Окрема думка

від 09.02.2022 по справі 396/187/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Окрема думка

судді колегії суддів судової палати

у цивільних справах Кропивницького

апеляційного суду Карпенка О. Л.

10 лютого 2022 року м. Кропивницький

справа № 396/187/20

провадження № 22-ц/4809/115/22

Постановою Кропивницького апеляційного суду у складі суддів судової палати у цивільних справ: Дуковського О. Л. (головуючий та суддя-доповідач), Дьомич Л. М., Карпенка О. Л. від 10 лютого 2022 року по справі № 396/187/20 за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та скасування запису про державну реєстрацію договору залишено без змін рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 31 серпня 2021 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, а саме:

суд ухвалив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 5,2993 га кадастровий номер 3524083000:02:000:0046, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Лісківської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, шляхом її витребування у ФОП ОСОБА_2 та повернення цієї земельної ділянки її власнику ОСОБА_1 ;

суд скасував державну реєстрацію, договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 про оренду земельної ділянки площею 5,2993 га, кадастровий номер 3524083000:02:000:0046 наданої для ведення сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, здійснену державним реєстратором Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області Черних О. С. 03 лютого 2017 року, про що у Державному реєстрі зроблено номер запису про інше речове право 18847810;

суд розподілив судові витрати сторін.

Я, суддя Кропивницького апеляційного суду Карпенко О. Л., погоджуюся з висновками судів першої та апеляційної інстанції про доведеність позивачем належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами факту неукладеності договору оренди земельної ділянки, а отже і відсутність підстав виникнення прав та обов`язків, притаманних правовідносинам оренди землі. Встановивши, що відповідач користується земельною ділянкою позивачки без законних на те підставі, суди правильно застосували норми матеріального права та задовольнили вимогу позивачки про усунення перешкод у користуванні її майном.

Однак ухваливши рішення про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, суд, на мій погляд, неправильно застосував норми матеріального права, а саме застосував спосіб захисту права, який не відповідає вимогам закону.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України.)

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених цивільних прав у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою позицію стосовно належності та ефективності застосовуваного способу захисту прав, свобод та інтересів позивачів. Наприклад, такі позиції висловлені у постановах від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Зокрема, у пунктах 6.6. - 6.7. постанови від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду вказала: «6.6. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

6.7. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом».

Спірні правовідносини сторін врегульовано виключно нормами закону (ЦК України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Норми Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин, не передбачає права або обов`язку державної реєстрації договору оренди землі.

З урахуванням розвитку законодавства України про оренду землі, обов`язок реєстрації такого договору перестав існувати з 01 січня 2013 року, тобто з вказаної дати держава не здійснює реєстрації саме договору оренди земельної ділянки, натомість здійснює реєстрацію іншого речового права на земельну ділянку - права оренди, яке виникає на підставі укладеного договору або на підставі такого, що набрало законної сили рішення суду про визнання договору оренди укладеним.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зокрема щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки, унормовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

За висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Надалі Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020, ст. 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так згідно з п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, скасовуючи державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2017 року місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, неправильно застосував норми Законів України «Про оренду землі» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

На моє переконання рішення суду першої інстанції в цій частині мало бути скасоване апеляційним судом з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки.

З огляду на викладене, при ухваленні апеляційним судом постанови від 10 лютого 2022 року я висловив свою окрему думку, яка викладена мною письмово 11 березня 2022 року.

Суддя О. Л. Карпенко