Постанова

від 15.10.2020 по справі 402/304/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 жовтня 2020 року м. Кропивницький

справа № 402/304/19

провадження № 22-ц/4809/409/20

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Деменко О.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Синицівська сільська рада Благовіщенського району Кіровоградської області,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

за участю прокурора Кіровоградської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та заступника прокурора Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2019 року у складі судді Ясінського Л.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Синицівської сільської ради Благовіщенського району про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

В обґрунтування позову зазначила, що являється головою Селянського (Фермерського) Господарства Авангард ОСОБА_1 , яке займається вирощуванням зернових культур на землях Синицівської сільської ради Благовіщенського району.

З моменту заснування селянського фермерського господарства у 1998 році його головою був її чоловік ОСОБА_2 .

Відповідно до рішення сесії Ульянівської (Благовіщенської) районної ради від 24 грудня 1999 року № 164, ОСОБА_2 , було надано земельну ділянку загальною площею 21,400 га ріллі у постійне користування для ведення фермерського господарства. Наведені обставини підтверджуються копією довідки Синицівської сільської ради Благовіщенського району від 29.06.2017 № 202, а також копією Державного акта на право постійного користування землею.

Через рік, на підтвердження права постійного користування земельною ділянкою, її чоловіку був виданий Державний акт на право постійного користування землею серії КР, від 15 грудня 2000 року, зареєстрований за № 85. На базі зазначеної земельної ділянки було створено селянське фермерське господарство Авангард , головою і засновником якою був ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Позивач, як член фермерського господарства стала голою ФГ Авангард що підтверджується внесеними змінами до статуту селянського (фермерського) господарства Авангард , які зареєстровані Ульяновської районною державною адміністрацією розпорядженням № 01-р від 02.01.2003.

Після смерті чоловіка, позивач ОСОБА_2 в передбачений законом термін звернулась до нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини, чим здійснила передбачені законом дії щодо прийняття спадщини за законом, яка відкрилась після смерті її чоловіка, однак отримала відмову.

Більше того, вона постійно проживала зі спадкодавцем, вела з ним спільне господарство та до смерті останнього здійснювала керівництво ФГ Авангард , до статутного капіталу якого входило право спадкодавця на користування спірною земельною ділянкою.

Позивач вважає, що набула в порядку спадкування право на постійне користування земельною ділянкою площею 21.400 га (кадастровий номер: 3525589000:02:000:9017), розташованої на території Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, право постійного користування на яку належало її чоловіку ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії КР, виданого 15 грудня 2000 року, зареєстрованого за № 85, виданого на підставі рішення сесії Ульянівської (Благовіщенської) районної ради від 24 грудня 1999 року № 164, в порядку спадкування за законом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2019 року позов задоволено. Суд визнав за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 21.400 га, кадастровий номер 3525589000:02:000:9017, яка розташована на території Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , що була надана йому на праві постійного користування згідно Державного Акту на право користування землею серії КР від 15.12.2000.

Суд дійшов висновку, що позивачка відповідно до закону успадкувала права, які за життя належали спадкодавцю, визнання права постійного користування на земельну ділянку за позивачкою ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом відповідає положенням чинного законодавства України, тому заявлені нею вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Кіровоградської обласної прокуратури

Не погоджуючись з рішенням суду заступник прокурора Кіровоградської області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення районного суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Вважає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що порушення інтересів держави полягає в тому, що визнання судовим рішенням за ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою площею 21,400 га, яка розташована на території Синицівської сільської ради Благовіщенського району та надавалась спадкодавцю для ведення селянського (фермерського) господарства, у порядку спадкування за законом, порушує встановлений законом порядок набуття прав на землю та майнові інтереси держави в особі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо володіння та розпорядження землею.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Вказує, що аналізуючи положення глав 33 ЦК України та 16 1 ЗК України можна дійти висновку, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає саме на підставі договору, укладеного між власником земельної ділянки та землекористувачем.

Проте, спадкодавець - ОСОБА_2 користувався земельною ділянкою не на підставі договору емфітевзису, а на підставі державного акту на право постійного користування землею від 15.12.2000 серії КР.

Вважає, що посилання суду на те, що передбачена можливість успадкування права постійного користування земельною ділянкою і таке право позивачкою було успадковане, не узгоджується з наведеними вимогами чинного законодавства, зокрема ст. 407 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України, якими передбачено лише договірний порядок установлення емфітевзису та не передбачено судового порядку його встановлення.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим Спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі №6-39472св14 від 24.12.2014.

Більш того, вказана земельна ділянка хоча й надавалась спадкодавцю у постійне користування, але залишилась у власності держави, а відповідно до ч. З ст. 407 ЦК України та ч. З ст. 102-1 ЗК України, право користування земельною ділянкою державної власності, що виникло у особи на підставі державного акту або договору емфітевзису відчуженню не підлягає.

Зазначає, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Така позиція прокуратури узгоджується з судовою практикою Вищого спеціалізованого суду у справі № 313/1730/15-ц від 13.03.2017, висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, від 23.11.2016 у справі № 6-3113 цс 15.

Прокурор вважає, що оскільки, за життя ОСОБА_2 своє право постійного користування земельною ділянкою належним чином не переоформив (право власності/оренда), воно припинилось разом із його смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 і як наслідок, спадкуванню не підлягає.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області

В апеляційній скарзі ГУ Держгеокадастру посилаючись на норми Закону України Про фермерське господарство , Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України вважає, що вони спростовують висновки оскаржуваного рішення, які на його думку є безпідставними.

Зазначає, що земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Звертає увагу суду, що після смерті ОСОБА_2 розпорядженням Ульяновської районної адміністрації від 29.04.2002 № 227-р, враховуючи рішення сесії Синицівської сільської ради від 14.01.2002 № 108 Про надання згоди на оренду земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 позивачці зазначена земельна ділянка площею 21,4 га передана у довгострокову оренду терміном на 50 років. Тобто, після смерті ОСОБА_2 уповноважений, на той час, орган виконавчої влади прийняв відповідне рішення щодо подальшої долі земельної ділянки, а саме передачу в оренду ОСОБА_1 , тим самим підтвердивши припинення права постійного користування особи, що померла. Вважає, що позивачка мала право звертатися за захистом прав, лише як орендар спірної земельної ділянки.

Просив скасувати рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Біденко О.С. зазначив, що органи прокуратури України не мають повноважень у даному випадку на представництво інтересів Держави та подана апеляційна скарга не підлягає розгляду взагалі. Станом на момент вступу прокуратури у справу, судом вже було залучено Держгеокадастр як співвідповідача по справі з урахуванням чого, жодних підстав для представництва того самого Держгеокадастру не було, відбулось фактичне дублювання функцій держави та тиск на суд. Держгеокадастр наділено самостійним правом на представлення власних інтересів у суді.

Зауважив, що до складу спадщини відповідно до ст.1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що на лежали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Тому, право постійного користування землею, яке мав на день, смерті чоловік позивачки успадковується за законом. Позивач є спадкоємцем за законом майна померлого.

Також, суд звернув увагу, що державний акт на право користування земельною ділянкою, що виданий на ім`я спадкодавця, є правовстановлюючим документом на цю земельну ділянку.

Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги і просив її відхилити.

Представники Синицівської сільської ради Благовіщенського району та ГУ Держгеокадастру у в судове засідання не з?явилися, про час і місце розгляду справи повідомленні в установленому законом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України , неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд першої інстанції встановив такі обставини

15 грудня 2000 року ОСОБА_2 було надано право постійного користування земельною ділянкою площею 21,4 га., яка розташована на території Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий №3525589000:02:000:9017), про що свідчить державний акт на право постійного користування землею від 15 грудня 2000 року серії КР (а.с.13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.12).

16.10.2014 ОСОБА_1 отримала Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за підписом державного кадастрового реєстратора відділу Держземагенства в Ульяновському районі Ломухи А.А. про те, що право на постійне користування земельною ділянкою кадастровий №3525589000:02:000:9017 належить їй (а.с.14-20).

Відповідно до копії статуту СФГ АВАНГАРД - засновником являється ОСОБА_1 (а.с.24-29).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб (а.с.11) позивач була дружиною померлого ОСОБА_2 .

Вищевказана земельна ділянка фактично продовжує використовуватися для ведення селянського фермерського господарства АВАНГАРД , що підтверджується довідками сільської ради.

Позивач прийняла спадщину після смерті чоловіка, що підтверджується копією рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 10.07.2017 (а.с.33-36).

Однак звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування спірною земельною ділянкою, отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв?язку із тим, що вказаний документ не посвідчує право власності спадкоємця на земельну ділянку (а.с.61).

Земельна ділянка використовується СФГ АВАНГАРД , що підтверджується довідками Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, щодо сплати податків, використання земельної ділянки, дотримання сівозмін та догляду і підтримання порядку на самій ділянці та прилеглій території сільська рада претензій не має, і про подальше використання даної земельної ділянки господарством АВАНГАРД на законних підставах не має (а.с.31.32).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 грудня 2000 року ОСОБА_2 було надано право постійного користування земельною ділянкою площею 21,4 га., яка розташована на території Синицівської сільської ради (Ульяновського) на даний час Благовіщенського району Кіровоградської області для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий №3525589000:02:000:9017), про що свідчить державний акт на право постійного користування землею від 15 грудня 2000 року серії КР.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після нього спадщину прийняла його дружина ОСОБА_1 .

Втім, звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування спірною земельною ділянкою, вона отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв?язку з тим, що вказаний документ не посвідчує право власності спадкоємця на земельну ділянку.

Переглядаючи рішення місцевого суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно зі ст. ст. 1217, 1218 ЦК України, в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 5 статті 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч.1 ст. 92 Земельного кодексу України, в редакції 1990 року, чинній на момент отримання в постійне користування земельної ділянки, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України встановлено вичерпний перелік суб`єктів, які мають право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, і громадяни такими суб`єктами не являються.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною другою ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Статтею 131 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 19 Закону України Про фермерське господарство , до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Як визначено частинами першою та другою ст. 102-1 Земельного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Аналіз вказаних правових норм, які є чинними на момент відкриття спадщини, свідчить про те, що єдиним документом, який підтверджує право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) є договір між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб.

У разі наявності такого договору, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може передаватися у спадщину.

Судом першої інстанції встановлено, що між власником спірної земельної ділянки та головою ФГ Авангард ОСОБА_2 не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

На час відкриття спадщини діяв ЦК Української РСР, а тому спірні правовідносини в частині спадкування регулюються його нормами.

Рішенням Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 1-17/2005, п. 6 перехідних положень Земельного Кодексу України визнаний неконституційним щодо обов`язку осіб, які мають земельні ділянки в постійному користуванні переоформити їх до 1 січня 2008 року.

В п. 5.6 Рішення зазначено, що пункт 6 Перехідних положень Земельного Кодексу України через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

Як роз`яснено у п.п в), г) п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ № 2 від 19 березня 2010 року, з 1 січня 2002 року відповідно до статті 125 ЗК право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 р. у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 р. № 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу Х Перехідні положення ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Тобто, після винесення зазначеного рішення відпав обов`язок у осіб, які мали право постійного користування земельною ділянкою (право володіння і користування земельною ділянкою без встановлення строку) переоформити таке право.

Проаналізувавши наведені правові норми та роз`яснення, надані у вищевказаній постанові Пленуму ВСУ, місцевий суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_2 за життя мав право користуватися земельною ділянкою на умовах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Разом з тим, це не свідчить про можливість передання такого права у спадщину, оскільки наявність майна та прав, на які мав спадкодавець, які можуть бути успадковані, встановлюються на момент його смерті. Чинним законодавством на момент смерті ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою, яке посвідчене державним актом на право постійного користування земельною ділянкою не передбачене.

Отже, оскільки право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за нею як спадкоємцем права постійного користування земельною ділянкою.

23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи за позовом СФГ Берізка до ГУ Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним наказу, відступила від правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15 та від 05.10. 2016 у справі № 6-2329цс16, згідно із якими право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Зазначивши, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Відтак, право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, серії КР, від 15 грудня 2000 року, зареєстрований за № 85, не припиняється зі смертю ОСОБА_2 , а зберігається за ФГ Авангард , до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до фермерського господарства не входить до складу спадщини.

Приймаючи зазначене до уваги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав передбачених п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та заступника прокурора Кіровоградської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, за участю прокурора, який діє в інтересах держави, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в особі управління з контролю за використанням та охороною земель, про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області та Кіровоградської обласної прокуратури по 3571 грн в рахунок компенсації судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16 жовтня 2020 року.

Головуючий суддя А.М. Головань

Судді О.Л. Карпенко

С.І. Мурашко