Постанова

від 06.02.2022 по справі 924/375/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

07 лютого 2022 року Справа № 924/375/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Мельник О.В. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Петрук О.В.

представники учасників справи:

позивач- не з`явився;

відповідача - не з`явився;

третіх осіб - не з`явився;

прокурор - Безпалов А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Відповідача-Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд» на рішення господарського суду Хмельницької області від 12.01.2021, повний текст якого складено 22.01. 2021, у справі №924/375/20 (суддя Гладій С.В.)

за позовом керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі

Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області м.Хмельницький

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Державне підприємство «Староушицьке»

смт.Стара Ушиця Кам`янець-Подільського р-ну Хмельницької обл.

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд»

с.Колодіївка Кам`янець-Подільського р-ну Хмельницької обл.

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -

1. ОСОБА_1 м.Київ

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Форк» м.Київ

про витребування земельної ділянки та поновлення запису про державну реєстрацію,-

Керівник Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (надалі в тексті Держгео-кадастр) звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд» про витребування на користь держави в особі Держгеокадастру земельної ділянки з кадастровим №6822455800:05:001:0064, загальною площею 2 га, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, в кординатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20787-СГ ОСОБА_1 та поновлення у Державному земельному кадастрі запису про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:05:001:0064.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 06.04.2020 відкрито провадження у справі №924/375/20, ухвалою від 16.10.202, зокрема, залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 та ТзОВ «Форк».

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 12.01.2021 у справі №924/375/20 позов Прокурора задоволено частково. Рішення вмотивоване тим, що Прокурор дотримався вимог, передбачених ст.23 Закону України «Про прокуратуру» перед зверненням до суду в інтересах Держгеокадастру. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку не було волі держави на вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, оскільки таке вибуття відбулося на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 №22-20787-СГ, скасованого у судовому порядку рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду через їх незаконність. Отже, враховуючи обставини незаконного вибуття спірної земельної ділянки із власності держави, відсутність волі держави на вибуття з її володіння, суд першої інстанції, дійшов висновку, що вимоги Прокурора про витребування земельної ділянки від кінцевих набувачів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Однак, поновлення запису у Державному земельному кадастрі про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим №6822455800:05:001:0064 за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області є неможливим, то звернення прокурора до суду з такою вимогою не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушеного права позивача.(т.1, арк.справи 191-198).

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Відповідач подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмель-ницької області від 12.01.2021 у даній справі в частині задоволення позову та ухвалити цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.(т.1, арк.справи 222-230).

Обґрунтовуючи скаргу Відповідач зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, ухваливши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку Скаржника, суд безпідставно не взяв до уваги той факт, що Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області має право самостійно звертатися до суду з позовом, предметом якого є вимоги, заявлені у даній справі, оскільки є органом виконавчої влади, через який) держава Україна реалізовує своє право державної власності на спірні земельні ділянки. Крім того, до позовної заяви, яка підписана заступником прокурора Хмельницької області, не надано документів, які підтверджують його повноваження на підписання позовної заяви. В той же час Законом України «Про прокуратуру» не передбачено можливості керівника органу прокуратури делегувати повноваження щодо представництва прокуратури у взаємовідносинах з органами державної влади. Також вважає, що вимога про витребування земельних ділянок у добросовісного власника на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області грубо порушує право особи на мирне володіння майном, передбачене та гарантоване ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і її основоположних свобод. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що втручання у «володіння майном» має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав особи. Ухвалення рішення про витребування земельної ділянки спричинить невиправдане та грубе втручання у право ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» і його учасників на мирне володіння майном, що є порушенням Конвенції. Вказує, що втручання у мирне володіння майном є незаконним виходячи з наступного: 1) звернення до суду здійснюється з порушенням процесуального законодавства особою (прокурором), який не мав права підписувати позовну заяву; 2) у даній справі відсутній суспільний інтерес; 3) порушується принцип «пропор-ційності», оскільки не буде прийнято рішень щодо справедливої компенсації у зв`язку з припиненням права власності через відсутність такої вимоги. Також зазначає, що зважаючи на тривале добросовісне користування земельною ділянкою відповідачем, який протиправних дій для заволодіння земельною ділянкою у певному розмірі не вчиняв, втручання держави у право відповідача на мирне володіння спірною земельною ділянкою має ознаки непропорційного втручання. Тому цілком обґрунтованим є висновок щодо необхідності застосування у даному випадку практики Європейського Суду з прав людини та відмови у задоволенні позову. Врахо-вуючи викладене, у позові просить відмовити. Відповідач також звертає увагу суду, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 21.03.2018 у справі №686/4632/18 на спірну земельну ділянку накладено арешт у кримінальному провадженні №42017240000000195, який не скасовано на момент розгляду справи. Вважає, що господарський суд Хмельницької області не вправі скасовувати арешт, накладений ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 21.03.2018.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 відкрито апе-ляційне провадження у справі №924/335/20, ухвалою від 24.03.2021, зокрема, залучено до участі у справі якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Староушицьке», ухвалою від 13.05.2021 зупинено провадження до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №924/454/20, а ухвалою від 20.01.2022 поновлено провадження, розгляд справи призначено на 07.02.2022.(т.1, арк.справи 243; т.2, арк.справи 57-58, 80-81, 90).

За час апеляційного провадження до суду надійшли:

16.03.2021 від Прокурора та від Держгеокадастру надійшли відзиви, в яких заперечуються доводи апеляційної скарги та обґрунтовуються підстави залишення рішення суду першої інстанції без змін.(т.2, арк.справи 14-17, 23-24).

Після поновлення провадження, у судовому засіданні апеляційної інстанції 07.02.2022 Прокурор заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунту-вання своєї позиції.

Крім того, у зв`язку з повідомленням представника ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» про технічну неможливість під`єднатися до підсистеми відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua колегія суддів, порадившись на місці вирішила здійснювати запис розгляду судової справи за допомогою системи технічної фіксації судового процесу «Оберіг».

Інші учасники справи не забезпечили явки своїх представників у призначене на 07.02.2022 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Прокурора, вивчивши ма-теріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20787-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням-землі сільськогосподарського призначення кадастро-вий №6822455800:05:001:0064); змінено вид цільового призначення земельної ділянки з «для ведення фермерського господарства» на «для ведення особистого селянського господарства»; надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим №6822455800:05: 001:0064 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 27.03.2020 за ОСОБА_1 на праві приватної власності 21.10.2017 зареєстровано земельну ділянку площею 2 га кадастровий №6822455800:05:001:0064 за адресою: Староушицька селищна рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (підстава виникнення права власності наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області 17.10.2017 №22-20787-СГ).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (від 27.03.2020), земельна ділянка кадастровий номер 6822455800:05:001:0064, яка була зареєстрована за ОСОБА_1 , зареєстрована 24.10.2017 на праві приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Форк» на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №4317 від 24.10.2017, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В. Одночасно зареєстровано відомості про закриття об`єкта нерухомого майна і погашення права власності 08.11.2017 на підставі об`єднання об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до інформаційної довідки №190130883 від 25.11.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 08.11.2017 проведена державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим №6822455800: 05:001:0141, площею 122 га, власником визначено ТзОВ «Форк». В подальшому на підставі дого-вору купівлі-продажу №4928 від 14.12.2017 право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ТзОВ «Агро-Еко-Граунд». В зв`язку з поділом земельної ділянки, 03.01. 2018 закрито об`єкт нерухомого майна земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:05: 001:0141.

В результаті поділу земельної ділянки з кадастровим №6822455800:05:001:0141 проведено державну реєстрацію 03.01.2018 земельних ділянок з кадастровим номером 6822455800:05:001: 0142 площею 120 га та з кадастровим номером 6822455800:05:001:0143 площею 2 га. Власником даних земельних ділянок визначено ТзОВ «Агро-Еко-Граунд». Також 23.03.2018 проведено дер-жавну реєстрацію обтяження на дані земельні ділянки арешту нерухомого майна, накладеного на підставі ухвали Хмельницького міськрайонного суду по справі №686/4632/18 від 21.03.2018 (інформаційні довідки №190125490 від 25.11.2019 та №197335248 від 23.01.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держав-ного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна).

Згідно з даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.11.2018 за ОСОБА_1 17.08.2017 на праві приватної власності зареєстровано земельну ділянку площею 2 га кадастровий номер 3224082300:04:005:0020 за адресою: Каленнівська сільська рада Сквирського району Київської області (підстава: наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність №10-14201/15-17-СГ від 09.08.2017).

Рішенням Кам`янець-Подільського районного суду Хмельницької області від 20.06.2019 у справі №676/243/19 позов керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного Управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу задоволено. Визнано недійсним наказ Головного управління Держ-геокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20787-СГ, яким затверджено докумен-тацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий №6822455800:05:001:0064) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району.

Заступник прокурора Хмельницької області листом від 16.09.2019 повідомив Головному управлінню Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання в судовому порядку недійс-ними наказів Управління, якими для ведення особистого селянського господарства неправомірно передано земельні ділянки громадянам, які раніше скористались правом на безоплатну привати-зацію земель для аналогічних потреб, в тому числі і стосовно земельної ділянки з кадастровим №6822455800:05:001:0064 (рішення суду від 20.06.2019 у справі №676/243/19). Разом з тим, земельні ділянки відчужені громадянину на користь юридичних осіб. Просив повідомити про заходи, які вжито Управлінням для захисту державних інтересів у вказаних правовідносинах.

У відповідь Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області листом від 30.09. 2019 покликаючись на Положення про Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333) ст.19 Конституції України та судову практику повідомило, що чітко не визначено категорію позовів, які пред`являються Держгеокадастром. Крім того, значна частина коштів, виділених на сплату судового збору, витрачається на справи, де Управління є відпові-дачем. При цьому зауважило, що строк позовної давності для позовів про витребування земельних ділянок встановлено у три роки.

До вказаного листа ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області долучило лист Відділу у Кам`янець-Подільському районі від 30.09.2019 з інформацією щодо перебування спірної земель-ної ділянки у складі земельних ділянок та про вчинення відповідних реєстраційних дій дер-жавними кадастровими реєстраторами. Зокрема у п.67 зазначено, що земельна ділянка із кадастровим №6822455800:05:001:0064 була об`єднана в земельну ділянку 6822455800:03:003: 0141 та внаслідок поділу перебуває у складі земельної ділянки з кадастровим №6822455800:05: 001:0142, власником якої є ТзОВ «Аго-Еко-Граунд».

Заступник керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури у листі до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11.12.2019, посилаючись на визнання недійсними наказів Управління, якими для ведення особистого селянського господарства неправо-мірно передано земельні ділянки громадянам, які раніше скористались правом на безоплатну приватизацію земель для аналогічних потреб, звернення до Управління з листом від 16.09.2019 з метою вжиття заходів до повернення земельних ділянок у власність держави, вказуючи на ризик відчуження земельних ділянок, зазначив, що незаконне вибуття з державної власності земельних ділянок призводить до їх поділу, об`єднання з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик, що в подальшому унеможливлює всю повноту захисту права власності. Просив повідомити про вжиті Управлінням заходи, в тому числі звернення до суду з позовними вимогами з метою повернення в державну власність, зокрема земельної ділянки з кадастровим №6822455800: 05:001:0064.

У відповідь Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області листом від 30.09. 2019 покликаючись на Положення про Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333) ст.19 Конституції України та судову практику повідомило, що чітко не визначено категорію позовів, які пред`являються Держгеокадастром. Крім того, значна частина коштів, виділених на сплату судового збору, витрачається на справи, де Управління є відповідачем.

Оскільки Головне управління Держгеокадасту у Хмельницькій області не звернулось до суду із позовом з метою захисту порушених інтересів держави, то керівник Кам`янець-Поділь-ської місцевої прокуратури у березні 2020 року подав до суду позовну заяву про витребування земельної ділянки з кадастровим №6822455800:05:001:0064, поновлення запису про державну реєстрацію вказаної ділянки.

Також в матеріалах справи міститься лист Земельно-аграрного центру «Карат» №71 від 26.03.2018, згідно з яким повідомлено прокуратуру Хмельницької області, що орієнтовна ринкова вартість земельних ділянок по Кам`янець-Подільському району Хмельницької області становить 6-6,5 грн за 1 м2.

Як зазначалось вище, рішенням від 12.01.2021 у справі №924/375/20 господарський суд Хмельницької області задоволив позов Прокурора лише в частині вимоги про витребування земельної ділянки.(т.2, арк.справи 191-198).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна та не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

У відповідності до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відтак, з урахуванням оскарження рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позову про витребування земельної ділянки, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення по суті позовних вимог в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом даного спору повернення земельних ділянок державної власності.

Переглядаючи оспорюване рішення, колегія суддів не вбачає впливу на дотримання прин-ципу рівності сторін через участь прокурора у даній справі з огляду на наступне.

Колегія суддів зауважує, що за наслідками розгляду справи №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 вирішила виключну правову проблема щодо таких питань: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов`язаний прокурор перед зверненням до суду з`ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійнює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повнова-ження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправ-лення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визнача-ється судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокре-ма, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке не законно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскар-ження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Матеріалами справи стверджено, що Прокурор звернувся до Держгеокадастру із запитами від 16.09.2019 та 11.12.2019 щодо здійснення Держгеокадастром заходів для відновлення інтере-сів держави, зокрема, що стосуються спірної земельної ділянки, у відповідь на який Держгео-кадастр листами від 30.09.2019 та 23.12.2019 відповідно повідомив про невизначеність категорій позовів, з якими він вправі звертатись до суду, а також про відсутність коштів на сплату судового збору.

Враховуючи бездіяльність Держгеокадастру щодо звернення до суду за захистом свого порушеного права, Прокурор у березні 2020 року звернувся із даним позовом.(т.1, арк.справи 1-9).

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті, колегія суддів виходить з того, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорю-вання.(ст.15 Цивільного кодексу України, надалі в тексті ЦК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст.16 ЦК України. Одним з таких способів, як зазначено у п.3 ч.2 вказаної статті, є припинення дії, яка порушує право. Аналогічні приписи містить частина 2 ст.20 ГК України.

Частиною 1 статті 316 ЦК України, визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи об-межений у його здійсненні.(ст.321 ЦК України).

Суб`єктами права власності на землю, згідно зі ст.80 Земельного кодексу (надалі в тексті ЗК України), є громадяни та юридичні особи на землі приватної власності, територіальні грома-ди, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України, набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності відбувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визна-чених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.(ст.83 ЗК України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній влас-ності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.(ч.1 ст.124 ЗК України).

Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти юридично значимі обставини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обставин відносяться: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав та обов`язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов`язки; набуття земельних прав та обов`язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов`язує виникнення, зміну і припинення земельних відносин. Зазначене кореспондується зі статтею 11 ЦК України.

Власники земельних ділянок, в силу статті 90 ЗК України, мають право самостійно господа-рювати на землі.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встанов-леному законом.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких пору-шень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шля-хом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинен-ню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Держава забезпечує гро-мадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.(ч.3 ст.152 ЗК Украї-ни).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.(ст.387 ЦК України).

Повернення земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Матеріалами справи стверджено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20787-СГ затверджено проект землеустрою щодо відве-дення земельної ділянки у власність із зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення кадастр-ровий №6822455800:05:001:0064; змінено вид цільового призначення земельної ділянки з «для ведення фермерського господарства» на «для ведення особистого селянського господарства»; надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим №6822455800: 05:001:0064 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

При цьому, спосіб, в який спірна земельна ділянка з кадастровими №6822455800:05:001: 0064 вибула із власності держави та наявність інших проваджень, у тому числі в господарських судах, свідчать про низку послідовних дій щодо отримання в приватну власність з державної власності земельних ділянок з одночасним вчиненням дій щодо унеможливлення подальшого повернення таких земельних ділянок (об`єднання та поділ земельних ділянок з метою присвоєння нових кадастрових номерів, зміна їх конфігурації).

Така правова позиція була закріплена постановою Верховного Суду від 10.12.2021 у справі №924/454/20, до закінчення розгляду якої зупинялась дана справа №924/121/20.

Як вбачається з матеріалів справи ділянка з кадастровими №6822455800:05:001:0064 об`єд-нана ТзОВ «Форк» з раніше сформованими земельними ділянками у земельну ділянку площею 122 га із кадастровим №6822455800:05:001:0141, яка була відчужена та зареєстрована за ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.12.2017 №4928. У подальшому ТзОВ «Агро-Еко-Граунд» здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:05:001:0141, за наслідками якого утворені земельні ділянки площею 120 га кадастровий №6822455800:05:001:0142 та площею 2 га кадастровий №6822455800:05:001:0143, на які згодом 03.01.2020 зареєстровано право власності ТзОВ «Агро-Еко-Граунд».

У пункті 56 постанови від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила про помилковість, з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України, висновків суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №922/2723/17.

Переглядаючи оскаржуване рішення, колегія суддів звертає увагу, що підставою для звернення з позовом стало визнання в судовому порядку недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20787-СГ. Відтак, Прокурор стверд-жує про вибуття спірної земельної ділянки поза волею власника, що свідчить про необхідність її витребування у володільців на користь власника майна.

Так, спосіб захисту права власності, передбачений статтями 387, 388 ЦК України, застосову-ється в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право влас-ності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухо-містю). (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відо-мостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно.(пункт 9 частини 1 статті 27 вказаного Закону).

Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. (поста-нови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Таким чином, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого само-врядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчу-ють відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 01.10.2019 у справі №911/2034/ 16, від 15.10.2019 та №911/3749/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17.

При цьому, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесен-ня відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Дер-жавного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц та від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права влас-ності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував зазначенні вище приписи законодавства та позиції Верховного Суду, тому з огляду на положення статей 387 та 388 ЦК України, власник, у даному випадку держава вправі витребу-вати земельні ділянки, навіть ті, які були поділені та/або об`єднані, а формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадаст-рових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Підставою для оскарження рішення Відповідач також вважає накладення арешту згідно ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.03.2018 у справі №686/4632/18, на підставі ст.ст.170-173 КПК України, з метою забезпечення збереження речових доказів та слідової інформації, що міститься на них, запобігання можливості їх пошкодження, знищення, відчуження на земельні ділянки за межами населених пунктів Кам`янець-Подільсь-кого району Хмельницької області, зокрема і на спірну.

Досліджуючи зазначену обставину, колегія суддів приймає до уваги, що чинним Господар-ським процесуальним кодексом України не передбачено можливості скасування арештів на майно, накладених в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки скасування арешту майна, яке застосовано в межах кримінального провадження, здійс-нюється лише в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Так, за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звер-нення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

У справах №335/12096/15-ц та №569/4374/16-ц Верховний Суд також дійшов висновку щодо процесуального порядку розгляду вимог про зняття арешту, накладеного в межах кримі-нального провадження.

В справі №755/9215/15-ц (постанова від 13.11.2019) Верховний Суд зробив висновок, що у реєстрація права власності у період, коли на майно накладено арешт, не відповідає вимогам закону. Так, на час реєстрації права власності на земельну ділянку у квітні 2013 року вже існував акт опису й арешту майна, складений державним виконавцем державної виконавчої служби, відпо-відно до якого на спірну земельну ділянку було накладено арешт. Порушення заборони держав-ного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна. Отже, під час дії арешту жодних дій ні власник, ні особи, які вважають себе власниками, без дозволу державної виконавчої служби не можуть вчиняти щодо арештованого майна, а мають оскаржити вказані дії державної виконавчої служби чи постанову про накладення арешту у разі незгоди із нею.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №372/2904/17-ц) або Кримінальним про-цесуальним кодексом України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Ухвалення рішення у даній справі не скасовує накладення арешту на земельні ділянки згідно ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.03.2018 у справі №686/4632/18. При цьому, суд першої інстанції правомірно відмітив, що наявність (відсутність) арешту не впливає на вирішення питання про витребування майна на користь власника і не скасовує пов`язаних з арештом обмежень щодо земельної ділянки.

Зокрема, за висновками Великої Плати Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.05.2018 у справі №569/4374/16-ц за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспо-рюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому ст. ст. 174, 539 КПК України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Колегія суддів також виходить з того, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряд-женням майном, є момент набуття права власності.

Водночас за змістом частин 1, 2 статті 18 та пункту «а» частини 1 статті 19 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основ-ним цільовим призначенням поділяються на певні категорії, зокрема землі сільськогосподарського призначення.

Землями сільськогосподарського призначення, згідно ст.22 ЗК України, визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науко-во-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогоспо-дарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.

Суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності (стаття 80 ЗК України).

Згідно з підпунктом «г» пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законо-давчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу.

Як вбачається з матеріалів справи, скасованим надалі у судовому порядку наказом Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 №22-20787-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення кадастровий №6822455800:05:001:0064; змінено вид цільо-вого призначення земельної ділянки з «для ведення фермерського господарства» на «для ведення особистого селянського господарства»; надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим №6822455800:05:001:0064 для ведення особистого селянського госпо-дарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Таким чином Прокурор довів приналежність спірної земельної ділянки до земель державної власності.

Крім того, колегія суддів не вбачає підстав порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо неприпустимості витребування майна із володіння добросовісного набувача, та незаконного втручання у мирне володіння майном з огляду на наступне.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України). (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц)

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, перед-бачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтере-сів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див.mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), §166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітим-ною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втру-чанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див.рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути вип-равдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності пробле-ми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «The former king of Greece and others v. Greece» (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтере-сами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у не законний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундамен-тальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо установлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого пору-шення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гаранту-ється. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності кінцевого набувача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів скаржника не встановлено.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Відповідача-2 про неправомір-ність висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнають-ся такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого госпо-дарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284, 316 Господарського процесу-ального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд» на рішення господарського суду Хмельницької області Хмельницької області від 12.01.2021 у справі №924/375/20 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верхов-ного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №924/375/20 повернути до господарського суду Хмельницької області.

.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.