Окрема думка

від 23.01.2022 по справі 910/10202/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

судді Буравльова С.І. стосовно прийнятої 24.01.2022 р. постанови Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/10202/19 за апеляційною скаргою Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Іоанна-Богословської парафії села Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Православної церкви України" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 р. за позовом Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Іоанно-Богословського храму с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" до Хмельницької обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління Хмельницької єпархії Української Православної церкви, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України); Управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації; Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Іоанна-Богословської парафії села Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Православної церкви України" про визнання протиправним і скасування розпорядження.

Відповідно до ст. 34 ГПК України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Так, постановою Північного апеляційного господарського суду України від 24.01.2022 р. у справі № 910/10202/19 у складі колегії суддів: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., апеляційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Іоанна-Богословської парафії села Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Православної Церкви України" задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 р. скасовано; прийнято нове рішення, яким повністю відмовлено у позові Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Іоанно-Богословського храму с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви".

На підставі наведеної вище ст. 34 ГПК України вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Північного апеляційного господарського суду України від 24.01.2022 р. у справі № 910/10202/19, оскільки не погоджуюсь з її мотивувальною та резолютивною частинами з огляду на такі аргументи.

З матеріалів справи вбачається, що Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Іоанно-Богословського храму с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви" (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування розпорядження № 250/2019-р від 11.04.2019 р. «Про реєстрацію статуту релігійної організації «Релігійна громада Свято-Іоанна Богословської парафії села Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Православної Церкви України» у новій редакції».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації № 250/2019-р від 11.04.2019 р. є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнято з перевищенням наданих повноважень, а також з порушенням встановленого порядку та приписів чинного законодавства.

Встановлено, що Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Іоанно-Богословського храму с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" була створена у 1991 році відповідно до ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Статут вищевказаної релігійної організації був зареєстрований на підставі рішення виконавчого органу Хмельницької обласної ради народних депутатів № 173 від 16.10.1991 р.

Нова редакція статуту вказаної релігійної організації (яка діяла на момент прийняття оспорюваного розпорядження) була затверджена Керуючим Хмельницькою єпархією Української Православної Церкви Митрополітом Хмельницьким і Старокостянтинівським Антонієм та зареєстрована на підставі розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації № 214/2018 від 14.02.2018 р. (далі - статут).

Пунктами 1, 3 статуту, зареєстрованого розпорядженням Хмельницької облдержадміністрації № 214/2018 від 14.02.2018 р. (редакція якого діяла на момент прийняття оспорюваного розпорядження), визначено, що Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Іоанно-Богословського храму с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" (надалі - парафія) є неприбутковою організацією, первинним канонічним підрозділом Української Православної Церкви (далі - УПЦ) та знаходиться в організаційному підпорядкуванні Хмельницької єпархії УПЦ. Парафія об`єднує громадян православного віросповідання для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання.

11.04.2019 р. розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації № 250/2019-р було зареєстровано статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Іоанно-Богословського храму с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви" у новій редакції.

Підставою для винесення розпорядження стала заява від 06.03.2019 р., подана від імені релігійної громади уповноваженим Квасом В.П. , та рішення зборів релігійної громади Свято-Іоанно-Богословського храму с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви від 03.03.2019 р., яке оформлене протоколом № 1.

За приписами ст. 35 Конституції України кожному надано право на свободу світогляду і віросповідання.

Статтею 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що церква (релiгiйнi органiзацiї) в Українi відокремлена вiд держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 р. у справі № 916/2086/19 (провадження № 12-196гс19) дійшла висновку, що правовідносини, які стосуються питань участі особи у створенні та діяльності релігійної громади є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 р. у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19).

Як вбачається з встановлених судом першої інстанції обставин, позивач пов`язує проведену реєстрацію змін до статуту з незаконними діями осіб, які подали відповідну заяву та документи відповідачеві, відсутністю повноважень у особи, яка подала заяву та документи для внесення змін до статуту, оспорює порядок та спосіб скликання парафіяльних зборів та право участі у них, повноваження приймати рішення про внесення змін до статуту.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті і релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Відтак, у даному випадку перевірка законності розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 11.04.2019 р. № 250/2019-р безпосередньо пов`язана з встановленням обставин правомірності вчинення дій відповідача щодо реєстрації статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Іоанно-Богословського храму с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" у новій редакції, зокрема, в частині дотримання положень чинної на той час редакції статуту позивача.

На той момент, коли Хмельницькою обласною державною адміністрацією було видано спірне розпорядження, діяла редакція статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Іоанно-Богословського храму с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви", яка була зареєстрована розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації № 214/2018 від 14.02.2018 р.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України. Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними органами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Згідно з п. п. 15, 16 статуту вищим органом парафіяльного управління є парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель. До складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

Парафію очолює настоятель, якого призначає та звільняє єпархіальний архієрей (п. 12 статуту).

Пунктом 18 статуту передбачено, що парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з Парафіяльною радою або, за благословенням єпархіального архієрея благочинним або іншим представником єпархіального архієрея, у міру потреби, але не рідше ніж один раз на рік.

Відповідно до п. 19 статуту парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів парафіяльних зборів.

Згідно з п. 21 статуту парафіяльні збори, на яких розглядається питання про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади вважаються чинними за умови присутності усіх членів парафіяльних зборів.

Рішення парафіяльних зборів про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади приймається шляхом консенсусу за згодою всіх членів парафіяльних зборів (п. 22 статуту).

Положеннями п. п. 25, 28 статуту визначено, що протокол парафіяльних зборів підписується настоятелем (головуючим) і секретарем. Головою парафіяльної ради за посадою є настоятель.

Пунктом 31 статуту передбачено, що усі документи парафії підписуються настоятелем та головою парафіяльної ради.

Відповідно до п. 58 статуту зміни і доповнення до статуту вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії і набирають чинності лише після їх затвердження керуючим Хмельницькою єпархією УПЦ і реєструються в тому ж порядку що і статут.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що настоятелем парафії, так само як і настоятелем Свято-Іоанно-Богословського храму с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Української православної церкви є протоієрей Осинський Л.І. , на підтвердження чого стороною надано наказ (указ) № 35 від 26.05.2003 р. При цьому позивач зазначав, що настоятелем не скликалися та не проводилися (в порядку, визначеному п. 18 статуту), парафіяльні збори 03.03.2019 р., а також не виносилося на вирішення зборів жодного питання з тих, стосовно яких були прийняті рішення, які оформлені протоколом № 1 від 03.03.2019 р., в тому числі питання щодо зміни канонічного підпорядкування.

Судом першої інстанції було встановлено, що всупереч положенням пунктів 25, 31 статуту, протокол парафіяльних зборів № 1 від 03.03.2019 р. не містить необхідних реквізитів, зокрема, підписів настоятеля та голови Парафіяльної ради. Проте, вказані обставини не були враховані відповідачем під час перевірки наданої документації для реєстрації статуту в новій редакції.

Згідно з ч. 3 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

За змістом ст. 25 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація, зокрема, забезпечує виконання законодавства щодо національних меншин і міграції, про свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання.

Як вже було зазначено, статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях, а також статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Однак, з аналізу наданого до заяви від 06.03.2019 р. (поданої з метою реєстрації нової редакції статуту релігійної громади) протоколу № 1 від 03.03.2019 р. зборів релігійної громади вбачається, що збори були скликані та проведені з порушенням процедури, визначеної чинною редакцією статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Іоанно-Богословського храму с. Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", а також протокол зазначених зборів був оформлений не у відповідності до вимог статуту.

Зокрема, матеріали справи не містять належних доказів того, що парафіяльні збори, на яких приймалось рішення про зміну конфесійного підпорядкування релігійної громди, оформлені протоколом № 1 від 03.03.2019 р., скликалися та проводилися відповідно до п. п. 18, 21 статуту. Так само відсутні відомості щодо підтвердження чинності таких зборів у розумінні п. п. 19, 22 статуту. Всупереч положенням пунктів 25, 31 статуту протокол парафіяльних зборів № 1 від 03.03.2019 р. не містить необхідних реквізитів, а саме, підписів настоятеля та голови Парафіяльної ради. При цьому докази того, що зміни та доповнення до статуту набрали чинності в порядку п. 58 статуту (в тому числі передавалися на розгляд та затвердження керуючого Хмельницькою єпархією УПЦ) в матеріалах справи також відсутні.

Водночас, відповідачем не були враховані вищезазначені порушення під час перевірки наданої документації, внаслідок чого оспорюване розпорядження № 250/2019-р від 11.04.2019 р. є неправомірним.

Положеннями ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що у разі подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, а також обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим неповного переліку документів, визначеного у цій статті, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 цього Закону, релігійній організації пропонується у межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Тому, відповідач, у випадку виявлення суперечностей та недоліків під час перевірки наданої документації для реєстрації нової редакції статуту релігійної організації, з урахуванням вищенаведених положень Закону, мав право не тільки уточнювати інформацію та вимагати усунення заявником виявлених недоліків у поданих документах, а також ініціювати отримання висновків спеціалістів з окремих питань.

Так, відповідачем не було здійснено повної перевірки на відповідність поданих документів положенням чинної редакції статуту, а відтак повноважним державним органом фактично не дотримано процедури реєстрації статуту відповідно до вимог ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", у зв`язку з чим, на мою думку, прийнято протиправне розпорядження.

Щодо висновку про належний спосіб захисту зазначаю наступне.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Як передбачено ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Предмет позову становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту свого права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 922/371/16, під судовим рішенням у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожими є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а такоє має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідками.

Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

На мою думку, звернення до суду з позовом про визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції не призведе до відновлення порушеного права позивача, оскільки предмет позову у даній справі повинен в себе включати правовідносини стосовно правомірності відповідного рішення зборів релігійної громади щодо зміни канонічного підпорядкування.

Враховуючи характер спірних правовідносин, вважаю, що належним способом захисту інтересу Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Іоанна-Богословської парафії села Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" є саме матеріально-правова вимога про визнання протиправним і скасування розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації № 250/2019-р від 11.04.2019 р., яка охоплюється відповідними фактичними обставинами стосовно прийняття зборами релігійної громади неправомірного рішення від 03.03.2019 р., оформленого протоколом № 1, та подальшою реєстрацією статуту у новій редакції, оскільки під час видання спірного розпорядження відповідачу необхідно було перевірити на предмет законності надану документацію для реєстрації статуту в новій редакції, зокрема, протокол № 1 зборів релігійної громади від 03.03.2019 р. та статут релігійної організації в новій редакції.

І саме вказані фактичні обставини з`ясовуються судом на предмет їх правомірності під час зазначеного спору, а також наявний спір можливо вирішити заявленим позивачем способом. До того ж в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції дана правова оцінка протоколу № 1 зборів релігійної громади від 03.03.2019 р. та відповідно зміненому в новій редакції статуту релігійної організації.

Такий спосіб захисту є ефективним і призведе до відновлення порушеного права позивача та не буде потребувати повторного звернення до суду, оскільки фактом скасування спірного розпорядження припинить свою дію у новій редакції статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Іоанна-Богословської парафії села Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Православної Церкви України" та втратить силу відповідне рішення зборів релігійної громади.

Підсумовуючи викладене, вважаю позовні вимоги Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Іоанно-Богословського храму села Малиничі Хмельницького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" обґрунтованими, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2020 р. у справі № 910/10202/19 законним.

Суддя

Північного апеляційного

господарського суду С.І. Буравльов

"24" січня 2022 р.