Постанова

від 21.02.2022 по справі 325/983/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.02.2022 Справа № 325/983/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 325/983/21

Провадження №22-ц/807/668/22

Головуючий в 1-й інстанції - Діденко Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,секретарБєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 10 листопада 2021 року, ухвалене у смт Приазовське (повний текст рішення складено 15 листопада 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту оренди земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив встановити юридичний факт того, що належна відповідачу земельна ділянка з кадастровим номером 2324586500:01:002:0016, площею 11,44 га, розташована на території Федорівської сільської ради Приазовського району знаходилась в оренді у позивача ОСОБА_1 в період часу з січня 2014 року по липень 2021 року, і що позивач є її орендарем. Позов обґрунтований тим, що позивач є головою ФГ "Фенікс". Для обробки використовував земельні паї мешканців с.Федорівка. На підставі Договору оренди землі від 01.03.2006 р., укладеного зі ОСОБА_3 , орендував земельну ділянку з кадастровим номером 2324586500:01:002:0016, площею 11.44 га, розташовану на території Федорівської селищної ради. Строк дії договору був на 5 років з правом поновлення його на новий строк. Приблизно на початку 2009 р. він довідався про факт смерті ОСОБА_3 .. В квітні 2010 р. її спадкоємиця за заповітом - онучка ОСОБА_2 , оформила свідоцтво про право спадщину. Позивач стверджує, що з 2010 року пропонував офіційно укласти відповідачу Договір оренди, на що чув лише обіцянки та продовжував фактично використовувати її земельну ділянку. Єдиними документами про передачу землі в оренду та отримання орендної плати були письмові розписки, копії яких долучені до позову. Крім того, сплативши орендну плату за 2021 р., він перерахував до державного бюджету податок на доходи в сумі 2265 грн., та суму військового збору в розмірі 189 грн. Також позивачем сплачений земельний податок за 2021 р., що підтверджується долученими документами. На теперішній час, ОСОБА_2 , відмовила позивачу в продажі земельної ділянки та узаконенні орендних договірних відносин. Приймаючи до уваги, що з 01.07.2021 р. дозволений продаж землі сільськогосподарського призначення, є висока вірогідність що відповідачка може здійснити продаж своєї земельної ділянки, яка знаходиться посеред поля, загальною площею 137 га, яке знаходиться в оренді саме позивача. Це суттєво впливає на ускладнення самої обробки поля, та підтримання сівообороту. Встановлення факту оренди має для позивача юридичне значення, оскільки породжує для нього юридичні наслідки, а саме можливість володіти переважним правом купівлі цієї земельної ділянки, в розумінні норм Земельного Кодексу України.

Заочним рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 10 листопада 2021 року - в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивач у позові просив встановити факт знаходження земельної ділянки в оренді, а не визнання договору оренди землі укладеним, тому висновки суду в цій частині є необґрунтованими.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії договору оренди земельної ділянки № 377 від 01.03.2006 року ОСОБА_3 передала в оренду ФГ "Фенікс" в особі голови Мартиновського П.І. земельну ділянку загальною площею 11,4441 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Федорівської сільської ради. Договір укладений на 5 років та зареєстрований у Державному реєстрі земель, про що 09.02.2007 року вчинено запис №040727700034.

Пунктом 8 вказаного договору передбачено, що орендар має право на поновлення договору оренди на новий строк, для цього він повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №270300189 від 12.08.2021 року право власності на земельну ділянку площею 11,4441 га з кадастровим номером 2324586500:01:002:0016 належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №757 від 19.04.2010 року. Відомості про реєстрацію іншого речового права відсутні.

До позову долучено копії розписок. Так, з двох розписок від 16.09.2012 р. вбачається, що ОСОБА_2 передає в оренду ОСОБА_1 свою земельну ділянку площею 11,44 га, розташовану на території Федорівської сільської ради на 2014 та 2015 роки. При цьому зазначено про отримання ОСОБА_2 орендної плати.

Згідно розписки від 20.11.2015 року ОСОБА_2 передає в оренду ОСОБА_1 свою земельну ділянку площею 11,44 га, розташовану на території Федорівської сільської ради Приазовського району. Отримала орендну плату за 2016, 2017 роки.

З копій розписок від 24.07.2017 року та 21.07.2019 року, вбачається, що ОСОБА_2 передає в оренду ОСОБА_1 свою земельну ділянку, успадковану від ОСОБА_3 , площею 11,44 га, розташовану на території Федорівської сільської ради Приазовського району. При цьому у розписках зазначено про отримання ОСОБА_2 орендної плати за 2018-2021 роки.

На підтвердження того, що позивачем у 2021 році було сплачено податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та земельний податок за ОСОБА_2 , до позову додані дублікати квитанцій про здійснення вказаних платежів. Проте з їх змісту не вбачається, що платежі здійснені ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, виходив з того, що встановлення юридичного факту у судовому порядку не може підміняти собою ті правовідносини, підстави для виникнення яких чітко передбачені діючим законодавством. Так, спеціальним Законом України "Про оренду землі" передбачено, що відносини оренди виникають лише на підставі письмового договору, зареєстрованого у встановленому законом порядку. Чинним законодавством не передбачено, що відносини оренди можуть виникати на підставі усного договору, розписки про отримання орендної плати, фактичного користування чи судового рішення. Крім того, на переконання суду, відмова відповідачки укладати договір оренди з позивачем з урахуванням принципу свободи договору, не може бути підставою для встановлення такого юридичного факту.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19 роз`яснено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Згідно зі ст. 3 ЦК України, свобода договору є однією із головних засад цивільного законодавства.

Частиною першою статті 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до частини першої статті 78 Земельного Кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

На підставі ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про оренду землі", орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтями 13, 14 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі…

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно ч. 1 ст. 130-1 Земельного кодексу України переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають такі суб`єкти: а) у першу чергу - особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення (металічні руди кольорових металів, металічні руди благородних металів, металічні руди рідкіснометалевих та рідкісноземельних металів, радіоактивних металів, електро- та радіотехнічна сировина), якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на праві власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва; б) у другу чергу - орендар земельної ділянки.

У відповідності до абзаці 4 частини 3 цієї ж статті, суб`єкти переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги встановлюються шляхом отримання відомостей із Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Надаючи оцінку встановленим у справі обставинам у співставленні з положеннями законодавства, суд зазначає, що між позивачем і відповідачкою відсутній договір оренди земельної ділянки. Позивач фактично сплачує кошти за використання земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 .

Договір оренди з ФГ "Фенікс" припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку договору, і сторонами в установленому порядку не продовжувався.

Заявляючи цей позов, ОСОБА_1 фактично просить суд легалізувати відносини з використання ним земельної ділянки в орендні відносини, шляхом ухвалення відповідного судового рішення.

Суд враховує, що коло юридичних фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку, законом не обмежено.

Проте, суд звертає увагу, що встановлення юридичного факту у судовому порядку не може підміняти собою ті правовідносини, підстави для виникнення яких чітко передбачені діючим законодавством.

Так, спеціальним Законом України "Про оренду землі" передбачено, що відносини оренди виникають лише на підставі письмового договору, зареєстрованого у встановленому законом порядку.

Чинним законодавством не передбачено, що відносини оренди можуть виникати на підставі усного договору, розписки про отримання орендної плати, фактичного користування чи судового рішення.

Крім того, на переконання суду, відмова відповідачки укладати договір оренди з позивачем з урахуванням принципу свободи договору, не може бути підставою для встановлення такого юридичного факту.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані та не доведені, не засновані на законі, а тому не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 10 листопада 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 02 березня 2022 року.

Судді: С.В. Кухар

О.В. Крилова

О.З. Поляков