Рішення

від 14.03.2022 по справі 303/10217/21

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2022 року м. Мукачево Справа 303/10217/21

2/303/2480/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого судді Кость В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м.Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк»

про визнання припиненою іпотеки та виключення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» про:

- визнання припиненою іпотеки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:009:0044 на підставі іпотечного договору №303/04-Ж-08, посвідченого 28 лютого 2008 року приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Пуга А.М. за реєстровим номером 181, укладеного між позивачем та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» 28 лютого 2008 року (надалі Іпотечний договір);

-виключення запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записів про обтяження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Будинок) та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:009:0044 (надалі Земельна ділянка), внесених на підставі Іпотечного договору.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що первісний кредитор використав своє право вимоги щодо дострокового повернення усієї суми кредиту, тобто змінив на власний розсуд умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, а відтак основне зобов`язання є припиненим, тому й іпотека нерухомого майна вважається припиненою. Крім того, 27 лютого 2022 року сплив строк дії кредитного договору, а суми щодо стягнення з нього заборгованості в примусовому порядку відсутні, тому іпотека є припиненою.

У поданому суду відзиві на позов уповноважений представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити, оскільки сплив строку позовної давності не є підставою для припинення зобов`язань.

Також відповідачем подано додаткові пояснення на позов, у яких наголошується на тому, що закінчення строку договору, який був належно виконаний однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за неналежне виконання нею своїх зобов`язань. Враховуючи те, що взяті на себе зобов`язання за кредитним договором позивачем не виконанні, тому відсутніми є і підстави для визнання іпотеки припиненою.

Учасники справи, заперечень щодо можливості судового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не висловили, тому з урахуванням положень частини п`ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільногосудочинства єсправедливий,неупереджений тасвоєчасний розгляді вирішенняцивільних справз метоюефективного захиступорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чиінтересів фізичних осіб,прав таінтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається уст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.20Цивільного кодексуУкраїни право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин щодо чинності іпотеки.

2. В контексті хронології існуванням спірних правовідносин суд наводить наступні обставини справи.

28 лютого 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРОСОЦБАНК», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі Банк) та ОСОБА_2 (надалі - Позичальник) був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії №303/04-Ж-08 (далі Кредитний договір), відповідно до умовякого Банк надав Позичальнику у кредит в межах максимального ліміту (до 30000,00 Доларів США) на строк до 27 лютого 2017 року зі сплатою 13,50 процентів річних та комісії, а Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 28 лютого 2007 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №303/04-Ж-08 (надалі Іпотечний договір), на підставі якого в іпотеку банківській установі було передано Будинок та Земельну ділянку.

На підставі додаткової угоди про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №303/04-Ж-08 від 28 лютого 2008 року внесено зміни до Іпотечного договору, згідно з яким (серед іншого) було змінено кінцевий термін погашення заборгованості по Кредиту до 27 лютого 2022 року.

На підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 грудня 2020 року у задоволенні позову акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

12.11.2021 позивачу надіслано повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, згідно з яким відповідач попередив, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку АТ «Альфа-Банк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно достатті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно достатті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 509 Цивільного кодексу Українивизначає цивільно-правове зобов`язання, як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зстаттею 526 Цивільного кодексу Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першоюстатті 530 Цивільного кодексу Україниякщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В свою чергу правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книгип`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті608та609 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зістаттею 1 Закону України «Про іпотеку»основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Частиною п`ятоюстатті 3 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Правовими приписами частини першої статті 17Закону України«Про іпотеку» регламентовано, що іпотека припиняється у разі:

1) припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

2) реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

3) набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

4) визнання іпотечного договору недійсним;

5) знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

6) з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першоїстатті 593Цивільного кодексуУкраїни право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Передаючи до суду даний позов, позивач посилається на те, що іпотека, передбачена Іпотечним договором є припиненою, внаслідок спливу строку позовної давності до основної вимоги та закінчення строку дії кредитного договору.

Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд виходить з наступного

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 Цивільного кодексу України.

За правиламистатті 266 Цивільного кодексу Українизі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаютьсястаттею 267 Цивільного кодексу України .

Згідно зістаттею 267 Цивільного кодексу Україниособа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістомстатті 267 Цивільного кодексу Українисплив позовної давності само по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третястатті 267 ЦК України).

У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними і прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ятастатті 267 Цивільного кодексу України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина першастатті 267 Цивільного кодексу України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Таким чином, сплив позовної давності не може бути окремою та самостійною підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина другастатті 598 Цивільного кодексу України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Отже, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першоїстатті 17 Закону України "Про іпотеку".

Такі правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі N 537/6072/16 (провадження N 61-35327св18), від 21 листопада 2018 року (провадження N 61-37670св18); 11 вересня 2019 року у справі 201/13602/16 (провадження № 61-33028св18), від 28 жовтня 2019 року у справі N 626/1799/17 (провадження N 61-2382св19), від 30 червня 2020 року у справі № 725/1621/18 (провадження № 61-2698св19).

Не заслуговують на увагу також доводи позивача щодо визнання іпотеки припиненою внаслідок закінчення строку дії кредитного договору з огляду на наступне.

Як зазначено вище, підстави для припинення іпотеки визначені Законом України «Про іпотеку.

Фактичний аналіз змісту статті 17 Закону України «Про іпотеку» свідчить про те, що в законі не передбачено такої підстави для припинення іпотеки як закінчення строку дії кредитного договору.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України постанові від 22 жовтня 2014 року у справі 6-153цс14, відповідно до якого сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/19/12 (провадження № 14-10цс18) зазначила, що «поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності».

Також слід констатувати, що умовами Іпотечного договору було передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення Основного зобов`язання. Дія цього договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про іпотеку» (п. 6.3).

З матеріалів справи вбачається, що в позивача існує невиконане основне зобов`язання за Кредитним договором, внаслідок чого кредитор має право задовольняти свої вимоги коштом іпотечного майна в позасудовому порядку, а відтак відсутні підстави для визнання іпотеки припиненою.

В свою чергу, позивачем не надано суду доказів щодо належного виконання вимог за Кредитним договором.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

По відношенню до цього, суд зазначає, що ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до частин першої, шостої та сьомої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим кодексом.

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення його прав, яке, на його думку, полягає в існуванні іпотеки за умови спливу строків позовної давності та внаслідок закінчення строку кредитного договору.

З урахуванням вищенаведених фактичних обставин по справі та приписів законодавства, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати у вигляді сплаченого позивачами судового збору в сумі 1816,00 гривень слід покласти на позивача.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 124, 129 Конституції України, статтями 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. У задоволенніпозовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

2. Рішення суду набирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

4. Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: акціонерне товариство «Альфа-Банк» (03150 м. Київ, вул.Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714).

Суддя В.В. Кость