Постанова

від 15.03.2022 по справі 420/1364/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/1364/19Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Джабурія О.В.,судді -Вербицької Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Чумаченко С.О. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, за участю третьої особи Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря про стягнення середньої плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника за час затримки з 26 квітня 2004 року по 29 травня 2019 року у розмірі 21945676,20 грн., стягнення моральної шкоди у сумі 50000,00 грн..

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 року, позовні вимоги задоволено частково, наступним чином: стягнуто з Міністерства екології та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13.08.2004 року по 03.07.2019 року у розмірі 217626,36 грн., а також моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн..

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.03.2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 року скасовано, а адміністративну справу №420/1364/19 направлено на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Під час нового розгляду справи позивач подав позовну заяву у новій редакції від 09.10.2021 року, в якій виклав наступні позовні вимоги:

- стягнути з держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13.08.2004 року по 30.09.2020 року у розмірі 863331,64 грн. (з урахуванням індексації) та моральну шкоду у розмірі 600000,00 грн..

Суд першої інстанції ухвалою від 16.03.2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, прийняв до розгляду позов у новій редакції.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, клопотання представника відповідача про заміну відповідача на Державну екологічну інспекцію України від 14.04.2020 року було задоволено частково та залучено в якості другого відповідача Державну екологічну інспекцію України по справі №420/1364/19.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, замінено відповідача по справі Міністерство екології та природних ресурсів України на Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено в якості співвідповідача по справі Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Державну екологічну інспекцію Північно-Західного регіону Чорного моря.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року позовні вимоги задоволені частково наступним чином: стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року у розмірі 259329,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн., а в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, адвокат Чумаченко С.О. в інтересах позивача подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до ч.5 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи визначені статтею 308 КАС України межі перегляду судом апеляційної інстанції справ в апеляційному порядку, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги сторони позивача, за змістом якої апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції лише в частині стягнутих з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь позивача сум середнього заробітку плату за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, вважаючи, що такі суми мають бути стягнуті в тому розмірі, в якому вони визначені у новій редакції позовної заяви від 09.10.2021 року.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Обставини, які зумовили звернення позивача до суду з даним позовом полягають в наступному.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №156-о від 26.04.2004 року звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря - заступника Головного державного інспектора охорони навколишнього природного середовища Чорного моря з 26.04.2004 року (а.с.13).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року по справі №2-4602/2004 було задоволено позов ОСОБА_1 ; визнано неправомірним та скасовано наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №156-о від 26.04.2004 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря; стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 3192,39 грн. (а.с.14-15).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20.09.2005 року по справі №2-4602/2004 рішення районного суду від 12.08.2004 року змінено, зменшено розмір стягнення заробітку за час вимушеного прогулу до 2960,00 грн. (а.с.17).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.10.2004 року у справі №2-4602/2004 роз`яснено рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року у справі №2-4602/2004 таким чином, що «вказане рішення підлягає виконанню на загальних підставах, передбачених статтями 25, 77 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки факт перебування юридичної особи в процесі ліквідації (Державна інспекція охорони Чорного моря ліквідована наказом Міністерства охорони навколишнього середовища №280 від 26.07.2004 року) не перешкоджає поновленню на посаді незаконно звільненого працівника» (а.с.16).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12.02.2014 року у справі №520/17771/13-ц, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06.05.2014 року (а.с.20-22) за скаргою ОСОБА_1 визнано дії посадових осіб відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження від 12.03.2013 року з виконання виконавчого листа №2-4602 виданого 18.08.2004 року Київським районним судом м. Одеси про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря; зобов`язано відділ примусового виконання рішень ДВС України скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 12.03.2013 року та поновити виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа №2-4602 виданого 18.08.2004 року Київським районним судом м. Одеси щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря (а.с.18-19).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07.11.2012 року по справі №1512/8905/2012 відмовлено у задоволенні заяви представника Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України «про заміну сторони виконавчого провадження» по цивільній справі №2-4602/2004 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони навколишнього природнього середовища «про поновлення на роботі і стягнення заробітку за час вимушеного прогулу» (а.с.23).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.07.2014 року по справі №520/8816/14-ц відмовлено у задоволенні заяви представника Міністерства екології та природних ресурсів України «про заміну сторони виконавчого провадження» по цивільній справі №2-4602/04 (а.с.28).

Як убачається зі змісту ухвали Київського районного суду м. Одеси від 25.07.2014 року по справі №520/8816/14-ц, суд дійшов висновку, що Державна екологічна інспекція України не є правонаступником Міністерства навколишнього природного середовища України. Правонаступником є Міністерство екології та природних ресурсів України

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22.03.2017 року по справі №520/1713/17, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28.09.2017 року (а.с.31-32) залишено без задоволення заяву Міністерства екології та природних ресурсів України про заміну сторони у виконавчому провадженні №3076282 з виконання виконавчого листа №2-4602, виданого 18.08.2004 року Київським районним судом м. Одеси про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря (а.с.30).

Позивач звернувся до суду з даним позовом у зв`язку з тривалим невиконанням рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року у справі №2-4602/2004 суду про поновлення його на посаді, і на час звернення позивача до суду, а також на час винесення даної постанови вказане судове рішення про поновлення позивача на роботі не виконано.

Правовою основою такого позову стали положення статті 236 КЗПП України, яка має наступний зміст:

«У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки».

Ця норма закону встановлює відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Така виплата за своїм змістом є державною гарантією для працівника, якого незаконно було позбавлено можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, право на яку виникає у такого працівника виключно по факту затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

При цьому, наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, оскільки відповідно до норм Конституції України судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі №6-435цс15 та у постанові ВП ВС від 13.03.2019 року по справі №711/84446/16-ц, під затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у справі №711/84446/16-ц, яка була розглянута Великою Палатою Верховного Суду, предметом розгляду також була відповідальність роботодавця за статтею 236 КЗпП України при невиконанні судового рішення про поновлення на роботі, і в постанові ВП ВС від 13.03.2019 року по справі №711/84446/16-ц міститься такий висновок:

« 22. Оскільки саме відповідач у межах повноважень без поважних причинне видав наказ про поновлення позивача на роботі на виконання судового рішення у справі №711/9747/15-ц, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій, які обґрунтовано вважали Державне агентство резерву України належним відповідачем і, розглянувши справу за правилами цивільного судочинства, поклали на відповідача відповідальність за статтею 236 КЗпП України через невиконання судового рішення про поновлення на роботі (аналогічного висновку щодо застосування статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі №6-76цс12)».

Про можливість покладання на роботодавця відповідальності за статтею 236 КЗпП України при невиконанні судового рішення про поновлення на роботі також зазначено в постанові КАС ВС від 21.12.2021 року по справі №1.380.2019.002126, а також в постановах КЦС ВС по справах 488/339/20 та №757/37426/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду, а також КАС ВС та КЦС ВС про можливість покладання на роботодавця відповідальності за статтею 236 КЗпП України при фактичному невиконанні судового рішення про поновлення на роботі, колегія суддів не враховує при вирішенні даного спору правову позицію, яка викладена в постанові КАС ВС від 24.06.2021 року по справ №640/15058/19, відповідно до якої було визнано передчасним вирішення питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, оскільки позивача фактичне не було поновлено на роботі, що унеможливлює встановити період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Таким чином, оскільки рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року у справі №2-4602/2004 про поновлення позивача на роботі на даний залишається не виконаним, то у даній справи є всі правові підстави для застосування судом положень статті 236 КЗпП з метою захисту права позивача на отримання компенсації його втрат від неотримання зарплати внаслідок незаконного звільнення.

Для правильного застосування у даній справі положень статті 236 КЗпП необхідно визначити суму середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки та особу, з якої цю суму слід стягнути.

Як вже зазначено вище, під час нового розгляду даної справи в суді першої інстанції позивач подав позовну заяву у новій редакції від 09.10.2021 року, яка була прийнята судом до розгляду, в якій позивач просив сягнути з держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13.08.2004 року по 30.09.2020 року у розмірі 863331,64 грн. (з урахуванням індексації) та моральну шкоду у розмірі 600000,00 грн..

Задовольняючи частково цей позов, суд першої інстанції погодився з тим, що передбачену статтею 236 КЗпП відповідальність слід покласти на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та обґрунтував таку позицію наступним:

«Отже, якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень.

Якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень.

У межах вирішення питання, яке є предметом розгляду в цій справі, для встановлення факту публічного правонаступництва визначальним є встановлення або припинення первісного суб`єкта - Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, або переходу його функцій (адміністративної компетенції), з яких виник спір, до інших осіб.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (код ЄДРПОУ 00013735) як юридична особа перебуває у стані припинення.

При цьому запис про припинення Міністерство охорони навколишнього природного середовища України у Реєстрі на момент розгляду справи відсутній.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що саме Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, як особа, яка протиправно звільнила позивача у 2004 році, і яке станом на теперішній час не припинено, повинно нести відповідальність за невиконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року по справі №2-4602/2004, зокрема виплачувати середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі».

Колегія суддів погоджується з такою позицією суду першої інстанції та зауважує, що при вирішенні питання про те, хто саме повинен нести відповідальність за ст.236 КЗпП за невиконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року по справі №2-4602/2004, слід також враховувати, що в рамках виконавчого провадження з примусового виконання вказаного рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року не було здійснено заміни боржника, яким і на час розгляду даного спору залишається Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, яке як юридична особа на час винесення даної постанови не припинено, та продовжує перебувати в стані припинення.

Перевіряючи правильність визначення судом першої інстанції суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року по справі №2-4602/2004, колегія суддів виходить з наступного.

Скасовуючи рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 року Верховний Суд в своїй постанові у цій справі від 05.03.2020 року, зазначив, зокрема, наступне: « 43. Щодо доводів касаційної скарги позивача, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції з огляду на обставини цієї справи не надав оцінку нормам пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 року, відповідно до якого відповідно до якого у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.»

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що визначення розміру відповідальності, яка передбачена ст.236 КЗпП, повинно здійснюватися на підставі норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та зі змінами, унесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1213; далі - Порядок №100).

Визначаючи суму такої відповідальності в розмірі 259329,48 грн., суд першої інстанції на підставі інформації Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.06.2019 року з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про виплачені позивачу суми заробітної плати за два місяці роботи, які передували його звільненню, а саме за лютий та березень 2004 року - 948,60 грн. та 1613,25 грн., відповідно, розрахував середньоденну заробітну плату позивача на час звільнення в розмірі 60,99 грн. ((948,60 + 1613,25) / (20 + 22) = 60,99), та помножив її на кількість робочих днів - 4252 за весь період затримки з 13.08.2004 року (наступний день з дня ухвалення рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року по справі №2-4602/2004 в частині негайного виконання цього рішення про поновлення позивача на посаді) і по 28.07.2021 року (день винесення рішення суду першої інстанції у цій справі).

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що до моменту виключення постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1213 з Порядку №100 пункту 10, яким передбачалось коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів у разі їх підвищення, позивач мав право на отримання середнього заробітку, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, з урахуванням коригування на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів. Однак, під час розгляду справи судом неодноразово витребовувались відомості щодо окладу, рангу та вислуги років позивача на момент звільнення, а також інформацію про коефіцієнт підвищення заробітної плати, включаючи премії та інші виплати, за період лютий 2004 року - серпень 2020 року на посаді рівнозначній посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря - заступника Головного державного інспектора охорони навколишнього природного середовища Чорного моря, але такої інформації суду надано не було, у зв`язку із чим суд не має можливості розрахувати належну позивачу суду середнього заробітку із застосуванням коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Також суд першої інстанції зазначив, що згідно пунктів 2 та 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру і до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, а тому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі є разовою виплатою і обчислюється виходячи з середньої заробітної плати, у зв`язку з чим, у відповідності до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, відсутні підстави для стягнення суми індексації середньої заробітної плати за час затримки у поновленні на роботі.

Колегія суддів погоджується з правильністю визначення судом першої інстанції на підставі норм Порядку №100 середньоденної заробітної плати позивача на момент його звільнення в розмірі 60,99 грн., як бази для розрахунку відповідальності за статтею 236 КЗпП, а також з періодом такого розрахунку - 4252 робочих днів з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року.

Також колегія суддів погоджується і з доводами суду першої інстанції про неможливість застосування індексації при розрахунку середньої заробітної плати за час затримки у поновленні позивача на роботі.

Разом з тим, під час апеляційного перегляду на підставі ухвал П`ятого апеляційного адміністративного суду про витребування доказів від 08.12.2021 року та запитів представника позивача від Державної екологічної інспекції України (заява від 29.12.2021 року) та Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря (лист від 05.01.2022 року) були отримані відомості про розміри посадових окладів по посаді заступника начальника Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, начальника Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції, як посад, які є аналогічними посаді, яку займав позивач на момент його звільнення (т.5 а.с.207-210, т.6 а.с.14-15).

Оскільки про необхідність застосування у даній справі положень пункту 10 Порядку №100 в періоді дії цієї норми в часі, прямо зазначено в пункті 43 Постанови Верховного Суду у цій справі від 12.11.2019 року, а згідно ч.5 ст.353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи, то колегія суддів вважає за необхідне здійснити новий розрахунок середнього заробітку позивача за час затримки виконання рішення суду з урахуванням коефіцієнтів підвищення тарифних ставок і посадових окладів по посадам, які є аналогічними посаді позивача.

Колегія суддів погоджується із наданим представником позивача розрахунком коефіцієнтів підвищення тарифних ставок і посадових окладів в заяві від 17.01.2020 року (т.6 а.с.1-5), який здійснений із дотриманням роз`яснень, які надані Міністерством праці та соціальної політики України в листі від 28.07.2008 року №3144/0/10-08/13 «Щодо окремих питань трудового законодавства», згідно пункту 2 якого коефіцієнт коригування обчислюється шляхом ділення посадового окладу (тарифної ставки) встановленого після підвищення на посадовий оклад (тарифну ставку), який був встановлений працівнику до підвищення, без урахування доплат надбавок тощо.

Такий, розрахунок коефіцієнтів коригування (коефіцієнтів підвищення тарифних ставок і посадових окладів) полягає в наступному:

ПеріодПосадовий оклад (до підвищення), грн. (ПОд)Посадовий оклад (після підвищення), грн. (ПОп)Коефіцієнт коригування (КК)13.08.2004-31.12.2004282,00362,001,2801.01.2005-31.12.2005362,00400,001,1001.01.2006-31.10.2006400,001209,003,0201.11.2006-31.12.20061209,001580,001,3001.01.2007-30.04.20071580,001580,00101.05.2007-31.12.20071580,001650,001,0401.01.2008-31.01.20081650,001650,00101.02.2008-31.12.20081650,002395,001,4501.01.2009-31.12.20152395,002395,00101.01.2016-30.04.20162395,003100,001,2901.05.2016-31.12.20163100,005686,001,8301.01.2017-31.12.20175686,005850,001,0201.01.2018-31.01.20185850,006877,001,1701.02.2018-31.12.20186877,008000,001,1601.01.2019-31.12.20198000,008490,001,0601.01.2020-12.12.20208490,009250,001,09Відповідачі не заперечують правильності такого розрахунку коефіцієнтів коригування посадових окладів.

Враховуючи наведені вище коефіцієнти коригування, розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року по справі №2-4602/2004 має бути здійснений таким чином:

ПеріодКількість робочих днів у періоді (КД)Середньо-денний заробіток, грн. (СД)Коефіцієнт коригування (КК)Корегований середньоденний заробіток, грн. (КСЗ)Середня заробітна плата у періоді, грн. (СЗП)13.08.2004-31.12.200410060,991,2878,067806,0001.01.2005-31.12.200525278,061,1085,8621636,7201.01.2006-31.10.200620885,863,02259,2753 928,1601.11.2006-31.12.200643259,271,30337,0514 493,1501.01.2007-30.04.200782337,051337,0527 638,1001.05.2007-31.12.2007170337,051,04350,5359 590,1001.01.2008-31.01.200821350,531350,537 361,1301.02.2008-31.12.2008232350,531,45508,26117 916,3201.01.2009-31.12.20151762508,261508,26895 554,1201.01.2016-30.04.201683508,261,29655,6554 418,9501.05.2016-31.12.2016169655,651,831199,84202 772,9601.01.2017-31.12.20172491199,841,021223,83304 733,6701.01.2018-31.01.2018211223,831,171431,8830 069,4801.02.2018-31.12.20182291431,881,161660,98380 364,4201.01.2019-31.12.20192491660,981,061760,64438 897,3601.01.2020-12.12.20202381760,641,091919,09456 743,4213.12.2020-28.07.20211551919,0911919,09297 458,95Всього 3 371 383,01Отже, загальна сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року по справі №2-4602/2004 за період з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року складає з урахуванням коефіцієнтів коригування 3371383,01 грн..

В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами статті 236 КЗпП за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі стягується середній заробіток або різниці в заробітку за час затримки.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року позивач в певних періодах був працевлаштований та отримував заробітну плату від інших роботодавців, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків.

Так, згідно цих відомостей позивач у вказаний період отримав в якості заробітної плати всього 458992,37 грн., з яких:

- 50352,50 грн. від Одеської обласної організації Українського товариства охорони природи (код ЄДРПОУ 34872858 за період 2 кв. 2007 - 1 кв. 2008 року;

- 42161,00 грн. від АТ «ДТЕК» Одеські Електромережі (код ЄДРПОУ 00131713) за період 3 кв. 2008 - 1 кв. 2010 року;

- 25363,13 грн. від відділу освіти Київського району м. Одеси (код ЄДРПОУ 02145369) за період 3 кв. 2015 - 3 кв. 2016 року;

- 341115,74 грн. від Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси» (код ЄДРПОУ 40703015) за період 3 кв. 2016 - 3 кв. 2021 року.

Отже, на користь позивача підлягає стягненню різниця між середнім заробітком за час затримки виконання рішення з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року та отриманою позивачем за цей період заробітною платою від інших роботодавців, і така різниця складає 2 912 390,64 грн. (3371383,01 грн. - 458992,37 грн.).

Що стосується позовної вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 600000,00 грн., то колегія суддів погоджується з оцінкою, яку надав такій вимозі суд першої інстанції, частково її задовольнивши на суму 100 000,00 грн..

При цьому суд першої інстанції врахував встановлені статтею 23 Цивільного кодексу України критерії для визначення судом розміру грошового відшкодування такої шкоди, зокрема, характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, тощо, та з урахуванням вимог розумності і справедливості визначив розмір такої шкоди в сумі 100 000,00 грн..

Апелянт не погоджується лише з визначеним судом першої інстанції розміром такої шкоди, вважаючи, що за 17 років затримки виконання рішення суду 600 000,00 грн. є адекватною компенсацією позивачу завданої моральної шкоди.

Враховуючи, що визначення судом першої інстанції розміру моральної шкоди ґрунтується на оціночних поняттях критеріїв розумності та справедливості, і у колегії суддів відсутні підстави стверджувати, що визначена судом першої інстанції сума компенсації моральної шкоди є явно необґрунтованою, не розумною та не справедливою, то колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру компенсації позивачу моральної шкоди.

Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Підсумовуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру суми, яка підлягає стягненню з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь позивача на підставі ст.236 КЗпП, шляхом викладення абзацу 2 резолютивної частини цього рішення у новій редакції.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Чумаченко С.О. в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року - змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини цього рішення у новій редакції:

«Стягнути з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (вул. Урицького, 35, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 00013735) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року в розмірі 2912390 (два мільйона дев`ятсот дванадцять тисяч триста дев`яносто) гривень та 64 коп..».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Кравченко К.В.Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.