Рішення

від 23.01.2022 по справі 509/3296/18

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/3296/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року смт Овідіополь

Овідіопольського районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.,

при секретарі Сірман Г.В.,

за участю: представника позивача, адвоката Кравцової Н.М.,

представника відповідача ПАТ «Європейський страховий альянс», Білогуб Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Овідіополь цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Приватного підприємства комерційна фірма «БАГИРА І КО»,

Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альян»,

ОСОБА_2

про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП,-

ВСТАНОВИВ:

01 серпня 2018 року позивач звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із вищевказаним позовом, який був уточнений, до відповідачів, в якому просив суд стягнути на користь позивача з Приватного акціонерного Товариства «Європейський Страховий Альянс» суму матеріального збитку, яка складає 5 тисяч 500 гривень, стягнути на користь позивача з Приватного підприємства комерційна фірма «Багира і Ко» суму матеріального збитку, яка складає 3000 гривен, та стягнути солідарно на користь позивача з Приватного підприємства комерційна фірма «Багира і Ко» і ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 гривен.

В обґрунтування позову зазначив, що 18 січня 2017 року близько 12 годин 55 хвилин в світлий час доби водій ОСОБА_2 керуючи технічно справним автомобілем марки «Газ 3307», що належить ТОВ «Багира і Ко», рухаючись в смт. Великодолинське в напрямку від м. Одеси до заїзду в торгівельний ринок по вулиці Чорноморській, 1, перед виконанням маневру повороту праворуч, не дотримався безпечного інтервалу та допустив наїзд задньою правою частиною свого автомобіля на ОСОБА_1 (далі позивач) з явними ознаками інвалідності. Своїми діями відповідач ОСОБА_2 порушив вимоги п.п.1.5, 1.7. 2.3 «б», 10.1, 13.1, 13.3 «Правил дорожнього руху України». Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач відповідно до судово-медичної експертизи № 80 від 18.01.2017 року спричинено позивачу тілесні ушкодження у вигляді садна в області правого гомілковостопного суглоба і закритого перелома зовнішньої кісточки правого гомілковостопного суглоба без зміщення. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупих предметів, якими могли бути зовнішні частини рухомого автомобіля при контактуванні з тілом позивача. Дані тілесні ушкодження відносяться до ушкоджень середньої тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я.

Провина ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди вказаної вище підтверджується Вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 березня 2018 року.

Діями, ОСОБА_2 , позивачу було завдано майнову шкоду у розмірі 5,500 гривень, що підтверджується розпискою про оренду коляски для інваліда та довідками з лікарні. До дня подачі позову позивач не отримав ніякого відшкодування зі сторони відповідачів по справі, не дивлячись на його постійні звернення до них та прохання урегулювати це питання мирно.

Також позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 50 000 гривень. Відповідно до ст. 23 ЦК України : «1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. 2. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. 3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. 4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. 5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.».

Так як ОСОБА_2 , перебував в трудових відносинах з ПП «Багіра і Ко», відповідно до Постанови № 426/16825/16-ц від 05.12.2018 року Великої Палати Верховного Суду - то вимогу відшкодування шкоди потрібно пред`являти саме до роботодавця. Предметом даної справи був регресний позов страховика до винуватця та його роботодавця у зв`язку з неподанням заяви про настання страхового випадку та невідповідним технічним станом транспортного засобу вимогам ПДР. У зазначеній справі Верховний Суд прийшов до висновку, що у відповідності до положень статей 1187 та 1172 ЦК України шкода задана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, а також, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. У свою чергу після того, як роботодавець здійснить відшкодування шкоди він у порядку регресу (статті 1191 ЦК України) отримає право вимоги до свого працівника та зможе пред`явити до нього відповідну вимогу (цікаво чи буде обмежена вимога у порядку статті 132 КЗпПУ). Отже, Верховний Суд продовжив відступлення від необмеженого права потерпілого на відшкодування шкоди та вибудував наступний ланцюг відповідальності за шкоду - страхова компанія - роботодавець - працівник.

Позивач є інвалідом першої групи, про це знали відповідачі по справі, однак жодної дії та пояснення щодо можливості врегулювання конфлікту досудовим шляхом не повідомили. Навпаки, відповідачі по справі затягують розгляд справи - не повідомили позивача про можливість досудового врегулювання спору шляхом подачі відповідної заяви про страхову виплату до страховика.

Звернення потерпілого до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування є позасудовою процедурою, яка не виключає можливість потерпілого звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Свою позицію, яка викладена у постанові № 465/4621/16-к від 19.06.2019 року Велика Палата аргументує тим, що порядок звернення потерпілого до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування відноситься не до обов`язкового досудового врегулювання спору, а є позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка не виключає можливість потерпілого звернутися до суду за захистом свої прав. Це випливає з того, що відносини між страховиком та потерпілим випливають не з договірних зобов`язань, а з тих, що пов`язані з відшкодуванням шкоди (деліктних). Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності...» не містить положень, які б обмежували право потерпілого на захист свої прав у судовому порядку.

Представник позивача в судове засідання з`явилась, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альян», адвокат Білогуб Ю.С. в судове засідання з`явилась, просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на відзив на позовну заяву, який поданий 18.03.2021 року.

В обгрунтування відзиву зазначила, що 11.01.2017 року між ПАТ «Європейський страховий альянс» та Приватним підприємством комерційна фірма «Багира і Ко» був укладений Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АК № 1968341 (далі - Поліс) терміном дії з 11.01.2017 р. по 10.01.2018 р., відповідно до умов якого забезпеченим транспортним засобом є автомобіль ГАЗ 3307, д.н. НОМЕР_1 (далі - забезпечений ТЗ).

18.01.2017 року відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю забезпеченого ТЗ, під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої Позивачу було завдано тілесні ушкодження.

Вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.03.2018 року по справі № 509/3200/17, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України.

Станом на сьогоднішній день, ані повідомлення про ДТП, ані заяви про виплату страхового відшкодування від Позивача на адресу ПАТ «Європейський страховий альянс» не надходило.

Заяву про страхове відшкодування відповідач ПАТ «Європейський страховий альянс» так і не отримував від Позивача.

Отже, оскільки з моменту ДТП (18.01.2017 р.) пройшло більше трьох років, а заява про страхове відшкодування не подана Позивачем впродовж трьох років з дати ДТП, це є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування на підставі пп 37.1.4 п 37.1 ст. 37 Закону.

Крім цього, відповідач звертає увагу, що в лише в серпні 2020 року до суду надійшла уточнена позовна заява від Позивача, в якій останній просить залучити Приватне акціонерне товариство "Європейський страховий альянс" в якості співвідповідача та в якій заявляє позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Проте, в даному випадку порушення права Позивача зі сторони Відповідача ПАТ «Європейський страховий альянс» відсутнє.

Таким чином, цивільне право Позивача не порушено, а тому звернення його з позовом до суду є необґрунтованим, а тому просить суд відмовити в задоволенні позову.

Представник Приватного підприємства комерційна фірма «БАГИРА І КО», адвокат Легенченко О.А. в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву, в якій просила суд відмовити в задоволенні позову посилаючись на відзив на уточнену позовну заяву, яка булла надана суду 04.03.2021 року.

В обґрунтування відзиву зазначила, що 22.02.2021 року представник Приватного підприємства комерційної фірми «БАГИРА І Ко» у судовому засіданні отримала копію уточненої позовної заяви (поданої Позивачем на виконання ухвали суду від 04.08.2020 року) у якій серед іншого Позивач змінив процесуальний статус учасника справи ОСОБА_2 з третьої особи на відповідача та змінив позовні вимоги та долучив співвідповідача ПРАТ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СТРАХОВИЙ АЛЬЯНС».

Ознайомившись з уточненою позовною заявою, відповідач ПП КФ «Багира і Ко» вважає, що позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б в сукупності свідчили про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

В уточненій позовній заяві Позивач просить суд стигнути з ПРАТ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СТРАХОВИЙ АЛЬЯНС» на його користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 5 500,00 грн., а з Приватного підприємства комерційної фірми «БАГИРА ІКО» стягнути 3 000,00 грн.

Так у первинній редакції позову, Позивач зазначав, що поніс матеріальні збитки у розмірі 5 500,00 грн. на оренду інвалідного візка та ліки, такі витрати просив стягнути з Відповідача (Приватного підприємства комерційної фірми «БАГИРА І КО»).

У новій редакції позовної заяви, Позивач також вказує, що понесені ним матеріальні збитки у вигляді оренди інвалідного візка та ліків складають 5 500,00 грн. та підлягають стягненню з другого Відповідача (ПРАТ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СТРАХОВИЙ АЛЬЯНС»), У той же час, у прохальній частині позову, Позивач просить стягнути з Відповідача (Приватного підприємства комерційної фірми «БАГИРА І КО») додатково ще 3 000,00 грн. матеріальної шкоди, втім, у позовній заяві жодним чином не відображено за які саме витрати Позивач вбачає за необхідне стягнути саме таку суму шкоди з Відповідача, якими доказами підтверджується наявність додаткових збитків у розмірі 3 000,00 грн., адже до уточненої позовної заяви не надано жодного нового доказу на понесення Позивачем нових витрат, у позові не зазначено жодного обґрунтування стягнення вказаної суми з Відповідача та не надано розрахунку такої суми.

Частинами 1, 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на приписи ч. ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України, Позивачем не доведено наявність додаткової майнової шкоди у розмірі 3 000,00 грн. та того, що така шкода підлягає стягненню саме з Відповідача.

Загальна сума, на яку Позивач вважає, що має право на стягнення, як матеріальну шкоду завдану йому в наслідок ДТП складає 8 500,00 грн. Така сума покривається страховими виплатами у повному обсязі та у Позивача відсутні підстави для звернення з вимогою про стягнення вказаної суми (частково або у повному розмірі) до Приватного підприємства комерційної фірми «БАГИРА І КО».

Позивач вважає, що вимога про стягнення завданої матеріальної шкоди особі в наслідок ДТП підлягає відшкодуванню саме роботодавцем, особи що була за кермом та завдала шкоду і просить застосувати до даних правовідносин правові висновки Верховного суду викладені в постанові від 05.12.2018 року по справі №426/16825/16. З такими висновками Позивача не можливо погодитись з огляду на наступне.

У постанові Верховного суду від 05.12.2018 року по справі №426/16825/16 зазначено, що Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім» (страхова компанія) звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства «Потенціал-Луганськ» (роботодавець особи, що завдала шкоду), ОСОБА_14 (особа, що завдала шкоду) про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в порядку регресу. Підставами для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у спорі є неповідомлення ними страховика про ДТП, що є порушенням підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У той час, як предметом розгляду даної справи є стягнення матеріальної та моральної шкоди Позивачем (особі якій завдано шкоду) з Відповідачів (особи яка завдала шкоду, роботодавця такої особи та страхової компанії).

Висновки здійснені Верховним судом у наведеній вище постанові з приводу стягнення завданої шкоди в наслідок ДТП стосується саме правовідносин щодо регресу, а саме стягнення страховою компанією відповідної суми з володільця транспортного засобу в порядку регресу у зв`язку із не повідомленням застрахованої особи про настання ДТП страхову компанію.

З огляду на те, що у постанові Верховного суду від 05.12.2018 року по справі №426/16825/16 інший предмет, обставини та суб`єктний склад учасників справи ніж у даній справі, то вказаний правовий висновок не може бути застосований доданих правовідносин.

Що стосується безпосередньо змісту позовних вимог відповідач зазначає наступне.

Дійсно, на час скоєння ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ПП КФ «Багира і Ко», та ПП КФ «Багира і Ко» було власником транспортного засобу ГАЗ 3307, державний номер НОМЕР_2 .

Однак, цивільно-правова відповідальність ПП КФ «Багира і Ко» була застрахована в ПрАТ «Європейський страховий альянс», поліс серії АК №1968341.

19 січня 2017 року ПП КФ «Багира і Ко» надала в ПрАТ «Європейський страховий альянс» письмове повідомлення про ДТП.

На запит адвокатський запит ПП КФ «Багира і Ко» стосовно того чи звертався ОСОБА_1 до страховика ПрАТ «Європейський страховий альянс» повідомив, що крім повідомлення від 19 січня 2017 року ПП КФ «Багира і Ко» жодних документів на адресу Страховика не надходило.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, Позивач посилається на положення Постанови Судової палати Верховного суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, однак станом на сьогоднішній день, існує остання правова позиція Великої палати Верховного суду у постанові по справі № 755/18006/15-й (провадження № 14-176цс18) від 04 липня 2018 року.

Відповідач наголошує увагу суду на положеннях ч. 4 ст 263 ЦПК України , якими встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 3. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до положення п.17.1 ст. 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», встановлено, що страховики зобов`язані укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір «Зелена картка») відповідно до цього Закону та чинного законодавства України.

Положеннями п.21.1 ст.21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Згідно ст.1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Крім того, ст.32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено випадки коли страховик не відшкодовує шкоди, до таких віднесено: шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону; шкоду, заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, заподіяну життю та здоров`ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України «Про страхування»; 32.4. шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, заподіяну при використанні забезпеченого транспортного засобу під час тренувальної поїздки чи для участі в офіційних змаганнях; шкоду, яка прямо чи опосередковано викликана чи якій сприяли іонізуюча радіація, викликане довільним ядерним паливом радіоактивне отруєння, радіоактивна, токсична, вибухова чи в іншому відношенні небезпечна властивість довільної вибухової ядерної сполуки чи її ядерного компонента; шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу; шкоду, заподіяну пошкодженням або знищенням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди антикварних речей, виробів з коштовних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, біжутерії, предметів релігійного культу, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, різного роду документів, філателістичних, нумізматичних та інших колекцій; шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов`язаної з цією пригодою; шкоду, заподіяну життю та здоров`ю водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Аналіз вищезазначених положень дає підстави для висновку, що обов`язок щодо відшкодування шкоди може бути покладений на особу, яка застрахувала відповідальність лише у випадку коли розмір заподіяної шкоди перевищує страховий ліміт або за наявності обставин визначених ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в Інших випадках шкоду відшкодовує страховик. Аналогічного висновку дійшла Велика палата Верховного суду у постанові 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, Верховний суд у постановах від 17 лютого 2021 року по справі № 753/11069/16-ц, від 25 травня 2020 року по справі 910/10075/19 від 11 листопада 2020 року по справі №369/11812/18, від 16 грудня 2020 року по справі №462/1696/15-ц.

Враховуючи те, що розмір матеріальної шкоди зазначений у позові не перевищує страхового ліміту, будь-яка із обставин, передбачених ст.32 згаданого Закону відсутня, Відповідач наголошує увагу суду на відсутність підстав для покладення відповідальності на нього.

Розмір заявлених позовних вимог складає 58 500,00 грн. в той час, як відповідальність ПП КФ «БАГИРА І КО» на момент ДТП була застрахована на 200 000,00 грн. на шкоду заподіяну життю та здоров`ю та 100 000,00 грн. на шкоду заподіяну майну.

Таким чином, Позивач мав повне право отримати страхове відшкодування від страховика, втім таким правом не скористався.

Враховуючи викладене належним відповідачем по справі є ПрАТ «Європейський страховий альянс», однак жодним чином не ПП КФ «БАГИРА І КО». Позовні вимоги до ПП КФ «БАГИРА І КО» жодним чином не обґрунтовані Позивачем.

Окремо слід зазначити, що в первинній позовній заяві Позивач зазначав, що за захистом своїх прав був змушений звернутись до адвоката та сплатити його послуги у розмірі 1 000 грн. за підготовку документів до суду та позову. Втім, до уточненої позовної заяви було додано документи на підтвердження того, що правова допомога надавалась Позивачу безоплатно, а саме долучено до матеріалів справи доручення для надання безоплатно вторинної правової допомоги відповідно до умов Закону У країни «Про безоплатну правову допомогу».

До того ж, матеріали справи містять лише 2 квитанції на загальну суму 332 грн. 47 коп., а надана розписка не є може бути належним доказом по справі, адже не підтверджує фактичного донесення Позивачем витрат.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позов таким, що задоволенню не підлягає у повному обсязі, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами по справі, 18 січня 2017 року близько 12 годин 55 хвилин в світлий час доби водій ОСОБА_2 керуючи технічно справним автомобілем марки «Газ 3307», що належить ТОВ «Багира і Ко», рухаючись в смт. Великодолинське в напрямку від м. Одеси до заїзду в торгівельний ринок по вулиці Чорноморській, 1, перед виконанням маневру повороту праворуч, не дотримався безпечного інтервалу та допустив наїзд задньою правою частиною свого автомобіля на ОСОБА_1 (далі позивач) з явними ознаками інвалідності. Своїми діями відповідач ОСОБА_2 порушив вимоги п.п.1.5, 1.7. 2.3 «б», 10.1, 13.1, 13.3 «Правил дорожнього руху України». Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач відповідно до судово-медичної експертизи № 80 від 18.01.2017 року спричинено позивачу тілесні ушкодження у вигляді садна в області правого гомілковостопного суглоба і закритого перелома зовнішньої кісточки правого гомілковостопного суглоба без зміщення. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупих предметів, якими могли бути зовнішні частини рухомого автомобіля при контактуванні з тілом позивача. Дані тілесні ушкодження відносяться до ушкоджень середньої тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я.

Провина ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди вказаної вище підтверджується Вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 березня 2018 року.

Таким чином просить суд стягнути на користь позивача з Приватного акціонерного Товариства «Європейський Страховий Альянс» суму матеріального збитку, яка складає 5 тисяч 500 гривень, стягнути на користь позивача з Приватного підприємства комерційна фірма «Багира і Ко» суму матеріального збитку, яка складає 3000 гривен, та стягнути солідарно на користь позивача з Приватного підприємства комерційна фірма «Багира і Ко» і ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 гривен.

Судом встановлено, що 11.01.2017 року між ПАТ «Європейський страховий альянс» та Приватним підприємством комерційна фірма «Багира і Ко» був укладений Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АК № 1968341 (далі - Поліс) терміном дії з 11.01.2017 р. по 10.01.2018 р., відповідно до умов якого забезпеченим транспортним засобом є автомобіль ГАЗ 3307, д.н. НОМЕР_1 (далі - забезпечений ТЗ).

18.01.2017 року відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю забезпеченого ТЗ, під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої Позивачу було завдано тілесні ушкодження.

Вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.03.2018 року по справі № 509/3200/17, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України.

Станом на сьогоднішній день, ані повідомлення про ДТП, ані заяви про виплату страхового відшкодування від Позивача на адресу ПАТ «Європейський страховий альянс» не надходило.

Заяву про страхове відшкодування відповідач ПАТ «Європейський страховий альянс» так і не отримував від Позивача.

Отже, оскільки з моменту ДТП (18.01.2017 р.) пройшло більше трьох років, а заява про страхове відшкодування не подана Позивачем впродовж трьох років з дати ДТП, це є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування на підставі пп 37.1.4 п 37.1 ст. 37 Закону.

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно п. 35.1. ст. 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня повідомлення про ДТП подає Страховику заяву про страхове відшкодування.

Проте, Позивач із заявою про виплату страхового відшкодування до ПрАТ «Європейський страховий альянс» не звертався.

Відповідно до пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Станом нас сьогоднішній день, заяву про страхове відшкодування Відповідач так і не отримував від Позивача.

Отже, оскільки з моменту ДТП (18.01.2017 р.) пройшло більше трьох років, а заява про страхове відшкодування не подана Позивачем впродовж трьох років з дати ДТП, це є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування на підставі пп 37.1.4 п 37.1 ст. 37 Закону.

Крім цього, 03.10.2018 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 753/5293/16-ц дійшла висновку, що відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

До того ж, 08.02.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 233/6322/15-ц встановив, що згідно з пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, в тому числі і: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, І трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Частково скасовуючи рішення районного суду, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів поданих сторонами, вірно застосувавши положення Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дійшов до правильного висновку про те, що Особа_2 особисто не звертався до ПрАТ «Страхова Група ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування та доказів на підтвердження вказаних дій не надав.

05.06.2018 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/7449/17 висловила свою позицію та зазначила, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4. пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.

Враховуючи все вище вказане, у ПАТ «Європейський страховий альянс» немає правових підстав для здійснення страхового відшкодування, оскільки Позивачем не подано заяву про страхове відшкодування у строки, передбачені спеціальним Законом, що регулює дані правовідносини.

У відповідності до ст.ст. 76-81 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У позовної заяви, Позивач також вказує, що понесені ним матеріальні збитки у вигляді оренди інвалідного візка та ліків складають 5 500,00 грн. та підлягають стягненню з другого Відповідача (ПРАТ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СТРАХОВИЙ АЛЬЯНС»), у той же час, у прохальній частині позову. Позивач просить стягнути з Відповідача (Приватного підприємства комерційної фірми «БАГИРА І КО») додатково ще 3 000,00 грн. матеріальної шкоди, втім, у позовній заяві жодним чином не відображено за які саме витрати Позивач вбачає за необхідне стягнути саме таку суму шкоди з Відповідача, якими доказами підтверджується наявність додаткових збитків у розмірі 3 000,00 грн., адже до уточненої позовної заяви не надано жодного нового доказу на понесення Позивачем нових витрат, у позові не зазначено жодного обґрунтування стягнення вказаної суми з Відповідача та не надано розрахунку такої суми.

З огляду на приписи ч. ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України, Позивачем не доведено наявність додаткової майнової шкоди у розмірі 3 000,00 грн. та того, що така шкода підлягає стягненню саме з Відповідача.

Загальна сума, на яку Позивач вважає, що має право на стягнення, як матеріальну шкоду завдану йому в наслідок ДТП складає 8 500,00 грн. Така сума покривається страховими виплатами у повному обсязі та у Позивача відсутні підстави для звернення з вимогою про стягнення вказаної суми (частково або у повному розмірі) до Приватного підприємства комерційної фірми «БАГИРА І КО».

Позивач вважає, що вимога про стягнення завданої матеріальної шкоди особі в наслідок ДТП підлягає відшкодуванню саме роботодавцем, особи що була за кермом та завдала шкоду і просить застосувати до даних правовідносин правові висновки Верховного суду викладені в постанові від 05.12.2018 року по справі №426/16825/16. З такими висновками Позивача не можливо погодитись з огляду на наступне.

У постанові Верховного суду від 05.12.2018 року по справі №426/16825/16 зазначено, що Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім» (страхова компанія) звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства «Потенціал-Луганськ» (роботодавець особи, що завдала шкоду), ОСОБА_14 (особа, що завдала шкоду) про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в порядку регресу. Підставами для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у спорі є неповідомлення ними страховика про ДТП, що є порушенням підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У той час, як предметом розгляду даної справи є стягнення матеріальної та моральної шкоди Позивачем (особі якій завдано шкоду) з Відповідачів (особи яка завдала шкоду, роботодавця такої особи та страхової компанії).

Висновки здійснені Верховним судом у наведеній вище постанові з приводу стягнення завданої шкоди в наслідок ДТП стосується саме правовідносин щодо регресу, а саме стягнення страховою компанією відповідної суми з володільця транспортного засобу в порядку регресу у зв`язку із не повідомленням застрахованої особи про настання ДТП страхову компанію.

З огляду на те, що у постанові Верховного суду від 05.12.2018 року по справі №426/16825/16 інший предмет, обставини та суб`єктний склад учасників справи ніж у даній справі, то вказаний правовий висновок не може бути застосований доданих правовідносин.

Що стосується безпосередньо змісту позовних вимог слід зазначити наступне.

Дійсно, на час скоєння ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ПП КФ «Багира і Ко», та ПП КФ «Багира і Ко» було власником транспортного засобу ГАЗ 3307 державний номер НОМЕР_2 .

Однак, цивільно-правова відповідальність ПП КФ «Багира і Ко» була застрахована в ПрАТ «Європейський страховий альянс», поліс серії АК №1968341.

19 січня 2017 року ПП КФ «Багира і Ко» надала в ПрАТ «Європейський страховий альянс» письмове повідомлення про ДТП.

На адвокатський запит ПП КФ «Багира і Ко» стосовно того чи звертався ОСОБА_1 до страховика ПрАТ «Європейський страховий альянс» повідомив, що крім повідомлення від 19 січня 2017 року ПП КФ «Багира і Ко» жодних документів на адресу Страховика не надходило.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, Позивач посилається на положення Постанови Судової палати Верховного суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, однак станом на сьогоднішній день, існує остання правова позиція Великої палати Верховного суду у постанові по справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) від 04 липня 2018 року.

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 3. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до положення п.17.1 ст. 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», встановлено, що страховики зобов`язані укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір «Зелена картка») відповідно до цього Закону та чинного законодавства України.

Положеннями п.21.1 ст.21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Згідно ст.1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Крім того, ст.32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено випадки коли страховик не відшкодовує шкоди, до таких віднесено: шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону; шкоду, заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, заподіяну життю та здоров`ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України «Про страхування»; 32.4. шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, заподіяну при використанні забезпеченого транспортного засобу під час тренувальної поїздки чи для участі в офіційних змаганнях; шкоду, яка прямо чи опосередковано викликана чи якій сприяли іонізуюча радіація, викликане довільним ядерним паливом радіоактивне отруєння, радіоактивна, токсична, вибухова чи в іншому відношенні небезпечна властивість довільної вибухової ядерної сполуки чи її ядерного компонента; шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу; шкоду, заподіяну пошкодженням або знищенням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди антикварних речей, виробів з коштовних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, біжутерії, предметів релігійного культу, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, різного роду документів, філателістичних, нумізматичних та інших колекцій; шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов`язаної з цією пригодою; шкоду, заподіяну життю та здоров`ю водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Аналіз вищезазначених положень дає підстави для висновку, що обов`язок щодо відшкодування шкоди може бути покладений на особу, яка застрахувала відповідальність лише у випадку коли розмір заподіяної шкоди перевищує страховий ліміт або за наявності обставин визначених ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в Інших випадках шкоду відшкодовує страховик. Аналогічного висновку дійшла Велика палата Верховного суду у постанові 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, Верховний суд у постановах від 17 лютого 2021 року по справі № 753/11069/16-ц, від 25 травня 2020 року по справі 910/10075/19 від 11 листопада 2020 року по справі №369/11812/18, від 16 грудня 2020 року по справі №462/1696/15-ц.

Враховуючи те, що розмір матеріальної шкоди зазначений у позові не перевищує страхового ліміту, будь-яка із обставин, передбачених ст.32 згаданого Закону відсутня, Відповідач наголошує увагу суду на відсутність підстав для покладення відповідальності на нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зазначено: «[...] стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією».

Розмір заявлених позовних вимог складає 58 500,00 грн. в той час, як відповідальність ПП КФ «БАГИРА І КО» на момент ДТП була застрахована на 200 000,00 грн. на шкоду заподіяну життю та здоров`ю та 100 000,00 грн. на шкоду заподіяну майну.

Таким чином, Позивач мав повне право отримати страхове відшкодування від страховика, втім таким правом не скористався.

Враховуючи викладене належним відповідачем по справі є ПрАТ «Європейський страховий альянс», однак жодним чином не ПП КФ «БАГИРА І КО». Позовні вимоги до ПП КФ «БАГИРА І КО» жодним чином не обґрунтовані Позивачем.

Відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є:

- шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого;

- шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;

- шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим;

- моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Положеннями ст. 26-1 вказаного Закону встановлено, що Страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - Фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відповідно до положень статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, майном або в Інший спосіб. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Потерпілий має право вимагати будь-яку компенсацію, проте суд керується ступенем доведеності нанесених моральних страждань, відповідністю розміру компенсації заподіяним стражданням.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Окремо слід зазначити, що в первинній позовній заяві Позивач зазначав, що за захистом своїх прав був змушений звернутись до адвоката та сплатити його послуги у розмірі 1 000 грн. за підготовку документів до суду та позову. Втім, до уточненої позовної заяви було додано документи на підтвердження того, що правова допомога надавалась Позивачу безоплатно, а саме долучено до матеріалів справи доручення для надання безоплатно вторинної правової допомоги відповідно до умов Закону У країни «Про безоплатну правову допомогу».

До того ж, матеріали справи містять лише 2 квитанції на загальну суму 332 грн. 47 коп., а надана розписка не є може бути належним доказом по справі, адже не підтверджує фактичного донесення Позивачем витрат.

Враховуючи викладене, вважаємо, що Позивачем у встановлений законом спосіб не доведено понесення ним матеріальних витрат та завданої моральної шкоди.

Щодо стягнення компенсації моральної шкоди на користь Позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, гаку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо Інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку маг вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другою статті №1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

З матеріалів справи №509/3200/17 щодо притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ДТП якої спричинено шкоду Позивачу, вбачається, що Позивач надав показання по справі, якими підтвердив, що спочатку переходив дорогу у смт. Великодолинське до заїзду в торгівельний ринок, а потім зупинився та стояв на правому краю проїзної частини по напрямку руху автомобіля «ГАЗ-3307», щоб пропустити його, однак повертаючи, автомобіль допустив наїзд на нього задньою частиною.

Відповідно до п. 4.14. «Правил дорожнього руху» затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306, пішоходам забороняється: виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід; переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження; затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов`язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху.

Згідно до п. 4.7. «Правил дорожнього руху» затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306, пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч.

Приписами п. 4.8. «Правил дорожнього руху» затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306 встановлено, що якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевниться у відсутності небезпеки.

Пунктом 4.1 «Правил дорожнього руху» затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306 встановлено, що пішоходи повинні рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках, тримаючись правого боку. Якщо немає тротуарів, пішохідних доріжок або пересуватися по них неможливо, пішоходи можуть рухатися велосипедними доріжками, тримаючись правого боку і не утруднюючи рух на велосипедах, або в один ряд узбіччям, тримаючись якомога правіше, а у разі його відсутності або неможливості рухатися по ньому - по краю проїзної частини назустріч руху транспортних засобів. При цьому треба бути обережним і не заважати іншим учасникам дорожнього руху.

З викладеного вбачається, що Позивачем було порушено правила дорожнього руху (п.п. 4.1., 4.7., 4.8., 4.14), а саме Позивач: вийшов на проїзну частину не впевнившись в безпечності руху; переходив проїзну частину поза пішохідним переходом (хоча зазначає, що прямував до ринку біля якої встановлено достатню кількість пішохідних переходів); затримався та зупинився на проїзній частині, чим спричинив виникнення ДТП; переходячи договору не впевнився, що його бачать водії та що дорога вільна, при наявності тротуару рухався но проїзній частині не на зустріч руху транспортних засобів.

Враховуючи вказане, Позивачем допущено грубу необережність, яка спричинила вказане ДТП, яким завдано шкоду Позивачу.

Верховний суд у постанові від 27 січня 2021 року по справі №607/15258/19 дійшов наступного висновку, що рішення суду мотивовано тим, що не встановлено порушення водієм ОСОБА_4 правил безпеки дорожнього руху, вчинення ДТП мало місце в нічну пору доби. При цьому зазначав, що потерпіла ОСОБА_5 вийшла на проїзну частину з ґрунтового узбіччя із насадженнями дерев за відсутності пішохідних переходів в місці скоєння ДТП, переходила проїзну частину, рухаючись під кутом на віддалі трьох метрів від правого краю проїзної частини дороги та перебувала у стані алкогольного сп`яніння, тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що в даному випадку у діях пішохода ОСОБА_5 була необережність, яка спричинила виникненню ДТП. При цьому, керуючись статтею 1193 ЦК України, місцевим судом розмір відшкодування було зменшено з 120 000,00 грн. до 54 892,00 грн. на користь кожного (з яких змінусовано по 14 892.00 грн. страхового відшкодування за моральну шкоду) внаслідок грубої необережності померлої ОСОБА 5, ступеню її вини й матеріального становища відповідача. Таким чином, рішення суду першої інстанції повністю відповідало правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 18 жовтня 2019 року №352/342/17 (провадження №61-40790 св 18).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювана. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 16 квітня 2020 року по справі №213/994/16-ц.

Верховний суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №742/637/19-ц дійшов наступного висновку, що вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача із ОСОБА_2 суди вірно врахували положення частини другої статті 1193 ЦК України, які передбачають, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня ЇЇ вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61- 26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18)

Виникнення моральної шкоди повинно бути тісно пов`язане і з обставинами справи, і з самою особою, оскільки різні протиправні дії чи бездіяльність тягнуть за собою неоднакові негативні наслідки емоційно - психологічного характеру для різних потерпілих залежно від їхнього темпераменту, психологічних особливостей тощо. Наявність моральної шкоди є фактом конкретного випадку. Відповідно, вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але не обов`язковість виникнення моральної шкоди.

Судова практика виходить із того, що об`єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан особи, права якої порушені (потерпілого), є, зокрема, неможливість продовження активного суспільного життя, втрата певної робот и, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.

Так, зокрема відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за №4 від 31.03.1995 ( далі Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно п.п.2 л.5 Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння ЇЇ заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Опис понесених моральних страждань свідчить про Формальний підхід про невідповідність заявленому розміру моральної шкоди фактично понесеним стражданням.

Згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1968341 страхова сума (ліміт відповідальності) ПРAT «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СТРАХОВИЙ АЛЬЯНС» на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю становить 200 000,00 грн.

Статтею 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування страховиком моральної шкоди в розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Оскільки 5% від 200 000,00 грн. складає 10 000,00 грн., то в межах цієї суми має нести відповідальність з відшкодування завданої Позивачу моральної шкоди ПРАТ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СТРАХОВИЙ АЛЬЯНС», в решті відповідальність покладається на страхувальника. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний суд у постанові від 25 листопада 2020 року по справі №748/2968/18.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачній як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП слід відмовити.

Керуючись ст.ст.12, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства комерційна фірма «БАГИРА І КО», Приватного акціонерного товариства «Європейський страховий альян», ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після розгляду справи апеляційним судом і прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складено 04.02.2022 року.

Суддя А.І.Бочаров