Постанова

від 21.02.2022 по справі 171/1685/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/135/22 Справа № 171/1685/19 Суддя у 1-й інстанції - Чумак Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року м.Кривий Ріг

справа № 171/1685/19

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Голуб О.О.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Колос-М»

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в режимі відеоконференції,в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Колос-М» на заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2021 року, яке ухвалено суддею Семеновою Н.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Колос-М» (надалі ТзОВ «СП «Колос-М»), про визнання недійсним договору оренди землі.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 6,080 га, кадастровий номер 1220386600:02:012:0212, яка знаходиться в межах території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, що підтверджується державним Актом серії ІІ-ДП № 131887, виданим 11.12.2001 року. На початку 2018 року позивачу стало відомо, що між позивачем та відповідачем ТзОВ «СП «Колос-М» 20.07.2012 року був укладений договір оренди землі з терміном дії договору 5 років. 23.01.2017 року між позивачем та відповідачем ТзОВ «СП «Колос-М» була укладена додаткова угода до договору оренди землі від 20.07.2012 року, згідно якої термін дії договору оренди було продовжено на 12 років з правом пролонгації. Вказані договори були зареєстровані у відділі Держкомзему в Апостолівському районі. На звернення позивача до відповідача в листопаді 2018 року відповідач надав їй один примірник договороу оренди землі від 20.07.2012 року, а також повідомив, що термін дії договору продовжено на підставі додаткової угоди від 23.01.2017 року. Позивач зазначила, що ні договор оренди землі, ні додаткову угоду до договору оренди землі вона особисто не підписувала, жодних осіб на підписання договору та додаткової угоди не уповноважувала.

Посилаючись на наведене вище позивач просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1220386600:02:012:0212 від 20.07.2012 року, укладений між нею та ТзОВ «СП «Колос-М», який зареєстрований відділом Держкомзему в Апостолівському районі 27.07.2012 року за № 122030004002212 та визнати недійсною додаткову угоду б/н від 23.01.2017 року до договору оренди земельної ділянки № б/н від 20.07.2012 року, укладену між ТзОВ «СП «Колос-М» та позивачем.

Заочним рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2021 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі б/н від 20.07.2012 року, укладений між ТзОВ «СП «Колос-М» та ОСОБА_1 , який зареєстрований відділом Держкомзему в Апостолівському районі 27.07.2012 року, за № 122030004002212.

Визнано недійсною додаткову угоду б/н від 23.01.2017 року до договору оренди земельної ділянки № б/н від 20.07.2012 року, укладену між ТзОВ «СП «Колос-М» та ОСОБА_1 .

Стягнуто з ТзОВ «СП «Колос-М» на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 768,40 грн. та витрати, пов`язані із проведенням експертизи в розмірі 900,48 грн.

Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2021 року відповідачу відмовлено в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2021 року.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зокрема, відповідач посилається на те, що справу було розглянуто за відсутності представника відповідача, судові виклики про розгляд справи відповідачем не отримувались, у зв`язку із чим було порушено право відповідача на участь в судовому засіданні та надання пояснень по справі.

Також апелянт посилається на те, що відповідачу не відомо про існування договору оренди землі від 20.07.2012 року, оскільки такого договору між сторонами не укладалось.

Окрім того, відповідач вказує на те, що судом першої інстанції була проігнорована правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду при розгляді справи №145/2047/16-ц, яка відступила від правового висновку Верховного Суду України висловленого у Постанові від 22 квітня 2015 року у справі №6-48цс15 щодо визнання недійсним не підписаного орендодавцем договору оренди землі, визначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на її думку, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ТзОВ «СП «Колос-М» - Димарьову В.В., в режимі відеоконференції, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, позивача ОСОБА_1 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційнаскарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуальногоправа є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційна скарга відповідача ТзОВ «СП «Колос-М» обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за відсутності представника відповідача, без належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно ч. 2 ст. 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою.

Відповідно до ч.6 ст. 128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно ж ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є:день вручення судової повістки під розписку;2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи;3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отриматисудову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу ТзОВ «СП «Колос-М» судових повісток про призначення справи до розгляду, зокрема на 30 червня 2021 року, що не відповідає вимогам ст. 128 ЦПК України, згідно якої судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляду справи за відсутності відповідача ТзОВ «СП «Колос-М», яке належним чином не повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі по суті позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно Державного акту на право приватної власності на землю ІІ-ДП № 131887, виданного 11.12.2001 року Михайлівською сільською Радою народних депутатів, на підставі рішення Ради народних депутатів від 19.10.2001 року ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка, площею 6.080 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1220386600:02:012:0212 (а.с.15).

Згідно договору оренди землі від 20.07.2012 року, ОСОБА_1 передала в оренду ТзОВ «СП «Колос-М» в особі ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 6,080 га, відповідно до державного акту ІІ-ДП № 131887 від 11.12.2001 року, кадастровий номер 1220386600-02-012-0212. Договір укладено строком на п`ять років та зареєстровано 27.07.2012 року у відділі Держкомзему у Апостолівському районі. Земельну ділянку передано орендодавцем орендарю відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки від 20.07.2012 року (а.с.16-18).

Згідно копії додаткової угоди від 23.01.2017 року ОСОБА_1 передала в оренду ТзОВ «СП «Колос-М» в особі директора Андрейченко О.В. земельну ділянку загальною площею 6,080 га, відповідно до державного акту ІІ-ДП № 131887 від 11.12.2012 року, кадастровий номер 1220386600-02-012-0212.Додаткова угода до договору оренди земельної ділянки укладена строком на дванадцять років (а.с. 19).

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна 02.02.2017 року було проведено реєстрації додаткової угоди б/н від 23.01.2017 року між ТзОВ «СП «Колос-М» та ОСОБА_1 строком на 12 років Додаткова угода до договору оренди земельної ділянки укладена строком на двадцять років, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №154239836 від 29.01.2019 року (а.с.20-21).

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним позивач посилається на те, що оскаржуваний договір оренди землі та додаткову угоду вона не підписувала, довіреності на її підписання не надавала, волевиявлення на продовження договору оренди у неї не було та це порушує її права, як власника.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованимє рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістомстатті 11 ЦК України,цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першоюстатті 202 ЦК України,правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьоюстатті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Згідно частини першоїстатті 215 ЦК України,ст.ст. 229-233 ЦК України, у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першоюстатті 205 ЦК України,правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК Українивстановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першоюстатті 627 ЦК Україниі відповідно достатті 6 цього Кодексу,сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина першастатті 638 ЦК України).

За частиною першоюстатті 14 Закону України «Про оренду землі», в редакції, чинній на час винекнення між сторонами правовідносин, договір оренди землі укладається в письмовій формі, а застаттею 18 цього Законудоговір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першоюстатті 15 Закону України «Про оренду землі»,істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду праваорендиземельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей4-6,11,17,19цьогоЗаконує підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей15і16 ЦК України,кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другоїстатті 16 цього Кодексу,способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у цивільній справі №145/2047/16-ц (Постанова від 16 червня 2020 року) дійшла правового висновку про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивач звернулась з вимогою про визнання недійсним договору оренди та додаткової угоди до договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір не підписувала.

Відповідно достатті 204 ЦК України,правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначена норма кореспондує частинам другій, третійстатті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у цивільній справі №145/2047/16-ц (Постанова від 16 червня 2020 року) констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі фактично наполягає на поверненні їй земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

За таких обставин, у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем невірного способу захисту, у зв`язку з чим колегія суддів не досліджує питання щодо доведеності заявлених позовних вимог, зокрема, щодо підписання або непідписання оспорюваного позивачем Договору оренди земельної ділянки.

За наведених обставин, не приймаються та не перевіряються по суті доводи апеляційної скарги про те, що відповідачу не відомо про існування договору оренди землі від 20.07.2012 року, оскільки такого договору між сторонами не укладалось, оскільки з`ясування цього питання немає правого значення для справи.

При цьому, слід зазначити, що відмова у задоволенні позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з чим скасовує рішення суду та ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 3,4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Колос-М» - задовольнити частково.

Заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2021 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Колос-М» про визнання недійсним договору оренди землі - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 лютого 2022 року.

Головуючий:

Судді: