Постанова

від 16.03.2022 по справі 209/431/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/615/22 Справа № 209/431/21 Суддя у 1-й інстанції - Замкова Я. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Заворотного К.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства "Об`єднання "Радон"

на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 листопада 2021 року та на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 грудня 2021 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства "Об`єднання "Радон", треті особи: Державне агентство України з управління зоною відчуження, Професійна спілка працівників атомної енергетики та промисловості України, про визнання наказів незаконними, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного спеціалізованого підприємства "Об`єднання "Радон" (далі - ДСП "Об`єднання "Радон"), треті особи: Державне агентство України з управління зоною відчуження, Професійна спілка працівників атомної енергетики та промисловості України, про визнання наказів незаконними, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява, мотивована тим, що він з 2004 року працював на Державному спеціалізованому підприємстві "Дніпровський державний міжобласний спеціальний комбінат" на посаді директора (далі - ДСП "Дніпропетровський ДМСК"). Наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 19.07.2019 № 148-19 «Про припинення державного спеціалізованого підприємства «Дніпропетровський державний міжобласний спеціальний комбінат» припинено ДСП "Дніпропетровський ДМСК", в результаті реорганізації шляхом його приєднання до ДСП "Об`єднання "Радон" та утворено комісію із реорганізації, головою якої призначено позивача. Додатком до наказу ДАЗВ від 19.07.2019 року № 148-19 було визначено план заходів з реорганізації ДСП "Дніпропетровський ДМСК". 29.07.2019 року було розроблено та затверджено поетапний детальний план реорганізації, а 07.09.2019 року було розроблено та затверджено змінений поетапний детальний план реорганізації. 07.10.2019 року наказом ДСП "Об`єднання "Радон" позивача було прийнято на посаду директора Дніпровської міжобласної філії з 08.10.2019 року. Наказом № 25-к/тр від 19.01.2021 року директора ДМФ ОСОБА_1 було відсторонено від виконання обов`язків за посадою з 19.01.2021 року та наказано ОСОБА_1 прибути до ДСП "Об`єднання "Радон" 20.01.2021 року о 10:00 годині для надання письмових пояснень з питань розпочатих службових перевірок. 20.01.2021 року перебуваючи у відрядженні позивачем було надано пояснювальні записки щодо питань порушених у службових записках № C3/1-123-21 від 18.01.2021 року та C3/1-143-21 від 19.01.2021 року. Крім того, 20.01.2021 року наказом № 08-к/тм було продовжено його службове відрядження терміном на 02 календарних дні, з 21 січня по 22 січня 2021 року. 22.01.2021 року прибувши до ДСП "Об`єднання "Радон" ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом № 29-к/тр від 22.01.2021 року про звільнення з роботи директора Дніпровської міжобласної філії. Як вбачається із вказаного наказу, зокрема підставою для його звільнення визначено, що до ОСОБА_1 тричі застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення догани наказами від 11.12.2020 № 173-к/тм, від 16.12.2020 № 175-к/тм, від 22.01.2021 № 13-к/тм, які в свою чергу не скасовані та/або не зняті. Вважав, що накази про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган були винесені в порушення норм трудового законодавства та за проступки, які виходили за межі його трудових обов`язків, відсторонення від посади відбулося з порушенням норм трудового законодавства, а звільнення відбулося без врахування усіх обставин та у зв`язку із упередженим ставленням.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач зазначав, що розмір середнього заробітку необхідно розраховувати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 з наступними змінами.

Щодо відшкодування моральної шкоди посилається на те, що звільняючи його відповідач, окрім порушення чинного законодавства, допустив звільнення у зв`язку із надуманими причинами начебто невиконання ним трудових обов`язків, чим фактично допустив ситуацію за якої, він під час дії карантину на території України позбавлений можливості працювати та утримувати свою сім`ю. Окрім того з вересня 2020 року відповідач вчиняв відносно нього грубі порушення норм КЗпП, в тому числі позбавляючи його права на відпустку (він чотири рази звертався до відповідача із заявами про надання відпустки), що в свою чергу вважає є нічим іншим як з знущанням над працівником. Моральна шкода для позивача полягає у тому, що він пережив нервові страждання як під час оголошення йому неправомірної першої догани так і у зв`язку з незаконним звільненням, втратою роботи та джерела доходу для нормального існування як його так і його сім`ї. Це також відобразилося і на його здоров`ї

Ураховуючи викладене, позивач просив суд: визнати незаконними та скасувати накази № 175-К/тм від 16.12.2020 року ДСП "Об`єднання "Радон" «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 »; № 13-К/тм від 22.01.2021 року ДСП "Об`єднання "Радон" «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 »; № 25-К/тр від 19.01.2021 року ДСП "Об`єднання "Радон" «Про відсторонення від виконання обов`язків директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 »; № 29-К/тр від 22.01.2021 року ДСП "Об`єднання "Радон" «Про звільнення з роботи директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаді директора Дніпровської міжобласної філії ДСП "Об`єднання "Радон"; стягнути з ДСП "Об`єднання "Радон" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн. та понесені судові витрати, а також допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29.11.2021 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 175-К/тм від 16.12.2020 року ДСП "Об`єднання "Радон" «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 ».

Визнано незаконним та скасовано наказ № 13-К/тм від 22.01.2021 року ДСП "Об`єднання "Радон" «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 ».

Визнати незаконним та скасувати наказ № 25-К/тр від 19.01.2021 року ДСП "Об`єднання "Радон" «Про відсторонення від виконання обов`язків директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 ».

Визнано незаконним та скасовано наказ № 29-К/тр від 22.01.2021 року ДСП "Об`єднання "Радон" «Про звільнення з роботи директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Дніпровської міжобласної філії ДСП "Об`єднання "Радон".

Стягнуто з ДСП "Об`єднання "Радон" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.01.2021 року по 29.11.2021 року в розмірі 566 391,66 грн.

Стягнути з ДСП "Об`єднання "Радон" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Стягнути з ДСП "Об`єднання "Радон" на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 5 540,00 грн.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14.12.2021 року стягнуто з ДСП "Об`єднання "Радон" на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті професійної правничої допомоги в розмірі 15 000,00 грн.

В апеляційній скарзі ДСП "Об`єднання "Радон", посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, а також відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про стягнення судових витрат по оплаті професійної правничої допомоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції установлено та це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу Державного агенства України з управління зоною відчуження № 148-19 від 19.07.2019 року «Про припинення державного спеціалізованого підприємства «Дніпропетровський державний міжобласний спеціальний комбінат», наказано припинити ДСП "Дніпропетровський ДМСК", код ЄДРПОУ 03060801 в результаті реорганізації шляхом його приєднання до ДСП "Об`єднання "Радон", код ЄДРПОУ 43068161, установити, що ДСП "Об`єднання "Радон" є правонаступником майна, прав та обов`язків ДСП "Дніпропетровський ДМСК", утворити комісію із реорганізації ДСП "Дніпропетровський ДМСК" у складі, що додається (т.1 а.с.18).

Згідно додатку до наказу ДАЗВ від 19.07.2019 року № 148-19, головою комісії з реорганізації ДСП "Дніпропетровський ДМСК" визначено директора ДСП "Дніпропетровський ДМСК" - ОСОБА_1 (т.1 а.с.19).

Додатком до наказу ДАЗВ від 19.07.2019 року № 148-19 було визначено план заходів з реорганізації ДСП "Дніпропетровський ДМСК" (т.1 а.с.20-21).

29 липня 2019 року було розроблено та затверджено поетапний детальний план реорганізації ДСП "Дніпропетровський ДМСК" (т.1 а.с.22-25).

07 вересня 2019 року було розроблено та затверджено змінений поетапний детальний план реорганізації ДСП "Дніпропетровський ДМСК" (т.1 а.с.26-29).

Судом встановлено, що наказом ДСП "Об`єднання "Радон" № 46-к/тр від 07.10.2019 року ОСОБА_1 прийнято на посаду директора Дніпровської міжобласної філії з 08.10.2019 року (т.1 а.с.118).

Відповідно до наказу ДАЗВ № 239-20 від 02.12.2020 року, затверджено статут ДСП "Об`єднання "Радон" у новій редакції (т.1 а.с.119-120).

Згідно пункту 1.6 статуту ДСП "Об`єднання "Радон" у редакції, затвердженій наказом ДАЗВ від 02.12.2020 року № 239-20, у складі підприємства діють наступні відокремлені підрозділи та виробничий майданчик: Дніпровська міжобласна філія, Львівська міжобласна філія, Одеська міжобласна філія, Харківська міжобласна філія, Чорнобильська філія, Центральний виробничий майданчик (т.1 а.с.121-140).

Відповідно до наказу ДСП "Об`єднання "Радон" № 175-к/тм від 16.12.2020 року, директору Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 оголошено догану, за порушення трудової дисципліни, а саме вчинення дисциплінарного проступку у вигляді невиконання або неналежного виконання наказів, розпоряджень, доручень керівництва та посадових обов`язків. Підставою для видання даного наказу зазначені відповідно копії службових документів (т.1 а.с.192-193).

Згідно протоколу наради № 10 від 02.12.2020 року, прийнято рішення ОСОБА_1 до 12:00 години 04.12.2020 року надати окремі пояснення по кожному питанню, згідно переліку питань зазначеному у даному протоколі (т.1 а.с.194-195).

04 грудня 2020 року працівниками ДСП "Об`єднання "Радон" було складено Акт «Про фіксацію факту невиконання ОСОБА_1 директором Дніпровської міжобласної філії доручення визначеного у Протоколі наради № 10 від 02.12.2020 року», згідно якого станом на 15:00 годину 04.12.2020 року інформація про результати виконання доручення не надходила (т.1 а.с.197).

Згідно службової записки № СЗ/1-595-20 від 09.12.2020 року, директор Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 вказав, що відповіді на питання порушенні на нараді 02.12.2020 року та вказані у протоколі нараді № 10 від 02.12.2020 року були надіслані до ДСП "Об`єднання "Радон" 04.12.2020 року о 20:00 годині (т.1 а.с.204).

Також установлено, що в період з 17.12.2020 року по 18.01.2021 року директор Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що не заперечувалось сторонами.

Відповідно до наказу ДСП "Об`єднання "Радон" № 25-к/тр від 19.01.2021 року, директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 відсторонено від виконання обов`язків за посадою з 19.01.2021 року, наказано ОСОБА_1 прибути до ДСП "Об`єднання "Радон" 20.01.2021 року о 10:00 годині для надання письмових пояснень з питань розпочатих службових перевірок (т.1 а.с.49).

Згідно наказу ДСП "Об`єднання "Радон" № 08-к/тм від 20.01.2021 року, продовжено службове відрядження директору Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 до ДСП "Об`єднання "Радон" терміном на 02 календарних днів, з 21 січня по 22 січня 2021 року, ОСОБА_1 після повернення з відрядження звітувати про суми використання коштів у порядку та в строки, передбачені законодавством (т.1 а.с.53).

Наказом ДСП "Об`єднання "Радон" № 13-к/тм від 22.01.2021 року директору Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме вчинення дисциплінарного проступку, у вигляді неналежного та несвоєчасного виконання посадових обов`язків. Підставою для видання даного наказу вказано Акт службової перевірки від 21.01.2021 року та додані до нього документи, пояснювальна записка ОСОБА_1 від 20.01.2021 року (т.2 а.с.14-15,16,17-22).

Відповідно до Акту службової перевірки від 21.01.2021 року, затвердженого директором ДСП "Об`єднання "Радон" 21.01.2021 року, вирішено службову перевірки по факту перевірки стану виконання умов Договору від 29.10.2020 року № 29А491-2371-20 укладеного між ДСП "Об`єднання "Радон" та АТ "Дніпрогаз" щодо погодження Проектно-кошторисної документації реконструкції вузла обліку газу та з`ясування інших обставин, які призвели до відсутності опалення у зимовий період 2020-2021 на Дніпровський міжобласній філії, вважати закінченою, рекомендувати директору ДСП "Об`єднання "Радон" притягнути директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накласти на нього дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани (т.2 а.с.17-22).

Наказом ДСП "Об`єднання "Радон" № 29-к/тр від 22.01.2021 року, звільнено директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 22 січня 2021 року за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудових договором або правилами внутрішнього розпорядку (т.1 а.с.145-146,147).

Судом також установлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 06.05.2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.10.2021 року, у цивільній справі № 209/3884/20 за позовом ОСОБА_1 до ДСП "Об`єднання "Радон", третя особа - Державне агенство України з управління зоною відчуження, про визнання наказу незаконним та скасування наказу, визнано незаконним та скасовано наказ № 173-к/тм від 11.12.2020 року ДСП "Об`єднання "Радон" «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 ». Дане рішення міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень України та знаходиться у загальному доступі.

З вказаного рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 06.05.2021 року вбачається наступне: «В наказі зазначається, що у зв`язку з незабезпеченням директором Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 своєчасного вжиття заходів, передбачених: пунктом 3 Протоколу наради ДСП "Об`єднання "Радон" з керівниками філій від 29.09.2020 року № 6 відповідно до якого прийнято рішення забезпечити перереєстрацію земельної ділянки ПЗРВ Дніпровської міжобласної філії у строк до 15 діб, з метою забезпечення реалізації проекту з модернізації фізичного захисту. Відповідальним визначено Дніпровську міжобласну філію ДСП "Об`єднання "Радон" в особі директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 ; пунктом 24 Зміненого поетапного детального плану реорганізації ДСП "Дніпропетровський ДМСК", недотримання інструкцій щодо можливості здійснення спрощеної процедури переоформлення земельних ділянок від ДСП "Дніпропетровський ДМСК" до ДСП "Об`єднання "Радон" шляхом звернення до державного реєстратора або нотаріуса, наданих службовою запискою юридичного управління від 20.10.2020 року № C3/1-103-20 та листом ДСП "Об`єднання "Радон" від 20.10.2020 року № 1314 вих-20, наслідком чого стало необґрунтоване затягування термінів проведення реорганізації ДСП "Дніпропетровський ДМСК" без поважних причин.

Наказом було оголошено догану ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни, а саме вчинення дисциплінарного проступку у вигляді невиконання або неналежного виконання наказів, розпоряджень, доручень керівництва та посадових обов`язків, визначених посадовою інструкцією, передбачених пунктом 8.1. Правил внутрішнього трудового розпорядку та пунктом 4.1. Посадової інструкції директора Дніпровської міжобласної філії; відповідно пункту 5.2 додатку 4 до Колективного договору ДСП "Об`єднання "Радон" на 2019-2024 роки ОСОБА_1 , директору Дніпровської міжобласної філії, не встановлювати премію за грудень 2020 року».

Відповідно до довідки про заробітну плату і про доходи (т.1 а.с.117), заробітна плата ОСОБА_1 за два робочих місяці за листопад 2020 року (відпрацьовано 12 робочих днів) склала 33 412,35 грн., за грудень 2020 року 27 461,50 грн. (відпрацьовано 11 робочих днів), а разом за два місяці 60 873,85 грн. за відпрацьовані 23 робочих днів.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 2 646,69 грн., виходячи з розрахунку, що ОСОБА_1 фактично відпрацьовано протягом двох місяців з 01.11.2020 року по 31.12.2020 року 23 робочих днів ((33 412,35 + 27 461,50) / 23 = 2 646,69 грн.).

Кількість робочих днів вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 22 січня 2021 року по 29 листопада 2021 року, тобто по день винесення рішення судом, становить 214 робочих днів.

Нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється наступним чином: 2 646,69 х 214 = 56 6391,66 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведення позивачем належними і допустимими доказами порушення його трудових прав незаконним звільненням на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, тому дійшов висновку про скасування наказу про звільнення позивача, поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Виходячи зі змісту даної норми, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Отже, систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.

А тому, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та вимог пункту 3 статті 40 КЗпП України, до юридичних фактів, які підлягали встановленню судом при вирішенні спору про законність звільнення ОСОБА_1 з цих підстав, є: чи мав місце дисциплінарний проступок (вина, протиправна поведінка), який став безпосередньо підставою для звільнення працівника; чи передувала його звільненню система порушень, за які до нього з додержанням вимог статей 147-149 КЗпП України були застосовані дисциплінарні стягнення.

З урахуванням положень статті 147 КЗпП України звільнення за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами є заходом стягнення, що застосовується до працівника за порушення ним трудової дисципліни.

Таким чином, працівник може бути звільнений з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, якщо після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення, яке не втратило юридичної сили за давністю і не зняте достроково (стаття 151 КЗпП України), він знову вчинив проступок на роботі.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за одне й те ж саме порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано одне дисциплінарне стягнення: або догана, або звільнення.

За статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Тому, при звільненні працівника з підстав, передбачених пунктом 3 статті 40 КЗпП України, роботодавець має навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Вирішуючи позов про визнання незаконним наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та відшкодування моральної шкоди, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд має враховувати, що тільки правомірно накладені стягнення можуть бути підставою для звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, а тому необхідно з`ясувати, систематичне невиконання яких саме трудових обов`язків позивачем передувало його звільненню.

В пункті 22 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15, зазначено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до пункту 23 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до положень статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.

З пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацк 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункт 8 Порядку).

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що звільнення позивача на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин трудових обов`язків, було здійснено з порушенням вимог статей 147, 149 КЗпП України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2018 року в справі № 761/6874/17 (провадження № 61-1452св18) зазначено, що "відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни. Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 664/2820/15-ц (провадження № 61-19602св18) зроблено висновок, що "ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як виyне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КзпП правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 572/1644/17-ц (провадження № 61-42575св18) зроблено висновок, що "порушенням трудової дисципліни визнається невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, тобто для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності".

Так, перш ніж винести працівникові догану чи звільнити його роботодавець повинен отримати від нього письмові пояснення з приводу вчиненого дисциплінарного правопорушення. Якщо на підставі такого пояснення працівника роботодавець дійде висновку, що дисциплінарний проступок дійсно мав місце і відсутні будь-які обставини, які можна було б вважати такими, що виключають притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, то роботодавець видає наказ (розпорядження) про застосування дисциплінарного стягнення.

Проте, перед видачею оспорюваного наказу про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани, відповідачем не було з`ясовано всіх обставин, не встановлено наявність чи відсутність порушень з боку позивача, що потягло за собою прийняття незаконних наказів про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Для дисциплінарного проступку характерні певні особливості.

1) Суб`єктом дисциплінарного проступку може бути громадянин, який перебуває у трудових правовідношеннях з роботодавцем і порушив трудову дисципліну.

Відповідно до спірного наказу суб`єктом дисциплінарного проступку, зокрема, є і позивач, який перебував у трудових правовідносинах з відповідачем.

2) Суб`єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризує вина працівника.

Вина виражає психічне ставлення працівника до своїх протиправних дій та їх шкідливих наслідків.

Вина може виражатися у формі прямого або побічного умислу чи необережності.

Умисна вина передбачає, що особа усвідомлювала протиправність свого діяння, передбачала його шкідливі наслідки й бажала або свідомо допускала їх настання. Для дисциплінарного правопорушення найбільш характерною є вина у формі необережності.

Необережність, як форма вина, передбачає, що особа усвідомлювала протиправність своєї поведінки, передбачала її шкідливі наслідки, проте легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала, хоча повинна була їх передбачити.

Об`єктом дисциплінарного проступку є внутрішній трудовий розпорядок організації (суспільні відносини, що складаються у процесі його здійснення та охороняються нормами трудового права).

Протиправна поведінка працівника полягає у порушенні трудових обов`язків, покладених на нього трудовим договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку, спеціальних законодавчих актів, посадових інструкцій, а також у порушенні або невиконанні наказів і розпоряджень роботодавця.

Так, під час розгляду справи відповідачем не було надано жодних належних доказів того, що позивачем під час виконання своїх посадових обов`язків, дійсно, було допущено порушення посадових (функціональних) обов`язків.

Об`єктивною стороною дисциплінарного проступку є шкідливі наслідки та причинний зв`язок між ними і дією (бездіяльністю) порушника трудової дисципліни.

Також, відповідачем, в ході розгляду справи, не було надано жодних належних доказів того, що дії позивача ОСОБА_1 призвели до таких негативних наслідків.

Так, під час судового розгляду було встановлено, а також фактично не заперечувалось представниками відповідача в судовому засіданні, що наказ № 175-к/тм від 16.12.2020 року було оголошено в тому числі й за порушення, за які позивача вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності наказом № 173-к/тм від 11.12.2020 року.

Відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Крім того, суд критично ставиться до оголошення догани з підстав незабезпечення позивачем виконання умов договору від 29.10.2020 року № 29А491-2371-20 укладеного між ДСП "Об`єднання "Радон" та АТ "Дніпрогаз", оскільки відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів в підтвердження того, що саме позивач мав забезпечити його виконання.

Також, суд враховує той факт, що відповідно до листа ДСП "Об`єднання "Радон" від 23.12.2020 року № 1771 вих-20 «Щодо погодження робочого проекту», ДСП "Об`єднання "Радон" звернулося до АТ "Дніпрогаз" щодо переузгодження робочого проекту «Реконструкція (встановлення) комерційного вузла обліку газу за адресою: АДРЕСА_1 » та технічних умов № 45-У від 02.08.20217 року, що в свою чергу дає підстави для висновку, що відповідач знав про відсутність виконання умов вказаного договору, однак з невідомих причин не забезпечив контроль за виконанням вказаного договору та підстав для своєчасного вирішення вказаних виробничих питань (т.2 а.с.10).

Надаючи оцінку посиланням сторони позивача на порушення строків ознайомлення позивача із наказом від 16.12.2020 року, суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження відсутності у нього можливості ознайомлення позивача із даним наказом у передбачений законодавством строк, з огляду на те, що в матеріалах справи (т.1 а.с.217) міститься аркуш ознайомлення з наказом ДСП "Об`єднання "Радон" від 11.12.2020 року № 173-к/тр, згідно якого ОСОБА_1 16.12.2020 року під особистий підпис ознайомився із даним наказом.

Крім того, суд враховує й той факт, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 в наказі від 21.01.2021 року № 13-к/тм зазначені висновки Акту службової перевірки від 22.01.2021 року (т.2 а.с.14,17-22), проте в даному випадку суд вважає, що знаходячись у відрядженні у м. Києві, ОСОБА_1 не мав об`єктивної можливості надати обґрунтовані пояснення на даний Акт, а відтак спростувати викладені в ньому висновки, що вказує на недотримання відповідачем вимог законодавства щодо об`єктивності при прийнятті рішення про застосування дисциплінарного стягнення без належних пояснень працівника.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, суд також вважає за необхідне зауважити про те, що ані накази про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, ані наказ про звільнення не містять оцінки відповідачем попередньої роботи позивача, зважаючи на те, що як було встановлено під час розгляду справи, ОСОБА_1 працює на одному місці більше ніж 17 років, що також на думку суду вказує на недотримання відповідачем вимог законодавства щодо об`єктивності при прийнятті відповідних наказів.

Щодо наказу № 25-к/тр від 19.01.2021 року ДСП "Об`єднання "Радон" «Про відсторонення від виконання обов`язків директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 ».

Статтею 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Разом з тим за змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Таким чином, законодавством визначено, що відсторонення працівника від роботи має бути обмежено у часі до усунення причин, що його зумовили, однак такої вказівки оспорюваний наказ не містить.

Доводи відповідача про те, що при відстороненні позивача від займаної посади не регулюються ст. 46 КЗпП, є безпідставними, оскільки відповідач мав керуватися нормами статті 46 КЗпП України, яка містить вичерпний перелік підстав відсторонення працівника від роботи.

Правовий висновок про те, що статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18).

Щодо наказу № 29-К/тр від 22.01.2021 року ДСП "Об`єднання "Радон" «Про звільнення з роботи директора Дніпровської міжобласної філії ОСОБА_1 ».

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в пункті 22, постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40 КЗпП України.

Зокрема, у справі про звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України суд повинен з`ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз`яснено у пункті 23 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, за передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Виходячи зі змісту пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався по дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.

Отже, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та вимог пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, до юридичних фактів, які підлягають встановленню судом при вирішенні спору про законність звільнення з цих підстав, є: чи мав місце дисциплінарний проступок (вина, протиправна поведінка), який став безпосередньо підставою для звільнення працівника; чи передувала його звільненню система порушень, за які до нього з додержанням вимог статей 147-149 КЗпП України були застосовані дисциплінарні стягнення.

Враховуючи той факт, що під час розгляду справи, судом було встановлено незаконність притягнення відповідачем ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення доган, а також наявність набравшого законної сили рішення суду у іншій справі про визнання наказу про оголошення догани незаконним та його скасування, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 системи порушень, за які до нього були застосовані дисциплінарні стягнення.

Крім того, надаючи оцінку вказаній у наказі про звільнення ОСОБА_1 підстави для звільнення щодо незабезпечення ОСОБА_1 збереження майна підприємства, суд вважає, що майно яке було ввірено Дніпровській міжобласній філії переходило до ДСП "Об`єднання "Радон" від реорганізованого ДСП "Дніпропетровського ДМСК" в межах реорганізації останнього, а тому саме ДСП "Об`єднання "Радон" приймаючи дане майно на баланс, мало б пересвідчитись у його наявності, місця його знаходження та підстав перебування вказаного майна на іншому підприємстві.

Доводи відповідача про те, що протягом останніх років позивач неодноразово притягувалась до дисциплінарної відповідальності та в черговий раз його було притягнуто 22 січня 2021 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки попередня догана винесена ДСП "Об`єднання "Радон" відносно ОСОБА_1 була ним оскаржена до суду та скасована, що також зазначається у апеляційній скарзі самим апелянтом.

Для звільнення працівника на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність таких умов, як протиправність дій або бездіяльність працівника, його вина та систематичність порушень.

При звільненні працівника з підстав, передбачених нормою пункту 3 статті 40 КЗпП України, організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли. Крім того, необхідно з`ясувати, систематичне невиконання яких саме трудових обов`язків позивачем передувало його звільненню.

При відсутності хоча б однієї з наведених підстав звільнення працівника буде незаконним.

Крім того, за змістом закону, звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є крайньою мірою, коли подальше залишення на роботі порушника трудової дисципліни суперечить інтересам установи. При визначенні наявності вини працівника в невиконанні або неналежному виконанні обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку або посадовими інструкціями, необхідно враховувати об`єктивні причини.

Доводи апеляційної скарги ДСП "Об`єднання "Радон" про те, що позивачем не було доведено належними доказами завдання йому моральної шкоди, на увагу не заслуговують, оскільки суперечать вимогами закону.

Згідно статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Постановою Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-54цс11 визначено, що передумовою відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин. Суд установивши порушення трудових прав позивача та наявність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду, повинен застосувати відповідальність, що передбачена статтею 237-1 КЗпП України.

Судом встановлено факт порушення трудових прав ОСОБА_1 , що на думку колегії суддів спричинило моральні переживання позивача через неправомірність дій роботодавця.

За змістом статей 23,1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

При цьому, суд першої інстанції, враховуючи глибину і тривалість моральних страждань позивача та те, що внаслідок незаконного звільнення позивача, останній був позбавлений гарантованого Конституцією України права на роботу, а також зважаючи на той факт, що позивач залишився без доходу у час епідемії на корона-вірус, а також приймаючи до уваги, що позивач вимушений був доводити своє право, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 10 000,00 грн.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо необґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, які стягнуті додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 грудня 2021 року, колегія суддів виходить з наступного.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У суді першої інстанції представник позивача - адвокат Погорілий А.М. подав клопотання про розподіл судових витрат, зокрема про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 15 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу заявник подав такі докази: договір про надання правничої (правової) допомоги № 28/20 від 14 грудня 2020 року; додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 28/20 (т.4 а.с.103); розрахунок вартості надання послуг (т.4 а.с.104); акт виконаних робіт (надання послуг) від 02 грудня 2021 року.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами..

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Матеріали справи не містять клопотання відповідачів про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18); від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19); від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21); від 07 липня 2021 року у справа № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції та їх співмірність складності справи та виконаним адвокатом робіт, часу, виплаченого гонорару.

З огляду на те, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Погорілим А.М. документально доведено, що ОСОБА_1 понесено витрати на правову допомогу, відтак, у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи/

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункт 1 статті 6 Конвенції (995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства "Об`єднання "Радон" - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 листопада 2021 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 грудня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко