Рішення

від 08.09.2021 по справі 396/187/20

НОВОУКРАЇНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 396/187/20

Провадження № 2/396/8/21

РІШЕННЯ

Іменем України

31.08.2021 року м. Новоукраїнка Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Русіної А.А.,

за участю секретаря судового засідання - Білухи О.О.,

представників позивача ОСОБА_1 - адвокатів Дмитруха Д.М., Булгаренка С.В.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Поліщук Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Новоукраїнка в режимі відеоконференції цивільну справу №396/187/20 за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та скасування запису державної реєстрації договору оренди землі від 03.02.2017 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, в подальшому змінивши предмет позову, в якому просить усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою та скасувати запис про проведену державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, яка належить їй на праві приватної власності відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії КР №41064 від 26.07.1999 року, кадастровий номер 35 24083000:02:000:0046 наданої для ведення тованого сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Ліскіської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області. Вказуючи, що 26.12.2011 року між позивачкою та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір оренди строком до 15.11.2022 року. У 2014 році орендар ОСОБА_3 померла та в подальшому орендна плата позивачці не виплачувалась. 25.11.2019 року позивач звернулась до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та дізналась, що належну їй земельну ділянку було зареєстровано право оренди 03.02.2017 року, строком дії до 15.11.2026 року з орендарем ФОП ОСОБА_2 . Звернувшись до відповідача вона отримала договір оренди земельної ділянки та була здивована, так як даний договір вона не укладала та не підписавала, підпис їй не належить, тому звернулась з даним позовом до суду.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив в якому вказала, що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . В тому ж 2014 році вона провела зустрічі з усіма орендодавцями, з якими мати уклала договори оренди земельних ділянок та пояснила, що п.41 договорів оренди (в тому числі і договору оренди від 26.12.2011 р. №350400004004471, що був укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 ) передбачено, що право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи орендаря не переходить до спадкоємців або до інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем, таким чином після смерті матері такі договори є припиненими.

Всі хто виявив бажання співпрацювати з нею переуклали відповідно договори оренди в тому числі і громадянка ОСОБА_1 . Договір оренди земельної ділянки з позивачкою був укладений в вересні 2014 року під час розрахунку по орендній платі за 2014 рік. Діловодством та бухгалтерією в господарстві займалася ОСОБА_4 , якій вона доручила зареєструвати відповідний договір оренди. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла і вже після її смерті відповідач, провела реєстрацію укладеного з ОСОБА_1 договору оренди, оскільки ОСОБА_4 реєстрації не провела.

Вказала, що позивачка вводить суд в оману, стверджуючи, що дізналася про спірний договір оренди земельної ділянки лише 25.11.2019 року, так само, як і про те. що вона з 2014 року не отримувала орендної плати за оренду земельної ділянки. Довідка про суми виплачених доходів та утриманих податків з податкової може бути тому підтвердженням. Також в серпні 2019 року ОСОБА_1 зверталася з вимогою підвищення орендної плати, також хотіла розірвати договір оренди про що написала власноручно заяву. Далі ОСОБА_1 подала скаргу на Урядову гарячу лінію щодо розірвання договору оренди.

Вказала, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами, тому повністю не визнає позовні вимоги, вважає їх незаконними і необгрунтованими. Додала до відзиву докази на підтвердження вказаного.

Ухвалою судді від 10.02.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено до підготовчого розгляду.

04.03.2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

27.05.2020 року представником позивача подано клопотання про витребування доказів, та клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою від 13.08.2020 року задоволено клопотання про витребування доказів.

07.09.2020 року представник позивача подав заяву про зміну предмета позову.

Ухвалою суду від 10.09.2020 року заяву про зміну предмету позову прийнято до розгляду, в клопотанні відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено.

Ухвалою від 11.11.2020 року призначено у справі почеркознавчу експертизу, та на час проведення експертизи зупинено провадження у справі.

12.01.2021 року до суду надійшов висновок експертів №32033/32034/20-32/37315-37324/2032 від 28.12.2020 року.

Ухвалою від 19.01.2021 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 16.02.2021 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 01.04.2021 року клопотання представника відпоповідача задоволено та визнано явку в судове засідання позивача ОСОБА_1 обов`язковою.

31.08.2021 року в задоволенні клопотання представника відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовлено.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити на підставі обставин, викладених у позовній заяві, надавши суду аналогічні пояснення, та наголосивши, що договір оренди позивачкою ОСОБА_1 не укладався та не підписувався, підтвердженням чому є висновок експерта, а тому відповідач незаконно користується земельною ділянкою, яка належить позивачці на праві приватної власності.

Позивачка в судовому засідані 27.08.2021 року позовні вимоги підтримала в повному обсязі та пояснила, що вона договір не підписувала та нікому не доручала підписувати замість неї договір оренди, розписки нікому не давала. Розписку від 03.09.2014 року про отримання коштів за договором оренди вона підписувала, також отримувала кошти й за 2018 рік, за 2020 рік, однак договір оренди був укладений нею з ОСОБА_3 та після її смерті, позивач вважала, що ОСОБА_2 як правонаступник успадкувала права та обов`язки померлої, тому з заявою про розірвання договору оренди звернулася до ОСОБА_2 .. Однак договору оренди з ОСОБА_2 позивач не підписувала та про його існування дізналася лише в 2019 році. Кошти за орендну плату вважала, що отримувала за договором оренди укладеного нею з ОСОБА_3 ..

Відповідач та її представник в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечили та просили відмовити в його задоволенні з обставин викладених у відзиві, вказавши, що позивач отримувала орендну плату за земельну ділянку, а тому договір є укладеним. Вказали, що договір підписували у с.Ліски, де проживає ОСОБА_1 в її присутності, позивача та батька відповідача. Вважають, що відповідач вводить суд в оману, вказуючи що не знала про договір та дізналася лише в 2019 році, позивач була обізнана про існування договору між нею та відповідачем.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що позивач має у власності земельну ділянку кадастровий номер 35 24083000:02:000:0046 надану для ведення тованого сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Ліскіської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, яка належить їй на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КР №41064 виданого 26.07.1999 року Ліскіською сільською радою Новоукраїнського району Кіровоградської області (а.с. 14).

26.12.2011 року позивач уклала договір оренди належної їй земельної ділянки з ФОП ОСОБА_3 (а.с. 6), яка як встановлено було під час розгляду справи в 2014 році померла, та після її смерті діяльність щодо оренди земель продовжила донька померлої - відповідач ФОП ОСОБА_2 (а.с. 42).

Позивач продовжувати орендні відносини з відповідачем не погодилась, однак матеріали справи містять договір оренди земельної ділянки укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який 03.02.2017 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1162990335240. Згідно умов договору позивач передала в оренду ФОП ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5,2993 га, розташовану на території Лісківської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, кадастровий номер 35 24083000:02:000:0046 . Строк дії договору до 15.11.2026 року (а.с. 7-11, 12-13).

Позивач повністю заперечила факт укладення та підписання вказаного договору з відповідачем.

На спростування доводів позивача та її представника, відповідач надала до справи заяви позивачки про вимогу розірвати договір оренди та розписку про отримання від відповідача 8000 грн. (а.с. 44-48). Посилаючись на них як на доказ про виконання умов договору оренди.

Згідно висновоку експерта №32033/32034/20-32/37315-37324/20-32 від 28.12.2020 року , підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки, державна реєстрація якого здійснена 03.02.2017 року державним реєстратором Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області Черних О.С., кадастровий номер 35 24083000:02:000:0046, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у графі Орендодавець, Підпис виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (а.с. 152-163).

Відповідно до статті 14 Закону України Про оренду землі , договір оренди укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Істотними умовами договору оренди землі, відповідно до статті 15 цього Закону , є, крім іншого, строк дії договору.

Разом із тим, статтею 18 Закону України Про оренду землі визначено, що договір набирає чинності після його державної реєстрації, що виключає можливість укладення договору шляхом вчинення конклюдентних дій, оскільки такий договір не може бути зареєстрований.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 ЦК України ).

Згідно ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини, пов`язані з орендою землі є Закон України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року .

Відповідно до ст. 13 Закону договір оренди - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладений, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Згідно ч.2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові колегії суддів другої палати КЦС від 22.01.2020 року у справі №674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами .

У ході судового розгляду справи було встановлено, що вказаного вище договору оренди земельної ділянки укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який 03.02.2017 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1162990335240, позивач ОСОБА_1 не підписувала, що підтверджено висновком експертизи.

Відповідно до ст. 125 ЗУ України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, такий договір є неукладеним, а умови такого договору не регулюють спірні правовідносини.

Правочин, який не вчинено, не може бути визнаний недійсним і, відповідно, наслідки недійсності такого правочину не застосовуються, аналогічне зазначено в постанові постанові Великої Палати ВС від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц.

У такому випадку власник земельної ділянки захищає своє порушене право шляхом подання негаторного позову, виходячи з того, що між сторонами виникли правовідносин з приводу фактичного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст .41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ч.2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України.

Відповідно ч.1 ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Статті 125, 126 ЗК України передбачають, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини 1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями ст. 391 ЦК України, визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналогічна норма міститься в Земельному кодексі України, а саме - власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ст.152 ЗК України).

Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Умовами для задоволення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №599/340/16.

Згідно ч. 2 ст. 152 ЗК України : Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю…. , тобто, захисту підлягає порушене право на земельну ділянку.

В судовому засіданні встановлено, та не заперечувалось відповідачем, що належна позивачці земельна ділянка перебуває в користуванні відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилом ч. 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного, та того, що підпис у договорі оренди земельної ділянки, не належить позивачці ОСОБА_1 , судом встановлено, що належна позивачці земельна ділянка перебуває в користуванні відповідача, тому суд прийшов до переконання, що позовні вимоги є доведеними та підлягають задоволенню.

З приводу витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої - п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення .

Адвокат Булгаренко С.В. який діє в інтересах ОСОБА_1 , в позовній заяві просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, надавши орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи, зазначивши суму витрат на оплату правничої допомоги, що складає 15000,00 грн.

Адвокатом позивача Сергеєвої І.В. всупереч положенню частини третьої статті 137 ЦПК України до позовної заяви не було надано: договір надання правової допомоги укладеної адвокатом з Сергеєвою І.В., детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, що позбавляє можливості суд встановити обґрунтованість стягнення правничої допомоги. Натомість адвокатом подано лише копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію ордеру та розрахунок витрат.

У зв`язку з чим заява про стягнення витрат на правничу допомогу залишається без розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України , судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положень ч. 5-6 ст. 139 ЦПК України, витрати на оплату послуг експерта стягуються відповідно до правил розподілу судових витрат. Розмір встановлюється на підставі договорів, рахунків та інше.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню витрати, понесені позивачем по оплаті судового збору за подачу позовної заяви та витрати у зв`язку з проведенням експертизи: 840,80грн + 6537.60 грн = 7378,40 грн.

Керуючись ст.ст. 202, 203, 210, 215, 216, 236, 386, 387, 638, 792, ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України, ст.ст. 10, 12, 58, 81, 89, 137, 139, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ЗУ "Про оренду землі", суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 5,2993 га, кадастровий номер 3524083000:02:000:0046, наданої для ведення товарного сільскогосподарського виробництва, яка розташована на території Лісківської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, шляхом її витребування у ФОП ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та повернення даної земельної ділянки її власнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Скасувати державну реєстрацію, договору оренди земельної ділянки від 03.02.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , про оренду земельної ділянки площею 5,2993 га, кадастровий номер 3524083000:02:000:0046 наданої для ведення тованого сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Ліскіської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, здійснену державним реєстратором Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області Черних О.С. 03.02.2017 року, про що у Державному реєстрі зроблено номер запису про інше речове право 18847810.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , судові витрати пов`язані з розглядом справи: судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп та витрати на оплату експертизи в розмірі 6537 (шість тисяч п`ятсот тридцять сім) грн 60 коп, всього 7378 (шість тисяч триста сімдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Кропивницького апеляційного суду через Новоукраїнський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 08.09.2021 року.

Головуючий: А. А. Русіна