Постанова

від 01.02.2022 по справі 402/304/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 402/304/19

провадження № 61-17694св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Синицівська сільська рада Благовіщенського району Кіровоградської області,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, за участю прокурора, який діє в інтересах держави, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області (далі - Синицівська сільська рада) про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Позов обґрунтований тим, що позивач є головою селянського (фермерського) господарства «Авангард» Блідар Валентини Петрівни (далі - СФГ «Авангард»), яке займається вирощуванням зернових культур на землях Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області.

З моменту заснування селянського фермерського господарства у 1998 році його головою був її чоловік ОСОБА_2 .

Відповідно до рішення сесії Ульяновської (Благовіщенської) районної ради Кіровоградської області від 24 грудня 1999 року № 164 ОСОБА_2 було надано земельну ділянку загальною площею 21,400 га ріллі у постійне користування для ведення фермерського господарства. Наведені обставини підтверджуються довідкою Синицівської сільської ради від 29 червня 2017 року № 202.

На підтвердження права постійного користування земельною ділянкою її чоловікові був виданий державний акт на право постійного користування землею серії КР від 15 грудня 2000 року, який зареєстрований за № 85.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Позивач, як член фермерського господарства стала головою СФГ «Авангард», що підтверджується внесеними змінами до статуту селянського (фермерського) господарства, які зареєстровані Ульяновською районною державною адміністрацією Кіровоградської області за розпорядженням від 02 січня 2003 року № 01-р.

Після смерті чоловіка позивач ОСОБА_1 в передбачений законом строк звернулась до нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини, чим здійснила передбачені законом дії щодо прийняття спадщини за законом, яка відкрилась після смерті її чоловіка, однак нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позивач вважає, що набула в порядку спадкування право на постійне користування вказаною земельною ділянкою та просила суд визнати за нею право постійного користування земельною ділянкою площею 21,400 га (кадастровий номер 3525589000:02:000:9017), яка розташована на території Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що була надана йому на праві постійного користування згідно з державним актом на право користування землею серії КР від 15 грудня 2000 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2019 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 21,400 га, кадастровий номер 3525589000:02:000:9017, яка розташована на території Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що була надана йому на праві постійного користування згідно з державним актом на право користування землею серії КР від 15 грудня 2000 року.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач відповідно до закону успадкувала права, які за життя належали спадкодавцю. Визнання права постійного користування на земельну ділянку за позивачем ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом відповідає положенням чинного законодавства України, тому заявлені нею вимоги підлягають задоволенню.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та заступника прокурора Кіровоградської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, за участю прокурора, який діє в інтересах держави, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в особі управління з контролю за використанням та охороною земель, про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та Кіровоградської обласної прокуратури по 3 571,00 грн в рахунок компенсації судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії КР від 15 грудня 2000 року, який зареєстрований за № 85, не припиняється зі смертю ОСОБА_2 , а зберігається за СФГ «Авангард», до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. У зв`язку з тим, що право постійного користування земельною ділянкою перейшло до фермерського господарства, тому воно не входить до складу спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Ульяновського районного суду Кіровоградської області.

08 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 18 січня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 525/1556/18-ц.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що чинним на час видання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою законодавством не було передбачено такої підстави для припинення права постійного користування, як смерть користувача.

Право постійного користування землею, яке мав на день смерті її чоловік, позивач успадкувала за законом.

Доводи інших учасників справи

У січні 2021 року Новоукраїнська місцева прокуратура Кіровоградської області надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 15 грудня 2000 року ОСОБА_2 було надано право постійного користування земельною ділянкою площею 21,4 га, яка розташована на території Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий № 3525589000:02:000:9017, про що свідчить державний акт на право постійного користування землею від 15 грудня 2000 року серії КР (т. 1 а. с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 1 а. с. 12).

Відповідно до свідоцтва про шлюб позивач була дружиною померлого ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 11).

Позивач прийняла спадщину після смерті чоловіка, що підтверджується рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2017 року (т. 1 а. с. 33-36).

Позивач зверталась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування спірною земельною ділянкою, проте отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв?язку з відсутністю правовстановлюючих документів, що підтверджують належність майна спадкодавцеві (т. 1 а. с. 61).

Відповідно до статуту СФГ «Авангард» - його засновником є позивач ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 24-29).

Вищевказана земельна ділянка фактично продовжує використовуватися для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується довідками Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, яка щодо сплати податків, використання земельної ділянки, дотримання сівозмін, догляду і підтримання порядку на самій ділянці та прилеглій території претензій не має, і про подальше використання цієї земельної ділянки господарством «Авангард» ОСОБА_1 на законних підставах не заперечує (т. 1 а. с. 31, 32).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України

від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства,

та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Отже, з моменту створення селянського (фермерського) господарства відбувається фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього переходять до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює цей висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).

Встановивши, що право постійного користування спірною земельною ділянкою перейшло до СФГ «Авангард», суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову в позові ОСОБА_1 про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Доводи касаційної скарги щодо неповного з`ясування судами попередніх інстанцій питання щодо реєстрації селянського (фермерського) господарства колегія суддів відхиляє, оскільки в матеріалах справи наявна копія статуту

СФГ «Авангард», чим стверджується факт державної реєстрації відповідної юридичної особи (т. 1 а. с. 24-29).

У позовній заяві позивач сама вказувала, що з моменту заснування селянського (фермерського) господарства у 1998 році його головою був ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 3).

Позивач не наводить обставин, які б свідчили, що саме вона як фізична особа - спадкоємець прийняла у спадщину спірну земельну ділянку, здійснювала її обробіток, сплачувала необхідні обов`язкові платежі. Навпаки, суди установили, що спірна земельна ділянка використовується СФГ «Авангард», яке набуло статусу постійного користувача цієї ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постановусуду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук