Ухвала

від 21.02.2022 по справі 796/123/2018

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

"22" лютого 2022 р. Справа№ 796/123/2018

Північний апеляційний господарський суд

суддя: Грек Б.М.

за участю секретаря судового засідання Кочурової Т.О.

за участю представників

ФК "Континенталь Фінанс" - Гук О.О. (ордер АІ №1201763 від 21.01.2022)

ОСОБА_1 - Коноваленко Є.О. (ордер АІ №1203820 від 25.01.2022)

розглянувши заяву ОСОБА_1

про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа, виданого на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 13.06.2018 у справі № 796/123/2018

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний фінансовий партнер»

про видачу виконавчого листа

на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23.04.2018 у справі № 1/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний фінансовий партнер»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В :

Суть спору.

ОСОБА_1 (далі - заявник) звернувся з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Заявник просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист №796/123/2018, виданий 19.06.2018 на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року у справі № 1/18 за позовом ТОВ "Південний фінансовий партнер" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 19 999 997,28 грн.

Заявник доводить, що 22.10.2019 було звернуто стягнення на майно - предмет іпотеки- в порядку норм статті 38 Закону України «Про іпотеку», тобто іпотеко держатель скористався своїм правом та продав майно третій особі.

Заявник вважає, що оскільки відбулася передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до норм статей 36 та 37 Закону України «Про іпотеку», що є способом позасудового врегулювання за згодою сторін без звернення до суду, тому після завершення такого врегулювання та набуття права власності на предмет іпотеки припиняється зобов`язальне правовідношення і наступні вимоги іпотекодержателя до боржника є недійсні.

Апеляційне провадження (рух справи).

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 05.11.2021 заяву передано для розгляду судді Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа, виданого на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 13.06.2018 року у справі № 796/123/2018 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний фінансовий партнер» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23.04.2018 року у справі №1/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; розгляд заяви призначено на 24.11.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 ухвалено здійснити розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа, виданого на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 13.06.2018 в справі № 796/123/2018 у судовому засіданні 14.12.2021.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 29.12.2021 заяв передано на розгляд судді Грек Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.12.2021 заяву ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа, виданого на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 13.06.2018 у справі № 796/123/2018 прийняти до провадження; розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа, виданого на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 13.06.2018 у справі № 796/123/2018 призначено на 25.01.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 розгляд справи № 796/123/2018 відкладено на 08.02.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2022 розгляд справи № 796/123/2018 відкладено на 22.02.2022.

Учасники справи про дату, час і місце судового засідання повідомлені відповідно до вимог статей 120, 270 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції не встановив обставин, що перешкоджають розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Обставини справи, встановлені апеляційним господарським судом.

25.09.2013 р. між публічним акціонерним товариством "Фідобанк" (далі - Банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "Славтрейд Агро" (далі - ТОВ "Славтрейд Агро") був укладений кредитний договір від 25.09.2013 р. № 459Ю із змінами та доповненнями до нього. На підставі вказаного договору Банк надав ТОВ "Славтрейд .Агро" поновлювальну кредитну лінію з лімітом у розмірі 20000000,00 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, 27.09.2013 р. між банком (ПУАТ "Фідобанк") та ОСОБА_1 був укладений договір поруки №459Ю-4.

Відповідно до п. 1.4 цього договору передбачено, що у разі порушення Боржником боргових зобов`язань, Боржник та Поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Порука припиняється із належним і повним виконанням всіх Боргових зобов`язань за Основним договором, що забезпечуються порукою за цим договором (п. 4.4.).

Також, в забезпечення кредитного договору були укладені наступні іпотечні договори:

- 09.10.2013 - договір іпотеки № 459Ю-6, що посвідчений р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. за реєстровим №1472, відповідно до умов якого іпотекодавець - ОСОБА_2 передала в іпотеку приміщення другого поверху будівлі загальною площею 282,3 кв. м., що розташоване в багатоповерховій будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю, що була визначена за згодою сторін на дату укладання зазначеного договору іпотеки і яка становить 1 308 742,00 грн., без ПДВ. ("Іпотека 1");

- 09.10.2013 - договір іпотеки № 459Ю-7, що посвідчений р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. за реєстровим №1474, відповідно до умов якого іпотекодавець - ОСОБА_2 передала в іпотеку будівлю пункту очистки насіння літ. «С» та літ. «СІ» загальною площею 307,0 кв.м., цех переробки олійних культур літ. «Р» загальною площею 1188,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що була визначена за згодою сторін на дату укладання зазначеного договору іпотеки і яка становить 119543,00 грн., без ПДВ. ("Іпотека 2");

- 09.10.2013 - договір іпотеки № 459Ю-8, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суляєвою А.Р. за реєстровим №1470, відповідно до умов якого іпотекодавець - ОСОБА_2 передала в іпотеку будівлі загальною площею 4633,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю, що була визначена за згодою сторін на дату укладання зазначеного договору іпотеки і яка становить 370356,00 грн., без ПДВ. ("Іпотека З");

- 07.10.2013 - договір іпотеки №459Ю-5, що посвідчений 07.10.2013 р. приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Бігуном В.В., за реєстровим №5263, відповідно до умов якого іпотекодавець - ОСОБА_3 передала в іпотеку нежитлові приміщення другого поверху будівлі гуртожитку, загальною площею 337,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю, що була визначена за згодою сторін на дату укладання зазначеного договору іпотеки, яка становить 1 094 369,00 грн., без ПДВ. ("Іпотека 4").

25.03.2015 - укладений договір про відступлення права вимоги №1, за яким ПАТ "Фідобанк" передав ТОВ "Південний фінансовий партнер" права вимоги до позичальника за кредитним договором від 25.09.2013 р. № 459 Ю.

25.03.2015 - укладений договір про відступлення прав за договорами забезпечення, за яким ПАТ "Фідобанк" передав ТОВ "Південний фінансовий партнер" права вимоги за договорами забезпечення, перелік яких наведено у додатку №1 до цього договору.

25.03.2015 внесені відповідні зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки.

23.04.2018 року рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі 1/81 було задоволено позов ТОВ "Південний фінансовий партнер" до ОСОБА_1 ; на користь ТОВ "Південний фінансовий партнер" стягнуто заборгованість за кредитним договором №459Ю від 25.09.2013 у сумі 19 999 999,28 грн., а також третейський збір у сумі 25 500 грн.

03.06.2018 року Ухвалою Апеляційного суду міста Києва у справі №796/123/2018 задоволено заяву ТОВ "Південний фінансовий партнер" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року у справі № 1/18 за позовом ТОВ "Південний фінансовий партнер" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 19 999 997,28 грн.

На виконання зазначеної ухвали суду, 19 червня 2018 року "Південний фінансовий партнер" отримало виконавчий лист, на підставі якого 25 жовтня 2018 року приватний виконавець Чернецький Ю. Д. відкрив виконавче провадження № 57531065.

Пунктом 2.1.6. договору іпотеки №459-Ю від 07.10.2013 передбачено, що Іпотекодержатель має право здійснити реалізацію предмету іпотеки або набути його у власність у разі невиконання Боржником зобов`язань за основним договором та/або порушення справи про банкрутство Іпотекодавця.

14.08.2018 було звернуто стягнення на майно, а саме на предмет Іпотеки 2 та предмет Іпотеки 3, в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", за якою іпотекодержатель ТОВ «Південний фінансовий партнер" скористався своїм правом та продав майно третій особі ТОВ "МЕГАГОЛД ГРУП" в рахунок погашення основного зобов`язання.

22.10.2019 було звернуто стягнення на майно, а саме на предмет Іпотеки 1 та предмет Іпотеки 4 в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", за якою іпотекодержатель ТОВ «Південний фінансовий партнер" скористався своїм правом та продав майно третій особі.

З встановлених обставин справи апеляційна інстанція дійшла висновку, що іпотеку було припинено 22.10.2019 року у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу між ТОВ "Південний фінансовий партнер" та ТОВ Оксідек».

Заявник вважає, що в силу вимог норм статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин, внаслідок звернення стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття їх у власність основне зобов`язання за кредитним договором припинилися в повному обсязі, а відтак, і похідне від нього зобов`язання заявника.

Мотиви постанови та висновки за результатом розгляду апеляційної скарги.

Норми права застосовуються у редакції на момент припинення іпотеки 22.10.2019.

За нормами частин 1, 2 статті 328 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Таким чином, виконавчий документ може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частинами першою-третьою статті 36 Закону України Закону України «Про іпотеку» передбачено, що:

сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки;

договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки;

договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання:

боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя;

боржником - юридичною особою або фізичною особою - підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина п`ята статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку підставу припинення зобов`язання як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями Закону усі наступні вимоги є недійсними.

Слід звернути увагу, що наведена частина п`ята статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачає можливість іпотекодержателя звернутися із наступними вимогами до боржника - фізичної особи щодо виконання основного зобов`язання, якщо це передбачено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі якщо вимоги іпотекодержателя забезпечені декількома предметами іпотеки (у тому числі за декількома договорами іпотеки), а позасудове звернення стягнення здійснюється за рахунок окремого предмета іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати (у тому числі шляхом позасудового врегулювання) виконання зобов`язання боржником та/або іпотекодавцем в частині, що залишилася невиконаною після завершення позасудового врегулювання за таким окремим предметом іпотеки (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання». Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Правовідносини, що виникають з договору поруки, врегульовані § 3 розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Питання правової визначеності та передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Ключовими елементами принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, виконуваність судових рішень, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) не наполягає на незмінності судової практики, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Відтак ЄСПЛ зауважив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів («BRUMARESCU v. ROMANIA», № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ, від 28.10.99). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи («LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA», № 76943/11, пункт 123, ЄСПЛ, від 29.11.2016). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними («S.W. v. THE UNITED KINGDOM», № 20166/92, пункт 36, ЄСПЛ, від 22.11.95).

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

У силу вимог частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 наведено наступні правові висновки:

- Разом з тим, відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України;

- в Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано, що згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважав, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням ЦК України (далі - Кодекс) не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу;

- з урахуванням викладеного, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 зроблено такий правовий висновок: якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України. З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов`язання. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема поручителі;

- ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання;

- відповідно до статті 546 ЦК України у редакції ,чинної на час виникнення спірних правовідносин, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання;

- таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати самостійно;

- слід констатувати, що норми ЦК України та Закону України «Про іпотеку», які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, передбачали можливість забезпечення виконання зобов`язання шляхом передачі в іпотеку декількома іпотекодателями декількох об`єктів нерухомого майна і кредитор мав право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об`єктів або їх усіх, якщо їхня сукупна вартість була необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі;

- тобто законодавець пов`язав задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов`язання, що не означає, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку має наслідком припинення основного зобов`язання в повному обсязі;

- чинне законодавство не обмежує право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов`язання декількома видами забезпечення. Забезпечувальне зобов`язання є додатковим (акцесорним), а не альтернативним основному. Реалізація особою права на захист певним способом не може залежати від застосування нею інших способів правового захисту;

- системний аналіз змісту наведених правових норм дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов`язання внаслідок звернення стягнення на один із предметів забезпечення за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок кількох предметів іпотеки та інших способів забезпечення зобов`язання відповідно до умов кредитних договорів у разі, якщо можливість реалізації таких способів забезпечення не вичерпана;

- у разі якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін;

- отже у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог».

Згідно із частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлені апеляційним судом обставини спростовують доводи заявника про те, що обрання іпотекодержателем способу звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про застосування до спірних правовідносин передбачених нормами статті 36 Закону України "Про іпотеку" наслідків позасудового врегулювання у вигляді недійсності будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного (кредитного) зобов`язання.

З урахуванням встановлених обставин справи, норм законодавства та правових висновків Верховного Суду, вбачається, що заявник не довів наявності правових підстав для висновку про припинення його зобов`язання як поручителя, відтак, відсутні підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, тому у задволенні заяви слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 160, 234, 235, 328 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа, виданого на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 13.06.2018 у справі №796/123/2018 залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.

Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому ГПК України.

Суддя Б.М. Грек

Повний текст ухвали складено 24.02.2022.