Ухвала

від 10.03.2022 по справі 914/4108/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

11.03.2022 Справа№914/4108/21

За позовом:Керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львівдо відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІСПЕТ», м. Львівза участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державного підприємства «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», м. Львівпро:усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення Суддя Р.В. КрупникПредставники сторін та третьої особи не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі позивача: Львівської обласної державної адміністрації до ТОВ «СЕРВІСПЕТ» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення.

Ухвалою від 04.01.2022 суд залишив позовну заяву без руху.

У строк, встановлений судом, від керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова надійшла заява вх. №232/22 від 06.01.2022, якою усунуто недоліки позовної заяви, визначені ухвалою від 04.01.2022.

Ухвалою від 11.01.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 11.02.2022, залучив до участі у справі Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

11.02.2022 підготовче судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності судді Р.В. Крупника (ЛН №3114514-2006582424-1).

Ухвалою від 16.02.2022 підготовче засідання у справі призначено на 28.02.2022.

Ухвалою від 28.02.2022 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про об`єднання справ в одне провадження (вх. №3939/22 від 10.02.2022), підготовче засідання відклав на 28.03.2022.

Керівником Галицької окружної прокуратури м. Львова подано до суду заяву про забезпечення позову (вх. №801/22 від 09.03.2022).

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

У поданій заяві про вжиття заходів забезпечення позову прокурор просить суд:

- накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим №4610166300:04:003:0067 загальною площею 4,2300 га, яка належить ТОВ «СервісПет»;

- заборонити ТОВ «СервісПет» відчужувати зазначену вище земельну ділянку, здійснювати поділ або об`єднання земельної ділянки, а також вчиняти будь-які підготовчі, будівельні дії і здійснювати порубку дерев, які знаходяться на вказаній земельній ділянці.

Заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що ухвалою Львівського апеляційного суду від 03.03.2022 скасовано ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 09.09.2021 про накладення арешт на спірну земельну ділянку у межах кримінального провадження №42013150090000215. Як стверджує прокурор, звернення представників відповідача із апеляційною скаргою щодо скасування арешту на земельну ділянку до розгляду судом справи №914/4108/21 є доказом намірів відчуження відповідної земельної ділянки.

З урахуванням цього, з метою недопущення вчинення будь-яких дій, спрямованих на перешкоджання в подальшому виконанню рішення у даній справі, позивач вважає за необхідне накласти арешт на земельну ділянку та встановити заборону поділу або об`єднання земельної ділянки, а також вчинення будь-яких підготовчих, будівельних дій і здійснення порубки дерев, які знаходяться на вказаній земельній ділянці. Такі заходи, на його переконання, є співмірними із заявленими вимогами, матимуть наслідком лише збереження існуючого становища до закінчення розгляду даної справи по суті, а їх невжиття призведе до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У Рішенні Європейського Суду з прав людини «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін. Не може бути й мови, щоб закріплені в п. 1 ст. 6 процесуальні гарантії, що надаються сторонам, - справедливий, відкритий та швидкий судовий розгляд - не передбачали виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно доступу до суду та провадження у справі, скоріш за все призвело б до виникнення ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який держави зобов`язалися поважати, підписавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, постановленого судом, мало вважатися невіддільним складником «судового розгляду», передбаченого у статті 6.

При цьому, сфера зобов`язань Договірних держав за ст. 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

При розгляді заяви прокурора, суд бере до уваги той факт, що предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим №4610166300:04:003:0067 загальною площею 4,2300 га. шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ТОВ «Сервіс ПЕТ».

Вказана земельна ділянка, згідно наявного в матеріалах справи Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №266919576 від 21.07.2021 та Державного Акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №907032 від 27.01.2009 належить відповідачу.

Таким чином, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач у своїй власності спірну земельну ділянку для виконання рішення суду.

Відтак, застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах заявлених позовних вимог безпосередньо пов`язане з предметом позову.

З матеріалів справи вбачається, що у рамках кримінального провадження №42013150090000215 від 11.10.2013 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 185 КК України, посадовими особами Брюховицької селищної ради, які видали рішення №245 від 11.03.2004 та №263 від 18.03.2004, слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Львова постановлено ухвалу від 09.09.2021 у справі №466/2600/14-к, якою було накладено арешт на вказану вище земельну ділянку.

Разом з цим, у зв`язку із поданням ТОВ «СЕРВІСПЕТ» апеляційної скарги на вказану ухвалу слідчого судді, Львівським апеляційним судом ухвалою від 03.03.2022 у справі №466/2600/14-к скасовано арешт накладений на земельну ділянку з кадастровим №4610166300:04:003:0067 загальною площею 4,2300 га.

Суд переконаний, що такі дії відповідача достатньо обґрунтовано свідчать про можливість розпорядження належною йому спірною земельною ділянкою в подальшому у будь-який спосіб, зокрема шляхом її відчуження на користь інших осіб (у тому числі шляхом продажу, дарування, передачі в управління або оренду, поділу, виділу, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, найм, передачі в іпотеку та/або заставу, будь-якого іншого обтяження).

Такі дії спричинять неможливість захисту або поновлення позивачем своїх прав в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що, в свою чергу, істотно ускладнить чи взагалі унеможливить ефективний захист та поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся з позовом у цій справі.

Отже, суд вважає, що доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим №4610166300:04:003:0067 загальною площею 4,2300 га. є обґрунтованими, оскільки такий вид забезпечення позову, по-перше, спроможний забезпечити виконання судового рішення в разі задоволення позову; по-друге, є адекватним, так як цілком відповідає вимогам, на забезпечення яких він вживається; по-третє, вказаний захід забезпечення позову, в разі його вжиття судом, не порушуватиме прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу; по-четверте, невжиття судом зазначеного заходу забезпечення позову може призвести (у разі задоволення позову) до утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, що є недопустимим, зважаючи на вищевикладену позицію Європейського суду з прав людини.

При цьому, з метою недопущення порушення прав відповідача в частині обмеження виконавцем права користування нерухомим майном на котре накладається арешт, здійснення його опечатування або вилучення його та передачі на зберігання іншим особам, суд вважає за необхідне роз`яснити наступне.

Передбачене ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» право виконавця за потреби, обмежувати право користування арештованим майном, опечатувати чи вилучати його реалізується ним на виконання обов`язків щодо вжиття усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів саме на виконання рішення суду як завершальної стадії судового провадження, а не ухвали суду про вжиття заходів забезпечення позову.

В цей же час, завданням накладення арешту на майно в господарському процесі як заходу забезпечення позову є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. А тому, ухвала господарського суду про забезпечення позову як виконавчий документ містить усі заходи, що їх зобов`язаний застосувати виконавець на виконання цієї ухвали з метою забезпечення позову до розгляду справи по суті та прийняття остаточного рішення.

Вказаної позиції притримується також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі №910/608/19 від 04.10.2019.

Враховуючи викладене вище, суд задовольняє клопотання позивача про забезпечення позову в частині накладення арешту на спірну земельну ділянку.

З огляду на те, що вказаний засіб забезпечення позову не позбавляє ТОВ «СервісПет» права володіти та користуватися земельною ділянкою з кадастровим №4610166300:04:003:0067 загальною площею 4,2300 га., а право добросовісного розпорядження нею фактично є обмеженим з огляду на існування спору, що розглядається, відтак відсутні ризики спричинення відповідачу збитків забезпеченням позову, а тому суд не вживає заходів зустрічного забезпечення.

У поданій заяві прокурор також просить забезпечити позов шляхом заборони ТОВ «СервісПет»: 1) відчужувати спірну земельну ділянку; 2) здійснювати її поділ або об`єднання, 3) вчиняти будь-які підготовчі, будівельні дії і здійснювати порубку дерев, які знаходяться на спірній земельній ділянці.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Вирішуючи питання про задоволення заяви позивача про забезпечення позову забороною відповідачу вчиняти певні дії щодо спірної земельної ділянки, суд звертає увагу на наступне.

По-перше, арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову (вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.02.2021 по справі №643/12369/19).

Таким чином, зважаючи на задоволення заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на майно, наявні підстави для відмови в задоволенні заяви позивача в частині заборони відчужувати спірну земельну ділянку.

По-друге, за своєю правовою природою такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно полягає у обмеженні права власника на розпорядження належним йому майном з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи і, як уже було зазначено вище, для забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

Оскільки здійснення поділу або об`єднання спірної земельної ділянки за своїм змістом є проявами правомочності з розпорядження майном, то забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти вказані дії охоплюється накладенням арешту на майно, як окремим заходом забезпечення позову, а тому в цій частині заява прокурора задоволенню не підлягає.

По-третє, Верховний Суд у своїй постанові від 19.02.2021 по справі №643/12369/19 вказав, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Правомочність користування означає передбачену законом можливість власника використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Зважаючи на те, що вчинення будь-яких підготовчих, будівельних дій і здійснення порубки дерев, які знаходяться на спірній земельній ділянці, охоплюються поняттям користування майном, суд вважає, що підстави для застосування заходу забезпечення позову із заборони вчинення вказаних дій також відсутні.

Що стосується судового збору за подання заяви про забезпечення позову, то слід вказати, що ст. 139 ГПК України встановлено вимоги, котрим повинна відповідати заява про забезпечення позову та документи, які повинні бути долучені до такої заяви. Однією із таких вимог є, зокрема надання документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі (ч. 5 ст. 139 ГПК України).

У своїй заяві прокурор вказує, що у зв`язку із введенням на усій території України воєнного стану, Галицькою окружною прокуратурою м. Львова розпочато процедуру сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову, а тому оригінал платіжного доручення про сплату судового збору буде надано суду додатково.

З цього приводу, суд зазначає, що 24.02.2022 Російська Федерація розпочала воєнні дії на території України. Згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.

Положеннями ч. 1-2 ст. 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а також розумність строків розгляду справи судом. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи викладене вище, зважаючи на введення згідно Закону України №2102-IX від 24.02.2022 на усій території України воєнного стану, що утруднює виконання учасниками справи своїх прав і обов`язків, а також залучення працівників прокуратури до здійснення діяльності з протидії окупанту, суд з метою забезпечення виконання завдань господарського судочинства дійшов висновку про відстрочення сплати Львівською обласною прокуратурою судового збору до ухвалення судового рішення у справі із подальшим розподілом судових витрат між сторонами в порядку визначеному Главою 8 «Судові витрати» ГПК України.

Керуючись ст. 2, 135-137, 139, 183, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Заяву керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова про забезпечення позову задовольнити частковою

2. Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим №4610166300:04:003:0067 загальною площею 4,2300 га, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СЕРВІСПЕТ» (79021, м. Львів, вул. Кульпарківська, буд. 93; код ЄДРПОУ 32894340).

3. У задоволенні решті вимог заяви відмовити.

4. Строк пред`явлення ухвали до виконання протягом трьох років, починаючи з 11.03.2022.

5. Стягувач: Львівська обласна державна адміністрація (79008, м. Львів, вул. Винниченка, буд. 18; код ЄДРПОУ 00022562).

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕРВІСПЕТ» (79021, м. Львів, вул. Кульпарківська, буд. 93; код ЄДРПОУ 32894340).

6. Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-259 ГПК України.

Суд доводить до відома сторін, що згідно ст. 135 ГПК України, суд може у випадку ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суддя Крупник Р.В.