок. ГУ Держгеокадастру у Волинській області, як розпорядник землі, не приймало жодних рішень щодо передачі земельних ділянок, які на праві постійного користування належать ДП "ГрінЕнерго", у користування ТОВ "Спектрум Агро" для сільськогосподарських потреб. За умовами пунктів 5.1.3.-5.1.6. оспорюваного договору ДП "ГрінЕнерго" зобов`язалось надати ТОВ "Спектрум Агро" безперешкодний доступ до земельних ділянок, надати документи пов`язані з речовими правами на них та не перешкоджати використанню земельних ділянок, визначених Додатком 1 до цього договору, у відповідності до цільового призначення цих земельних ділянок та умов даного договору, проте, державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій. Сплата грошових коштів Стороні-2 Стороною-1, передбачених пунктами 9.1, 9.2 договору, є ніщо іншим, як компенсацією за використання земельних ділянок (орендною платою), враховуючи її безумовний характер та порядок розрахунку, індексації відповідної суми. З аналізу умов Договору вбачається, що окремі його пункти (1.2, 1.3, 1.4, 2.1, 2.2.1, 4.1.1, 4.2.3, 5.1.6, 6.4, 7.1, 8.1, 9.1, 9.2, 11,1, 14.2) свідчать про удаваність даного правочину та наявність ознак договору емфітевзису та оренди землі, що суперечить вимогам ст.ст. 92, 95, 102-1 Земельного кодексу України та є підставою для визнання його недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
- пояснення ТОВ "Спектрум Агро" від 31.08.2021р. стосовно позову з додатковими посиланнями в заперечення пред`явлених вимог на те, що інвестиційним договором, котрий є вигідним для ДП "ГрінЕнерго", як для державного підприємства, та в укладенні котрого було зацікавлене Мінекономрозвитку (на той час), не передбачено передачу землі в оренду. Пунктом 1.6. Інвестиційного проекту передбачено "Необхідність забезпечення земельною ділянкою або правами на неї (оренда, суперфіцій, емфітевзис) для реалізації проекту". В даному пункті вказано: "Для даного проекту, на першому етапі, планується отримати в оренду земельну ділянку в Рожищенському р-ні Волинської області, с. Переспа 20 км від м. Рожище, 30 км від обласного центру м. Луцьк, 105 км від кордону з Польщею, 130 км від кордону з Білоруссю. За своїми характеристикам земельна ділянка відповідає вимогам щодо вирощування ягідників та саджанців. Загальна площа, яку планується орендувати для здійснення сільськогосподарської діяльності 5,400 га. Умови оренди земельної ділянки: 1 000 грн. (77 дол США) за 1 га в рік". В додатку 1 до Інвестиційного договору перераховуються виробничі площі, на яких планується вести інвестиційну діяльність. В пункті 1.2. договору передбачено: "Під інвестуванням в агропромисловий проект Сторони розуміють вирощування ягідників, сої, ріпаку, кукурудзи, гречки та луб`яних культур на земельних ділянках загальною площею 5361,7207 га, які перебувають на правах постійного користування Сторони-2, на території Любомльського, Ратнівського, Маневицького, Камінь-Каширського, Любешівського районів Волинської області, перелік яких зазначений у Додатку 1 до цього договору, шляхом залучення інвестиційних ресурсів та інших матеріальних і нематеріальних актів". В цьому переліку відсутні землі в Рожищенському районі, оскільки ДП "ГрінЕнерго" не має в користуванні земель в цьому районі. Інвестиційним проектом передбачено отримати в оренду земельну ділянку в цьому районі, так як саме цей район має доступне місце знаходження. Відповідач-1 користується 220 га земельних ділянок на умовах оренди в Горохівському районі, займається вирощуванням ягідників та інших культур. Відповідач-1 має власний посадковий матеріал. Земельна ділянка в Рожищенському районі потрібна для Відповідача-1, щоб вирощувати саджанці, створити базу-розсадник. Враховуючи транспортну доступність, з Рожищенського району вигідно доставляти саджанці в інші райони області. Оренда землі в Рожищенському районі допоможе оптимізувати логістику.
Надаючи правову оцінку даному розділу Інвестиційного проекту слід звернути увагу на те, що ДП "ГрінЕнерго" не має в користуванні земель Рожищенському районі, в якому планується взяти землю в оренду. За Інвестиційним договором кожна сторона має зробити свій внесок. Пунктом 2.1. договору визначено інвестиційний внесок Сторони-1, а саме: фінансування проведення сільськогосподарських робіт щодо вирощування сільськогосподарської продукції в сумі 782 970 124 грн. (п. 2.1.1); фінансування внесення змін та коригування наявної проектної документації за згодою сторін (п. 2.1.2.); забезпечення виконання робіт з покрашення земельних ділянок, що знаходяться на праві постійного користування у Сторони-2, шляхом проведення корчування пнів та коренів (п.п. 2.1.3.); за домовленості зі Стороною-2, виконувати функції Замовника щодо виконання промислового проекту з вирощування сільськогосподарської продукції, яка згідно бізнес плану буде розташовано па земельних ділянках Сторони-2 (п. 2.1.4.); Сторона-1 за погодження Сторони-2 може укладати договори про залучення до участі у виконанні робіт щодо вирощування сільськогосподарської продукції, третіх осіб співінвесторів (п. 2.1.5.); частка внеску Сторони-1 складає 94,8% (п.п. 2.1.6.)
Пунктом 2.2 договору визначено інвестиційний внесок Сторони-2, а саме: право постійного користування земельними ділянками, зазначеними в Додатку 14 до цього договору, вартість якого відповідно до експертної грошової оцінки становить 42 644 169 грн. (п. 2.2.1.); забезпечення розробки проектної документації необхідної для реалізації агропромислового проекту, експертизи проектної документації, погодження в установленому порядку з відповідними контролюючими, експлуатуючими і ресурсопостачальними службами й організаціями (п. 2.2.2.); залучення на договірних засадах інших інвесторів для фінансування проектів, не покритих обсягом фінансування Сторони-1 (п. 2.2.3.); частка внеску Сторони-2 складає 5,2% (п.п.2.2.4.)
За умовами договору частка Відповідача-1 становить 94,8%, а Відповідача-2 5,2%
За умовами договору (п. 8.1), "вироблена у результаті інвестиційної діяльності (реалізації агропромислового проекту) продукція та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю Сторін. Частка Сторони-1 складає 90%, Сторони-2 10%". При інвестиційному внеску 5,2% Відповідача-2, останній отримує дохід від спільної діяльності 10%. Розглядаючи питання вснесків обох сторін, враховано саме, що ДП "ГрінЕнерго" вносить право постійного користування земельними ділянками, так як права на землю також має вартість.
Згідно Інвестиційного договору земля не передається Відповідачу-2. Розділ 3 Інвестиційного договору передбачає взаємні зобов`язання сторін. Сторони зобов`язуються здійснити покращення земельних ділянок, забезпечити ефективність їх обробки тощо.
Інвестиційний договір погоджено Мінекономрозвитку. Прокуратура надала до суду копію договору. Так як саме прокуратура представляє Міністерство, то і погоджений договір має надати представник позивачів. У Відповідача-1 немає сумніву щодо того, що до позову додано саме той договір, який був погоджений Міністерством. У відповіді на адвокатський запит від 12.08.2021р. Міністерство зазначило, що у них відсутня копія підписаного інвестиційного договору, оскільки відповідно до ст.73-2 ГК України та п.п. 10.2.12. п. 10.2 розділу 10 Статуту ДП "ГрінЕнерго", затвердженого наказом Мінекономрозвитку від 30.01.2018р. №103, Міністерство приймає рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання.
У відповідності до розділу 4 Положення про Міністерство економіки України, Мінекономіки відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: здійснює державну реєстрацію інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки; веде Державний реєстр інвестиційних проектів і Державний реєстр інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки; проводить моніторинг та аналіз ефективності використання державної підтримки інвестиційної діяльності; готує пропозиції на підставі даних Державного реєстру інвестиційних проектів щодо обсягів державних інвестицій для врахування їх під час розроблення проекту Державного бюджету України на відповідний рік; забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, проведення оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів, експертизи та відбору інвестиційних проектів, що потребують державної підтримки; здійснює оцінку інвестиційного проекту із значними інвестиціями, підготовку висновків про доцільність реалізації інвестиційного проекту із значними інвестиціями та укладення спеціального інвестиційного договору або про недоцільність реалізації інвестиційного проекту із значними інвестиціями та відмову в укладенні спеціального інвестиційного договору, а також проекту рішення про укладення спеціального інвестиційного договору; веде реєстр інвестиційних проектів із значними інвестиціями; здійснює контроль та моніторинг виконання спеціальних інвестиційних договорів.
Функцій щодо передачі землю в оренду у Мінекономіки немає. Фактично між сторонами укладено інвестиційний договір. Коли б сторони мали на меті укласти Інший договір, наприклад, оренди, то не було у Відповідача-1 перешкод для укладення такого договору. Між сторонами договору склались взаємовідносини згідно інвестиційного договору і всі умови його відповідають вимогам законодавства.
- письмові заперечення Волинської обласної прокуратури на обставини, засвідчені у поясненнях ТОВ "Спектрум Агро" від 31.08.2021р., відображені у додаткових поясненнях прокуратури від 10.09.2021р. котрими засвідчується, що викладені відповідачем обставини не спростовують удаваність Інвестиційного договору, наявність ознак договорів оренди землі та емфітевзису, порушень вимог земельного законодавства при його укладенні та невідповідності вимогам Закону України "Про інвестиційну діяльність".
- задоволені судом в судовому засіданні 27.09.2021р. (відображена в протоколі засідання суду) клопотання Волинської обласної прокуратури від 10.09.2021р. про поновлення пропущених строків для подання додаткових документів та долучення до матеріалів справи копії листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України від 25.12.2019р. №3241-07/56267-06 з додатками, у тому числі, лист ДП "ГрінЕнерго" від 01.08.2019р. №19/08/001 з додатками, рапорту заступника прокурора Волинської області від 12.06.2020р., довідки Волинської обласної прокуратури від 18.06.2020р., запиту СУ ГУНП у Волинській області від 13.12.2019р.
- письмові пояснення від 08.10.2021р. третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ДП "Державна інвестиційна компанія", щодо пред`явленого позову, з посиланнями поруч з іншим на те, що за змістом положень законодавчих актів визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, і у випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено. В даному випадку, позивачі не є сторонами інвестиційного договору, не набули будь-яких прав та обов`язків за ним, також матеріалами справи не доведено порушення їх прав та інтересів даним договором, що в силу статей 15, 16 ЦК України, ст. 2 ГПК України унеможливлює задоволення позовних вимог про визнання договору недійсним. Укладений між Відповідачами договір є інвестиційним, і не відповідає істотним умовам договору оренди землі, не приховує в собі інший правочин тощо. Інвестиційний договір відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України, а саме: зміст інвестиційного договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особи, які підписали інвестиційний договір, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності і мають відповідні повноваження; волевиявлення учасників правочину є вільним; правочин спрямований на настання реальних наслідків.
- заперечення ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 19.10.2021р. на пояснення третьої особи, у котрих Управління, зокрема, засвідчує, що виходячи зі змісту інвестиційного договору який виступає предметом спору, слід зробити висновок, що земельні ділянки площею понад 5 000 га, котрі перебувають у постійному користуванні ДП "ГрінЕнерго", передані у користування ТОВ "Спектрум Агро", що позбавило державне підприємство можливості здійснення господарської діяльності та отримання прибутку, а також сприяло використанню земельних ділянок державної форми власності у спосіб, що суперечить вимогам чинного законодавства. Жодна норма законодавства України не передбачає права на укладення удаваних правочинів у разі незадовільного матеріального становища державного підприємства. Передача у фактичне користування ТОВ "Спектрум Агро" земель державної власності на підставі удаваного правочину для вирощування сільськогосподарської продукції, включаючи будівництво інфраструктурних об`єктів для обслуговування на земельних ділянках загальною площею 5361,7207 га що перебувають у постійному користуванні державного підприємства зумовить настання невідворотних негативних наслідків, оскільки наявність нерухомого майна ТОВ "Спектрум Агро" на цих земельних ділянках стане підставою для припинення права користування ДП "ГрінЕнерго" земельними ділянками, що передані за спірним договором. Спірний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства, відтак підлягає визнанню недійсним з підстав, зазначених у позовній заяві прокурора. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок, які є предметом інвестиційного договору, останні у 2014-2015 роках передані у постійне користування ДП "ГрінЕнерго" на підставі наказів ГУ Держземагентства у Волинській області та їх власником є держава в особі Головного управління. Норми Земельного кодексу України передбачають право територіальних органів Держгеокадастру України розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які знаходяться за межами населених пунктів. Таким чином, ГУ Держгеокадастру у Волинській області відповідно до ст. 122 ЗК України є органом, який від імені держави здійснює права власника щодо спірних земельних ділянок. За визначених обставин, у правовідносинах, що виникли, перш за все порушені інтереси держави в особі якої виступає ГУ Держгеокадастру у Волинській області.
- відзив ДП "ГрінЕнерго" на позовну заяву у котрому Відповідач-2 в повному обсязі погоджується із пред`явленими позовними вимогами, не заперечує стосовно задоволення позову та, зокрема, засвідчує, що пункти договору свідчать про удаваність правочину, наявність ознак договору емфітевзису та оренди землі; спірний договір не відповідає нормам статей 395. 407, 408 Цивільного кодексу України, статей 92, 102-1 Земельного кодексу України; посилаючись на положення ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність", зазначає, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний ефект та екологічний ефект, такими цінностями можуть бути, зокрема, права користування землею; статтею 4 даного Закону дано визначення об`єктів інвестиційної діяльності, а статтею 5 суб`єктів інвестиційної діяльності (інвестори і учасники), виходячи з аналізу даних статей ДП "ГрінЕнерго", якому земельна ділянка належить на праві постійного користування, як учасник інноваційного проекту, повинно самостійно займатись виробництвом ягідної та сільськогосподарської продукції, однак спірним договором не передбачено практичних дій державного підприємства для реалізації інвестиційного проекту; тому вважає, що даний є договором оренди земельної ділянки або емфітевзису, оскільки за його умовами ДП "ГрінЕнерго" фактично передало в користування інвестору земельну ділянку за плату та передбачило умови її використання; за договором ТОВ "Спектрум Агро" здійснює використання об`єкту інвестування та інвестиції, хоча за приписами ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" саме учасник забезпечує реалізацію інвестиції, а не безпосередньо інвестор; посилаючись на бізнес план інвестиційного договору, який є додатком до інвестиційного договору вказує, що метою проекту є отримання прибутку інвестора ТОВ "Спектрум Агро" за рахунок ефективного виробництва, реалізації, зберігання та переробки ягідної продукції та зернових культур на земельних ділянках ДП "ГрінЕнерго", єдиним доходом якого є отримання щоквартального платежу в розмірі 330 тис. грн., який значно менший від розміру квартальної земельної плати, що повинна дорівнювати 1 340 430 грн. і не покриває навіть частини заборгованості державного підприємства по земельному податку; згідно аналізу спірного договору та бізнес плану інвестиційного проекту, розробленого працівниками факультету економіки та управління Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, очікувані показники надходжень виручки, прибутків, рентабельності, визначених у бізнес плані інвестиційного проекту, є недостатньо обґрунтованими і завищеними, інвестиційний проект не є привабливим для потенційного інвестора; зазначає, що оскільки спірний договір не містить ознак інвестиційного, фактично є договором про передачу в користування земельних ділянок є підстави для визнання його недійсним за ч. 1 ст. 215 ЦК України, а саме недодержання сторонами правочину вимог, що встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу; вказує, що договір про інвестиційну діяльність є удаваним правочином та вчинений з метою приховати інший правочин оренди землі, оскільки містить ознаки договору оренди.
При цьому відповідачем засвідчується, що в діях ОСОБА_1 (керівника ДП "ГрінЕнерго" на час підписання договору) вбачаються ознаки кримінального правопорушення.
- письмові пояснення ТОВ "Спектрум Агро" стосовно відзиву ДП "ГрінЕнерго" на позовну заяву, у котрих товариство засвідчує, що даний відзив є необґрунтованим, фактично із змісту відзиву вбачається, що ДП "ГрінЕнерго" визнає позов, аргументація, зазначена у відзиві, співпала із поясненнями, які надавала прокуратура, позиція ДП "ГрінЕнерго", викладена у відзиві керівника Корабльова С.В. суперечить відзиву, який був поданий директором Ковалем В.М. при першому розгляді справи. ОСОБА_2 зазначає, що Міністерство при наданні згоди на укладення договору не врахувало умови договору та норми Земельного кодексу України. Відповідно робить висновок, що наказ Мінекономрозвитку є актом ненормативною характеру та втратив свою дію з моменту укладення договору, тобто порушено порядок укладення інвестиційного договору. Зазначені аргументи не заслуговують на увагу, так як ставлять під сумнів компетентність Мінекономрозвитку. Вважає, що в.о. директора Корабльов С.В. за короткий час перебування па посаді не розібрався у даній судові справі та не з`ясував належним чином обставини підписання інвестиційного договору.
У визначений ухвалою від 31.01.2022р. день та час в судове засідання з`явились прокурор відділу Волинської обласної прокуратури та представник ТОВ "Спектрум Агро".
Присутня в судовому засіданні 14.02.2022р. прокурор пред`явлені позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити позов з підстав, викладених як у позовній заяві, так і у письмових поясненнях, відповідях, долучених до матеріалів справи в якості обґрунтувань позову та спростування обставин заперечувальних відзивів/пояснень ТОВ "Спектрум Агро" та ДП "Державна інвестиційна компанія".
Присутня в засіданні суду 14.02.2022р. представник ТОВ "Спектрум Агро" позовні вимоги Волинської обласної прокуратури заперечила, посилаючись на обставини, викладені у відзивах на позовну заяву та у інших письмових поясненнях, просила суд відмовити у задоволенні позову.
У направленому до суду клопотанні від 11.02.2022р. ГУ Держгеокадастру у Волинській області, з огляду на запровадження карантину в Україні, не заперечило щодо проведення судового розгляд справи за відсутності свого представника, засвідчило на повному підтриманні позивачем позовних вимог прокурора.
Відповідач ДП "ГрінЕнерго", визнаючи позов у відзиві, посилаючись на епідеміологічну ситуацію, просив суд судові засідання у справі здійснювати за відсутності представника підприємства.
Міністерство економіки України своїм правом на участь в судовому засіданні уповноваженого представника не скористалось, будь-яких пояснень стосовно позовних вимог не подало.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судових засіданнях на стадії розгляду справи по суті прокурора, представників ТОВ "Спектрум Агро" та ДП "Державна інвестиційна компанія", суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про підставність пред`явлених позовних вимог.
При цьому, оцінюючи позицію сторін/учасників, викладену останніми у наданих суду заявах та поясненнях, досліджуючи матеріали справи, надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, спростовуючи та відхиляючи, а також підтримуючи ту чи іншу позицію сторін/учасників, викладену в обґрунтування пред`явленого позову та у заперечення позовних вимог, суд засвідчує наступне:
В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.
В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому судом засвідчується, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину відповідно до котрої вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Статтею 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 202 ГК України, господарське зобов`язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст. 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 215 вказаного Кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Частиною першою статті 235 ЦК України передбачено, що удаваний правочин це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.
Таким чином, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектрум Агро" (Інвестор, Сторона-1) та Державним підприємством "ГрінЕнерго" (Замовник, Сторона-2) 20 квітня 2019 року було укладено Інвестиційний договір №19/02-01/а предметом якого є інвестування в агропромисловий проект з метою вирощування сільськогосподарської продукції, включаючи будівництво інфраструктурних об`єктів для обслуговування.
У п. 1.2 договору сторони визначили, що під інвестуванням в агропромисловий проект розуміють вирощування ягідників, сої, ріпаку, кукурудзи, гречки та луб`яних культур на земельних ділянках загальною площею 5361,7207 га, які перебувають на правах постійного користування Сторони-2, на території Любомльського, Ратнівського, Маневицького, Камінь-Каширського та Любешівського районів Волинської області, перелік яких зазначений у Додатку 1 до цього договору, шляхом залучення інвестиційних ресурсів та інших матеріальних і нематеріальних актів.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що виробничі площі, які мають бути використані у інвестиційній діяльності, мають недоліки, що перешкоджають їх використанню за цільовим призначенням, а саме земельні ділянки тривалий час, на протязі 20 років не оброблялись та не використовувались у веденні товарного сільськогосподарського виробництва, поросли щільними самосійними чагарниками та дрібноліссям, потребують виконання робіт щодо їх зачистки від самосіву та підготовки під сільськогосподарський обробіток, що потребує залучення значних фінансових ресурсів та є одним із факторів, який вказує на необхідність інвестиційної діяльності.
Відповідно до пункту 1.6. договору, конкретні виробничі, операційні, технологічні, маркетингові, фінансові, якісні, кількісні та інші характеристики агропромислового проекту визначаються проектно-технічною документацією та бізнес планом, які погоджуються протягом 10 робочих днів обома сторонами з дати завершення їх розробки. Проектна документація щодо будівництва інфраструктурних об`єктів для обслуговування затверджується у встановленому законодавством порядку.
Пунктом 2.1. договору визначено інвестиційний внесок Сторони-1, а саме:
- фінансування проведення сільськогосподарських робіт щодо вирощування сільськогосподарської продукції в сумі 782 970 124 грн (п.п. 2.1.1.);
- фінансування внесення змін та коригування наявної проектної документації за згодою сторін (п.п. 2.1.2.);
- забезпечення виконання робіт з покрашення земельних ділянок, що знаходяться на праві постійного користування у Сторони-2, шляхом проведення корчування пнів та коренів (п.п. 2.1.3.);
- за домовленості зі Стороною-2, виконувати функції Замовника щодо виконання промислового проекту з вирощування сільськогосподарської продукції, яка згідно бізнес плану буде розташовано па земельних ділянках Сторони-2 (п.п. 2.1.4.);
- Сторона-1 за погодження зі Стороною-2 може укладати договори про залучення до участі у виконанні робіт щодо вирощування сільськогосподарської продукції, третіх осіб - співінвесторів (п.п. 2.1.5.);
- частка внеску Сторони-1 складає 94,8% (п.п. 2.1.6.).
Згідно пункту 2.2. договору інвестиційний внесок Сторони-2, а саме:
- право постійного користування земельними ділянками, зазначеними в Додатку 14 до цього договору, вартість якого відповідно до експертної грошової оцінки становить 42 644 169,00 грн (п.п. 2.2.1.);
- забезпечення розробки проектної документації необхідної для реалізації агропромислового проекту, експертизи проектної документації, погодження в установленому порядку з відповідними контролюючими, експлуатуючими і ресурсопостачальними службами й організаціями (п.п. 2.2.2.);
- залучення на договірних засадах інших інвесторів для фінансування проектів, не покритих обсягом фінансування Сторони-1 (п.п. 2.2.3.);
- частка внеску Сторони-2 складає 5.2 % (п.п. 2.2.4.)
За пунктом 4.1. Інвестиційного договору Сторона-1 зобов`язується:
- здійснювати інвестиційну діяльність у відповідності до цільового призначення земельних ділянок шляхом вкладення коштів, власних позичкових та/або залучення матеріальних і нематеріальних активів в земельні ділянки, а також в будівництво інфраструктурних об`єктів обслуговування, які згідно агропромислового проекту будуть розташовані на земельних ділянках визначених Додатком 1 до цього Договору (п.п.4.1.1.);
- у термін протягом 15 днів після підписання цього Договору приступити до реалізації бізнес плану, передбаченого умовами даного договору (п.п. 4.1.2.);
- забезпечити виконання робіт з покращення земельних ділянок відведених під інвестиційну діяльність, шляхом очищення від самосівів (п.п. 4.1.3.).
Відповідно до п.п. 4.2.2. договору, Сторона-1 має право доступу до земельних ділянок, що визначені Додатком 1 до цього договору.
Згідно з пунктом 5.1 Інвестиційної угоди, Сторона-2 зобов`язується:
- у термін протягом 15 днів після укладення даного Договору надати завірені копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права правокористувачем яких є Сторона-2 та копії графічних документів (кадастровий план, план перенесення меж земельної ділянки в натурі, акт визначення меж по кожній земельній ділянці з проектів землеустрою, що за даними Договором відводяться під агропромисловий проект (п.п. 5.1.4.);
- не перешкоджати використанню земельних ділянок, визначених Додатком 1 до цього Договору, у відповідності до цільового призначення цих земельних ділянок та умов даного Договору (п.п. 5.1.6.).
За умовами пункту 8.1. договору, вироблена у результаті інвестиційної діяльності (реалізації агропромислового проекту) продукція та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю Сторін. Частка в Сторони-1 складає 90%. Частка Сторони-2 складає 10%.
Пунктом 9.1. договору передбачено, що незалежно від фінансових результатів інвестиційної діяльності за рік по агропромисловому проекту з вирощування сільськогосподарської продукції підлягає обов`язковому перерахуванню Стороні-2 Стороною-1 сума коштів не менше як 3% від експертної грошової оцінки земельних ділянок, зазначених у Додатку 1 до цього Договору (з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості землі без урахування індексів інфляції), яка утримується з доходу Сторони-1.
Пунктом 9.2 договору Сторони обумовили, що після покриття витрат та збитків Сторони-2, Стороною-1 в термін визначений в п. 8.4. цього договору перераховується 10% чистого прибутку від інвестиційної діяльності за цим договором.
Відповідно до пункту 11.1. договору, останній набуває чинності з дати його підписання та у зв`язку з повним циклом вирощування ягідних та енергетичних культур в 49 років, діє до 31 грудня 2068 року, а в частині розрахунків до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.
Згідно із пунктом 12.1. договору, земельні ділянки, визначені Додатком 1 до цього договору, є державною власністю, знаходяться в постійному користуванні Сторони-2 і підлягають використанню за призначенням, передбаченим чинним законодавством України. Статус земельних ділянок залишається незмінним весь період дії цього договору.
Діяльність сторін щодо впровадження агропромислового проекту здійснюється відповідно до бізнес плану (Додаток 2), що додається до цього договору та є його невід`ємною частиною, у якій Сторони визначають порядок, терміни, етапи та інші умови (пункт 6.1. договору).
Предметом спору у даній справі виступає визнання недійсним інвестиційного договору №19/02-01/а від 20.04.2019р., укладеного між ТОВ "Спектрум Агро" та ДП "ГрінЕнерго", як такого, що не відповідає ознакам інвестиційного договору, а є укладений з метою приховання іншого правочину, а саме договору оренди землі, що не відповідає вимогам ст. 92, 102-1 Земельного кодексу України.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказане зазначено п.п. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність", інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у виді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.
Частинами першою та третьою статті 2 цього Закону визначено, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.
При цьому, серед вимог до інвестиційного проекту передбачено, що він повинен містити резюме (мета проекту, напрями використання інвестицій, відповідність проекту стратегічним програмним документам держави, прогнозні обсяги виробництва продукції (товарів, послуг), потреба в інвестиціях, необхідність забезпечення земельною ділянкою або правами на неї (оренда, суперфіцій, емфітевзис) для реалізації проекту, основні показники ефективності проекту, у тому числі енергоефективності, висновки експертизи відповідно до законодавства).
За змістом статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.
Забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.
Аналізуючи зазначені положення Закону України "Про інвестиційну діяльність", суд приходить до висновку, що при укладенні інвестиційного договору, об`єктом якого є земельна ділянка, сторони, поряд з іншим, повинні дотримуватись вимог земельного законодавства щодо порядку оформлення прав на її користування відповідно до Земельного кодексу України.
Досліджуючи умови спірного інвестиційного договору на предмет удаваності суд приходить до висновку, що вказаний договір містить ознаки договору оренди землі.
Так, за змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 15 цього Закону визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частина друга).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Таким чином, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.
Правовими наслідками укладення договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) використання майна (земельної ділянки).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020р. у справі №913/420/19.
В даному випадку, сторонами спірного інвестиційного договору у п. 1.2 та додатку 1 до нього визначено кадастрові номери, місце розташування та розміри земельних ділянок на яких в подальшому буде здійснюватись вирощування сільськогосподарських культур.
Умовами п. 11.1 договору сторонами визначено строк його дії та встановлено, що даний договір набуває чинності з дати його підписання та у зв`язку з повним циклом вирощування ягідних та енергетичних культур в 49 років, діє до 31 грудня 2068 року.
Відповідно до пункту 9.1. договору, незалежно від фінансових результатів інвестиційної діяльності за рік по агропромисловому проекту з вирощування сільськогосподарської продукції підлягає обов`язковому перерахуванню Стороні-2 Стороною-1 сума коштів не менше як 3% від експертної грошової оцінки земельних ділянок, зазначених у Додатку 1 до цього Договору (з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості землі без урахування індексів інфляції), яка утримується з доходу Сторони-1.
Таким чином, на переконання суду, зазначені умови інвестиційного договору свідчать про те, що насправді сторонами укладено договір оренди землі.
Доводи ТОВ "Спектрум Агро" щодо укладення саме інвестиційного договору судом відхиляються, оскільки матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами спору, що ДП "ГрінЕнерго" є постійним користувачем земельних ділянок загальною площею 5361,7207 га.
Пунктом 2.2.1 спірного договору сторони визначили, що інвестиційним внеском ДП "ГрінЕнерго" є право постійного користування земельними ділянкам. Поряд з цим, за умовами пунктів 4.2.2. 4.2.3, 5.1.3., 5.1.4., 5.1.6. угоди Відповідач-1 має право доступу до земельних ділянок, самостійно проводити відповідні роботи, а державне підприємство в свою чергу зобов`язується надати ТОВ "Спектрум Агро" безперешкодний доступ до земельних ділянок, надати документи пов`язані з речовими правами на них та не перешкоджати використанню земельних ділянок, визначених Додатком 1 до цього договору, у відповідності до цільового призначення цих земельних ділянок та умов даного договору.
При цьому будь-якої діяльності щодо обробітку земельних ділянках законним користувачем умовами договору не передбачено.
За визначених обставин суд приходить до висновку, що не зважаючи на назву договору, здійснюючи інвестиційний внесок у вигляді земельних ділянок, за умовами спірного договору Відповідач-2 розпорядився земельними ділянками, що належать йому на праві постійного користування.
Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.
За статтею 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України, надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
Поряд з цим, правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України, якими не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.
Аналогічна правова позиція сформована у постановах Верховного Суду від 21.06.2019р. у справі №910/22880/17, від 28.03.2018р. у справі №915/166/17, від 17.01.2019р. у справі №923/241/18, від 21.05.2019р. у справі №925/550/18, від 06.11.2019р. у справі №916/1424/18.
За змістом статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
За приписами ч. 4 ст.122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. №15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Положення), пунктом 1 якого визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Держгеокадастру, у тому числі й ГУ Держгеокадастру.
Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи (підпункт 31 пункту 4 Положення).
Відтак, розпорядником земель, які перебувають на праві постійного користування ДП "ГрінЕнерго", є ГУ Держгеокадастру у Волинській області.
Згідно ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать земельні ділянки, закріплені за державними закладами вищої освіти.
Згідно з частиною 2 статті 117 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.
Статтею 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" визначено, що управління об`єктами державної власності це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" встановлено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).
Пунктами 11, 18, 28 частини 1 статті 6 вищеназваного Закону унормовано, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів; погоджують передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також передачу об`єктів комунальної власності в державну власність; у випадках, передбачених законодавством, приймають рішення про передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; забезпечують оформлення прав на земельні ділянки (у разі відсутності необхідних документів) та уточнення меж земельних ділянок державних і казенних підприємств, державних установ, організацій та об`єктів нерухомості (будівлі, споруди), що не увійшли до статутних капіталів господарських товариств, утворених у процесі корпоратизації державних підприємств.
Здійснюючи аналіз зазначених норм законодавства, суд дійшов висновку, що Міністерство економіки України не наділено повноваженнями на прийняття рішень щодо передачі земельних ділянок, які перебувають на праві постійного користування державних підприємств у користування приватним суб`єктам господарювання.
Досліджуючи матеріали справи, суд встановив, що також підтверджується заявами свідків
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є підписантами спірного договору, що спірний інвестиційний договір підписано 20.04.2019р. у редакції, яка надана суду до позову та досліджувалась під час розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, при цьому наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України "Про надання державному підприємству "ГрінЕнерго" згоди на вчинення зазначеного господарського зобов`язання" датований 13.08.2019р.
Вказане, на думку суду, підтверджує той факт, що підписання договору передувало його погодженню з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.
Надаючи оцінку змісту листа ДП "ГрінЕнерго" від 01.08.2019р. №19/08/001, судом досліджено лист Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 25.12.2019р. №3241-07/56267-06, адресований слідчому у кримінальному провадженні, до якого долучено проект інвестиційного договору, який пропонувалось погодити у Міністерстві.
Порівнянням тексту проєкту інвестиційного договору, що погоджувався Міністерством, та підписаним договором, судом встановлено наявність розбіжностей у пунктах 8 зазначених редакцій договору. Зокрема, згідно з п. 8.2 підписаного інвестиційного договору: "Користування спільною частковою власністю учасників здійснюється за їх спільною згодою, а у разі недосягнення згоди у порядку, що встановлюється за рішенням суду". В той же час, згідно з п. 8.2 проєкту інвестиційного договору, наданого Міністерству: "Облік продукції та її розподіл між Сторонами забезпечує Сторона-1 в порядку узгодженому зі Строною-2". Водночас, розділ 8 підписаного договору містить чотири підпункти, а цей же розділ проєкту договору лише три.
Докази щодо укладення будь-яких додаткових угод, з метою приведення у відповідність укладеного договору до його редакції, погодженої Міністерством, сторони суду не надали.
Досліджуючи бізнес план реалізації спірного інвестиційного договору судом встановлено, що п. 1.6 Бізнес плану визначено, що для даного проекту, на першому етапі, планується отримати в оренду земельну ділянку в Рожищенському районі Волинської області загальною площею 5 400 га.
При цьому, надані сторонами докази не містять інформації, яку інвестиційну роль у спірному договорі відіграє зазначена земельна ділянка, адже за змістом умов договору, інвестиційна діяльність здійснюється на земельних ділянках загальною площею 5361,7207 га, що перебувають у постійному користуванні ДП "ГрінЕнерго" та розміщені на території Любомльського, Ратнівського, Маневицького, Камінь-Каширського та Любешівського районів Волинської області.
Крім того, спірним інвестиційним договором не передбачена оренда земельної ділянки у Рожищенському районі у вигляді інвестиційного внеску будь-якої зі сторін.
Таким чином, суд приходить до висновку, що земельна ділянка у с. Переспа Рожищенського району площею 5 400 га не є ні об`єктом спірного інвестиційного договору ні інвестиціями сторін договору.
Стосовно представництва прокурором інтересів держави у даній справі, суд засвідчує наступне:
За змістом частини 3 статті 4 ГПК України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з положеннями частин 3, 4 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
На даний час однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав. Існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію: "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003р. №1604(2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Аналіз положень частин 3-5 статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17, від 20.09.2018р. у справі №924/1237/17 та від 26.02.2019р. у справі №905/803/18).
З урахування викладеного, національне законодавство, у тому числі й ст.131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України надає прокурору повноваження для представництва інтересів держави у випадках та порядку, встановлених законом.
Також суд враховує, що у даній справі інтереси держави потребували невідкладного захисту, зважаючи на значимість їх порушення та можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство економіки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2014р. №459, Міністерство економіки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міністерство економіки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну інвестиційну політику, державну інноваційну політику в реальному секторі економіки, державну зовнішньоекономічну політику, державну політику у сфері розвитку підприємництва, державно-приватного партнерства, зокрема з метою розвитку сільського господарства.
Як обґрунтовано прокурором та прийнято до уваги судом, звернення до суду з відповідною позовною заявою обумовлено необхідністю вжиття невідкладних заходів до захисту інтересів держави, оскільки не звернення Міністерства економіки України Головного управління Держгеокадастру у Волинській області з таким позовом призвело до незаконної передачі у користування земель державної власності, що перебувають у постійному користування державного підприємства, яке входить до сфери управління Міністерства економіки України.
При цьому приймається до уваги, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019р. у справі №903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження.
В той же час, жодних дій до захисту інтересів держави не вжито.
Про наявність інвестиційного договору Міністерство було відомо з листа ДП «ГрінЕнерго» від 01.08.2019 №19/08-001. Однак, проявляючи свою бездіяльність центральним органом виконавчої влади не вжито заходів щодо дослідження умов інвестиційного договору та планів його реалізації.
В подальшому листом від 10.08.2020 №05-1420вих-20 повідомлено про наявність підстав для представництва інтересів держави та роз`яснено порядок оскарження підстав для представництва.
Враховуючи згадані вище обставини щодо обізнаності Міністерства економіки України про порушення інтересів держави у сфері земельних відносин, та беручи до уваги те, що останнім жодних заходів на відновлення порушеного інтересу держави не вживалось, на переконання суду, виник та існує виключний випадок, за якого порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.
У той же час, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, будучи належним чином проінформованим про незаконне вибуття з постійного користування ДП "ГрінЕнерго" земельних ділянок, що у відповідності до ст. 122 Земельного кодексу України відносяться до земель державної власності, розпорядником яких є зазначений орган, належних і своєчасних заходів щодо захисту своїх прав не вжило.
Про необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави Головне управління Держгеокадастру у Волинській області було повідомлено листом Волинської обласної прокуратури від 23.06.2020р. за №05-1165вих-20, однак управління не вжило заходів до захисту інтересів держави, проінформувавши про причини їх незастосування через відсутність коштів для сплати судового збору листом від 13.07.2020р. за №10-3-0.6-4783/2-20.
Відтак, враховуючи викладене, прокурор, на думку суду, набув право на представництво, оскільки уповноважений орган Міністерство економіки України, а також Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, незважаючи на очевидний характер порушень, не здійснювали належним чином захист інтересів держави та самостійно до суду з позовом не зверталися.
Вимоги позовної заяви стосуються земельних ділянок, що на праві постійного користування належать державному підприємству, яке в порушення вимог законодавства розпорядилось ними, передавши у користування іншому суб`єкту господарювання, мають легітимну мету забезпечення реалізації прав держави на землю, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.
Звернення до суду із зазначеним позовом, на переконання суду, відповідає легітимній меті і спрямоване не інакше, як на захист інтересів держави.
При цьому, позивачі стосовно подання прокурором позову в їх інтересах не заперечували, не висловлювали ініціативи щодо звернення до суду з власним позовом на захист інтересів держави, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не обґрунтували, про наміри самостійно звернутись з позовом чи ініціювання проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявили, водночас і не спростували й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства, відтак прокурор, на думку суду, набув право на представництво інтересів держави в особі позивачів в суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.)
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) відповідно до котрої згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також приймає до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачами, зокрема, ТОВ "Спектрум Агро", не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень та доказів в обґрунтування останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення пред`явлених прокурором позовних вимог.
Інші доводи та заперечення відповідача ТОВ "Спектрум Агро" судом розглянуті та відхилені, зокрема, як такі, що на результат вирішення спору задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.
Доводи третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ДП "Державна інвестиційна компанія" щодо законності укладення спірного інвестиційного договору між ДП "ГрінЕнерго" та ТОВ "Спектрум Агро", на думку суду, є суперечливими та не ґрунтуються на доказах, доданих до письмових заперечень на позовну заяву.
У листі від 28.02.2019 №31/04-02 ДП "Державна інвестиційна компанія" зазначає, що договір №19/02-01/а суперечить інтересам як ДП "Державна інвестиційна компанія", так і держави в цілому, з огляду на те, що в даному договорі передбачено, що ДП "ГрінЕнерго" в спільний інвестиційний проект вносить нерухоме майно у вигляді земельних ділянок та виконує роботи щодо узгоджень та підписання відповідних документів, що виникають протягом виконання даного проекту. Діяльність підприємства щодо вирощування сільськогосподарських культур не передбачена. Фінансування проекту з обробки земельних ділянок, збору урожаю, його розподілу, покладається виключно на ТОВ "Спектрум Агро".
При цьому, у вказаному листі ДП "Державна інвестиційна компанія" засвідчує, що за таких умов ДП "ГрінЕнерго" передає у володіння ТОВ "Спектрум Агро" земельні ділянки, що перебувають у державній власності площею 5361,7206 га та до практичної діяльності в освоєнні земельних ділянок та отримання гарантованого прибутку не допускається, а також зазначає, що за умови існування спірного договору, підприємство зможе розрахуватись зі своїми боргами (без врахування повернення боргу ДП "Державна інвестиційна компанія") лише за 20 років.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даному випадку, враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідачів, суд вважає, що витрати органів прокуратури, пов`язані з поданням позовної заяви до суду, поданням апеляційної та касаційної скарг у справі та розглядом справи судами, як першої (сплата судового збору в розмірі 2102 грн. Волинською обласною прокуратурою), так і апеляційної (сплата судового збору Волинською обласною прокуратурою в розмірі 3153 грн.) та касаційної інстанцій (сплата судового збору на суму 4204 грн. Рівненською обласною прокуратурою), підлягають відшкодуванню останнім у відповідності до ст. 129 ГПК України в повному об`ємі в рівних частинах за рахунок ТОВ "Спектрум Агро" та ДП "ГрінЕнерго" (з розрахунку по 1051 грн. судового збору, сплаченого за розгляд справи Господарським судом Волинської області, по 1576,50 грн. судового збору, сплаченого за розгляд апеляційної скарги у справі Північно-західним апеляційним господарським судом та по 2102 грн. судового збору за перегляд касаційної скарги Рівненської обласної прокуратури у даній справі Верховним Судом).
При цьому в частині відшкодування Волинській обласній прокуратурі за рахунок ДП "ГрінЕнерго" 1 051 грн. судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до суду згідно платіжного доручення №6684 від 11.08.2020р., суд наголошує на наявності підстав для повернення платнику з Державного бюджету України судового збору в розмірі 50% від визначеної суми, а саме 525,50 грн. та покладення відповідного обов`язку щодо відшкодування аналогічної суми 525,50 грн. на ДП "ГрінЕнерго". Викладене пов`язується з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, як це відображено у відзиві підприємства на позовну заяву, та наявністю визначених законодавством України для цього підстав (ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст. 130 ГПК України).
На підставі викладеного, керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 13, 14, 73-80, 123, 129, 130, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним інвестиційний договір від 20.04.2019р. №19-02-01/а, укладений між Державним підприємством "ГрінЕнерго" (м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 65Б, код ЄДРПОУ 37814558) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спектрум Агро" (Волинська область, Луцький (Горохівський) район, с. Печихвости, код ЄДРПОУ 34969501).
3. Стягнути з Державного підприємства "ГрінЕнерго" (м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 65Б, код ЄДРПОУ 37814558) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2102 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Агро" (Волинська область, Горохівський (Луцький) район, с. Печихвости, код ЄДРПОУ 34969501) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2627,50 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.
5. Стягнути з Державного підприємства "ГрінЕнерго" (м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 65Б, код ЄДРПОУ 37814558) на користь Рівненської обласної прокуратури (м. Рівне, вул. 16 Липня, 52, код ЄДРПОУ 02910077) 2102 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектрум Агро" (Волинська область, Горохівський (Луцький) район, с. Печихвости, код ЄДРПОУ 34969501) на користь Рівненської обласної прокуратури (м. Рівне, вул. 16 Липня, 52, код ЄДРПОУ 02910077) 2102 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.
7. Управлінню державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області (43021, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4а, код ЄДРПОУ 38009628) повернути Волинській обласній прокуратурі (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 525,50 грн., сплачений при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №6684 від 11.08.2020р. на суму платежу 2102 грн., відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" (оригінал платіжного доручення №6684 від 11.08.2020р. знаходиться в матеріалах справи).
8. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.
9. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З врахуванням положень ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення
складено 22.02.2022р.
Суддя В. А. Войціховський
Суд | Господарський суд Волинської області |
Дата ухвалення рішення | 13.02.2022 |
Оприлюднено | 24.02.2022 |
Номер документу | 103484815 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Визнання договорів (правочинів) недійсними зовнішньоекономічної діяльності із залученням іноземних інвестицій |
Господарське
Господарський суд Волинської області
Войціховський Віталій Антонович
Господарське
Господарський суд Волинської області
Войціховський Віталій Антонович
Господарське
Господарський суд Волинської області
Войціховський Віталій Антонович
Господарське
Господарський суд Волинської області
Войціховський Віталій Антонович
Господарське
Господарський суд Волинської області
Войціховський Віталій Антонович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні