Постанова

від 21.02.2022 по справі 458/378/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 458/378/19 Головуючий у 1 інстанції: Кшик О.І.

Провадження № 22-ц/811/2664/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю представника позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року в складі судді Кшик О.І. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні майном, -

встановив:

У травні 2019 позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні майном.

Вимоги обґрунтовує тим, що 23.03.2015 придбала на підставі договору купівлі-продажу частку у розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на земельну ділянку загальною площею 00481 га, кадастровий номер 4625510100:01:013:0062, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Інша частка у розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на вказану земельну ділянку була придбана ОСОБА_2 . За вказаною адресою розташовані виробничі будівлі та приміщення, які на праві спільної часткової власності належать різним співвласникам, до яких, в тому числі, належить і позивач. Відповідачі чинять перешкоди у користуванні її майном шляхом блокування входу до приміщення, самовільної заміни замків від вхідних дверей. Окрім того, ОСОБА_5 блокує доступ до приміщення, залишаючи біля вхідних дверей вантажний автомобіль, заходити в приміщення дозволяє лише в його присутності та в певні години. Таким чином, відповідачі своїми протиправними діями порушують право позивача на вільне користування приватною власністю. Просила позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Турківського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні майном - задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не чинити перешкоди у користуванні та розпорядженні належними ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності приміщеннями, що за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судовий збір по 256,13 грн. з кожного.

Рішення суду оскаржив представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Яцишин І.В., вважає, що суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому рішення підлягає скасуванню.

В апеляційній скарзі погоджується із обставинами встановленими судом щодо придбання земельної ділянки позивачкою та належності такої по 1/2 позивачці та відповідачці ОСОБА_2 .

При цьому вважає, що долучені до матеріалів справи фотографії з камер відеоспостереження та відповідь Турківського ВП Самбірського ВП ГУ НП у Львівській області від 18.12.2020 № Р-5/01/58-2020, не можуть вважатися належними доказами, оскільки з метою збереження автомобіль у нічний час був поміщений у сховище, крім цього, позивачка та її представники втратили передані відповідачами ключі від приміщення, тому не могли потрапити у таке.

Теж стосується і матеріалів кримінального провадження № 12018140340000474, оскільки обвинувальний вирок відсутній.

Стверджує, що відповідачі не чинять перешкод позивачці у користуванні спільним приміщенням та її майном, остання має вільний доступ до приміщень, однак ними не користується, претензій з цього приводу не виставляла, вважає позовні вимоги безпідставними.

Просить скасувати рішення Турківського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

16.11.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника позивачки ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні доводам, викладеним у звіті.

Інші учасники справи відповідач ОСОБА_7 . Та її представник ОСОБА_3 , відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_1 на заперечення доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив з того, що аналіз відповідних норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Судом встановлено, що між сторонами у справі тривалий час мають місце спори щодо здійснення господарської діяльності, при цьому спірні правовідносини виникли з приводу захисту позивачкою її права власності як фізичної особи.

Зокрема, суд зазначив, що факт наявності перешкод у користуванні та розпорядженні позивачкою належним їй приміщенням шляхом блокування вантажним автомобілем входу до такого приміщення, підтверджено фотознімками з камер відеоспостереження від 2019-05-09, крім цього відповідач ОСОБА_5 у відзиві не заперечив, що залишає в приміщенні автосервісу вантажний автомобіль, однак вказав, що лише в нічний час і для того щоб його не пошкодили сторонні громадяни.

Власне такими діями ОСОБА_5 , достовірно знаючи, що спірне приміщення перебуває у спільній власності, свідомо створює перешкоди позивачці, як співвласнику, в безперешкодному користуванні та розпорядженні належним приміщенням, зокрема і в нічний час, однак, твердження щодо нічного часу спростовані фотознімками на яких вказано час 07:58:35, 09:15:01.

Також, підтвердженням вимог позивачки є те, що 04.01.2019 позивачка з сином намагалися потрапити у приміщення, однак ОСОБА_5 запропонував їм прийти в світлий час доби, тобто маючи вільний доступ, перешкоджав позивачці потрапити у спільне приміщення.

Таким чином, позивачкою доведено, що вона є співвласником спірного приміщення і що діями відповідачів, які не пов`язані з позбавленням її права володіння, порушується її право власності, відповідного висновку суд дійшов, зокрема, з врахуванням фактів, які були зафіксовані працівниками поліції, показів свідків, а також судового рішення Господарського суду Львівської області від 15.01.2020, яке набрало законної сили, в якому встановлено, що ОСОБА_5 не допускає ОСОБА_4 до відповідного приміщення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Разом із тим відповідно до положень статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Судом встановлено такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.11.2018 № 147187987, позиваці ОСОБА_4 та відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності по 1/2 частці належить земельна ділянка площею 0,0481 га для обслуговування нежитлової будівлі, що розташована по АДРЕСА_1 та на праві спільної власності належить по 54/2000 частки нежитлового приміщення за цією ж адресою (т. 1 а.с. 6-14).

За вказаною адресою позивач здійснювала господарську діяльність з реалізації товарів (автозапчастин тощо), а відповідач ОСОБА_5 , як ФОП, здійснює підприємницьку діяльність з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів (т. 1 а.с. 55-57).

Зазначені обставини визнаються сторонами, відтак не доказуються в силу вимог ст. 82 ЦПК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що матеріали справи беззаперечно свідчать, що позивачці ОСОБА_4 та відповідачці ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності по 1/2 частці належить земельна ділянка та 54/2000 частки нежитлової будівлі, що розташовані на ній, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

У спірному приміщенні позивачка ОСОБА_4 здійснювала господарську діяльність з реалізації товарів (автотоварів тощо), однак на час розгляду справи припинила таку діяльність, при цьому, за вказаною адресою здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_5 , який є сином ОСОБА_2 та фактичним користувачем спірного приміщення.

Таким чином, між сторонами дійсно виникли спірні правовідносини щодо усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном.

Звертаючись із позовними вимогами позивачка ОСОБА_4 свої доводи фактично зводить до того, що відповідачі чинять перешкоди у користуванні її майном шляхом блокування входу до приміщення, самовільної заміни замків від вхідних дверей.

Згідно із ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам направі спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна слід враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦПК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року по справі № 526/2101/15-ц.

Відповідно до приписів ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ст.ст. 77, 78 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, постановою Західного апеляційного Господарського суду від 30.11.2020 справа №914/825/19 залишено без змін рішення Господарського суду Львівської області від 15.01.2020 в частині задоволення вимог ФОП ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_5 про витребування майна із чужого незаконного володіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 112-116).

Зокрема, Західний апеляційний Господарський суд встановив, що фізична особа - підприємець ОСОБА_5 , як фактичний користувач приміщення, де знаходиться майно, не допускає позивача до приміщення та відмовляється повертати спірне майно (т. 1 а.с. 115).

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2021, справа № 914/825/19, постанову Західного апеляційного Господарського суду від 30.11.2020 залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, між сторонами у справі тривалий час мають місце непорозуміння щодо здійснення господарської діяльності, що підтверджується і судовими спорами, встановлені обставини у яких, мають преюдиційне значення для даної справи.

Копіями фотографій з камер відеоспостереження від 2019-05-09, час 07:58:35, 09:15:01 підтверджується факт блокування входу до спірного приміщення, фотознімками від 2020/10/5, час 15:23, 16:20, які подані відповідачами, зафіксовано спільне приміщення магазину, яке пустує, двері відчинені (т. 1 а.с. 4, 5, 58-59).

Крім цього, дійсно додані до матеріалів справи фотознімки, які подані сторонами у справі, не мають прив`язки до об`єктів, які на таких знаходяться, як до місця розташування спірного приміщення, однак сторони у справі не заперечували таких, жодних спростувань з цього приводу не наводили.

Разом з цим, колегія суддів не приймає до уваги та погоджується із критичною оцінкою суду першої інстанції заперечень відповідачів про те, що вони не чинять перешкоди позивачці у користуванні та розпорядження спірним приміщенням, при цьому твердження ОСОБА_2 , як іншого співвласника майна про те, що вона жодного разу не була у відповідному приміщенні, так як там здійснює підприємницьку діяльність її син ОСОБА_5 , не виключає зобов`язань ОСОБА_2 щодо дотримання правового режиму спільної часткової власності з урахуванням інтересів усіх її учасників.

У цьому контексті, колегія суддів враховує те, що сам ОСОБА_5 зазначав, що мав конфлікт з позивачкою 04.01.2019, при цьому остання ніколи не працювала у спірному приміщенні, а реалізацією запчастин, займався разом з її сином, а у день конфлікту прибув зі своєю дружиною ОСОБА_6 та у відповідь на намагання позивачки з сином потрапити у приміщення, запропонували їм прийти у світлий час доби.

Тобто, незважаючи на те, що позивачка забрала свої речі і з певного часу приміщення магазину позивачки пустує, ОСОБА_5 , знаючи, що спірне приміщення перебуває у спільній власності, фактично унеможливив користування належним позивачці приміщенням, зокрема у нічний час.

При цьому, доводи ОСОБА_5 про те, що він іноді залишає в приміщенні автосервісу вантажний автомобіль, однак лише у нічний час і для того щоб його не пошкодили сторонні громадяни, спростовуються фотознімками, про які зазначено вище та на яких вказано час.

Іншими словами, твердження щодо блокування вантажним автомобілем входу до спірного приміщення, відповідачами також не спростовані.

Крім цього, відповідачі самовільно провели заміну замків на вхідних дверях, що було зафіксовано, зокрема працівниками поліції.

З оглянутих в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження № 12018140340000474 судом встановлено, що 12.12.2018 на підставі ухвали Турківського районного суду Львівської області від 12.12.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань органом досудового розслідування Турківського ВП Самбірського ВП ГУ НП у Львівській області внесено відомості про вчинення ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 206 КК України (т. 1 а.с. 172).

При цьому, з оглянутих копій протоколів допиту, зокрема потерпілої ОСОБА_4 , яка попереджена про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України, слідує, що ОСОБА_5 , фактичний користувач приміщення, що по АДРЕСА_1 , а також його дружина ОСОБА_6 , не допускають до вказаного приміщення ОСОБА_4 , яка є його співвласником, не віддають ключів від приміщення, через що ОСОБА_4 викликала працівників поліції.

Враховуючи наведене, факт порушення відповідних прав позивачки ОСОБА_4 , як співвласника майна, на переконання колегії суддів, встановлений та підтверджується матеріалами справи.

Поряд з цим, оскільки позивачка є співвласником відповідного майна, відтак має право на безперешкодне користування таким.

Крім цього, сам факт заявлення позовних вимог є підтвердженням відповідних обставин та фактів, а також наявності спору про таке.

У цьому контексті, не можуть залишитися поза увагою суду і покази допитаних свідків, оскільки такі по своїй суті, щодо предмету спору є логічними та послідовними.

Колегія суддів враховує правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові від 16 січня 2012 р. у справі № 6-57цс11, відповідно до яких у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм приміщенням, власник має право вимагати усунення таких перешкод в судовому порядку.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі №306/2659/16-ц, застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідний розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Враховуючи наведене та те, що діями відповідачів, які не пов`язані з позбавленням права володіння, порушується право власності позивачки, обраний останньою спосіб захисту порушеного права є правильним та за обставин, що порушення не було припинено, ефективним і спрямованим на відновлення становища, яке існувало до порушення такого.

Інших доводів апеляційної скарги, які б давали підстави для висновку про підставність такої, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Турківського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 22 лютого 2022 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк