Постанова

від 16.03.2022 по справі 569/10827/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2022 року

м. Рівне

Справа № 569/10827/18

Провадження № 22-ц/4815/41/22

Рівненський апеляційний суд:

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Боймиструк С.В.,

судді: Ковальчук Н.М., Хилевич С.В.,

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,

учасники справи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Мельничук Марина Степанівна про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу; визнання права спільної часткової власності на 1/2 частину транспортного засобу та незавершеного будівництвом житлового будинку; визнання права першої черги спадкоємців на спадкування майна,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Мельничук Марина Степанівна про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу; визнання права спільної часткової власності на 1/2 частину транспортного засобу та незавершеного будівництвом житлового будинку; визнання права першої черги спадкоємців на спадкування майна - транспортного засобу та незавершеного будівництвом житлового будинку, земельних ділянок.

Позов мотивує тим, що з 2010 року він з ОСОБА_6 проживали однією сім`єю та набули це майно за період спільного проживання за спільні кошти.

Рішенням Рівненського районного суду від 22 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Встановлено факт, що ОСОБА_3 проживав разом з ОСОБА_6 в період з 18 липня 2011 року по 13 грудня 2017 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

У задоволенні решти вимог - відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням в частині відхилених позовних вимог, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу де вказує, що суд безпідставно відмовив в задоволені його вимог про визнання права спільної часткової власності на 1/2 частину транспортного засобу та незавершеного будівництвом житлового будинку; визнання права першої черги спадкоємців на спадкування майна.

Судом першої інстанції при вирішенні вказаних вимог не було враховано позиції Верховного Суду у справах №488/3103/17-ц, Верховного Суду України у справі №6-47цс16 згідно якої, об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною з сторін. Не наведено мотивів відхилення доказу - висновку судово-будівельної експертизи.

Зазначає, що суд прийшов до помилкового висновку, що в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про понесення витрат позивачем на здійснення будівництва, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи, оскільки в матеріалах справи наявні письмові докази, які підтверджують достатній матеріальний стан позивача для витрати коштів на будівництво будинку та факт придбання ОСОБА_3 будівельних матеріалів.

Вказує, про неспростованість відповідачем презумпції спільності права власності подружжя на майно набуте в період шлюбу.

Переконаний, що відповідачем не доведено, що ОСОБА_6 побудувала спірний будинок за особисті кошти та наявність відповідного доходу. При цьому вважає, що будівництво спірного об`єкту за кошти ТОВ "Оксамитове поле" та ТОВ "Добробут СВ" не доведене належними та достатніми доказами.

Щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на Ѕ частину транспортного засобу, зазначає, що помилковий висновок суду ґрунтується на недопустимому доказі - Договорі продажу-купівлі транспортного засобу від 16.01.2017 року укладеного між ТОВ "Оксамитове поле" та ОСОБА_6 , який спростовується наявністю договору комісії від 17 січня 2017 року укладеного між ТОВ "Автолюкс - Костопіль" та ТОВ "Оксамитове поле" й договору купівлі-продажу від 17 січня 2017 року укладеного між ТОВ "Автолюкс - Костопіль" та ОСОБА_6 , яка відповідно до умов договору повинна була перерахувати гроші на рахунок комісіонера.

Зазначає, що суд не вирішив позовну вимогу про визнання за ОСОБА_3 право першої черги спадкоємців на спадкування майна, що залишилося після смерті ОСОБА_6 , яка є обґрунтованою та доведеною.

З наведених підстав просить задовольнити апеляційну скаргу повністю.

Скасувати Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 квітня 2021 pоку у справі №569/10827/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити нове судове piшення про:

- визнання за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/2 частину транспортного засобу марки «ТOYOTA LAND CRUISER PRADO 150», легковий універсал-В, номер шасі НОМЕР_1 , д.н.з НОМЕР_2 , чорного кольору, зареєстрований у 2017 році на ім`я ОСОБА_6 ;

- визнання за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку, загальною площею 293,6 кв.м. та допоміжних будівель і споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,2000 га з кадастровим номером: 5624687000:02:007:0064, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- визнання за ОСОБА_3 право першої черги спадкоємців на спадкування майна, що залишилося після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке складається з:

транспортного засобу марки «ТOYOTA LAND CRUISER PRADO 150», легковий універсал-В номер шасі НОМЕР_1 , д.н.з НОМЕР_2 , чорного кольору;

незавершеного будівництвом житлового будинку, загальною площею 293,6 кв.м. та допоміжних будівель і споруд, які розташовані в АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,2000 га з кадастровим номером 5624687000:02:007:0064, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

земельної ділянки площею 0,2000 га з кадастровим номером 5624687000:02:007:0067, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Piшення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Бучач Бучачського району Тернопільської області та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Рівне Рівненської області в період з 18 липня 2011 року по 13 грудня 2017 року - залишити без змін.

Стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив.

Рішення місцевого суду в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не оскаржувалось.

Позовні вимоги ОСОБА_3 щодо визнання за ним права на спадкування разом зі спадкоємцями першої черги були розглянуті місцевим судом про що ухвалено додаткове рішення від 01 червня 2021 року, яке окремо оскаржене в межах даної справи.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_6 проживали однією сім`єю, проте обоє перебували у шлюбі з іншими особами.

05 серпня 2010 року ОСОБА_3 розірвав шлюб з ОСОБА_7 , що підтверджується рішенням Рівненського міського суду від 05.08.2010 у справі №2-10447/10.

07 липня 2011 року ОСОБА_6 розірвала шлюб з ОСОБА_8 , що підтверджується рішенням Рівненського міського суду від 07.07.2011 у справі №2-4451/11.

З кінця липня 2011 року, після розірвання шлюбів з іншими особами, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у АДРЕСА_2 , який належав сину дружини позивача - ОСОБА_4 , згодом проживали у АДРЕСА_3 , в квартирі матері позивача - ОСОБА_9 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання.

Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй спадкове майно.

Оформити свої спадкові права позивач ОСОБА_3 не має можливості, оскільки на час смерті ОСОБА_6 шлюб між ними не було зареєстровано.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є її матір - ОСОБА_5 та син - ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 подала заяву, якою визнала позовні вимоги ОСОБА_3 .

У 2012 році, ОСОБА_10 набула право власності на земельну ділянку площею 0,2000 га з кадастровим номером 5624687000:02:007:0064, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у с. Козлин Рівненського району Рівненської області.

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , було фактично збудовано будинок, проте у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 , ввести його в експлуатацію і належним чином оформити правовстановлюючі документи - не виявилось можливим, у зв`язку з чим даний об`єкт нерухомості вважається незавершеним будівництвом.

Згідно технічного паспорту об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку в АДРЕСА_1 , загальна площа житлового будинку (незавершеного) складає 271,6 м2, а площа допоміжних будівель і споруд становить 22 м2.

Крім житлового будинку на земельній ділянці побудовано терасу, сарай, погріб, огорожу, встановлено ворота та хвіртку.

Крім будинку (незавершене будівництво) за період спільного проживання з ОСОБА_3 , ОСОБА_10 набула транспортний засіб марки «TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150», номер шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За правилами ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення ст. 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України ).

Верховний Суд України у постанові від 07 вересня 2016 року по справі №6-47цс16 зробив висновок, який підтримав Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року по справі №571/1331/15-ц, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з формально-правового погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю використаних у його будівництві будівельних матеріалів, результатів виконаних робіт, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і підлягати поділу між ними.

За позовом чоловіка, дружини суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною із сторін.

Згідно висновку судово-будівельної експертизи ступінь готовності незавершеного будівництва спірного об`єкта становить 100 відсотків. Є можливість здійснення поділу об`єкта незавершеного будівництвом житлового будинку та є технічна можливість доведення до кінця будівництво незавершеного будівництвом житлового будинку кожним із співвласників, відповідно до розміру своєї частки (1/2).

Згідно з ст. 4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Виходячи з наведеного колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду про обрання позивачем неналежного способу захисту.

Вирішуючи питання щодо правового режиму спірного майна, слід встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Факт проживання позивача ОСОБА_3 з ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 18 липня 2011 року по 13 грудня 2017 року не заперечується відповідачами та додатково підтверджується долученими фотокартками та показаннями свідків.

Відповідно до повідомлення про початок виконання будівельних робіт ОСОБА_6 повідомила Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області про початок виконання будівельних робіт за адресою АДРЕСА_1 згідно будівельного паспорта № 2011 - 2013 р. З долучених позивачем фіскальних чеків вбачається, що в цей період здійснювалась купівля будівельних матеріалів, з накладних №665 від 13.12.2012 року та №150 від 25 червня 2013 року вбачається, що ОСОБА_3 було сплачено та отримано будівельну цеглу. До цього ж позивачем долучено Паспорт експлуатаційної свердловини на воду буріння якої розпочато й закінчено у 2014 році за адресою АДРЕСА_4 . Згідно Акта №21 здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) від 14.06.2013 року за адресою АДРЕСА_4 на замовлення позивача встановлено системи поливу. Довідкою виданою виконкомом Новоукраїнської сільської ради підтверджується, що позивач разом ОСОБА_6 вели спільне господарство з 2012 року по АДРЕСА_4 .

Тобто початок будівництва та придбання ОСОБА_3 будівельних матеріалів і замовлення робіт та послуг що спрямовані на забезпечення належних умов для життя, організації побуту та ведення господарства у спірному будинковолодінні припадає на період коли позивач проживав з ОСОБА_6 однією сім`єю. Крім того оцінюючи вказані докази у свої сукупності та взаємозв`язку колегія суддів вважає, що відсутність у чеках найменування платника не виключає участі позивача у будівництві за адресою розташування спірного майна.

Враховуючи відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків стосовно ОСОБА_3 за період з I кварталу 2011 року по IV квартал 2017 року слід визнати підтвердженим джерело та розмір доходів, які дозволяли позивачу інвестувати в будівництво та які є значно вищими за доходи ОСОБА_6 ..

З долучених відповідачем витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.01.2021 року (т.4 а.с. 100-117) вбачається, що ОСОБА_6 була керівником ТОВ «Добробут СВ» з 22.04.2013 року, а відповідач ОСОБА_4 в період з 03.02.2014 р. по 01.02.2015 року був єдиним засновником вказаного товариства. В період з 17.01.2015 року по 14.12.2016 року ОСОБА_6 була єдиним засновником ТОВ «Оксамитове поле».

Аналіз видаткових накладних, платіжних доручень та виписок по розрахунковим рахункам вказаних господарських товариств, дає підстави для висновку про можливість фінансування будівництва ОСОБА_6 з використанням їхніх ресурсів. Однак слід зауважити, що серед доказів, які підтверджують купівлю будівельних матеріалів, зокрема: довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2016, актів приймання виконаних будівельних робіт, локальних кошторисів на ремонтні роботи № 2-1-1 (т.3 а.с. 188-194) стосуються будівництва офісного приміщення по АДРЕСА_5 . Таким чином не можна стверджувати про одноособове фінансування ОСОБА_6 будівництва спірного будинковолодіння, а отже й спростування відповідачем презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу.

Відтак на підставі наданих позивачем доказів по справі, колегія суддів приходить до переконання, про визнання за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку, загальною площею 293,6 кв.м. та допоміжних будівель і споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,2000 га з кадастровим номером: 5624687000:02:007:0064, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Отже, рішення місцевого суду в частині відмови ОСОБА_3 у визнанні за ним права спільної часткової власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку слід скасувати.

Щодо згаданої вище земельної ділянки чи її частини, яка відійде позивачу в разі реального поділу будинку з іншими спадкоємцями, яка відповідає частці позивача у праві власності на незавершене будівництво, то слід зазначити, що відповідно до ч.1,15 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на об`єкт незавершеного будівництва перехід прав на земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, здійснюється за правилами, встановленими цією статтею, за умови державної реєстрації права власності на такий об`єкт незавершеного будівництва у порядку, визначеному законом.

Позивач ОСОБА_3 також просив суд визнати за ним право спільної часткової власності на 1/2 частину транспортного засобу марки «ТOYOTA LAND CRUISER PRADO 150», легковий універсал-В, номер шасі НОМЕР_1 , д.н.з НОМЕР_2 , чорного кольору, зареєстрований у 2017 році на ім`я ОСОБА_6 .

В заперечення вимог позивача щодо спірного автомобіля відповідач стверджував, що між ТОВ "Оксамитове поле" та ОСОБА_6 було укладено договір продажу-купівлі транспортного засобу від 16.01.2017 року, однак кошти за даним договором сплачені не були, а тому вказана вимога не може бути задоволена.

З листа Територіального сервісного центру 5641 РСЦ МВС України в Рівненській області №31/17/5641-2564 від 12.12.2019 року вбачається, що 18 січня 2017 в ТСЦ №5641 перереєстровано ТЗ марки Toyota, модель Land Cruiser Prado, за договором купівлі продажу від 17.01.2017 №5977/17/000313, укладеного в ТОВ "Автолюкс-Костопіль", за договором комісії від 17 січня 2017 року №000313, на нового власника - ОСОБА_6 .

Згідно ч.1 ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ч. 1 ст. 1022 ЦК України, після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Аналізуючи вказані норми, слід дійти висновку про те, що оплата за договором купівлі-продажу між комісіонером та покупцем як правило здійснюється на рахунок комісіонера. З урахуванням ст. 627 ЦК України можливий відхід від цього правила, що має обумовлене в самому договорі.

З долучених до листа Територіального сервісного центру копії Договору комісії № 000313 від 17 січня 2017 року укладеним між ТОВ "Оксамитове поле" та ТОВ "Автолюкс-Костопіль" комісіонер взяв на себе обов`язок з реалізації Toyota Land Cruiser Prado 150, номер кузова: НОМЕР_1 , 2015 року випуску, чорного кольору, будь яких умов щодо оплати безпосередньо на банківський рахунок комітента договір не передбачає.

За договором купівлі-продажу №5977/17/000313 від 17.01.2017 року продавець ТОВ "Автолюкс-Костопіль" зобов`язується передати у власність ОСОБА_6 транспортний засіб Toyota Land Cruiser Prado 150, номер НОМЕР_1 , 2015 року випуску, чорного кольору, а покупець сплатити ціну транспортного засобу у розмірі 205400 грн.

Слід зазначити, що твердження відповідача про не оплату цього договору покупцем ОСОБА_6 не заслуговує на увагу та не може бути належним та допустимим доказом в даній справі. Будь-яких претензій чи судових спорів у встановлений законом строк позовної давності, продавцем ТОВ "Автолюкс-Костопіль" в межах цього чи іншого провадження, з цього приводу не заявлено.

Таким чином аргументи відповідача щодо відсутності оплати за вказаний автомобіль суд оцінює критично та з урахуванням вже встановленої обставини спільного проживання однією сім`єю і правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.11.2018 року у справі №372/504/17 вважає, що спірний автомобіль набутий ОСОБА_3 та ОСОБА_6 під час проживання однією сім`єю та є їх спільним майном.

Згідно з ст.71 СК України, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11 визначено, що неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З врахуванням презумпції спільності майна, набутого за час шлюбу, яка не була спростована відповідачем, рівності часток майна дружини та чоловіка, відсутності в матеріалах справи доказів вчинення сторонами дій щодо припинення права власності одного з подружжя на спірний автомобіль, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору щодо автомобіля слід скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/2 частину транспортного засобу марки «ТOYOTA LAND CRUISER PRADO 150», легковий універсал-В, номер шасі НОМЕР_1 , д.н.з НОМЕР_2 , чорного кольору, зареєстрований у 2017 році на ім`я ОСОБА_6 ;

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за ним права на спадкування майна, що залишилося після смерті ОСОБА_6 зі спадкоємцями першої черги, то ці вимоги були розглянуті та вирішені місцевим судом додатковим рішенням від 01 червня 2021 року, яке окремо оскаржене (провадження №22-ц/4815/43/22 ) про перегляд якого в межах даної справи колегією суддів ухвалена постанова.

За таких обставин, місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог щодо незавершеного будівництва та транспортного засобу.

Частковість задоволення вимог апеляційної скарги обумовлена відсутністю таких підстав щодо вимог про визнання права на спадкування зі спадкоємцями першої черги, мотиви про що будуть викладені в іншій постанові (провадження №22-ц/4815/43/22) в даній справі.

При подачі позову ОСОБА_3 було звільнено від сплати судового збору на підставі п.13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 22 квітня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права спільної часткової власності на 1/2 частину транспортного засобу та незавершеного будівництвом житлового будинку скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Мельничук Марина Степанівна про визнання права спільної часткової власності на 1/2 частину транспортного засобу та незавершеного будівництвом житлового будинку задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/2 частину транспортного засобу марки «ТOYOTA LAND CRUISER PRADO 150», легковий універсал-В, номер шасі НОМЕР_1 , д.н.з НОМЕР_2 , чорного кольору, зареєстрований у 2017 році на ім`я ОСОБА_6 .

Визнати за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку, загальною площею 293,6 кв.м. та допоміжних будівель і споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,2000 га з кадастровим номером: 5624687000:02:007:0064, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 18 березня 2022 року.

Головуючий суддя: Боймиструк С.В.

Судді: Ковальчук Н.М.

Хилевич С.В.