Постанова

від 21.02.2022 по справі 902/662/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року Справа № 902/662/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мельник О.В.

судді Маціщук А.В.

судді Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу консультативно-комерційного приватного підприємства "ВІОЛ" на рішення господарського суду Вінницької області від 27.09.21р. у справі №902/662/21 (суддя Маслій І.В., повний текст рішення складено 04.10.2021 року)

за позовом приватного підприємства "Рекламна агенція "БАСТІОН"

до консультативно-комерційного приватного підприємства "ВІОЛ"

про стягнення 262520 грн.

за участю представників:

позивача - Пунько І.В.,

відповідача - Мироненко О.М., Давискиба В.В.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.09.2021 р. у справі №902/262/21 позов приватного підприємства "Рекламна агенція "Бастіон" до консультативно-комерційного приватного підприємства "ВІОЛ" про стягнення 262520 грн задоволено повністю. Стягнуто з консультативно-комерційного приватного підприємства "ВІОЛ" на користь приватного підприємства "Рекламна агенція "БАСТІОН" 262520,00 грн безпідставно набутих коштів, 3937,80 грн - відшкодування витрат по сплаті судового збору та 5000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування рішення судом першої інстанції зазначено, зокрема, що за період дії договору, з 01.01.2017 по 31.07.2020 позивач мав сплатити на користь відповідача кошти за оренду майна в загальному розмірі 1085055,98 грн. Як вбачається з поданих позивачем виписок по рахунку за період з 01.01.2017 по 31.08.2020 останній сплатив на користь відповідача кошти за послуги оренди в загальному розмірі 1387075,98 грн., що на 302020,00 грн. більше, ніж вартість оренди приміщення за час дії договору.

Враховуючи припинення зобов`язань сторін за договором №01012017 від 01.01.2017р. виконанням, проведеним належним чином та в зв`язку з припиненням договору, господарський суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку повернути позивачу безпідставно набуті грошові кошти (переплату) у відповідності до вимог ст. 1212 ЦК України. Наведене є підставою для задоволення заявлених позовних вимог шляхом присудження до стягнення безпідставно набутих відповідачем грошових коштів у розмірі заявленому позивачем в сумі 262520,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог та судових витрат відмовити повністю. Стягнути з позивача судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, зокрема, що він не був належним чином повідомлений про розгляд даної справи в суді першої інстанції, та як наслідок позбавлений був можливості надати суду свої заперечення проти доводів наведених в позовній заяві та докази на їх підтвердження. З огляду на вказане, відповідачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Зазначає, що до договору найму (оренди) №01012017 від 01 січня 2017 року, за період його дії укладалося 8 додаткових угод, а не як стверджує позивач лише дві №7 та №8. Зі вказаних додаткових угод вбачається, що сторони договору збільшували орендну плату протягом дії договору, а тому заборгованість відповідача перед позивачем відсутня. Також просить долучити до матеріалів справи підписані позивачем акти звірки взаєморозрахунків, які також свідчать про відсутність заборгованості відповідача.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає. Зокрема, позивачем зазначено, що подані до суду апеляційної інстанції відповідачем додаткові угоди №1-6 не підписувались директором ПП "Рекламна агенція "Бастіон", вказані угоди не укладалися між сторонами договору оренди від 01.01.2017 року, а тому відповідно вони не можуть бути належними та допустимими доказами у даній справи.

Враховуючи наведене, позивачем було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у даній справі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи у даній справі.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзиви на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, всі ухвали суду першої інстанції (про відкриття провадження у справі від 25.06.2021, про призначення справи для судового розгляду по суті від 17.08.2021, про відкладення розгляду справи від 16.09.2021) були надіслані за офіційною поштовою адресою відповідача (зазначеною в ЄДР), проте поштові відправлення повертались до суду з відмітками пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с.33,40, 95, т1).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення в повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Натомість, як встановлено судом апеляційної інстанції та зазначено скаржником у апеляційній скарзі, поштові відправлення з ухвалами суду першої інстанції поверталися до господарського суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, оскільки повідомлення надсилалися за офіційною адресою відповідача зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції зазначає, що день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення (зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №205/1129/19).

Крім того, положення Господарського процесуального кодексу України не дають підстав для висновку, що повернення до суду кореспонденції із зазначенням причин повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом про належне інформування сторони про час і місце розгляду справи. Повернення поштової кореспонденції з такої причини не свідчить ні про відмову сторони від одержання відправлення, ні про її відсутність за адресою, повідомленою суду.

Подібний правовий висновок наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) та від 12.02.2019 у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18).

При цьому у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2018 у справі «Созонов та інші проти України» зазначено, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. ЄСПЛ дійшов висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

У рішенні від 04.12.1995 у справі «Bellet v. France» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Посилання суду першої інстанції на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17, не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки зі змісту вказаної постанови вбачається, що у справі були відсутні докази отримання апелянтом ухвали про залишення поданої ним апеляційної скарги без руху. У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку, зокрема, що апелянт не був позбавлений об`єктивної можливості дізнатися про рух поданої ним апеляційної скарги, користуючись засобами поштового зв`язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, однак наданим йому процесуальними правами не скористався. Таким чином, факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

На відміну від обставин справи №910/15442/17, у цій справі відсутні будь-які докази повідомлення відповідача про існування судового провадження щодо нього.

Враховуючи, що матеріали справи не містять належних доказів повідомлення відповідача про існування судового провадження у даній справі, враховуючи його процесуальний статус, як відповідача, тобто особи яка не могла знати про наявність даного спору, висновки місцевого господарського суду про те, що КК ПП «Віол» було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, є передчасними.

За змістом п. 3 ч. 3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Враховуючи вищевикладене, а також приписи п. 3 ч. 3 ст. 277 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч.3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Оскільки відповідач не брав участі при розгляді даного спору в суді першої інстанції (не був повідомлений про існування судового провадження) та як наслідок був позбавлений можливості подавати докази в обґрунтування своєї правової позиції, колегія суддів дійшла висновку про поважність пропуску строку відповідачем на подання доказів, а тому клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (договору оренди від 01.01.2017, додаткових угод до договору оренди №1-6, актів звірки взаєморозрахунків) підлягає задоволенню.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що поданий відповідачем в оригіналі примірник договору оренди від 01.01.2017 року відрізняється за змістом (умовами) від поданого позивачем до суду першої інстанції примірника договору оренди від 01.01.2017 року.

Зокрема, в пункті 3.3. договору, який наданий позивачем, зазначено: «Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Наймодавця щомісячно. Наймач має право вносити орендну плату наперед за будь-який термін у розмірі, що визначається на момент оплати».

Натомість в примірнику договору, який наданий відповідачем, у цьому ж пункті 3.3 зазначено: «Орендар має право вносити орендну плату наперед за будь-який термін у розмірі, що визначається на момент оплати.»

Поряд з цим, колегією суддів встановлено, що примірник договору оренди наданий в оригіналі відповідачем до суду апеляційної інстанції містить відтиск печаток обох сторін договору на кожній його сторінці (а.с.160-162,т.1), а договір наданий позивачем містить печатки обох сторін договору лише на його останній сторінці на реквізитах та підписах сторін (а.с. 9-13, т.1).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Тому встановивши наявність відбитку печатки ПП «Рекламна агенція «Бастіон» на кожній сторінці примірника договору оренди від 01.01.2017 року (наданого відповідачем), колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорі та додаткових угодах. Доказів загублення, викрадення або в інший спосіб вибуття печатки з володіння позивача або використання її іншою особою, ПП «Рекламна агенція «Бастіон» надано суду не було.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що у договорі наданому відповідачем міститься відбиток печатки ПП «Рекламна агенція «Бастіон» на кожній його сторінці, наведене свідчить про погодження сторонами умов договору в редакції саме відповідача (а.с. 160-162, т.1).

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що 01 січня 2017 року між приватним підприємством "Рекламна агенція "БАСТІОН" (позивач, орендар) та консультативно-комерційним приватним підприємством «ВІОЛ» (відповідач, орендодавець) було укладено договір найму (оренди) № 01012017 (надалі договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець зобов`язується передати орендарю в строкове платне користування приміщення, що розташоване в м. Вінниця, по вул. Айвазовського, 4-В (частина приміщень, першого поверху-майстерні для виготовлення реклами, чистина приміщень другого поверху-офісна частина), а орендар зобов`язується прийняти зазначене приміщення, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути орендоване майно орендодавцю в належному стані.

Передача приміщення оформляється актом прийняття-передачі із зазначенням технічного стану приміщення, потреб поточного ремонту, телефонного номеру, наявного обладнання, інвентаря, шо належить орендодавцю і передається разом з приміщенням. Акт підписується повноважними представниками сторін. По одному примірнику акта знаходиться в кожної сторони. У цей же час орендодавець передає орендарю ключі від приміщення, після чого персоналу орендаря має бути забезпечений безперешкодний доступ у приміщення, шо орендується (п. 2.2 договору).

Орендар за користування орендованим майном сплачує орендну плату. Розмір орендної плати складає (з урахуванням ПДВ): 26000,00 грн. за 1 (один) місяць, вираховується кожен місяць окремо на підставі виставлених рахунків. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок наймодавця щомісячно. Орендар має право вносити орендну плату наперед за будь-який термін у розмірі, що визначається на момент оплати. Вартість комунальних послуг входить до орендної плати. Інші види платежів, не узгоджені в даному договорі, орендарем не оплачуються (п. 3.1. 3.6 договору).

Додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками (п. 9.1. Договору).

На виконання умов договору 01.01.2017 між сторонами підписано акт прийому-передачі відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду частину приміщення першого поверху (майстерні по виготовленню реклами) та частину другого поверху (офіс) (надалі об`єкт що орендується) за адресою: м. Вінниця, вул. Айвазовського, 4-В для здійснення підприємницької діяльності згідно п. 1.2. договору №01012017 від 01.01.2017р.

31.07.2020 між сторонами підписано додаткова угода №8 до договору №01012017 від 01.01.2017, відповідно до п. 1.1. якої сторони домовились припинити дію договору оренди з 01 серпня 2020 року.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями ст. 632 ЦК України врегульовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Оцінюючи доводи позивача про наявність переплати за договором оренди від 01.01.2017 року в сумі 262 529 грн., колегією суддів встановлено, що при здійсненні розрахунку вказаної суми переплати позивач виходив з суми оренди визначеної в п. 3.1. договору 26000грн. за місяць оренди.

Натомість з поданих відповідачем до суду апеляційної інстанції додаткових угод (а.с.164-168, т.1), вбачається, що сторонами неодноразово змінювався розмір орендної плати, а саме:

-відповідно до додаткової угоди №1 від 01.10.2018 року сторони погодилися змінити орендну плату з грудня 2018 року по договору №01012017 від 01.01.2017 року, а саме встановити її у розмірі 32000 грн. на місяць. Дана додаткова угода набирає чинність з моменту її підписання і діє до 31 грудня 2018 року;

-відповідно до додаткової угоди №2 від 01.11.2018 року, сторони погодилися змінити орендну плату з січня 2019 року по договору №01012017 від 01.01.2017 року, а саме встановити її у розмірі 35000грн. на місяць. Дана додаткова угода набирає чинність з моменту її підписання і діє до 31.05.2019 року;

-відповідно до додаткової угоди №3 від 01.02.2019 року, сторони погодилися змінити орендну плату з червня 2019 року по договору №01012017 від 01.01.2017 року, а саме встановити її у розмірі 40000 грн. на місяць. Дана додаткова угода набирає чинність з моменту її підписання і діє до 30 вересня 2019 року;

-відповідно до додаткової угоди №4 від 03.05.2019 року сторони погодились змінити орендну плату з жовтня 2019 року по договору №01012017 від 01.01.2017 року, а саме встановити її у розмірі 46000 грн. на місяць. Дана додаткова угода набирає чинність з моменту її підписання і діє до 30.11.2019 року;

-відповідно до додаткової угоди №5 від 01.07.2019 року сторони погодилися змінити орендну плату з грудня 2019 року по договору №01012017 від 01.01.2017 року, а саме встановити її у розмірі 50000грн. на місяць. Дана додаткова угода набирає чинність з моменту її підписання і діє до 31.12.2019 року.

При цьому, оцінюючи доводи позивача про те, що додаткові угоди не підписувались директором ПП "Рекламна агенція "Бастіон", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Поряд з цим позивачем не подано суду апеляціної інстанції доказів визнання недійсними додаткових угод №1-6 у визначений законом спосіб.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що окрім підпису директора ПП "Рекламна агенція "Бастіон", вказані додаткові угоди №1-6 містять також і відбиток печатки позивача.

Враховуючи наявність на додаткових угодах №1 від 01.10.2018р., №2 від 01.11.2018р.; №3 від 01.02.2019р.; №4 від 03.05.2019р.; №5 від 01.07.2019р.; №6 від 18.09.2019р. підпису директора ПП «Рекламна агенція «Бастіон» - Ільчука Д.І. та відбитку печатки даної юридичної особи, а також те, що позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що печатка використовувалась проти волі позивача, а відтак що і додаткові угоди укладались без його згоди.

Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено, що за договором оренди від 01.01.2017 року сума орендної плати становила:

-за період січня-грудня 2017 року 312 000 грн (по 26000грн за місяць, відповідно до п. 3.1 договору;

-за період січня-грудня 2018 року 318 000 грн (по 26000грн. за місяць, відповідно до п.3.1. договору, та 32000 за грудень 2018 року згідно додаткової угоди №1);

-за період січня-грудня 2019 року 477 000 грн (по 35000грн. за місяць в за період січня-травня 2019, по 40000грн. за місяць в період червня-вересня 2019 року, по 46000грн. за місяця в період жовтня-листопада 2019 року та по 50000 грн за грудень 2019 року, згідно умов визначених додатковими угодами №2-5);

-за період січня-липня (включно) 2020 року - 145435,17грн.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що не бере до уваги розрахунки здійсненні відповідачем за період січня-травня 2020 року, оскільки при здійсненні розрахунку за вказаний період відповідачем було зазначено суму орендної плати за місяць 50000грн. (а.с.7, т2).

Натомість судом апеляційної інстанції встановлено, що додатковою угодою №5 від 01.07.2019 року, якою з грудня 2019 року встановлено орендну плату у розмірі 50000грн. на місяць, визначено, що дана додаткова угода діє до 31.12.2019 року.

Тобто сторонами даної додаткової угоди не викладено в новій редакції п. 3.1. договору (яким встановлено орендну плату в сумі 26000грн.), а лише визначено що з грудня 2019 року встановлено розмір орендної плати в сумі 50000грн. на місяць і діє така угода до 31.12.2019 року.

Доказів погодження між сторонами договору оренди іншого розміру орендної плати ніж зазначено в п. 3.1 договору на період січня-травня 2020 року відповідачем суду не надано.

Враховуючи наведене, при обрахунку розміру орендної плати, яка підлягала сплаті за період січня-травня 2020 року, суд керувався п. 3.1. договору оренди від 01.01.2017 року, яким встановлено орендну плату в сумі 26000 грн за місяць оренди.

Щодо обрахунку розміру орендної плати за період червня-липня 2020 року, колегією суддів встановлено, що додатковою угодою №7 від 01.06.2020 року викладено в новій редакції п.3.1. договору, а саме: «наймач за користування орендованим майном сплачує орендну плату. Розмір орендної плати за 1 місяць складається з:

-базової орендної плати в розмірі 5411,60 з урахуванням ПДВ;

-додаткових витрат по обслуговуванню приміщення та підприємства КК ПП «Віол» згідно виставлених рахунків на КК ПП «Віол» пропорційно до спожитих послуг. Сума цих додаткових витрат включається у щомісячну орендну плату.

На виконання додаткової угоди №7 від 01.06.2020 року КК ПП «Віол» було виставлено позивачу рахунок на оплату №107/1 від 01.07.2020 року за послуги з експлуатації приміщення за червень 2020 року та відшкодування витрат за спожиту електроенергію, телекомунікаційних послуг на загальну суму 7193,57 грн. (а. с. 63, т.1).

Окрім того, між КК ПП «Віол» та ПП «Рекламна агенція «Бастіон» підписано акт надання послуг №16 від 04.08.2020 року (т.1, а.с.63, на звороті), згідно якого відповідачем було надано позивачу в липні 2020 року послуги з експлуатації приміщення на суму 8241,60 грн.

Посилання апелянта на підписані сторонами акти звірки взаєморозрахунків за 2019 та 2020 роки (а.с.175-176,т.1), які свідчать про відсутність переплати позивача за договором оренди від 01.01.2017 року, оцінюються критично судом апеляційної інстанції оскільки сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 р. у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018р. у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019 р. у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

При цьому судом, апеляційної інстанції встановлено, що інформація, відображена в наданих відповідачем актах звірки взаєморозрахунків не підтверджена первинними бухгалтерськими документами, а тому вказані акти не є належними та допустимими доказами на підтвердження відсутності переплати позивача за договором оренди від 01.01.2017 року.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що в червні 2020 року оренда та додаткові комунальні витрати за договором від 01.01.2017 року становили 7193,57 грн., а в липні 2020 8241,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунком на оплату №107/1 від 01.07.2020 року та актом надання послуг №16 від 04.08.2020 року.

Враховуючи вищевикладене, судом апеляційної інстанції встановлено, що за період з січня 2017 року по липень 2020 року (включно) за договором оренди від 01.01.2017 року (з врахуванням змін розміру орендної плати додатковими угодами №1-5) до сплати позивачем підлягало 1 252 435,17 грн.

Натомість згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок ПП «Рекламна агенція «Бастіон» за період з 01.01.2017 по 31.08.2020 позивачем було сплачено на рахунок відповідача кошти на загальну суму 1 387 075,98 грн. (а.с.66-72, т.1).

Враховуючи наведене, колегією суддів встановлено, що позивачем здійснено переплату за договором оренди від 01.01.2017 року на суму 134 640,81 грн.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 3 ст. 1212 ЦК України врегульовано, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 ЦК України, предметом регулювання якої є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій було набуто майно, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 21.10.2020р. по справі №911/1317/19.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Особливості припинення зобов`язань за договорами купівлі-продажу цінних паперів, укладених на фондовій біржі, встановлюються законодавством. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов`язань на певних підставах не допускається.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи підписання між ПП «Рекламна агенція «Бастіон» та КК ПП «Віол» додаткової угоди від 31.07.2020 якою сторони домовились припинити дію договору з 01.08.2020 року та приймаючи до уваги оплату позивачем вартості оренди приміщення у повному обсязі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зобов`язання між позивачем та відповідачем припинились виконанням, проведеним належним чином.

Верховним Судом у постанові від 28.12.2020р. по справі №910/5418/19 наголошено, що із змісту ст. 1212 ЦК України вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного цією нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.

З огляду на вищевикладене, враховуючи припинення зобов`язань сторін за договором №01012017 від 01.01.2017р. та у зв`язку з припиненням договору, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача обов`язку повернути позивачу безпідставно набуті грошові кошти (переплату) в сумі 134 640,81 грн. у відповідності до вимог ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги ПП «Рекламна агенція «Бастіон» підлягають частковому задоволенню на суму 134 640,81 грн., решта позовних вимог є необґрунтованими та такими що задоволенню не підлягають.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та часткового задоволення апеляційної скарги, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правову допомогу здійснену при розгляді справи в суді першої інстанції.

Окрім того, колегією суддів встановлено, що апелянтом разом з апеляційною скаргою подано клопотання про стягнення з позивача судових витрат, які складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу відповідачем, зокрема, надано суду апеляційної інстанції договір про надання професійної правничої допомоги №20-г/21 від 03.12.2021 року (а.с. 137, т.1), пунктом 4.1. якого визначено фіксовану суму гонорару адвоката 2000 грн.

Також відповідачем додано до апеляційної скарги ордер серії ВН №183755, згідно якого КК ПП «Віол» уповноважує адвоката Давискибу В.В. на представництво в Північно-західному апеляційному господарському суді, а також квитанцію до прибуткового касового ордеру №20 на суму 2000 грн. (а.с. 179,т.1).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши клопотання апелянта про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, враховуючи висновки суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про часткову відмову в позові, колегія суддів вважає, що вказана заява підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи містять договір про надання професійної правничої допомоги №20-г/21 від 03.12.2021 року, яким визначено фіксовану суму гонорару адвоката 2000грн., ордер серії ВН №183755, а також квитанцію до прибуткового касового ордеру №20 на суму 2000 грн.

Позивач не подавав суду апеляційної інстанції заперечень чи клопотань про зменшення розміру правової допомоги, яка заявлена відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а саме судового збору та витрат на професійну правову допомогу пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу консультативно-комерційного приватного підприємства "ВІОЛ" задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 27.09.21р. у справі №902/662/21 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов задоволити частково.

4. Стягнути з консультативно-комерційного приватного підприємства "ВІОЛ" (вул. Айвазовського, буд. 4В, м. Вінниця, 21022, код ЄДРПОУ 23058491) на користь приватного підприємства "Рекламна агенція "БАСТІОН" (вул. Келецька, 125, м. Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 33552934) кошти в сумі 134 640,81 грн., судові витрати пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції: судовий збір в сумі 2020 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2565 грн..

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з приватного підприємства "Рекламна агенція "БАСТІОН" (вул. Келецька, 125, м. Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 33552934) на користь консультативно-комерційного приватного підприємства "ВІОЛ" (вул. Айвазовського, буд. 4В, м. Вінниця, 21022, код ЄДРПОУ 23058491) судові витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги: судовий збір в сумі 2876,60 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 974 грн.

7. Господарському суду Вінницької області видати судовий наказ.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "24" лютого 2022 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.